Вступ.

1. Причини, риси та характер найбільшої світової кризи.

2. «Новий курс» Ф. Рузвельта.

3. Подолання наслідків економічної кризи в країнах Західної Європи.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 р. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд. дол., то в березні 1933 р. — лише 19 млрд. дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавляння чавуну і сталі скоротилися на 80%. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — па 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 р. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 р.

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння ціп, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи — відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

1. Причини, риси та характер найбільшої світової кризи

Економічна криза 1929—1933 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 р., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

Основними причинами світової кризи можна зазначити наступні:

— За роки Першої Світової Війни господарство США розвивалося так, що капітали вкладалися у галузі важкої промисловості, де вироблялися зброя та набої. Ці галузі й після війни мали найбільші прибутки, але інші в цей самий час зазнавали збитків.

— Стихійне зростання обсягів виробництва у 20-их рр. значно перевищило зростання прибутків більшості американців. З цієї причини товари не розкуповувалися й осідали на складах виробників.

— Непомірно великі пільги монополіям призвели до того, що вони диктували ціни на сировину і на готову продукцію. При цьому не зважалося на ситуацію на ринку, а враховувалися лише інтереси монополій.

— Союзники, а також переможена Німеччина, заборгували США значні суми й не могли їх виплатити.

— Надання дешевих кредитів, які були доступні "середньому" американцю, призвело до величезних спекуляцій ними й надмірного захоплення американцями покупками. В населення ж не було коштів, щоби розплачуватись за них.

— У відповідь на прийняті в США закони, спрямовані на захист американського виробника, європейські країни також закрили свої ринки для американських товарів і послуг. До того ж Європа не мала чим розраховуватись за американський імпорт.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 p. — лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавляння чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків.

Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 p.

2. «Новий курс» Ф. Рузвельта

При поглибленні світової кризи США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, яку й здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи. Його "новий курс" на оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни, зокрема Закон про відновлення національної промисловості та Закон про регулювання сільського господарства. Відповідно до цих документів на найвищому урядовому рівні відбувалося обов'язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу: на будівництві автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

Перший етап чинності «нового курсу» тривав з 1933 по 1934 рр. Насамперед проведено реформи у фінансово-кредитній сфері. У березні 1933 р. було закрито всі банки країни, припинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.

Ф.Рузвельт здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи перспективним банкам. Кредитним установам США, між іншим, заборонялося поєднувати депозитні операції з торгівлею акціями, чим розмежовувався ринок довготермінових і короткотермінових кредитів. Складовою частиною банківської реформи було страхування дрібних і середніх депозитів.

У 1933 р. було прийнято закон про відбудову промисловості (НІРА). Він передбачав запровадження у різних галузях промисловості «кодексів чесної конкуренції», які фіксували ціни на продукти, рівень виробництва, розподіляли ринки збуту, встановлювали розміри заробітної платні тощо. Основне призначення кодексів — підтримка конкурентоздатного виробництва.

У тому ж році розпочав діяти закон про регулювання сільського господарства (ААА), спрямований на підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Документ серед інших заходів передбачав надання грошової компенсації фермерам, які скорочували зернові посіви і поголів'я худоби. Тимчасові труднощі уряд компенсував відповідною фінансовою підтримкою. Здійснювалися заходи з інтенсифікації, механізації сільськогосподарського виробництва.

На другому етапі чинності «нового курсу» (1935-1938 рр.) було прийнято важливі акти соціального характеру. У 1935 р. введено в дію закон про трудові відносини (т. зв. закон Вагнера). У ньому фіксувалося право робітників на об'єднання у профспілки, проведення страйків і підписання колективних угод. Утому ж році вперше в історії США вступив у дію закон про соціальне страхування і допомогу безробітним.

У 1938 р. набув чинності закон про справедливий найм робочої сили, що встановлював мінімум заробітної плати і максимум тривалості робочого дня для деяких категорій робітників. Закон заборонив використання дитячої праці. У тому ж 1938 році було прийнято новий закон про регулювання сільськогосподарського виробництва. Метою державного регулювання у цій сфері тепер стала боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ, або за введення сівозмін, які щадять землю. Таким чином здійснювався і контроль за рівнем сільськогосподарського виробництва.

“Новий курс” мав дуже важливе значення для Сполучених Штатів. За час правління Ф.Д.Рузвельта, було прийнято багато нових законів та положеннь, які діють і по цей час.

3. Подолання наслідків економічної кризи в країнах Західної Європи

Подолавши економічну кризу завдяки "новому курсу" Ф. Д. Рузвельта, в США в 1936—1937 рр. у промисловому виробництві досягли рівня 1929 р. Цей процес не відбувався успішно. Спостерігалися етапи спаду, застою та піднесення. Проте справно працював механізм державного контролю над господарством країни, впроваджений президентом.

