Вступ.

1. Поняття іноземних інвестицій та їх місце у соціально-економічній сфері України.

2. Складність і неоднорідність явища іноземних інвестицій.

3. Державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Вивчення зарубіжного досвіду, його узагальнення свідчать про наявність різноманітних підходів, моделей, механізмів та інструментів стимулювання інвестиційних проектів в інтересах держави. Серед них, у контексті окремого проекту, слід виділити:

· вплив на визначення учасників проекту, інвесторів, видів та форм інвестицій;

· впровадження системи інвестиційних пільг;

· регулювання отримання прибутку учасниками проекту;

· регулювання змін відносин власності;

· гарантії дотримання прав учасників на протязі проекту.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

Державні гарантії захисту інвестицій — це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій (ч. 1 ст. 19 ЗІД).

1. Поняття іноземних інвестицій та їх місце у соціально-економічній сфері України

Вивезення капіталів зумовлюється дією наступних чинників: надлишком капіталів у країні, що може спричинити, зокрема, падіння норми прибутку; потребою у нових ринках збуту; формуванням певного рівня конкурентоспроможності економіки; міжнародним поділом праці; транснаціоналізацією світової економіки; пошуком стабільних умов застосування капіталів; політичними або особистими мотивами тощо.

Сучасним іноземним інвестиціям притаманні деякі особливості. Серед них Д. Лоб'є виділяє: 1) тісний зв'язок іноземних інвестицій з процесом прискорення інтернаціоналізації діяльності багатонаціональних компаній; 2) тісний зв'язок між рівнем концентрації в тих чи інших галузях промисловості і проникнення фірм цих галузей в економіку інших країн; 3) велика частка капіталу (не менше 3/4) п'яти країн-експортерів — США, ФРН, Великобританії, Японії, Швейцарії — у загальному обсязі прямих інвестицій у світі; 4) збільшення кількості країн-експортерів капіталу за рахунок нових індустріальних країн і країн, що розвиваються; 5) зміна форм і методів іноземних інвестицій; 6) значне зростання перехресних (взаємних) інвестицій між промислово розвинутими країнами; 7) високі темпи зростання зарубіжних вкладень, які контрастують із уповільненням капіталовкладень у межах національних економік; 8) зміна галузевої структури інвестицій за рахунок зростання складень у сферу послуг, торгівлі, туризму і фінансів; 9) зміна способів фінансування прямих вкладень і загальне покращення клімату для міжнародного інвестування.

О. Вернер вказує на такі нові форми іноземного інвестування: 1) створення спільних підприємств і відхід від організації власних закордонних підприємств; 2) перехід від простої скупки акцій іноземних фірм до створення дочірніх підприємств за кордоном; 3) перехід від володіння акціями іноземних фірм до укладення з ними довгострокових контрактів; 4) розповсюдження акцій головної фірми серед акціонерів її закордонних філіалів; 5) дольова участь іноземного інвестора, яка не дає права контрою над підприємством; 6) ліцензійні контракти; 7) управлінські контракти; 8) поставка підприємств «під ключ»; 9) угоди «продукт в руки» (на відміну від поставки підприємства «під ключ» даний вид угоди передбачає підготовку іноземною фірмою місцевих спеціалістів, які повинні забезпечити функціонування об'єкта, що будується); 10) угоди про розподілення виробництва, про «ризиковані проекти» (в основному в сфері розвідки і видобування нафти); 11) компенсаційні угоди; 12) тристороннє фінансування; 13) міжнародний підряд [4, c. 242-243].

Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які довгостроково вкладаються в об'єкти господарської діяльності з метою досягнення позитивного економічного та/або соціального ефекту в результаті їх використання у підприємницькій або некомерційній діяльності .

