Вступ

На сьогоднішній день основними умовами існування людства на початку XXI століття стали необхідність переходу до нової стратегії розвитку суспільства на основі знань, інформації та високоефективних технологій. Розвиток науки і техніки, поява якісно нових інформаційних потреб підвищують роль інформаційного чинника. Провідною глобальною і дедалі міцнішою тенденцією кількох останніх десятиліть став процес становлення національного та глобального інформаційного суспільств. Це призвело до кардинальних, епохальних змін, зрушень та трансформацій в усіх сферах суспільного життя, зокрема в соціальній, політичній, культурній, освітянській та ін.

Процес створення інформаційного суспільства зумовив цілком очікувану зацікавленість з боку вчених в усьому світі: як вітчизняних так і зарубіжних. Як наслідок, ми можемо спостерігати стрімко зростаючу кількість наукових публікацій, які висвітлюють це явище, враховуючи всі аспекти людського буття.

Мета та основні завдання роботи:

‒ проаналізувати виникнення і розвиток концепції інформаційного суспільства та її співвідношення з концепцією постіндустріального суспільства;

— сформувати узгоджені уявлення про заміну індустріального суспільства інформаційним;

‒ навести визначальні риси інформаційного суспільства.

1. Виникнення і розвиток концепції інформаційного суспільства

XXI ст. характеризується переходом провідних країн світу від індустріальної економіки до інформаційної, посиленням тенденцій глобалізації економіки і культури, бурхливим розвитком процесів міжнародної інтеграції та регіоналізації.

Україна долучається до світового процесу формування нового, інформаційного суспільства. Реалії інформаційного суспільства дедалі відчутніше змінюють життя населення, викликають соціально-економічні трансформації. Тому потрібно вивчати і прогнозувати цей процес, аби мати можливість впливати на нього з найбільшою користю для соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

В сучасному інформаційному світі набагато важливішим є відношення до інформації та виробництва, засобів інформаційної індустрії. На сьогодні географічне положення визначається не розташуванням країни відносно системи географічної зональності, джерел природних ресурсів, шляхів сполучення, а характером інтегрованості в інформаційні потоки і відношенням до інформаційної індустрії в її глобальному вимірі.

Концепція інформаційного суспільства існує уже майже 50 років. Впродовж цього часу тенденції її постійно змінювались, іноді навіть досить радикально – від вкрай песимістичних прогнозів (подавався детальний аналіз тих небезпек, які очікують на людство з приходом нового етапу його розвитку) до бачення цього ж етапу в «рожевих окулярах». Така різноманітність не є випадковою – адже скільки людей стільки й думок.

Зрештою і саме поняття «інформаційне суспільство» не є таким уже й однозначним та передбачуваним. Що ж насправді несе з собою цей новий етап нашого розвитку? [2, c. 55-56]

Як уже зазначалося поняття «інформаційне суспільство» ретельно проаналізовано у працях великої кількості вчених та дослідників таких як: Д. Белл, М. Кастельс, Е. Тофлер, Й. Масуда, Ю. Хаяші, У. Мартін, Ф. Махлуп та багато інших.

Протягом останніх 10‒15 років з’явилася значна кількість праць вітчизняних учених таких як : А. Колодюк, В. Лях, Є. Макаренко, О. Шевчук, О. Голобуцький, В. Руденко, Д. Дзвінчук, О. Маруховський та ін.

Не менш значним є доробок російських дослідників. Зокрема, варто відзначити праці таких науковців як: Р. Абдєєв, О. Вартанова, С. Дука, В. Іноземцев, Л. Землянова, І. Алєксєєва ін.

У працях зарубіжних та вітчизняних науковців аналізуються, щоправда різною мірою глибини, майже всі аспекти формування інформаційного суспільства, а також безліч проблем, породжуваних цим об’єктивним процесом. При цьому найменш дослідженими аспектами, особливо у вітчизняній науковій літературі, були і залишаються теоретико‒концептуальні засади інформаційного суспільства.

Вперше відносно чітко концепція інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60‒х – на початку 70‒х років ХХ століття.

Винайдення самого терміну «інформаційне суспільство» приписується Ю. Хаяші, професору Токійського технологічного інституту. Так в 1969 році відразу декілька груп японських дослідників підготували японському  уряду звіти: «Японське інформаційне суспільство: теми і підходи» та «Контури політики співпраці інформатизації японського суспільства», а в 1971 році так званий «План інформаційного суспільства» [2, c. 57].