30-ті роки — це період подальшого поглиблення монополізації економіки. Вона панувала у всіх галузях господарства. Таким чином підприємці страхували від можливих криз свої фабрики і заводи. Хоча частка США в ці роки у світовому промисловому виробництві дещо знизилася, однак в цілому економіка стабілізувалася. У деяких районах світу монополії США успішно конкурували зі своїми суперниками (Японією, Великобританією, Італією, Німеччиною). Відчутними стала присутність корпорацій США в Латинській Америці, Африці, Західній Європі, па Близькому Сході. У ці райони американці вкладали свої капітали, вивозили промислову продукцію. У 1939 р. США, як і у минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля. Все це свідчило про зростаючу економічну могутність цієї держави. Індекс промислового виробництва порівняно з 1932 р. підвищився в 1939 р. на 90%. Діяли закони державного регулювання економіки країни. [1, c.108]

Великобританія, як і США, подолала наслідки економічної кризи. Проте виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні напувало значне безробіття. Англійська промисловість залишалася па рівні 1929 р. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися суперечливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній — прогрес, значний приріст продукції. В 1938 р. у Великобританії виплавляли сталі у 2,1 рази менше, ніж у Німеччині, і в 2,8 рази менше, ніж в США. Виробництво англійської електроенергії становило 56% рівня Німеччини і 20% рівня США.

У Великобританії, щоб уникнути негативних наслідків економічної кризи, посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії "Віккерс", «Імперський хімічний трест" поширили свій вплив не лише на вітчизняні та європейські підприємства, а й па всіх континентах земної кулі.

Сільське господарство Великобританії у 30-х роках відставало від промисловості, ніяких ознак прогресу не спостерігалося. Воно перебувало у стані застою і лише па 35 % задовольняло потреби населення в сільськогосподарській продукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або Дефіцитними товарами. Дрібні господарства розорялися, великі змінювали своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Отже, навіть такі високорозвинені ферми суттєво відставали від своїх американських конкурентів. Англійські хлібороби були не самостійними господарями, а лише орендарями. Вони платили лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20% валового врожаю. Вартість їх продукції була знач¬но вищою, ніж у американських фермерів, які нікому не сплачували ренту, оскільки були незалежними господарями па своїй землі.

Якщо внутрішня торгівля нормалізувалася, то зовнішня переживала певні труднощі. На світовому ринку Великобританія зіткнулася з грізними конкурентами — США, Німеччиною та Японією.

Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобританія наприкінці 30-х років налагодила випуск високоякісних бойових літаків, кораблів, артилерії, інших видів зброї та боєприпасів до неї.

Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий па поступ англійської, німецької, американської. Він виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збереглося дрібне виробництво, де працювало 40% робітників та службовців. Це були в основному висококваліфіковані фахівці найрізноманітніших професій (парфумери, ювеліри, дегустатори тощо).

У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 р. 6 найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Французькі монополії підтримували взаємовигідні відносини з іноземними корпораціями. Банки охоче вкладали капітали в промисловість. До початку другої світової війни успішно діяли десятки франко-німецьких картелів. Під час першої світової війни та в роки економічної кризи зовнішні економічні зв'язки Франції із зарубіжними країнами були значно послаблені. Проте наприкінці 30-х років становище змінилося. Французький капітал експортували в Центральну і Південно-Східну Європу, значну частину направляли в колонії. З 4,2 млрд. франків іноземних інвестицій 500 мли надійшло у французькі колонії.

Частка Франції у випуску промислової продукції скорочувалася. До першої світової війни вона становила 7%, у 1937 р. знизилась до 4%. Це пов'язано з повільним оновленням обладнання, технічною відсталістю економіки. Наприклад, заміна обладнання в США відбувалася кожні 5—7 років, у Німеччині — 3 — 4, Великобританії — 7 — 8, а у Франції — кожні 25 років.

Похитнулася національна валюта — франк. Його золотий вміст нестримно знижувався. Не останньою причиною такого становища була так звана втеча капіталів з країни. Лише в 1936—1938 рр. з Франції вивезли 100 млрд. франків. Внаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку. Зразу ж знизився курс продажу акцій па біржах, здійснювалась емісія облігацій, інших цінних паперів, скоротилися вклади громадян у банки.

У 30-х роках сільське господарство також не модернізувалося. Хоч обсяг його виробництва порівняно з 1913 р. зріс на 10%, однак цього було замало, щоб забезпечити країну харчовими продуктами. Франція почала ввозити їх з-за кордону.

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в 30—40-х роках —мілітаристський. 30 січня 1933 р. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли курс па мілітаризацію країни. Такими заходами нацисти обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 р. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія "була готова до дій". Американо-німецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку і бензину працювали на повну потужність. За кордоном Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали.

