Вступ.

1. Сутність рекреаційно-туристських ресурсів світу.

2. Міжнародні туристські прибуття та потоки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розвиток туристсько-рекреаційної складової світового господарства проявляється в зростанні кількості туристських потоків, експансії рекреаційних ареалів і туристських маршрутів, інтенсифікації інфраструктури, диверсифікації видів туризму та його технічного оснащення. Постійне нарощування темпів росту цієї суспільно-економічної галузі, конкуренція з провідними об'єктами світогосподарського поля — автомобілебудуванням, електронікою та електротехнічним виробництвом, видобуванням і переробкою нафти — реалії сьогодення. Незважаючи на локальні прояви спаду після «Подій 11 вересня 2001 p.», світова туристська індустрія характеризується позитивною динамікою як у провідних туристських регіонах, так і на периферії (Океанія, Сибір і Далекий Схід Росії, Канада, Аляска, Антарктида).

Розвиток будь-якої галузі спирається на відповідну ресурсну базу. Такою основою — підґрунтям і чинником розвитку туризму — є континуальний, гетерогенний, диверсифікований та ієрархічний ресурсно-рекреаційний простір.

Його континуальність проявляється в безперервності природної, суспільної, природно-антропогенної рекреаційної «тканини» (поверхня земної кулі та технічно доступні для рекреаційного використання шари підземного, підводного, повітряного середовищ); неоднорідність — у наявності природних, культурно-історичних об'єктів та інших фундаментальних складових цього простору; розмаїття та розгалуженість — у мозаїці, множині видів рекреації, які розвиваються на різному субстраті та виділяються за різними критеріями; вертикальна структура — у підпорядкуванні менш цінних об'єктів об'єктам, які мають більшу природно-географічну або архітектурно-історичну цінність (наприклад, всесвітній —> європейський —> національний —> регіональний —> місцевий рівні).

1. Сутність рекреаційно-туристських ресурсів світу

Рекреаційно-туристські ресурси — це сукупність природних, природно-антропогенних, суспільно-географічних об'єктів, що залучені до туристської індустрії та є чинником відновлення й розвитку фізичних та духовних сил людини.

Спрощений підхід передбачає розподіл ресурсів на 2 групи — природні та культурно-історичні, ресурси суходолу та Світового океану.

Найбільший рекреаційний попит і відповідна пропозиція (виклик-реакція) характерні саме для берегових районів, «актуальних смуг», «зон крайового ефекту» (за В.С.Преображенським).

До головних рекреаційно-туристських берегових районів належать:

• в Атлантичному океані-узбережжя морів Південної Європи та Південно-Західної Азії, Балтійського, Чорного та Азовського морів, Біскайської затоки, півострова Флорида, Багамських, Великих і Малих Антильських островів, райони міст та міських агломерацій узбережжя Північної та Південної Америки;

• в Тихому океані — Гавайські та інші острови Полінезії, східне узбережжя Австралії, затока Бохайвань та острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст і міських агломерацій узбережжя Північної та Південної Америки;

• в Індійському океані — о. Шрі-Ланка, о. Пхукет (Таїланд), райони прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя о. Мадагаскар, Сейшельські та Мальдівські острови.

З іншого боку, до основних видів рекреаційних ресурсів можна віднести:

• узбережжя теплих морів;

• береги річок, озер та водосховищ;

• лісові та лучні масиви;

• передгір'я та гори;

• міста — столичні та історичні центри;

• міста-курорти і курортні місцевості;

• сакральні та інші комплекси, розташовані у межах і поза межами населених пунктів;

• руїни давніх міст, фортифікаційні споруди, катакомби, печерні міста.

Специфічними носіями наочної інформації про розвиток рекреаційно-туристського господарства (його стан і структуру, еволюцію, динаміку) та особливості РТР є рекреаційні карти — один із видів тематичних карт. Найпоширеніші серед них — аналітичні (інвентаризаційні), оціночні (характеризують окремі види рекреаційних ресурсів), карти розміщення рекреаційних закладів і територіально-рекреаційних систем [5].

