Вступ.

1. Економічна суть інфляції

2.Типи інфляційного процесу.

3. Вітчизняний і зарубіжний досвід долання інфляції

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Спираючись на знання закону кількості грошей в обігу, важливо усвідомити суть процесу інфляції, механізму його функціонування та наслідків, що в тій або іншій мірі властиві паперово-грошовій системі будь-якої держави.

Термін «інфляція» (лат. inflatio — надування) з'явився в обороті в середині XIX ст. як відображення кризового стану грошової системи США, що виник внаслідок величезного випуску в обіг паперових доларів у роки Громадянської війни 1861-1865 pp. Ототожнення інфляції із знеціненням грошей і зростанням товарних цін продовжує існувати і в наших підручниках.

Але, на нашу думку, сучасна інфляція пов'язана не лише з падінням купівельної сили грошової одиниці, а й охоплює загальноекономічні процеси, що народжують дисбаланс і протиріччя як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, обмежує виробниче і особисте споживання, вражає інші сфери економічного життя суспільства.

1. Економічна суть інфляції

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі.

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.

2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі ЇЇ розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних превищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.

3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.

4. Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова, кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо).

Дія цього елемента обумовлена об'єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава нерідко свідомо форсує емісію, породжуючу інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію, держава одночасно коригує ефекти і наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб'єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом'якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

5. Інфляція, підживлювана та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через виробничо-коопераційні, експортно-імпортні та валютно-фінансові канали, через притік та відтік зовнішніх ресурсів. Зовнішні чинники всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.

6. Важливим елементом пристосування і поширення інфляції є дії різних соціальних груп, зацікавлених у збереженні свого матеріального добробуту. Дії їх у відповідь на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції. Проте результатом цього є лише нове підвищення цін, яке не завжди відновлює «статус кво».

Взаємодія причинних і функціонально-наслідкових елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись чи придушуватись засобами державної політики (вибірковим регулюванням ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивності цього процесу не втрачаються.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

Придушена інфляція виникає, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їхньою руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

Формами прояву інфляції є зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, хронічний бюджетний дефіцит, падіння валютного курсу національної грошової одиниці, а в кінцевому рахунку, зниження купівельної спроможності грошей.

Чисельні прояви інфляційного процесу свідчать про багатоманітність чинників, які його формують. Загалом, причини зростання інфляції можна вивести з трансакційного рівняння І.Фішера

Тобто зростання цін може викликатися трьома факторами: зростанням кількості грошей в обігу, наростанням швидкості обігу грошей і скороченням фізичного обсягу виробництва. При цьому швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому основними причинами зростання цін можуть бути емісія надлишкової маси грошей і зменшення фізичного обсягу виробництва. А оскільки амплітуда коливання фізичного обсягу виробництва є значно меншою, бо визначається об'єктивними чинниками, то звідси вплив на інфляцію динаміки пропозиції грошей вважається вирішальним. Ці положення і лягли в основу обґрунтування так званої грошової теорії інфляції школи монетаристів. її голова М.Фрідмен єдиною причиною інфляції вважає надмірну пропозицію грошей.

Кейнсіанці, вже не заперечуючи ролі тривалого зростання пропозиції грошей, вважають ліберальну грошово-кредитну політику передумовою інфляції, а першопричинами — ті чинники, які стимулюють витрати і пропозицію. Ось чому монетарна політика має бути настільки ліберальною, наскільки це потрібно для підтримки економіки і високої зайнятості. Приміром, дії уряду України в 1991-1993 pp. легко вписуються у кейсіанські рамки уявлень про причини інфляції, а пізнішого періоду — в монетаристську модель жорсткої монетарної політики. їх можна відобразити так

