Вступ

Актуальність теми. Науковий напрям у світовій економічній думці, що розвиває систему поглядів, виражених у концепції “людського капіталу”, перебуває і нині на стадії розвитку, пошуку, який характеризується значним рівнем конкретних наукових результатів. В історії економічної думки останніх десятиріч однією з найвизначніших подій стало створення теорії людського капіталу. Значний вплив цієї теорії на весь подальший розвиток економічної науки іноді порівнюють з революцією в економічній думці.

Подальший розвиток і ефективність використання людського капіталу є однією з найскладніших соціально-економічних проблем в Україні. Ця проблема виникла в процесі переходу від адміністративно-командної системи до ринкової і супроводжується кризовими явищами, які виникають в наслідок недостатнього фінансування соціальної сфери. Спад виробництва, високий рівень безробіття зумовлюють деградацію і суттєве недовикористання існуючого людського капіталу. Інновації в людський капітал є основою розвитку національної економіки. Особливо актуальним і необхідним є дослідження проблеми формування і розвитку людського капіталу інноваційного типу та способів його ефективного використання в Україні

У витоках теорії людського капіталу стояли класики економічної думки: Д. Рікардо, К. Маркс, Дж. Міль. Одне з її перших формулювань зустрічається в “Політичній арифметиці” У. Петті, пізніше — в “Багатстві народів” А. Сміта, “Принципах” А. Маршалла, роботах багатьох інших учених.

Значним є внесок відомих економістів, лауреатів Нобелівської премії Т. Шульца та Г. Беккером.

Визнання людини як особливого виду капіталу на початку 50-х і початку 60-х років ХХ ст. пов’язано з іменами М. Блауга, Й. Бен-Порэта, Х. Боуєном, Б. Вейсброда, Дж. Кендрика, Е. Лезера, Р. Лэйарда, Дж. Мінцера, Дж. Псахаропулоса, Ш. Розена, Л. Туроу, Ф. Уэлча, Б. Чизвіка і ін.

Метою дослідження є обґрунтування місця і ролі теорії людського капіталу в економічній думні для забезпечення трактування людського капіталу з точки зору бухгалтерського обліку.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу задач:

• визначити місце категорії людський капітал в системі категорій економіки праці, обґрунтувати значення її широкого застосування;
• розробити необхідний категоріальний аппарат і методологічний інструментарій дослідження людського капіталу перехідної економіки;
• визначити характерні риси процесу інвестування і формування людського капіталу, виокремити й проаналізувати основні види інвестицій в людський капітал, дати якісну і кількісну характеристику людському капіталу і виявити його основні структурні компоненти й функціональні активи.

Об’єктом дослідження є система економічних, соціальних і організаційно-правових відносин з приводу відтворення людських продуктивних сил.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних проблем формування людського капіталу в період трансформації національної економіки.

Розділ 1. Теоретичні основи людського капіталу

1.1. Визначення сутності поняття “людський капітал” як соціально-економічної категорії

Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

Слід звернути увагу на кілька принципових моментів, що випливають з цього визначення:

— по-перше, людський капітал — це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;

— по-друге, це такий запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який доцільно використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;

— по-третє, використання людського капіталу закономірно приводить до зростання заробітків (доходів) його власника;

— по-четверте, таке зростання доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.

Оцінка інвестицій у людський капітал і доходів від його використання звичайно проводиться в грошовій формі. Але слід підкреслити, що далеко не всі інвестиції і не всі доходи можна виразити в грошовій формі. Крім грошових витрат, навчання, зміцнення здоров’я та інші дії, спрямовані на нарощення людського капіталу, вимагають, щонайменше, ще і нелегкої праці самої людини. Аналогічно, крім грошових доходів (вищих заробітків), людина, що володіє більшим людським капіталом, одержує моральне задоволення, економію часу, вищий соціальний престиж та багато інших вигод. Слід також пам’ятати, що в результаті нарощування людського капіталу отримується інтегральний соціальний ефект, від якого виграє не лише конкретна людина, а й підприємство, на якому вона працює, та суспільство в цілому.

Поняття “людський потенціал” включає в себе поняття “людський капітал”, є значно ширшим, бо вміщує можливості, які за певних обставин (мотивація, час, праця, соціально-економічні умови, якість управління державою та суспільством) реалізуються як людський капітал, і можливості, що залишаються нереалізованими [1, с. 76]. У свою чергу, поняття “людський капітал” більше стосується економічної діяльності, а поняття “людський потенціал” є більш соціальним та психологічним поняттям.

Теорія “людського потенціалу” виходить з особливої ролі людини в сучасному суспільстві, необхідності забезпечення кожній людині умов та можливостей, необхідних для отримання гідного доходу, реалізації творчого потенціалу, оволодіння необхідними знаннями, уміннями, навичками, безперервної освіти, розвитку здібностей і професійної кваліфікації, тривалого та здорового життя, підприємницької й громадської активності, що може реалізуватися в суспільстві. Згідно з ПРООН, суспільний розвиток треба оцінювати за національним доходом та досягненнями в галузях здоров’я та освіти, а також враховувати збереження людиною позитивних результатів упродовж тривалого часу та протидію негативним процесам.

У науковій літературі, на наш погляд, можна виділити такі підходи до розгляду та аналізу понять “людський капітал” і “людський потенціал”.

Виникнення поняття «людський капітал» та інвестування у людський капітал викликало створення численних методів оцінки його обсягу, економічної ефективності тощо. Трактування витрат на освіту, охорону здоров’я та інші аналогічні цілі як витрат інвестиційного типу відкрило перед економічним аналізом нові перспективи. Капітальні блага можуть продуктивно використовуватися протягом тривалого періоду часу. Таким чином, виникає необхідність виміру обсягу не тільки поточних вкладень, але й акумульованого людського капіталу.

1.2. Еволюція поняття людського капіталу

Поняття “людський капітал” ввійшло в науку на початку 60-х років ХХ ст. в західній економічній літературі. Можна виділити дві основні причини виникнення інтересу до даного поняття. По-перше, це загальна закономірність розвитку сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є визначальним чинником конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності.

Економісти всіх шкіл, починаючи з економічних вчень Стародавньої Азії і Стародавньої Греції, прагнули виявити причину виникнення додаткового продукту і пояснити яким чином можна цей додатковий продукт збільшити. Так, в Кодексі законів вавілонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.) значна увага приділялась регулюванню відносин найму і розмірів оплати за найману працю, правовому захисту осіб виробників. При цьому виробник, а в Стародавній Греції, наприклад, це, перш за все, був раб, розглядався як “знаряддя, що має низьку продуктивність праці”. Проте, визнавалося, що і раба потрібно матеріально заохочувати за його працю.

