Вступ.

Розділ І. СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ..

1.1. Сукупний попит. Крива сукупного попиту та її переміщення.

1.2. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції та її переміщення

Розділ ІІ. СУКУПНИЙ ПОПИТ— СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ ЯК БАЗОВА МОДЕЛЬ МАКРОЕКОНОМІЧНОІ РІВНОВАГИ.

Розділ IІІ. РІВНОВАГА СУКУПНИХ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ44

3.1. Застосування моделі AS-AD.

3.2. Модель ІS-LM для закритої економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Криві попиту і пропозиції для індивідуальних благ допомагають зрозуміти, чому рівноважна ціна одного блага істотно відрізняється від рівноважної ціни іншого. Однак модель попиту і пропозиції для окремого блага не дає відповіді на цілу низку важливих економічних і питань. Наприклад, які чинники визначають усю рівноважну кількість певних благ на ринку, тобто реальний обсяг національного продукту? Чому в певні періоди цей обсяг зменшується порівняно з попереднім рівнем, а в інші періоди швидко збільшується? Щоб відповісти на ці та інші запитання, необхідно поєднати, або агрегувати, всі окремі ринки в єдиний загальний ринок, тобто проаналізувати сукупні пропозицію та попит.

Актуальність теми. Особливістю ринкової економіки є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді макроекономічна рівновага є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Загальна ринкова рівновага досягається в результаті подолання незбалансованості окремих, але взаємозалежних ринків. Загальна рівновага ніколи не буває повною і ідеальною. Це лише позитивна макроекономічна динаміка від гіршого до кращого співвідношення сукупної пропозиції і сукупного попиту. Індикатором такої тенденції стають показники росту ВВП, НД і інших макроекономічних показників. З іншого боку, існує зворотний зв'язок між загальною і частковою рівновагою. Якщо є стійка позитивна тенденція в динаміці загальної рівноваги, легше долається виникаюча незбалансованість на якомусь окремому ринку. І навпаки, в умовах кризового стану економіки і тривалого порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією нерівновага на окремих ринках посилюється, набуваючи хронічної форми. Саме така ситуація була характерна, на жаль, для економіки України в останні 7-8 років.

Поняття рівноваги, збалансованості застосовуються й у більш широкому контексті – до всієї соціально-економічної системи країни.

Соціально-економічна рівновага – це такий стан країни, при якому економічний розвиток підпорядкований досягненню стратегічних соціальних цілей суспільства: високого рівня добробуту при розумній його диференціації по дохідних групах населення, зберігання і поліпшення екологічних умов життя, доступності культури, освіти, медичного обслуговування й ін. При досягненні стратегічних соціальних цілей економічна система потребує власної рівноваги і внутрішньої сталості.

Це відноситься до розвіданих запасів корисних копалин, чисельності економічно активного населення, до реального інноваційного потенціалу, накопиченого національного багатства, до стану основних фондів у галузях матеріального виробництва, до інфраструктури й ін.

1. Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона визначає агреговані показники, такі як обсяг виробництва, безробіття та інфляція тощо.

2. Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей нації та інструментів їхньої реалізації. До основних цілей належать обсяг виробництва, зайнятість, стабільність рівня цін на вільному ринку і платіжний баланс, до вказаних інструментів — фіскальна політика, грошова політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.

3. Крива сукупного попиту показує, який рівень реального обсягу виробництва купуватимуть в економіці за кожного можливого рівня цін.

4. Крива сукупного попиту є спадною внаслідок ефекту відсоткової ставки, ефекту багатства та ефекту імпортних закупівель.

5. Визначниками сукупного попиту є: зміни видатків споживачів, зміни інвестиційних видатків, зміни державних видатків, зміни видатків на чистий обсяг експорту. Збільшення видатків, зумовлене змінами одного або кількох визначників сукупного попиту, зміщує криву сукупного попиту вправо, і навпаки, зменшення таких видатків веде до зміщення цієї кривої вліво.

6. Крива сукупної пропозиції показує рівень реального внутрішнього обсягу виробництва, який буде вироблено за різних можливих рівнів цін.

7. Форма кривої сукупної пропозиції відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. На горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції існує значне безробіття, не використовується велика кількість машин та устаткування, і тому виробництво можна збільшувати без збільшення витрат на одиницю продукції і цін. На вертикальному відрізку реальний обсяг виробництва максимальний, тому у відповідь на збільшення сукупного попиту зростатимуть лише ціни. На проміжному відрізку, коли деяким фірмам доведеться використовувати старіше і менш ефективне устаткування та менш кваліфікованих робітників, витрати виробництва зростають.

Мета роботи– простежити вплив сукупного попиту та пропозиції, проаналізувати їх моделі.

Отже, головне завдання роботи – дослідити сукупний попит та сукупну пропозицію та проаналізувати їх макроекономічну рівновагу.

Економічна рівновага досягається тоді, коли обмежені ресурси використовуються повністю і ефективно, а їхній розподіл по сферах і галузях економіки відповідає досягненню як стратегічних, так і тактичних соціально-економічних цілей країни.

Об’єктом дослідженнявиступає – макроекономічна рівновага сукупного попиту і пропозиції, а предметом роботи – сукупний попит та сукупна пропозиція, моделі їх побудови.

Розділ І. СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ

1.1. Сукупний попит. Крива сукупного попиту та її переміщення

Поняття «сукупний» означає, що величини макроекономічного рівня виступають в агрегованому вигляді. Тому попит на рівні національної економіки виступає як сума індивідуальних попитів при даному рівні цін на всі товари і послуги. Іншими словами, сукупний попит (Aggregate demand — AD) є сума планованих витрат на придбання кінцевої продукції. Однак це не просто механічна сума визначених величин, а якісно нове утворення з властивими йому закономірностями.

Сукупний попит — це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує величину реального обсягу продукції — різні кількості товарів і послуг, що їх покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін (інші умови залишаються незмінними).

Сукупний попит містить чотири компоненти: видатки приватного сектора на споживання (С) та інвестиції (І), державні видатки на закупівлю товарів, оплату праці та послуг (Д) і чистий експорт (ЧК), який являє собою різницю між видатками іноземців на вітчизняні товари та послуги (експортом) та внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом):

СП = C + I + Д + ЧК

Основними покупцями товарів і послуг, вироблених національною економікою, є домогосподарства, фірми, уряд та зарубіжні покупці. Тому існують чотири основні складові сукупного попиту.

Споживання — сума видатків домогосподарств на різні товари і
послуги (С).

Інвестиції — видатки фірм на купівлю устаткування, виробничих будівель та видатки домогосподарств на купівлю житла (І).

Державні видатки — уряд на різних його рівнях купує певні
товари і послуги — танки й автомобілі, оплачує працю суддів, викладачів державних закладів освіти тощо (G).

4.Чистий експорт дорівнює різниці між вартістю експорту та
імпорту товарів і послуг (К— М). Інакше кажучи, чистий експорт —
це різниця між видатками іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт) і видатками резидентів на іноземні товари і послуги (імпорт).

Позначивши сукупний попит AD (від англ. aggregate demand), його можна записати так:

AD = С + І + G + (К — М).

Як нам уже відомо, вітчизняні покупці — домогосподарства, фірми та уряд — купують як вітчизняні товари і послуги (С + I + G)_e, так і імпортні (С + / + G)_j. Звідси:

AD = (С + І + G)B+(С + І + G)i + (К — М).

Оскільки (С + / + G)_i. є імпортом країни (М), то сукупний попит дорівнює:

AD = (С + І + G)в + К,

де (С + І + G)_e — внутрішній попит;

К — зовнішній попит.

Отже, сукупний попит є сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Сукупний попит має грошову форму. Зрозуміло, що чим нижчий рівень цін у вітчизняній економіці, тим більший реальний обсяг національного продукту захочуть придбати покупці (за інших рівних умов). І чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони готові купити. Отже, між рівнем цін і обсягом національного продукту існує обернена залежність.[5, c. 391-392]

Покажемо цю залежність графічно. Відкладемо по горизонтальній осі реальний обсяг національного продукту, а по вертикальній — рівень цін. Крива сукупного попиту, як показано на рисунку 1.1, як і крива попиту на окремий товар, має від'ємний нахил. Спадна траєкторія кривої попиту для індивідуального блага зумовлюється ефектами доходу і заміщення.

Однак форму кривої сукупного попиту не можна пояснити ні ефектом доходу (коли зі зниженням ціни на певне благо грошовий дохід дає змогу придбати більшу його кількість, не відмовляючись від інших благ), ні ефектом заміщення (коли зі зниженням ціни на певне благо в покупця є стимул купувати це дешевше благо замість тих, які тепер відносно дорожчі.

Від'ємний нахил кривої сукупного попиту пояснюється в макроекономіці впливом так званих цінових чинників. По-перше, ефектом майна (багатства). Зі зростанням цін зменшується купівельна спроможність фінансових активів. Припустімо, що ціни зросли на 10% і водночас на 10% збільшилися поточні доходи. На перший погляд може здатися, що сукупний попит залишається на попередньому рівні. Проте це не так. Зростання цін означає, що купівельна спроможність майна, яке існує у грошовій формі, зменшується; відбувається ерозія купівельної спроможності нагромаджених фінансових активів. Покупці стають немовби біднішими і змушені скорочувати свої видатки. Тому сукупний попит звужується. І навпаки, коли рівень цін знижується, то купівельна спроможність фінансових активів, зокрема грошей, збільшується. За гроші, якими володіють споживачі, вони можуть купити більше товарів і послуг. Отже, зі зниженням рівня цін споживачі відчувають себе багатшими, що відповідно стимулює їх збільшувати видатки. На ефекті майна наголосив Артур Пігу, і тому цей ефект називають ефектом Пігу.

Другим ціновим чинником є ефект процентної ставки.

Рівень цін істотно впливає на величину попиту на гроші. Зі зниженням цін домогосподарства потребують меншої кількості грошей для купівлі потрібної кількості товарів і послуг. Тому в них виникають надлишкові гроші, які можна покласти на заощаджувальні рахунки в банк або купити на них активи, що приносять дохід, тощо. У будь-якому разі, коли домогосподарства перетворюють свої гроші в активи, що приносять процент, вони знижують процентні ставки. За нижчих процентних ставок фірми збільшують обсяг інвестицій, а домогосподарства купують більше товарів тривалого користування. Отже: нижчий рівень цін знижує процентні ставки, стимулює збільшення видатків на інвестиційні блага і розширює сукупний попит. І навпаки, зі зростанням цін процентна ставка підвищується. Зросла процентна ставка зменшує видатки на інвестиції та споживчі товари, а отже звужує сукупний попит. Інакше кажучи, вищий рівень цін, збільшуючи попит на гроші, підвищує процентну ставку і скорочує попит на реальний обсяг національного продукту. На ефекті процентної ставки наголосив Джон Мейнард Кейнс, тому його називають ефектом Кейнса.

По-третє, це ефект обмінного курсу. Він означає, що зі зниженням рівня цін у країні знижується і процентна ставка. Це веде до знецінення національної грошової одиниці щодо інших валют, унаслідок чого іноземні товари дорожчають порівняно з вітчизняними. Покупці даної країни купуватимуть більше вітчизняних виробів і менше імпортних. Іноземці також купуватимуть більше товарів цієї країни. Тому за рівних інших умов чистий експорт збільшиться і відповідно зросте сукупний попит. Отже, падіння рівня цін у країні знижує в ній процентні ставки та реальний обмінний курс. Знецінення національної грошової одиниці стимулює експорт і стримує імпорт, що розширює чистий експорт, а отже й сукупний попит.

