Суть об`єктивної сторони злочину
Вступ
1. Поняття, ознаки і значення об`єктивної сторони злочину
2. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність). Умови відповідальності за бездіяльність. Значення непереборної сили фізичного і психічного примусу
3. Суспільно небезпечні наслідки, їх поняття та види
4. Причинний зв`язок між суспільно небезпечними наслідками та суспільно небезпечним діянням
5. Факультативні ознаки об`єктивної сторони злочину
Висновки
Вступ
Кримінальне право — це одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціонованих її примусовою силою. Особливість цих ннорм у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу — кримінального покарання.
Норми кримінального права встановлюються лише вищим органом законодавчої влади — Верховною Радою України. Ці норми визначають, які суспільно небеспечні діяння є злочинними, і встановлюють покарання, що підлягають застосуванню до осіб , які вчинили злочини (ст. 1 КК України)
Правові відносини, які виникають у зв`язку із вчиненням злочину і застосуванням відповідних покарань, складають предмет кримінального права.
Таким чином, кримінальне право — це сукупність юридичних норм, встановленим вищим законодавчим органом державної влади — Верховною Радою України, що визначають, які суспільно небеспечні діяння є злочинними і які покарання треба застосувати до осіб, що їх скоїли. Крім того, кримінальне право регулює підстави і умови кримінальної відповідальності, дає поняття злочину, регулює порядок призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, при потребі визначає форми участі громадськості в реалізації кримінальної відповідальності і покарання.
В даній курсовій роботі ми розкриємо суть об`єктивної сторони злочину і розглянемо слідуючі питання:
- поняття, ознаки і значення об`єктивної сторони злочину;
- суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність). Умови відповідальності за бездіяльність. Значення непереборної сили, фізичного та психічного примусу;
- суспільно небезпечні наслідки, їх поняття та види;
- причинний зв`язок між суспільно небезпечними наслідками та суспільно небезпечними діяннями;
- факультативні ознаки об`єктивної сторони злочину.
1. Поняття, ознаки і значення об`єктивної сторони злочину
Ознаки об`єктивної сторони злочину. При виявленні злочину ми завжди стикаємось з його об`єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб`єкта у виді дій чи бездіяльності, які завжди вчиняються за певних об`єктивних обставин, у певному місці та часі. Цей акт поведінки здійснюється у відповідний спосіб, наприклад, крадіжка з об`єктивної сторони виражається в таємному викраденні індивідуального майна громадян (ст. 140 КК), грабіж — у відкритому викраденні такого майна (ст. 141 КК). Злочин тягне за собою настання суспільно — небезпечних наслідків, тому що внаслідок його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або створюється загроза спричинення такої шкоди ( наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини ст. ст. 93, 94, КК, розкрадення державного або колективного майна шляхом крадіжки, грабежу, шахрайства — ст. ст. 81-83 КК — завдають майнової шкоди власнику). Причому діяння ( дія чи бездіяльність ) знаходиться у причинному зв`язку з суспільно — небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь — якому здочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину не може бути. Вони мають місце завжди, в усіх випадках, коли вчиняється злочин.
Іноді злочини вчинюються з використанням різних предметів матеріального світу: вогнепальної або холодної зброї, пристосувань, підроблених документів чи інших засобів. Їх вибіркове використання багато в чому сприяє злочинцю здійснити злочинний задум, заподіяти більш важку суспільно небезпечну шкоду.
В об`єктивних ознаках знаходять своє вираження як фактичні так і соціальні якості злочину, передусім його суспільна небезпека. Об`єктивні ознаки, які притаманні усім злочинам, вивчаються загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства розглядаються особливою частиною.
Викладене дозволяє зробити висновок, що об`єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, яка характерезується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв`язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобоми вчинення злочину. /1. ст. 92/
Об`єктивна сторона складу злочину — це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які характерезують зовнішній прояв суспільно небезпечної дії, що посягає на об"єкти кримінально-правової охорони, а також об"єктивні умови цього посягання. /2 ст. 50/
Усі ознаки об`єктивної сторони злочину з точки зору їх закріплення в диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов`язкові (необхідні) і факультативні.
