Вступ

1. Медичні огляди, особиста гігієна працівників харчових об’єктів

2. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки й планування території лікарні.

3. Санітарна охорона ґрунту.

Висновок

Література

Вступ

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім плануванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість створити найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприяють впровадженню лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відомості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопустимо використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а також якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі в´їзди до лікувальних корпусів і господарської зони та патологоанатомічного відділення.

1. Медичні огляди, особиста гігієна працівників харчових об’єктів

Лікарі та середній медичний персонал частини мусять постійно контролювати дотримання санітарно-гігієнічних вимог працівниками продовольчої служби, починаючи з моменту підвозу, під час зберігання, кулінарної обробки продуктів і видачі готової їжі. Поточний санітарний нагляд вони здійснюють, керуючись не тільки регламентуючими документами медичної служби, а і положеннями всіх документів, які визначають норми забезпечення продовольством, порядок його отримання, зберігання та видачі, норми заміни одних продуктів іншими, види та призначення технічних засобів продовольчої служби, їх можливості щодо приготування їжі на визначену кількість особового складу тощо.

Знання обов´язків посадових осіб продовольчої служби дозволяє медичним працівникам вимагати від них чіткого і суворого дотримання гігієнічних правил та вимог.

Кухарі та інші працівники об´єктів харчування повинні виконувати правила особистої гігієни:

— перед початком роботи зняти свій верхній одяг та взуття, прибрати в шафу, прийняти душ;

— одягнути спецодяг, взути тапочки або взуття з підмінного фонду і працювати тільки в чистому одязі;

— волосся повністю закривати ковпаком, мати чисту носову хустинку, нігті на руках коротко підрізати;

— перед кожною операцією з приготування їжі мити руки з милом;

— при виході з їдальні або при відвідуванні убиральні знімати спецодяг; при поверненні в їдальню замінити взуття, після чого одягти спецодяг і старанно вимити руки гарячою водою з милом і щіткою.

У комплект спецодягу кухарського складу входять ковпак, куртка, фартух, білі кухарські штани і тапочки. Кухонний наряд, який зайнятий сервіруванням столів, забезпечується кухарськими ковпаками, бавовняними фартухами; ті, що призначені мити посуд ковпаками кухарськими, клейончастими фартухами з нагрудниками.

Якість харчування в частині оцінюють на основі аналізу фізичного стану особового складу, його захворюваності, а також відсутності випадків прояву білкової та вітамінної недостатності [3, c. 215-216].

Контролюючи процес приготування їжі, треба домагатися максимального зменшення втрат продуктів через їх надлишкове вимочування, очищення, теплову обробку та інші причини. Необхідно перевіряти відповідність кількості й маси отриманих зі складу продуктів тим, що вказані у розкладці, повноту їх закладання в котел, фактичний вихід готової їжі, кількість порцій, відхилення при порціонуванні таких продуктів, як м´ясо, риба, хліб, цукор, масло, визначати масу гарніру, а також вимагати дотримуватись вимог щодо збереження вітамінів у готовій їжі,

Контроль за збереженням вітамінів проводять один раз на місяць — визначають вміст вітаміну С у свіжих і квашених овочах та у готовій їжі. Якщо виявлено його недостатність у овочах, а також в зимово-весняний період, то вітамін С додають у треті страви (компоти, кисіль тощо) або видають військовослужбовцям індивідуально у вигляді таблеток чи драже. Можна поповнювати їх раціон також за рахунок дикорослих вітаміноносіїв (щавлю, борщівника, кропиви, шипшини тощо) або використовувати для приготування салатів чи каш пророслі зерна пшениці, жита, вівса, гороху тощо.

Недоліки у процесі харчування часто бувають зумовлені недостатньою кваліфікацією працівників продовольчої служби. Це примушує лікаря (фельдшера) вимагати від начальника продовольчої служби проведення занять з підвищення кваліфікації кухарів, організації не рідше одного разу на місяць контрольно-показового готування їжі, проведення обміну досвідом, направлення їх на підвищення кваліфікації тощо. Медичні працівники частини також зобов´язані проводити заняття з персоналом продовольчої служби, акцентуючи увагу на необхідності дотримання правил особистої гігієни та гігієни харчування особового складу, а також на попередження харчових отруєнь.