По-четверте, чимало економістів уважають, що найважливішим (і навіть єдиним) чинником спадної траєкторії кривої AD є ефект пропозиції грошей. Цей ефект означає, що зростання цін за сталої номінальної кількості грошей супроводжується зменшенням реального попиту на товари і послуги.[8, c. 204-205]

Характер кривої сукупного попиту визначається передусім трьома ціновими чинниками.

По-перше, ефектом відсоткової ставки, який передбачає, що траєкторія кривої сукупного попиту визначається впливом змінюваного рівня цін на відсоткову ставку, а отже, на споживчі видатки й інвестиції. Іншими словами, коли рівень цін підвищується, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. При незмінній пропозиції грошей це веде до підвищення ставки відсотка, що, у свою чергу, призводить до скорочення споживчих видатків та інвестицій.

По-друге, ефектом багатства, який полягає в тому, що за вищого рівня цін реальна вартість, або купівельна спроможність, нагромаджених фінансових активів зменшиться. Населення реально стане біднішим і змушене буде скорочувати свої видатки.

По-третє, ефектом іноземних закупівель, який полягає в тому, що підвищення цін у певній країні веде до зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги і, навпаки, зниження рівня цін у певній країні сприяє скороченню її імпорту і збільшенню її експорту. Все це веде до збільшення чистого обсягу експорту і сукупного попиту конкретної країни.

Для простоти аналізу припустімо, що центральний банк так управляє грошовим обігом країни, що кількість грошей в обігу не змінюється за різних рівнів цін. Відтак навіть коли індекс споживчих цін міг би збільшитися зі 100 до 150, пропозиція грошей у країні залишиться незмінною.

Однак за сталої пропозиції грошей і зростання рівня цін реальна пропозиція грошей має зменшитися. Реальна пропозиція грошей — це їхня номінальна пропозиція, поділена на рівень цін. Якщо, наприклад, реальна пропозиція грошей становила, скажімо, 9 млрд. грн. у першому періоді і рівень цін зріс зі 100 до 150, то реальна пропозиція грошей у другому періоді впала б до 6 млрд. грн.

Звуження реальної пропозиції грошей впливатиме на сукупний попит через монетарний механізм, про який йтиметься далі. Коротко суть цього явища можна пояснити так. Зменшення реальної пропозиції грошей означає, що вони стають відносно рідкіснішими й починається період «дорогих грошей». У цьому періоді процентні ставки зростають і кредит є менш доступним, курси цінних паперів знижуються, обмінний курс валюти зростає. «Дорогі гроші» ведуть до зменшення обсягів інвестицій, чистого експорту і споживання, а отже й сукупного попиту.

Визначники сукупного попиту. Однак для розуміння змін, які відбуваються в обсязі реального ВВП, слід розрізняти зміни величини попиту вітчизняних споживачів, підприємств, уряду та іноземних покупців, викликані змінами рівня цін, і зміни сукупного попиту, викликані зміною одного або декількох визначників, що впливають на сукупний попит. До них належать: зміни видатків споживачів (добробут споживача, його очікування, заборгованість, податки); зміни інвестиційних видатків (відсоткова ставка, очікувані прибутки від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності); зміни державних видатків; зміни видатків на чистий обсяг експорту (національний дохід зарубіжних країн, валютні курси).

Усі ці чинники, не пов'язані з рівнем цін, так чи інакше впливають на реальний обсяг продукту, який можуть купити споживачі, підприємства, уряд і іноземні покупці за такого рівня цін.

Загалом коливання цін зумовлюють такі зміни в обсязі видатків покупців — домогосподарств, фірм, держави та іноземців, що дають змогу прогнозувати зміни в реальному обсязі національного продукту. Це означає, що підвищення цін за інших рівних умов зменшуватиме величину попиту на реальний обсяг виробництва. Навпаки, зниження цін збільшуватиме цю величину. Ситуацію, коли змінюється лише рівень цін, а інші чинники залишаються сталими, можна зобразити як рух від однієї точки до іншої по стабільній кривій сукупного попиту. Проте якщо одна або кілька умов змінюються, то крива сукупного попиту переміщується. Ці інші умови називають неціновими чинниками сукупного попиту.

Для розуміння динаміки обсягу національного виробництва, потрібно розрізняти зміни у величині сукупного попиту на національний продукт, викликані коливанням цін, і зміни сукупного попиту, зумовлені дією одного або кількох нецінових чинників, які впливають на сукупний попит.

Збільшення сукупного попиту переміщує криву AD вправо в положення AD₁ , що показано на рисунку 1.2. Це означає, що за певного рівня цін бажаний обсяг товарів і послуг зросте. І навпаки, зменшення сукупного попиту переміщує криву AD вліво у положення AD₂ . Це показує, що покупці купуватимуть менший обсяг національного продукту. Отже, коли змінюється один або декілька нецінових чинників сукупного попиту, крива AD переміщується.[14, c. 363-364]

Які ж основні нецінові чинники спричиняють зміни в сукупному попиті? їх можна поділити на три групи.

Перша — основні політико-економічні чинники, або змінні, що перебувають під контролем уряду: це передовсім монетарна і фіскальна політика. До другої групи належать зовнішні чинники: обсяг виробництва в зарубіжних країнах, динаміка вартості активів та цін на ресурси тощо. Третю групу становлять сподівання споживачів та підприємців.

Ці три групи чинників позначаються на поведінці основних покупців, а отже й на сукупному попиті. Розглянемо детальніше вплив цих змінних на поведінку покупців у національній економіці.

Монетарна політика, як уже зазначалося, буває стримувальною і стимулювальною. Остання сприяє збільшенню пропозиції грошей, зниженню процентних ставок та полегшенню доступу до кредитних ресурсів. За стимулювальної монетарної політики зростають обсяги інвестицій та споживання товарів тривалого користування, що збільшує сукупний попит і переміщує криву AD вправо. Стримувальна монетарна політика зменшує сукупний попит, і крива AD переміщується вліво.

Фіскальна політика, як відомо, пов'язана з державним бюджетом. Збільшення державних видатків на товари і послуги прямо розширює сукупний попит, і крива AD переміщується вправо. Зменшення ставок прибуткового податку з громадян збільшує їхній використовуваний дохід і обсяг закупівель за даного рівня цін. Це означає, що зниження податків переміщуватиме криву сукупного попиту вправо. Водночас підвищення прибуткового податку з громадян зменшить видатки на споживання і переміщуватиме криву сукупного попиту вліво.

Підвищення податків з прибутку підприємств зменшуватиме їхній нерозподілений прибуток, а отже, зменшуватимуться обсяг інвестицій і сукупний попит. Навпаки, зниження податків збільшуватиме нерозподілений прибуток та видатки на інвестиції, що переміщуватиме криву сукупного попиту вправо.[18, c. 127-129]

Вагомий вплив на сукупний попит справляють зовнішні чинники. Серед них важливе місце належить величині національного доходу інших країн. Крива сукупного попиту країни переміщуватиметься, якщо змінюватиметься обсяг товарів і послуг країни, який купуватимуть іноземні фізичні та юридичні особи незалежно від рівня цін в останній.

Підвищення темпів економічного зростання в інших країнах збільшує попит на товари і послуги даної країни, якщо вона входить у систему міжнародного поділу праці і є торговельним партнером цих держав. Чому розширюється сукупний попит у даній країні? Прискорення економічного зростання в інших країнах збільшує доходи громадян і фірм цих країн, які можуть купувати більше товарів і послуг як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва. Отже, експорт країни збільшується з поліпшенням стану ділової активності її торговельних партнерів. Уповільнення темпів економічного зростання зовнішньоторговельних партнерів країни зменшує її чистий експорт, і крива сукупного попиту переміщується вліво.

Зміни в динаміці курсів цінних паперів та вартості нерухомого майна істотно позначаються на сукупному попиті. Майно споживачів складається з різних активів, у тому числі нерухомості (будинки, земля) та фінансових активів (акції, облігації). Падіння реальної вартості активів споживачів зробить їх біднішими, тому вони зменшать закупівлі споживчих благ. Скорочення видатків на споживання перемістить криву сукупного попиту вліво. Зростання реальної вартості фінансових активів або нерухомого майна збільшуватиме споживчі видатки за даного рівня цін. Ці зміни у вартості активів позначатимуться також на обсязі ділових інвестицій, а отже й на сукупному попиті.

Важливим зовнішнім чинником сукупного попиту є стан світового виробництва ключових продуктів економіки, зокрема енергоносіїв. Збільшення світового виробництва, наприклад нафти, зменшить світову ціну на неї. Тому в країнах — імпортерах нафти зростуть прибутки фірм, реальні доходи споживачів, посилиться довір'я бізнесу до стану ділової активності. Споживчі та інвестиційні видатки збільшаться, і крива сукупного попиту переміститься вправо.

Вагомим чинником сукупного попиту є сподівання населення і фірм. Коли люди сподіваються, що їхні реальні доходи в майбутньому зростатимуть, вони витрачають більше свого поточного доходу. Поточні видатки на споживання зростають (поточні заощадження зменшуються), і крива сукупного попиту переміщується вправо. Песимістична оцінка людьми своїх майбутніх доходів зменшить їхні поточні споживчі видатки (заощадження зростатимуть), а отже, крива сукупного попиту переміщуватиметься вліво. Очікування високої інфляції в майбутньому підвищує сукупний попит сьогодні, бо споживачі купують продукти, доки ціни на них не зросли.

Сподівання підприємців щодо поліпшення стану ділової активності й підвищення прибутків від інвестиційних проектів збільшать попит на капітальні блага і перемістять криву сукупного попиту вправо. Навпаки, якщо перспективи отримання прибутків від можливих інвестиційних проектів нерайдужні, інвестиційні видатки зменшаться. Внаслідок цього впаде і сукупний попит.

Конкретні чинники сукупного попиту розглядають як цінові або нецінові залежно від причин, що викликають їхню зміну. Наприклад, чистий експорт країни може збільшитись унаслідок як зниження внутрішніх цін, так і зниження курсу її валюти. У першому випадку простежується вплив цінового чинника. Збільшення сукупного попиту буде пов'язане з переміщенням вниз по кривій AD. У другому випадку фіксується вплив нецінового чинника: сукупний попит зростатиме внаслідок переміщення кривої AD вправо. Інакше кажучи, за даного рівня цін сукупний попит буде більший.

Макроекономічні криві сукупного попиту AD відрізняються від мікроекономічних кривих попиту DD. Макрокрива відображає зміни в цінах та обсязі виробництва для всієї національної економіки, тоді як мікрокрива — для окремого блага. Крива AD має від'ємний нахил головно внаслідок ефекту пропозиції грошей, тоді як мікрокрива DD — у результаті ефектів заміщення та доходу.[20, c. 146-148]

1.2. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції та її переміщення

Сукупна пропозиція (Aggregate supply — AS) — це загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована в національній економіці у відповідності з наявним рівнем ціп.

Графічно сукупна пропозиція представлена у вигляді кривої, кожна точка якої виражає залежність між реальним обсягом національного виробництва і рівнем цін.