У рекреаційній географії та географії туризму використовують 2 види районування світу. За [4, 9] виділено 8 макрорайонів (Європейський, Азіатський, Африканський, Північноамериканський, Центральноамерикансько-Карибський, Південноамериканський, Австралійсько-Океанійський, Антарктичний), що об'єднують 38 мезорайонів.

За районуванням Всесвітньої туристської організації (ВТО) виділено 5 регіонів (Європа, Азіат-сько-Тихоокеанський, Американський, Африка, Близький Схід), які об'єднують 14 субрегіонів.

Ці схеми районування враховано при відображенні туристських потоків (в'їзний туризм, кількість міжнародних туристських прибуттів станом 2003-2005 pp.) та об'єктів Всесвітнього надбання, картографуванні інших лінійних, точкових, площинних об'єктів, які об'єктивно не були відображені у попередніх картографічних творах.

Отже, крім загальногеографічної інформації, яку містить карта, інші елементи сюжету (міжнародні туристські прибуття, в'їзний туризм, об'єкти Всесвітнього надбання, «чудеса світу», рекреаційно-туристські берегові райони, лімітуючі туризм природні чинники, поширення серфінгу та віндсерфінгу, «діснейленди» та найбільші парки розваг, круїзні території) є розвитком уявлень про світотуристську та ресурсно-рекреаційну складові соціально-економічного комплексу планети.

2. Міжнародні туристські прибуття та потоки

За 1995-2020 pp. персонал міжнародного туризму має зрости втричі, кількість туристів становитиме понад 1 млрд осіб, при цьому прибуток від туризму збільшиться у 5 разів.

Слід особливо зазначити вплив міжнародного туризму на національні економіки: значна частка туристського експорту належить тропічним "золотим островам"; пріоритетне місце тут посідають країни "третього світу", прибуток яких вищий, ніж у багатих розвинутих країн, наприклад, таких як Іспанія.

В індустрії туризму задіяна велика кількість службовців. Крім постійних, серед них є ще тимчасові та сезонні працівники, тому що використання праці постійного службовця потребувало б інвестицій від 20000 до 150000 євро щороку. Необхідно також відзначити вплив на розвиток туризму повітряних транспортних компаній. Вони, як правило, мають своїх постійних туристів, іноді контролюють чартерні рейси і володіють найточнішою інформацією щодо туристських потоків.

За кількістю міжнародних туристських прибуттів (в'їзний туризм) упродовж 2003-2004 pp. безперечним лідером є Європа. За міжнародними туристськими прибуттями (2004 р.) перше місце посідає Європа, далі йдуть Азіатський, Північноамериканський, Африканський макрорайони та Близький Схід (таблиця 1).

Незначним відставанням від нього характеризується Центральноамерикансько-Карибський макрорайон, за ним йдуть Південна Америка та Австралійсько-Океанійський макрорайон. Зважаючи на постійну політичну нестабільність на Близькому Сході, близькість до нього Ірану, напружені відносини якого з США викликають занепокоєння у світової громадськості, цілком можливо, що Центральна Америка і Вест-Індія у близькій перспективі можуть випередити Близький Схід як за туристськими прибуттями, так і за валютними надходженнями від туризму.

У світі налічується близько 850 об'єктів ЮНЕСКО (на карті позначено 802). Переважна їх частка знаходиться в Євразії — 67% (537 об'єктів); в Африці — 101 об'єкт (12,6%), у Північній Америці — 84 (10,5%), у Південній Америці — 60 (7,5%). 20 об'єктів (2,5%) виділено в Австралії, яка є єдиним регіоном, де домінують природні об'єкти (у перших 5 регіонах переважають історичні об'єкти).