Варто зазначити, що згадані документи дещо вузькоспеціалізовані та були спрямовані на прогнозування економічних наслідків виникнення інформаційного суспільства. Ймовірно модель «інформаційного суспільства» так би і залишилась суто японською програмою економічного та технічного розвитку, однак, ще раніше завдяки американському соціологу Д. Беллу з’явилась інша концепція майбутнього розвитку суспільства – «постіндустріальна». Термін «постіндустріалізм» був запропонований Беллом у 1962 році, а сформована концепція була викладена ним у своїй праці «Прихід до інформаційного суспільства» у 1973 році.

Незважаючи на іншу назву, вона була близькою за суттю японській концепції. Однак, на відміну від японської концепції, яка мала чітко виражене технічно‒економічне спрямування, американська модель передбачала зміни також і в соціальному та політичному аспектах. Якийсь час дві моделі існували паралельно, але наприкінці 70‒х років відбувається їх  поступове зближення до практично повного поєднання. І справді, сьогодні на рівні побутового спілкування терміни «інформаційне суспільство» та «постіндустріальне суспільство» вживаються практично як синоніми [8, c. 363].

2. Суть інформаційного суспільства, особливості його формування та розвитку в Україні

Інформаційне суспільство — це суспільно-економічне середовище, що характеризується:

—         розвиненою інформаційно-комунікаційною інфраструктурою та прискореним розвитком високотехнологічних галузей економіки;

—         широким доступом громадян до інформації, освіти, культурного надбання, можливостей роботи і спілкування;

—         новими вимірами прав і свобод громадян;

—         високими темпами економічного зростання.

Інформаційне суспільство суттєво змінює традиційні уявлення про працю, освіту, культуру, спілкування, соціально-політичне життя. Сьогодні якнайшвидше впровадження тих або інших рис інформаційного суспільства в теперішню суспільно-економічну систему — головне завдання політичних та професійних еліт найбільш розвинутих країн Європи, Америки, Азії.

В Україні відбувається формування правових засад побудови інформаційного суспільства. Прийнято закони «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про телекомунікації», «Про національну програму інформатизації», «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»; Указ Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій»; Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації», «Про затвердження Державної програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 роки».

Базовим законом в сфері інформації є Закон України «Про інформацію». Ним встановлюються загальні правові засади одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Поширення дії закону на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. Основними визначеними законодавчо принципами інформаційних відносин є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації [6, c. 68].

У законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» визначено завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні. Основними стратегічними цілями є: розробка та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя; забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення; використання ІКТ для вдосконалення державного управління.

Створення єдиного інформаційного простору держави неможливе без підвищення середнього рівня інформатизації регіонів. Потреби оперативного одержання і обробки великих обсягів різнопланової інформації визначають об’єктивну необхідність застосування в управлінській діяльності сучасних інформаційних технологій, насамперед, створення комп’ютерних регіональних і локальних баз і банків даних (БД і БнД), телекомунікаційних мереж для передавання даних і систем інформаційно-аналітичної підтримки прийняття управлінських рішень на всіх рівнях регіонального управління.

Проблеми соціально-економічного розвитку регіону повинні вирішуватись на основі комплексного підходу до прогнозування та планування, з поєднанням галузевого та територіального принципів, з урахуванням багатоаспектної інформації. Це, у свою чергу, потребує вирішення цілої низки питань пов’язаних з особливостями інформаційного забезпечення управлінських процесів, зокрема з великими обсягами інформації, великою кількістю джерел інформації, складним та багаторазовим перехрещенням безлічі інформаційних потоків, часто зі слабкою їх взаємодією або взагалі її відсутністю через те, що управління регіонами у більшості випадків виконується не одним, а сукупністю територіальних, галузевих та багатогалузевих органів, відсутністю уніфікованих документів в багатьох інформаційних потоках, відсутністю єдиної регламентованої системи показників функціонування регіонів.

Нині економічно розвинуті країни світу усіляко сприяють подальшому розвитку елементів інформаційного суспільства, а проблемою решти країн тією чи іншою мірою стає так званий «цифровий розрив» (або «інформаційна нерівність») — відставання у даній галузі. Основна загроза цього відставання у сьогоднішніх умовах полягає у неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів, гальмування її розвитку і перетворення її на залежного «донора» розвинених держав. Для України цей ризик залишається актуальним [6, c. 69].

