Вступ.

1. Сутність та структура хедж-фондів.

2. Головні особливості розвитку хедж-фондів.

3. Розподіл доходів в хедж-фонді.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Хедж-фонд – це приватний інвестиційний фонд, зазвичай відкритий для обмеженої кількості кваліфікованих (іноді спеціально акредитованих) інвесторів. Фонд вільний вибирати власну інвестиційну стратегію, що практично не регламентується державними органами. І, як правило, прагне до одного – одержання значного доходу, незалежного від напряму руху ринку.

Вважається, що перший хедж-фонд (Jones’ Fund) заснував Альфред Джонс у Нью-Йорку 1 січня 1949 р. Його задум: придбати одні акції і з «короткої» позиції продати інші із застосуванням левериджу. При цьому не мало значення, ринок зростатиме чи спадатиме. Важливо, щоб придбані акції зростали в ціні швидше або спадали повільніше, ніж продані. Тим самим Джонс страхував частину своїх ризиків, а форма «ТОВ» забезпечувала обмеження державного регулювання і нагляду за діяльністю фонду.

Немає ніякого сумніву в тому, що створення хедж-фонда за умови формування його структури як повноцінного підприємства — дуже перспективний напрям, особливо коли воно вписується в загальний контекст бізнесу. З урахуванням того, що сучасне різноманіття фінансових інструментів, що звертаються на ринку, вимагає значних зусиль у разі потреби синхронного проведення операцій, це — просто необхідний елемент сучасної практики фінансового менеджменту.

Крім того, саме хедж-фонд, як організація, що має велику свободу у виборі принципів управління, здатний з якнайкращою якістю вирішувати задачі в області фінансової інженерії, яка є в сучасних умовах рушійною силою на ринку пропозиції послуг в області управління активами і зобов'язаннями.

1. Сутністьта структура хедж-фондів

Найчастіше хедж-фонди не мають справи з дрібними інвесторами, залучаючи, як правило, інвестиції від 1 млн дол. США. Характерно, що й законодавство більшості країн не допускає незначні інвестиції в хедж-фонди. Так, відповідно до законодавства США послуги хедж-фондів доступні лише індивідуальним інвесторам з капіталом більше 5 млн. дол. США. Подібні законодавчі норми були розроблені для того, аби допустити до участі в операціях хедж-фондів лише найбільш досвідчених індивідуальних інвесторів.

На відміну від так званих «взаємних фондів», жорсткі регуляторні рамки яких не дозволяють їм здійснювати операції з високим ступенем ризику, хедж-фонди вільні у виборі своїх торгових стратегій і інструментів: більшість з них інвестують як у базові, так і у похідні інструменти. Почасти хедж-фонди використовують офшорні юрисдикції, обмежуючи прозорість своєї діяльності.

Структура хедж-фондів зумовлена умовами оподаткування їх інвесторів. За підсумками 2004 р. 55% хедж-фондів, на частку яких припадало приблизно 2/3 загальних активів усіх хедж-фондів світу, зареєстровано в офшорах. Найпопулярніші місця реєстрації – Кайманові острови, Бермуди та Багами. США привабили найбільше – 34% «хеджових» компаній, ЄС на другому місці з 9% від усіх хедж-фондів світу.

Хедж-фонди американських інвесторів, котрі виконують податкові зобов’язання, найчастіше зареєстровані як ТОВ чи командитні товариства через сприятливий для них податковий клімат у США. Відтак керуючий хедж-фонду є «повним» партнером чи менеджером, інвестори – вкладниками чи членами, відповідно. При цьому «повний» партнер чи менеджер вирішує ключові питання інвестиційної діяльності фонду.

Податковий режим хедж-фонду залежить від його структури і операцій, які він здійснює. Інвестор має сам подбати, аби режим оподаткування його інвестицій до хедж-фонду був ефективним.

Аби знизити адміністративне навантаження й уникнути «плагіату», хедж-фонди зазвичай не публікують свої позиції і не повідомляють інвесторам про свої угоди щодня. Таким чином, інвестор не знає, чим він володіє. Оскільки хедж-фонди не надають детальної звітності контролюючим органам, тому складно простежити, що ж насправді відбувається з інвестиціями.