Існує безліч класифікацій інвестицій залежно від багатьох підстав. Найбільш повні з них наведені у працях С. В. Захаріна, Т. В. Віторт, А. В. Омельченка, В. М. Коссака, В. Ю. Полатая та інших вчених. Разом із тим, у науковій літературі не досліджувалося питання класифікації інвестицій залежно від галузей, до яких вони спрямовуються, не проводилося розмежування інвестицій за цільовою ознакою на підприємницькі та соціальні. Недостатньо приділено уваги проблемі іноземного інвестування щодо країн-експортерів та країн-реципієнтів капіталу. Утім така класифікація надасть можливість диференційованого підходу до іноземних інвесторів та сприятиме спеціалізації законодавства, що регулює питання іноземного інвестування, у тому числі валютного, митного, податкового тощо.

Наведемо найпоширеніші підстави класифікації інвестицій та їх види. Зокрема, виділяють інвестиції:

1) за територіальною ознакою:

— внутрішні,

— міжнародні (інвестиції за кордон та іноземні інвестиції, які, своєю чергою, поділяються на ендогенні та екзогенні);

2) за формою власності (державні, міжнародних організацій, приватні та змішані);

3) за цільовим призначенням (підприємницькі та соціальні);

4) за способом вкладення (реальні — прямі, фінансові — портфельні та інтелектуальні);

5) за формою участі (створення підприємств, що повністю належать іноземному інвестору; часткова участь у підприємствах; придбання рухомого та нерухомого майна; придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів — концесії, інші форми);

6) за видами цінностей (іноземна валюта; національна валюта; рухоме та нерухоме майно; цінні папери; грошові вимоги; права інтелектуальної власності; права на господарську діяльність; інші цінності);

7) за джерелом (первинні та реінвестиції);

8) за строком (короткотермінові, середньотермінові та довготермінові);

9) за величиною (малі, середні та великі);

10) за галуззю вкладення:

— інвестиції до пріоритетних галузей (машинобудування; металургійна промисловість; хімічна і нафтохімічна промисловість; деревообробна промисловість; легка промисловість; харчова промисловість тощо);

— інвестиції до інших галузей;

11) за країною-реципієнтом (інвестиції до слаборозвинених країн; до країн, що розвиваються, та до країн з розвиненою економікою);

12) за країною-експортером (інвестиції зі слаборозвинених країн; із країн, що розвиваються та з країн з розвиненою економікою);

13) за режимом (інвестиції до СЕЗ, ТПР, технопарків) [5, c. 28-29].

Д. Е. Федорчук виділяє п'ять видів правового режиму прямого іноземного інвестування. Такий режим може існувати у формах національного режиму (що передбачає для іноземних інвесторів умови не менш сприятливі, ніж для внутрішніх інвесторів), режиму найбільшого сприяння (умови для іноземних інвесторів з однієї країни, не менш сприятливі, ніж умови для інвесторів з іншої країни з найбільш сприятливим режимом), спеціального режиму (режим, що діє на території СЕЗ і митних союзів), пільгового режиму (особливо сприятливий режим, що заохочує капіталовкладення в окремі сфери економіки) і режиму «абсолютного стандарту» (умови не менш сприятливі, ніж це передбачено загальновизнаними нормами міжнародного права).

Кожному виду інвестицій повинні кореспондувати особливості правового регулювання. Саме у цьому і полягає практичне значення класифікації цього економіко-правового явища. Завдяки виділенню різновидів інвестицій законодавець має можливість створювати відповідні правові норми, які у найбільш повній та досконалій формі регулюють інвестиційні правовідносини, їх передумови та наслідки.

Зупинимось на визначенні поняття іноземних інвестицій та їх ролі й місці у соціально-економічний сфері України.

Асоціація міжнародного права на конгресі в Гельсінкі у 1966 р. констатувала, що поняття іноземних інвестицій як юридичної категорії є поняттям новим, яке розкривається при вирішенні комплексу правових проблем, що виникають при здійсненні іноземних капіталовкладень між сторонами інвестиційних правовідносин. До цього часу, зазначає Н. М. Вознесенська, відсутнє єдине визначення іноземних інвестицій як у міжнародній практиці, так і у національному законодавстві різних країн, що частково пояснюється різноманітністю форм і видів іноземних інвестицій, а також їх цілей. Відсутня і єдина думка про головне — чи всі надходження з однієї країни до іншої є іноземними інвестиціями.

