Вступ.

1. Суть інноваційного менеджменту.

2. Роль науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок у конкурентній боротьбі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

«Інноваційний менеджмент» (порівняно нове поняття в науково-управлінському середовищі) являє собою самостійну галузь управлінської науки та професіональної діяльності, яка спрямована на формування й забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації.

Функціональний інноваційний менеджмент націлений, головним чином, на ефективне управління процесом розроблення, упровадження, виробництва та комерціалізації інновації, при цьому важливим моментом є синхронізація функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій операційної системи виробництва, управління персоналом і здійснення контролю за інноваційним процесом.

Як наука і мистецтво управління інноваційний менеджмент базується на теоретичних положеннях загального менеджменту, серед яких визначальними є закони та закономірності динамічних систем, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління цими системами. Мистецтво як функціональний елемент інноваційного управління забезпечує повноцінне використання знань, ідей, досвіду, прийняття творчих рішень керівниками і спеціалістами, розвиток ініціативи всіх учасників інноваційної діяльності в організації.

Як вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень інноваційний менеджмент являє собою сукупність процедур, що утворюють загальну схему управління інноваційним процесом. Ця сукупність складається з відповідних функцій управління, кожна з яких розпадається на окремі види роботи (етапи), що пов'язані з багатогранною діяльністю підприємства і виконуються у відповідній послідовності.

1. Суть інноваційного менеджменту

У вітчизняній і закордонній економічній літературі зустрічаються різні трактування таких понять, як «нововведення», «новація» та «інновація». Інколи вони трактуються як синоніми, однак відмінності між ними є.

Поняття «новація» характеризує певну новизну, і в цьому контексті дане поняття близьке до поняття «винахід».

Поняття «нововведення» стосується освоєння нової техніки і технології, поліпшених методів організації та управління. У ширшому сенсі нововведення є впровадженням чогось нового щодо організації чи її безпосереднього оточення (К. Найт), або ж будь-яка ідея (діяльність або речовий результат), що є новою за своїми якісними ознаками порівняно з існуючими формами (X. Барнет).

Між поняттями «інновація» і «нововведення» не має чіткої відмінності, а тому їх часто трактують як синоніми. Зустрічаються такі визначення інновацій:

— це діяльність, спрямована на розробку, створення і поширення нових видів виробів, технологій, організаційних форм;

— це нововведення, комплексний процес створення, поширення і використання нововведень (нового практичного засобу) для задоволення людських потреб, які змінюються в процесі розвитку суспільства ;

— це відновлення основного капіталу (виробничих фондів) чи виробленої продукції на основі впровадження досягнень науки, техніки, технології, це закономірний, об’єктивний процес удосконалювання суспільного виробництва;

— процес, в якому винахід або ідея зумовлюють економічні зміни (П. Твіст);

— це сукупність технологічних, виробничих, комерційних заходів, що призводить до появи на ринку нових і покращених промислових процесів і обладнання (Ф. Міксон);

— це такий суспільно-технічно-економічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів призводить до створення кращих за своїми властивостями виробів і технологій (Б. Санто);

— це нова науково обґрунтована комбінація виробничих факторів, що мотивується підприємницьким духом (Шумпетер).

Шумпетер розрізняє 5 типових змін, які зумовлюють інновації:

Розділ 5- Внутрішні і зовнішні умови інноваційного розвитку організацій

— випуск нового продукту або відомого продукту нової якості;

— впровадження нового методу;

— проникнення на новий ринок збуту;

— отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів;

— організаційна перебудова.

Внаслідок різноманітності нових знань існує велика кількість інновацій. Для того, щоб виробити загальні методи управління ними потрібно звести їх в однорідні групи, які складатимуться з інновацій схожих за певною ознакою і стосовно яких застосовуватимуться спеціальні методи управління. Тому з метою вивчення особливостей інновацій, потрібно їх класифікувати за ознаками, що уособлюють ці особливості. Розрізняють такі види інновацій:

• за ступенем радикальності (новизни):

— базові, які реалізують великі винаходи і стають основою формування нових поколінь і напрямків розвитку техніки (такі інновації мають великі ризики, які можуть проявлятись ще на стадії науково-технічних досліджень; поряд із великими інвестиціями, результат досліджень є мало прогнозованим, проте при реалізації успішного інноваційного проекту можна отримати надприбутки);

— інновації поліпшення, що звичайно реалізують дрібні і середні винаходи і які переважають на фазах поширення і стабільного розвитку науково-технічного циклу;

— псевдоінновації, спрямовані на часткове поліпшення застарілих поколінь техніки і технологій.