Понад 44% (355 об'єктів) припадає на Європейський макрорайон. Тут сконцентрована значна частка світового круїзного флоту, він приймає найбільшу серед інших макрорайонів кількість туристів, має розвинену берегову рекреаційнотуристську інфраструктуру (порти, готельні комплекси, яхтові стоянки, впорядковані пляжі тощо), потужні парки розваг (близько 30 великих тематичних парків). У межах цієї частини світу знаходяться й місця («координати» як специфічний рекреаційно-туристський ресурс) 4-х із 7-ми чудес світу (2-у Греції, 2 — в європейській частині Туреччини).

Північноамериканський макрорайон (разом із Центральноамерикансько-Карибсько-Вест-Індійським) є «другим полюсом росту» у світовій туристичній індустрії. В його межах сконцентровано 84 об'єкти (10%) Всесвітнього надбання, близько 1000 тематичних парків (лише у США їх майже 600, а першому у світі «Діснейленду», відкритому 1955 р. у м. Анахайм, штат Каліфорнія, нещодавно виповнилося 50 років), природні умови Гавайських островів і Каліфорнії — насамперед 10-метрові хвилі, які рухаються зі швидкістю 65-70 км/год. — забезпечують найкарколомніший та найнебезпечніший серфінг на Землі, а рекреаційно-туристські берегові райони мають високорозвинену інфраструктуру.

Третю позицію посідає Азіатський макрорайон — 182 об'єкти Всесвітнього надбання, або 23% загальної кількості, — що має чи не найвищі у світі темпи розвитку туріндустрії і вважається її 3-м «полюсом росту» (насамперед завдяки Туреччині, Китаю, Таїланду, Сінгапуру, Близькому Сходу, Індії).

Південноамериканський макрорайон умовно можна віднести до 4-ї сходинки, хоча він, як і інші, на ринку турпослуг пропонує специфічний та ексклюзивний турпродукт. У його межах сконцентровано 60 пам'яток Всесвітнього надбання (7,5%).

П'яту позицію займає Африканський макрорайон (за кількістю об'єктів ЮНЕСКО він на третій позиції після Європи та Азії). Завдяки національним паркам, сафарі та єгипетським пірамідам (єдине «чудо світу», що збереглося) цей регіон з кожним роком стає дедалі привабливішим для іноземців (разом з тим за кількістю в'їзних туристів Африка посідає останнє місце).

Австралія вирізняється динамічним розвитком туризму, унікальним тваринним світом (наявність ряду ендемічних видів) та мережею всесвітньовідомих національних парків («Какаду», «Фрейзер», «Улуру» тощо), переважанням природних пам'яток. Це пов'язано з тим, що значну частину площі цього континенту займають незаселені території з мальовничими ландшафтами, а флора і фауна характеризуються наявністю унікальних представників.

«Чудеса світу». Із 7 відомих «чудес світу» збереглися лише єгипетські піраміди, решта 6 -зруйновані: 2 об'єкти — в Греції (Колос Родоський на о. Родос, статуя Зевса Олімпійського в Афінах), 2 об'єкти — у Туреччині (мавзолей у Галікарнасі — сучасне місто Бодрум, храм Артеміди — м. Ефес), 1

— в Єгипті (Александрійській маяк) та 1 — на території сучасного Іраку (Висячі сади Семіраміди

— 50 км від Багдада).

Лімітуючі туризм природні чинники. Із числа таких чинників на карті окремим лінійним знаком показано прибережні райони поширення акул. У Західній півкулі — це узбережжя Атлантики від Монтевідео (Уругвай) до Венесуели, півострова Флорида та частина Мексиканської затоки, штату Каліфорнія (США) та Нижньої Каліфорнії (Мексика), у Східній півкулі — прибережні води Австралії, Нової Гвінеї, ПАР. Останні майже співпадають з рекреаційно-туристськими береговими районами.