Термін «іноземні інвестиції» знайшов своє закріплення у законодавстві. У Законі України «Про режим іноземного інвестування» (далі — ЗРП) під іноземними інвестиціями розуміють цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Законодавство країн СНД, яке регулює іноземні інвестиції, підходить з однакових позицій до їх визначення. Так, згідно з Законом Республіки Казахстан «Про іноземні інвестиції» від 27.12.1994 р. (зі змінами і доповненнями) іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності з метою одержання доходу. Аналогічно Закон Російської Федерації «Про іноземні інвестиції в РСФСР» іноземними інвестиціями називає усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу) [3, c. 185-186].

Загальноприйнято вважати, зазначає Н. М. Вознесенська, що іноземні інвестиції — це вкладення за кордоном для створення там постійного підприємства або розширення вже існуючого, що спричинює певний ступінь контролю над його управлінням. Сама авторка пропонує дещо ширше трактування поняття іноземних інвестицій, вважаючи, що під терміном «іноземні інвестиції» необхідно розуміти таке надання коштів іноземним інвестором, при якому обов'язковою є економічна діяльність (з участю або без участі місцевого капіталу), що приводить до створення виробничого об'єкта, який сприяє розвитку економіки молодої держави, підвищенню її економічного потенціалу.

У зарубіжній літературі питанню іноземних інвестицій також приділяється велика увага. Так, Г. Шварценбергер при визначенні «іноземних інвестицій» підкреслює, що термін «інвестиції» та термін «власність» повинні розглядатися як синоніми, які охоплюють усі види прав власника та інвестора.

Дуже часто під іноземними інвестиціями розуміють іноземні капітали, вкладені у підприємство за кордоном. Наприклад, Ф. Хеніус у зовнішньоторговельному словнику визначив, що «іноземні інвестиції — це інвестиції, експортовані з однієї країни і вкладені на території іншої».

Проблема іноземних інвестицій досліджувалася багатьма українськими юриста-ми-вченими, і кожен запропонував своє визначення цієї складної категорії.

Так, В. М. Коссак визначає іноземні інвестиції як речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених законом формах) в об'єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

А. В. Омельченко пропонує доволі повне визначення. Іноземні інвестиції як правова категорія, зазначає він, — це юридично регламентована власність у вигляді будь-якого майна або майнових прав, які мають походження за межами країни, що приймає, та дозволені для інвестування законодавством країни, що приймає, або міжнародними договорами, та вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та іншої діяльності країни, що приймає, відповідно до законодавства цієї країни, або її міжнародних договорів з метою отримання прибутку (доходу) та досягнення соціального ефекту [1, c. 83-84].

С. М. Лісніченко визначає іноземні інвестиції через родове поняття капітальних вкладень та певні видові ознаки, як «всі види капітальних вкладень у сферу матеріального виробництва, які здійснюються іноземними суб'єктами підприємницької діяльності у вигляді високотехнологічного обладнання, засобів виробництва, валютних коштів, прав промислової та інтелектуальної власності, за рахунок яких досягається суспільно-корисний ефект для народного господарства України та створюється прибуток».

О. Р. Кібенко надає своє визначення іноземних інвестицій та пропонує викласти п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗРП у такій редакції: «Іноземні інвестиції — цінності, що мають ринкову вартість, вкладені іноземним інвестором на території України у передбачених законом формах на тривалий термін з метою отримання прибутку (доходу) від їх використання у господарській діяльності, здійснюваній самим іноземним інвестором або іншими суб'єктами інвестиційної діяльності, а також права іноземного інвестора, що випливають з такого вкладення. Будь-які наступні зміни вкладених іноземним інвестором цінностей, пов'язані з господарським використанням, не впливають на їх кваліфікацію як іноземних інвестицій».

Іноземні інвестиції — це різновид інвестицій, тому їм властиві всі ознаки інвестицій, а основною кваліфікуючою характеристикою, яка дозволяє відносити інвестиції до «іноземних», є спеціальний суб'єкт — іноземний інвестор, тобто особа, яка і здійснює інвестування на території країни-реципієнта у передбачених законодавством цієї країни формах. Іноземні інвестори відповідно до ст. 1 ЗРП — це суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України [11, c. 143-144].