Обрис кривої сукупної пропозиції є предметом гострих дискусій. Кейнсіанці вважають, що економіка часто не досягає рівня повної зайнятості і повного використання потужностей, що ціни є негнучкими. Тому сукупна пропозиція представлена горизонтальною лінією.

Неокласики дотримуються тієї думки, що гнучкість цін і заробітної плати обумовлює постійне прагнення економіки до повної зайнятості, і крива сукупної пропозиції вертикальна.

Сукупна пропозиція — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін {інші обставини залишаються без змін). Національна економіка може відреагувати на зміни в сукупному попиті як збільшенням обсягу реального продукту, так і зміною рівня цін. Характер зв'язку між рівнем цін та обсягом реального національного продукту залежить від тривалості періоду, впродовж якого взаємодіють сукупні попит і пропозиція.

У макроекономіці точиться полеміка з приводу форми кривої сукупної пропозиції, яку позначимо AS(від англ. aggregatesupply). Нині більшість економістів уважають, що ця форма залежить від того, який проміжок часу аналізується — короткостроковий чи довгостроковий. Згідно з цим поглядом, у короткостроковому періоді взаємодія між сукупним попитом і сукупною пропозицією визначає обсяг національного продукту, рівень зайнятості, ступінь завантаження виробничих потужностей, а також індукує інфляційні імпульси. У короткостроковому періоді крива ASмає висхідну траєкторію.

У довгостроковому періоді обсяг виробництва товарів і послуг у національній економіці залежить від обсягу капіталу і кількості праці та від наявної виробничої функції. Інакше кажучи, у цьому періоді величина економічних ресурсів у національній економіці, а також рівень технології визначатимуть обсяг національного продукту, і цей обсяг не залежатиме від рівня цін. Тому крива сукупної пропозиції в довгостроковому періоді є вертикальною (рис. 1.4).

Відмінність між сукупною пропозицією у короткостроковому та довгостроковому періодах дуже суттєва для макроекономічного аналізу.[14, c. 365-366].

Вертикальна крива довгострокової сукупної пропозиції є виявом принципу класичної дихотомії, згідно з якою реальні змінні не залежать від номінальних змінних. Обсяг продукції (реальна змінна) не залежить від рівня цін (номінальна змінна). Одразу може виникнути запитання: чому крива пропозиції конкретних товарів і послуг є висхідною, якщо крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною? Причина в тому, що пропозиція конкретних товарів і послуг залежить від відносних цін. Якщо відносна ціна блага підвищується, то продуценти розширюють його випуск, переміщуючи ресурси з виробництва інших товарів і послуг. І навпаки, загальний обсяг виробництва товарів і послуг у національній економіці обмежений кількістю капіталу, праці та рівнем технології. Тому коли ціни всіх товарів в економіці зростають разом, то фірми не спроможні вилучати прибуток з більшого обсягу виробництва.

Крива довгострокової сукупної пропозиції показує обсяг виробництва, який називають природним рівнем виробництва. Цей рівень досягається за повної зайнятості. Тому всі чинники, які змінюють природний рівень виробництва, переміщуватимуть криву довгострокової сукупної пропозиції вправо або вліво. Ці чинники можна поділити на дві групи.

По-перше, це економічні процеси або заходи економічної політики, які змінюють обсяг виробництва за тієї самої природної норми безробіття. По-друге, це економічні процеси або заходи державної політики, що змінюють природну норму безробіття.

Природний рівень виробництва в довгостроковому періоді залежить від кількості економічних ресурсів та ефективності їх застосування. Збільшення пропозиції ресурсів, а також підвищення сукупної продуктивності факторів унаслідок науково-технічного прогресу підвищують природний рівень виробництва. І навпаки, зменшення пропозиції економічних ресурсів знижує цей рівень. [18, c. 129-131]

У національній економіці постійно відбуваються зміни в кількості та якості ресурсів, що пов'язане з багатьма чинниками. Якщо, наприклад, взяти землю як ресурс, то, з одного боку, нові технологічні, технічні винаходи та вдосконалення дають змогу перетворити те, що раніше було «нересурсом», у цінні фактори виробництва, наприклад, розширити земельні угіддя внаслідок зрошення або меліорації. Збільшення пропозиції земельних ресурсів збільшуватиме обсяг національного виробництва, і крива довгострокової сукупної пропозиції переміщуватиметься вправо. Водночас земельні ресурси можуть зменшуватися, наприклад, унаслідок втрати родючого шару ґрунту через інтенсивне землеробство.

Збільшення обсягу капіталу, яким володіє національна економіка, розширює обсяг національного продукту, а отже й сукупної пропозиції в довгостроковому періоді. Заходи економічної політики, що підносять рівні заощадження та інвестування, підвищуватимуть капіталоозброєність і переміщуватимуть криву довгострокової сукупної пропозиції вправо.

Вагомий вплив на динаміку природного рівня виробництва в довгостроковому періоді справляє такий ресурс, як праця. Зростання кількості трудових ресурсів збільшує обсяг національного продукту і переміщує криву довгострокової сукупної пропозиції вправо. Значні людські втрати у Другій світовій війні значно зменшили повоєнну чисельність трудових ресурсів у багатьох державах, зокрема в Україні, і це стримувало економічне зростання. Сьогодні від'ємні темпи приросту населення і значні масштаби еміграції загрожують зменшити пропозицію трудових ресурсів, отже, зменшити довгострокову сукупну пропозицію в Україні.

У другій половині XXст. підвищення ефективності виробництва (зростання продуктивності праці, зниження енерго- і матеріаломісткості продукції) є основним чинником, що визначає збільшення природного обсягу виробництва, тобто сукупної пропозиції в довгостроковому періоді. Підвищення ефективності виробництва означає, що крива довгострокової сукупної пропозиції переміщується вправо.

Заходи державної політики або економічні процеси, що змінюють природну норму безробіття, також впливають на природний об сяг виробництва. Наприклад, якщо в розвинутій ринковій економіці законодавчий орган підвищує мінімальну заробітну плату, то природний рівень безробіття зросте і національна економіка вироблятиме менший обсяг товарів і послуг за кожного рівня цін. Тому крива довгострокової сукупної пропозиції переміститься вліво.[15, c. 261-263]

Як уже зазначалося, крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною (рис. 1.5). Додатний нахил цієї кривої економісти пояснюють зміною витрат на одиницю продукції, коли реальний національний продукт збільшується. Витрати виробництва на одиницю продукції визначають як відношення загальних витрат на використані фактори виробництва до обсягу продукції. Інакше кажучи, витрати виробництва для конкретного обсягу продукції — це середні витрати на цей обсяг продукції.

Економісти, які поділяють думку про те, що в ринковій економіці ділові цикли є регулярними, а їхні фази послідовні, вважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції має три відрізки — кейнсіанський, проміжний та класичний.

Кейнсіанський відрізок відбиває ситуацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не використовується. На цьому відрізкові фактичний обсяг виробництва менший за природний. Залучення у виробництво невикористовуваних ресурсів — як матеріальних, так і трудових — не генерує значного тиску в напрямі зростання цін. Річ у тім, що обсяг національного продукту ще такий невеликий, що його збільшення не супроводжується виникненням дефіциту ресурсів або слабин у виробництві, котрі стимулюють зростання цін. Люди, які місяцями були без роботи, не вимагають підвищення зарплати одразу після повернення на робочі місця. Оскільки підприємці можуть отримати працю та інші вхідні ресурси за більш-менш стабільними цінами, витрати виробництва за збільшення його обсягу не зростають, і немає причин для підвищення цін на товари і послуги. Отже, збільшення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються.

Проміжний, або висхідний, відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням цін. Національна економіка містить незліченну кількість ринків продуктів і ринків ресурсів, а повна зайнятість не досягається одночасно в різних секторах та галузях. Одні галузі можуть натрапити на нестачу кваліфікованих працівників, тоді як в інших ще може існувати значне безробіття. Так само в деяких галузях можуть відчуватися брак сировини або інші слабини. Із розширенням виробництва і наближенням до повного використання своїх потужностей деякі фірми змушені утримувати старіше й менш ефективне устаткування, а також недостатньо кваліфікованих працівників. Унаслідок цих та інших обставин витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію. На цьому відрізкові кривої ASзбільшення реального обсягу продукту супроводжується зростанням цін.

Після досягнення обсягу ВВП за повної зайнятості дальше зростання цін упродовж деякого часу може забезпечувати приріст реального обсягу продукту. Реальний ВВП, як відомо, може перевищувати його природний рівень. Проте економіка досягає своєї абсолютної максимальної потужності, і дальше зростання обсягу національного продукту є вже неможливим. Окремі фірми можуть намагатися збільшити виробництво, переманюючи ресурси інших фірм. Проте ці нові ресурси і приріст обсягу продукції в одних фірмах означатимуть відповідні втрати ресурсів і обсягів продукції іншими фірмами. Це супроводжується зростанням цін ресурсів і витрат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не зміниться. Короткострокова крива ASстає дедалі крутішою, а це означає, що економіка перебуває на майже вертикальному, або класичному, відрізкові кривої AS.

Аналіз форми кривої короткострокової сукупної пропозиції показує, що реальний обсяг національного продукту збільшується, коли економіка розвивається, проходячи спочатку кейнсіанський, а потім проміжний відрізки кривої сукупної пропозиції (на рис. 2.2 зліва направо). [19, c. 171-173]

Теорії кривої короткострокової сукупної пропозиції

Економісти, які вважають, що економічні коливання є нерегулярними і непрогнозованими, здебільшого зображають криву короткострокової сукупної пропозиції у вигляді лінії з додатним нахилом, не виділяючи її відрізків. Вони запропонували чотири теорії, що пояснюють додатний нахил кривої AS. Кожна з них виходить із того, що певна конкретна вада ринку спричиняє неоднакову поведінку сукупної пропозиції в короткостроковому і довгостроковому періодах. Хоча ці теорії різняться між собою в деталях, вони мають спільну основу — доводять, що величина пропозиції національного продукту відхиляється від його рівня в довгостроковому періоді, коли фактичний рівень цін не збігається з очікуваним. Якщо фактичний рівень цін вищий за очікуваний, то обсяг національного продукту перевищує його природний рівень. І навпаки, коли фактичний рівень цін нижчий за очікуваний, обсяг національного продукту є меншим за природний. Отже, коротко про суть цих чотирьох теорій.

1. Багато економістів пояснює висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції негнучкістю номінальної заробітної плати. У низці галузей національної економіки рівень номінальної зарплати передбачений досить тривалими, нерідко трирічними, колективними трудовими угодами. Тому зарплата не може швидко реагувати на зміну економічних умов. Крім того, її розмір може також залежати від соціальних норм та уявлень про справедливість, які змінюються досить повільно. Отже, з погляду цієї групи економістів, у короткостроковому періоді заробітна плата негнучка. Негнучкість номінальної зарплати означає, що зростання рівня цін в економіці знижує реальну зарплату, а це здешевлює працю. Нижча реальна зарплата стимулює ділові підприємства до наймання більшої кількості працівників, які виробляють більший обсяг продукції. Ця пряма залежність між рівнем цін і обсягом виробництва приводить до того, що з перебігом часу за незмінної номінальної зарплати крива сукупної пропозиції підніматиметься вгору.

