Вступ.

1. Структура культурного простору.

2. Глобальна технологічна культура.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У роботі розкриваються сутність технологічної культури, загальні технологічні принципи перетворювальної трудової діяльності в сучасному суспільстві, виникнення й розвиток професій і спеціальностей, проблеми вдосконалювання людини в технологічному середовищі.

Культура не створює життєву енергію людини, вона лише спрямовує її на розумінні цілі і раціонально організує її використання в умовах суспільного життя людини. Потреба жити і діяти — не продукт розвитку культури, а вихідний стимул до її розвитку, біологічне підґрунтя, із якого зростає здатність людини до творення і вдосконалення культури. Культура приборкує прояви природжених тваринних інстинктів людини. Вона накладає на них обмеження і заборони, завдяки яким стає можливим соціальне життя, тобто існування і розвиток суспільства. В суспільстві створюються принципово нові, «надбіологічні» умови збереження і продовження біологічного життя людського роду. Ці умови призводять до утворення різноманітних форм людської діяльності, яких немає і не може бути у тварин. Людська діяльність — це розумна діяльність. А так як сам розум є продуктом культури і формується у кожної окремої особистості у ході залучення до неї, то можна сказати, що уся людська діяльність відбувається на основі засвоєння культури, відбитого у ній соціального досвіду

1. Структура культурного простору

Серед культурних форм особливе місце займають парадигмальні форми. Термін «парадигма» використовувався ще античними філософами для позначення духовних зразків, ідей, які втілюються в реальних речах. Слово парадигма грецького походження, що означає приклад, взірець. Платон стверджував, що чуттєво сприймаючі речі є недосконалими «подібностями» їх зразків, які існують у світі ідей (наприклад, будь-яка реальна, чуттєво сприймаюча кішка є лише недосконалим втіленням зразкової ідеальної кішки). Парадигмальні форми культури — це типові, «установочні» структури, які визначають організацію смислового змісту культурних феноменів. Трьом основним видам смислів у світі культури — знанням, цінностям і регулятивам відповідають три види парадигмальних форм: 1) когнітивні парадигми; 2) ціннісні парадигми; 3) регулятивні парадигми. Кожну із вказаних парадигм можна схематично зобразити у вигляді площини, яка проходить через одну з координатних вісей культурного простору. Тому їх можна також назвати «осьовими» формами культури.

Парадигмальні форми не ізольовані одна від одної. У когнітивних парадигмах присутні ціннісні та регулятивні елементи, і навпаки в ціннісних та регулятивних парадигмах — відповідні знання. Проте головний зміст будь-якої парадигмальної форми визначається тим типом смислів, які у ній створюються, тією вісю, до якої вона прикріплена.

Конкретні феномени культури звично поєднують у собі різні типи смислів — подібно тому як у конкретних фізичних об'єктах присутні зразу і механічні, і електричні, і хімічні явища. Культура у своєму реальному існуванні спеціально не розкладає по поличкам когнітивні, ціннісні і регулятивні парадигми. Але для їх дослідження в культурології доцільно розглядати їх відокремлено. Це дає можливість краще розібратись у їх змісті та приступити до вивчення більш складних синтетичних форм культури, які поєднують у собі різні парадигми.

У складі культурного світу часто виділяють в якості суттєвої його частини галузь духовної культури. Сюди відносяться такі культурні форми, як релігія, мистецтво, філософія, характерною ознакою всіх форм духовної культури є те, що у них на пертому плані знаходиться співвіднесення знань і цінностей. Це не означає, що регулятивні парадигми у духовній культурі відсутні. Проте не важко помітити, що кінцевою межею творчої діяльності у духовній культурі є знання і цінності, тоді як регулятиви відіграють допоміжну роль, виступаючи головним чином як засоби (способи, методи) створення духовних цінностей. Духовна культура включає духовні форми, які орієнтовані на знання і цінності, чи, так би мовити, звернені до когнітивно-ціннісної площини. Отже, духовна культура — це «когнітивно-ціннісний вигляд» культурного просторі,

В культурному просторі виділяється сутність форм культури, які визначають соціальні відношення людей, їх взаємодію у суспільстві. Сюди відносяться моральна, правова, політична культура. Сукупність таких форм утворює галузь культури соціальних відношень або соціальної культури. Цю галузь можна уявити у вигляді прошарків культурного простору, які зорієнтовані на «ціннісну» і «регулятивну» вісі. Звісно, що у соціальній культурі неможливо обійтись без знань. Проте знання виступають тут лише як засіб для вироблення принципів та норм поведінки людей у суспільстві, їх спільного життя, взаємодії та діяльності. Головний зміст соціальної культури — це регулятиви, цінності та ідеали.