Найчастіше успіх (або провал) хедж-фонду залежить від менеджера. Вибір менеджера конче важливий, якщо інвестування засноване на якісному підході або поєднанні останнього та кількісного підходів. Якщо ж фонд використовує тільки кількісні методики, то основна роль належить не менеджеру, а команді, яка розробляє моделі[4, c. 263-265].

В реальності, уявлення про хедж-фондах, як про організації, що займаються виключно управлінням ризиками, абсолютно не відповідає дійсності. Цілком імовірно, для окремих компаній це може бути істиною, але здебільшого назва не визначає круга операцій, які хедж-фонд здійснює на ринку. Виконання дій на ринку, що підпадають під поняття хеджування, є всього лише додатковим елементом менеджменту активами, що знаходяться під управлінням, що, взагалі-то кажучи, є обов'язковим для всіх фінансових інститутів в сучасних умовах ринку.

В американському розумінні, хедж-фонд — це звичайно приватне інвестиційне партнерство, що інвестує, головним чином, в публічно торгуємиє папери або похідні фінансові інструменти. Проте деякі з фондів не обмежують свою діяльність по даних напрямах, а працюють також і на інших ринках, наприклад товарних. В принципі, сегмент ринку, навколо якого сконцентровані інтереси цих фінансових інститутів, цілком визначається цілями, що переслідуються ними.

В хедж-фонді існують два види партнерів: Загальний Партнер і Обмежений Партнер. Загальний Партнер — це особа, яка починає хедж-фонд. Воно ж веде всю щоденну діяльність фонду, що діє. Обмежені Партнери беруть участь своїм капіталом, але не беруть участі в торгівлі і щоденній діяльності фонду. Типова форма організації Загального Партнера — LLC (Limited Liability Company — компанія з обмеженою відповідальністю), при цьому він необмежено ответствен в партнерстві. Обмежений Партнер інвестиційного партнерства ответствен тільки в межах своїх інвестицій в партнерстві.

За всі види послуг, які надає Загальний партнер, він отримує стимулюючу плату, визначувану партнерською угодою. Зазвичай вона складає приблизно 20% чистому прибутку партнерства. Крім того, призначається ще і адміністративна плата, розмір якої, як правило, складає 2 — 3% величини чистих активів. Результат діяльності хедж-фонда розподіляється між всіма партнерами пропорційно їх пайовій участі. Всі взаємини Партнерів детально встановлюються в партнерській угоді, яка є найбільш важливою частиною будь-якого хедж-фонда.

Оскільки хедж-фонд є приватним інвестиційним партнерством, американська Комісія з цінних паперів і бірж (Securities and Exchange Commission, SEC) обмежує число інвесторів до 99, які можуть увійти до нього. При цьому, щонайменше 65 з них повинні мати статус "акредитованих". Статус "акредитованого" інвестора визначається по критерію чистої вартості пайового внеску, який має певну планку. Рівень її може бути дуже високий і складати величину від 1 млн. дол.

З урахуванням того, що подібні інвестиції відносяться до розряду ризикованих, то "акредитованому" інвесторові може потрібно ще довести право розпоряджатися такою сумою без збитку для сімейного бюджету. Іншими словами, дати необхідні запевнення, що цей мільйон не є останнім.

Офшорні хедж-фонди — це звичайно взаємний фонд (mutual fund), що є резидентом в пільгових податкових зонах, таких, як Бермудські острови. Їм також доступні ті ж технології інвестування, що і хедж-фондам, тому в цьому ракурсі вони є спорідненими. Але, проте, між ними існують і деякі відмінності, які не завжди легко є видимим. В основному, справа стосується структури розподілу доходів від операцій, принципів входу і виходу з партнерства, а також інформаційної прозорості результатів функціонування бізнесу[5, c. 4-5].

2. Головні особливості розвитку хедж-фондів

Однією з принципових особливостей хедж-фондів є відсутність їх регулювання державними органами. З одного боку, через обмежений державний контроль знижується прозорість інвестицій і захищеність інвестора. З іншого, – зменшуються витрати на ведення звітності і розширюється свобода дій.