Більш строге пояснення додатного нахилу кривої короткострокової сукупної пропозиції з позиції теорії негнучкої зарплати таке. Фірми й наймані працівники, встановлюючи номінальну зарплату, виходять із цільового рівня реальної зарплати, який мав би зрівноважувати попит і пропозицію на ринку праці, та з очікуваного рівня цін. Проте фактичний рівень цін може відхилятися від очікуваного, а реальна зарплата — від цільової. Припустімо, що фактичний рівень цін нижчий за очікуваний; рівень номінальної зарплати передбачений трудовою угодою, тому реальна зарплата перевищуватиме очікуваний рівень. Оскільки зарплата становить значну частку витрат фірми, то вища реальна зарплата означає, що реальні витрати фірми зросли. В результаті фірма найматиме меншу кількість працівників, виробляючи менше товарів і послуг. Нижчий рівень цін знижує прибутковість виробництва, внаслідок чого фірми зменшують величину пропозиції товарів і послуг. Це дає підстави для висновку про додатний нахил короткострокової кривої AS.

2. Інша група економістів пояснює додатний нахил кривої короткострокової сукупної пропозиції неправильними уявленнями працівників щодо рівня своєї заробітної плати. Ця концепція, як і попередня, зосереджується на ринку праці, але на відміну від неї припускає, що заробітна плата може легко змінюватися для зрівноважування пропозиції та попиту. Згідно з концепцією неправильних уявлень працівників, останні тимчасово плутають рівні номінальної й реальної зарплати, внаслідок чого в короткостроковому періоді обсяг національного виробництва відхиляється від природного.

Прихильники цієї концепції вважають, що кількість праці, пропонованої найманими працівниками, залежить від реальної зарплати, на яку вони сподіваються. Працівникам відома їхня номінальна зарплата, але невідомий майбутній загальний рівень цін. Щоразу коли рівень цін зростає, реакція національної економіки залежить від того, чи правильно працівники передбачили цю зміну. Якщо їхнє передбачення правильне, то не відбувається жодних змін ні в попиті на працю, ні в її пропозиції, і зайнятість залишиться на попередньому рівні. [20, c. 148-151]

Однак якщо в національній економіці відбулося непередбачене зростання цін, то рівень реальної зарплати знижується. Оскільки фірми володіють ширшою і точнішою інформацією, ніж працівники, то, виявивши зниження реальної зарплати, вони наймають більше працівників і виробляють ширший обсяг продукції. Працівники ж уважають, що рівень цін нижчий, а реальна зарплата вища, хоча це насправді не так. Подібне неправильне уявлення спонукає їх пропонувати більше праці, тому обсяг національного продукту збільшується.

Загалом із теорії неправильних уявлень працівників випливає, що відхилення цін від очікуваного рівня змушує їх змінити пропозицію своєї праці. Відтак ця зміна впливає на обсяг продукції, який виробляють фірми. Ось чому, згідно з цим поглядом, крива короткострокової сукупної пропозиції має додатний нахил.

3. Ще одна теорія пояснює висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції недосконалою інформацією учасників ринкового процесу. Ця теорія виходить із того, що кожен виробник продукує одне благо, а споживає багато благ. Оскільки кількість то варів і послуг у розвинутій економіці дуже значна, виробники не спроможні пильнувати всі ціни одночасно. Вони уважно стежать за цінами на ті блага, які виробляють, і менш пильно — на ті, які споживають. Унаслідок недостатньої інформації вони можуть плутати зміни загального рівня цін зі змінами відносних цін. Ці помилки впливають на їхні уявлення про величину пропозиції благ і ведуть до виникнення в короткостроковому періоді прямої залежності між рівнем цін і обсягом національного продукту.

У ринковій економіці, як відомо, виробники ухвалюють рішення щодо виробництва конкретного блага на підставі його ціни порівняно з іншими благами. Якщо відносна ціна блага висока, то у продуцентів є добрі стимули до виробництва більшої його кількості. Якщо відносна ціна блага низька, виробники працюватимуть менше, віддаючи перевагу, наприклад, дозвіллю. Для прикладу візьмімо фермерів, які вирощують цукрові буряки. Коли фермери ухвалюють виробничі рішення, вони ще не знають відносної ціни свого продукту. Припустімо, що наші фермери зауважили зниження ціни на свою продукцію до того, як усвідомили, що водночас відбулося зниження цін на низку інших виробів, котрі вони купують як споживачі. Продуценти цукрового буряка можуть дійти висновку, що виробництво цього продукту є тепер невигідним, і скоротять посіви під ним.

Інший випадок — відбулося зростання загального рівня цін, якого фермери не очікували. Тому, спостерігаючи підвищення цін на цукрові буряки, вони не впевнені, чи підвищилися ціни на інші товари. Фермери можуть вирішити, що зростання номінальної ціни цукрового буряка свідчить і про певне підвищення його відносної ціни. Тому вони збільшать обсяги виробництва своєї культури. За несподіваного зростання цін так поводяться всі виробники, котрі раціонально, але помилково вважають, що відносні ціни благ, які вони виробляють, зросли. Тому вони працюють наполегливіше й виробляють більший обсяг продукції. Звідси можна зробити висновок про те, що короткострокова крива AS має додатний нахил.

4. Окремі економісти пропонують ще одну версію пояснення висхідної траєкторії кривої короткострокової сукупної пропозиції — негнучкість цін. Згідно з цією версією, фірми не одразу змінюють ціни на свої товари і послуги у відповідь на зміну попиту. Іноді ціни визначаються довгостроковими угодами між фірмами і споживачами. Нерідко навіть без формальних угод фірми не змінюють цін на свою продукцію, щоб не відштовхнути покупців. Таке явище зумовлене почасти й тим, що зміна цін пов'язана з так званими витратами меню — витратами на підготовку, передрук каталогів і т.д. Унаслідок цього ціни можуть бути негнучкими в короткостроковому періоді.

Для з'ясування впливу негнучких цін на сукупну пропозицію припустімо, що фірми заздалегідь повідомили про свої ціни виходячи з наявних економічних умов. Відтак у національній економіці відбулося несподіване зменшення пропозиції грошей, що знижуватиме загальний рівень цін у довгостроковому періоді. У відповідь на зміну економічних умов одні фірми одразу знизять ціни на свої товари і послуги. Інші фірми, щоб уникнути додаткових збитків, пов'язаних із витратами меню, відкладають зниження цін. Проте обсяг продажу цих фірм скорочується, бо їхні ціни надто високі. У результаті ці фірми зменшують обсяг виробництва і зайнятість. Інакше кажучи, негнучкість частини цін у національній економіці веде до того, що в короткостроковому періоді існує пряма залежність між рівнем цін і обсягом виробництва. [14, c.366-370]

Отже, в макроекономіці існує чотири теорії, які пояснюють висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції. Всі вони виходять із того, що обсяг національного виробництва відхиляється від його природного рівня, коли рівень цін відхиляється від очікуваного. Однак додатний нахил кривої AS спостерігається не завжди, бо економічні агенти коригують свої неправильні уявлення, ціни стають гнучкими, інформація — повною, номінальна зарплата змінюється, і тому крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною.

Чинники сукупної пропозиції в короткостроковому періоді

Крива короткострокової сукупної пропозиції показує величину пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію в короткостроковому періоді впливає низка чинників, їх можна поділити на дві групи: цінові та нецінові.

До цінових чинників, які визначають нахил короткострокової кривої AS, належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу національного виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищенню рівня цін. Коли зі збільшенням обсягу національного виробництва витрати на одиницю продукції і рівень цін починають швидко зростати, крива короткострокової су-кунної пропозиції стає крутою. Крутіша крива AS, як уже згадувалося, означає, що збільшення сукупного попиту в основному трансформується у зростання цін і слабо впливає на обсяг виробництва.

Для країн із низькими середніми темпами інфляції крива сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є відносно положистою. У цих країнах коливання сукупного попиту вагоміше впливають на обсяг виробництва і слабо позначаються на цінах. Країнам з високими темпами інфляції та нестабільним сукупним попитом відповідають крутіші криві короткострокової сукупної пропозиції. Тут зміна сукупного попиту слабше впливає на обсяг виробництва порівняно з країнами, для яких криві ASпологіші.

Основними ціновими чинниками короткострокової сукупної пропозиції є такі. По-перше, це змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за межі природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення слабин у виробництві — проблеми із забезпеченням сировиною, транспортом тощо).

По-друге, це структурні та природні умови (неодночасне досягнення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.).

По-третє, це зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва; розширення збуту на дорогих ринках — віддалених, захищених митом, корумпованих тощо).

По-четверте, це інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.).

Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цих чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю продукції.

До нецінових чинників короткострокової сукупної пропозиції належать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Нецінові чинники переміщують криву короткострокової сукупної пропозиції вправо або вліво. Економісти поділяють нецінові чинники короткострокової пропозиції на два види — реальні і номінальні.

Реальні змінні впливають на сукупну пропозицію як у короткостроковому, так і довгостроковому періодах. Основними реальними змінними сукупної пропозиції є:

по-перше, обсяг ресурсів — природні й трудові ресурси, капітал і технологія та ефективність їх застосування — продуктивність праці, енерго- та матеріаломісткість продукції. Збільшення обсягу ресурсів і підвищення ефективності їх використання переміщує короткострокову (і довгострокову) криву ASвправо;

по-друге, інтеграція країни у світову економіку — участь країни в міжнародному поділі праці; рівень протекціонізму тощо. Зростання рівня відкритості національної економіки забезпечує ефективніше використання ресурсів, і крива ASпереміщується вправо. І навпаки, підвищення рівня протекціонізму переміщує криву ASвліво;

по-третє, додаткові витрати на підприємницьку діяльність (надмірні витрати часу і коштів на одержання дозволу, реєстрацію, ліцензування виробничої діяльності чи відкриття банківського рахунку або правова нестабільність) зменшують її масштаби. В результаті і короткострокова, і довгострокова криві ASпереміщуються вліво.

Номінальні змінні впливають лише на криву короткострокової сукупної пропозиції, переміщуючи її вліво або вправо, а природний рівень виробництва і довгострокова крива ASне змінюються. Основними номінальними неціновими змінними, що впливають на сукупну пропозицію в короткостроковому періоді, є, по-перше, рівень цін на ресурси — рівень зарплати, процентні ставки, рента за землю та ін. Зростання цін на ресурси переміщує криву короткострокової сукупної пропозиції вліво. І навпаки, зниження цін на ресурси переміщує цю криву вправо.

По-друге, на короткострокову криву ASвпливають інституційні чинники, які творять макроекономічне середовище, в якому функціонують ділові одиниці національної економіки. Так, несприятливе макросередовище, яке складається, наприклад, в умовах підвищення непрямих податків (податку на додану вартість, податку на майно підприємств, соціальних податків) або плати за використання природних ресурсів, переміщуватиме криву короткострокової сукупної пропозиції вліво. І навпаки, сприятливе макроекономічне середовище стимулює інвестиційний процес, що підтримує стабільні темпи економічного зростання.

По-третє, на короткострокову сукупну пропозицію впливає структура ринків товарів і послуг. Наприклад, монополізація внутрішнього ринку вітчизняними фірмами або фірмами інших країн зменшує обсяг національного продукту, і короткострокова крива ASпереміщується вліво. [3, c. 137-139]

Нарешті, існує ще одна важлива номінальна змінна, яка впливає на положення короткострокової сукупної пропозиції, — очікуваний економічними агентами рівень цін. Якщо, наприклад, агенти очікують вищого рівня цін, то вони встановлюватимуть вищу заробітну плату, що зменшуватиме прибутковість виробництва і кількість товарів і послуг, вироблених за кожного рівня цін. Тому короткострокова крива сукупної пропозиції перемішуватиметься вліво. І навпаки, за нижчого очікуваного рівня цін вона переміщуватиметься вправо.