До обов`язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності. Бездіяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини не можна вчинити жодного злочину./1 ст 92./
Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту, iтаким чином, є обов`язковою ознакою будь якого складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов`язковим за кожною кримінальною справою.
До факультативних ознак об`єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв`язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. Ці ознаки хоча фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, але не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, склади наклепу, образи, хуліганства не містять вказівки на конкретні суспільно небезпечні наслідки, котрі необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так само не завжди в статтях Особливої частини КК вказано на спосіб, місце, час,обстановку вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об`єктивної сторони складу злочину є не обов`язковими, а факультативними.
Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка та засоби вчинення злочину прямо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов`язкових ознак об`єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому разі є обов`язковим.
2. Суспільно—небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)
Умови відповідальності за бездіяльність. Значення непереборної сили, фізичного і психічного примусу
Поняття "діяння" визначається такою сукупністю ознак: діяння повинно бути суспільно небеспечним і протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Суспільна небезпека як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, посягає на національну безпеку України, особу, суспільство та державу, тобто завдає істотної шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпека органічно притаманна діянню.
Протиправність, як ознака діяння згідно зі ст. 7 КК означає, що злочином є тільки те діяння, яке саме в такій якості передбачене кримінальним законом.
Діяня завжди має конкретний характер. Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається в певній обстановці, місці та часі і завжди проявляється в конкретній дії чи бездіяльності. Людина як соціальна істота вступає до сфери, підвладної кримінальному закону, лише завдяки своїм діям.
Діяння — це свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відбиттям у свідомості об`єктивного світу. Тому не є діянням в кримінально — правовому розумінні такі рухи тіла, що не контролюються свідомістю, навіть якщо наслідки таких рухів були суспільно небеспечні.
Суспільно небеспечне діяння, яке входить до об`єктивної сторони складу злочину, має бути вольовим, тобто проявленням волі особи. Діяння в якому немає проявлення волі, вчинене, наприклад, внаслідок непереборної сили, фізичного примусу тощо, не може утворити об`єктивну сторону складу злочину.
Дія — це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб"єкта. Вона є найбільш поширеною формою діяння. Елементарною (найпростішою) одиницею дії є рух тіла. Дія може виражатися в окремому (одиничному) русі тіла, так і в множинності (сукупності). Рухи тіла, які складають дію, повиннні мати цілеспрямований характер і, отже, об`єднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки. Мета, як і об`єкт злочину, відокремлює дію, визначає її предметний зміст. Інакше кажучи, рухи тіла утворюють дію в кримінально правовому розумінні тоді, коли воно контролються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об`єкт. Звідси випливає, що мимовільні (рефлекторні та інстинктивні) рухові акти, які здійснюються поза контролем свідомості і не виражають волю особи, не можуть утворювати дію як ознаку об`єктивної сторони злочину.
З фізичної сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини. Складні дії характерезуються ускладеною структурою. Серед них можна виділити такі, які складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний за самостійну дію.
Залежно від характеру впливу на об`єкт злочину усі дії можна поділити на фізичні та інформаційні.
Фізичні (абоенергетичні) діїполягаютьузастосуваннімускульної, фізичноїсилидлявчиненнязлочинногопосягання(розкрадання, вбивство, заподіяннятілеснихушкодженьтощо) ізавждиспрямованіназмінузовнішньої, фізичноїсферипредметівматеріальногосвіту.
Інформаційнідіїполягаютьупередаванніінформвціїіншимособамівиражаютьсяусловесній(вербальній) формі, атакожвбудьякихіншихдіях, щонесутьінформацію: смисловихжестах(конклюдентнідії), виразнихрухах(міміка, пантоміміка).