Зазначимо, що акули, з одного боку, приваблюють туристів екстремальною рибалкою, а з іншого — обмежують розвиток приморської рекреації як чинник, що загрожує життю людини. Серед понад 400 видів акул — 27 причетні до нападів на людей і човни, 4 види — становлять серйозну небезпеку (велика біла акула, сіра бичача акула, довгорука акула, тигрова акула). Щорічно у світі сотні людей зазнають нападів акул, при цьому близько 30% випадків закінчуються трагічно (40% жертв — серфінгісти) [14, 23-25]. Приваблюють і водночас становлять небезпеку для дайверів також електричні скати. Ці та інші несприятливі природні чинники потрібно враховувати і учасникам, і організаторам прибережної рекреації.

Серфінг, віндсерфінг. Серфінг та віндсерфінг набули поширення у районах «великої океанічної хвилі» (узбережжя півострова Каліфорнія та західної Мексики, острівної Африки, Гавайських островів).

Круїзні території. Важливою складовою світової рекреації є круїзні території, світовий круїзний ринок. Якщо у 1970 р. у круїзах брало участь 500 тис. осіб, у 2000 р. — 8 млн, то у 2005 р. — близько 10 млн (щорічний приріст складає 9,6%). Кількість круїзних суден за останні 20 років збільшилась більше, ніж у 2 рази — від 147 у 1980 р. до майже 300 у 2005 р. Експерти ВТО вважають саме круїзи одним з п'яти найперспективніших видів туризму XXI ст. На ринку круїзів відбувається концентрація капіталу та круїзного флоту. Якщо у 1990 р. 8 компаній контролювали 47% ринку, то у 1993 р. цей показник досяг 55%, у 2000 р. — 60%, а у 2005 р. він уже становив близько 65%.

У світі виділяють такі основні круїзні території:

• Аляскинсько-Канадська — порти узбережжя Тихого океану від м. Анкорідж до м. Сіетл (США);

• Схід Північноамериканського узбережжя — порти узбережжя Атлантичного океану від м. Шарлотаун (Канада) до м. Нью-Йорк (США);

• Мексиканська Рів'єра — порти узбережжя Тихого океану від м. Сан-Франціско (США) до м. Акапулько (Мексика);

• Карибська — понад 40 портів на островах басейну Карибського моря;

• Гавайська — порти Гавайських островів (США);

• Південно-Тихоокеанська — порти Австралії: Дарвін, Перт, Сідней, Мельбурн, Хобарт; порти Нової Зеландії та островів Океанії;

• Південно-Американська — порти: Гуаякіль (Еквадор), Кальяо (Перу), Вальпараїсо, Пуерто-Монт, Пунта-Аренас (Чилі), Ушуая, Буенос-Айрес (Аргентина), Монтевідео (Уругвай), Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Сальвадор, Ресифі, Белен (Бразилія);

• Антарктична — порти західного узбережжя Антарктиди;

• Скандинавія — норвезькі фіорди: порт Лонгиїр на о. Шпіцберген та узбережжя Норвезького моря від м. Хаммерфест до м. Ставангер (Норвегія); Балтія: порти Санкт-Петербург (Росія), Гельсінкі (Фінляндія), Таллінн (Естонія), Стокгольм, Мальме (Швеція), Осло (Норвегія), Гамбург (ФРН), Амстердам (Нідерланди), Копенгаген (Данія);

• Середземноморська — понад 40 портів узбережжя Середземного та Чорного морів;

• Західно-Африканська — порти: Фуншал (о. Мадейра, Португалія), Лас-Пальмас (Канарські острови, Іспанія), Дакар (Сенегал), Фрітаун (Сьєрра-Леоне), Монровія (Ліберія).

• Африкано-Індійська — порти: Момбаса (Кенія), Занзібар (Танзанія), Порт-Луї (Маврикій), Мумбай, Мадрас (Індія), Коломбо (Шрі-Ланка), Мале (Мальдіви);

• Далекосхідна — понад 45 портів узбережжя Японського, Філіппінського, Південно-Китайського, Яванського морів.