Механізм дії інфляційного процесу в Україні склався не внаслідок війни чи циклічних коливань виробничого циклу, як це траплялося в інших країнах, а став результатом структурної незбалансованості відтворювального процесу і його галузей. Крім низки зовнішніх і внутрішніх причин, важливу деструктивну роль тут зіграли інституційні основи, серед яких утопічність економічної системи, вичерпність адміністративних важелів та нездатність учасників перебудови замінити їх дію ринковим механізмом конкурентного збалансування виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Якби, наприклад, інфляцію творили лише монетарні чинники, то найрадикальнішим способом обмеження й витіснення інфляції була б грошова реформа. Тоді б лише насильне врівноваження грошово-товарної маси здатне було б припинити інфляцію, стабілізувати фінансову систему і створити умови для початку економічного зростання. Якщо після грошової реформи цього не сталося, то очевидно, що в Україні інфляційний процес сформувався на основі багатьох немонетарних чинників. І навіть грамотно і організовано проведена грошова реформа не дозволила досягти повного оздоровлення економіки і грошової системи. Зокрема, початкові економічні перетворювання, які швидко впорядковували б господарську діяльність усіх підприємств незалежно від форм власності, раціоналізували інвестиції і прискорили процес конверсії військового виробництва лише розпочалися. Мало обґрунтованою була кредитна політика та її нормативно-законодавче забезпечення. Зберігалася загроза прийняття популістських рішень і неконтрольованого фінансування підприємств державного сектора.

Українські економісти 20-х років, аналізуючи особливості інфляційного процесу, з'ясували причини і обґрунтували модель початкового циклу.

Врахування монетарних і негрошових чинників стимулювання інфляційного процесу дозволяє розглядати його як складний процес, що має два аспекти: по-перше, вузько економічне явище, яке генерує знецінення грошей та викликає інші монетарні наслідки; по-друге, широке розуміння його як загальноекономічного явища і хворобливого стану виробництва, розподілу, обміну і споживання. Зокрема, зв'язок економіки з грошовим оборотом -безпосередній. Адже неконтрольоване зростання цін і знецінення грошей стає серйозною перешкодою на шляху оновлення капіталу, припиняє інвестиційний процес і нове будівництво, руйнує добробут населення та силу держави.

Показники, за допомогою яких вимірюється інфляція, дають кількісну оцінку цього явища в різних економічних системах. Так, відкрита інфляція виступає як процес, органічно пов'язаний із зростанням цін і вимірюється його прирісними показниками. Подібний вимір стосовно будь-якої національної валюти може мати характер прямого зіставлення рівнів цін певного кошику товарів через визначений період часу.

Для тих періодів, коли в окремих країнах одночасно Функціонували паперові та металеві гроші, вимірювати втрату паперовими грішми їхньої купівельної спроможності можна було порівнянням величини цін, визначеної в паперовій валюті, з величиною, визначеною у металевих грошах. По відношенню до золота це знецінення, визначене у відсотках, називалось дизажіо. Зворотним вираженням його була поява лажу на золото, тобто підвищення ринкової ціни золота в паперових грошах порівняно з номіналом.

Падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці певної країни може вимірюватись також зіставленням зрослого рівня цін в цій країні з цінами в країні з більш стабільною валютою. Зростання курсу іноземних валют до національної грошової одиниці покаже темпи інфляції.

Для характеристики рівня інфляційних процесів іноді використовують показник, що характеризує розрив між міжнародною і національною відсотковою ставкою. Це пов'язано з тим, що національний фінансовий ринок прагне захистити себе від інфляції, закладаючи її номінальну величину в плату за користування кредитом. На міжнародному ринку ця складова відсутня. Проте цей показник є досить точним лише при відносно невеликих та прогнозованих рівнях інфляції.

Усі розглянуті показники характеризують інфляцію в ринковій економіці, де відсутнє державне обмеження свободи ціноутворення. В економічній системі з всеосяжним державним регулюванням процесів відтворення та адміністративними цінами показники інфляції істотно модифікуються. Однак і тут є можливість вимірювати інфляцію, хоч і непрямим способом. Один із показників інфляції у цьому разі — це розрив між адміністративними цінами і цінами «чорного» ринку. Крім того, опос-редковано рівень інфляції можна визначити через зростання інтенсивності дефіциту, величину відкладеного попиту тощо.

У період ринкової трансформації такої адміністративно регульованої економічної системи до перелічених показників інфляції додаються ще й ті, що пов'язані з існуванням прихованої інфляції, яку можна виміряти, зіставляючи величину заборгованості з виплати заробітної плати та інших соціальних допомог з кількістю грошей, які перебувають в обігу.