З метою запобігання бактеріальним харчовим отруєнням особового складу проводять постійний медичний контроль за станом здоров´я працівників продовольчого складу, кухнІ-їдальні та осіб, які обслуговують систему забезпечення водою, а також здійснюють щоденний медичний огляд добового наряду, який призначають на кухню.

Усі працівники продовольчої служби до початку виконання службових обов´язків повинні отримати особові медичні книжки, в яких лікарі-спеціалісти (терапевт, інфекціоніст, дерматовенеролог, стоматолог) записують дані про стан здоров´я, результати лабораторних і медичних обстежень на наявність збудників кишкових інфекцій (обстеження проводять не рідше одного разу на квартал або відповідно до епідемічних показів), гельмінтоносійство, венеричні хвороби (гонорею, сифіліс тощо); флюорографію органів грудної клітки. Крім того, один раз на тиждень їх повинен оглядати лікар або фельдшер [3, c. 124-125].

Добовий наряд, який призначають на кухню для виконання допоміжних робіт, опитується фельдшером (санітарним інструктором) та ретельно оглядається на наявність гноячкових захворювань шкіри, оцінюється стан видимих слизових оболонок. За необхідності проводять термометрію та пальпацію сигмоподібної кишки. Результати огляду записують у книгу медичного огляду добового наряду. В цій же книзі необхідно вести список осіб, які перехворіли кишковими інфекціями, та осіб, які мають протипоказання до роботи у кухні за станом здоров´я.

2. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки й планування території лікарні

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобіганні госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопераційні гнійно-септичні та інші ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними захворюваннями тощо.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактичних закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість створити найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприяють впровадженню лікувально-охоронного режиму; запобігають виникненню внутрішньо-лікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужанню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності медичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапевтичні дії є безсилими [4, c. 294].

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комплексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невеликих, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її перевагою є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньо-лікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будинку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуатація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересування хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагностичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закладів передбачає об´єднання в одному головному корпусі лікарні загально-соматичних відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лабораторій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує позитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систему, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтичного, хірургічного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої системи будівництва. За допомогою підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості лікувального закладу [8, c. 171-172].

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус — лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медичних процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. ЦентралІзовано-блочна система дозволяє об´єднати функціонально однорідні підрозділи і створити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рентгенодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2-3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ, бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування повітря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх об´єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарської справи, санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються лікарняні будівель.

Особливі вимоги пред´являють до лікарняної ділянки. При розміщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділянку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місце розташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов´язані з амбулаторним прийомом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до населення, доцільно розміщувати у центрі району обслуговування. А лікарні загального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко розташовують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об´єктів забруднення повітря. Необхідно, щоб рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний — 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території. Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промислових підприємств та інших джерел забруднення навколишнього середовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2, для дитячих лікарень — від 135 до 250 м2з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа земельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 15-20 %.

На земельній ділянці виділяють ряд, функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі в´їзди до лікувальних корпусів і господарської зони та патологоанатомічного відділення.

Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень — не менше 60 %, решта території — пішохідні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за периметром ділянки — 15-30 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень — не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом розміщують в ізольованому місці, якого не видно з вікон лікарні [1, c. 52-53].

3. Санітарна охорона ґрунту

Ґрунт населених місць може забруднюватися твердими й рідкими відходами, харчовими відходами, промисловими й господарсько-фекальними стічними водами. З викидами в ґрунт надходять патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів.

На значення ґрунту як передавача збудників інфекційних захворювань указували А. П. Доброславин, Ф. Ф. Ерисман і ін. Г. В. Хлопін писав: «Не менш, якщо тільки не більш, важливі для оздоровлення міст турботи по збереженню міського ґрунту від надмірного її забруднення виверженнями, господарськими й фабричними викидами. Чим брудніше ґрунт, тим більше в місті захворювань і смертей. Зв´язок між чистотою ґрунту й здоров´ям жителів не підлягає в цей час ніякому сумніву».

Забруднення ґрунту спричиняє й забруднення повітря, обумовлене продуктами розкладання органічних речовин, що перебувають у відходах. Крім того, забруднюються ґрунтові води. При цьому у воду по порах ґрунту надходить рідка частина відходів.

Відходи, надходячи в ґрунт, знешкоджуються завдяки здатності ґрунту до самоочищення. Самоочищення ґрунту — це складний процес, що залежить від фізичних властивостей ґрунту, її будови й хімічного складу. Але головна роль у цьому процесі належить мікроорганізмам. Забруднення (органічного характеру), що потрапило в ґрунт, під впливом мікроорганізмів розкладає й перетворюється у воду, вуглекислий газ, мінеральні солі й гумус. Мінералізація органічних речовин здійснюється у два етапи: амоніфікацією і нітрифікацією [9, c. 184].