Номінальні змінні не впливають на природний обсяг виробництва за умов досконалої конкуренції принаймні тоді, коли в довгостроковому періоді ціни й заробітна плата є абсолютно гнучкими, як у напрямі підвищення, так і в напрямі зниження. Однак негнучкість номінальних змінних у довгостроковому періоді веде до того, що вони можуть впливати на природний рівень виробництва і переміщувати криву довгострокової сукупної пропозиції. Наприклад, перехід на початку 70-х років до системи плаваючих валютних курсів означав, що ціни на імпортні ресурси, зокрема сировину, почали залежати від коливань валютного курсу. Зростання курсу валюти країни в довгостроковому періоді дає змогу продуцентам цієї країни збільшити імпорт ресурсів, бо для них ціни на імпортні ресурси знижуються. За таких умов витрати на одиницю продукції для даного обсягу виробництва також знижуються. Обсяг національного продукту зростатиме, і крива довгострокової сукупної пропозиції переміщуватиметься вправо. Знецінення валюти країни в довгостроковому періоді супроводжується прямо протилежними наслідками.

На ціни ресурсів і на природний обсяг виробництва може впливати послаблення чи посилення панування постачальників ресурсів на світових ринках, тобто ринкова монополія. Така монополія дає змогу встановлювати вищі ціни на ресурси, ніж за наявності конкуренції.

Прикладомможе бути ринкова монополія країн ОПЕК на ринку нафти протягом останньої чверті минулого століття. Чотириразове підвищення країнами ОПЕК цін на сиру нафту в 1973 p., яке називають нині першим нафтошоком, і повторне різке підвищення ними цін у 1979 р. (другий нафтошок) значно збільшили витрати на одиницю продукції й уповільнили темпи економічного зростання в багатьох країнах світу. До середини 80-х років панування країн ОПЕК на ринку нафти суттєво ослабло. Ціни на сиру нафту впали, витрати виробництва й транспортування товарів зменшилися, в результаті обсяги національного продукту в країнах — імпортерах нафти почали зростати вищими темпами. У 1999 р. країни ОПЕК знову скоротили обсяги видобутку й експорту нафти, що спричинило швидке зростання цін на сиру нафту на світових ринках. У другій половині 2000 р. ціна на нафту коливалася в межах 30-35 дол. за барель порівняно з 12 дол. у лютому 1999 р. Така ціна могла спричинити уповільнення темпів зростання обсягу виробництва, але у 2001 р. вона знизилася.[1, c. 12-15]

Розділ ІІ. СУКУПНИЙ ПОПИТ— СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ ЯК БАЗОВА МОДЕЛЬ МАКРОЕКОНОМІЧНОІ РІВНОВАГИ

Точка перетину кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції показує рівноважний рівень ціп і рівноважний реальний обсяг національного виробництва. Поняття «рівноважний» означає збіг бажань покупців при даному рівні цін придбати визначений обсяг товарів і послуг з бажаннями виробників виробити і реалізувати цей обсяг товарів і послуг при такому рівні цін.

Умови, які забезпечують рівність попиту і пропозиції одночасно на всіх ринках, вивчає теорія загальної економічної рівноваги (ЗЕР) (теорія макроекономічної статики).

Для виявлення суті неокласичної моделі ЗЕР розглядається спрощена модель національної економіки без держави і зарубіжжя. Неокласики вважали, що гроші, на противагу товарам, не є багатством, тому в моделі розглядаються тільки три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) і благ.

З неокласичної теорії макроекономіки відомо, що попит і пропозиція на конкретний товар врівноважують один одного, що виявляється у виникненні ціни рівноваги. Якщо перейти від розгляду попиту і пропозиції на конкретний товар до розгляду попиту і пропозиції в суспільстві в цілому, те необхідно враховувати попит і пропозицію на всі товари і сукупний рівень усіх цін. На більш розвитому рівні неокейнсіанською макроекономікою досліджуються коливання сукупного попиту і сукупної пропозиції навколо ціни рівноваги, при цьому закономірності таких коливань вважаються центральною проблемою економічної науки. Не заперечуючи ні існування загальної рівноваги, ні економічних коливань навколо цієї рівноваги, раціональні чекання переводять економіку в більш реальну площину, коли практичні рішення щодо попиту і пропозиції приймають економічні агенти, що орієнтуються на своє бачення майбутнього.

Тим самим поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції не далекі жодної з головних шкіл економічної думки. Міжнародна економіка розсовує традиційні рамки трактування сукупного попиту і сукупної пропозиції, ставлячи їх у залежність уже не тільки від внутрішнього обсягу виробництва і рівня цін у рамках визначеної країни, але і від загальносвітового виробництва і рівня цін світового ринку. У міжнародній економіці сукупний попит і сукупна пропозиція трактуються широко — як абстрактні розміри, що характеризують обсяги сукупного виробництва всіх товарів у національних і міжнародних масштабах у залежності від деякої узагальненої світової ціни на них.

Предметом сукупного попиту і сукупної пропозиції в міжнародній економіці є товар, що трактується широко, як уся сукупність матеріальних і нематеріальних предметів, запропонованих для продажу. У більш вузькому змісті, як відомо з загальної економічної теорії, товар є вихідною категорією товарного виробництва, що прийшло на зміну натуральному господарству і характеризується виробництвом товару не тільки і не стільки для власного споживання, скільки на продаж.

В неокласичній моделі існує два незалежних один від одного сектори: реальний і грошовий. Класична дихотомія — представлення економіки у вигляді двох відокремлених один від одного секторів: реального і грошового. В реальному секторі незалежно від грошового визначається об'єм і структура випуску, зайнятість, відносні ціни благ, а грошовий сектор встановлює лише рівень (грошовий масштаб) цін.

В реальному секторі на ринку праці завжди встановлюється стійка рівновага за рахунок гнучкості ставки грошової заробітної плати (квадрант III, рис. 2.1 А). При заданій ставці процента в процесі взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції встановлюється така ставка реальної зарплати, при якій домашні господарства повністю реалізують свої плани з продажу праці, а підприємці — з найму.

Ставка процента встановлюється на ринку капіталу в результаті прирівнювання обсягу пропозиції капіталу (заощаджень) до об'єму попиту на нього (інвестицій) (рис. 2.1 Б). Чим більший процент обіцяють підприємці, тим більший об'єм заощаджень і менше поточне споживання домашніх господарств. В той же час попит підприємців на заощадження домашніх господарств знаходиться в оберненій залежності від ставки процента.

Якщо домашні господарства і підприємці реалізують свої плани на ринках праці і капіталу, то у відповідності до закону Вальраса і на ринку благ планована пропозиція співпадає з запланованим попитом (квадрант І, рис. 2.1 А — нижня частина).

Доходи, одержані від виробництва, домашні господарства розподіляють між ринком благ, купуючи там споживчі товари, і ринком капіталу, пропонуючи на ньому неспожиту частину доходу: у = С + S . Вироблений обсяг продукції, який дорівнює сумі всіх факторних доходів домашніх господарств, підприємці продають на ринку благ домашнім господарствам, задовольняючи їх споживчий попит, і собі, задовольняючи свій інвестиційний попит: у = С + І.

Умови загальної економічної рівноваги в реальному секторі представляє система трьох рівнянь, з якої визначаються рівноважні значення зайнятості, ставки реальної заробітної плати, ставки процента і національного доходу:

При визначенні всіх цих значень кількість грошей немає значення.

В грошовому секторі кількість грошей, які знаходяться в обігу, визначає рівень цін, за допомогою якого підраховуються номінальні значення ставки зарплати і національного доходу.

Рівень цін прямо пропорційний масі грошей, які знаходяться в обігу:

При зміні кількості грошей, які знаходяться в обігу, виникає «кембріджський ефект»: зростання (зменшення) кількості грошей викликає збільшення (зменшення) попиту на блага, що підвищує (знижує) рівень цін:

Зміна кількості грошей, які знаходяться в обігу, не впливає на рівноважні значення реальних параметрів економіки, а змінює тільки їх номінальні значення.

Завдяки гнучкості ставки номінальної заробітної плати і ставки процента, ринковий механізм постійно направляє економіку до стану ЗЕР при повній зайнятості.[4, c. 69-70]

Центральним елементом є ефективний попит, який формується на ринках благ і грошей.

Поведінка економічних суб'єктів і рівень розвитку техніки описується наступними функціями:

виробничою — у = y(N);

заощаджень — S = Sу × у ;

податкових відрахувань — T = Ty × y;

імпорту — Z = Zу × у;

інвестицій — I = Ii × (R*- i);

попиту на гроші — L = Ly×Py+P×Li ×( imax — i);

ціни попиту на працю — wD =P × Yn

і наступними екзогенними параметрами:

ціни пропозиції праці — Ws = const;

номінальної пропозиції грошей — M= const;

державних витрат — G = const;

обсягу експорту — Е = const.

Припускається, що при заданій ставці номінальної зарплати пропозиція праці цілковито еластична через наявність кон'юнктурного безробіття. Рівноважні значення (у, Р, N, w, і) визначаються в результаті рішення системи рівнянь:

На верхній частині графіку рівновага IS-LM вказує на величину ефективного попиту уо. Потім уо проектується у квадрант І, знаходиться Ро, що відповідає рівновазі на ринку благ і грошей.

По графіку виробничої функції у IV квадранті визначаємо кількість праці N_o, необхідної для задоволення ефективного попиту у₀.

У квадранті III за допомогою графіка граничної продуктивності праці (уN) визначаємо ставку реальної заробітної плати W0, яку підприємці готові заплатити при заданій номінальній ставці і рівні цін Ро.

Коли ставка реальної заробітної плати встановлюється на цьому рівні, тоді крива у^s (сукупної пропозиції) перетинає криву y^D (сукупного попиту) у точці, що відповідає ефективному попиту Уо.

Це виходить з побудови кривої у(Р) по ланцюжку:

Якби б екзогенно задана ціна пропозиції праці була б нижчою (W^s < W^s), то у квадранті II W^s лежало б нижче W^s і відповідно y^s лежало б нижче у квадранті І. Тоді при P0 на ринку благ виявився б надлишок |y'— y₀|, який би викликав процес пристосування до іншого рівноважного стану.

ЗЕР характеризується рівноважним набором у₀, Ро, N_o, Wo, іо. Але при цьому існує кон'юнктурне безробіття |N* — No|. Таке безробіття не можна ліквідувати зниженням реальної ставки заробітної плати через підвищення цін.

При зростанні ціни з Ро до Р*, зайнятість збільшується з No до N*, пропозиція — з yо доуF. Але величина ефективного попиту yо зменшується через скорочення реальної кількості грошей і підвищення відсоткової ставки (зсув LM₀ до LM1). Тому виробництво збільшено не буде.

ЗЕР при повній зайнятості в кейнсіанській моделі виникає в тому випадку, коли фіксована ціна праці W^s при рівні цін, що забезпечує рівновагу IS-LM, відповідає «природній» реальній ставці заробітної плати (рис. 2.3).

В кейнсіанській концепції розглядається усунення «класичної дихотомії» (рис. 2.4).

