Постановка проблеми. Сучасний світ робить ставки на глибокі та різноманітні знання, але, окрім когнітивних навичок, учні також потребують розвитку соціально-емоційних навичок, які є не менш важливими для успішної адаптації та життєвого успіху. Молодші школярі переживають ключовий етап свого соціально-емоційного розвитку, і їхні навички в цій сфері можуть впливати на їхню подальшу освіту та життя.

Сутність соціально-емоційних навичок молодших школярів відіграє критичну роль у їхньому ставленні до самих себе та інших, у здатності контролювати свої емоції, ефективно спілкуватися та вирішувати конфлікти. Проте, незважаючи на важливість цих навичок, існує ряд проблем, пов’язаних із їхнім розвитком у молодших школярів.

Перша проблема полягає в тому, що в освітньому процесі не завжди відводиться достатньо уваги розвитку соціальних та емоційних навичок у молодших учнів. Зазвичай основний акцент робиться на вивченні предметів, пов’язаних з розумовою діяльністю, іноді забувають про систематичний розвиток соціальних та емоційних аспектів. Ще однією проблемою є недостатня готовність вчителів до впровадження програм соціально-емоційного навчання. Багато вчителів не мають необхідних знань і методичних підходів для розвитку соціально-емоційних навичок учнів, що ускладнює їх впровадження в навчальний процес.

Крім того, існує проблема, пов’язана з недостатньою увагою батьків до розвитку соціально-емоційних навичок своїх дітей. Батьки часто зосереджені на навчанні та академічних досягненнях, але можуть бути недостатньо активними в процесі розвитку соціальних та емоційних аспектів життя своїх дітей. Проте розвиток як соціальний процес, як результат взаємодії між людьми та їх середовищем, припускає, що серед найближчих (мікросистемних) агентів соціалізації батьки відіграють найважливішу роль у розвитку дітей (Pastorelli, 2016).

Варто зазначити, що Нова українська школа (НУШ) представляє собою реформу Міністерства освіти і науки України, основною метою якої є створення навчального закладу, де учням буде надано можливість навчатися в безпечному та комфортному середовищі, що сприятиме не лише отриманню знань, але й розвитку соціально-емоційних навичок, необхідних для їх успішного застосування в повсякденному житті (Концепція «Нова українська школа», 2016). У НУШ надзвичайно важливий розвиток ключових компетентностей, серед яких є вміння спілкуватися рідною та іншими мовами, математична обізнаність, основи наук про природу і технології, розуміння інформаційно-цифрового світу, навички самостійного навчання, ініціативність, соціальна та громадянська компетентність, культурна грамотність, здатність розуміти екологічні аспекти та підтримувати здоровий спосіб життя.

Ці компетентності взаємодіють із загальними навичками, такими як читання та розуміння текстів, висловлювання власних думок усно та письмово, розвиток критичного мислення, здатність аргументовано висловлювати позиції, виявлення ініціативи, розв’язування проблем, оцінка прийнятих рішень, керування власними емоціями, використання емоційного інтелекту та співпраця в команді. Емоційна компетентність визнається критично важливою для успішного розвитку людини (Grund, 2023). Близько 40% навчальних програм взагалі не спрямовані на розвиток емоційних навичок.

Сутність соціально-емоційних навичок молодших школярів вимагає більшої уваги та систематичності в їх розвитку, підготовки вчителів та сприяння батьківській підтримці для забезпечення повноцінного соціально-емоційного розвитку дітей на ранніх стадіях освіти. З початку російської агресії в 2014 році, стрес, невизначеність та інші виклики, які стали набагато серйознішими після повномасштабного вторгнення, мали суттєвий вплив і на систему освіти. Тому розвинуті соціально-емоційні навички є необхідними сьогодні для подолання травматичних наслідків, які спостерігаються як у дорослих, так і особливо в дітей.