Найпопулярнішими серед туристів територіями є Карибська, Середземноморська, Скандинавія (Балтія та норвезькі фіорди). Швидкими темпами зростає попит на круїзи далекосхідною територією. Незважаючи на те, що під час заснування ЮНЕСКО (Париж, 1946 р.) було визначено квоту -не більше 400 об'єктів Всесвітнього надбання у цілому на планеті, зараз їх чисельність перевищила вже 800. Разом з тим кілька десятків держав не мають об'єктів такого статусу, немає жодного об'єкту в Антарктиді. Деякі об'єкти внаслідок певних суспільно-політичних, природних чинників або зникають, або втрачають цей статус.

Отже, можна констатувати помітне переважання культурно-історичних пам'яток над природними в Європі та Азії, що свідчить, з одного боку, про розвиток на цих територіях давніх і сучасних культур і цивілізацій, а з іншого — про необхідність реальних кроків для зменшення цього дисбалансу, організації (на противагу експансії техногенезу та глобалізації) нових природоохоронних об'єктів (хоча останні, на відміну від культурно-історичних охоплюють значні площі).

Комплексні об'єкти займають проміжну ланку і складаються як з природних, так і культурно-історичних елементів.

Помітно розвивається антарктичний туризм, про що свідчить постійна позитивна динаміка туристських прибуттів: якщо у сезон 1957-1958 pp. (початок ведення регулярної статистики, коли у 1957 р. аргентинське судно доставило туристів на о. Десепшен) до Антарктиди прибуло 194 туристи, то з 1986-1987 pp. по 1998-1999 pp. показники прибуттів постійно збільшувались і складали вже від 2 до 10 тис. туристів за рік, а у сезон 2005-2006 pp. — понад 25 тис. осіб.

Викладене дає підстави для таких висновків і пропозицій:

• Картографічна модель світових туристських ресурсів і потоків відображає сучасні глобалізаційні процеси — розвиток комунікацій, бази розміщення, уніфікацію та стандартизацію туристських і оздоровчо-лікувальних послуг.

• Відбувається подальша диверсифікація та насичення ресурсно-рекреаційного простору (світового, континентального, регіонального, національного) новими елементами, явищами, процесами.

• Найбільшим ринком рекреаційного попиту та пропозиції, «полюсом» туристського росту є Європа (така тенденція зберігатиметься і в перспективі).

• У Західній півкулі перше місце посідає Північноамериканський макрорайон; Кариби, Центральна і Південна Америка — регіони потужного розвитку круїзного туризму (остання, крім того, є плацдармом для туристського освоєння Антарктики).

• У «мозаїці» світових РТР виділяються об'єкти Всесвітньої спадщини, серед яких домінує культурно-історична складова (природні об'єкти переважають лише в Австралії).

• Антарктида є єдиним макрорайоном, не охопленим статистикою ВТО і в межах якого не виділено жодного об'єкта Всесвітньої спадщини. Подальші кроки, спрямовані на дослідження РТР різної ієрархії та рангу, мають передбачати:

— використання ГІС-технологій для моніторингу рекреаційно-туристських ресурсів і вдосконалення легенд їх картографічних моделей;

— оцінку та картографування: а) пропозиції та попиту для потреб розміщення специфічних рекреаційно-туристських комплексів — гірськолижних, ковзанярських, санних, акваріумів, аквапарків, парків розваг; б) річкових круїзів і природних РТР, які є пріоритетними для елітарного туризму (сафарі, мисливський туризм, балунінг, дайвінг).

Основні тенденції розвитку туризму в другій половині XX століття.

— Орієнтація на задоволення потреб окремої особистості через посередництво туризму, спеціалізація та індивідуалізація попиту в туризмі.