Бездіяльність.Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність.
Бездіяльнність — це пасивна форма поведінки людини, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. /1 ст. 98/ Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними і юридичними властивостями, тобто вона суспільно небеспечна і протиправна, є свідомою і вольовою поведінкою людини.
Злочинна бездіяльність характерезується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини. Однак така характеристика стосується не реальної поведінки особи в момент вчинення злочину, а тих конкретних дій, які ця особа повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Звідси випливає, що обов`язковою умовою притягнення особи до відповідальності за бездіянність є наявність у неї обов`язку діяти певним чином і наявність реальної можливості діяти таким чином. /1 ст.99/
Обов`язок вчинити певні дії (повинність) може випливати з різних підстав:
а) із закону (наприклад, закон покладає на громадянина обов`язок повідомити органам влади про достовірно йому відомий злочин, що готується або вчинений — ст. 187 КК);
б) з професійних або службових функцій (наприклад, неподання допомоги хворому особою медичного персоналу — ст. 113 КК, службова недбалість — ст. 167 КК);
в) з договору (наприклад, злочинно недбале ставлення до охорони державного або колективного майна — ст. 91 КК);
г) з родинних відносин ( наприклад, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків — ст. 116 КК);
д) з попередньої поведінки особи, коли вона своїми діями створює небеспечне становище для іншої особи і внаслідок цього зобов`язана подати їй допомогу (наприклад, водій, винний в аварії, повинен надати допомогу потерпілому; невиконання такого обов`язку за певних умов тягне відповідальність за ст.111 КК — залишення в небеспеці)
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній обстановці мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і відвернути тим самим злочинні наслідки.
Отже при оцінці можливості (або неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід урахувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Ураховуються й суб`єктивні можливості цієї особи щодо виконання потрібних дій.
Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:
а) на особу був покладений спеціальний обов`язок вчинити дію, якою було б відвернено настання злочинного наслідку;
б) у особи була реальна можливість в даній конкретній ситуації вчинити відповідні дії і відвернути спричинення суспільно небеспечних наслідків.
Непереборна сила, непереборний фізичнний примус, психічний примус та їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію чи бездіяльність.
Дія чи бездіяльність — це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. Отже вольовий зміст дії або бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про кримінальну відповідальність.
Але трапляються ситуації, коли у вчиненій особою дії або бездіяльності її воля не проявляється і психофізична єдність діяння відсутня. В таких випадках в зв`язку з відсутністю певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в котрому немає прояву волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер.
Отже, тут відсутня і об`єктивна сторона злочину. До таких обставин відносяться:
1) непереборна сила;
2) непереборний фізичний примус (насильство);
3) психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.
Непереборна сила — це надзвичайне і невідтворне за даних умов явище. Джерелом непереборної сили можуть бути дії явищ природи, механізмів і пристроїв, хвороби та ін. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об`єктивна сторона злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може. Так, не несе кримінальної відповідальності за бездіяльність за ст. 113 КК лікар, який не зміг з`явитися до хворого і подати йому медичну допомогу внаслідок повені або землетрусу.
Під непереборним фізичним примусом розуміють такий фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство — застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень та ін.), який повністю пригнічує волю особи, підданої насильству, внаслідок чого вона позбавлена можливості обрати бажаний їй варіант поведінки і здійснює в результаті насильства рухи тіла, якими завдає шкоди, або ж не вчиняє тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації. Якщо фізичний примус непереборний (наприклад, зв`язаний охоронець не може перешкодити злочинцям вчинити розкрадання, касир видав злочинцям гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому діянні особи не має прояву її волі. Непереборний фізичний примус "руйнує" діяння, знищує його цілеспрямований і вольовий характер. В разі непереборного фізичного примусу немає дії або бездіяльності (в кримінальна-правовому розумінні) тієї особи, яку примушують, внаслідок чого вона й не може нести кримінальної відповідальності.
Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно-небеспечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключає діяти за своїм розсудом (за своєю волею), наприклад, внаслідок побоїв, що не становлять серйозної небеспеки для життя або здоров`я, вона повинна нести кримінальну відповідальність. Однак фізичний примус, котрий має місце, повинен розглядатися як обставина, що пом`якшує відповідальність (п.3 ст. 40 КК).
Психічний примус — це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння майнової чи моральної шкоди. В разі психічного примусу має місце залякування особи, яка піддана примусу, з тим щоб приневолити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто погрожує. Безумовно, волю особи, яку піддано примусу, деякою мірою обмежено, внаслідок чого вона відчуває ускладнення в обранні того чи іншого варіанту поведінки. Однак таке обмеження не носить абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підкріплюється фізичним насильством. У даному разі волю особи, щодо якої здійснюється насильство, повністю не паралізовано і вона має можливість обрати той чи інший варіант поведінки за своїм розсудом. Ось чому діяння (дія або бездіяльність), вчинені внаслідок психічного примусу, не виключає кримінальної відповідальності, але розцінюється як вчинене при пом`якшуючих обставинах (п.3 ст. 40 КК).
Дія або бездіяльність, вчинена внаслідок психічного примусу, не тягне кримінальної відповідальності лише за умови, що має місце стан крайньої необхідності (ст. 16 КК).
3. Суспільно небеспечні наслідки, їх поняття та види.
Найважливіша соціальна властивість злочину — його суспільна небеспечність — полягає в тому, що діяння (дія чи бездіяльність) посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкоду, збитки).
Суспільно небеспечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об`єкту, можуть бути поділені на наслідки у виді реальної шкоди і на наслідки у виді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди.
Суспільно небезпечні наслідки можна визначати як шкоду (збитки), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або ж небезпеку (загрозу) спричинення такої шкоди. /1 ст. 103/
Наслідки злочину різноманітні, вони можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріальні і наслідки нематеріальні.
До матеріальних наслідків належить майнова шкода у злочинах проти власності (глав ІІ Особливої частини КК), а також шкода, що носить особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження (ст.ст. 101-106 КК). У свою чергу злочинні наслідки майнового характеру можуть виражатися в так завній позитивній шкоді чи упущеній вигоді (неодержані доходи). Позитивна майнова шкода полягає в тому, що майно, яке перебувало в власності потерпілого, протиправно вилучається чи знищується або ж пошкоджується. В разі ж опущеної вигоди потерпілий не одержує тих майнових вигод, які він має право одержати за законом, договором чи іншою правовою підставою.
Нематеріальні наслідки являють собою такі зміни в об`єкті посягання, внаслідок яких порушуються ті чи інші інтереси учасників суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом і, як правило, не пов`язані з фізичним впливом на людину як на суб`єкта суспільних відносин або впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відносини. Тут може бути виділена шкода політична (злочини проти держави), організаційна (злочини службові, військові, проти порядку управління, правосуддя, суспільної безпеки, громадського порядку), соціальна (злочини проти політичних і трудових прав громадян).
Залежно від виду безпосеренього об`єкта, якому завдає шкоду злочин, наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. Так, шкода, що завдається службовою особою нормальній діяльності державного апарату при перевищенні влади або службових повноважень (ст. 166 КК), є основною, а шкода, що завдається особі, якщо перевищення супроводжується насильством або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч.2 ст. 166 КК), — додатковою. В той же час додаткові наслідки можуть бути поділені на обов`язкові (додатково обов`язкові), тобто, що мають місце завжди, в усіх випадках при вчиненні даного злочину, наприклад, шкода, що завдається здоров`ю потерпілого при грабежі (ч. 2 ст. 141 КК), і факультативні (додатково факультативні), що можуть мати місце, але можуть і бути відсутніми у злочині, наприклад, шкода особі чи власності при вчиненні хуліганства (ч. 2 ст. 206 КК).