Про актуальність та безальтернативну необхідність побудови інформаційного суспільства в Україні говорять О. Шевчук та О. Голобуцький у своїй праці «Е‒Ukraine»: «нам тепер жодними щитами не оборонитись від світу. Ми увійшли у вільний світ ‒ але ж і він так само увійшов у нас. Сьогодні вислів «в окремо взятій країні» стосовно будь‒чого остаточно втрачає сенс» [10, c. 54].

Створюється єдиний інтелектуальний і емоційний простір. Його принципом існування є доступність для кожного і можливість включення ‒ принаймні потенційна ‒ всіх членів суспільства і його інститутів. Саме ця ознака поширює новий простір на Африку і віддалені острови. А вже ми, країна в географічному центрі Європи, не можемо не бути часткою його.

Новий, Інформаційний світ потребує Інформаційної України, оскільки без нас всесвітню мережу буде розірвано, а її функціонування буде обмеженим і неефективним. А отже ‒ вже не зможе йти мова про Глобальне Інформаційне Суспільство ‒ не обмежене нічим і всеохоплююче [10, c. 55].

Звичайно ж багато хто може заперечити, що думати про побудову нового передового суспільства в Україні передчасно, оскільки існує значна кількість насущних проблем в економічній, політичні та соціальній сферах і вирішення цих проблем для простого громадянина є більш важливим і зрозумілим. Безперечно добробут людей сьогодні та поточний фінансово‒економічний стан нашої країни може видаватися більш актуальним, ніж складання довготермінових стратегій розвитку. В той же час всі ми маємо усвідомити, що тактика без стратегії не є ефективною, оскільки те, що допоможе вирішити проблему зараз, уже через декілька років може створити ще більші труднощі.

Сучасний глобальний розвиток суспільства ставить перед нашою державою вимоги побудови такого суспільства, яке не буде відставати від інших. Якщо наша держава не буде відповідати цим вимогам, то чи потрібні ми світовому суспільству? Якщо зараз ми не задумаємось про те, що буде з нами у майбутньому, то яким для нас буде це майбутнє?

Починає потроху усвідомлювати це і українська влада. Прийнято ряд законодавчих і підзаконних нормативно‒правових актів, які визначають основні принципи впровадження стандартів інформаційного суспільства в Україні, серед них найважливішим, на нашу думку, слід вважати Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007‒2015 роки». У ньому зазначено: «…основним завдання розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних інформаційно‒комунікаційних технологій можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовувати свій потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку країни на основі цілей і принципів, Проголошених Організацією Об’єднаних Націй Декларації Принципів та Плану Дій, напрацьованих на всесвітніх зустрічах на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 року; Туніс, листопад 2005 року) та Постанови Верховної Ради України від 01 грудня 2005 року «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» [2].

Таким чином, інформаційне суспільство, приходу якого ми всі так очікували, фактично вже не є суспільством майбутнього – воно вже стало нашим сьогоденням. Варто, на нашу думку, ще раз зазначити його головні риси :

— значне підвищення важливості інформації і знань у житті суспільства;

— збільшення кількості інформаційних комунікацій, продуктів і послуг в економіці країни;

— залучення держави до світового інформаційного простору, що забезпечить можливість використовувати глобальні світові ресурси;

— запровадження нової системи цінностей громадянського суспільства, в якому окремо взята людина та її потреби будуть мати найбільше значення [2, c. 58].

3. Шляхи та перспективи розвитку інформаційного суспільства в Україні та світі

В останні десятиріччя відчувається величезний попит на інформацію, а значить, і на комунікації, що зумовлюється діловими зв’язками, обмінами, глобалізацією конкуренції тощо. Цей попит викликаний і підтримується значними змінами в самих інформаційних і комунікаційних технологіях, в основі яких лежать три основні сили: 1) розширене використання комп’ютерної техніки; 2) зниження ціни на передачу інформації; 3) поєднання комп’ютерної техніки і комунікаційного обладнання. Залежно від контексту і змісту інформація може подаватися у вигляді тексту, графіки, звуку, відео чи в будь-якій іншій формі. Інформаційні і комунікаційні технології, зумовлені розвитком знань, в свою чергу, стають важливим елементом, що прискорюють розвиток останніх [11, c. 4].