Отже, виходячи із норм чинного законодавства України та міжнародних договорів, дослідивши дефініції науковців, виділивши основні елементи правової категорії «іноземні інвестиції» можна визначити їх наступним чином. Іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які довгостроково вкладаються в об'єкти господарської діяльності іноземними інвесторами на території країни-реципієнта у передбачених законодавством цієї країни формах із метою досягнення позитивного економічного та/або соціального ефекту в результаті їх використання у підприємницькій або некомерційній діяльності.

2. Складність і неоднорідність явища іноземних інвестицій

Разом із тим, потребує особливої уваги та подальшого вивчення питання щодо кваліфікації іноземних інвестицій не за країною походження інвестора, а за країною походження капіталу.

Це пов'язане з тим, що поширені випадки, коли капітал спочатку вивозиться за кордон, а потім повертається до країни під виглядом іноземної інвестиції завдяки тому, що власники капіталу формалізувалися в іншій державі (наприклад зареєстрували юридичну особу або створили філію чи представництво вітчизняного підприємства). Або, наприклад, іноземні громадяни, які займаються підприємництвом, але не мають постійного місця проживання на території України, нагромаджуючи свої капітали в країні проживання потім вкладають їх в об'єкти інвестиційної діяльності й претендують на користування встановленими для іноземних інвесторів пільгами та гарантіями, у тому числі на переказ прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Такі інвестиції, за чинним законодавством, формально підпадають під поняття іноземних, але за своїм змістом не виконують позитивних функцій іноземного капіталу, що вкладається в економіку країни. Тому такий вільний відтік коштів із країни слід обмежити до рівня вивозу національного капіталу.

З огляду на зазначене підкреслюємо необхідність перегляду чинного законодавства з позицій усунення зазначених недоліків шляхом виключення із кола іноземних інвестицій вкладень цінностей, які мають національне походження [10, c. 112].

Визначення іноземних інвестицій з прив'язкою до країни походження капіталу, що інвестується, вважаємо доцільним та обґрунтованим, але до внесення відповідних змін до спеціального законодавства — передчасним.

При визначенні місця іноземних інвестицій у соціально-економічній сфері України необхідно виходити з того, що всі інвестиції у країні поділяються на дві великі групи. Це внутрішні інвестиції, тобто ті вкладення, що здійснюються національними інвесторами, та зовнішні — здійснювані іноземними особами. Іноземні інвестиції посідають дуже важливе місце у соціально-економічній сфері країни та відіграють значну роль у розвитку економіки та покращанні соціальної сфери.

А. В. Омельченко підкреслює складність і неоднорідність явища іноземних інвестицій. Для визначення місця і ролі іноземних інвестицій у міжнародних економічних відносинах, зауважує він, потрібно розглядати їх виходячи із конкретної правової, економічної та політичної ситуації застосування. Іноземні інвестиції — це ті «ліки» для економіки, вживання яких без «лікаря» може призвести до небажаних наслідків.

Аналіз соціально-економічних досягнень деяких країн, зазначає С. В. Захарін, дає змогу виділити позитивні й негативні сторони залучення та використання іноземних інвестицій. Серед позитивних сторін такі:

— збільшення обсягів капітальних вкладень і зменшення строків їх накопичення;

— поліпшення платіжного балансу;

— впровадження сучасних технологій, ноу-хау, в тому числі у сфері менеджменту, маркетингу, на підприємствах фінансового сектора;

— прискорення темпів структурної перебудови економіки;

— стимулювання розвитку експорту та зниження рівня імпортозалежності;

— підвищення рівня зайнятості. Негативні сторони:

— трансферт за кордон частини прибутку;

— витіснення з ринку внутрішніх товаровиробників і постачальників;

— жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів;

— збільшення залежності економіки країни від негативних світогосподарських тенденцій.

