Актуальність дослідження. Потреба в об’єктивному вивченні діяльності і наукової спадщини видатних діячів України зумовлена сучасними культуротворчими процесами. Такі дослідження проводяться в контексті головних віх національної історії. Важливим напрямом є просопографічні дослідження, в межах яких історики звертаються до вивчення життєвого та творчого шляху учасників національно-визвольного руху і культурного відродження України у ХІХ ст. До таких діячів відноситься Микола Іванович Гулак (1822–1899) – один із організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, прихильник ідей Т. Г. Шевченка, дослідник історії слов’ян, культури кавказьких народів, знавець природничих наук, мовознавець та педагог з енциклопедичними знаннями. Вивчення постаті М. І. Гулака зумовлено необхідністю критичного аналізу наукового досвіду попередніх дослідників.

Діяльність М. І. Гулака в Кирило-Мефодіївському товаристві висвітлювали вчені-історики ще на початку ХХ століття. М. І. Стороженко в статті «Кирилло-Мефодиевские заговорщики. Николай Иванович Гулак» (1906) вперше оприлюднив матеріали слідчої справи Товариства. У 1907 р. вийшла друком робота В. І. Семевського, де автор висвітлив біографічні дані про М. І. Гулака. У радянський період дослідженням діяльності М. І. Гулака в Товаристві займались такі вчені, як П. А. Зайончковський, В. В. Міяковський, М. С. Возняк, С. С. Драйзер, Г. Я. Сергієнко, М. А. Якименко, Г. І. Марахов. Літературознавчі студії вченого розглядали І. К. Єніколопов, Н. Поракішвілі, Абдулла Аббас, В. Марченко, П. С. Гончарук, О. І. Путро, С. М. Кузьменко. Аналізу ідейно-філософських та природничих тем в наукових студіях М. І. Гулака присвятили свої роботи С. В. Кримський, М. І. Кратко, В. Т. Скуратівський.

Серед публікацій сучасних дослідників-гулакознавців найбільш вагомими є монографії П. С. Гончарука «Провісник дружби і співробітництва народів. (До 180-річчя від дня народження кирило-мефодіївця М. І. Гулака)» (2002); М. І. Кратка та О. П. Антонюк «Микола Гулак як математик» (2004); З. Алієвої «Словесність кавказьких народів у наукових дослідженнях українських орієнталістів: кінець ХІХ – початок ХХ ст.» (2007), де один із розділів присвячено М. І. Гулаку і О. Навроцькому як дослідникам кавказької літературної старовини.

Втім, незважаючи на наявність певного наукового доробку, суспільно-політична діяльність М. І. Гулака вивчена недостатньо і вимагає узагальнення та систематизації. Різнопланова наукова спадщина талановитого вченого потребує всебічного аналізу, уточнень, доповнень, додаткового підкріплення маловивченими джерелами. Все це зумовило вибір теми дослідження – «Суспільно-політичні погляди та наукова спадщина М. І. Гулака: історико-культурологічний аналіз».

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана як складова програми досліджень проблем української культури Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв відповідно до комплексної теми «Культура і мистецтво в сучасному державотворчому процесі» (протокол Вченої ради НАКККіМ № 2 від 12.03.1994 р.), а також в межах проблематики теми «Еволюція суспільно-політичних та історичних поглядів кирило-мефодіївців», яка досліджується кафедрою суспільних наук.

Мета дослідження – узагальнити та систематизувати суспільно-політичні погляди та наукові концепції М. І. Гулака щодо найактуальніших проблем історії слов’янських, європейських, кавказьких та середньоазіатських народів, їхніх культур, а також студій з фізико-математичних, природничих наук, педагогіки.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

• виявити стан наукової розробки проблеми, визначити методологічні засади та джерельну базу дослідження;
• ввести в науковий обіг та проаналізувати архівні документи і опубліковані джерела з метою історико-культурологічної реконструкції діяльності та наукової спадщини М. І. Гулака;
• дослідити передумови формування суспільно-політичних поглядів та становлення наукового світогляду українського вченого-енциклопедиста;
• висвітлити педагогічний шлях М. І. Гулака та його концепції щодо навчання і виховання молоді;
• на основі аналізу листування з кирило-мефодіївцями, діячами науки і культури тогочасного кавказького регіону показати роль і місце М. І. Гулака серед діячів суспільно-політичного руху Росії, України, Азербайджану, Вірменії, Грузії;
• узагальнити та теоретично обґрунтувати результати проведеної наукової роботи у вимірах історико-культурологічного аналізу.

