Членство в СОТ певною мірою обмежує можливості реалізації національних економічних інтересів унаслідок скорочення спектра інструментів торгової політики, які раніше були виключно компетенцією національних урядів. Водночас на глобальному рівні удосконалюються існуючі та створюються нові регулятивно-захисні механізми та методи, розуміння, опанування та використання яких необхідно для ефективної реалізації національних економічних інтересів у сучасних умовах та укріплення конкурентних позицій на міжнародних ринках[3, c.108-109].

Ефективне використання цих гармонізованих механізмів торгової політики надає країнам важелі послаблення потенційно негативних наслідків загострення конкуренції, пов’язаних, насамперед, з вирішенням соціально-економічних проблем, усунення викривлень конкурентного середовища, що, в свою чергу, сприяє появі більш широких та різноманітних можливостей реалізації переваг участі у міжнародному поділі праці, забезпечення національних економічних інтересів.

Важливою перевагою членства в СОТ є можливість використовувати сотівський механізм розв'язання суперечок. Він забезпечує сприятливий фон і «форум» для розв'язання багатьох торговельних суперечок. Цей механізм Україна зможе застосувати для вирішення спорів зі своїми найбільшими торговельними партнерами — такими як ЄС, США, а в майбутньому і Росія. Сьогодні ж фактично не існує міжнародного форуму, в якому Україна могла б оскаржити дії своїх торговельних партнерів. Це можливо у їхніх національних судах та міжнародному арбітражі, однак застосування системи СОТ, яка вважається найпрозорішою та найдоступнішою, є найкращим рішенням, хоча також має певні недоліки. Розв'язання спорів у ній досить довга та дорога процедура. Про це, зокрема, свідчить те, що багато з членів СОТ ніколи не використовували систему розв'язання спорів для захисту своїх інтересів.

Аналіз системи методів реалізації національних інтересів (тарифних –нетарифних; адміністративних –економічних; експортних –імпортних; конкурентних –директивних; внутрішньо-, зовнішньоекономічних та транскордонних; протекціоністських –лібералізаційних) дозволив виявити усталену тенденцію поширення багатосторонньо узгоджених лібералізаційних дій без дискримінації ринку. Водночас застосування протекціоністських, за сутністю, інструментів (обґрунтованого, селективного, тимчасового протекціонізму, спрямованого на модернізацію економіки, розвиток інновацій і міжнародну конкурентоспроможність економіки країни) є досить поширеним, оскільки за умов глобальної конкуренції вони дозволяють захистити національні економічні інтереси країн та їх угруповань при дотриманні уніфікованих вимог і правил СОТ.

Говорячи про проблеми функціонування країн — учасниць СОТ потрібно зупинитися на такій країні як Індія. Слід зазначити, що вона — одна з фундаторок ГАТТ. Вона стала членом цієї організації в 1947 році й з 1995 року входить у СОТ. де користується помітним впливом. Індію, часто кооперуючись із Бразилією, виступає як головний опонент індустріальних держав, відстоюючи позиції країн Півдня. Так, вона висунула концепцію "особливого й диференційованого підходу" до країн, що розвиваються, і перехідною економіками насамперед в області фінансових послуг і інформаційних технологій- Як показує практика СОТ. кожний учасник організації захищає; насамперед, власні інтереси.

Необхідно також підкреслити, що значні розбіжності між Індією й СОТ виникли з питань експорту сільськогосподарської продукції. У ході дискусій з питань сільського господарства Індія неодноразово звертала увагу на величезні масштаби субсидування сільського господарства в розвинених країнах. Вони досягають 1 млрд. доларів у день і зводять нанівець можливі вигоди лібералізації цієї сфери для держав, що розвиваються.

Загалом розвиток глобального регулювання внаслідок інституціоналізації методів та процедур торгової політики модифікує традиційні механізми, позиціонуючи і структуруючи їх, зокрема, на рівні світової торгової системи. З огляду на дієвість уніфікованих правил міжнародної торгівлі, загальних принципів її функціонування та регламентованих процедурних процесів, за авторською методикою у роботі оцінено можливості реалізації у довгостроковому періоді кожного з видів базових національних економічних інтересів, як одно- та багатосторонніх, так і концептуальних та процесуальних.