Отже, не за всіх умов інфляція вимірюється відкритим зростанням цін. В умовах державно регульованої економіки з адміністративно встановлюваними цінами, зростання яких обмежується, ціни можуть і не зростати. Тут спостерігатиметься інший ефект, що характеризується зростанням дефіциту товарів і послуг, збільшенням загальної суми витрат споживачів на їх придбання, включаючи витрати часу і енергії на пошуки, очікування в чергах, додаткові витрати та незручності, зумовлені заміною одного товару іншим, наявним у продажу, а також потенційну інфляцію у вигляді вимушено відкладеного платоспроможного попиту. В цьому разі номінального знецінення грошової одиниці немає. Товар можна придбати за адміністративною (твердою) ціною, але з витратою додаткового часу та сил і в розмірах діючих норм споживання. Через це, хоча номінального знецінення грошової одиниці і немає, але знижується її реальна купівельна спроможність. А це дає підстави визначити сутність інфляції як зниження купівельної спроможності грошової одиниці, яке викликається зміною загальної економічної рівноваги між сукупним суспільним попитом у грошовій формі та сукупною суспільною пропозицією.

При розгляді інфляції як системного утворення окрім такого напряму її дослідження, як аналіз форм вияву важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей визначається кілька різних видів інфляції. Так, виділяється «повзуча» інфляція, коли темпи знецінення грошей не перевищують зростання цін в межах 10—15 відсотків на рік. Така інфляція не тільки не несе в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється, а тому суспільство не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися з неї для досягнення своїх поточних цілей. Виділяється також «галопуюча» інфляція, для якої стає характерним більш значне зростання темпів знецінення грошей. Темп відкритого зростання цін може зрости до 100 відсотків на рік. При такій інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного та соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з під контролю та стає важкопередбачуваною. І нарешті, найбільша інтенсивність інфляційного процесу виникає тоді, коли починається «гіперінфляція». Тут темпи відкритого зростання цін перевищують 100 відсотків на рік. У такому разі гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, що порушує безперервність процесу відтворення та баланс інтересів його суб'єктів, викликає надмірну інтенсификацію перерозподільних процесів, поглиблює галузеві диспропорції, стимулює стихійні та анархічні процеси в економічному та соціальному житті суспільства.

Для більш глибокого розуміння інфляції як системного утворення треба пам'ятати, що цикл будь-якої системи складається з певних стадій, кожна з яких може розглядатись як самостійна система. Перетворення систем-стадій одна в іншу є, по суті, перетворенням структур. Так відбувається еволюційний процес. Він характеризується тим, що при незмінному стрижневому елементі, який характеризує сутність явища, проходить своєрідне «пере-замикання» інших елементів системи, викликане загальною їх диференціацією і виникненням нових зв'язків між ними.

Розвиток інфляції як результат системно-стадійного процесу, пов'язаний зі зміною характеру замикання елементів, що становлять зміст інфляції як системного утворення. Це дає можливість виділити два основних типи системно-стадійної якості інфляції — класичну і сучасну.

2.Типи інфляційного процесу

Залежно від характеру інфляційного процесу і темпів його зростання розрізняють три типи інфляції:

1. Повзуча інфляція. Характерною її ознакою є плавне щорічне зростання цін в межах до 10%. В розвинутих країнах щорічне зростання цін на 3-4% використовується для кращого, точнішого збалансування товарно-грошової маси і як додатковий стимул керованого зростання виробництва й вдосконалення його структури.

2. Галопуюча інфляція. Вона викликає щорічний темп зростання цін на 10-15%, а інколи й до 100%. Взаємодія темпів галопуючої інфляції з цінами контрактів досягається шляхом включення прогнозованих індексів зростання цін до вартості контрактів. Рух грошей прискорюється за рахунок прискорення їх матеріалізації у товари. Небезпека галопуючої інфляції в тому, що вона здатна швидко деформувати структуру виробництва й реалізації товарів і вийти з-під контролю суспільства.