Теорія людського капіталу виникла на основі попереднього розвитку економічної науки і пов’язана з розвитком концепції капіталу. Під час зародження капіталістичних відносин у працях класиків політичної економії у визначенні сутності поняття “капітал” зустрічаються спроби віднести до нього саму людину або її здібності.

Томас Мен був класичним представником зрілого меркантилізму. Не піклувавшись про загальний добробут нації і будучи представником купецького капіталу, способом зниження витрат економіст запропоновував обмеження заробітної платні найманих робітників і пониження життєвого рівня народу в цілому.

Ще в XVII столітті родоначальник англійської класичної політекономії Уїльям Петті вперше спробував оцінити грошову вартість продуктивних властивостей людської особи. У. Петті першим висловив ідею про те, що люди з їх виробничими здібностями є багатством. На його погляд, “Вбачається розумним те, що ми звемо багатством, майном чи запасом країни і що є результатом попередньої чи минулої праці, не вважати чимось відмінним від живих діючих сил, а оцінювати однаково” [15, с. 82].

Принципові ідеї залежності доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок і природних здібностей людей були висловлені Адамом Смітом. Вчений, визначаючи сутність основного капіталу суспільства, писав, що він формується не лише з машин, споруд і землі, але й “із набутих корисних здібностей усіх громадян або членів суспільства” [16, с. 208].

У праці “Багатство народів”, у розділі “Про заробітну плату та прибуток при різних застосуваннях праці й капіталу”, А. Сміт уперше розглянув людину з позиції капіталізації її праці: “Людина, яка завдяки витратам великої праці й тривалого часу вивчила будь-яку з тих професій, що потребує надзвичайної спритності й майстерності, може бути порівняна з такою ж дорогою машиною.

Слід очікувати, що праця, якій вона навчається, відшкодовує їй понад звичайну заробітну плату за просту працю всі витрати на навчання, але з прибутком на капітал, не менше, ніж сума витрат” [8, с. 66].

Отже, А. Сміт уперше цілком обґрунтовано визначав людину на виробництві як носія капіталу, тобто розглядав кожну людину з точки зору власника рівних прав бути багатим і одночасно як носія вартості.

Д. Рікардо в книзі “Начала политической экономии и налогового обложения” відкриває формулу вартості капіталу, яка залежить від кількості та якості праці: “Кількість капіталу може зростати одночасно з підвищенням його вартості. Кількість капіталу може збільшуватися, але вартість його залишається “без змін чи навіть фактично зменшується”. Теорія ренти Д. Рікардо (вартість сільськогосподарської продукції визначається витратами праці на гірших ділянках землі) спряла появі теорії граничної корисності [8, с. 449-473]. Тобто зростання кількості основного капіталу дедалі більше залежить від якості праці, властивості якої можуть бути розцінені як людський капітал тому, що саме вони зумовлені зростанням основного капіталу.

На відміну від А.Сміта, який порівнював високоякісні здібності працівника з ефектом високопродуктивної машини, К.Маркс при характеристиці робочої сили підійшов безпосередньо до поняття людського капіталу. Так, він писав: “Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм, жива особа людини, і які вона використовує щоразу, коли виробляє якісь споживчі вартості” [14, с. 67].

Марксове поняття робочої сили й сучасне поняття людського капіталу істотно об’єднує наявність у них вартості, а з позиції марксизму — головної властивості робочої сили — створювати додаткову вартість. Цю властивість покладено в основу розгляду людського капіталу як джерела збільшення доходів підприємства (мікрорівень) та ВВП (макрорівень), а отже — як умови підвищення заробітної плати працівників.

Автори трудової теорії вартості — А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, — послідовно розвивали її концептуальні положення, вводили не тільки основне поняття “людини економіка”, а й трансформували його у поняття “людини працююча”, що суттєво наближає його до сучасної категорії людської праці.

Уїльям Томпсон в трудову теорію вартості вніс істотного уточнення. По-перше, звів всі види складної праці до суспільно необхідної простої праці. По-друге, він стверджував, що в основі вартості лежить не просто робочий час, а суспільно необхідний робочий час [10, с. 25]. Англійський економіст Шилд Нікольсон в 1896 р. спробував визначити співвідношення “вартості” населення і речового багатства Англії. Л. Дублін в 1922 р. підрахував, що “капітальна вартість” населення США вп’ятеро перевищувала “матеріальне багатство” цієї країни [9, с. 196].

Термін “людський капітал” вперше з’явився в працях Теодора Шульца, який відмічав, що добробут бідних людей залежить не від землі, техніки або їх зусиль, а від знань. Він назвав цей якісний аспект економіки “людським капіталом”. Бурхливого розвитку теорія людського капіталу набула в другій половині ХХ ст. завдяки працям американських дослідників Гаррі С. Бекера, Якоба Мінсера та ін. Офіційною датою виникнення цієї теорії традиційно вважається жовтень 1962 року, коли була опублікована серія статей, присвячених виключно проблемі людського капіталу. За недовгий час нова теорія здобула загальне наукове визнання.

Хоча основний внесок в популяризацію ідеї людського капіталу був внесений Т. Шульцем, класикою сучасної економічної думки став однойменний трактат Г. Беккера . Підтвердженням цього стало присудження в 1992 році Нобелівської премії в галузі економіки професору Чиказького університету (США) Гаррі С. Бекеру за значний внесок у розробку та популяризацію ідей теорії людського капіталу.

В основу аналізу Г. Беккер поклав уявлення про людську поведінку, як раціональну і доцільну, застосовуючи такі поняття, як рідкість, ціна, альтернативні витрати та ін., до найрізноманітніших аспектів людського життя. Сформульована вченим концепція стала основою для всіх подальших досліджень в цій галузі.

1.3. Концепції людського капіталу в історії економічної думки

Для західної економічної науки ХІХ — початку ХХ століття вже досить характерними стають спроби вчених трактувати людину або її знання і здібності до праці як капітал. У цей час виділились два основні підходи до визначення зв’язку людини, її знань і здібностей з капіталом (рис. 1).

За словами Дж. Мілля, “Людина… не є капіталом. Людина є метою, заради якої існує багатство. Але її набуті здібності, що виступають засобом і реалізуються лише через працю, на всіх підставах можна віднести до категорії капіталу” [4, с. 47].

Появі і розвитку альтернативних концепцій людського капіталу сприяли праці відомого американського економіста першої половини ХХ ст. Ірвінга Фішера, зокрема його теорії “всеосяжного капіталу”. Ця теорія виникла у період тотального панування в духовному і суспільному житті американського суспільства ідей прагматизму. Основною ідеєю вважалося, що істиною в світі є лише те, що відповідає практичним цілям і завданням життя, діяльність людей повинна бути спрямована на досягнення практичного результату і життєвого успіху.