Принципово важливим є виділення трьох груп базових національних економічних інтересів за критерієм можливості їх забезпечення в регуляторній системі СОТ: інтереси з високим, середнім та низьким потенціалом реалізації. Найбільше практичне значення та водночас і потенціал реалізації мають: доступ на зарубіжні ринки товарів та послуг, гармонізація національних і корпоративних, контрнаціональних, наднаціональних, регіонально-континентальних, глобальних інтересів та конструктивна участь у інституціоналізації регулювання світовоїторгівлі. Середнім потенціалом реалізації у системі СОТ характеризуються такі базові національні економічні інтереси, як: задоволення потреб населення, ресурсне забезпечення економіки, розвиток та модернізація структури національної економіки, підвищення її ефективності, створення ефективно діючого економічного механізму, вдосконалення державного управління економікою. Показово, що найменші можливості забезпечення виявлені для критично важливих базових національних економічних інтересів: створення нових та використання існуючих конкурентних переваг на світових ринках, зростання добробуту та багатства нації, гармонізація національних і внутрішньорегіональних економічних інтересів.

Одним з перших держав СНД до СОТ приєдналася Киргизія — 20 грудня 1998 року. За період членства республіки у СОТ спостерігається позитивна тенденція поліпшення сальдо торговельного балансу, разом з тем. існує ряд дуже вагомих причин, через які Киргизька Республіка поки не може скористатися сприятливими умовами виходу своєї продукції, надаваними членством у СОТ.

По-перше, географічна далекість і високі транспортні витрати. Через велику далекість від потенційно привабливих ринків країн-членів СОТ й недостатньо розвитий транспортної інфраструктури, товари надходять на ці ринки вже що істотно здорожували або зовсім не надходять.

По-друге, недостатньо висока якість продукції. Тут має місце низька конкурентоспроможність товарів, як правило, вироблених на підприємствах із застарілим обладнанням.

По-третє, протекціоністська зовнішньоторговельна політика сусідніх країн, які в останні роки активно практикують політикові обмеження імпорту, особливо тих товарів, які провадяться в цих країнах.

По-четверте, існує проблема транзиту через сусідні країни, що не є поки членами СОТ.

Із зростанням обсягів торгівлі, різноманіття товарів і кількості залучених країн і компаній, збільшується ймовірність суперечок. Система СОТ допомагає розв’язувати їх суперечки мирно й конструктивно, вона надає для цього правову базу – угоди СОТ – і форум для обговорення. Близько 300 суперечок розглянуто в СОТ з моменту її створення 1995 року, деякі з них, без таких засобів розв’язання, могли б перерости у серйозніші політичні конфлікти.

Проблема застосування антидемпінгового механізму особливо гостро стоїть в міжнародній економіці. В 2005 році, відповідно до даного ВТО, а також доповіді "Global Trade Protectіon Report 2005" було ініційовано 281 антидемпінгове розслідування, в 2006 році — 330. За зазначений період антидемпінгові процедури найбільше часто використовувалися Австралією, країнами ЄС, Канадою й США. Однак у зазначений період помітно розширилося коло країн-лідерів у використанні антидемпінгових мір в основному за рахунок країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, що ініціювали 39% всіх антидемпінгових процедур за зазначене десятиліття. Найбільш активними серед них були Індія, ПАР, Аргентина, Бразилія, Республіка Корея, Мексика.

Як засвідчує міжнародний досвід, з урахуванням вимог СОТ економічне стимулювання експорту може здійснюватися в наступних формах.

1. Субсидування (компенсації) процентної ставки українським експортерам промислової продукції. Згідно з вимогами СОТ, країни, що практикують державну фінансову підтримку експорту за допомогою прямих кредитів/фінансування, рефінансування або у формі часткової компенсації процентної ставки, повинні застосовувати ставки, які не будуть нижчими за відповідні комерційні процентні ставки (CIRR), діючі на міжнародному ринку. Ринкові ставки за експортними кредитами, які щомісячно переглядаються, на цей час становлять 5,5-6,0%. Тому, якщо українському експортеру Укрексімбанком надаватиметься кредит у доларах США під 10% річних, субсидування 4,0-4,5% є, з позицій СОТ, цілком припустимим.

2. Страхування експортних кредитів у формі надання державних гарантій для забезпечення платіжних доручень урядів та експортно-кредитних агенцій іноземних країн, гарантії платіжних зобов’язань банку-агента (передусім, виділення державних гарантій за позиками Укрексімбанку, а також відшкодування його видатків у зв’язку з наданням ним авансових гарантій за контрактами українських експортерів). Страхування має покривати не лише традиційні комерційні, але й політичні ризики та поширюватися на широке коло товарів і країн[1, c.123-124].

3. Діяльності експортно-кредитних агенцій – структур, що займаються страхуванням ризиків експортерів. Вони можуть існувати не лише у формі спеціалізованих державних агентств, але й у вигляді банків – державних, приватно-державних або приватних страхових компаній. За експертними оцінками міжнародного досвіду, у середньому діяльність ЕКА забезпечує додатково 12% приросту експорту країни, а один додатковий долар бюджету ЕКА забезпечує в середньому приблизно 302 дол. додаткового експорту.