Аналіз актуальних досліджень. Останні дослідження та публікації в Україні активно висвітлюють питання реформування освіти, зокрема в контексті Нової української школи (НУШ). Ряд науковців, таких як Сухопара І. Г., Новікова О., Валькова Г., І. О. Якимова, В. П. Сергієнка, Ракітянська Л. М., Пономаренко Т. В. та інші, розглядають особливості формування компетентностей у молодших школярів у освітньому контексті, за допомогою їхніх досліджень вивчаються аспекти розвитку наскрізних умінь у молодших школярів, які є ключовими для їхнього навчання та життя, а також досліджуються соціально-емоційний розвиток дітей, розглядаючи вплив емоційного розвитку на їх соціальну адаптацію та взаємодію з оточуючими. Зарубіжні дослідники, такі як Дж. Коен, Н. Онунаку, С. Клот’є, Дж. Поппе та інші, вивчають розвиток соціально-емоційних навичок, підкреслюючи їх важливість для успішності навчання та психосоціального розвитку.

Науковці наполягають на тому, що розвиток соціально-емоційних навичок молодших школярів визначається актуальним завданням як для педагогічної науки, так і для практики. Однак, варто відзначити, що деякі аспекти цієї проблеми залишаються поза увагою дослідників, зокрема, не вистачає належного висвітлення можливостей розвитку соціально-емоційних навичок, що може негативно впливати на якість взаємовідносин у дитячому колективі та рівень емпатії серед учнів, а також відсутність обґрунтованої методики соціально-емоційного виховання і неясність ролі керівника закладу освіти в управлінні процесом соціально-емоційного виховання підкреслюють потребу в подальшому науковому дослідженні цього питання.

Мета  статті –розглянути теоретичні аспекти сутності поняття соціально-емоційних навичок молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Молодших школярів вважають дітьми у віці від 6-7 до 10-11 років, які навчаються в 1-4 класах сучасної школи. Цей період є завершальним етапом дитинства, і в ньому діти активно впроваджуються в навчальну діяльність, віддаючи багато часу та енергії грі. Ця діяльність сприяє розвитку їхніх стосунків з однолітками та дорослими, а також формує їх особистісне психічне життя і психічний розвиток. Внаслідок цього, діти розширюють свій пізнавальний потенціал та розвивають нові психічні навички, що дозволяє їм краще розуміти світ навколо і власні можливості (Савчин, 2011).

Соціально-емоційні навички – одні із ключових навичок у 21 столітті, які допомагають людині бути більш успішною та ефективною в сучасному світі, що швидко змінюється та стає все більш складним і непередбачуваним. Соціально-емоційні навички – це поведінка та психологічні настанови, які сприяють особистому та соціальному успіху. Серед них можна виділити здатність контролювати свої емоції, вміння ефективно спілкуватися з іншими та встановлювати й досягати поставлені цілі (Рекун, Свіденська, 2019). Опускаючи коріння в значущих стосунках з іншими, соціально-емоційний розвиток охоплює широкий спектр навичок, які включають в себе, але не обмежуються ними, такі аспекти як самосвідомість, спільна увага, теорія розуму (розуміння поглядів інших), самооцінка, регулювання емоцій, розвиток дружби та формування ідентичності.

Міжнародний досвід вивчення соціально-емоційних навичок молодших школярів, а саме дослідження Дж. Коен, Н. Онунаку, С. Клот’є, Дж. Поппе (2005), трактує соціально-емоційний розвиток як процес інтеграції, який поступово розвиває у дітей здатність розуміти, відчувати, виражати та керувати своїми емоціями, а також розвивати взаємини з іншими людьми. Соціально-емоційний розвиток включає широкий спектр навичок, таких як самосвідомість, спільна увага, теорія розуму (розуміння поглядів інших), самооцінка, регулювання емоцій, формування дружби та розвиток ідентичності. Згідно з дослідженням Хамметра і Конроя (2008), вони підкреслюють, що оскільки діти молодшого віку починають вперше формувати свої соціальні та емоційні навички, які включають в себе уміння вирішувати проблеми, взаємодіяти з однолітками, будувати дружбу та виражати свої почуття, то важливо розробити спеціальну соціально-емоційну підтримку, призначену саме для цього етапу розвитку дитини.

Молодшим школярам, за дослідженням С. Якименка (2008), властиві такі основні психологічні характеристики, як підвищення свідомості у всіх психічних процесах, їх інтелектуалізацію та внутрішню опосередкованість, що формується завдяки осмисленню системи наукових концепцій. У цьому ж віці діти також усвідомлюють особисті трансформації, які стають результатом навчальної діяльності та стають пріоритетними. У молодших школярів спостерігається активний розвиток їх здатності до емпатії, що виявляється у їх здатності співпереживати і співчувати іншим людям. Цей процес сприяє формуванню міжособистісного емоційного інтелекту, що допомагає їм краще розуміти не лише свої власні емоції, але й почуття і переживання інших людей. Дослідження Р. Павелківа (2011) вказують на те, що молодші школярі можуть виражати свої емоції менш інтенсивно, особливо негативні, в залежності від ситуаційних обставин, які визначають можливість вираження своїх почуттів, однак загалом вони залишаються вразливими та чутливими.