Нарешті, у культурі існує ще одна галузь, яка характеризується спрямованістю до когнітивно-регулятивної площини. Це галузь технологічної культури. Сюди відноситься культура освоєння й обробки будь-якого матеріалу, культура виконання, виготовлення, отримання чого-небудь. Знання і регулятиви тут стають необхідними і важливими елементами технологічної культури. Цінності виступають у цьому виді культури на другий план.

Духовна, технічна і соціальна культура — не відокремлені один від одного «сектори» або «частини» культурного простору, вони виступають як «три обличчя культури». В ідеалі ми можемо розглядати і аналізувати їх відокремлено. Проте в реальному світі суспільного життя межа між ними є досить розпливчата і відносна (наприклад, мистецтво — форма духовної культури). Але існує і технічна культура створення, оформлення, поширення творів мистецтва — їх втілення у книгу, архітектурну споруду, театральну виставу. Існує і пов’язана з мистецтвом соціальна культура художнього життя суспільства — державна політика в галузі мистецтва, відношення людей до художньої творчості тощо. Сучасна наука найтіснішим чином переплітається з технікою і складається компонент технологічної культури. Але одночасно вона своїми гуманітарними розгалужєннями входить у галузь духовної культури.

На основі відбитого у культурі соціального досвіду можна виділити різні культурні сценарії. Ми живемо у просторі культури.

Культура пронизує все наше життя у всіх його проявах. Але життя не є само по собі феноменом культури — воно предстає як явище багатополярного світу за межами культурного простору. У відношенні до простору культури воно є «позапросторовим» процесом. Не випадково такі мислителі як Ф. Ніцше, А. Бергсон, 3. Фрейд та інші розглядали життя і культуру як протилежності. Життя — біологічний процес. Воно дане людині як біологічній істоті. Але життя стає людським тоді, коли воно втілюється у культурні форми. Культура — це те, у чому людське життя підноситься над своїми обставинами і в чому воно відрізняється від життя тварин.

Фрейд підкреслює, що джерелом людської активності є життєві сили, властиві будь-якій живої істоті імпульси до дій для збереження і продовження життя свого роду. Самим сильним проявом цих тваринних імпульсів є сексуальність і агресивність.

Культура програмує життєдіяльність людей і визначає її соціалізовані способи. Кожна окрема особистість живе і діє, вибудовуючи своє індивідуальне життя і діяльність за програмами, які визначаються соціальними умовами і засвоєними особистістю культурними установками. Програми такого роду прийнято називати сценаріями. Сценарій — це розгорнутий у відповідно соціально-культурному контексті план дій особистості. Він не завжди нею чітко осмислюється і може носити досить розмитий, ескізний і орієнтований характер. Але будь-яка людина. Якщо вона діє як розумна істота, завжди має якийсь, бодай приблизний сценарій, що визначає можливі шляхи і способи реальних дій особистості (наприклад, коли ми збираємося зателефонувати, то ще до того, як ми беремо телефонну трубку у нашій голові складається сценарій попередньої розмови: ми згадуємо ім'я того, з ким хочемо розмовляти, намічаємо канву бесіди, передбачаємо, передбачаємо можливі варіанти, що робити, коли нам скажуть те або інше, або якщо до телефону підійде хтось інший). Цей сценарій може бути намічений лише у загальних рисах, у ході розмови він може мінятися у залежності від різних обставин, але без нього навряд ми змогли б дзвонити.

Значно складнішими є довготривалі сценарії, які визначають нашу професійну діяльність, форм дозвілля, дружні або любовні відношення, сімейне життя. Такі сценарії звичайно формуються у вигляді окремих цілей, завдань і принципів. Багато чого тут залишається невизначеним і вибудовується гіпотетично, маючи на увазі, що життя буде вносити у них великі корективи.

В таких сценаріях можна розрізняти два рівні, культурний сценарій та індивідуальний сценарій. На першому рівні сценарій виступає у вигляді сюжету, який визначається об’єктивними умовами життя людини і тим, які знання, норми, цінності та ідеали може вона отримати із навколишнього її культурного простору. Культурний сценарій виступає як соціокультурно обумовлений сценарний план, як основна сюжетна лінія життєвих дій. У просторі культури можуть існувати еталонні сюжети культурних сценаріїв та інваріантні, не залежні від конкретних життєвих ситуацій принципи побудови. Але у рамках загального культурного сценарію може існувати цілий набір різноманітних варіантів і нюансів основного сюжету. Кожна людина вибирає якийсь із них у залежності від конкретних обставин свого життя і своїх власних особливостей.