Фішер І., відкинувши теорію трьох факторів виробництва, стверджував, що капіталом є все, що здатне протягом певного часу приносити дохід. На його думку, людина, як і інші корисні матеріальні об’єкти, входить до складу капіталу. “Вона (людина) так само матеріальна, як матеріальні кінь чи бик. Людина може належати іншій особі (у разі рабства) або ж самій собі. І в тому, і в іншому випадках вона корисна своєму власнику” [2, с. 68-69].

Теорія капіталу І. Фішера стала основою для виникнення різноманітних альтернативних концепцій людського капіталу. Їх автори включають до поняття людського капіталу не лише знання та вміння людей, їх здатність до праці, але й фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості та здібності. Для цих авторів людським капіталом є, наприклад, такі якості, як фізична сила і зовнішня привабливість, уміння встановлювати і підтримувати необхідні знайомства, дотримуватися законів і традицій, організовувати свою діяльність, підтримувати дисципліну праці, правильно поводитися тощо.

В альтернативних теоріях, як і в традиційних, немає одностайності у питаннях визначення змісту поняття “людський капітал”. С. Фішер, Р. Дорнбуш, К. Шмалензі вбачають в людському капіталі передусім природні здібності та талант людини, а потім уже її освіту і набуту кваліфікацію [17, с. 303]. Професор Массачусетського технологічного інституту Л. Туроу включає до людського капіталу “виробничі здібності, обдарування і знання” людини, а також таку специфічну характеристику, як “повага до політичної і соціальної стабільності” [7, с. 15]. Ф. Махлуп, професор Принстонського університету, відносить до людського капіталу будь-які “удосконалення”, що “збільшують фізичні або розумові здібності людини” [3, с. 419].

В Україні відома концепція людського капіталу, запропонована американським економістом, викладачем Вашингтонського університету Дж. Кендріком [13], перекладеної російською мовою і опублікованої в СРСР у 1978 році. На думку Дж. Кендріка, капітал — це “здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і дохід, включаючи неринкові форми доходу” [13, с. 56]. Виходячи з такого визначення капіталу, науковець поділяє його на дві основні складові — речовий (капітал, одержаний завдяки внескам у формування та виховання людини) і неречовий капітал (витрати на освіту та професійну підготовку людини, її здоров’я, а також на мобільність трудових ресурсів), а кожна з цих частин в свою чергу поділяється на капітал утілений і не втілений у людях. Людським капіталом у цій структурі буде втілений у людях речовий і неречовий капітал.

Виникнення та поширення в економічній науці альтернативних концепцій людського капіталу зумовлені реаліями ринкової економіки, адже для збільшення заробітків важливішими є не знання, вміння та освіта, а знайомства та зв’язки людини. Дослідженнями Фонду Д. Карнегі та Технологічного інституту Д. Карнегі ще в першій половині ХХ ст. було встановлено, що фінансові успіхи спеціалістів, навіть у таких галузях економіки, як машинобудування, приблизно лише на 15 % обумовлені їх професійними знаннями і на 85 % — умінням спілкуватися з колегами, тобто особистими якостями та здатністю керувати людьми [12, с. 17-18].

Слід також зазначити, що сьогодні з’являються нові професії, представники яких мають дуже високі заробітки, але фінансовий успіх яких не завжди цілком, а іноді і зовсім не можна віднести лише на рахунок їх освітнього рівня чи здоров’я (моделі рекламного бізнесу, кінозірки, знамениті професійні спортсмени та ін.).

Альтернативні концепції людського капіталу намагаються врахувати весь спектр якостей людини, які можуть приносити доходи і які не враховувалися при традиційному підході. Щоправда, у традиційному підході повністю не заперечується вплив природних здібностей на розмір доходу. Наприклад, Е. Денісон пояснює 60 % різниці в заробітках людей безпосереднім впливом освіти, а 40 % — нерівністю їх здібностей [1, с. 69-70]. У 70-80-х роках ХХ ст. науковці, які проводили дослідження у цій галузі, відносили на рахунок нерівності здібностей різницю в доходах людей у межах 10-25 % [11, с 34]. Однак, визнаючи вплив здібностей людини на розмір її доходів,          представники традиційного    підходу       відводять їм другорядну, несуттєву роль. Природні здібності вони вважають лише передумовою, від якої залежить ефективність навчання чи підтримання здоров’я. Наприклад, Т. Шульц стверджує, що “дедалі сумнівнішим є те, що значна частина заробітків, які ми приписуємо освіті і вищій освіті, може бути економічною рентою на природжені здібності” [5, с. 69].

За альтернативного підходу природні здібності та якості людини у справі одержання грошових доходів оцінюються дуже високо. Деякі вчені вважають міру їх впливу навіть більшою за вплив освіти. Наприклад, П. Тобмен у результаті досліджень дійшов висновку, що на частку генетичного потенціалу людини припадає 45 % різниці в заробітках, на частку соціального походження — 12 %, а на частку освіти — лише близько 6 % [6, с. 393].

Розділ 2. Людський капітал в умовах циклічності розвитку світової економіки

2.1. «Людський потенціал” та «людський капітал”: порівняльна характеристика

Розмежування понять “людський капітал” та “людський потенціал” необхідне для коректного розгляду того чи іншого поняття й коректного їх вимірювання залежно від рівня розгляду та застосування на цьому рівні.

Згідно з другим підходом, економісти розрізняли поняття “людський капітал” та “людський потенціал”, вважали їх взаємопохідними, порушували питання щодо діалектики цих понять, досліджували їх специфіку, спільне й відмінне (табл. 1).

Таблиця 1. Дослідження понять “людський капітал” та “людський потенціал”