В Європі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій ведеться заради створення єдиної системи інформаційного управління на рівні національно-державної політики. Так, у Великобританії програма створення електронної державної служби складена на основі положень «Білої книги з модернізації уряду» (Modernising Government White Paper) і називається «Електронні громадяни, електронний бізнес, електронна державна служба. Стратегічна концепція обслуговування суспільства в інформаційну епоху» ( «E -citizen, е-business, e-government. A strategic framework for public service in the Information Age «).

У 1995 р. Фінляндія розробила власну аналогічну програму — «Фінський шлях в інформаційне суспільство». У 1996 р. у ФРН побачила світ така ж програма — «Шлях Німеччини в інформаційне суспільство». Протягом 1990-х років такого роду програми були прийняті більшістю найбільш розвинених держав, що входять в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), а також цілим рядом країн, що розвиваються.

Сьогодні в цих країнах діє вже друге або навіть третє покоління подібних програм: рішення спочатку поставлених завдань тягло за собою постановку нових, більш амбітних. Так, у 1999 р. у США приймається «Стратегічний план Національної адміністрації з телекомунікацій та інформації США». Відповідно до нього Концепція національної інформаційної інфраструктури стала ключовим елементом рішення головної управлінської задачі, яку США поставили перед собою на XXI століття, а саме — виключення взаємно руйнівної конкуренції через формування інформаційного механізму прийняття взаємоузгоджених ділових рішень.

У цій концепції передбачається розвиток системи інформаційно-комунікаційних технологій, орієнтованої на вирішення конкретних державних завдань.

З 1999 р. Комісія ЄС приступила до виконання програми «Електронна Європа» (e-Europe), і послідовно з’явилися програми «Електронна Європа-2002» і «Електронна Європа-2005». Згідно з цією програмою об’єднана Європа повинна мати: державні послуги сучасної якості в режимі он-лайн, а саме:

– електронний уряд,

– послуги електронного навчання,

– електронної охорони здоров’я;

– динамічну (конкурентну) середу електронного бізнесу;

– безпечну інформаційну інфраструктуру.

Зазначене передбачає відповідну адаптацію законодавства на національному та європейському рівнях: прийняття законодавчих актів, що знімають труднощі у формуванні та розвитку системи «електронних послуг»; посилення конкурентоспроможності і взаємодії всіх секторів інформаційного управління; створення єдиної системи усього розмаїття інформаційних мереж і забезпечення широкого доступу до неї.

Подібним чином, на Конференції міністрів країн Центральної та Східної Європи у Варшаві в 2000 р. було прийнято рішення про розробку єдиної для цих країн програми «Електронна Європа Плюс», створено низку міжнародних організацій, покликаних сприяти побудови інформаційного суспільства. Нарешті, під егідою ООН проводяться Всесвітні зустрічі з інформаційного суспільства: в 2003 р. така зустріч пройшла в Женеві, а в 2005 р. в Тунісі [7, c. 65].

Слід зазначити, що в Європі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій ведеться заради створення єдиної системи інформаційного управління на рівні національно-державної політики. Так, у Великобританії програма створення електронної державної служби складена на основі положень «Білої книги з модернізації уряду» (Modernising Government White Paper) і називається «Електронні громадяни, електронний бізнес, електронна державна служба. Стратегічна концепція обслуговування суспільства в інформаційну епоху» ( «E -citizen, е-business, e-government. A strategic framework for public service in the Information Age «). Згідно з цією програмою, в країні до 2008 р. планувалося всі послуги держави зробити доступними по електронних каналах, причому раз на шість місяців публікувати звіти з контролем досягнутих результатів.

Таким чином, виважена державна політика у галузі інформації та комунікації має забезпечити становлення інформаційної економіки, а згодом інформаційного суспільства — головної мети європейських країн на XXI століття. Україна, яка прагне до європейської інтеграції, асоційованого членства в Євросоюзі, узгоджує свої позиції розвитку суспільства з європейськими перспективами. Високий науковий потенціал України, розробки і ноу-хау в інформаційній сфері, інформаційний потенціал і фундаментальні дослідження обумовлюють такі положення інформаційної політики, як вплив інформаційних і комунікаційних процесів на консолідацію суспільства, формування громадської думки, підприємництва і економіки, міжнародне співробітництво.