4. Гіперінфляція. їй властиве стрибкоподібне зростання цін понад 100% у рік та збільшення їх відриву від заробітної плати і руйнування добробуту, що охоплює навіть забезпечені прошарки населення. Гіперінфляція стимулює наближення економічного краху. Підприємствам стає вигідніше нагромаджувати сировину і готову продукцію, що збільшує попит на неї і у такий спосіб посилює інфляційний тиск на економіку. Виробники і населення, щоб компенсувати втрати від інфляції, нагромаджують величезні невиробничі матеріальні цінності й ювелірні вироби. Гіперінфляцію переживають переважно ті країни, які здійснюють докорінну ломку своїх економічних структур. Одним із проявів гіперінфляції є надшвидке зростання товарних цін, знецінення грошової одиниці, розлад платіжного обороту, порушення нормальних господарських зв'язків. При цьому гроші втрачають здатність виконувати свої функції, а господарські зв'язки набирають натурально-речової форми — бартеру. Зростання цін, що перевищує темп у 50% щомісячно, класифікують як супергі-перінфляцію. На цій стадії знецінення грошей набуває характеру самопоновлюваного процесу, коли зростання цін вимагає збільшення емісії грошей, а зростання пропозиції грошей спричиняє новий виток зростання цін.

Залежно від зростання цін різних товарних груп прийнято виділяти збалансовану і незбалансовану інфляцію. Перша з них викликає пропорційну зміну цін на різні товари, а друга — викликає неоднакову пропорційність зміни цін різних товарів. Якщо інфляцію розглядати з позиції передбачення її розвитку, то розрізняють очікувану і неочікувану інфляції. Врахування просторових меж поширення інфляції дозволяє класифікувати локальну інфляцію, що діє в рамках окремих країн, і світову інфляцію, якщо вона охоплює групу країн або цілі регіони. Для країн, які залежать від стану зовнішньої торгівлі існує загроза імпортної інфляції. Наприклад, зростання цін на паливо-енергетичні ресурси й матеріали робить загрозу імпортної інфляції в Україні реальністю.

Стан економіки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва і високим рівнем безробіття та одночасним підвищенням цін й інших ознак розвитку інфляційного процесу, називають стагфляцією. Рівень інтенсивності інфляційного процесу можна виміряти за допомогою індексу цін за певний період: рік, квартал, місяць. Найчастіше для вимірювання інфляції застосовується індекс цін споживчих товарів (ІСЦ).

де р₁ q₀ — ринкова вартість фіксованого кошика товарів у поточному році; ро q₀ — ринкова вартість фіксованого кошика товарів у базовому році.

Цей показник характеризує зміни в часі загального рівня цін на товари, які купує населення для особистого споживання.

Зміни в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання, характеризуються показником індексу цін на засоби виробництва (ІВЦ). Він визначається за формулою агрегатного індексу Ласпейреса:

Індекс цін виробника використовується для характеристики інфляції витрат, особливо коли оптові ціни зростають першими, тобто до зростання роздрібних цін.

Загальний індекс інфляції визначається за формулою:

де Iінф — індекс інфляції; І1, — індекс зростання цін у досліджуваному році; І0 — індекс цін базового року.

Для прогнозного визначення кількості років, що за даного щорічного індексу інфляції здатні подвоїти ціни, застосовують так зване правило числа 70. Його розрахунок переважно використовують тоді, коли потрібно визначити скільки років потрібно, щоб реальний ВНП або особисті заощадження подвоїлися. Але й у розрахунках потужності інфляційного процесу число 70 поділяють на щорічний індекс інфляції і отримують число років, які за даної інфляції потрібні, щоб ціни подвоїлися. Наприклад, за умов інфляції у 12% показник цін подвоїться через 6 років (70:12 « 6).

Якщо щорічний індекс інфляції знизиться до 9% на рік, то ціни подвояться через близько (70:9) вісім років.

Економічними і соціальними наслідками інфляції стають:

1. Зниження життєвого рівня населення шляхом падіння реальної вартості особистих заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу доходів найманих працівників на користь підприємців. При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умов індексації, оскільки компенсації відстають від темпів зростання цін і не покривають скорочення доходів населення.

2. Діє ефект інфляційного оподаткування доходів. Наприклад, в Україні зниження реальної вартості щомісячних доходів в умовах гіперінфляції сягало 30%.

