Вступ
В умовах сучасних глобальних процесів становлення громадянського суспільства демократія визнана кращою формою правління переважною кількістю країн світу, хоча традиційні форми її здійснення мають значні вади. Саме тому в умовах сьогодення надзвичайної ваги набуває саме електронна демократія, що вперше була застосована в США.

Актуальність експлікації поняття «електронний уряд» зумовлена насамперед концептуальною невизначеністю цього терміну у контексті швидких темпів розвитку сучасного світу, що спонукають нас все гостріше відчувати мінливість усталених форм соціального регулювання, застарілість традиційних підходів до організації взаємодії держави та суспільства.

Радянський досвід бюрократичного управління більше не є прийнятною та ефективною моделлю державотворення. Не останньою мірою цьому сприяє пришвидшений розвиток інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ), механізмів та способів організації комунікацій як на рівні суспільства, так і на рівні «суспільство-держава».

Показовим є досвід країн світу, які є лідерами у впровадженні ІКТ у процес державного управління, зокрема, щодо механізмів та способів реалізації означених проектів. Згідно щорічного звіту ООН, станом на 2012 р. лідерами у залученні ІКТ до процесів держуправління є Південнокорейська республіка. Нідерланди, Великобританія, Данія та ін. [3, c. 25]

Серед розвинених країн світу у підходах до побудови системи порталів державних послуг спільними є такі ознаки: системний підхід до архітектури електронного уряду, який є встановленою сферою діяльності вповноважених органів державної влади; орієнтація на підвищення прозорості інформаційних ресурсів про державні послуги і розвиток інтерактивних сервісів надання державних послуг; принципова орієнтація на побудову дворівневої системи взаємодії із заявником з приводу надання державних послуг у вигляді фронт- і бек-офісів.

Для України найбільш прийнятна централізована модель електронного управління із застосуванням портальних технологій з вибудовуванням сервісів «зверху — вниз» з таких причин: регіональні і місцеві органи влади на даний момент не мають системи реалізації державної послуги за допомогою ІКТ і традиційно система документообігу в Україні є централізована.

Проведений аналіз світового досвіду показує, що надання державних послуг по електронних каналах мусить мати такі напрямки: виділення груп державних послуг, що найчастіше перекладаються в стадію електронної взаємодії; визначення складу інформації про представлені на порталах державні послуги; визначення складу послуг, що надаються, які не потребують чи ж потребують ідентифікації учасників взаємодії; визначення основних ризиків і проблем, які необхідно передбачити і виділити при створенні порталу [4, c. 185].

Теоретична модель електронного уряду включає в себе поміж іншого індикатори готовності держави та суспільства до запровадження електронної системи управління, а саме:

1. Найнижчий рівень — присутність в мережі Інтернет. На даному етапі держава створює інформаційні сайти та портали задля надання різноманітної тематичної інформації населенню. В даному випадку присутня лише однобічна взаємодія.
2. Другий рівень — це взаємодія органу держуправління з населенням. На цьому рівні присутня проста комунікація, що зосереджена на самому відомстві.
3. Здійснення операцій. Цей рівень характеризує технічну та соціальну готовність і спроможність держави та суспільства організувати повноцінну систему електронної взаємодії, що включає в себе підсистеми електронних платежів, електронного документообігу, міжвідомчі бази інформації тощо.
4. Трансформація. Цей рівень характеризує тісну та сталу, вертикальну та горизонтальну інтеграцію держави та суспільства на основі ІКТ [3, с.14].

Отже, аналіз світового досвіду впровадження систем електронного уряду дає змогу зробити висновки стосовно складності та довготривалості цього процесу. Проте, основним чинником успішності подібних проектів у будь-якому суспільстві є зацікавленість усіх суб’єктів соціальної взаємодії у реалізації означених явищ.

У нашій країні вже існують певні нормативні передумови для реалізації концепції електронної держави. Так. ще у 1998 р. був прийнятий «Закон про національну програму інформатизації» та «Закон України про інноваційну діяльність». А у грудні 2010 р. Кабмін схвалив «Концепцію розвитку електронного врядування в Україні», виділивши більше 3 млн. гривень на її реалізацію.