Системний аналіз використання країнами-членами тарифних та нетарифних правил та механізмів СОТ для захисту національних економічних інтересів на внутрішньому та зовнішніх ринках дозволив зробити наступні висновки: по-перше, правила та механізми багатосторонньої торгової системи забезпечують достатньо широкий спектр можливостей їх реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках; по-друге, тарифні методи зберігають своє значення тільки як протекціоністські інструменти для окремих секторів економіки як у країнах, що розвиваються, так і у розвинених країнах (в товарному обміні це стосується, в першу чергу, текстильної продукції та одягу, шкіряних, резинових виробів та взуття, сільськогосподарської продукції та транспортного обладнання); по-третє, в умовах тарифної лібералізації зростає роль та поширюється застосування нетарифних методів, які найбільш цілеспрямовано та ефективно використовуються розвинутими країнами світу, насамперед, США, Японією, “старими” членами ЄС; по-четверте, в усіх країнах світу сфера послуг є максимально можливо захищеною, перетворюючись у новий “чутливий” сектор національних економік поряд із сільським господарством та виробництвом текстилю та одягу, хоча створення уніфікованого міжнародного нормативно-регулятивного середовища в цій сфері і, відповідно, його лібералізацію лише розпочато.

Не менш ефективними, ніж тарифні та нетарифні методи досягнення національних економічних інтересів, є і група процесуальних, до яких належать механізми проведення міждержавних торгово-економічних переговорів та врегулювання пов’язаних з торгівлею суперечок. Обґрунтовано, що в суперечливих умовах сучасної глобалізації важливого значення для стабільного національного розвитку набуває різнорівнева координація зовнішньоекономічних політик на недискримінаційній основі шляхом ініціювання проведення переговорів у найбільш конфліктних ситуаціях. При цьому в сфері міжнародної торгівлі універсальним принципом досягнення взаємоузгодженості інтересів виступає еквівалентність та взаємовигідність обміну, що декларовано в угодах СОТ.

Однією з основних переваг СОТ є забезпечення можливості для будь-якої країни-члена ефективно використовувати незалежну та рівноправну процедуру врегулювання суперечок для реалізації своїх прав за відповідними торговими угодами. Триразове зростання активності використання країнами механізму врегулювання суперечок СОТ порівняно із ГАТТ (ініційовано 324 справи за 1995-2004 р.) відображає як ширше охоплення багатосторонніх правил (не лише правила торгівлі промисловою продукцією, а й питання послуг, прав інтелектуальної власності, сільського господарства, текстилю та одягу тощо), так і зростання кількості членів СОТ та їх довіри до цього механізму.

Ураховуючи важливість для України вивчення досвіду приєднання країн Центральної та Східної Європи та СНД, досліджено умови приєднання11 нових членів організації – Болгарії, Киргизстану, Латвії, Естонії, Грузії, Албанії, Хорватії, Литви, Молдови, Вірменії та Македонії (зазначені у порядку приєднання). Аналіз їх зобов’язань дав можливість визначити масив, структуру та спрогнозувати рівень поступок: гармонізація національного законодавства з положеннями угод СОТ; забезпечення прозорості законодавства, поширення інформації про нові та діючі правила, процедури, закони, нормативні акти та їх проекти; зменшення ролі держави в експортно-імпортних операціях і значне розширення прав інших суб’єктів на здійснення торгівлі; значна лібералізація доступу на національні товарні ринки, суттєве зниження ставок мита на значний перелік продукції (у тому числі приєднання до секторальних угод та ініціатив), скасування дії багатьох нетарифних заходів, навіть на традиційно важливу продукцію; незастосування експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію, обмеження обсягу внутрішньої підтримки сільського господарства (окрім дозволених субсидій у рамках так званої “зеленої скриньки”); значна лібералізація доступу на національні ринки послуг. Виявлено пряму залежність між кількістю вимог (зобов’язань) та термінами приєднання, причому це стосується як законодавства, так і доступу на ринки товарів та послуг.

Розвитку більш вільної торгівлі сприяє і домовленість країн-членів про заборону застосування кількісних обмежень (імпортних квот, ліцензій). Єдиною сферою застосування кількісних обмежень у вигляді тарифних квот на сьогодні залишається сільське господарство.

Застосування заходів з лібералізації торгівлі є, як правило, поступовим. Для впровадження взятих на себе зобов'язань надається певний період. Він є довшим для країн, що розвиваються.