Об’єкт дослідження – історико-культурні процеси в Україні другої половини ХІХ ст.

Предмет дослідження – суспільно-політичні погляди та наукова спадщина кирило-мефодіївця, вченого-енциклопедиста М. І. Гулака.

Хронологічні межі дослідження. Нижня межа охоплює період навчання М. І. Гулака в Дерптському університеті (1838–1844 рр.), верхня межа (1886–1899 рр.) пов’язана з останніми роками наукової діяльності вченого.

Територіальні межі дослідження окреслюються адміністративними кордонами тогочасної Російської імперії.

Джерельна база дослідження. Матеріали та документи, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАК України) – Ф. 442 «Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора»; Центрального державного історичного архіву державних органів влади, м. Москва (ЦДІАДОВ) – Ф. 109 «О коллежском секретаре Гулаке»; Російського державного історичного архіву, м. Санкт-Петербург – Ф. 14, 135 «Імператорський Санкт-Петербурзький Університет»; Одеському обласному державному архіві – Ф. 44, 162; Пермському обласному державному архіві – Ф. 65, 613; Державному архіві Ставропольського краю – Ф. 15; Естонському історичному архіві (Eesti Ajalooarhiv) – Ф. 402; Центральному державному історичному архіві Грузії – Ф. 422, 441.

Джерелом дослідження також стали праці вченого: “Юридичний побут поморських слов’ян” (1846 р.); “Етюди про трансцендентні рівняння ” (1859 р.); “Герат и Англия” (1880 р.); “О “Барсовой шкуре” Руставели” (1884 р.); “Опыт геометрии о четырех измерениях” (1877 р.); “Чеська матиця – С” (1896 р.) та багато інших.

Методи дослідження. З метою реалізації поставлених завдань були застосовані наступні методи: комплексний – для цілісного аналізу загального культурного рівня тогочасної української інтелігенції; аналітичний – у вивченні джерел і літератури для виокремлення фактів, необхідних для характеристики наукового доробку М. І. Гулака; історико-порівняльний – для співставлення поглядів інших кирило-мефодіївців та деяких вчених другої половини ХІХ ст.; біографічний – для виділення основних етапів життя і діяльності М. І. Гулака; пошуковий – для збирання нових джерельних доказів, що доводять енциклопедичність знань українського вченого в різних галузях науки; теоретичний – для підведення підсумків дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

• на основі вивчення та узагальнення архівних матеріалів та друкованих джерел здійснено перше комплексне історико-культурологічне дослідження наукової спадщини видатного вченого М. І. Гулака;
• просопографічне дослідження діяльності українського революціонера-демократа М. І. Гулака дозволило об’єктивно переосмислити його роль іучасть у Кирило-Мефодіївському товаристві та вважати його організатором та ідеологічним керівником цієї організації;
• здійснена класифікація праць вченого, які поділені на шість груп: правознавчі, слов’янознавчі, загальноісторичні, літературознавчі праці, політичні програмні документи, фізико-математичні та природничі роботи, що сприяло біобібліографічній реконструкції та аналізу наукового доробку М.І. Гулака;
• на основі історико-культурологічного аналізу багатогранного наукового доробку вченого доведено, що М. І. Гулак був талановитим педагогом, археографом, перекладачем та громадським пропагандистом культурних цінностей;
• визначено роль і місце М. І. Гулака в середовищі діячів суспільно-політичного руху України, Росії, Вірменії, Грузії, Азербайджану;
• шляхом вивчення періодичних видань 70–90-х рр. ХІХ ст. у науковий обіг введено маловідомі праці вченого.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що результати роботи дозволять розширити теоретико-фактологічну базу даної наукової проблеми.

Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані для розробки лекцій, навчальних посібників, узагальнюючих праць з політичної і соціальної історії України та історії науки.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення роботи обговорювались на: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства» (Київ, 12–13 травня 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційно-культурний простір: європейський вибір України» (Київ, 7–8 грудня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Духовна та світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи» (Київ, 21–22 жовтня 2009 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Духовна та світська освіта: історія взаємин – сучасність – перспективи» (Київ, 18–19 жовтня 2010 р.).