Однак залучення іноземних інвестицій позитивно впливає не тільки на економіку України, а й на світову економіку в цілому (табл. 1) [8, c. 173].

Тому з метою дотримання ідеального для економіки країни балансу між наведеними позитивними та негативними функціями іноземного капіталу держава повинна здійснювати регулювання цих процесів, у тому числі шляхом створення належного, внутрішньо узгодженого правового поля.

В Україні на цей час у великому масиві законодавства, що регламентує іноземне інвестування, ще досі існує багато прогалин та колізій. Зазначені недоліки потребують уважного вивчення та подальшого усунення, що сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату України, активізації іноземних інвесторів і, як наслідок, розвитку економіки країни в цілому [12, c. 231].

3. Державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій

Державне управління інвестиційною діяльністю в Україні здійснюється з метою заохочення та ефективного залучення іноземного капіталу в економіку країни і являє собою розпорядчу та виконавчу ланки відповідних державних органів у справах впровадження системи допуску капіталу, встановлення сприятливого правового режиму та умов інвестиційної діяльності.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог гарантії національної безпеки держави.

Органами державного управління загальної компетенції, до повноважень яких входить управління інвестиційною діяльністю, є Кабінет Міністрів, місцеві органи самоврядування та державні адміністрації. Загальні функції державного управління цією сферою здійснює Президент України. Лише останнім часом прийнята ціла низка Указів Глави держави з питань інвестиційної діяльності в економічних зонах у ряді регіонів України, в тому числі в Закарпатті. В свою чергу Кабінет Міністрів України згідно з компетенцією забезпечує проведення інвестиційної політики та здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Правовий статус місцевих державних адміністрацій визначений Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації». У межах своїх повноважень останні здійснюють в установленому порядку регулювання інвестиційної діяльності (наприклад, реєструють іноземні інвестиції, контракти про спільну інвестиційну діяльність, укладають договори (контракти) з суб'єктами підприємницької діяльності щодо умов реалізації інвестиційного проекту, здійснюють контроль за інвестиційною діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, вносять в установленому порядку до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу території тощо).

Отже, державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності шляхом встановлення системи податків, податкових ставок і пільг. За останні роки механізм державного управління цією сферою постійно змінювався, але так і не був урегульований[11, c. 143-145].

У свій час, з метою залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки України та забезпечення реалізації державної політики у цій сфері Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. було створено Українську державну кредитно-інвестиційну компанію — «Держінвест України». Указом Президента України від 25 березня 2000 р. згадана компанія була ліквідована. Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. було створене Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, яке мало статус центрального органу виконавчої влади. Основним завданням Агентства було забезпечення проведення єдиної державної політики у сфері заохочення та залучення іноземних інвестицій. Однак у зв'язку з проведенням адміністративної реформи воно ліквідовано.

Таким чином, можна констатувати: особливістю державного управління інвестиційною діяльністю в Україні є відсутність єдиного центрального органу виконавчої влади, що негативно впливає на стратегію заохочення та залучення іноземних інвестицій.

Формування інвестиційної політики в будь-якій приймаючій країні здійснюється шляхом прийняття інвестиційного законодавства. Саме в спеціальному внутрішньому законодавстві закріплюються основні принципи та підходи держави стосовно надання гарантій захисту іноземних інвестицій та прав її власників. Практика заохочення і залучення іноземних інвестицій свідчить, що їх обсяг залежить від рівня гарантій захисту та правового механізму їх забезпечення, які передбачаються законодавством приймаючої країни. Правові гарантії іноземних інвестицій, які безпосередньо впливають на міжнародний інвестиційний процес, на приплив капіталу в приймаючі країни, складають основу інвестиційного законодавства всіх без винятку країн. Мета таких гарантій — забезпечення взаємних інтересів приймаючих країн та іноземних учасників інвестиційних відносин. Ось чому цьому питанню в Законі України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування» присвячено окремий розділ, в якому передбачені види та зміст державних гарантій захисту іноземних інвестицій. Серед них — гарантії у разі зміни законодавства, адже проблема стабільності правового режиму іноземних інвестицій є центральною проблемою забезпечення тих юридичних гарантій, які надає приймаюча країна. Світова практика також йде шляхом надання інвесторам гарантій, насамперед, на випадок прийняття в країні законодавства, яке погіршує умови інвестування[7, c. 84-85].