На прикладі вступу до СОТ Киргизстану, Грузії та Молдови ми бачимо, що це автоматично не веде до негайного економічного зростання, при неготовності державного менеджменту та бізнесу, зокрема експортерів та імпортерів, працювати у реальному конкурентному середовищі.

Передбачуваність розвитку міжнародної торгівлі досягається двома шляхами: зв'язуванням тарифів по тарифних позиціях та забезпеченням прозорості національної торговельної політики.

Коли країни-Члени СОТ у результаті торговельних переговорів домовляються відкрити свої внутрішні ринки для іноземних товарів і послуг, то вони «зв'язують» себе відповідними зобов'язаннями. Передусім це стосується, звичайно, рівня імпортних тарифів по тарифних позиціях. Зв'язування тарифу означає, що країна, яка взяла на себе таке зобов'язання, повинна:

— не підвищувати ставку тарифу вище «зв'язаного» рівня;

— протягом певного терміну (для більшості країн він становить 5 років) поступово знизити ставку мита до мінімального узгодженого рівня.

Такі зобов'язання країни фіксуються в тарифних розкладах і є доступними для ознайомлення всіх Членів COT. Зрозуміло, що знання чинної максимальної ставки мита та розкладу її зниження робить торгівлю передбачуваною. Одним з позитивних моментів Уругвайського раунду з погляду реалізації принципу передбачуваності в торгівлі є підвищення питомої ваги зв'язаних тарифів (табл. 1). При цьому на сьогодні 100 % тарифів на продукцію сільського господарства є зв'язаними[2, c.57-59].

Передбачуваності розвитку торговельних процесів сприяє й вимога прозорості національної торговельної політики. Така прозорість досягається як інформуванням відповідних структурних підрозділів СОТ про зміни в законодавстві та намірах застосування певних інструментів торговельної політики, оприлюдненням відповідних нормативних актів у засобах масової інформації, так і шляхом застосування механізму огляду торговельної політики. Вимоги прозорості торговельних заходів записані в усіх секторальних угодах СОТ: Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (Стаття X — Публікація та застосування правил торгівлі); Генеральній угоді про торгівлю послугами (Стаття III — Прозорість); Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Стаття 63 — Відкритість).

Головна задача СОТ – розвиток міжнародної торгівлі без перешкод. Саме цей принцип повинен сприяти економічному зростанню країн світу і підвищенню економічного добробуту їх населення. На думку експертів, в наш час світова торговельна система повинна відповідати п'яти принципам:

— відсутність дискримінації в торгівлі;

— стабільність і передбачуваність умов торгівлі;

— зниження торгівельних (протекціоністських) бар'єрів;

— стимулювання конкуренції в міжнародній торгівлі;

— пільги в міжнародній торгівлі для менш розвинених держав.

Взагалі СОТ пропагує ідеї фритредерства, тобто вільної торгівлі.

За останні роки сфера діяльності СОТ значно розширилася, зараз вона далеко виходить за межі власне торговельних операцій. СОТ являє собою потужну і впливову міжнародну структуру, яка здатна виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало практично обов'язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Світова організація торгівлі забезпечує проведення періодичних оглядів торгової політики її Членів. Згідно зі статтею III «Функції COT» Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі керівництво механізмом перегляду торговельної політики є однією з головних функцій СОТ [1, с. 5]. Хоча такі огляди є частиною домовленостей Уругвайського раунду, їх почали проводити за кілька років до завершення раунду. Учасники раунду узгодили питання проведення оглядів на Конференції Міністрів 1988 року, а вже наступного року було виконано перший огляд. Спочатку вони проводилися згідно з ГАТТ і, як і ГАТТ, стосувалися виключно торгівлі товарами. Зі створенням СОТ у 1995 році огляди почали охоплювати також торгівлю послугами та торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.

Загальні переваги від членства у СОТ можна сформулювати наступним чином:

— одержання більш сприятливих умов доступу на світові ринки товарів і послуг на основі передбачуваності і стабільності розвитку торгівельних відносин із країнами-членами СОТ, включаючи транспарентность їх зовнішньоекономічної політики;

— усунення дискримінації в торгівлі шляхом доступу до механізму СОТ з вирішення спорів, що забезпечує захист національних інтересів у випадку, якщо вони порушуються партнерами;

— можливість реалізації своїх поточних і стратегічних торгово-економічних інтересів шляхом ефективної участі в Багатосторонніх торгівельних угодах при виробленні нових правил міжнародної торгівлі.

З правової точки зору система СОТ являє собою своєрідний багатобічний контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюється приблизно 97% усієї світової торгівлі товарами і послугами[5, c.34-37].