За вихідний стан приймається ситуація, зображена на рис. 3.2, де рівновага досягнута при у₀, Р_о, No, W0, iо.

При збільшенні номінальної кількості грошей LM зсувається з LMo до LM1, ефективний попит зростає з уо до у₂, одночасно зсувається y^D, але на меншу відстань, ніж LM.

Внаслідок того, що ефективний попит перевищує сукупну пропозицію (y^D>y^s), рівень цін зростає.

Зростання цін зменшує реальну кількість грошей і LM зсувається з LM1 до LМ2, в результаті ефективний попит буде дорівнювати y1.

Одночасно через підвищення цін ставка реальної заробітної плати знижується (Р, w), це дозволить підприємцям збільшити зайнятість з No дo N1, в результаті чого сукупна пропозиція збільшиться до у1.

Новий рівноважний стан буде: y1, P1,N1, w1, i1.

На думку кейнсіанців, ціни на блага і фактори виробництва, в крайньому випадку, на протязі деякого часу не змінюються навіть при наявності дефіциту або надлишку. В цьому випадку відбувається кількісне, а не цінове пристосування до нової рівноваги через дію мультиплікатора. Неокласики виходять із цілковитої гнучкості системи відносних цін. У випадку виникнення на будь-якому ринку надлишку або дефіциту ціни коригуються таким чином, що попит і пропозиція в грошовому визначенні вирівнюються.

Кейнсіанці ставлять об'єм споживання домашніх господарств в залежність від величини доходу, яким розпоряджаються, неокласики — від ставки процента.

Величина попиту на інвестиції у кейнсіанців залежить від граничної ефективності капіталу, у неокласиків — від величини ставки відсотка.

У вченні неокласиків заощадження і інвестиції фактично співпадають, так як здійснюються вони одними і тими ж суб'єктами — підприємцями. В кейнсіанській концепції заощадження і інвестиції не тотожні: заощадження роблять домашні господарства, переслідуючи одні цілі, а інвестиції здійснюють підприємці, виходячи з інших цілей.[5, c.392-395]

У неокласиків ставка процента представляє граничну продуктивність капіталу і врівноважує потокові величини: об'єм заощаджень з об'ємом інвестицій, визначаючи й те і інше. У кейнсіанців ставкою процента є ціна грошей, яка забезпечує рівновагу величин майна, оптимізуючи структуру портфелю.

У уяві неокласиків гроші — не багатство. На ринку одні товари обмінюються на інші, а гроші виконують роль посередника.

Дж.Кейнс ввів поняття «перевага ліквідності», яке виражає корисність грошей як особливого блага. Попиту на гроші як майно належить важлива роль.

Неокласики вивчали господарство, яке відповідає умовам цілковитої конкуренції, кейнсіанці звертають увагу на наявність багатьох недосконалостей в дії ринкового механізму.

Висновки неокласиків відносяться до функціонування економічної системи в тривалому періоді, коли достатньо часу для завершення процесів пристосування до загальної рівноваги при повній зайнятості. Кейнсіанці досліджують, яку економічну кон'юнктуру створить ринковий механізм в короткому періоді і чи треба на неї діяти державі.[8, c. 206]

Розділ IІІ. РІВНОВАГА СУКУПНИХ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ

3.1. Застосування моделі AS-AD

Ми вже знаємо, що точка перетину кривої пропозиції індивідуального блага і попиту на нього визначає рівноважну ціну та обсяг його виробництва.

Аналогічно в точці перетину кривих сукупного попиту й сукупної пропозиції досягаються рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг національного продукту. На рисунку 3.1 показано, що в короткостроковому періоді рівновага досягається в точці Е з рівноважним рівнем цін Р_eі рівноважним обсягом виробництва Y_e. Чому саме Р_ei Ye, є відповідно рівноважним рівнем цін і рівноважним обсягом національного виробництва? Припустімо, що рівень цін становить не Р_е, а P2. Крива сукупної пропозиції показує, що за рівня цін Р_] підприємства вироблятимуть обсяг національного продукту Y₁За рівня цін Р1 покупці хочуть придбати обсяг продукції Y₂, що показує крива сукупного попиту.

Конкуренція між покупцями за наявний реальний обсяг продукції Y₁ підвищить рівень цін до Р_е. Зростання рівня цін з Р1 до Рeстимулюватиме виробників збільшити обсяг продукції з Y1 до Ye і водночас змушує покупців зменшити свої закупівлі з Y₂до Ye. Коли вироблений реальний продукт дорівнює купленому обсягові продукції, як це має місце за рівня цін Р_е, національна економіка досягла рівноваги.

На положення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції, як нам уже відомо, впливає низка нецінових чинників. На кейнсіанському відрізку, де крива сукупної пропозиції майже положиста, зміна сукупного попиту головно впливає на обсяг національного виробництва, а рівень цін відносно сталий. На класичному відрізку крива ASстає крутою, і зміна сукупного попиту, наприклад його розширення, спричинятиме зростання цін, а реальний ВВП майже не змінюватиметься. З коливанням цін на проміжному відрізку змінюватимуться і реальний обсяг виробництва, і рівень цін. [7, c.359-361]

У реальній економіці діє ще один надзвичайно важливий чинник, який ускладнює ситуацію на класичному і проміжному відрізках. Річ у тім, що багато цін на товари й ресурси є негнучкими щодо зниження. Деякі економісти вбачають у такій властивості ефект храповика (храповик — механізм, який дає змогу крутити колесо тільки вперед). Дію ефекту такого механізму показано на рисунку 3.2.

Коли сукупний попит розширюється з AD_]до AD₂, то рівновага перемішується з точки Е₁ до Е₂. Проте ціни не знижуються з такою легкістю, як підвищуються. Тому якщо сукупний попит зменшиться з AD₂до AD₁то економіка не повернеться до свого первинного рівноважного стану в точці E₁Скоріше збережеться новий, вищий рівень цін Р₂, і скорочення сукупного попиту перемістить економіку до стану рівноваги в точці Е₃ Вищий рівень цін найімовірніше збережеться — ціни «заклинило» на рівні Р₂, а реальний обсяг національного продукту зменшиться до Y₃(крива ASпереміститься вліво).

У довгостроковому періоді рівновага сукупних попиту й пропозиції досягається в точці перетину вертикальної кривої ASі спадної кривої AD(рис. 3.3).[14, c.371]

Застосуємо модель сукупного попиту та сукупної пропозиції для аналізу окремих макроекономічних явищ, що спостерігалися в недалекому минулому.

Приклад. З 70-х років економіку розвинутих країн спіткала нова хвороба — збурення пропозиції. Таке явище виникає за умов раптової зміни у витратах виробництва, що різко переміщує криву сукупної пропозиції. Особливої сили збурення пропозиції набрало в 1973 p., який увійшов в історію як «рік семи лих». Цей рік позначився неврожаєм у сільському господарстві, зміщеннями океанічних потоків, що викликали цунамі й торнадо та великі руйнування, небувалими спекуляціями на світових товарних ринках, хаосом на світових валютних ринках, черговою арабо-ізраїльською війною та зростанням учетверо цін на нафту. Ціни сировинних матеріалів і палива зросли з 1972 по 1973 р. на більшу величину, ніж з часу закінчення Другої світової війни до 1972 р.

Одразу ж після першого нафтошоку темпи інфляції різко зросли, а обсяг національного продукту зменшився в усіх розвинутих країнах. Виникло небувале раніше в національній економіці поєднання спаду з інфляцією. Для позначення цього феномена в аналітичну економію було впроваджене нове поняття — стагфляція. Воно означає, що затримка в розвитку виробництва, або стагнація, поєдналася зі зростанням цін, тобто інфляцією.

Упродовж двох попередніх століть розвитку ринкової економіки спади виробництва завжди супроводжувалися зниженням цін, і поєднання спаду, безробіття та інфляції було неможливим. З 1970-х років воно стало реальним. Щоб глибше зрозуміти це нове явище, застосуємо модель сукупного попиту та сукупної пропозиції. Раптове зростання витрат на сировинні матеріали та енергоносії становить основу збурення пропозиції. Такий випадок графічно можна зобразити як різке переміщення вгору кривої сукупної пропозиції з AS₁до AS₂(рис. 3.4). Це означає, що фірми постачатимуть попередній обсяг продукту лише за значно вищими цінами.

Збурення пропозиції, під яким розуміють різке і несподіване переміщення вгору короткострокової кривої AS, має своїм наслідком зростання цін і супроводжується падінням обсягу національного виробництва. Загалом збурення пропозиції веде до погіршення умов досягнення основних цілей макроекономічної політики.

Приклад. Особливого розмаху збурення пропозиції набрало в економіці України в 1993 р. Російські постачальники значно підвищили ціни на нафту й газ, які Україна імпортує. Це позначилося на всій національній економіці та призвело до зростання витрат на виробництво всіх вітчизняних виробів. Як наслідок, крива короткострокової сукупної пропозиції різко перемістилася вгору.

У країнах з ринковою економікою нерідко виникають і збурення в сукупному попиті. Зменшення податків, зростання державних видатків, відповідна політика центрального банку можуть збільшити сукупний попит. Тоді крива сукупного попиту переміщується з положення AD_lу AD₂(рис. 3.5). Рівновага переміститься з Е₁ до Е₂. Коли економіка виходить за межі природного обсягу виробництва, то національний продукт та зайнятість зростають повільно, а ціни — дуже швидко. Економіку, що вийшла за природний рівень виробництва, називають «перегрітою». У такій економіці високі рівні виробництва та зайнятості поєднуються з високими темпами інфляції, яка починає згубно позначатися на ефективності економіки та рівні життя. Це змушує уряд уживати заходів для стримування інфляції, що відомі під назвою політики «дорогих грошей», яка супроводжується економічними спадами та збільшенням масштабів безробіття. [16, c. 115-118]

Від часу формування аналітичної економії два століття тому найгостріші суперечки точаться в ній навколо питання: чи існує в ринковій економіці внутрішній механізм, який обов'язково спрямовує її до рівноваги за повної зайнятості? Застосовуючи мову сучасної економічної теорії, питання зводиться до того, чи завжди досягається макроекономічна рівновага за природного ВВП.У макроекономіці наявні два протилежні підходи до цього питання. Один із них називають класичним. Він бере свій початок у працях А. Сміта, Ж.-Б.Сея та Дж. С. Міля і наголошує на існуванні в економіці могутніх сил самокоригування. Адепти класичного підходу вважають, що ціни й заробітна плата гнучкі, тому економіка дуже швидко досягає тривалої рівноваги за повної зайнятості після збурення. Тому, на їхню думку, крива ASє вертикальною (або дуже крутою) і в короткостроковому періоді.