Автор	Характеристика взаємозалежності понять “людський капітал” та “людський потенціал”
А. Сен [16, с. 22]	Людський потенціал не може виражатися в кількісних або вартісних показниках. Для розуміння людського потенціалу важливою є оцінка якості соціального життя та існую­чих економічних умов для формування й реалізації потенцій людини у трудовій чи іншій суспільно визнаній діяльності, і якщо створені такі умови, то людський потенціал може реалізовуватися як людський капітал, виступаючи джерелом доходу для свого носія, економічного зростання та соціального прогресу — для суспільства
“Економічна енциклопедія” [7, с. 719]	Людський потенціал — міра втілених у людині природних здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатність приносити дохід. Світовий банк включає в це поняття також стан здоров’я та якість харчування, ООН — освіту, професійний досвід, фізичний стан, здатність до виживання, інші характеристики, що забезпечують продуктивність і самозабезпеченість людей. З розвитком людського прогресу робоча сила перестає бути лише фактором виро­бництва. Вкладення в робочу силу — в освіту, охорону здоров’я, культуру, кваліфікацію — формують нову якість, що є новою формою людського багатства. Вживання цієї категорії багатьма вченими пояснюється тим, що “людський капітал”, як і будь-який інший капітал, є результатом інвестування і генерує впродовж певного часу потік доходу, тобто створюється тоді, коли людина інвестує в саму себе, здобуваючи освіту та кваліфікацію, а інвестиції в “людський капітал” скуповуються у вигляді висококваліфікованої та продуктивної праці, високої заробітної плати і морального задоволення від праці
М.І. Хромов [21, с. 144]	Економічні категорії “людський потенціал” та “трудовий потенціал” формують людський капітал — соціально-економічну категорію, що характеризує сукупність (систему) суспі­льних відносин з доцільного, усвідомленого і фахового використання у процесі вироб­ництва та утворення нової вартості у визначеній сфері економічної діяльності набутих природним шляхом, сформованих і розвинутих внаслідок інвестицій, втілених у людині та накопичених нею певних запасів здоров’я, знань, вмінь, навичок, досвіду, мотивацій, власних особистих якостей та інших продуктивних здібностей, які належать їй на пра­вах власності, що сприяє зростанню продуктивності праці та доходів суб’єктів процесу використання людського капіталу і самої людини, а також досягненню кінцевої мети суспільного розвитку — підвищенню добробуту людини, соціально-економічному розви­тку суспільства та людському розвитку в цілому
О. Грішнова [3, с. 68]	Людський капітал — один з елементів людського потенціалу, який реалізується в рин­ковій економіці
О. Стефанишин та В. Пиц [18, с. 163], О.А. Чорна [22, с. 340], М.В. Ніколайчук [14, с. 153], Т.А. Непокупна та Т. В. Бровко [13]	Головний критерій розмежування людського потенціалу й людського капіталу — отри­мання (чи не отримання) доходу в будь-якій формі. Людський потенціал перетворю­ється на людський капітал лише в тому випадку, якщо він використовується з метою отримання доходу. Реалізований (капіталізований) людський потенціал (або його час­тина) є людським капіталом
Т. В. Давидюк [4, с. 35]	Людський капітал є реалізованою частиною трудового потенціалу (який, у свою чергу, за певних обставин (матеріальні та нематеріальні вклади) є похідною від людського капіталу), оскільки він виражає ті якості людини, які, за певних обставин (час, мотива­ція, праця), або дають дохід і виражаються у вигляді людського капіталу, або ж ні
А. Б. Докторович [6, с. 16-23]	Цілі розвитку людського потенціалу — тривале здорове та активне життя, безперервна освіта, отримання ресурсів, необхідних для гідного рівня та високої якості життя. Цілі розвитку людського капіталу — зростання ВВП і ВРП, отримання доходу, підвищення ефективності праці
Т.І. Заславська [8, с. 20]	Людський потенціал — сукупність фізичних сил, ділової активності, ініціативи, творчої енергії громадян, які можуть бути використані для досягнення індивідуальних та суспі­льних цілей
В.Т. Смирнов, І.В. Сошников, Ф.Б. Власов, І.В. Скоблякова [17, с. 49]	Необхідними умовами перетворення людських здібностей на капітал, тобто, іншими словами, перетворення людського потенціалу на людський капітал, є: входження в бізнес, у виробниче використання; законодавче та фактичне регулювання відносин роботодавця й робітника (договір, заробітна плата, соціальна допомога та пільги); об’єктивна оцінка (кваліфікація, досвід, розряд, різні системи преміювання); безперер­вне вдосконалення знань, підвищення кваліфікації та перекваліфікації кадрів; інвести­ції в людський капітал за весь життєвий період

На нашу думку, серед спільних рис понять “людський потенціал” та “людський капітал” можна виділити такі:

1)       людський потенціал та людський капітал належать людині та є невіддільними від неї;

2)       людський капітал є тією частиною людського потенціалу, що реалізується в ринковій економіці (капіталізується, дає дохід), за наявності мотивації, часу, праці (зайнятості в економіці), сприятливої соціально-економічної ситуації тощо;

3)       людський потенціал та людський капі-тал можуть прирощуватися, залишатися на певному рівні чи зношуватися, від чого залежить міра перетворення людського потенціалу на людський капітал.

Серед відмінностей можна виділити такі:

1)       людський потенціал — це всі наявні можливості людини, а людський капітал — це реалізовані людиною можливості з метою отримання економічної вигоди;

2)       метою розвитку людського потенціалу є гідне та якісне життя, соціальна справедливість, а метою розвитку людського капіталу — отримання матеріальних, моральних, со-ціальних та статусних ефектів, ефектів соці-ально-економічного, інституційного розвитку та підтримання функціонування національної економіки;

3)       людський капітал більше піддається вартісному оцінюванню, ніж людський потен-ціал, бо людський капітал є реалізованою з метою отримання прибутку частиною людського потенціалу, а отже, при оцінюванні людського капіталу та віддачі від нього можна застосувати наявну статистичну інформацію щодо певних економічних показників, тоді як усі людські можливості, що являє собою людський потенціал, оцінити неможливо.

Таким чином, залежно від поставленої мети дослідження, обидва підходи мають право на існування. Наприклад, якщо треба врахувати в економіко-математичній моделі або в статистичних даних числовий еквівалент поняття, то, звісно, використовують поняття “людський капітал”, оскільки числового еквівалента поняттю “людський потенціал” у його широкому розумінні неможливо знайти. Дослідження в межах другого підходу є ґрунтовними, оскільки дають змогу розмежувати поняття “людський капітал” і “людський потенціал”, виділити їх спільні риси та відмінності з метою їх коректного застосування в економіці при побудові прогнозних макроекономічних моделей динаміки країни з урахуванням фізичного капіталу, людського капіталу, науково-технічного прогресу, кількості зайнятих в економіці тощо.

2.2. Аналіз стану людського капіталу в умовах циклічності розвитку світової економіки

На розвиток людського капіталу істотно впливає циклічність економічного розвитку. У період зростання економіки сумарні витрати держави і суспільства на освіту і охорону здоров’я повинні рости при-скореними темпами і розподілятися максимально ефективно — в іншому випадку наслідки кризи можуть виявитися затяжними і дуже важкими. Держава в період зростання має створювати максимально комфортні умови для збільшення витрат приватних компаній на людський капітал (податкові пільги, державно-приватне партнерство і т.п.). У період кризи повинні діяти «точкові» механізми підтримки найбільш нужденних носіїв людського капіталу. При цьому інвестиції в людину в період кризи не повинні втрачати свого пріоритету — основне фінансове навантаження на даній стадії економічного циклу лягає на державу, оскільки у приватних компаній відчувається нестача фінансових ресурсів.