Публікації результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у 8 одноосібних публікаціях, 6 з яких надруковані у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з історичних наук.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (221 найменування), додатків. Загальний обсяг роботи – 182 сторінки, з них 144 сторінки становить основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розглянуто стан наукової проблеми дисертації, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначені хронологічні межі дослідження, сформовані мета й завдання дисертаційної роботи, визначена методологічна основа, виявлені наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, окреслено перспективи використання результатів роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Висвітлення постаті М. І. Гулака історичною наукою”, що складається з двох підрозділів, розглянуто і проаналізовано стан наукового вивчення теми та джерельну базу дослідження.

Постать М. І. Гулака, його життя та діяльність, особливо, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, наукова спадщина та педагогічна діяльність привертали увагу багатьох авторів ще з кінця ХІХ ст. Аналіз висловлених ними думок дозволяє зробити висновок, що дослідники визнавали значну роль М. І. Гулака у діяльності таємної політичної організації в Україні – Кирило-Мефодіївського товариства, високо цінували його внесок в справу зближення культур народів слов’янських країн та Кавказького регіону, його прогресивні теоретичні висновки у розробці проблем слов’янознавства, мовознавства, літературознавства, археології, історії, фізико-математичних та інших природничих наук.

Дослідження публікацій про М. І. Гулака дозволяє стверджувати, що під впливом подій першої російської революції у дослідників виник інтерес до долі кирило-мефодіївців. В 1906 р. відомий російський історик М. І. Стороженко присвятив Гулаку невеличкий науковий нарис “Кирилло-Мефодиевские заговорщики. Николай Иванович Гулак”, у якому ознайомив читачів з донесенням на Гулака студента Петрова, виклав основні положення “Статуту Товариства св. Кирила и Мефодія” та “Головних правил Товариства”, оприлюднив частину листування та матеріалів слідчої справи українського патріота. Слід зауважити, що у своїй публікації М. І. Стороженко не показав впливу Т. Г. Шевченка на Товариство, не зумів помітити революційних настроїв М. І. Гулака та багатьох його друзів. Російський вчений вважав, що всі без винятку кирило-мефодіївці “готові були скоріше загубити всю справу, ніж відступити від високоморальних вимог” і стати на шлях насильницького повалення самодержавства.

Значний внесок у дослідження наукової спадщини М. І. Гулака зробив історик народницького напряму В. І. Семевський. На підставі обмеженої інформації з фондів ІІІ відділу жандармів та деяких публікацій він випустив наукову розвідку “Николай Иванович Гулак” (1907). В ній автор надрукував програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства, підкреслив вагомість рукописної праці М. І. Гулака “Юридичний побут поморських слов’ян” (1846), розповів про мужність останнього на допиті, а також вперше зробив спробу дати характеристику батькам М. І. Гулака. В. І. Семевський намагався відповісти на питання, чому М. І. Гулак як енциклопедично обдарована людина залишив після себе порівняно мало наукових праць. За висновком історика, це пов’язано з жорстокою поліцейською розпраою над М. І. Гулаком. Автор зазначає, що педагогічна діяльність залишала Миколі Івановичу небагато дозвілля, тому, незважаючи на неабияку вченість, його літературний доробок був невеликим за обсягом, але дуже різнобічним. Слід відзначити, що В. І. Семевський не відповів на цілий ряд питань, які стосуються політичного світогляду М. І. Гулака та його історичних поглядів, а саме: не розкрив ставлення М. І. Гулака до самодержавства, кріпосного права, поділу суспільства на стани, федеративних ідей та інших найбільш актуальних питань історії.

Ряд наукових розвідок та повідомлень присвятили М. І. Гулаку історики та літературознавці радянського періоду. Значну увагу серед них привертає історико-літературознавча розвідка азербайджанського вченого І. К. Єніколопова “Громадська діяльність М. І. Гулака в Грузії та Азербайджані” (1955). Автор чи не вперше в тогочасній історіографії акцентував увагу читачів на політичній значущості літературного доробку українського вченого. І. К. Єніколопов доводив, що М. І. Гулак належав до тієї когорти вчених, яка у своїх поглядах не замикалася у вузьких національних рамках.

У збірнику праць Ташкентського університету вийшла стаття С. С. Дрейзена “К вопросу о мировоззрении и научно-педагогической деятельности Н. И. Гулака” (1955). По суті, це перша стаття, в якій зроблено спробу дати всебічний аналіз суспільно-політичних та педагогічних поглядів М. І. Гулака, дати оцінку його політичній діяльності. Автор вірно помітив, що М. І. Гулак був представником революційної течії в Кирило-Мефодіївському товаристві, відігравав в ньому керівну роль, що погляди М. І. Гулака частково віддзеркалились у програмних документах організації. С. С. Дрейзен дав коротку характеристику поглядів вченого на державний устрій, показав його прибічником республіки загальнослов’янської федеративної держави.