Джерелами емоцій для молодших школярів є різноманітні впливи та фактори, які формують їхній емоційний досвід та розвиток. Спершу, важливою складовою цього процесу є сім’я. Взаємодія з батьками та іншими членами родини становить основу для розуміння та вираження емоцій. Батьки відіграють ключову роль у передачі емоційних навичок та підтримці емоційного розвитку дітей. Крім того, однолітки та ровесники є іншим важливим джерелом емоцій. Взаємодія зі своєю соціальною групою, будь то в школі чи поза нею, сприяє розвитку соціальних навичок, формує емоційну адаптацію та соціальну обізнаність. Учителі також грають важливу роль у розвитку соціально-емоційних навичок, створюючи можливості для виявлення емпатії, вирішування конфліктів та навчання навичкам співпраці. Культурні та соціальні цінності, звичаї та традиції також впливають на емоційний світ дітей. Суспільство, в якому вони виростають, формує їхні емоційні реакції та уявлення про прийнятність та виразність емоцій.

З метою забезпечення емоційного аспекту в освітньому процесі в Новій українській школі важливо враховувати індивідуальний рівень розвитку емоційної сфери кожної дитини Недостатнє урахування аспектів емоційної грамотності може призвести до небажаних наслідків, таких як значне збільшення міжособистісних конфліктів, випадків агресії, жорстокості та насильства (Новікова, Валькова, 2021).  Дослідниця І. Якимова (2019) підкреслює, що низький рівень соціально-емоційного розвитку може негативно вплинути на академічну успішність, призводити до фізичної агресії, психічних проблем та виявлення антисоціальної поведінки.

Процес становлення та розвитку особистості у молодшому шкільному віці включає три послідовні етапи. Перший із них – це адаптація, яка передбачає адаптування до нових соціальних умов. Другий етап – індивідуалізація, в якому відбувається розкриття власних індивідуальних можливостей та особливостей. І, нарешті, третій етап – інтеграція, де дитина включається до групи своїх ровесників. Вивчаючи рівень соціального розвитку учнів, В. Сергієнко (2018) зазначає, що школярі, які регулярно займаються в спортивних секціях, демонструють вищий рівень психічного розвитку, сформовану мотивацію та морально-етичну орієнтацію, а також виявляють легкість у спілкуванні з однолітками порівняно з учнями, які обмежуються фізичною культурою лише на шкільних уроках або самостійними фізичними вправами поза ними.

Таким чином, період молодшого шкільного віку характеризується розвитком емоційного та соціального інтелекту. Протягом цього етапу діти стають більш емоційно чутливими до навколишнього світу, одночасно активно розвиваючи свої інтелектуальні здібності. Вони навчаються ідентифікувати, контролювати та рефлексувати свої емоційні стани та дії, проявляють співчуття та вміють використовувати емоційну інформацію для успішного спілкування з іншими і вибору стратегій досягнення своїх цілей. В цей період діти активно розвивають здатність розуміти психологічний світ інших осіб, їх складні внутрішні стани, такі як думки, переконання, уявлення та знання, що дозволяє їм аналізувати поведінку інших осіб на більш глибокому рівні. Розуміння емоційних станів стає важливим інструментом для розвитку більш складних когнітивних навичок. Поступово дитяча ігрова діяльність відступає на другий план перед навчанням, і діти усвідомлюють свою нову соціальну роль у суспільстві. Це впливає на їхню самооцінку і взаємини з родиною та однолітками. Тому молодший шкільний вік вважається найбільш сприятливим для соціально-емоційного розвитку.