Сьогодні спостерігається зміна парадигми суспільного жиггя, викликана реорганізацією політичних і соціальних інститутів. Історико-економічний аналіз функціонування економічних систем до середини XX ст. дозволяє відзначити, що домінуючу роль в цей період відігравала економічна складова. Ефективність суспільного виробництва зводилася до проблеми оптимального поєднання обмежених ресурсів для отримання максимальної кількості матеріальних благ і прибутку. Разом з тим, були ініційовані такі процеси, які активізували соціальну підсистему. До початку таких процесів слід віднести реалізацію кейнсіанської концепції стимулювання сукупного попиту. Незважаючи на те, що декларована мета мала економічну природу (збільшення інвестицій і скорочення заощаджень), вона являла собою турботу про підвищення добробуту та рівня життя населення. Це спровокувало трансформацію структури всієї соціально-економічної системи. Зміни в механізмах функціонування світової економіки свідчать, що сучасна економіка і ефективність соціального устрою суспільства перебувають у повній залежності від ступеня впливу цього суспільства на соціальну підсистему. Сформувати позитивну спрямованість такого впливу можна лише забезпечивши орієнтацію на перетворення людини з її здібностями, знаннями, вміннями і потребами не просто в головний економічний ресурс, а в центральну фігуру економічного зростання.

В умовах нової парадигми соціально-економічного розвитку, ототожнюючи по силі впливу на розвиток суспільства з економічними законами, соціальні закони орієнтують систему відносин між соціальними групами і окремими суб’єктами в напрямку суспільної злагоди, партнерства та співробітництва. На позитивну мінливість і стійкість соціальної сфери величезний вплив справляє становлення і функціонування ряду соціальних інститутів: соціальне партнерство, соціальна відповідальність, мотивація трудової діяльності, соціальна конкуренція.

Розглянутий в функціонально-д инамічному аспекті соціальний розвиток формується і розвивається, як і всі інші економічні явища, за «коливальним» принципом, за схемою певного циклу, в якому періоди посилення соціальної компоненти чергуються з періодами її ослаблення. Згідно теорії циклічного розвитку соціосистем, цикли розвитку соціальної сфери можна розділити на три групи. Перший — це цикл конформного (автомодельного) розвитку — д инамічно рівноважного стану Цей цикл має вигляд симетричної поступальної хвилі. Тобто з наближенням однієї хвилі до межі іншої повинна відбуватися зміна ідей соціальної організації і функціонування. Але так як цієї зміни не відбувається, то розвиток соціальної сфери за умови використання внутрішніх ресурсних можливостей є самоподібним, тобто в часі відбувається повторення за соціальними і економічними характери-стиками. Рівень розвитку при цьому за відносною величиною зберігається постійним або може зростати за рахунок використання додаткових ресурсів інших країн. У близькому до такого стану соціального розвитку знаходяться зараз країни, що становлять «золотий мільярд». В ізольованому стані рівень соціального та економічного розвитку в даних країнах не тільки б не зростав, але навіть знижувався. Для збереження і підтримання досягнутого рівня соціального розвитку їм потрібно усе більш наростаючий потік товарів, енергії та інформації. Цим і визначається їх сучасна зовнішня політика в цілому, і щодо України зокрема. Отже країни, які досягай у своєму розвитку найвищих світових показників, для збереження і тим більше зростання економічного та соціального рівня змушені переходити на експлуатацію ресурсів всієї планети, в т.ч. людських. Відповідно, що для кожної країни існує свій межа розвитку соціальної сфери, яка визначається її внутрішніми можливостями та іншими умовами розвитку

Другий цикл — цикл інтенсивного розвитку (цикл еволюційних революцій). Зародження нової, більш прогресивної ідеї, наукового до-сягнення, розробка і впровадження нових соціальних технологій викли-кають поступове зниження потенціалу старої ідеї, уповільнення, а потім і падіння темпів зростання продуктивності соціальної сфери. Однак розвиток нової структури в системі веде до підвищення продуктивності і загальне зростання спостерігається в усій соціально-економічній системі. У даному варіанті циклічного розвитку важливим є те, що нове замінює старе в оптимальний період за часом і за змістом, і межа розвитку зростає. Тобто система не руйнується, а удосконалюється і в результаті стійко й динамічно розвивається. Все нове базується на старому й підтримується ним. Даний тип циклу є найбільш оптимальним.

Третій тип циклів — це цикл еволюційних катастроф. У будь-якій соціально-економічній системі після досягнення деякого, можливо бути і високого рівня розвитку, починають мимовільно формуватися (під впли-вом інших організуючих ідей і сил, зміни середовища) дезорганізуючі тенденції, тоді як прогресивні, зміцнюючі соціально-економічну систему ідеї розвитку не отримують. В результаті стара соціальна система саморуйнується, залишаються лише її релікти. І тільки після форму-вання хаосу починається перехідний період, а потім формується новий порядок. По такому шляху йшов останнім часом розвиток соціальної сфери в Україні.

Можна виділити наступні фактори, що впливають на розвиток соціальної сфери на певних фазах циклу: власне економічний цикл, відповідна антициклічна політика держави, характер політичного ринку. Економічний цикл формує загальну соціальну схему циклу: в періоди економічного спаду соціальна компонента послаблюється, в періоди економічного підйому — посилюється. Адекватна економічна політика зміщує соціалізаційний аспект вправо по відношенню до економічного циклу. Цей зсув відображає наявність тимчасового лагу між змінами циклічного характеру в економічному і соціальному розвитку.

Розділ 3. Роль людського капіталу в економічному розвитку України

3.1. Особливості інвестування у людський капітал

Якщо розглядати людський капітал у широкому розумінні його соціально-демографічної й економічної сутності як сукупність фізичних, професійних та інтелектуальних здібностей людей, то очевидно, що інвестиції в його відтворення, на відміну від інших капіталів, мають певні особливості щодо цільового призначення, використання й суспільно необхідної ефективності. Це зумовлено специфікою суб’єкта — людини, котра є живою біосоціальною істотою з притаманними тільки їй особливостями відтворення. З одного боку, інвестиції необхідні для формування й розвитку людини, з іншого — вона своєю працею створює додану вартість для інвестування у формування нових поколінь і розвиток науково-технічного прогресу.

Таким чином, інвестиції в людський капітал мають двоїстий характер, що зумовлено сутністю цієї категорії. Інвестиції можна розглядати як запозичені (авансовані) чужі кошти або інші матеріальні цінності, що позичальник використовує для отримання доданої вартості, яку через фінансовий механізм або іншими шляхами буде розподілено між користувачем та її власником. Це відповідає перекладу латинського слова “ІПУЄЗІІО” — “одягаю”, тобто “беру для себе” [1].