Оцінку суспільно-політичним та історичним поглядам М. І. Гулака дав відомий грузинським літературознавець Нодар Поракішвілі у статтях «Дослідження М. Гулака про поему «Витязь у тигровій шкурі» (1966) та «М. І. Гулак і грузинська культура» (1968). В них автор аналізує літературознавчі праці М. І. Гулака, в першу чергу ті, які стосуються історії грузинської літератури. Автор зазначає, що у своїй науковій та практичній діяльності М. І. Гулак продовжував шевченківську традицію інтересу до братніх культур, зокрема до культури Грузії, а його педагогічна, лекторська та наукова діяльність відзначалася глибокою гуманністю, прогресивною спрямованістю суджень, глибиною думки.

М. І. Гулаку, його брату О. О. Навроцькому та іншим кирило-мефодіївцям присвячено статті відомого українського історика Г. Я. Сергієнка “Діяльність кирило-мефодіївців в Грузії в 60–80 роках XIX ст.” та “Участники Кирилло-Мефодиевского общества в Закавказье” (1971). У згаданих статтях автор назвав М. І. Гулака одним із ініціаторів Кирило-Мефодіївського товариства, суспільно-політичні погляди якого були радикальними, близькими до революційно-демократичної ідеології Т. Г. Шевченка; зазначив, що політичні ідеали М. І. Гулака позначилися на характері програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства; простежив республіканські та антикріпосницькі ідеї М. І. Гулака, відзначив їх революційний характер, показав діяльність вченого на Закавказзі; зібрав чимало цінних біографічних матеріалів, зробив ряд цікавих висновків, які складають значний інтерес не тільки для істориків, а й для літературознавців. Втім, праці Г. Я. Сергієнка не дають наукового аналізу всієї спадщини М. І. Гулака, яка стосується історії слов’янських народів, збереження культурних надбань народів Кавказу, його археографічної діяльності в цьому краї тощо.

Ідейно-філософським основам творчості М. І. Гулака присвятили свою наукову розвідку С. В. Кримський та М. І. Кратко. Автори чи не вперше зробили спробу дати оцінку фізико-математичним та природничим працям М. І. Гулака, визначити рівень його енциклопедичності, розглянути його поруч з такими вченими ХІХ ст., як природознавець-хімік Д. І. Менделєєв, математик М. І. Лобачевський, чеський славіст В. Ганка, німецький філософ Ф. Енгельс, російський історик М. І. Костомаров, український поет, революціонер-демократ Т. Г. Шевченко, класик грузинської літератури А. Церетелі та інші найвидатніші вчені світу. Автори стверджували, що М. І. Гулак відзначався своєю науковою енциклопедичністю, на професійному рівні працював у галузі математики і соціології, філології і сходознавства, юриспруденції і філософії, історії і лінгвістики. Найважливіші результати наукової діяльності мислителя були тісно пов’язані з його революційно-демократичними переконаннями. Цінність згаданої публікації полягає в її значній інформативності та концептуальній новизні. Досі ніхто з дослідників не дав системного викладу філософських поглядів М. І. Гулака, не зумів зібрати в одне ціле його наукову творчість з ідейно-світоглядними роздумами.

Значною науковою працею про М. І. Гулака є монографічне дослідження Г. І. Марахова “С верой в будущее: Революционер-демократ Н. И. Гулак”. В роботі автор простежив життєвий шлях М. І. Гулака. Це – перше цілісне видання про М. І. Гулака як революціонера, педагога і вченого. Втім, автор приділив недостатньо уваги аналізу наукового доробку вченого.

Цікавою є публіцистична стаття історико-літературного характеру Валерія Марченка “Гулак”. У публікації автор окреслив коло наукових праць з історії юриспруденції, філософії, літературознавства, які були настільними книгами М. І. Гулака, простежив оточення Дерптського університету, в якому він вчився і формувався, уточнив роль і місце вченого у Кирило-Мефодіївському товаристві.