Суспільно небеспечні наслідки мають істотне значення для особливостей конструювання об`єктивної стотрони складу злочину. В одних випадках наслідки включаються до диспозиції статті Особливої частини КК як обов`язкова частина складу злочину, в інших — не зазначаються в законі. Залежно від цього усі злочини за своєю об`єктивною стороною поділяються на дві групи:
- злочини з матеріальним складом (матеріальні злочини)
- і злочини з формальним складом (формальні злочини).
Злочини з матеріальним складом — це такі злочини, для об`єктивної сторони яких закон (диспозмція статті КК) вимагає встановлення не тільки діяння (дії або бездіяльності), а й настання суспільно небезпечних наслідків. /1 ст.105/
Злочини з формальним складом — це такі злочини, для наявнності об`єктивної сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння (дії або бездіяльності). /1 ст.106/
Наслідками в злочинах з матеріальним складом, як правило, є шкода матеріального (майнового) або особистого (фізичного) характеру. До таких злочинів відносяться, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень та ін.
В злочинах з формальним складом сам факт вчинення суспільно небеспечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює закінчений злочин. До таких складів відносяться, наприклад, образа, наклеп, спекуляція, одержання хабара, зазнаки неправдивий донос, втеча з під варти, дезертирство та ін.
Поділ злочинів на злочини з матеріальним і злочини з формальним складом відображає об`єктивно існуюче становище, коли в законі:
а) по-різному описується об`єктивна сторона складу злочину;
б) по-різному відображаються суспільно небезпечні наслідки. В злочинах з матеріальним складом необхідно встановити не тільки діяння, а й суспільно небезпечні наслідки, а також причинний зв`язок між ними. В злочинах же з формальним складом для кримінальної відповідальності достатньо встановити лише факт вчинення суспільно небезпечного діяння;
в) на підставі цього поділу по різному вирішується питання про момент закінчення злочину. Злочин з матеріальним складом визначається закінченим з моменту настання наслідків. Злочини же з формальним складом вважаються закінченими з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання наслідків.
4. Причинний зв`язок між суспільно небезпечними наслідками та суспільно небезпечними діяннями
Причинним зв`язком в кримінальному праві слід розуміти об`єктивно існуючий зв`язок між діянням — дією або бездіяльністю (причиною) — і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку. / 1 ст. 108/
При аналізі та встановленні причинного зв`язку між суспільно небезпечною дією або бездіяльністю і суспільно небезпечними наслідками слід виходити з таких положень.
1). Причинний зв`язок як ознака об`єктивної сторони злочину підлягає встановленню у разі, коли шкідливі наслідки є обов`язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Звідси випливає, що коли відсутнє небезпечне діяння, то немає необхідності встановлювати причинний зв`язок, бо немає першої (обов`язкової) ознаки об`єктивної сторони — діяння. У разі відсутності наслідку (за наявності відсутнності суспільно небеспечного діяння) має місце або замах на злочин, або склад формального злочину, або взагалі немає складу злочину. Якщо ж причинний зв`язок між діяннями і наслідком не встановлений, об`єктивна сторона злочину з матеріальним складом відсутня внаслідок відсутності такої обов`язкової її ознаки, як причинний зв`язок.
2)Причинний зв`язок — це об`єктивно існуючий зв`язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками). Причинний зв`язок між злочинною поведінкою і суспільно небезпечними наслідками існує об`єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини — слідчого, прокурора, суду. Даний зв`язок як зв`язок між явищами об`єктивної дійсності є пізнавальним. Тому за кожною кримінальною справою для наявності об`єктивної сторони злочину з матеріальним складом необхідно встановити не тільки діяння, а й суспільно небезпечний наслідок, а також причинний зв`язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності.