Водночас інвестиції можна розуміти і як витрати власника коштів, наданих для використання їх іншим суб’єктом також із метою отримання доданої вартості та розподілу її між власником і користувачем через відповідний фінансовий механізм, що відповідає змісту англійського слова “invest” — “вкладаю” [2, с. 6; 3, с. 270; 4, с. 67].

Мовою бухгалтерського обліку інвестиції — це дебіторсько-кредиторська заборгованість, а мовою демографії — імміграція й еміграція, які вимірюються загальним обсягом (міграційним обігом) і сальдовим результатом. В економічному розумінні інвестиції в людський капітал — це суспільно необхідні вкладення (витрати) суспільства у “створення” людини, її розвиток і забезпечення життєдіяльності від народження до смерті, тобто це вартість людини. Людство ще не знайшло вимірника цих витрат, відповідних критеріїв і системи показників. Тому інвестиції в людський капітал, як і власне категорія “людський капітал”, нині мають абстрактний характер, незважаючи на досить велику кількість наукових праць і публікацій, присвячених визначенню сутності людського капіталу, які переважно зводяться до проблем його якісних характеристик (освіта, професіоналізм, ерудиція, інтелект, духовність тощо), применшуючи роль такого показника, як фізичне здоров’я людини.

На нашу думку, основними складовими людського капіталу є фізичне здоров’я людини та якісні показники її культурного, професійного й інтелектуального рівня. Відповідно інвестиції в людський капітал умовно можна поділити на два основних види: вкладення (витрати), пов’язані з формуванням фізичного здоров’я і з формуванням якісних показників людини. При цьому необхідно врахувати, що не всі інвестиції оцінюються прямими, вартісними, грошовими вимірниками. Зокрема, витрати життєвих сил жінки на виношування плоду й догляд за дитиною або витрати з догляду за літніми та хворими людьми потребують опосередкованого вимірювання.

Тому інвестиції в людський капітал як витрати на “виробництво” і використання людини від народження до смерті доцільно пов’язувати з її відповідними життєвими циклами, тобто періодами життя: витрати на виношування і народження дитини, на догляд за дитиною до трьох років, на утримання дитини в дошкільних дитячих закладах, на навчання в середній загальноосвітній школі, ПТУ, коледжі, ВНЗ, а також витрати на охорону здоров’я протягом усього життя людини. Для їх обчислення крім даних офіційної статистики доводиться вдаватися до опосередкованих показників інвестицій (витрат) за основними життєвими циклами людини з подальшим приведенням їх до загальної сумарної величини. Зокрема, визначаючи інвестиції як суспільно необхідні витрати на виношування жінкою плоду до семи місяців, можна припустити, що протягом цього періоду продуктивність її праці та вартість створеного нею валового внутрішнього продукту (ВВП) зменшуються на десять відсотків. Відповідно, 10 % недоотриманого ВВП суспільство інвестує в майбутній людський капітал. Зрозуміло, що це умовно опосередкований узагальнений показник .

Згідно з чинним законодавством протягом допологового та післяпологового двохмісячних періодів інвестування в людський капітал суспільство здійснює через органи загальнообов’язкового соціального страхування, внаслідок чого жінки, що перебувають у декретній відпустці, отримують 100 % середньомісячної заробітної плати, не створюючи при цьому валового внутрішнього продукту.

При народженні дитини держава виплачує одноразову матеріальну допомогу, яка залежить від кількості народжених дітей .

Наступним етапом інвестування в людський капітал є щомісячна допомога в розмірі 153 грн на догляд за дитиною до досягнення нею трьох років. Протягом цього періоду суспільство також недоотримує продукцію, яку мала б виробити жінка, і компенсує недоотриманий ВВП. Крім того, за наявності висновку лікаря про те, що дитина не може відвідувати дитячий дошкільний заклад, жінці продовжують безоплатну відпустку для догляду за дитиною віком до шести років. Суспільство при цьому не отримує ВВП, який могла б створити жінка за умови зайнятості в суспільному виробництві. Витрати на вироблення цього продукту також є інвестиціями в людський капітал.

Отже, на інвестиції в людський капітал впливає медико-демографічний фактор, який зумовлює їх першу особливість, а сукупність витрат на формування людини, підтримку і збереження її здоров’я є вагомою, досить дорогою складовою загальних витрат суспільства на розвиток людського капіталу.

Другою особливістю і водночас важливим елементом інвестицій у людський капітал стають витрати на формування якісних показників людського капіталу, зокрема на освіту.

3.2. Основні параметри та ефективність інвестицій у людський капітал

Сучасні умови ринкової економіки та її переходу до інформаційної дедалі більше звертають увагу на використання людського капіталу. Він створює для підприємства конкурентні переваги у вигляді ноу-хау, інновацій, специфічних знань та компетенцій при відносно рівних обсягах основних фондів. Рівень освіти та професійної підготовки людського капіталу — це один із факторів підвищення продуктивності, конкурентоспроможності та сталого розвитку підприємств. Саме тому він потребує розробки новітньої концепції професійної підготовки кадрів на основі здійснення довгострокових капіталовкладень.

Інвестиції в людський капітал — це джерело економічного зростання, не менш важливе, ніж капіталовкладення в матеріально-речові фактори виробництва та землю.

Інформаційною базою для визначення сумарних інвестицій у людський капітал слугували матеріали офіційної статистики щодо виробництва внутрішнього валового продукту в національній економіці (у фактичних цінах), чисельності зайнятого населення працездатного віку (за методологією МОП), оплати праці найманих працівників, а також стосовно загальних видатків зведеного бюджету на фінансування освіти, охорони здоров’я та надання соціальної допомоги в 2012 і 2013 рр. в цілому по Україні.

На основі цих даних отримано такі показники: виробництво ВВП в розрахунку на одну особу працездатного віку, зайняту в національній економіці (за методологією МОП), за рік — 59,6 тис. грн [5, с. 30], в середньому за місяць — 5,0 тис. грн, виробництво ВВП однією зайнятою особою працездатного віку в середньому за місяць за умови зниження продуктивності праці на 10 % — 4,5 тис. грн, оплата праці одного найманого працівника за рік — 29,5 тис., за місяць — 2,5 тис. грн. Ці результати покладено в основу визначення інвестицій в людський капітал в розрахунку на одну особу і для наочності вміщено до табл. 2.