Отже, концептуальні напрямки національної інформаційної політики містять різні за своїми характеристиками складові регіональних стратегій і світових підходів до розвитку постіндустріальної цивілізації. Концепція інформаційного суспільства, зміна традиційних економічних відносин, нова система комунікацій і вплив нових технологій на соціальну сферу обумовлюють нові тенденції загальних політичних рішень, нового всесвітнього мислення, нових шляхів інтегрування держав як на регіональному, так і глобальному» рівнях.

У міжнародній практиці в якості інтегрованої ознаки рівня розвитку інформаційного суспільства або його структурних елементів застосовуються композитні ІКТ-індекси (е-індекси). побудовані на базі наборів ІКТ-індикаторів. При цьому вибір індикаторів і методика побудови індексу в значній мірі залежить від обраних в державі пріоритетів. До основних індикаторів експерти включають, наприклад, індикатори стану доступу до телекомунікаційної інфраструктури (ТКІ): радіо, телебачення, телефону, персональних комп’ютерів (ПК). Інтернет населення в загалі, окремо в освітніх закладах, в установ, місцевої влади і Уряду та ін. [1]

За інформацією РІА-Новини Виборча комісія Великої Британії вирішила використати популярну соціальну електронну мережу Facebook для реєстрації виборців для участі в майбутніх парламентських виборах. Даний захід надасть змогу залучити до участі у демократичному процесі голосування максимальної кількості британців, головним чином молоді.

Одним з пріоритетів науково-технічного та інноваційного розвитку України, визначених Законом України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, є необхідність збільшення фінансування Національної програми інформатизації з включенням до її складу всіх проектів інформатизації, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Проте, сфера розвитку інформаційного суспільства як і інші сфери внаслідок економічної кризи зазнала втрат в Україні, але їх масштаби значно менші ніж в інших сферах таких, наприклад, як будівництво, металургія, транспорт або хімічна промисловість.

Сучасний етап розвитку інформаційного суспільства характеризується фундаментальними змінами майже у усіх сферах буття людини: економічній, соціальній, політичній, культурній. Усі вони відбуваються піл величезним впливом глобального інформаційного суспільства, яке проголошує інформацію, знання та постійне самовдосконалення особистості рушійними силами суспільного прогресу.

Настає якісно новий етап у розвитку процесів обміну інформацією. Інтенсивне впровадження та переплетення локальних та глобальних інформаційних мереж створює принципово нові засоби інформаційного обміну та інструменти впливу на масову свідомість, посилюючи значення соціально-психологічних. культурних та духовних аспектів становлення глобального інформаційного суспільства. З огляду на це. актуальними є проблема формування моральної особистості в інформаційному соціумі, вивчення позитивних та негативних факторів, що впливають на цей процес, наслідків впливу масового суспільства і культури на світосприйняття та духовний розвиток індивідуума, процесів впливу засобів масової інформації (далі — ЗМІ) та Інтернету на свідомість особистості, розробка методів застосування інформаційних технологій із метою забезпечення рівних умов та можливостей морального розвитку всіх людей, незважаючи на соціально-майновий стан, національність, політичні вподобання, конфесійну приналежність, особливості світосприйняття [3, c. 168-169].

Розвиток інформаційного суспільства на сучасному етапі мас супроводжуватися як модернізацією соціально-економічних структур, так і створенням нових. Однією із таких структур має бути структура на яку покладається реалізація послуг електронного бізнесу. Необхідно також відзначити, що виникнення інформаційного суспільства стало можливим завдяки розвитку інформаційних технологій: появі цифрових способів обробки інформації: бурхливому розвитку електроніки: опануванню людиною космосу і створенню супутникових технологій зв’язку: розробці інформаційних мережевих технологій і створенню Інтернету. Це своєю чергою, вимагає нового інституційного обґрунтування засад розвитку інформаційного суспільства та його впливу на електронну комерцію. Одна з найважливіших рекомендацій «Плану Дій» Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства наголошує на тому, що успішна розробка і реалізація електронних стратегій можливі лише на основі діалогу і розвитку партнерства.

За умов правильного використання інформаційно-комунікаційні технології стають потужним засобом електронного залучення, економічного розвитку та демократизації суспільних процесів. Таким чином, інформаційне суспільство є новою фазою розвитку передових країн, основу якої становлять інноваційно-інформаційні технології. Все більше людей «втягується в розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її. викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють її. Цей процес інформатизації не залишає жодну сферу соціальної активності: від повсякденного життя до міжнародних відносин та від сфер дозвілля до виробничих відносин» [5, c. 36].