Механізм огляду торговельної політики Членів СОТ спрямований на досягнення таких цілей:

• сприяння кращому дотриманню правил, норм та зобов’язань, узятих на себе Членами СОТ, у тому числі за багатосторонніми угодами з обмеженою кількістю учасників;

• забезпечення збалансованішого функціонування багатосторонньої торговельної системи, оскільки результати аналізу дозволяють вносити відповідні корективи до національних торгових політик;

• досягнення більшої прозорості та кращого розуміння торгової політики й практики країн-Членів організації;

• виявлення та дослідження економічних потреб, пов'язаних з розвитком, політикою й цілями конкретної країни-Члена, з урахуванням її зовнішнього оточення та інших обставин економічного, політичного, соціально-культурного характеру;

• дослідження впливу торговельної політики та практики країни-Члена на багатосторонню торговельну систему.

Механізм огляду дає можливість регулярної колективної оцінки всіх аспектів торгової політики окремої країни, що охоплюються угодами СОТ, та їх впливу на функціонування багатосторонньої торговельної системи. Огляди враховують загальні економічні потреби та потреби розвитку члена, його політику та цілі, а також його зовнішнє торгове середовище. При цьому огляди не повинні бути «основою для контролю за виконанням окремих зобов'язань за угодами чи процедур урегулювання спорів» та не повинні «накладати на Членів нові зобов'язання».

Враховуючи, що система СОТ в першу чергу вимагає нових рішень та процедур саме від системи державного управління, то слід сподіватись та розраховувати, що принципи СОТ щодо прозорості та передбачуваності державного регулювання мають позитивно вплинути на стан та перспективи розвитку національного малого підприємництва. Так як проблеми розвитку національного малого підприємництва виходять за межі окремої державної політики і становлять предмет об’єднання зусиль при реалізації декількох державних політик – економічної, соціальної, цінової, податкової і т.д., то вимоги СОТ можуть і мають стати вагомим зовнішнім чинником ліберальних перетворень в самій системі державної політики щодо малого підприємництва.

СОТ не перекреслює і не перерозподіляє увагу між малим і великим бізнесом на користь великого. Досвід країн-членів СОТ доводить це – так в провідних країнах-членах СОТ мале підприємництво визнається одним з головних чинників політичної та соціальної стабільності суспільства. Європейська Хартія Малого Бізнесу визначає мале підприємництво як хребет економіки ЄС, ключовим джерелом робочих місць та інкубатором бізнес ідей, а намагання ЄС побудувати нову економіку (за положеннями Хартії), будуть успішними лише тоді, коли мале підприємництво буде знаходитись у фокусі уваги як держави, так і усього суспільства. В Акті малого бізнесу, який затверджено Конгресом США, визнано, що збереження та розширення малого підприємництва становить як основу економічного благополуччя громадян країни, так і є основою національної безпеки США.

Вимоги СОТ не перекреслюють, а, навпаки, посилюють можливості держав щодо програм розвитку малого підприємництва.

Слід чітко усвідомлювати, що СОТ є лише інструментом, реальні результати застосування якого залежатимуть не тільки від формулювань та досягнутих домовленостей у міжурядових переговорах, але й від належного дотримання принципів СОТ у поточній діяльності Уряду.

Необхідно повніше використати передбачені СОТ механізми захисту економічних інтересів країни та забезпечення вітчизняним продуцентам рівних умов конкуренції на світовому ринку. Захист національного ринку повинен мати вибірковий характер, а об'єкти захисту слід визначати, виходячи з національної програми структурної перебудови економіки[4, c.39-42].

Список використаної літератури

1. Губенко В.Механізм СОТ в країнах з розвинутою економікою та можливості його застосування в України // Економіка АПК. — 2002. — № 6. — С. 123-126

2. Олефір А.О. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / За наук. ред. канд. екон. наук. доц. Т.М. Циганкової. – К.: КНЕУ, 2003. – 660 с.

3. Олефір А.О. Деякі аспекти реалізації країнами національних економічних інтересів у рамках Світової організації торгівлі // Міжнародна економіка. Зб. наук. праць Інституту світової економіки і міжнародних економічних відносин НАН України. Вип. 36 / Відп. ред. В.Є. Новицький. – К.: ІСЕМЕВ НАН України, 2002. – С. 108-115.

4. Регулювання ринків товарів і послуг на засадах норм і принципів системи ГАТТ/СОТ. Кол. авт.: Осика С. Г., Пятницькій В. Т., Оніщук О. В., Осика А. С., Штефанюк О. В. — К.: УАЗТ, 2000.

5. Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ в документах. — К.: УАЗТ, 2000.