3)При аналізі причинного зв`язку слід ураховувати, що в природі і суспільстві усі явища взаємопов`язані, перебувають у тісній взаємодії. В об`єктивному світі існує загальний і універсальний каузальний зв`язок. Тому якщо розглядати усю сукупність причинно наслідкових зв`язків і ланцюжків, що призвели до злочинного наслідку, то досить важко встановити, яке ж явище є причиною, а яке — наслідком, бо наслідок як результат дії — причини в той же час за певних умов сам трансформується в причину і викликає новий наслідок. Тому для того, щоб чітко встановити зв`язок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища — причину і наслідок, тобто суспільно небезпечну дію (бездіяльність) і суспільно небезпечний наслідок — від інших причинно -наслідкових ланцюжків і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є діяння причиною даного наслідку.
4)Причинний зв`язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливо настання наслідку. З цього випливають такі найважливіші вимоги:
а) причина (діяння) в часі повинна була передувати наслідку. Однак зовнішньої (часової) залежності в послідовному розвитку подій недостатньо, адже відомо, що після цього не завжди означає внаслідок цього;
б) причина (діяння) не тільки повинна передувати наслідку в часі, а й викликати його. Відомо, що причинний зв`язок за своєю суттю є зв`язком генетичним (зв`язок породження). Тут діяння завжди повинно викликати (породжувати) настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому суспільно небезпечна дія як активна форма поведінки людини безпосередньо заподіює шкоду, тобто безпосередньо здійснює (причина) негативний, руйнівний вплив на об`єкт кримінально правової охорони і викликає тим самим настання суспільно небезпечного наслідку. На відміну від цього бездіяльність завдає шкоди опосередковано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинного зв`язку, не виконує покладеного на неї обов`язку по виконанню активних дій, якими вона мала відвернути шкоду, що загрожує об`єкту. Внаслідок пасивної поведінки особи і дії інших сил та засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесів — хімічних, біологічних, паталогічних та ін.) суспільно небезпечні наслідки настають як факт реальної дійсності. Однак це зовсім не означає, що в останньому випадку немає причинного зв`язку між бездіяльністю і наслідками, що сталися. Такий зв`язок існує. Але він лежить в площині не виконання особою своїх обов`язків (активних дій) по відверненню шкоди (за наявнності реальної можливості виконати такі дії) і фактичним заподіянням цією пасивною поведінкою шкоди (суспільно небезпечних наслідків);
в) причинний зв`язок має місце лише у разі, коли діяння є головною (визначальною) умовою настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило вельми важливо ураховувати в ситуаціях, коли в причинний рядок втручаються різні додаткові сили, умови та чинники — дії інших осіб, різні процеси (паталогічні, біологічні та ін.), тобто має місце кілька (множинність) чинників, що тією чи іншою мірою сприяють настанню суспільно небезпечних наслідків. Діяння слід розглядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без неї (при теоретичному, штучному виключенні діяння з цього ланцюгу чинників) суспільно небезпечні наслідки не сталися б. В даній конкретній обстановці діяння завжди створює конкретну можливість настання наслідків і є в такому разі їх причиною;
г) діяння перебуває в причинному зв`язку з наслідком, коли воно з неминучістю породжує цей наслідок. Йдеться про те, що діяння з урахуванням його характеру та інтенсивності (стрімкості), а також місця, часу, обстановки, засобів вчинення злочину, особливостей його об`єкта і предмета створює реальну можливість настання наслідків. Діяння тут з необхідністю, з неминучістю (закономірно) викликає настання наслідку. Наслідок тут органічно притаманний (реальна можливість) цьому діянню. Має місце необхідний причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та його наслідками.
Необхідний причинний зв`язок слід відрізняти від випадкового причинного зв`язку. Необхідний причинний зв`язок відображує закономірності розвитку об`єктивного світу, коли причина сама в собі містить реальну можливість настання наслідку. При необхідних причинних зв`язках людина, пізнаючи об`єктивний світ, здатна передбачити розвиток природного ходу явищ. Вчиняючи ті чи інші дії, що із закономірністю викликають настання наслідків, вона здатна передбачити настання цих наслідків. Ось чому необхідний причинний зв`язок має кримінально -правове значення, і наслідки, що сталися від дії (бездіяльності) особи за наявності її умислу або необережності, ставляться їй за вину.