Так, наприклад, за загальним правилом інвестиційна компанія у США має бути зареєстрована у спеціальній державній комісії (SEC). Однак хоча хедж-фонди й підпадають під законодавче визначення інвестиційної компанії, обмежений доступ та корпоративна природа надають їм суттєву свободу діяльності.

У грудні 2004 р. SEC затвердив зміни до законодавства, за якими більшість консультантів хедж-фондів мали зареєструватися у Комісії до 1 лютого 2006 р. як інвестиційні радники. Ці вимоги застосовувалися до компаній з інвестиціями понад 25 млн дол. США з 15 і більше інвесторами. Цікаво, що це правило було змінено рішенням Апеляційного суду округу Колумбія за позовом менеджера одного з фондів (справа «Goldstein v. SEC»). У лютому 2007 р. робоча група президента США з фінансових ринків надала висновок про недоцільність державного регулювання хедж-фондів. Натомість, за словами голови групи, такі утворення мають саморегулюватися, самостійно запроваджуючи правила гри на ринку.

Однак, за матеріалами Wall Street Journal, нещодавно Мінфін США оприлюднив пропозиції щодо нових заходів у боротьбі з відмиванням коштів, зокрема, про посилення нагляду за хедж-фондами. Мінфін хоче примусити фонди реєструватися у департаменті, який у США називають фінансовою розвідкою. Ці вимоги пропонується поширити й на закордонні хедж-фонди з інвестиціями понад 1 млн дол. США, якщо у них є клієнти зі США чи вони організовані або спонсоруються американцями. Оскільки злочинці шукають способи швидкої легалізації коштів, а не націлюються на довгострокові інвестиції, вимоги стосуватимуться тільки фондів, які дозволяють клієнтам викуповувати свою частку протягом двох років з моменту вкладення коштів. Як вважає один із керівників фірми із відстеження діяльності хедж-фондів, ці вимоги не завдадуть шкоди провідним хедж-фондам.

Голова SEC Доналдсон вважає, що хедж-фонди, активи під управлінням яких оцінюються в 650 млрд дол. США, повинні реєструватися в SEC. На сьогодні комісія має право карати хедж-фонди за порушення законів про цінні папери. Однак не в її компетенції перевіряти їхню внутрішню документацію. Тому SEC не може визначити, наскільки адекватно хедж-фонди оцінюють ситуацію і якою мірою їхні клієнти та суміжні сегменти ринку захищені від катастрофічних наслідків помилок і порушень.

Опоненти Доналдсона не впевнені в необхідності регулювати сектор, що надає послуги відносно невеликій кількості багатих інвесторів, які добре усвідомлюють ризики інвестування через хедж-фонди. «Керівники портфельних інвестицій та багаті інвестори краще за уряд можуть визначити, яка інформація про стратегію хедж-фонду їм потрібна», — говорить президент Асоціації компаній з управління фондами, яка представляє хедж-фонди, Джек Гейн. Він зазначає, що згідно із законом хедж-фонди можуть працювати тільки з інвесторами, капітал яких становить не менш як 1 млн дол. США або річний дохід щонайменше два роки перевищував 200 тис. дол. США.

Критики також сумніваються, що в SEC вистачить людей і коштів, аби стежити за хедж-фондами без втрат для інших секторів, зокрема, сектора ПІФів, у які інвестують 95 млн американців. «Реєстрація — не проблема, питання в тому, який її сенс, якщо не робити подальших кроків», — заявив на початку року Грінспен. Деякі хедж-фонди (близько 30% загальної кількості) вже добровільно зареєстровані в SEC. З-поміж них — FrontPoint Partners із Гринвіча, штат Коннектикут[8, c. 62-65].

Відмінність хедж-фонда від інших форм фінансових інститутів полягає, в основному, в тому, що він вільніший у виборі інвестиційного стилю. Крім того, інвестиційні стратегії, які хедж-фонд може практикувати, не обмежуються покупкою цінних паперів, а також хеджуванням через опціони на акції, що зазвичай носить обмежений характер дії на ризик, залишкова величина якого може залишатися істотною. Численні і широкі можливості ринку похідних фінансових інструментів можуть бути із значно вищою мірою свободи використані менеджерами хедж-фондов на відміну від інших форм інвестиційних організацій.