Таблиця 2. Основні параметри суспільно необхідних інвестицій в людський капітал в розрахунку на одну особу

№ пор.	Показник	Обсяг, тис. грн
1	Інвестиції суспільства для компенсації ВВП, недоотриманого в результаті зниження продуктивності праці вагітної жінки протягом 7 місяців (4,5 тис. грн х 7 міс.)	31,5
2	Оплата декретної відпустки жінки за чотири місяці (2,5 тис. грн х 4 міс.)	10,0
3	Інвестиції суспільства для компенсації ВВП, недоотриманого за чотири місяці декретної відпустки жінки (5,0 тис. грн х х 4 міс.)	20,0
4	Одноразова матеріальна допомога при народженні дитини (28,8 тис. грн + 57,7 тис. грн + 115,3 тис. грн ) : 3	67,3
5	Щомісячна допомога для догляду за дитиною віком до трьох років (130 грн. х 36 міс.)	4,7
6	Інвестиції суспільства для компенсації ВВП, недоотриманого протягом трьохрічної відпустки жінки для догляду за дитиною (5,0 тис. грн х 36 міс.)	180,0
7	Інвестиції суспільства у виховання дитини в дошкільних закладах протягом чотирьох років (8,7 тис. грн х 4 р.)	34,8
8	Інвестиції суспільства в отримання дитиною середньої освіти протягом 11 років навчання в загальноосвітній школі (8,2 тис. грн** х 11 р.)	90,2
9	Інвестиції суспільства у підготовку кваліфікованих робітничих кадрів, у середньому на одного учня-слухача за два роки (13,0 тис. грн х 2 р.)	26,0
10	Інвестиції суспільства в отримання вищої освіти одним студентом протягом п’яти років (42,5 тис. грн х 5 р.)	212,5
11	Інвестиції в охорону здоров’я та соціальну допомогу людині протягом середньої тривалості життя — 70,44 р. (1419 грн х 70,44 міс.)	100,0
	Загальна сума інвестицій у людський капітал у розрахунку на одну особу	777,0

Таким чином, загальна сума інвестицій у людський капітал у розрахунку на одну людину від її народження до отримання вищої освіти, включно з витратами суспільства на охорону здоров’я протягом середньої тривалості життя, становить 777,0 тис. грн. Зрозуміло, що в результаті певних припущень цю цифру може бути уточнено в процесі розрахунків та скореговано в динаміці. Але оскільки метою цього дослідження є вироблення методологічних і методичних підходів щодо особливостей визначення та обчислення абсолютної величини інвестицій в людський капітал, отримані орієнтовні показники, на нашу думку, важливі не тільки в науковому, а й у практичному аспекті. Тому виникає потреба у дискусійному обговоренні, поглиблених наукових дослідженнях та перевірених практикою обґрунтуваннях.

Визначення інвестицій у “виробництво” людини до початку періоду її трудової діяльності — це перший етап дослідження інвестицій у людський капітал, що відповідає їхній сутності, співвідносній зі словом “одягаю”.

Другий етап дослідження — це встановлення обсягу доданої вартості, яку людина створює протягом трудового життя для формування та розвитку нових поколінь, тобто для самовідтворення людини, що відповідає тлумаченню інвестицій як “вкладаю”. Однак йдеться не про витрати для отримання належних “дивідендів” у майбутньому, а про повернення раніше вкладених попередніми поколіннями інвестицій у “створення” людини, компенсацію (повернення) суспільству раніше здійснених витрат. У цьому полягає третя особливість інвестицій у людський капітал.

Оскільки інвестиції — це фінансово-економічна категорія, і їхня сутність зазвичай зводиться до такого результативного показника, як ефективність в широкому розумінні цього поняття, включно із соціально-економічним, медичним, демографічним та іншими аспектами, пов’язаними з виробництвом, збереженням і розвитком людини та ви-користанням її здібностей у процесі створення доданої вартості, то постає необхідність хоча б наближено визначити показник ефективності інвестицій у людський капітал. Це співвідношення створеної людиною протягом трудового життя доданої вартості та суспільно-необхідних витрат на “виробництво” нової людини.

Враховуючи, що згідно з Конституцією людина вступає у працездатний вік у 16 років і виходить на пенсію в 60 років і що значна частина 16-річної молоді продовжує навчання у школах, ПТУ та ВНЗ протягом 2—5 років, можна визначити середню тривалість трудового життя — вона становить близько 40 років. Протягом цього періоду, беручи участь у суспільному виробництві, людина створює ВВП як суму валових доданих вартостей усіх видів економічної діяльності. Отже, можна припустити, що одна зайнята в суспільному виробництві людина працездатного віку, виробляючи за рік ВВП на суму 59,6 тис грн, за 40 років трудової діяльності може створити валову додану вартість на суму 2384,0 тис. грн. Відповідно рівень рентабельності “виробництва людини” становить 306,8 % (2384,0 тис. грн : 777,0 тис. грн), тобто інвестиції в людський капітал у розрахунку на одну особу втричі окупаються створеною нею валовою доданою вартістю. А якщо виходити з вартості ВВП за ринковими цінами, то інвестиції в людський капітал у розрахунку на одну особу окупаються створеною валовою доданою вартістю в 6,9 разу.

Таким чином, незважаючи на те, що людський капітал — це дорога субстанція суспільного буття, інвестиції в його створення і розвиток економічно і соціально вигідні. Інвестиції в людський капітал мають бути пріоритетним напрямом державної політики, оскільки ефективність суспільного виробництва прямо залежить від продуктивності праці фізично здорової людини, яка має належний професійний та інтелектуальний рівень.

Висновки

Підводячи підсумок проведеному дослідженню, можна зробити наступні висновки. По-перше, в сучасних умовах переходу до інноваційного суспільства і поширення уваги до людського капіталу, який є головним чинником його формування, необхідні соціальні перетворення, спрямовані на розвиток людського капіталу. У цьому випадку соціальна сфера повинна забезпечувати високу якість життя населення і комплексно вирішувати назрілі проблеми, адекватно знаходити шляхи виходу з криз XXI століття. По-друге, використовуючи циклічний підхід до розвитку людського капітану можна підвищити і прогнозувати ефективність його використання, в рамках як цілої держави, так і світової економіки, зменшувати ризики інноваційної та іншої економічної і виробничої діяльності, прискорити інноваційні процеси тощо. Крім того, розвиток людського капітану складає основу національного багатства розвинутих країн та створює передумови для економічного зростання країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою в умовах циклічності розвитку світової економіки.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що починаючи з 18 ст. усвідомлюється роль людини в накопиченні суспільного багатства, формуються засади теорії людського капіталу, визначаються його складові компоненти. Однак, теорія людського капіталу з’являється в економічній думці не раніше 60-х років. Її поява була зумовлена стрімким ростом науково-технічного прогресу, що, в свою чергу призвело до зростання потреби в висококваліфікованих працівниках.

Згодом концепції теорії людського капіталу доповнюватимуться та розроблятимуться працями таких зарубіжних економістів як Ф. Махлуп, Дж. Мінцер, Дж. Псахаропулос, Л. Туроу, І. Фішер та ін.

Проаналізувавши наукові праці відомих економістів 18 – 20 ст. можна зробити висновок, що інвестування в людський капітал, підвищення рівня освіти є найважливішими передумовами економічного зростання та соціальної когезії.