3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва. Інфляція посилює диспропорції виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем, державних фінансів, валютної системи і платіжного балансу країни. Ось чому на ринках може виникати затоварювання за умов абсолютного падіння виробництва і скорочення особистого споживання.

4. Некерована інфляція порушує управління економікою і підриває устої держави. Адже реальна вартість державних доходів постійно зменшується. Тому, незважаючи на нетоварну емісію, держава зменшує свої витрати, передусім на соціальні потреби, що посилює соціально-політичну нестабільність.

Важливо уяснити, що інфляція не виникає зненацька, а розвивається як загальноекономічний процес, який нагромаджує дисбаланс і протиріччя у всіх сферах суспільно-економічного життя. Звичайно, він охоплює грошовий обіг, кредитну систему і фінанси, виробниче і особисте споживання. Вказані стадії інтенсивності інфляційного процесу суттєво відрізняються одна від одної, насамперед індексом щорічного зростання цін, темпами спаду рівня виробництва та продуктивності суспільної праці, неконтрольованим перерозподілом національного доходу та національного багатства на шкоду абсолютної більшості населення. Кожна із стадій розрізняється також співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів знецінення грошової одиниці.

3. Вітчизняний і зарубіжний досвід долання інфляції

З'ясування негативних наслідків для функціонування грошей в умовах інфляції формує усвідомлення у потребі її подоланні. Студенти мають знати, що інфляція в той чи інший період історії і стадії розвитку була властива кожній країні.

При цьому хоч і діяли певні національні відмінності та особливості у характері протікання інфляційних процесів, проте загальна схема переходу країн від стану дефіциту товарів і зростання цін до формування комплексу антиінфляційних заходів і витіснення та обмеження інфляції відображають наявність певних закономірностей. Тому вивчення досвіду подолання інфляції є важливим елементом побудови антиінфляційного механізму і забезпечення зростання економіки. Зокрема, у західній економічній думці склалося кілька наукових течій, досвід яких можна об'єднати у два фундаментальні напрями: економічний, або кейнсіанський, та інституціональний, або монетаристський.

Думка, що інфляція є наслідком дії всієї сукупності певних економічних факторів породила кейнсіанський підхід до подолання інфляції за допомогою реалізації комплексу економічних важелів. В тому числі і активного втручання держави в обмеження надлишкового попиту, який ще називають ефективним попитом. А саме: попитом з боку держави, приватного бізнесу й населення. За умов граничної зайнятості усіх факторів виробництва (виробничих потужностей, використання матеріальних і сировинних ресурсів та робочої сили) зростання будь-якого компоненту сукупного попиту веде до інфляційного розриву між товарною і грошовою масою, який заповнюється інфляційним зростанням цін. Виходячи з надмірного попиту, кейнсіанці зосереджували антиінфляційні заходи на зменшенні ділової активності, насамперед, державного сектора економіки, скороченні державних замовлень, обмеженні кредиту шляхом підвищення банківського процента, підвищенні ставок оподаткування та ін. У політиці дефляції активна роль відводилась державі і в інших сферах регулювання, в тому числі у складанні стабілізаційних заходів щодо затрат, «заморожування» заробітної плати та зменшення інших елементів ефективного попиту.

При цьому кейнсіанцям першим належить оцінка повзучої інфляції як позитивного явища. І лише на вищих стадіях вона набуває руйнівного характеру. Це підштовхнуло державу до збільшення контролю за її перебігом і до впровадження державного регулювання темпів інфляції з метою утримання в межах безпеки. Дж.Кейнс і його послідовники, пропагуючи ідею «державного дирижизму», вважали, що активним втручанням у економіку і грошово-кредитну політику держава здатна стимулювати розширення попиту, внаслідок чого зросте пропозиція і зайнятість без підвищення цін. Умовами ефективності такої політики мають бути:

а) вільна конкуренція на ринку і дія механізму ціни рівноваги;

б) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили;

в) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку.

Ідея регульованої інфляції практикувалася у 50-60 pp. в більшості країн ринкової економіки. На її принципах проводилась політика форсованих державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, практикувалася кредитна експансія, лібералізація цін і доходів тощо. Внаслідок комплексу цих заходів регульованої інфляції було досягнуте тривале (50-60 pp.) стримування інтенсивності інфляції на повзучому рівні. Але накопичений інфляційний потенціал і швидке зростання цін на початку 70-х років вже не піддавалося регулюванню, а тому кейнсіанські ідеї були відкинуті.