М. І. Гулаку присвятив декілька публікацій історик П. С. Гончарук. У монографічній розвідці «Провісник дружби і співробітництва народів. (До 180-річчя від дня народження кирило-мефодіївця М. І. Гулака)» (2002) зроблена перша спроба узагальнення наукової літератури про М. І. Гулака. У статтях автора розповідається про М. І. Гулака як про історика-гуманіста, дослідника глибинних слов’янських історичних проблем, національних культур народів світу, вченого, обізнаного в актуальних питаннях світової історії. Проте у працях П. С. Гончарука не в повній мірі проаналізовано та оцінено увесь обсяг спадщини М. І. Гулака, особливо, його фізико-математичний та природничий напрямок.

Отже, незважаючи на наявність значної кількості праць про М. І. Гулака, його суспільно-політичні, історичні, філософські, естетичні погляди, системна наукова концепція в літературі розроблена недостатньо. Переважна більшість досліджень про українського вченого присвячувалась висвітленню або матеріалів біографічного характеру, або окремих питань його ідеології. Досі чітко не визначено місце його постаті серед вчених Росії, України та Закавказзя, не зроблено джерелознавчий аналіз його наукового доробку.

Про М. І. Гулака написано дві монографії (Г. І. Марахов, П. С. Гончарук) та два літературознавчих есе (В. Марченко, Р. Іваничук), більше 30 наукових статей і розвідок. Більше 100 робіт присвячено створеному М. І. Гулаком Кирило-Мефодіївському товариству.

Проаналізовано джерельну базу та згруповано її у 5 логічних груп: програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства; юридичні, історичні, літературознавчі та фізико-математичні праці; матеріали слідчої справи та інші архівні документи; листи; мемуари.

Опрацьовані джерела дають підставу для висновку, що всі автори вважають М. І. Гулака енциклопедично обдарованою людиною, знавцем багатьох мов народів світу, лідером Кирило-Мефодіївського товариства, талановитим вченим, невтомним педагогічним працівником. Одночасно, в суспільствознавчих, історичних, культурологічних, фізико-математичних та природознавчих працях не визначене чітко місце М. І. Гулака серед видатних діячів української еліти ХІХ ст.

У другому розділі “Формування суспільно-політичних поглядів та наукового світогляду М. І. Гулака”, який складається з трьох підрозділів, йдеться про формування суспільно-політичних, історичних, естетичних, філософських поглядів М. І. Гулака, на які глибоко вплинула реакційна імперська, самодержавна, феодально-кріпосницька система. Негативне ставлення М. І. Гулака до неї сформувало його революційно-демократичний світогляд, спрямувало його на шлях боротьби з російським царизмом, створення таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства (1846–1847).

Встановлено, що М. І. Гулак набув фундаментальних знань з історії України та слов’янських народів шляхом глибокого аналізу інформації з джерел, літописів, документів, які нагромадили народи в процесі свого існування. У своїх працях він спирався на “Слово о полку Ігоревім”, “Руську правду” Ярослава Мудрого, “Литовські статути”, Іпатіївський та Новгородський літописи, літописи Самовидця, Граб’янки, Величка, матеріали гетьманської канцелярії, реєстри полків та багато інших історичних джерел.

Отже, суспільно-політичні погляди М. І. Гулака формувалися не тільки в обстановці нестерпного соціального гніту, а й в умовах національного гноблення неросійського населення.

Виявлено, що М. І. Гулак був добре обізнаним з розмахом та характером тогочасних народних заворушень. Дошукуючись причин боротьби народних мас проти поміщиків, М. І. Гулак дійшов висновку, що її породжує важкий соціальний та національний гніт, злиденне життя селянства, особливо кріпаків. Це вплинуло на формування антицаристських та антикріпосницьких поглядів вченого.

Формування світогляду М. І. Гулака пов’язано також із впливом середовища Київського університету. М. І. Гулак готував себе до наукової та викладацької роботи і з прибуттям до Києва (1845 р.) близько зійшовся та приятелював з багатьма викладачами та студентами цього вузу.

Під час вивчення документів і матеріалів встановлено, що вчений добре знав і використовував у своїй науковій та педагогічній діяльності твори О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, М. В. Гоголя, О. С. Грибоєдова та інших прогресивних російських письменників, з життям та творчістю яких він ґрунтовно ознайомився в Дерптському та Петербурзькому університетах. Факти засвідчують, що М. І. Гулак мріяв не тільки про наукову працю на ниві юриспруденції, а й готував себе до літературної творчості.