• за змістом (напрямком застосування):

— продуктові інновації, орієнтовані на виробництво і використання нових продуктів або продукції;

— технічні інновації, орієнтовані на виробництво нових знарядь праці, матеріалів, обладнання, інструментів, засобів зв’язку тощо;

— технологічні інновації, націлені на створення і застосування нових технологій і реалізуються у вигляді розробленні і застосування нових технологічних процесів, ноу-хау;

— управлінські інновації (соціально-економічні, організаційні, ринкові), спрямовані на розробку і застосування нових для організації методів прийняття рішень, маркетингу, управління персоналом, а також змін в культурі організації, організаційній структурі, стилі управління тощо.

— комплексні, які поєднують декілька видів змін;

• за стимулами появи (джерелами):

— зумовлені розвитком науки і техніки;

— зумовлені потребами виробництва;

— зумовлені потребами ринку.

• за роллю у процесі виробництва: основні, допоміжні;

• за направленістю: інновації розширення, раціоналізації, заміщення;

• за глибиною зміни: новий варіант, нове покоління, новий вид, новий рід. Перелік запропонованих ознак і класифікаційних груп у них не є єдиним та універсальним. До того ж вчені сперечаються, чи може бути взагалі універсальна єдина класифікація. Ми вважаємо, що ні. Класифікації створюються для певних цілей і лише тоді вони мають цінність для суб’єкта господарювання і можуть використовуватись у практиці господарювання. Хоча є класифікації багатоцільові, які все ж таки мають певну мету. Вона полягає в розподілі певних економічних явищ, процесів, суб’єктів, об’єктів за всіма можливими ознаками, які відображають особливості управління ними. Такі класифікації використовуються для вироблення єдиного професійного понятійного апарату для вчених і практиків та у навчальних цілях. Одна з таких класифікацій наведена вище.

Зазначена класифікація інновацій дозволяє зробити висновок про те, що процеси нововведень різноманітні і різні за своїм характером, отже, форми їхньої організації, масштаби і способи впливу на інноваційну діяльність також є різноманітними.

Наприклад. Для того, щоб застосувати на підприємстві новий метод продажу продукції, що є інновацією з організаційної точки зору, об’єктом трансформацій виступає система управління. Аналогічно для проведення реінжинірингу компанії теж реформуванню підлягає система управління. Тому в цих організаційних інновацій є спільні риси, що дозволяють розробляти спільні підходи щодо управління ними.

Прикладом таких інновацій є розроблення нанотехнологій. На них вже витрачено мільярди доларів, проте технології за окремими виключеннями не вийшли за межі лабораторій. Тому може трапитись чергова „мильна бульбашка”. У 2004 фінансовому році уряд США планував витратити на фінансування досліджень у сфері нанотехнологій біля 1 млрд. дол., а протягом 2005-2008 років – ще 3,7 млрд. дол. Широко такі дослідження фінансуються урядами Японії і країн ЄС, хоча обсяги фінансування є меншими за американські на порядок. Промислові корпорації в сукупності на такі дослідження тратять не менше, ніж уряд США. Очікуваний економічний і соціальний ефект від застосування нанотехнологій очікується отримати завдяки розроблення нових матеріалів для електроприладів, мікромініатюрних датчиків. Поява у промисловості нановолокон очікується у 2013-2019 pp.

2. Роль науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок у конкурентній боротьбі

Критеріями ефективності інноваційних процесів є економічні показники, за допомогою яких можна визначити приріст економічного результату відносно витрат. При цьому прибуток і дохідність інновацій виступають не як мета, а як важлива умова і результат здійснення інноваційної діяльності — створення нових продуктів, технологій, послуг, що впливають на рівень життя суспільства.

Слід зазначити, що в сучасний період цінні винаходи і створення на їх основі дослідно-експериментальних зразків потребують величезних зусиль численних колективів і фінансових витрат. Часто початкова вартість інноваційного проекту багаторазово зростає, особливо, коли кілька ідей мають бути поєднані в одне життєздатне нововведення.

Цикл «дослідження — виробництво» — це тісний взаємозв'язок між науковими дослідженнями та їх промисловим освоєнням. Повний комплекс робіт, спрямований на створення й освоєння нових виробів (СОНВ) у сучасному розумінні передбачає науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДР і ДКР), а також конструкторську, технологічну та організаційну підготовку виробництва.