На відміну від цього випадкові причинні зв`язкине відображують закономірності розвитку подій. Вони є наслідком випадкового пересічення причинно-наслідкових ланцюжків (іноді багатьох). Тут діяння з урахуванням об`єктивно-предметних умов містить лише абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків.
Урахування наведених вище положень має важливе значення для вирішення питання про наявність (або, навпаки, відсутність) в кожному конкретному випадку причинного зв`язку між суспільно небезпечним діянням і наслідком. Встановлення необхідного причинного зв`язку означає констатацію об`єктивної сторони злочину з матеріальним складом.
В теорії кримінального права запропоновані такі "види" необхідних причинних Зв`язків, що мають кримінально-правове значення і зустрічаються найчастіше.
а) причинний зв`язок при так званому безпосередньому спричиненні. Такий зв"язок іноді називають безпосереднім або прямим причинним зв`язком (наприклад, постріл з пістолета, що привів до смерті потерпілого);
б) опосередкований необхідний причинний зв`язок, коли суб`єкт для спричинення суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, інші засоби вчинення злочину або використовує поведінку інших осіб, наприклад, неосудних або осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності (таких, що виступають як "знаряддя" вчинення злочину), або поведінку тварин, наприклад, спеціально дресованих собак тощо;
в) необхідний причинний зв`язок при співучасті, коли дій співучасників (організатора, підмовника, пособника) знаходяться у причинному зв`язку із злочином, вчиненим виконавцем;
г) необхідний причинний зв`язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Ці умови виступають як каталізатори (прискорювачі) настання насліків (наприклад, стан сп`яніння, хвороба потерпілого та ін.).
Необхідний причинний зв`язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками завжди означає наявність об`єктивної сторони злочину з матеріальним складом. Але це лише необхідна передумова вирішення питання про наявність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Потрібно ще встановити суб`єктивну сторону злочину — вину особи у формі умислу або необережності щодо наслідку, який настав.
5. Факультативні ознаки об`єктивної сторони злочину
До факультативних ознак об`єктивної сторони злочину належать: місце, час, спосіб, засоби і знаряддя злочину, обставини скоєння злочину. /2 ст.59/ факультативними вони називаються через те, що включаються не в усі склади злочинів.
Є чимало злочинів, коли ці обставини не впливають на юридичну кваліфікацію скоєного діяння. Наприклад, у складах злочинів, предбачених ст. 56-58, 69, 180 КК та ін., ці обставини не впливають на кваліфікацію. Так суспільна небезпека посягання на життя працівника міліції, військовослужбовця або народного дружинника у зв`язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю по охороні громадського порядку є однаково високою, незалежно від того, коли, де, яким чином, за яких обставин скоєнно цей злочин (ст. 190 КК).
Так само, коли йдеться про шпигунство, диверсію та інші злочини (ст. 57, 60 КК).
Проте в деяких випадках ці ознаки законодавець використовує для визнання і розмежування різних за характером і ступенем суспільної небезпеки діянь. Тоді вони стають обов`язковими або, як їх називають, кваліфікуючими ознаками. Крім цього, деякі з них виступають як обставини, що обтяжують відповідальність (ст. 41 КК).
Місце скоєння злочину — певна територія, на якій відбувся злочин. Так ст. 69 КК встановлює відповідальність за дії, що дезорганізовують роботу виправно-трудових установ, тобто місцем злочину є місце позбавлення волі. Місце є необхідною ознакою і в складах злочинів, передбачених ст. 161, 163, 183, 184, 201 КК та ін.