Вивчення спадщини М. І. Гулака дало можливість дійти висновку, що він не тільки особисто дружив з Т. Г. Шевченком, М. О. Максимовичем, П. О. Кулішем, Д. М. Бантиш-Каменським, М. О. Маркевичем, а й був досконало обізнаним з їх творчими доробками, коментував їх видання та давав поради щодо їх поліпшення. Джерела дають відомості про значний вплив на М. І. Гулака зустрічей та бесід з відомим вже в 40-і роки вченим-істориком та автором декількох художніх збірок М. І. Костомаровим.

Гулакознавці неодноразово відзначали ґрунтовне знання М. І. Гулаком мов. Зокрема, він вільно володів німецькою, англійською, французькою, українською, російською, польською, чеською, сербською, грецькою та латинською мовами. У кавказький період свого життя, як свідчить азербайджанський вчений І. К. Єніколопов, М. І. Гулак досконало оволодів азербайджанською, грузинською та перською мовами. Опанувавши мови народів Кавказу, він разом зі своїм двоюрідним братом О. О. Навроцьким розпочав вивчення пам’яток старовини кавказьких народів, їх історії та літератури.

Слід відзначити й ґрунтовне знайомство М. І. Гулака з історією, літературою та станом юридичної науки в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, у народів Західної Європи та Близького Сходу. Під час перебування в Дерпті (Тарту, Естонія) та Києві він постійно працював над творами Арістофана, Евріпіда, Софокла, Горація, Овідія, Гесіода, Піндара, Вергілія, Платона, Гомера, Плутарха, Плавта, Тацита (в оригіналах); Біблією Лютера, працями Фільдінга (англійською мовою); Савіньї, Мюлебруха, Вальтера з питань римського права, Грімма (німецькою); Мацейовського (польською); римського історика Нібура, творами Аріостами, Боярдо, Данте, Шекспіра (в оригіналі); Оссіани (англійською), а також книгами з ботаніки, фізики, математики, мовознавства, інших галузей наук.

В роботі доведено, що на формування суспільно-політичних, історичних, естетичних, філософських поглядів М. І. Гулака, як і Т. Г. Шевченка, глибоко вплинула реакційна імперська, самодержавна, феодально-кріпосницька система. Негативне ставлення М. І. Гулака до неї сформувало його революційно-демократичний світогляд, спрямувало його на шлях боротьби з російським царизмом, на створення таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства (1846–1847), продовження традицій декабристів.

Розділ третій “Ідейно-філософські основи наукової діяльності М. І. Гулака”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячено вивченню джерел і творчої спадщина М. І. Гулака, яка містить ряд свідчень, фактів та матеріалів, вивчення яких дало підстави висвітлити концепційні установки вченого щодо проблем освіти народів, їх мови та літератури, духовного зростання.

Формування наукового фундаменту вченого відбувалося у Дерптському, Петербурзькому та Київському університетах. Професори Ф. Нейє, К. Отто, Є. Озенбрюген, Є. Брекер, М. Максимович, М. Іванишев, Ф. Солнцев, М. Костомаров, П. Плетньов та ін. прищепили йому любов до математики, юриспруденції, історії, природознавства, мовознавства, старожитностей. Російські прогресивні письменники О. С. Пушкін, М. В. Гоголь, О. С. Грибоєдов; українські – Т. Г. Шевченко, Є. П, Гребінка, Г. І. Квітка-Основ’яненко, П. О. Куліш; історики Д. М. Бантиш-Каменський, М. А. Маркович, І. І. Срезнєвський вплинули на формування історико-літературних уподобань М. І. Гулака Обізнаність з ідейною дискусією, яка точилася між російськими революціонерами-демократами О. І. Герценом, М. П. Огарьовим та В. Г. Бєлінським, з одного боку, та московськими слов’янофілами, з другого, укріпила антицарську та антикріпосницьку позицію М. І. Гулака, привела к організації політичної боротьби з цими суспільними негараздами. Однодумцем у цій справі став для нього, перш за все, український поет Т. Г. Шевченко.

Вивчення джерел, документів та наукових праць М. І. Гулака виявило, що вчений у 40-х рр. ХІХ ст. досліджував процеси, які лежать в основі формаційних змін в історії, вважав, що вони обумовлені революційними вибухами, збройними виступами пригноблених мас. На цьому базувався і зміст його політичних документів. В ті часи за характером своїх переконань він піднявся над реформістськими ілюзіями російських монархістів М. М. Карамзіна, М. П. Погодіна, М. О. Корфа, М. І. Устрялова, Д. П. Бутурлина, К. Д. Кавелина, В. Н. Каразіна, Б. М. Чичерина та консервативних слов’янофілів О. С. Хомякова, братів І. С. та К. С. Аксакових, П. В. та І. В. Кириєвських, Ю. Ф. Самаріна; над нездійсненими сподіваннями революціонерів-демократів Росії В. Г. Бєлінського і О. І. Герцена та українських-демократів-народників М. І. Костомарова, П. О. Куліша та інших.