Причина такої ситуації в тому, що існуючі законодавчі норми і правила серйозно обмежують дії багатьох крупних інвестиційних компаній. При цьому парадокс полягає в тому, що саме вони і визначають загальну ситуацію на ринку. В основному, це стосується можливостей широко застосовувати стратегії, пов'язані з продажем цінних паперів без покриття, а також використання численного арсеналу стратегій і технологій опційних і ф'ючерсних ринків. Такий стан речей не завжди дозволяє "робити гроші" при падаючому ринку. Саме у такі моменти особливо яскраво виявляється перевага хедж-фондов, що мають можливість повноцінно застосовувати повний спектр торгових стратегій.

Перевага особливо стає очевидним у разі, коли ринок випробовує лише коливальні рухи в якому-небудь діапазоні цін. Саме у такій ситуації хедж-фонд, який з легкістю може застосовувати опціони для створення різних комбінацій, а також використовувати конверсійні операції, що мають характер арбітражу, а тому що є безризиковими по своєму характеру, продовжує продукувати доходи, які доступні іншим учасникам ринку в значно меншому ступені.

Крім всього іншого, хедж-фонд істотно вільніший у виборі тих стратегій, які дають якнайкращий ефект в поточних обставинах. У умовах же мінливості кон'юнктури ринок надає їх постійно в обширній кількості. Так, наприклад, одночасна торгівля на різних ринках часто приносить достатньо високі доходи, дозволяючи отримувати вигоду з різниці цін по одних і тих же активах. Також майже постійно існують ситуації, коли можна сконструювати такий інструмент, який матиме характеристики активу без ризику, але який генерує прибутковість значно вище, ніж цінні папери з аналогічними параметрами.

Зазвичай вона знаходиться на рівні між ставкою без ризику і середньою по ринку, тобто між 8% і 16%, але іноді може і перевищувати ці значення.

Істотною є та обставина, що вимоги по маржі досить сильно розрізняються залежно від типу рахунку, з якого здійснюються операції. Так, наприклад, досить показовий приклад порівняння альтернатив відкриття позиції по ф'ючерсу на індекс S&P500 при роботі із звичайного інвестиційного рахунку, що відкриває доступ на ринок цінних паперів, і рахунки у брокерської компанії, обслуговуючої операції на товарних ринках

Також слід врахувати, що числення маржевих вимог на товарних ринках здійснюється з використанням SPAN-Margin, яка враховує абсолютно всі відкриті позиції, а не вичленяє з портфеля тільки частину з них. Це приводить до надзвичайно завищених величин маржі при веденні операцій на ринку цінних паперів, не завжди дійсним параметрам ризику, що точно відповідають. Результат простий: синтетичним чином портфель, що згенерував, з інструментів на товарному ринку вимагає в 2 — 3 рази меншого капіталу, чим у разі аналогічних дій на ринку цінних паперів і опціонів на них[1, c. 205-207].

Хедж-фонд через свободу визначення напряму своїй діяльності тим самим має можливість не тільки вибирати найцікавіші фінансові інструменти, але і використовувати якнайкращі можливості у сфері організації менеджменту ними. Це дозволяє вести операції одночасно на різних ринках з найменшими витратами, враховуючи результуючий баланс по всьому портфелю в цілому незалежно від того, де і як проводилися операції.

І, нарешті, проблема створення диверсифікованого портфеля, що є практично нерозв'язною для основного числа інвесторів, дуже легко вирішується в хедж-фонде. Об'єднуючи свої засоби, інвестори дістають можливість співволодіння портфелем, який, представляючи сукупність активів, в дуже сильному ступені зменшує ризик.

Часто найпривабливіші інвестиції є недоступними для рядових інвесторів, внаслідок того, що акції можуть бути занадто дорогими. Об'єднані ж в єдиний пул, грошові ресурси хедж-фонда дозволяють здійснювати операції із значно меншим ризиком, отримуючи значні вигоди з цього. Адже кожному з активів властиві певні показники середньої прибутковості, відхилень від неї, здатність реагувати на певні події зовнішнього характеру і т.д. Окремо ці активи здатні нести достатньо високі цінові ризики, але в сукупності вони в сильному ступені взаємно погашаються.