Мінералізація органічних речовин може відбуватися в аеробні ( при доступі кисню) і анаеробних умовах ( при відсутності або недостатній кількості кисню). При цьому органічні речовини розкладають ферментами, виділюваними мікроорганізмами й грибами. В анаеробних умовах відбувається гниття й шумування органічних речовин з виділенням смердючих газів (аміаку, сірководню, метану). Орання або перекопування ґрунту сприяє аерації й прискорює її самоочищення

При амоніфікації відбувається розщеплення органічних речовин до аміаку і його з´єднань, патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів гинуть.

Вуглеводи при цьому розпадаються на воду й вуглекислоту, жири — на гліцерин і жирні кислоти, які потім розпадаються також на воду й вуглекислоту, сірка білків перетворюється в сірководень, а самі білки, завдяки протеоштичним процесам, в амінокислоти, аміак. Потім процес самоочищення ґрунту переходить у другий етап мінералізації нітрифікацію, яка здійснюється за допомогою ґрунтових аеробних мікроорганізмів, виділених росіянином ученим С. Н. Виноградським,- В. nitro-somonas і В. nitrobacter. Перші окиснять аміак, що вийшов на першому етапі мінералізації, до азотистої кислоти, останні — азотисту кислоту в азотну. У такий же спосіб окисняться й інші продукти розпаду білків. У підсумку в ґрунті утворюються з´єднання (нітрати, сульфати, фосфати), які використовуються в харчуванні рослин. У ґрунті відбуваються не тільки процеси розпаду органічних речовин, але і їх синтезу, у результаті яких утворюється гумус (перегній). Гумус являє собою темну, багату органічними речовинами масу, що не містить патогенних мікроорганізмів, що й не видає смороду. Повільно розкладаючи, він віддає рослинам необхідні живильні речовини, підвищуючи в такий спосіб родючість ґрунту.

Перед вченими і практиками виникає низка актуальних завдань щодо санітарної охорони ґрунту. Основні з них такі: 1) охорона ґрунту від забруднення побутовими викидами та відходами, які є шкідливими для здоров´я людини через вміст у них патогенних мікроорганізмів, яєць гельмінтів, комах – переносників інфекційних хвороб; 2) гігієнічна оцінка методів збирання, вивезення, знешкодження та утилізації промислових, сільськогосподарських і побутових викидів та відходів; 3) розробка й уніфікація методів дослідження з нормування та гігієнічної оцінки вмісту шкідливих речовин у ґрунті та деякі інші.

Розв´язати завдання можна на основі аналізу результатів наукових досліджень у цій галузі та розроблення якісно нових принципів і методів оцінки ступеня забруднення та самоочищення ґрунту й організації проведення санітарного нагляду.

Вирішуючи такі санітарно-епідеміологічні питання, як вибір території для будівництва населених пунктів, полів зрошення, розміщення санаторно-курортних, лікувальних, дитячих та інших установ, враховують характеристику ґрунтового покриття, оскільки грунт прямо та опосередковано впливає на умови життя і здоров´я населення. Тому, незважаючи на те, що грунт є предметом вивчення фахівців медичного профілю, останні враховують і беруть на озброєння досягнення спеціалістів-грунтознавців [5, c. 234-235].

У вивченні процесів забруднення та самоочищення грунту важливе значення має склад і властивості грунту. Під час дослідження рівня неінфекційних захворювань на окремих територіях враховують вміст у ґрунті низки мікро- та макроелементів. Але всі фізико-хімічні властивості ґрунту вимагають значних поправок, якщо не враховується жива речовина, що місить ся в ньому. Вивчення мікробного світу ґрунту є одним із завдань мікробіологів та агробіологів.

З гігієнічної точки зору, вивчення біологічних і біохімічних процесів, які відбуваються у грунті, дає ключ до розшифрування перебігу процесів розкладу та мінералізації органічних речовин, детоксикації хімічних сполук, загибелі або вегетування патогенних для тварин і людей мікроорганізмів. Тому ще з 20 – 30-х років дані про кількість та активність всієї грунтової мікрофлори або її окремих груп і видів використовують у санітарній мікробіології для оцінки ступеня забруднення та його здатності до самоочищення.