Висновки

Розвиток інформаційного суспільства можливий лише на основі комплексного підходу, який включає стратегічне бачення інформатизації суспільства, чіткі пріоритети цієї інформатизації, координується із наявними соціально-економічними, політичними та культурними умовами держави й міжнародною практикою та пов’язується із розвитком економіки й країни в цілому.

Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно стати одним з пріоритетних завдань держави як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах інтеграції нашої держави у європейські та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної незалежності, конкурентоспроможності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії. Але порівняно з розвиненими країнами нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання «цифрової нерівності» для України є виважене, координоване державою співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду на основі розкриття та розвитку власного потенціалу. Виходячи з цієї формули, оптимальними стратегічними напрямами формування сучасного інформаційного суспільства в Україні мають бути такі.

— Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм спілкування між державними органами і фізичними та юридичними особами. Вирішення питання інформаційної відкритості виконавчої влади, з чим нерозривно пов’язана проблема штучного обмеження доступу суспільства до інформації.

— Підвищення ролі громадськості й мас-медіа у створенні нового інформаційно-комунікаційного середовища в країні. Основне питання демократії – здатність держави забезпечити рівний та всеосяжний доступ до основних громадянських прав и свобод (зокрема свободи слова) – в умовах інформаційного суспільства набуває нової якості. Держава повинна стати координатором дій різних суб’єктів суспільства, сформувати таку правову і нормативну базу, що спрямує їхню діяльність у річище, сприятливе для розвитку суспільства і особистості.

— Прискорення впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя, економіку України, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

— Удосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин, виробництва програмного забезпечення, діяльності постачальників інформації та послуг зв’язку, режиму діяльності систем електронної торгівлі й оплати, реклами, публікацій, функціонування глобальних комп’ютерних мереж, запобігання поширенню шкідливої та незаконної інформації глобальними комп’ютерними мережами.

— Подолання поширеної у суспільстві «комп’ютерофобії», застарілих стереотипів сприйняття ЕОМ та сучасних засобів комунікації, забезпечення комп’ютерної грамотності населення, насамперед шляхом створення освітньої системи, орієнтованої на використання нових інформаційно-комунікаційних технологій.

— Захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту приватної інформації про особу, підтримки демократичних інститутів, удосконалення правового урегулювання питань інтелектуальної власності та мінімізації ризику інформаційної нерівності.

— Створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров’я, освіти, науки, культури, охорони довкілля.

Список використаної літератури

1. Воробйова О. П. Інформаційне суспільство та його вплив на становлення електронного бізнесу // Демократичне врядування. – 2010 .- Вип. 5
2. Гривнак Б.Л. Суспільство яке ми будуємо: концепція інформаційного суспільства в сучасному світі // Гілея . – 2011. – Спецвипуск.
3. Додонов О., Горбачик О., Кузнєцова М. Державна інформаційна політика і становлення інформаційного суспільства в Україні // Стратегічна панорама. – 2007. – № 1. – С. 166-170.
4. Дрожжинов В., Штрик А. Электронное правительство информационного общества. – pcweek.ru/year2000/n15/cp1251/strategy/ index.htm
5. Зощенко О.В. Інформаційне суспільство: ознаки і динаміка/ Інтелект. Особистість. Цивілізація: Тематичний збірник наукових праць із соціально-філософських проблем. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2008 – 50 с.
6. Лисенко А. Деякі аспекти вивчення інформаційного суспільства // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.  Географія. – 2008. – Вип. 55.
7. Ошитко О.В. Сучасний стан та перспективи інформаційної політики країн Європи // Гілея. – 2011. – Вип. 47
8. Руденко В.Д. Інформаційне суспільство / В.Д. Руденко.‒ Енциклопедія освіти; Акад. пед. наук України, головний ред. В.Г. Кремень. ‒ К.: Юрінком Інтер, 2008. ‒ С. 363‒364.
9. Степанов В. Ю. Інформаційне суспільство: культура особистості// Культура України. – 2010. — №3.
10. Шевчук О.Б., Голобуцький О.П. E-Ukraine. Інформаційне суспільство: бути чи не бути. – К., 2001.
11. Пожуєв В.І. Формування інформаційного суспільства в умовах глобалізації // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2009. – N – c. 4-11