Соціально-емоційні навички стають однією з важливих компетенцій 21 століття, які сприяють підвищенню продуктивності та досягнень людини в складному та багатоплановому світі. Ці навички включають у себе посилення певних типів поведінки та психологічних установок, які роблять їх спроможними реагувати ефективно на особисті та соціальні виклики, включаючи контроль над емоціями, успішне спілкування з оточуючими та встановлення та досягнення своїх цілей (Jones,  Greenberg,  Crowley,  2015). Висновки зарубіжних вчених (Moroni,  Nicoletti,  &  Tominey,  2019) підкреслюють, що розвиток соціально-емоційних навичок у дитинстві має надзвичайно позитивний вплив на соціальну адаптацію та фізичне та психічне здоров’я людини у подальшому житті.

Програма Соціально-емоційного та етичного навчання (СEEН, Learning Social Emotional and Ethical (SEE) Learning) є засобом розвитку «м’яких навичок» або «soft skills» (Елькін, Масалітіна, Фюрст, 2019).Такі навички включають у себе вміння ефективно спілкуватися, відчувати співпереживання як до себе, так і до інших, контролювати власні емоції, співпрацювати в команді, виявляти креативність та критичне мислення, а також демонструвати лідерські якості та розуміння інших аспектів цього навчання. Ця програма сприяє формуванню у учнів свідомості, співпереживання та активної участі. На практиці, це означає набір вправ, які можна включати в уроки або проводити як окремі сесії навчання. Ця програма базується на ідеях соціально-емоційного навчання, розроблених американським психологом і науковим журналістом Деніелем Ґоулманом. Програма була розроблена протягом двадцяти років і впроваджена в широкому масштабі у 500 навчальних закладах.  Важливо відзначити, що ця програма адаптована до різних культурних і релігійних контекстів, і діти з різних релігійних віросповідань, включаючи мусульман, буддистів та атеїстів, навчалися за цією програмою.

В 2019 році Міністерство освіти і науки України, на основі наказу №1431 від 18 листопада, схвалило програму та матеріали для 26 шкіл, які взяли участь у пілотному проєкті із впровадження системи соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН) в школах. Ця програма спрямована не лише на розвиток м’яких навичок, але також на перетворення шкільної атмосфери та ставлення учнів до вчителів, навчання, один до одного та до самих себе. Програма СЕЕН рекомендує створити в кожному класі куток «умиротворення». Це місце, куди учні можуть звернутися, якщо вони сумують або потребують самотності. У цьому кутку можна відображати їх творчі роботи, такі як графіки та малюнки, а також виставляти плакати та інші матеріали з СЕЕН. Практики СЕЕН доступні на офіційних веб-сторінках громадської організації «ЕдКемп Україна» (URL: https://www.edcamp.ua), яка є ініціатором впровадження програми в Україні.

Сьогодні соціально-емоційне навчання вважається шляхом до більш цілісного розуміння освіти, в якому інтегровані когнітивні та емоційні процеси. Таким чином, його все більше визнають та інтегрують у навчальні середовища по всьому світу (Schonert-Reichl, 2019 ). Щоб вийти за межі простого впровадження програм соціально-емоційного навчання, рекомендується сприяти інтеграції соціально-емоційної компетентності в кожен предмет і в повсякденне шкільне життя (Jones & Bouffard, 2012 ). Подібні підходи в освіті сприяють розвитку учнів, допомагаючи їм зрозуміти і керувати своїми емоціями, а також сприяють покращенню якості навчання і розвитку їхніх соціальних навичок.

Висновки та перспективи подальших наукових розвідок. Соціально-емоційний розвиток визнається одним з важливих чинників для повноцінного росту дитини, її адаптації до соціуму, збереження психічного здоров’я та підготовки до подальшої освіти. Розвиток соціально-емоційних навичок учнів початкової школи передбачає формування поведінки та установок, які сприяють ефективній орієнтації людей в особистих та соціальних ситуаціях. Для створення та розвитку цих навичок необхідно впроваджувати спеціальні освітні програми, методики та техніки в навчальний процес, активно впроваджувати освітні ініціативи серед батьків, а також створювати безпечне навчальне середовище.