Проте державні ініціативи можуть не дати очікуваного ефекту через цілий ряд об’єктивних причин. По-перше, на сьогоднішній день у сфері державного управління не спостерігається прямої зацікавленості у реалізації вказаної концепції. Причини цього можуть бути рівні: від елементарної цифрової безграмотності, до небажання боротися з хабарництвом, подоланню якого цей проект має активно сприяти. Адже боротьба з корупцією — один з важливих мотивів впровадження електронного управління у більшості країн.

По-друге, важливою проблемою виступає доволі низький рівень комп’ютерної грамотності серед широких верств населення, тобто їхня практична непідготовленість до такої форми взаємодії з державою. Цю проблему слід вирішувати комплексно, за допомогою усієї вертикалі освіти, починаючи зі школи і закінчуючи інституціями перепідготовки фахівців. По-третє, однією з можливих перепон на шляху реалізації означеної концепції може стати відсутність власного прикладного програмного забезпечення, та очевидна необхідність запозичення зарубіжних напрацювань. У цьому контексті не можна не погодитися з думкою О. Баранова: «лише створення загальної атмосфери затребуваності роботи із широким використанням сучасних комп’ютерних технологій з одного боку й політичної волі з іншого  сформує умови для швидкого створення електронного уряду».

Американський уряд є прикладом відвертості, оскільки майже всі урядові агентства представлені в Інтернеті, а також усі законодавчі акти чинного Конгресу США безоплатно доступні через мережу. Доступність федерального керівництва і президента США для населення країни забезпечуються системою Comlink. Ця система має досконалі служби і засоби публікації урядових документів і відкрита для доступу користувачам Інтернету. Матеріали брифінгів, промови, відповіді, проекти законів, що надаються канцелярією Білого дому, розміщуються на сервері поширення електронної інформації системи Comlink і, на думку фахівців, понад мільйон користувачів щодня отримують документи, що їх цікавлять [8, c. 107].

Таким чином, США істотно просунулися на шляху реалізації ідеї електронної демократії та електронного урядування і багато в чому формують рішення і технології для електронної демократії та електронного урядування, що переймаються потім й іншими країнами, у т.ч. й Україною. Є всі підстави вважати, що найповніше й ефективно концепцію електронної демократії та електронного урядування призначено реалізувати саме США.

Висновки

Таким чином, для впровадження в Україні електронної держави необхідно щоб кожний суб’єкт суспільного життя — як державна влада, так і бізнес разом з громадянами — бачили реальні суспільнозначущі вигоди для усіх разом, та для кожного окремо, що вимагає формування комплексного підходу до реалізації цього завдання.

У цілому можна сказати, що розвиток електронного урядування забезпечить:

– високу якість обслуговування клієнтів незалежно від того, як громадяни вступають у контакт з агентством – телефоном, особисто або через веб-сайт;

– зниження витрат і зменшення труднощів у реалізації бізнесу з урядом;

– скорочення урядових операційних витрат;

– надання доступу до урядових сайтів людям з обмеженими можливостями;

– підвищення прозорості і відповідальності уряду.
Список використаної літератури

1. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Бандурки: Монографія. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — 368 с.
2. Башук А.І. Інформаційна політика: навчальний посібник / А.І. Башук ; КНУТШ, Ін-т журналістики. –К.: ІЖ КНУТШ, 2007. – Ч.1. – 92 с.
3. Дубов Д. В. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С. Л. Гнатюк. – К. : НІСД, 2010. – 64 с.
4. Інформаційна політика України: Європейський контекст: Монографія / Л.В. Губерський, Є.Є. Камінський, Є.А. Макаренко та ін. – К.: Либідь, 2007. – 360 с.
5. Інформаційне законодавство України: Науково-практичний коментар/ За ред. Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа. – К., 2006. – 232 с.
6. Почепцов, Г. Інформаційна політика [Текст]: навч. посібник / Г. Г. Почепцов, С. А. Чукут. — К. : Знання, 2006. — 664 с.
7. Стратегії розвитку України: теорія і практика / за ред. О. С. Власюка. – К. : НІСД, 2002. – 864 с.
8. Штромайєр Г. Політика і мас-медіа / Герд Штромайєр; [пер. з нім. А. Орган]. — К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. — 303 с.