Лозунг "гармати замість масла" став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За так зване працевлаштування робітники і службовці мали працювати по 10—14 годин па день, переважно без відпусток. Вони оголошувалися "солдатами праці" па чолі з керівниками (фюрерами), що одержали диктаторські повноваження. За найменший прогул, брак, непослух працівників суворо карали, в тому числі вивозили до концтаборів.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли Німеччина вже в 1916 р. голодувала, гітлерівці провели роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами (гросбауерами). Найменший наділ дорівнював 7,5 га, найбільший — 125 га. Будь-який перерозподіл землі був суворо заборонений. Ферми за спадковим правом передавалися, як правило, найстаршому синові. На господарство накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок певної кількості сільськогосподарської продукції.

Нацистська держава не шкодувала щедрих асигнувань тим галузям, які випускали військову техніку, а також металургійній, гірничодобувній, кам'яновугільній. Ці галузі були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Німеччина охоче приймала іноземну фінансову допомогу. Так, у 1940 р. її борги іноземним кредиторам становили 15 млрд. марок. Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна частка акцій належала главарям нацистської партії. Некоронованим королем німецького фінансово-промислового комплексу став Геріпг — перший заступник Гітлера.

Підготовлюючи пресловутий "дрангнах остен", завоювання світу, Німеччина в 1939 р. стала ініціатором другої світової війни. Вже в 1938— 1941 рр. вона окупувала майже всю Європу. Господарство континенту, переведене на військові рейки, зумовило тимчасову перевагу нацистів над СРСР і його союзниками. Проте в ході жорстоких боїв німецька армія була вщент розгромлена. Таким чином, фашистська військова економіка зазнала нищівного краху[4, c. 205-207].

Висновок

Світова економічна криза порушила економічні зв’язки майже у всіх країнах, але в кожній країні вихід з кризи був свій, спрямований на покращення економічної ситуації.

Вихід з економічної кризи у США тісно пов'язаний з іменем президента Франкліна Делано Рузвельта, який чотири рази обирався американським народом на цей пост. Програма виходу із кризи відома під назвою «новий курс». Фактично це передвиборна програма Ф.Рузвельта. Здійснювався «новий курс» упродовж 1933-1938 рр.

Перший етап чинності «нового курсу» тривав з 1933 по 1934 рр. Насамперед проведено реформи у фінансово-кредитній сфері. У березні 1933 р. було закрито всі банки країни, припинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.

Ф.Рузвельт здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи перспективним банкам. Кредитним установам США, між іншим, заборонялося поєднувати депозитні операції з торгівлею акціями, чим розмежовувався ринок довготермінових і короткотермінових кредитів. Складовою частиною банківської реформи було страхування дрібних і середніх депозитів.

Англійський уряд своєчасно вжив цілий ряд заходів, спрямованих на подолання кризових явищ і оздоровлення економіки. При сприянні держави здійснювалася концентрація виробництва, встановлювався контроль за випуском продукції, її реалізацією та цінами. Все це робилося з допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв тощо. Під час кризи виникли і діяли змішані державно-приватні підприємства.

Виходу із кризи сприяла зовнішньоекономічна політика держави. У 1931 р. було створено «стерлінговий блок» 25-й держав. Саме вони допомогли Англії подолати економічну кризу. Оздоровленню економіки сприяла також ліквідація у 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінга.

Економічна криза в Німеччині призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя.

На кошти держави було розгорнуто будівництво автострад, що дозволило відразу різко скоротити чисельність безробітних та пожвавило будівельну індустрію.

Доцільно відзначити, що такий комплекс заходів прискорив вихід Німеччини із кризи.

Список використаної літератури

1. Васильев В.С. Франклин Д.Рузвельт и Джон М. Кейнс: экономическая политика в годы "Великой депрессии"/ В.С.Васильев // США. Канада: экономика, политика, культура. -2001. -№ 11. — С. 96-112
2. Голубович В.И. Экономическая история зарубежных стран. — Минск: Экоперспектива,1998.- с.322-330
3. Гусморіно П. Основні причини великої депресії/ Пол Гусморіно // Пропозиція. -2002. -№ 2. — С. 108-110
4. Лановик Б., Матисякевич 3., Матейко Р. Історія держави: Україна і світ: Підручник. – К.: Вікар, 1995 — с. 194-207
5. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. А. Філіпенка. – К.: Наук, думка, 1992. — с. 309-315
6. Прескотт Э. Некоторые соображения по поводу Великой депрессии // Проблемы теории и практики управления. -2005. -№ 3. — С. 6-11
7. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций /Под ред. В. Голубовича. – Минск: Экоперспектива, 1998. – 434 c.