— Розширення географії туристичних подорожей. У цьому відношенні позитивну роль відіграють процеси спрощення прикордонного контролю та відміна візових режимів для громадян певних країн. Прикладом цього може бути Шенгенська угода 1985 р. про поступову відміну контролю на спільних кордонах королівства Бельгія, ФРН, Франції, Великого Герцогства Люксембург і Королівства Нідерланди. У 1990 р. вищеназваними країнами була підписана Конвенція, згідно якої запроваджувались єдина віза для цих країн, єдиний візовий режим для третіх країн, скасовувались перевірки на внутрішніх кордонах Шенгенської зони, почалося обговорювання Шенгенської інформаційної системи.

— Інтенсифікація відпочинку (активний відпочинок, самореалізація особистості під час туристичної подорожі).

— Розщеплення основної відпустки.

— Екологізація мислення, як у споживачів, так і виробників туристичних послуг.

— Експансія виїзного туризму.

— Глобалізація міжнародного туризму.

Висновки

Сучасна туристська індустрія (національна і міжнародна) задалеко не повними даними, адже при цьому, як правило, не враховується внутрішній туризм, вже сконцентрувала близько 10% прибутків світової економіки.

Туристична індустрія більше, ніж будь-яка інша економічна сфера діяльності, заслуговує пильної уваги. Вона відстоює свої права на адекватну вищу освіту. При цьому вона змогла б пишатися своєю системою освіти, що з'єднала практичні дослідження та теорію сучасної модернізації, бо жодна інша економічна сфера діяльності не об'ємна настільки, як туристична індустрія, і не торкається такої величезної кількості людей. За П. Мюре, всі люди — це потенційні туристи і незабаром ввійдуть до об'єднання любителів відпочинку.

Туристична індустрія не була б провідною сферою діяльності в світовій економіці, якби вона не охоплювала найрізноманітнішої галузі. Вона втягує у свою орбіту всі заклади, пов'язані з обслуговуванням мандрівників: ресторани, кафе, торгівлю напоями, велику частину транспорту, туристичне обладнання. Туристична галузь акумулює всі недоліки і перспективи цієї форми суспільної культури: пейзажі, проблеми навколишнього середовища, острови і станції, кліматичні умови. З першого погляду очевидно, що туристична індустрія дала поштовх майже всім гуманітарним і соціальним наукам. І вони тільки виграють від цього. Дослідження в галузі туризму за останні три десятиліття вражаючі. Але не можна не звернути увагу на те, що окремі дослідники туристської діяльності подають факти у спотвореному вигляді.

Туризмологія завжди пов'язана з безліччю проблем. Це і не дивно. Як зазначає Ж. Башляр, "у науковому житті проблеми не існують самі по собі. Це — проблеми, які пробуджує сучасний науковий світогляд". Деякі вчені вважають, що теоретичне навчання нічого не варте порівняно з практикою, і на цій підставі заперечують необхідність теорії туризму, що, за нашим переконанням, гальмує підготовку кваліфікованих кадрів. Але річ не лише в проблемності і багатокомплексності туризму, що ускладнює з'ясування його специфіки як наукової дисципліни.

Існує ще одна проблема, що заслуговує постійної уваги фахівців галузі. Тривалий час в Європі і в деяких країнах, що розвиваються, навчальні заклади задовольняються тим, що видають дипломи техніка (2 роки навчання) або дипломи типу "інженер" (вища освіта). Іншими словами, на базі існуючої освітньої практики організувати підготовку на високому професійному рівні кадрів для туризму дуже важко. Слід також враховувати автономію приватного сектора навчання. Але проблема підготовки кваліфікованого персоналу для сфери туризму залишається.