Цей факт є наріжним каменем в теорії портфеля і широко використовується не тільки на ринку цінних паперів, але і в практиці фінансового менеджменту.

Звичайно ж, існують варіанти організації інвестицій на ринках капіталу за допомогою придбання паїв взаємного фонду, відкриття окремого інвестиційного рахунку в банці або спеціалізованій компанії. Проте кожна з цих альтернатив має недоліки, які часто є важко усунути, якщо взагалі це може бути можливим[6, c. 62-63].

3. Розподіл доходів в хедж-фонді

Звичайна винагорода керівника (менеджера) хедж-фонду складається з двох складових: фіксованої і «за результат», яка виплачується щокварталу.

Фіксована винагорода обчислюється залежно від розміру власних активів фонду і складає найчастіше 1-2% від суми активів. Від результату діяльності фонду ця частина винагороди не залежить. Навіть якщо фонд зазнав збитків, фіксовану винагороду менеджеру виплачують. Винагорода за результат залежить від прибутку фонду і складає зазвичай близько 20% від прибутку.

Останні кілька років 3-5 найуспішніших менеджерів хедж-фондів світу заробляють від 1 до 2 млрд дол. США на рік. Цікаво, що, отримуючи такі надприбутки, найдосвідченіші світові експерти працюють у компаніях, які мають пільговий режим оподаткування, будучи зареєстрованими в офшорних зонах, і майже позбавлені державного регулювання у всіх країнах світу.

Розрахування доходів в хедж-фонде проводиться на умовах, визначених в партнерській угоді. Після вирахування адміністративної плати і винагороди Загальному партнерові грошові кошти розподіляються між всіма партнерами згідно їх пайовому внеску. Фактично, дана процедура мало чим відрізняється від механізму визначення вартості паю у взаємному фонді. У нім використовуються ті ж самі принципи. Проте менший ступінь інформаційної прозорості в порівнянні з хедж-фондом часто вводить в оману інвесторів і приносить їм розчарування в результатах віддачі на капітал.

Після визначення поточної вартості активів і отриманих доходів, що належать кожному партнерові хедж-фонда, до його внеску додаються свого роду "дивіденди", яку часто називають "паперовим прибутком". Не дивлячись на таке позначення, вона є абсолютно реальною, оскільки активи можуть бути у будь-який момент продані і переведені в готівку. Визначення ж суми, яка може бути отримана після всіх вирахувань і виплачена партнерам, здійснюється хедж-фондом на кожну періодичну дату — "Дату Переходу", яка визначається партнерською угодою. Зазвичай, це — останній день кожного місяця[7, c. 186-187].

Прозорливі і грамотні інвестори вважають за краще накопичувати такого роду прибуток, що акумулюється у вигляді вартості внеску, оскільки з часом починає працювати ефект накопичення, тому що фонд постійно проводить реінвестиції. На малих періодах це малопомітно, але на великому тимчасовому проміжку ефект виявляється в надзвичайно сильному ступені і може перевищити всі найсміливіші очікування. Даний факт однаково вірний для будь-якого способу інвестицій на ринку цінних паперів, проте саме у випадку з хедж-фондом виявляється в якнайкращому ступені.

Це походить від того, що він має можливість вести декілька агресивнішу політику в порівнянні з взаємними фондами, особливо у разі реструктуризації портфеля.

Поведінка інвесторів, що вважають за краще не забирати свої внески достатньо тривалий час, в сильному ступені стимулює політика, яку ведуть хедж-фонди щодо варіантів процедур виходу з партнерства. Звичайно це — необхідність завчасного сповіщення про вихід з визначенням терміну в достатньо тривалому діапазоні — до 2 — 3 місяців. Іноді передбачається альтернатива — негайна реалізація внеску за готівку, що забезпечується самостійно оголошуваних хедж-фондом цін покупки і продажу паїв. Природно, різниця між ними буває вельми значною.