Процес формування та розвитку соціально-емоційних навичок молодших школярів є системним процесом, що вимагає перегляду фахової підготовки вчителів, удосконалення навчальних програм та методів навчання, а також залучення батьків до активної участі у формуванні цих навичок. Дослідження в цьому напрямку може виявити нові можливості для поліпшення соціально-емоційного розвитку учнів та підвищення їхнього психічного благополуччя. Серед подальших напрямів наукових досліджень можна визначити аналіз взаємозв’язку між СЕЕН і розвитком емоційної та соціальної сфери учнів початкової школи, а також вивчення шляхів підготовки майбутніх педагогів до успішного впровадження програми СЕЕН в освітніх закладах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Cohen, J. (2006). Emotional, Ethical, and Academic Education: Creating a Climate for Learning, Participation in Democracy, and Well-Being. Harvard Educational Review, 76, 201–237.
2. Cohen, J., Onunaku, N., Clothier, S., Poppe, J. (2005). Helping young children succeed: Strategies to  promote  early  childhood  social  and  emotional  (Research  and  Policy Report). Washington, DC: National Conference of State Legislatures. 1-19.
3. Elkin, O., Masalitina, O., Furst ,Ja. (2019). Vybrani materialy mizhnarodnoi prohramy z formuvannia miakykh  navychok  SEE-navchannia[Selected  materials  of  the  international  program for the formation of soft skills of SEE-learning].Kharkiv, Ukraine: Dim reklamy.[in Ukrianian].
4. Grund Julius, Holst (2023). Emotional competence: The missing piece in school curricula? A systematic analysis in the German education syste. International Journal of Educational Research Open. V.4 https://doi.org/10.1016/j.ijedro.2023.100238
5. Hemmeter, M. L., & Conroy, M. A. (2018). Advancement of evidence-based programs for young children with social and emotional learning difficulties. School Mental Health, 10(3), 199–201.
6. Jones S.M. , Bouffard M.  (2012). Social and emotional learning in schools: From programs to strategies. Social Policy Report, 26 (4). pp. 1-33
7. Jones, D., Greenberg, M., & Crowley, M. (2015). Early Social-Emotional Functioning and Public Health: The Relationship between Kindergarten Social Competence and Future Wellness. American Journal of Public Health, 105, 2283–2290.
8. Moroni, G., Nicoletti, C., & Tominey, E. (2019). Child socio-emotional skills: The role of parental inputs. Institute of Labor Economics (IZA)
9. Pastorelli, C.; Lansford, J.E.; Kanacri, B.P.L.; Malone, P.S.; Di Giunta, L.; Bacchini, D.; Bombi, A.S.; Zelli, A.; Miranda, M.C.; Bornstein, M.H.; et al. (2016). Positive parenting and children’s prosocial behavior in eight countries. J. Child Psychol. Psychiatry, 57, 824–834.
10. Новікова,О., Валькова,Г. (2021). Формування емоційного та соціального інтелекту в здобувачів  освіти. Вісник  Глухівського  національного  педагогічного  університету  імені Олександра Довженка: Педагогічні наукию. 1, 98–105.
11. Офіційний веб-сайт «EdCamp Ukraine». [Веб-сайт]. URL: https://www.edcamp.ua (Дата звернення: 13 жовтня 2023).
12. Павелків, Р. В. (2011). Вікова психологія: підручник для студ. вищ. навч. закл. Київ, Україна: Кондор.
13. Ракітянська, Л. М., & Пономаренко, Т. В. (2021). Досвід зарубіжної освітньої практики з формування soft skills особистості. У Розвиток сучасної науки та освіти: реалії, проблеми якості, інновації (с. 349-353). Мелітополь: ТДАТУ.
14. Рекун, Г. П, Свіденська, М. С.  (2019).  Механізм  управління  формуванням соціально-емоційних компетенцій у навчальних закладах. Соціальна економіка, 56, 207–215.
15. Рекун, Г. П. (2018). Механізм управління формуванням соціально-емоційних компетенцій у навчальних закладах. Вип. 56, 207-215.
16. Савчин, М. В. (2011). Вікова психологія. Київ, Україна: Академвидав.
17. Сергієнко, В. П. (2018).  Особливості  соціального  розвитку  дітей  молодшого шкільного    віку    з    різним    рівнем    рухової    активності.
18. Сухопара, І. Г. (2019). Чинники розвитку емоційного інтелекту молодших школярів у контексті нової української школи. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Педагогічні науки, 2, 296-301.
19. Якименко, С. І. (2008). Особливості  формування  світогляду  дитини  старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Збірник наукових праць «Педагогічні науки». 1 (49). С. 177–180.
20. Якимова, І. О. (2019). Особливості соціально-психологічної адаптації обдарованих першокласників в умовах Нової української школи. Освіта та розвиток обдарованої особистості, 2, 57-63. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Otros_2019_2_10