В індивідуальному сценарію діяльності сюжет набуває своєрідності, характерної саме до конкретної особистості. Він включає у себе зміни, варіативні, не загальноприйняті у даному суспільстві сценарні «репліки» і ходи у яких відбуваються особистісні і ситуативні моменти.

Культурні сценарії — це платформи, на яких вибудовуються індивідуальні сценарії. Будь-який культурний сценарій, з одного боку забезпечує відповідність дій людини умовам суспільного життя, її можливу успішність. Внаслідок його дії поведінка людей стає зрозумілою і передбачливою для інших. Але з іншого боку, межі культурного сценарію стандартизують мислення людини і це може, призвести її до безвихідного положення, коли на неї діють життєві ситуації, які не співпадають із звичними культурними умовами і непередбачені еталонними культурними сценаріями. Творці культури, що визначають нові шляхи її розвитку, часто відхиляються від запроваджених культурою сценаріїв і віднаходять не пройдені, оригінальні, раніше невідомі сюжети діяльності (які згодом можуть стати взірцями для нових культурних сценаріїв).

Таким чином, культурний простір — це лише начерк, загальний план, що окреслює загальні контури людської поведінки. На основі культурних сценаріїв люди створюють індивідуальні сценарії, пристосовані до сценарних особливостей і конкретних умов. В результаті життєдіяльність людей «обрамляється» і організується культурою. Обумовлена культурним сценарієм форма, у якій здійснюється будь-яка людська діяльність, виступає як культура діяльності.

Культура — це насамперед прогресивний розвиток людства. Глобальні проблеми є наслідком культурного розвитку і одночасно виступають його гальмом. Культурний процес як самодостатній самооптимізується через систему зворотних зв'язків, які виконує індивід чи індивіди. Останні саморегулюються в планетарному соціокультурному полі. З точки зору теорії систем таке утворення самодостатнє для кореляції тих чи інших флуктуацій, якими є глобальні проблеми ХХ-ХХІ ст. Однак академік В.І. Вернадський не випадково зазначав, що людство з його прискореним темпом розвитку – це "нова небувала геологічна сила". Людина — суб'єкт її лідерства і бере на себе не лише моральну, а й правову відповідальність як по відношенню до власного життя, так і до всього сущого на планеті Земля. Сьогодні постає питання, чи відповідає призначення людини її екологічній, загальнолюдській культурі, чи здатна вона спрогнозувати наслідки своєї діяльності?

Як зазначено вище, техносфера сьогодні споживає енергії набагато більше, ніж весь соціум. Наука не дає однозначної відповіді, де межа кількісного розширення техносфери. Скільки машин, механізмів можуть співіснувати із сучасним соціумом, взаємодоповнювати одне одного. Техносфера не тільки вимагає енергії, вона сотнями тисяч забирає людські життя. Щорічно лише в автомобільних аваріях у світі гине понад 1 млн. людей. Якщо до цього додати техногенні катастрофи, захворювання, пов'язані з виробничою діяльністю, опосередковані наслідки сучасного машинного виробництва, то ця цифра перевищуватиме 10 млн. чоловік. Аналіз кількісних показників свідчить, що людство вичерпало ліміт екстенсивного розвитку техносфери. Потрібні принципово нові теоретично обґрунтовані підходи як до проблеми кількісного обмеження нових виробництв (розробки родовищ, всезростаючого насичення машинного парку тощо), так і до суб'єкта їх вирішення — людини. Шлях розв'язання проблеми — створення машин нового покоління, сумісних з людьми, високопродуктивних, із на порядок меншим рівнем споживання енергії на одиницю часу чи одиницю виробленої продукції. Розв'язання проблем XXI ст. сьогодні безпосередньо пов'язане з істотними змінами у соціотехносфері.