Коли в хедж-фонд вступає новий партнер, покидає його або забирає частину свого внеску, вкладення кожного партнера переглядаються і з'ясовується нове пайове співвідношення. Тих партнерів, які не чіпають свої активи, подібні дії абсолютно не зачіпають, і вартість їх внеску в грошовому виразі не змінюється. Єдине, що переглядається — це пайове співвідношення внесків партнерів.

Проте, якщо пильно проаналізувати наслідки виходу з хедж-фонда частини інвесторів, то можна зрозуміти, що в певних випадках ті, що залишилися можуть отримати виграш від цього, оскільки менеджмент може розрахуватися з покидаючими не дуже вдалими інвестиціями. Залишивши в своєму розпорядженні цінніші активи, хедж-фонд через нетривалий час може продемонструвати різке зростання віддачі на капітал, оскільки в створенні доходів вже брав участь капітал, який був виведений, але не встиг отримати частку вигоди, що належала йому.

Разом з тим, якщо хедж-фонд почнуть активно покидати партнери, то це може спричинити за собою наслідки, звичайні для випадків втечі капіталу: падіння віддачі на капітал і зростання ризику банкрутства[6, c. 65-67].

Висновки

Весь час хедж-фонди значно перевершували як взаємні фонди, так і широкі ринкові індикатори не тільки по віддачі на капітал, але і по критерію ризику, який характеризується у них нижчим рівнем. Крім того, хедж-фонди забезпечують кращий захист інвестицій на падаючих ринках.

Публіковані дані говорять про те, що за дев'ять з половиною років середня чиста віддача хедж-фондів склала 17,6%, тоді як для американських взаємних фондів — 14,5%. Приведемо також значення наступних індексів: MSCI World Equity Index — 9,6%, Lehman Brothers для облігацій — 9,0%, S&P500 — 17,9%.

Прекрасна віддача хедж-фондів досягається при хороших характеристиках по ризику, який значно менше порівняно з показниками MSCI World Equity Index, а також порівняно з аналогічними показниками для американських взаємних фондів і S&P500. В порівнянні з індексом облігацій, що мають найменший ризик на ринку корпоративних цінних паперів, хедж-фонди дають значно вищу віддачу. Це досягається як за рахунок доступності широкого спектру стратегій, так і за рахунок кращої диверсифікації.

Одна з головних переваг хедж-фонда — робота на ринку через організацію інвестиційного пулу. Вкладник в нього має подвійний виграш, який полягає в можливостях як об'єднати свої засоби з іншими інвесторами, так і широко диверсифікувати активи. Об'єднуючи свої активи, інвестори отримують сервіс від професійних менеджерів, витрати на яких розподіляються між всіма партнерами і для кожної індивідуальної особи значно знижуються.

Не менш важливою перевагою є доступність широкого круга стратегій. Менеджери хедж-фонда можуть застосовувати такі стратегії, які керівникам взаємних фондів не завжди доступні. Отже, віддача хедж-фондів може бути значно вище.

Список використаної літератури

1. Бойко К. В. Особливості використання інструментів хеджування ризиків господарської діяльності // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — N6. — С. 203- 212

2. Данілов О. Інвестування : Навчальний посібник / Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. — К. : Видавничий дім "Комп’ютерпрес", 2001. — 362 с.

3. Малютін О. Портфельне інвестування в умовах розвитку фінансового ринку України: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.08 / Науково-дослідний фінансовий ін-т при Міністерстві фінансів України. — К., 2007. — 20с.

4. Мойсеєнко І. Інвестування: навчальний посібник / Ірина Мойсеєнко,. — К. : Знання , 2006. — 490 с.

5. Мухін Ю. Хедж-фонди – надприбуток для найдосвідченіших // Юридична газета. — №38 (122) 20 вересня 2007 року

6. Новодворський Я. Сучасні тенденції діяльності хедж-фондів як лідерів глобального інвестиційного середовища // Економіка України. — 2006. — № 12. — С. 62-67

7. Пересада А. Портфельне інвестування: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2004. — 405с.

8. Хмыз О. Коллективные инвесторы: роль в трансграничных слияниях и приобретениях // Мировая экономика и международные отношения. — 2007. — № 7. — С. 60-65