Гарантії у разі зміни законодавства, передбачені ст. 8 Закону «Про режим іноземного інвестування», зміст якої такий: якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватись гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набуття чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі. Отже, буквальне тлумачення змісту вказаної статті дає підстави до висновку про те, що сталість попереднього правового режиму для іноземного інвестора гарантується законом лише у разі зміни спеціального законодавства України про іноземні інвестиції. Тобто, законодавець прямо визначив коло правових актів, щодо яких діє передбачена гарантія. Звідси випливає, що протягом десяти років не буде застосовуватися лише спеціальне законодавство, яке змінює і погіршує гарантії захисту іноземних інвестицій. Ще одним зобов'язанням держави є надання гарантій щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.

Закон «Про режим іноземного інвестування» серед примусових вилучень згадує націоналізацію та реквізицію. Згідно зі ст. 9 цього Закону, іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Остання за інвестиційним законодавством усіх країн СНД розглядається як винятковий, примусовий захід держави, застосування якого можливе лише за наявності двох умов: на підставі закону та з повним відшкодуванням власникові майна, його вартості та завданих збитків. Аналогічний правовий механізм стосовно цього виду примусового вилучення інвестицій передбачено законодавством Угорщини, Польщі, Словаччини. Що стосується реквізиції як сплатного вилучення майна, то її застосування також заборонено законом. Вона можлива лише у разі здійснення рятівних заходів, перелік яких передбачено законом, з повним відшкодуванням при цьому вартості майна та заподіяних збитків. Вказані примусові вилучення є підставою для припинення права власності на майно, а згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України «Про власність» власник може бути позбавлений права власності на своє майно лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Тому передбачене інвестиційним Законом делегування права приймати рішення стосовно реквізиції іноземних інвестицій органами, уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, на мій погляд, не узгоджується як з вимогами Конституції України, так і Законом «Про власність» і нормами міжнародного права та взятими Україною міжнародними зобов'язаннями, згідно з якими примусові заходи щодо власності іноземних інвесторів допускаються лише на підставі законів. Отже, рішення про позбавлення права власності іноземного інвестора має приймати лише законодавчий орган[2, c. 297-298].

Стосовно гарантій щодо незаконних дій державних органів та посадових осіб, то законодавець не розкриває їх змісту, пов'язуючи їх з правом іноземного інвестора в цих випадках на компенсацію і відшкодування збитків. Тому при виникненні цих питань необхідно керуватися нормами Закону «Про власність» стосовно відповідальності державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном, оскільки правовий режим майна, що є об'єктом власності іноземних юридичних і фізичних осіб, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Вказана гарантія реалізується згідно із ст. 57 Закону «Про власність» шляхом подачі позову до суду про визнання недійсним акта органу державного управління або місцевого органу державної влади, який не відповідає законові, порушує права власника щодо володіння, користування чи розпорядження майном.

Механізм забезпечення майнових прав іноземних інвесторів врегульований спеціальною ст. 10 Закону «Про режим іноземного інвестування». Із змісту її випливає, що законодавець передбачив дві форми захисту цих прав. По-перше, це виплата компенсації у разі застосування державою примусових вилучень власності і, по-друге, це відшкодування збитків, заподіяних державними органами чи їх посадовими особами. Не випадково законодавець дещо по-іншому диференціює і правові наслідки. Так, компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок примусових дій, визначається на момент припинення права власності, а компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій державних органів чи їх посадових осіб, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. При цьому сума компенсації має виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно із середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку евровалют (ЛІБОР). Загальним тут є лише те, що компенсація, яка виплачується іноземному інвестору у цих випадках, повинна бути швидкою, адекватною і ефективною на основі поточних ринкових цін або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою[7, c. 82-83].