Туристичне навчання, безумовно, потребує керівників, економістів, юристів, географів, соціологів, лінгвістів і ін. Але однаковою мірою потрібні і спеціалісти готельного господарства, туризмологи, знавці структури туристичних підприємств. Ця спеціалізація вимагає наукових фахівців. Але у Франції, наприклад, жодне університетське відділення не приділяє достатньої уваги тим, хто займається туристичними дослідженнями; їхня кар'єра буде безперспективна, вони не будуть значними в своєму оточенні. Зусилля, спрямовані на поліпшення ситуації у справі підготовки фахівців туризму, часто безутішні. Деякі вчені відмовляються визнати перевагу професійного навчання, пристосованого до потреб індустрії. Але крок за кроком в європейських навчальних закладах створюються умови для формування наукових кадрів туристської індустрії, для підготовки професорів туризму, що розвивають і пропагують туризмознавство з великим ризиком для себе. Туристична наука або туризмологія, якії називають, є молодою, але дуже важливою і багатообіцяючою галуззю.

Список використаної літератури

1. Ачександрова А.Ю. Международный туризм. — М.: Аспект Пресе, 2002. — 464 с

2. Атлас мировой живописи / Автор-сост. Н.В.Геташвили. — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2006. — 368 с.

3. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2001. — 395 с

4. Бейдик О. О. Українсько-російський словник термінів і понять з географії туризму і рекреаційної географії. — К.: РВЦ «Київський університет», 1997. — 300 с

5. БочковськаА.1. Карти рекреаційні // Географічна енциклопедія України: В 3-х т. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1990.-Т.2.-С.125.

6. Великолепие исчезнувших цивилизаций: Новое открытие великих культур прошлого / Под общ. ред. Фабио Бурбона и Валерии Манферто Де Фабианис. — М.: БММ АО, 2001. — 352 с.

7. Економічна і соціальна географія світу / Б.П.Яценко, В.М.Юрківський, О.О.Бейдик та ін. — К.: Форум, 2006. — С.74-76, 130.

8. История искусства в образах: Европейское искусство от древности до наших дней / Автор текста Жиля Плаци. — М.: Арт-Родник, 2001.- 191 с.

9. Зачиняев П.Н., Фалькович Н.С. География международного туризма. — М.: Мысль, 1972. — 263 с.

10. Кисель В.П. Памятники всемирного наследия: Популярный энциклопедический справочник. — Минск: БелЭн, 1998. — 288 с.

11. Комплексний атлас України / Відп. ред. Л.М.Веклич. — К.: ДНВП «Картографія», 2005. — 96 с.

12. Курорты. Энциклопедический словарь / Гл. ред. Е.И.Чазов. — М.: Сов. энциклопедия, 1983. — 592 с.

13. Мироненко Н.С., Твердохлебов И.Т. Рекреационная география. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. — 208 с.

14. Поотс Д., Свэби С. Акулы. — М.: АСТ-Астрель, 2002. — 255 с.

15. Рекреаційні ресурси світу та природоохоронні території // Економічна і соціальна географія світу: Атлас для 10-11 кл. загальноосвіт. навч. закл. — К.: ДНВП «Картографія», 2005. — С14.

16. Руденко Л.Г., Бочковська А.І., Козаченко ТА. та ін. Національний атлас України — новітня інформаційна база держави // Україна: географічні проблеми сталого розвитку: 36. наук, праць. В 4-х т. — К.: ВГЛ Обрії, 2004. — Т.1.

17. Сокровища человечества: Памятники истории, культуры и природные заповедники под охраной ЮНЕСКО / Автор текста Томас Фезер. — М.: БММ АО, 1997. — 264 с.

18. Украинская ССР. Территории для отдыха и лечения. Карта масштаба 1:750000. — М.: ГУГК, 1982.

19. Чудеса природы: Атлас чудес света / Авторы текста Джон Бакстер, Питер Кларксон, Элизабет Крюис, Бью Риффенбург. — М.: БММ АО, 1997.-208 с.

20. Яковеико И.М. Рекреационное природопользование: методология и методика исследований. — Симферополь: Таврия, 2003. — 335 с.