Альтернативний підхід почав складатися досить давно, але послідовно й систематично був викладений Дж. М. Кейнсом лише в 30-х роках XXст. Нині цей підхід називають кейнсіанським. Його прихильники вважають, що, ціни і заробітна плата змінюються повільно після змін у співвідношенні попиту і пропозиції. Тому ринковим силам потрібно багато років, а то й десятиліть, щоб забезпечити рівновагу за повної зайнятості після збурень в національній економіці. Отже, основна відмінність між класичним і кейнсіанським підходами полягає в різному тлумаченні поведінки сукупної пропозиції

До 30-х років XXст. більшість економістів дотримувалася класичного погляду на економіку. Ділові цикли, які простежуються в країнах з ринковою економікою з початку XIXст., вони розглядали як тимчасові випадкові відхилення. Класичний підхід ґрунтувався на законі Сея, згідно з яким «пропозиція творить свій власний попит», а тому надвиробництво неможливе за самою своєю природою. Тезу про неможливість надвиробництва обстоювали такі визначні економісти, як Д. Рікардо, Дж. С. Міль і А. Маршал. Усі прихильники класичного підходу вказували і вказують на гнучкі ціни, які дуже швидко зрівноважують попит і пропозицію і повертають економіку до повної зайнятості. Вони вважають, що національна економіка завжди функціонує за повної зайнятості, тобто за природного обсягу виробництва.[7, c. 362-365]

Класичний погляд на взаємодію сукупного попиту і сукупної пропозиції подано на рисунку 3.6. Згідно з цим підходом, ціни і заробітна плата визначаються на конкурентних ринках. При цьому ціни безперервно то зростають, то падають, щоб усувати будь-який надлишок чи нестачу попиту або пропозиції. Застосовуючи модель сукупного попиту та сукупної пропозиції, такий підхід можна описати типовою кривою AD₁ ,що має спадну траєкторію, і вертикальною кривою AS.

Для спрощення аналізу припустімо, що спочатку рівновага досягалася в точці Е1. Далі внаслідок певної макроекономічної політики або впливів зовнішніх сил сукупний попит зменшується, і крива AD₁переміщується вліво в положення AD₂. Спочатку за рівня цін Р₁ сукупні видатки зменшаться до точки В. У національній економіці тимчасово виникне ситуація, за якої сукупна пропозиція перевищуватиме сукупний попит. Тому настане період скорочення обсягу національного виробництва, щоправда, дуже короткий. У цьому періоді заробітна плата й ціни дуже швидко змінюватимуться, щоб зрівноважувати нове співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції. Зниження цін супроводжуватиметься розширенням сукупного попиту, і обсяг національного виробництва повертається до природного. У точці Е₂ знову відновлюється повна зайнятість, щоправда, за іншого рівня цін, Р₂.

Отже, за класичним підходом зміни в сукупному попиті позначаються на рівні цін, але не впливають на обсяг національного виробництва й зайнятості. Гнучкість цін і заробітної плати гарантує, що реальний обсяг видатків достатній для підтримування повної зайнятості.

Прихильники класичного підходу, зрозуміло, не заперечують безробіття. Проте вони акцентують увагу тільки на мікроекономічних утратах від нього. Безробітними можуть бути працівники, які переходять з однієї роботи на іншу, або члени трудових спілок, заробітна плата яких установлена понад рівноважний рівень. Згідно з цим поглядом, у національній економіці ніколи не буває макроекономічних утрат, пов'язаних із безробіттям; інакше кажучи, зумовлених недостатнім сукупним попитом. Це перший висновок, який випливає з класичного погляду на взаємодію сукупної пропозиції й сукупного попиту. Другий висновок ще більш вражаючий: макроекономічна політика, спрямована на зміну сукупного попиту, не впливає на рівень безробіття та обсяг національного виробництва. Монетарна і фіскальна політика можуть змінити тільки рівень цін і структуру реального ВВП.

Цей другий висновок можна простежити на рисунку 4.6. Припустімо, що початково рівновага досягалася в точці Е₂, в якій крива сукупного попиту AD₂перетинається з кривою сукупної пропозиції AS. Далі припустімо, що уряд вирішує стимулювати економічний розвиток за допомогою фіскальної політики. Що ж станеться? Спочатку за рівня цін Р₂ сукупний попит перевищуватиме сукупну пропозицію, тобто протягом короткого проміжку часу спостерігатиметься надлишок попиту. Проте ціни й заробітна плата, на думку прихильників класичного підходу, дуже гнучкі. У цій ситуації рівень цін почне підвищуватися під тиском надлишкового сукупного попиту, й економіка прямуватиме до нового стану в точці E_vв якій сукупні пропозиція і попит врівноважуються. Отже, чистим наслідком стимулювальної економічної політики буде підвищення загального рівня цін, а обсяг національного виробництва і рівень зайнятості залишаться без змін.

Отже, стрижнем класичного підходу є переконання в тому, що ціни і заробітна плата гнучкі. Ця гнучкість творить механізм самокоригування, який швидко відновлює повну зайнятість після збурення і завжди підтримує природний обсяг виробництва. Класичний підхід нині активно розвивають представники нової класичної школи, але фундаментальні положення, сформульовані економістами-класиками минулих століть, лишаються незмінними.

Приклад. На початку 30-х років XXст. позиції класичного підходу були помітно підірвані. Величезні масштаби тривалого безробіття, вимушеної бездіяльності мільйонів незайнятих людей не вписувалися в теоретичну схему класиків. У 1936 р. вийшла у світ книга Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», у якій сформульовано альтернативний макроекономічний підхід. Цей новий підхід, що його, як уже зазначалося, називають кейнсіанським, ґрунтується на двох основних положеннях: а) розумінні сукупного попиту, яке було розвинуто Кейнсом; б) твердженні, що ціни і заробітна плата негнучкі, а тому крива AS— горизонтальна в певному інтервалі. Криві ASі ADза кейнсіанською моделлю показано на рисунку 3.7.

Урахування цих двох нових положень у макроекономічному аналізі веде до висновків, що суперечать класичному підходові. Унаслідок того, що заробітна плата й ціни негнучкі, в національній економіці, на думку Кейнса, відсутній внутрішній економічний механізм, який поновлює після збурення повну зайнятість за природного обсягу виробництва. Національна економіка може перебувати у фазі низької зайнятості протягом тривалого періоду часу, і немає такого механізму, або, за А. Смітом, «невидимої руки», який спрямовував би економіку до повної зайнятості. Тому з кейнсіанського підходу випливає передусім такий висновок: макроекономічна рівновага може досягатися далеко ліворуч від природного обсягу виробництва, отже, значна частка робочої сили буде вимушено бездіяльною.

Прихильники кейнсіанського підходу вважають, що уряд здатний ужити заходів, які забезпечуватимуть високий рівень зайнятості та обсяг виробництва, що відповідає природному. Якщо, наприклад, уряд прагне стимулювати розвиток національної економіки та забезпечити високу зайнятість, то він повинен збільшити сукупні видатки, зокрема державні закупівлі товарів і послуг. Крива сукупного попиту переміститься в положення AD₂(рис. 3.7). У результаті обсяг національного виробництва збільшиться, а розрив між фактичним і природним обсягами виробництва зменшиться. З кейнсіанської концепції випливає ще один висновок: уряд через макроекономічну політику може впливати на національну економіку, стимулювати Ті зростання і підтримувати потрібні обсяги національного виробництва та рівень зайнятості. Кейнсіанські ідеї справили глибокий вплив на розуміння ділових циклів як економістами, так і політичними лідерами.

Який із двох підходів — класичний чи кейнсіанський — правильний? На це запитання не можна дати однозначну відповідь. Ефективні макроекономічні рішення можна ухвалювати, враховуючи сильні й слабкі сторони кожного підходу.[6, c. 219-224]

3.2. Модель ІS-LM для закритої економіки

Як нам уже відомо, у короткостроковому періоді ціни негнучкі, тому зміни сукупного попиту впливають на рівень національного доходу. У довгостроковому періоді ціни гнучкі й сукупна пропозиція визначає дохід. Тепер проаналізуємо модель сукупного попиту, яку називають моделлю IS—LM, що була вперше викладена Джоном Гіксом у відомій статті 1937 р. Нині ця модель є основним тлумаченням теорії Кейнса.

Складовими моделі 1S—LMє крива ISта крива LM. Крива IS("інвестиції—заощадження") відображає умови рівноваги на ринку товарів і послуг, про що вже йшла мова. Крива LM("ліквідність—гроші") показує зв'язок між пропозицією грошей та попитом на них, що розглянуто у темі 6. Оскільки процентна ставка впливає як на інвестиції, так і на попит на гроші, ця змінна пов'язує обидві частини моделі IS—LM.

Модель IS—LMвідображає взаємозв'язки на ринках товарів і грошей у національній економіці в короткостроковому періоді. Вона виходить із припущення про незмінний рівень цін. Це означає, що усі змінні в моделі вимірюються у реальних одиницях. У цій моделі припускають, що національна економіка є закритою.

Отже, модель IS—LMпоказує рівновагу товарного й грошового ринків і виявляє чинники, що визначають рівень доходу в національній економіці за незмінного рівня цін. [5, c. 400-402]

Крива ISвідображає залежність між процентною ставкою й рівнем доходу в національній економіці за рівноваги на ринку товарів і послуг. Для виявлення того, як зі зміною процентної ставки змінюється рівноважний дохід, використаємо функцію попиту на інвестиції та "кейнсіанський хрест".

Ділові підприємства для здійснення інвестицій беруть у позику грошові кошти, за що сплачують процент. Процентна ставка, як уже зазначалося, є вартістю отримання позики для фінансування інвестиційних проектів або, кажучи інакше, це плата за 100 взятих у позику грошових одиниць. За інших рівних умов, що вища процентна ставка г, то нижчий рівень запланованих інвестицій І. Залежність між інвестиціями та процентною ставкою відображає функція інвестицій, яка, як нам уже відомо, є спадною (рис. 3.8). Зменшення запланованих інвестицій скорочує сукупні видатки АЕу національній економіці і переміщує криву запланованих видатків донизу, що зменшує рівноважний рівень доходу Y. Це явище відбиває "кейнсіанський хрест" (рис. 3.8, б). Зміна процентної ставки впливає у той самий спосіб і на чутливі до неї споживчі видатки. Загалом простежується тісна залежність між динамікою процентної ставки rі доходом Y. З підвищенням процентної ставки рівень доходу в національній економіці зменшується. Крива ISвідображає цю обернену залежність і має від'ємний нахил (рис. 3.8, в).

Отже, крива IS— це графічна інтерпретація залежності між процентною ставкою та рівнем доходу. У кривій AS¹поєднано взаємодію між r-та І, яка виражена функцією інвестицій, та між Iта Y, що відображає "кейнсіанський хрест". За даного значення процентної ставки кожній точці кривої ISвідповідає певний рівень доходу. Оскільки "кейнсіанський хрест" визначає рівноважний рівень доходу, за якого заплановані видатки економічних суб'єктів дорівнюють їхнім фактичним видаткам, і, отже, зрівнюються заплановані й фактичні інвестиції із заощадженнями у національній економіці, то крива ISє кривою рівноваги на ринку товарів і послуг. Рівновага на цьому ринку може досягатися через зміну доходу Y, або процентної ставки г, або обох цих змінних разом. При цьому що менший дохід Y, то вищою має бути процентна ставка r.

Криву ISбудують для певної фіскальної політики, зокрема припускають, що державні видатки Gі податки Т є незмінними. Зі збільшенням або зменшенням державних видатків і податків змінюється попит на товари й послуги в національній економіці, внаслідок чого змінюється дохід і крива ISпереміщується. Наприклад, за незмінної процентної ставки г, а отже й незмінного рівня запланованих інвестицій, збільшення державних видатків переміщує криву сукупних видатків угору (рис. 3.9, а). Тому за даної процентної ставки встановлюється вищий рівноважний рівень доходу, зокрема, на нашому рисунку, — від У, до Y₂. Збільшення державних видатків переміщує криву ISвправо. Аналогічно зниження податків збільшує видатки й дохід і також переміщує криву ISвправо. І навпаки, зменшення державних закупівель або підвищення податків зменшують дохід і переміщують криву ISвліво.