В Україні є значні резерви для розвитку людського капіталу, проте потрібно здійснити велику кількість перетворень як на макро- так і на мікрорівнях  в соціально-економічній сфері для того, щоб підвищити рівень конкурентоздатності вітчизняного людського капіталу.

Глобалізація вимагає того, щоб національні економіки розвивалися на основі впровадження інноваційної політики розвитку та формування людського капіталу, що пов’язано із значним зростанням значення знань, навичок, рівня життя та іншого. У сучасних умовах добробут населення і стабільність України залежать від ефективності функціонування економіки, яка визначається, в першу чергу, рівнем розвитку людського капіталу. Людина з відповідною освітою, кваліфікацією, навичками, досвідом забезпечує необхідні зміни, що є запорукою сталого економічного розвитку України. Але для цього необхідно залучати інвестиції в освіту, науку, охорону здоров’я, мобільність працівників, мотивацію праці, тобто у ті пріоритетні сфери життєдіяльності суспільства, де формується людський капітал.

Якщо українське суспільство зможе усвідомлено та цілеспрямовано вкладати інвестиції у розвиток людини, то воно, безперечно, досягне високого економічного росту і зможе перевершити своїми показниками інші високорозвинені країни.

Список використаної літератури

1. Васильченко В.С. Управління трудовим потенціалом : навч. посіб. / В.С. Васильченко, А.М. Гриненко, О.А. Грішнова, Л.П. Керб . — К. : КНЕУ, 2005. — 403 с.
2. Горбунова С.В. Проблемы измерения и оценки накопления человеческого капитала : тез. докл. [Электронный ресурс] / С.В. Горбунова. — Режим доступа: http:// lomonosov-msu.ru/archive/Lomonosov_2007/ 24/gorbunova_sv@mail.ru.doc.pdf.
3. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / О.А. Грішнова. — К. : Знання, 2004. — 535 с.
4. Давидюк Т.В. Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, люський капітал: взаємозв’язок категорій / Т.В. Давидюк // Вісник ДЖТУ. — 2009. — № 1 (47). — С. 32-37.
5. Добрынин А.Н. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование, оценка, эффективность использования / А.Н. Добрынин, С.А. Дятлов, Е.Д. Цыренова. — СПб. : Наука, 1999. — 309 с.
6. Докторович А.Б. Социально ориентиро-ванное развитие общества и человеческого потенциала: современные теории, методы системного исследования : авто- реф. дис. … д-ра экон. наук / А.Б. Докторович. — М., 2006. — 42 с.
7. Економічна енциклопедія : в 3 т. / ред- кол. : С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К. : Академія, 2000. — Т. 3. — 864 с.
8. Заславская Т.И. Человеческий потенциал в современном трансформационном процессе / Т.И. Заславская // Общественные науки и современность. — 2005. — № 4. — С. 13-25.
9. Капелюшников Р.И. Сколько стоит че-ловеческий капитал России? / Р.И. Капелюшников ; Нац. исслед. ун-т “Высшая школа экономики”. — М. : Изд. дом Высшей школы экономики, 2012. — 76 с.
10. Корицкий А.В. Оценка влияния уровня образования работников, занятых в экономике регионов России, на их доходы / A. В. Корицкий // Прикладная эконометрика. — 2008. — № 2 (10). — С. 65-74.
11. Майбуров И.А. Эффективность инвести-рования в человеческий капитал в США и России / И.А. Майбуров // МЭМО. — 2004. — № 4. — С. 3-13.
12. Марцинкевич В.И. Экономика человека : учеб. пособ. для высш. учеб. завед. / B. И. Марцинкевич, И.В. Соболева. — М. : Аспект Пресс, 1995. — 286 с.
13. Непокупна Т.А. До питання про засади формування людського потенціалу [Електронний ресурс] / Т.А. Непокупна, Т.В. Бровко // Становлення сучасної науки — 2007 : матер. наук. конф.
14. Ніколайчук М.В. Трактування людського капіталу в системі сучасних парадигмальних пріоритетів розвитку / М.В. Ніколайчук // Збірник наукових праць НУК. — 2011. — № 2. — С. 150-155.
15. Радіонова І. Економічне зростання з участю людського капіталу / І. Радіонова // Економіка України. — 2009. — № 1. — C. 19-30.
16. Сен А. Об этике и экономике / А. Сен. — М. : Наука, 1996. — 130 с.
17. Смирнов В.Т. Управление человеческим капиталом : учеб. пособ., программа подготовки управленческих кадров для организаций народного хазяйства Российской Федерации / В.Т. Смирнов, И.В. Сошников, Ф.Б. Власов, И.В. Скоблякова. — Орел : ОрелГТУ, 2005. — 324 с.
18. Стефанишин О. Особливості змісту категорії “людський потенціал” в умовах розвитку інноваційної економіки України / О. Стефанишин, В. Пиц // Галицький економічний вісник. — 2010. — № 3 (28). — С.161-169.
19. Федотова Л.Д. Оценка качества начального профессионального образования : метод. рекоменд. / Л.Д. Федотова, Е.А. Рыкова, В.А. Малишева ; Ин-т развития профессионального образования. — М. : Издательский центр АПО, 2000. — 82 с.
20. Фитценц Я. Рентабельность инвестиций в персонал: измерение экономической ценности персонала / Як Фитц-енц ; пер. с англ. : М.С. Меньшикова, Ю.П. Леонова ; под общ. ред. В.И. Ярных. — М. : Вершина, 2006. — 320 с.
21. Хромов М.І. Сутність і особливості людського капіталу в системі соціально-економічних категорій / М.І. Хромов // Демография, экономика труда, социальная экономика и политика. — 2009. — № 3. — С.140-145.
22. Чорна О.А. Сутність категорії “людський потенціал” / О.А. Чорна // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности / НАН Украины. Ин-т экон. пром-ти. — Донецк, 2007. — С. 329341.
23. Becker I.G. Investment in Human Capital / I. G. Becker // Journal of Political Economy. — 1962. — № 70 (5). — P. 9-49.
24. Psacharopoulos G. Returns to Investment in Education: A Further Update [Electronic resource] / G. Psacharopoulos, H.A. Patri- nos // The World Bank, Policy Research Working Paper. — September 2002. — № 2881. — Mode of access: http://elibrary. worldbank.org/doi/pdf/10.1596/1813-9450- 2881.
25. Psacharopoulos G. Returns to Education: an updated international comparison / G. Psa-charopoulos // Comparative Education. — 1981. — Vol. 17. — № 3. — P. 321-341.
26. Schultz T. Investment in Human Capital / T. Schultz // The American Review. — 1961. — № 1. — P. 1-17.