2. Глобальна технологічна культура

Глобальна технологічна культура перебуває на ранніх етапах трансформації природи візуального сприйняття. Звичні та традиційні засоби бачення зберігаються та співіснують паралельно з новими формами, але ці нові форми технології створення образів стають дедалі більшою мірою домінантними моделями сприйняття. Історично важливі функції ока людини поступово підміняються методами і технологіями, в рамках яких візуальні образи не мають ніякого відношення до місця розташування глядача. Основною рисою модернізації є постійна зміна умов сенсорного сприйняття. Протягом багатьох останніх років способи сприйняття перебувають у стані безперервної трансформації. Зникнення будь-яких якісних розрізнень між внутрішнім та зовнішнім стає умовою появи грандіозної культури модернізації. Персональний комп’ютер розглядається і як не бачений раніше засіб відволікання уваги, у зв’язку з доступом до нескінченої кількості інформації, та як дисциплінарний інструмент, що дозволяє підтримувати увагу. Технологія віртуальної реальності, без сумніву, суттєво трансформує умови перцептуального досвіду. Їй безумовно притаманні певні властивості, які можуть докорінним чином змінити поняття «Увага !». Європа завжди хотіла акредитувати свій центр, принаймні – географічний. Сучасний етап в розвитку науки і техніки, на думку багатьох авторів поставив людство перед вирішальним поворотом в його історії, порівняльним з переходом від варварства до цивілізації. Початок науково-технічної революції припав на 50-ті роки XXст. Однак її передумови були закладені набагато раніше — на початку XXст. фундаментальними відкриттями в природничих науках. В середині XXст. прояснюються зміст досягнутого наукового потенціалу, його можливості у створенні принципово нової техніки.

Основними характеристиками розвитку промислового потенціалу стали:

• автоматизація виробництва,
• впровадження обчислювальної техніки,
• розвиток хімії,
• використання досягнень фізики (напівпровідники, лазери, нові матеріали тощо),
• освоєння космічного простору.

Однак, суть НТР була не в кількісних показниках нових машин і навіть не в різкому зростанні продуктивності праці, що забезпечило відчутний суспільний прогрес. Суть цього явища полягала в тому, що відбулося якісне перетворення усієї системи суспільної праці і буття. З одного боку, система машинного виробництва сформувалася як наслідок історичного становлення нової соціальної спільноти, а з іншого — людина виявилася елементом в системі машинного виробництва. Склалася ситуація, коли в полі культури з'явилася нова підсистема, до якої ні природа, ні людина не були готові. Ця підсистема не керувалася одним індивідом чи їх групою, вона ніби жила своїм "власним життям", бо відтворювалась усією соціальною спільнотою. З 60-х років елементи цієї системи за їх функціональним впливом почали "розмножуватись" в геометричній прогресії і практично стали співмірними (за своїм енергетичним впливом) із силами природи. Якщо до XIXст. зв'язок "людина — природа" був прямим, то в кінці 70-х — на початку 80-х років з'явився потужний посередник — машинне виробництво. Людство і до сьогодні заклопотане проблемою харчування і не усвідомило, що створений ним посередник вимагає енергетичного харчування в тисячі разів більшого, ніж людина. Мало того, цей посередник захоплює території і ресурси, необхідні людині (вода, кисень, родючі землі тощо). Створена людиною система "соціальна спільнота — сукупність машин, техніка, технологія — природне середовище" у 80-х роках окреслюється одним поняттям — соціотехносфера.

Висновки

Термін технологія має ряд значеннєвих навантажень: він застосовується в промисловості, науці, мистецтві й інших областях людської діяльності. Очевидно, що технологія означає інтелектуальну переробку технічно значимих якостей і здатностей. У сутності це культурне поняття, пов'язане з мисленням і діяльністю людини. Воно визначає місце людини в природі, рамки його можливого втручання в природні процеси.

Технологічна культура — четверта універсальна культура. Вона визначає світогляд і саморозуміння сучасної людини. При цьому під універсальними культурами ми розуміємо системи епістемічних принципів, характерних для певної епохи й певних рівнів розвитку наукових знань і технічних засобів.

Протягом останніх двох десятиріч глобальні проблеми світового розвитку перебувають у центрі уваги науковців і політиків. Вони обговорюються на міждержавних рівнях, в міжнародних організаціях. Шкала поглядів на їх розв'язання охоплює все, що можна розмістити між крайніми межами — оптимізмом і песимізмом. Не оминають цю проблему і засоби масової інформації, часто подаючи її складові як певну сенсацію, яка не має нічого спільного з науковим аналізом майбутнього розвитку людства. Крім того існує побутовий рівень усвідомлення глобальних проблем, який асоціюється з якоюсь вселенською катастрофою.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие/ Нела Багнов-ская,; М-во образования РФ, Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова . -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2005. -297 с.

3. Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вуз./ Во-лодимир Бокань,; Межрегион. акад. управл. персоналом. -К.: МАУП, 2000. -134 с.

4. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.

5. Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття): Навчальний посібник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія . -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2003. -303 с.

6. Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.

7. Культурология: История мировой культуры/ Под ред. А.Н.Марковой. -2-е изд., переработ. и доп.. -М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 2000. -575 с.

8. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник/ Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова,; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. -Вид. 2-е, перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -390 с.

9. Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник/ Євген Поліщук,. -К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. -181 с.

10. Шевнюк О. Культурологія : Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. -К.: Знання-Прес, 2004. -353 с.