Таким чином, інтенсивна урбанізація, її шкідливий техногенний вплив на агроекосистеми, підсилений згубною дією ЧАЕС, антиекологічний розвиток АПК (комплекс перелічених вище чинників) поставили на межу екологічної катастрофи не тільки агросферу (складову довкілля, яку визначають культурні рослини, свійські тварини і пов´язані з ними групи різних організмів, а також оброблений під сільськогосподарські рослини грунт), а й усе природне середовище України, що тотожно економічному і соціальному розвалу. Це зумовлено суто технократичною концепцією розвитку вітчизняного АПК, екстенсивною, енерго- та ресурсомісткою моделлю ведення аграрного виробництва, яка не забезпечує конкурентоспроможного функціонування, раціонального агроприродокористування, сталого розвитку агроландшафтів і культурних екосистем [2, c. 167-168].

Висновок

На підприємствах громадського харчування повинні працювати тільки здорові люди. При влаштуванні на роботу вони мусять обов´язково пройти медичний огляд і дослідження на бацилоносійство, глистоносійство. Хворі на активну форму туберкульозу, кишкові інфекції (дизентерія, черевний тиф), шкірно-венеричні захворювання, гнійничкові та деякі інші захворювання, наприклад СНІД, актиномікоз, не допускаються до роботи з харчовими продуктами. Медичний контроль за станом здоров´я проводять періодично залежно від характеру дослідження.

Санітарний одяг працівників громадського харчування повинен складатись із халата або куртки, фартуха, косинки чи шапочки, нарукавників. На промислових харчових підприємствах треба видавати спеціальне взуття, штани і комбінезон. Санітарний одяг шиють, як правило, із білої бавовняної або лляної тканини, яка легко переться і повинна прикривати весь домашній одяг. Санітарний і особистий одяг зберігають в індивідуальних шафах.

Основні напрямки роботи СЕС у проведенні запобіжного санітарного нагляду по розділу гігієни харчування включають: перспективне планування і розробку норм проектування харчових підприємств і пристосування наявних споруд під підприємства харчової промисловості, впровадження нових технологій, зміну асортименту і рецептури продуктів, застосування нових видів сировини, розробку стандартів і технічних умов на використання нових видів продукції, тари, упаковки, використання нових пестицидів та інших засобів.

Згідно з «Інструкцією про роботу санітарно-епідемічної станції з розділу гігієни харчування» при проведенні поточного санітарного нагляду зобов´язані контролювати:

1. Відповідність влаштування й утримання харчових об´єктів діючим санітарним нормам.

2. Дотримання гігієнічних і санітарно-протиепідемічних норм та правил при виготовленні, зберіганні, транспортуванні й реалізації продуктів харчування.

3. Відповідність необхідного обладнання, тари, упаковок, посуду діючим санітарно-гігієнічним нормам.

4. Дотримання встановлених санітарних вимог при використанні харчових добавок у виробництві продуктів харчування.

Список використаної літератури

1. Аністратенко Т. Гігієна харчування з основами нутриціології: підруч. для студ. вищих мед. навч. закл. III-IV рівнів акредитації:у 2 кн. / В.І. Ципріян (ред.). — К. : Медицина, 2007. — 527c.
2. Блажкевич Т. Економіка природокористування: навч.-метод. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. — Житомир : [Житомир. нац. агроекол. ун-т], 2008. — 423с.
3. Геврик Є. Гігієна праці на виробництві: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Ельга, 2004. — 280с.
4. Даценко І. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології: Підручник для студ. вищ. мед. навч. закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, лікарів-інтернів і курсантів. — 2-ге вид., перероб. та доп. : Здоров´я, 2004. — 790с.
5. Дубас Р. Економіка природокористування: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Державна академія житлово-комунального господарства. — 2-ге, вид., стер. — К. : КНТ, 2009. — 448c.
6. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.
7. Ігнатенко М. Екологія і економіка природокористування: Навч. посіб. / Херсонський держ. ун-т. — К.; Херсон : Айлант, 2002. — 288с.
8. Литвинова Г. Гігієна з основами екології: Підруч. для студ. відділень «Сестринська справа»,» Лікувальна справа», «Акушерська справа» мед. вузів I-II рівнів акредитації. — К. : Здоров´я, 1999. — 368с.
9. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — 3-є вид., перероб. і доп. — Суми : Університетська книга, 2007. — 592c.