Водночас слід звернути увагу на характерну особливість інвестиційного Закону України стосовно відшкодування іноземному інвестору не тільки прямих збитків, а й упущеної вигоди (неотриманих прибутків) і моральної шкоди. Причому, законодавець поділяє збитки, які завдаються внаслідок дій або бездіяльності державних органів чи їх посадових осіб, а також ті, що заподіяні неналежним виконанням ними передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями. Однак більш складні саме правові питання виникають у разі реалізації іноземними інвесторами прав на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Дійсно, на сьогодні питання визначення розмірів як компенсації, а також заподіяних збитків взагалі, так і моральної (немайнової) шкоди зокрема, майже не врегульовані.

Проблемним і надалі залишається питання щодо розміру відшкодування немайнової шкоди. Однією із причин цього є не тільки чисельність норм, розпорошених в різних законодавчих актах, а й неузгодженість правових норм, які регулюють однорідні правовідносини. Йдеться про те, що ст. 440і ЦК встановлено лише мінімальний розмір відшкодування цієї шкоди — п'ять мінімальних розмірів заробітної плати. Максимальний же розмір нею не обмежується. В той же час, п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1993 р. (із змінами, внесеними постановою Уряду від 3 жовтня 1997 p.), встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, вказаний підзаконний акт, всупереч принципу повного відшкодування заподіяної шкоди, встановленого ст. 440і ЦК, по-перше, довільно обмежив максимальний розмір моральної шкоди, а, по-друге, взяв за основу її розрахунку не розмір мінімальної заробітної плати, передбачений названою статтею, а неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Все це негативно впливає на правозастосовчу практику і не сприяє однаковому застосуванню даного позадоговірного цивільно-правового інституту[1, c. 87-88].

Висновки

Підсумовуючи викладені міркування шляхом аналізу та критичного осмислення правових норм та наукових поглядів на проблеми захисту інвестицій, захисту прав інвесторів, у тому числі іноземних, та державні гарантії захисту інвестицій, доходимо наступних висновків.

Захист іноземних інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню іноземних інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів іноземних інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій та вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

Захист прав та законних інтересів іноземних інвесторів — це система правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації закріплених у національному законодавстві та у міжнародно-правових актах прав та законних інтересів іноземних інвесторів, поновлення порушених прав і притягнення до відповідальності винних осіб.

Таким чином, захист прав та законних інтересів — це система правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації закріплених у законодавстві прав та законних інтересів, поновлення порушених прав та притягнення до відповідальності винних осіб.

Список використаної літератури

1. Вишивана Б.М. Управління інвестиційною діяльністю в Україні//Фінанси України. — 2004. — № 10. — С.82-88

2. Дацій Н. Державне регулювання інвестиційного ринку в Україні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 4.. — C. 296-301

3. Дудін Т. Економічна сутність інвестиційної діяльності в умовах розвитку ринкових відносин //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 4.. — C. 185-192

4. Кириллов В. Економічний зміст інвестицій в умовах розвитку ринкових відносин //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — C. 242-248

5. Колосов О. Деякі аспекти державного управління залученням іноземних інвестицій в економіку України //Економіка України. — 2008. — № 11. — C. 27-36

6. Мартиненко В. Інвестиційна криза в Україні/ В. Мартиненко //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 2. — C. 108116.

7. Мартиненко В. Методологічні засади оцінки ефективності інвестиційного процесу у перехідній економіці України/ В.Мартиненко //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2007. — № 1. — C. 79-86.

8. Мартиненко В. Формування інвестиційної моделі розвитку економіки України: методологічний аспект //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 1. — C. 172-179.

9. Мартиненко В. Інвестиційний процес як об’єкт державного управління/ Володимир Мартиненко //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 4. — C. 301-311.

10. Мерзляк А. Стратегія держави та аспекти управління інвестиціями //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 3. — C. 112-121

11. Мерзляк А. Теоретичні аспекти та значення інвестицій у розвитку економіки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 4. — C. 143-153

12. Решевець О. Державне регулювання інвестиційної діяльності///Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 1. — C. 230-235.