Інституційний напрям став ідеальною підставою монетаристського підходу до інфляції як наявності в обігу надлишкової маси грошей. Тому монетаристська антиінфляційна політика переважно зосереджується навколо монетарної політики національного (центрального) банку. В тому числі, пропонується інфляцію долати шляхом підвищення ставки дисконтного відсотка, збільшення обов'язкових резервів, здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку. Монетаристське тлумачення інфляції як наслідку тиску з боку одержувачів прибутку, продавців, отримувачів заробітної плати, а також результату структурних змін в економіці стало підставою відповідної антиінфляційної політики провідними елементами якої стали:

а) ліквідація монополізованих структур підприємців і професійних спілок;

б) зменшення затрат виробництва і, насамперед, обмеження заробітної плати;

в) запровадження антитрестовського законодавства та ін.

В сукупності монетаристські заходи передбачають зменшення грошей в обігу. Центральний банк зобов'язується жорстко регулювати грошову масу відповідно до динаміки валового національного продукту.

Узагальнюючи вітчизняний та світовий досвід, важливо зосередитися на першочергових проблемах подолання диспропорцій у суспільному виробництві та проведенні активної матеріалозберігаючої і енергозберігаючої технічної політики.

Висновки

Інфляція відображає не лише хворобливий стан економіки та соціальної сфери, а й тлумачиться як хвороба грошей. Важливо з'ясувати, як вона підриває роль грошей у функції загального еквівалента, ставить під сумнів їхню здатність виконувати роль супертовару, позбавляє гроші здатності виконувати притаманні їм функції. Роблячи гроші перманентно знецінюваними, інфляція ставить під сумнів функцію грошей як міри вартості. Адже безперервно знецінювані гроші не можуть вимірювати товарну вартість, яка є стабільною. В умовах розбурханої інфляції ціни на ресурси втрачають сенс, тому що повністю залежать від моменту їх купівлі. А товари навмисне купуються, щоб продаватися, приміром, через 1-3 місяці з прибутком у 300% і більше. При цьому неможливість грошей чітко виконувати функції міри вартості товарів і масштабу цін звужує сфери їх використання, посилює нееквівалентність обміну, загострює диспропорції і падіння виробництва та розвал грошового обороту.

Зволікання чи нереалізація стабілізаційних і антикризових заходів нині набуває ваги державної безпеки та виживання абсолютної більшості населення України. Кінцевою метою антиінфляційних заходів має стати формування високоефективного народногосподарського комплексу, поетапний комплексний підхід до соціально зорієнтованої ринкової економіки, органічне поєднання державного і приватного інтересів у розвитку комплексів та галузей виробництв, що пов'язані з перспективами технологічного переозброєння галузей, розгортання конкурентноспроможних виробництв, формування експортного потенціалу, а також стимулювання виробників і оздоровлення довкілля.

Список використаної літератури

1. Антиинфляционная политика: опыт стран Восточной Европы, КНР и СРВ/ [В. М. Шаститко, Г. В. Аристов, П. И. Кулигин и др.; Отв. ред. Р. Н. Евстигнеев]; Ин-т междунар. экон. и полит. исслед.. -М.: Наука, 1997. -134 с.

2. Базилевич В. Макроекономіка : Підручник/ Віктор Базилевич, Ка-терина Базилевич, Лариса Баластрик,; За ред. Віктора Базелевича,. -3-тє вид., випр. . -К.: Знання , 2006. -622 с.

3. Давыдов А. Инфляция в экономике : Мировой опыт и наши пробл./ Андрей Давыдов,. -М.: Междунар. отношения, 1999. -198 с.

4. Демківський А. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003,2005. -527 с.

5. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

6. Мельник О. Інфляція: Теорія і практика регулювання : Монографія/ Олексій Михайлович Мельник,; Олексій Мельник; Київський нац. економ. ун-т, Науково-дослідний фінансовий ін-т при М-ві фінансів України. -К.: Знання, 1999. -291 с.

7. Савченко А. Макроекономіка : Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.