Час скоєння злочину — це той часовий період, протягом якого скоєно злочин. Так, ст. 161 КК встановлює відповідальність за полювання в заборонений час; ч. 3 ст. 232 КК — за непокору військовослужбовця у воєнний час або в бойовій обстановці та ін.
Спосібскоєння злочину — це та форма, в якій виражається злочинне діяння. Так, ст. 140 КК встановлює відповідальність за таємне розкрадання чужого майна (крадіжку), а ст. 141 КК — за відкрите розкрадання чужого майна — грабіж. Ст. 93, п. "е" КК — за навмисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох людей.
Засобискоєння злочину — це знаряддя, пристосування, з допомогою яких коївся злочин. Ст. 161 КК встановлює відповідальність за полювання забороненими знаряддями і способами; ст. 162 КК — за незаконне заняття рибним, звірним промислом, забороненими способами та знаряддями лову.
Обставинискоєння злочину — це ті об`єктивні умови, в яких відбувається подія злочину. Так, ст. 188 КК встановила відповідальність за опір представникові влади при виконанні службових обов"язків, ст. 245 КК — за навмисне знищення або пошкодження військового майна у воєнний час чи в бойовій обстановці.
Висновки
В даній курсовій роботі ми розкрили суть об`єктивної сторони злочину і розглянули слідуючі питання: поняття, ознаки і значення об`єктивної сторони злочину; суспільно небеспечне діяння (дія чи бездіяльність); умови відповідальності за бездіяльність; значення непереборної сили, фізичного та психічного примусу; суспільно небезпечні наслідки, їх поняття та види;причинний зв`язок між суспільно небезпечними наслідками та суспільно небезпечними діяннями; факультативні ознаки об`єктивної сторони злочину.
З усіх цих питань, які ми розкрили в даній курсовій роботі можна зробити висновок про значення об`єктивної сторони злочину.
По-перше, об`єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені усі ознаки об`єктивної сторони складу злочину.
По-друге, ознаки об`єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпеку злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обставини вчинення злочину, тяжкість наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпеки як соціальної якості злочину. У цьому зв`язку обєктивні ознаки діяння ураховуються передусім питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнані їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб вчинення злочину багато в чому визначають тяжкість покарання, яке встановлено в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини.
По-третє, об`єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об`єктивної сторони дає змогу встановлювати інші елементи та ознаки складу злочину: об`єкт, якому заподіюється шкода даним злочином. відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в дисппозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати скоєне.
По-четверте, об`єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відокремлення злочинних діянь від незлочинних . Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину. Хуліганство, відповідальність за яке встановлено в ст. 206 КК. тобто умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, відрізняється від адміністративно караного дрібного хуліганства за об`єктивною стороною.
По-п`яте, урахування ознак об`єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити характер та ступінь суспільної небезпеки злочину і згідно з цим призначити покарання, відповідне скоєному.
Список використаної літератури
1. Кримінальне право України, Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін.; Х.: Право, 1997р. — 368 с.
2. Кримінальне право України, Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А.; Київ: Наукова думка, 1995р.
3. Кримінальне право України, Матишевський П.С., Яценко С.С.; Київ: Юрінком, 1996р. — 288с.
4. Науково — практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997р. / За редакцією В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. — К.: Юрінком, 1997р. — 960 с.
5. Кримінальний Кодекс України. Прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. Офіційний текст. К.: Юрінком Інтер, 2001. – 239 с.
6. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. К.: Атака, 2004. – 486 с.
7. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -478 с.
8. Кримінальне право України:Загальна частина/ За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -Х.: Право; К.: Юрінком Інтер, 2002. –414 с.
9. Кримінальне право України в питаннях і відповідях: (Посібник для підготовки до іспитів)/ Нац. акад. внутр. справ України; Відп. ред. Я.Ю.Кондратьєв. -К.: Вид-во НАВСУ: Правові джерела, 1999. -195 с.
10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник.-3-тє, вид., переробл. та допов.. -К.: Юридична думка , 2004. -351 с.