Інноваційний процес починається з етапу проведення пошукових науково-дослідних робіт (НДР), у результаті яких відбувається висування науково-технічних ідей стосовно матеріалізації наявних теоретичних знань і відкриттів.

Науково-дослідні роботи — це комплексне дослідження ринку, покупців і конкурентів; вивчення іноземної патентної інформації; пошук ідеї нового товару; комерційний аналіз, оцінка й відбір ідей; розробка концепції товару ринкової новизни й визначення його конкурентоспроможності, завоювання частки ринку.

Завершуються пошукові НДР експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб. Усі пошукові НДР проводять в академічних наукових установах, а також на великих підприємствах працівники високої наукової кваліфікації. Фінансування пошукових НДР здійснюється в основному з державного бюджету, при цьому багато пошукових НДР мають бюджетне фінансування за замовленням згідно з державними науково-технічними програмами. Результатом пошукових НДР є відкриття.

На другому етапі інноваційного процесу проводяться прикладні НДР. Прикладні НДР з різними тематичними напрямами досліджень і розробок виконуються в багатьох наукових установах і у великих корпораціях. Вони фінансуються як за рахунок бюджету згідно з державними науково-технічними програмами, так і на конкурсній основі за рахунок окремих замовників: акціонерних товариств, комерційних фондів, венчурних фірм тощо.

Організація науково-дослідного процесу передбачає упорядкованість, взаємодію окремих елементів, що перебувають у функціональній залежності. Організаційні принципи науково-дослідного процесу ґрунтуються на практичному досвіді працівників, що проводять наукові дослідження.

Наукова організація науково-дослідного процесу виникла у зв'язку з потребою координації і взаємозв'язку дослідної роботи великих колективів з використанням автоматизованих систем обробки інформації.

До науково-дослідного процесу залучають різних за фахом спеціалістів (економістів, програмістів, технологів, математиків, конструкторів, маркетологів), застосовуються комп'ютерна техніка, інформаційні технології, пристрої організаційної техніки, а дані науки використовуються для прогнозування фінансово-господарської діяльності, при наданні кредитів та залученні акціонерів, визначенні престижності й конкурентоспроможності продукції на внутрішньому й міжнародному ринках, запобіганні банкрутству, сплаті податків, розподілі прибутку, нарахуванні дивідендів тощо.

Висновки

Інноваційний менеджмент у загальному вигляді — це складний механізм дії керуючої системи, яка створює для інноваційного процесу та інноваційної діяльності сприятливі умови й можливості для розвитку і досягнення ефективного результату.

Дисципліна «інноваційний менеджмент» вивчає економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні чинники, що впливають на інноваційні процеси, і найефективніші форми організації цих процесів. Як видно з попереднього розділу, інноваційні процеси являють собою достатньо специфічний, масштабний, складний і різноманітний за своїм змістом об'єкт управління, який для ефективного розвитку потребує використання специфічних форм і методів управлінської дії. В умовах нашої країни, коли відбувається реформування відносин власності і стимулювання розвитку підприємництва, коли нововведення стали неодмінною складовою всіх структур, від органів державної влади до середніх і малих підприємств, використання наукових методів інноваційного управління стає важливим чинником розвитку країни, її виживання, конкурентоспроможності та комерційного успіху будь-якої організації і на світовому рівні. Саме інноваційний менеджмент як система управління призначений для вирішення незадовільних ситуацій при управлінні змінами, орієнтованих на розвиток суспільства та задоволення його потреб.

Інноваційне управління створює умови як виживання, так і зростання господарських організацій, формування наукомістких галузей, що ведуть до корінних змін асортименту товарних ринків, зростання продуктивності праці, конкурентоспроможності підприємств, держави.

Список використаної літератури

1. Василенко В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — К. : ЦУЛ, 2003. — 439с.

2. Гайдамака О. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 184с.

3. Гордієнко Л. Інноваційний менеджмент: конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2007. — 148с.

4. Козловський В. Інноваційний менеджмент: навч. посібник для студ. спец. "Менеджмент організацій" / Вінницький національний технічний ун-т. — Вінниця : ВНТУ, 2007. — 210с.

5. Краснокутська Н. Інноваційний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2005. — 276с.

6. Лебедєва І. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник / Донбаський гірничо-металургійний ін-т. — Алчевськ : ДГМІ, 2004. — 206с.

7. Стадник В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К. : Академвидав, 2006. — 464с.