Аналіз фактів засвідчує, що, всупереч монархістам М. І. Устрялову, М. О. Корфу, Д. П. Бутурліну, О. І. Михайловському-Данилевському та К. Д. Кавеліну, М. І. Гулак мав переконання, що рушієм історії є народні маси. Саме на них він разом з Т. Г. Шевченком планував спертися у вирішенні програмних питань Кирило-Мефодіївського товариства.

Отже, аналіз зібраних документів і матеріалів, які засвідчують внесок М. І. Гулака в наукову трактовку тогочасних національних проблем, засвідчив, що М. І. Гулак все життя працював на ниві освіти, здійснював видання пам’яток народних старожитностей, випуск історичних, фізико-математичних, природознавчих праць, закликав до цієї роботи освічену інтелігенцію, прагнув підпорядкувати результати її праці всенародному просвітництву. Він підтримував ідею про необхідність єднання зусиль слов’янських народів у боротьбі кожного з них за національну самобутність. На втілення цієї ідеї була направлена діяльність створеної ним таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства, однією з цілей якої було створення слов’янської федерації вільних і рівноправних республік.

У четвертому розділі “Внесок М. І. Гулака у розвиток науки, освіти та культури”, який складається з трьох підрозділів, проаналізовано науковий доробок М. І. Гулака 60–90-х рр. ХІХ ст., позначений ідеями так званої “позитивної науки”, що носила прикладний характер.

Встановлено, що у своїх поглядах на всесвіт вчений висунув гасло: “Піддавати зважуванню, вимірюванню та численню одержані результати.” З цих позицій він розглядав науку як рішучу антитезу всьому надприродному й містичному. М. І. Гулак чітко сформулював матеріалістичний погляд на природу та процеси і явища, що в ній відбуваються. У своїх працях з природничого циклу він відстоював такі принципові картини будови всесвіту, як атомізм, закони еволюції небесних тіл, ідеї вічності матерії та енергії. Він дійшов висновку, що в світі перетинаються різні сили природи, вони переходять одна в одну, ніколи не знищуються і не втрачаються.

З’ясовано, що М. І. Гулак вчинив науковий подвиг, пропагуючи у математиці, зокрема у геометрії, ідеї М. І. Лобачевського. Адже багатомірна геометрія завдавала нищівного удару кантіанським поглядам на простір. Неевклідова і багатомірна геометрії стимулювали дальший прогрес матеріалістичної філософії, підготовляли торжество діалектико-матеріалістичного світогляду в ході революційних подій у природознавстві на зламі ХІХ–ХХ ст. Він сказав своє прогресивне слово щодо геометричної, фізичної та філософської науки про виміри. Він визнавав поняття “четвертого виміру” як предмета позитивної науки.

Висловлюючи свої думки в галузі геометрії, фізики, астрономії, народознавства, М. І. Гулак не завжди стояв на рівні кращих матеріалістичних висот. Зокрема, не зовсім чітко з точки зору сучасної науки він пояснював явища “четвертого виміру”, не до кінця розумів наукові поняття нескінченності світу тощо. Це можна пояснити тим, що вчений намагався порушити проблеми розв’язання, які належали майбутньому. Але, незважаючи на всі методологічні труднощі, які випали на долю М. І. Гулака, не можна не віддати належне його передбаченням важливих тенденцій сучасного природознавства, його передовим, прогресивним поглядам.

ВИСНОВКИ

Історико-культурологічний аналіз суспільно-політичних поглядів та наукової спадщини М. І. Гулака дає підстави зробити наступні висновки:

• У сучасній науковій літературі відсутнє комплексне дослідження, яке б висвітлювало постать українського вченого, революціонера-демократа М. І. Гулака. У результаті евристичного пошуку визначено джерельну базу роботи, яка складається з архівних документів, програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства, листів, мемуарів, юридичних, історичних, літературознавчих та фізико-математичних праць українського вченого.
• Проведена на основі вивчення архівних документів та опублікованих джерел реконструкція діяльності і політичної позиції М. І. Гулака у Кирило-Мефодіївському товаристві дає підстави вважати його натхненником, організатором та ідеологом першої політичної організації в Україні. Ідейний зміст програмних документів Товариства віддзеркалює суспільно-політичні та історичні погляди українського революціонера-демократа. М. І. Гулак сповідував концепцію революційних вибухів під час суспільних формаційних змін івважав, що рушієм історії є народні маси, стверджував, що шлях до справедливого суспільства і української національної ідеї лежить через федерацію вільних і рівноправних республік слов’янських народів. У зв’язку з цим він, як і Т. Г. Шевченко, М. І. Костомаров, П. О. Куліш, підтримував ідею про необхідність єднання слов’янських народів у боротьбі кожного з них за національну незалежність.
• У другій половині свого життя (60–90-ті рр. XIX ст.) М. І. Гулак направив свої інтелектуальні сили на науково-просвітницьку діяльність. Свій педагогічний талант український вчений присвятив навчанню української, російської, грузинської, вірменської та азербайджанської молоді; він активно впроваджував морально-етичні норми виховання, які базувались на християнських засадах.
• Аналіз літературного спадку вченого з історії, агіографії, природознавства, юриспруденції, літературознавства, мовознавства, математики, фізики, геодезії, астрономії, економіки та інших наукових напрямків засвідчив енциклопедичність інтересів М. І. Гулака. Праці «О настоящем положении европейского градусного измерения» (1873), «Опыт геометрии о четырёх измерениях» (1877), «Радиофон. Научные новости» (1881), «Настоящее развитие электроэнергии и ее будущность» (1882), «Новости по части электричества» (1887), «Планета Марс и ее спутники» (1879), «О химической поверхности Солнца» (1879), «О медиумистических явлениях» (1881), «О «Барсовой шкуре» Руставели» (1884), «Етюди про трансцендентні рівняння» (1885) таінші характеризують М. І. Гулака як вченого-енциклопедиста, археографа, історика, славіста, літературознавця, мовознавця, природознавця, фізика та математика.
• Ідейно-філософські концепції та погляди М. І. Гулака позначені тенденціями до подолання ідеалізму. Вчений наполягав на принциповій важливості природничо-наукових фактів, піддавав містику природничо-науковій критиці, виступав як ідейний союзник передових російських вчених, які на чолі з Д. І. Менделєєвим вели боротьбу проти модного тоді спіритизму. Значним науковим досягненням М. І Гулака була його пропаганда поглядів М. І.Лобачевського та розробка ідей багатовимірної геометрії.
• Перелік праць вченого доповнився й уточнився завдяки вивченню періодичних видань 70–90-х рр. ХІХ ст.: були виявлені такі статті, як «Социальные задачи христианского общества» (Русская мисль, 1880) та «Перевод шведского поэта Тегнера “Дети у трапезы Господней”» (Православное обозрение, 1882).
• Історико-культурологічний аналіз суспільно-політичних поглядів та багатогранної наукової спадщини М. І. Гулака дав можливість по-новому оцінити значення вченого для українських політичних і культуротворчих процесів другої половині ХІХ ст. та поставити його в один ряд з кращими представниками вітчизняної науки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Хроненко І. В. Спадковий гетьманат в Україні у другій половині XVIIст. (розвиток ідеї українського монархізму) / І. В. Хроненко // Київська старовина – 2000. – № 4 (334) – С. 15–22.
2. Хроненко І. В. Виникнення і розповсюдження штундизму як релігійного вчення в Україні (друга половина ХІХ століття) / І. В. Хроненко // Вісник ДАКККіМ. – К. : Міленіум, 2004. – № 4. – С. 105–111.
3. Хроненко І. В. Роль православного духовенства в національно-культурному відродженні України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / І.В. Хроненко // Лаврський альманах : зб. наук. праць. – 2005. – Вип. 14 – С.27–31.
4. Хроненко І. В. М. І. Гулак – вчений-славіст / І. В. Хроненко // Вісник НАКККіМ. – К. : Міленіум, 2011. – № 1. – С. 166–169.
5. Хроненко І. В. Дослідження старожитностей кавказьких народів українським вченим-енциклопедистом М. І. Гулаком / І. В. Хроненко // Київська старовина – 2011. – № 3. – С. 32–40.
6. Хроненко І. В. Проблеми фізики, математики та природознавства у творчій спадщині М. І. Гулака / І. В. Хроненко // Вісник НАКККіМ. – К. : Міленіум, 2011. – № 2. – С.176–179.