Отже, крива ISпоказує ті комбінації процентної ставки й рівня доходу, які сумісні з рівновагою на ринку товарів і послуг. Зміни у фіскальній політиці, що збільшують сукупний попит, переміщують криву ISуправо, а ті, що зменшують сукупний попит, — уліво.

Криву ISможна тлумачити і по-іншому. У національній економіці, як відомо, І = S, де S— національні заощадження, а І — інвестиції. Національні заощадження відображають пропозицію позичкових коштів, а інвестиції — попит на ці кошти. Згадаймо, що тотожність національних рахунків можна записати:

Y- С — G= І, S= І.

Підставимо замість С функцію споживання, а замістьI— функцію інвестицій:

Y- C(Y- Т) — G= /(r).

З лівої частини рівняння випливає, що пропозиція позичкових коштів залежить від доходу та від фіскальної політики — рівня податків та державних видатків. Права частина рівняння означає, що попит на позичкові кошти залежить від процентної ставки. Процентна ставка змінюється, щоб зрівноважувати пропозицію позичкових коштів і попит на них.

Крива ISуказує ще на такий зв'язок: вищий рівень доходу означає вищий рівень заощаджень, що відповідно передбачає нижчу рівноважну процентну ставку. Якщо, наприклад, дохід зростає від У, до Y₂, як на рис. 3.10, національні заощадження, які дорівнюють (Y—C—G), збільшуються (споживання зростає на меншу величину, ніж дохід, бо гранична схильність до споживання менша за 1). Тому збільшення пропозиції позичкових коштів знижує процентну ставку відr1, до r2.

У результаті крива ISмає від'ємний нахил. Отже, її можна тлумачити як таку, що показує процентну ставку, яка зрівноважує ринок позичкових коштів за будь-якого рівня доходу. В усіх точках кривої зберігається рівність інвестицій І та заощаджень S.[8, c. 211-215]

У точці перетину кривих ISта LMдосягається рівновага у національній економіці. Ця точка визначає процентну ставку rі рівень доходу Y, які задовольняють умови рівноваги як на ринку товарів, так і на ринку грошей. Інакше кажучи, у точці перетину цих кривих фактичні видатки дорівнюють запланованим, а пропозиція реальних грошових залишків дорівнює попитові на них. Модель IS—LMмістить два рівняння:

Y=C(Y-T)+I(r) + G,

M/P= L(r,Y).

У цій моделі змінні G, Т, М і Р розглядаються як екзогенні. За цих змінних крива ISвідображає комбінації значень г та У, які задовольняють рівняння, що описує ринок товарів і послуг. Крива LMвідбиває комбінацію значень rта У, котрі задовольняють рівняння, що описує ринок грошей.

Модель IS—LMдає змогу аналізувати вплив макроекономічної політики на рівноважний рівень доходу в національній економіці у короткостроковому періоді. Ця модель показує, як зміни в екзогенних змінних — державних видатках, пропозиції грошей, податках тощо — визначають ендогенні змінні, передовсім процентну ставку й дохід (обсяг національного виробництва). Модель також дозволяє аналізувати вплив збурень на товарному й грошовому ринках на національну економіку. Ці питання вивчає макроекономіка вищого рівня.

Модель IS—LMпояснює положення й нахил кривої сукупного попиту. Інакше кажучи, вона дає змогу показати, що зі зростанням рівня цін національний дохід зменшується, тобто крива ADє спадною. Припустімо тепер, що в національній економіці ціни гнучкі. За даної пропозиції грошей М зростання цін зменшує пропозицію реальних грошових залишків М/Р. Зменшення реальних грошових залишків переміщує криву LMугору, що збільшує рівноважну процентну ставку і знижує інвестиції та рівноважний рівень доходу (рис. 5.4, а). Рівень цін зростає з Р_] до Р₂, а дохід знижується з У, до У₂. Отже, внаслідок підвищення цін установлюється новий рівноважний рівень доходу.

Крива сукупного попиту ADпоказує цей взаємозв'язок рівня цін Р і доходу У: що вищий рівень цін, то нижчий рівень доходу. Оскільки ця крива відображає обернену залежність між Р та Y, то вона має від'ємний нахил (рис. 3.11, б).

Чинники, що переміщують криві ISта LM(за незмінного рівня цін) впливають також і на криву сукупного попиту. Зміни у фіскальній політиці переміщують криву IS, а в монетарній — LM. Водночас це позначається на кривій сукупного попиту. Наприклад, за даного рівня цін збільшення державних видатків, скорочення податків або зростання пропозиції грошей підвищують дохід у моделі IS—LMі переміщують криву ADуправо (рис. 3.12, а).І навпаки, зменшення державних видатків, підвищення податків або зменшення пропозиції грошей зменшують дохід і переміщують криву сукупного попиту вліво

Загалом зміни рівня доходу в моделі IS-LM, що виникають унаслідок коливання цін, означають рух по кривій сукупного попиту. Зміни ж рівня доходу у разі сталого рівня цін означають переміщення самої кривої сукупного попиту. [2, c. 126-128]

Висновки

Досліджуючи питання сукупного попиту та сукупної пропозиції, їх макроекономічної рівноваги, можна зробити наступні висновки:

• Сукупний попит — це шкала, яка графічно представлена у вигляді кривої, що показує величину реального обсягу виробництва — різні кількості товарів і послуг, що їх вітчизняні споживачі, фірми, уряд та іноземці всі разом бажають купити за кожного можливого рівня цін. Чим вищий рівень цін, тим менший обсяг реального продукту вони купуватимуть.

• Крива сукупного попиту AD є спадною внаслідок ефекту багатства, ефекту процентних ставок та ефекту обмінного курсу. Водночас спадна траєкторія цієї кривої випливає з ефекту пропозиції грошей. Він простежується тоді, коли зростання цін за незмінної номінальної пропозиції грошей зменшує їхню реальну пропозицію. Менша реальна пропозиція грошей зменшує суму реальних видатків, що зумовлює спадання кривої AD за зростання цін. Зв'язок між рівнем цін і обсягом сукупних видатків, що визначають попит на реальний національний продукт, відбивається в переміщенні по незмінній кривій AD (інші чинники залишаються сталими).

• Зміна нецінових чинників позначається на сукупному попиті, і крива AD переміщується. Основними неціновими чинниками сукупного попиту є макроекономічна політика, зовнішні змінні (обсяг ВВП у зарубіжних країнах, динаміка курсів цінних паперів та цін на нерухоме майно, світове виробництво ключових продуктів, зокрема енергоносіїв) та сподівання споживачів і підприємців.

• Сукупна пропозиція — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої AS, що показує рівень реального національного продукту, який буде вироблено за кожного рівня цін. У довгостроковому періоді ця крива є вертикальною лінією. Кількість товарів і послуг, яку в цьому періоді постачають фірми, залежить від факторів пропозиції — кількості та якості трудових ресурсів, обсягу капіталу та рівня технології — і не залежить від загального рівня цін. Крива довгострокової сукупної пропозиції переміщується під впливом заходів економічної політики й економічних процесів, що змінюють обсяг виробництва за даної природної норми безробіття, та заходів і процесів, спрямованих на зміну природної норми безробіття.

• У короткостроковому періоді крива AS є висхідною і містить три відрізки: кейнсіанський, проміжний і класичний. Кейнсіанський відрізок показує, що національна економіка перебуває у фазі спаду. Цей відрізок досить положистий, бо за значного безробіття та наявності інших вільних ресурсів можна розширити виробництво без збільшення витрат на одиницю продукції та підвищення рівня цін. На проміжному відрізкові витрати на одиницю продукції зростають, тому розширення обсягу національного виробництва супроводжується підвищенням цін. На класичному відрізкові крива AS стає майже вертикальною, бо всі наявні ресурси залучені. Зростання сукупного попиту в цій ситуації вже не веде до розширення виробництва, а тільки до зростання цін.

• У макроекономіці є чотири теорії, які пояснюють висхідну траєкторію короткострокової кривої AS. Згідно з теорією неправильних уявлень працівників, несподіване зниження загального рівня цін постачальники можуть помилково сприйняти як зниження відносних цін, що спонукає їх зменшити виробництво. Згідно з теорією негнучкої заробітної плати, таке несподіване зниження цін тимчасово підвищує реальну заробітну плату, що змушує фірми скоротити кількість зайнятих та обсяги виробництва.

Згідно з теорією негнучких цін, в умовах несподіваного зниження цін окремі фірми можуть тимчасово залишати свої ціни надто високими, що скорочує обсяг їхнього продажу і веде до зменшення обсягів виробництва. Згідно з теорією недосконалої інформації, учасники ринкового процесу можуть плутати зміни загального рівня цін зі змінами відносних цін, що веде до додатного нахилу кривої AS.

• Чинники, що викликають переміщення кривої довгострокової сукупної пропозиції, переміщують у тому самому напрямі й криву короткострокової сукупної пропозиції. Проте остання може переміщуватися і тоді, коли крива довгострокової сукупної пропозиції залишається незмінною. У короткостроковому періоді кількість товарів і послуг, що їх постачають фірми, залежить від заробітної плати і рівня цін, які було встановлено на підставі очікувань.

• У точці перетину кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції досягається макроекономічна рівновага — рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного продукту в короткостроковому періоді. Макроекономічна рівновага може досягатися на будь-якому відрізкові кривої AS. Національну економіку, що вийшла за межі природного обсягу виробництва, називають "перегрітою". Зменшення обсягу національного виробництва, що супроводжується зростанням рівня цін, називають стагфляцією.

• У короткостроковому періоді переміщення кривої сукупного попиту вправо: а) на кейнсіанському відрізкові збільшує реальний обсяг національного продукту і зайнятість, але слабо позначається на рівні цін; б) на проміжному відрізкові збільшує і реальний обсяг національного продукту, і зайнятість та підвищує рівень цін; в) на класичному відрізкові підвищує рівень цін, але майже не позначається на обсязі національного продукту.

• Ефект храповика ґрунтується на тому, що в сучасній ринковій економіці ціни легко зростають, але вони втратили еластичність у напрямі зниження. Тому збільшення сукупного попиту підвищує рівень цін, а звуження попиту в короткостроковому періоді не супроводжується їхнім зниженням.

• У макроекономіці існують два основні підходи до проблеми макроекономічної рівноваги — класичний і кейнсіанський. Класичний підхід ґрунтується на законі Сея, згідно з яким "пропозиція творить свій власний попит". Прихильники цього підходу вважають, що гнучкі ціни і заробітна плата швидко усувають з ринку будь-який надлишок або нестачу попиту і пропозиції та поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих потужностей, а в національній економіці відсутні будь-які втрати, пов'язані з недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На їхню думку, макроекономічна політика не може спричинювати реальні макроекономічні зміни.

Кейнсіанський підхід базований на тому, що ціни і зарплата негнучкі в короткостроковому періоді. За таких умов обсяг національного виробництва позитивно реагує на більший обсяг сукупного попиту, особливо за низьких рівнів національного продукту. Щодо безробіття, то воно може значно перевищувати природну норму, бо відсутній механізм самокоригування, який автоматично спрямовує економіку до повної зайнятості. Кейнсіанці вважають, що макроекономічна політика може компенсувати негнучкість цін і зарплати, стимулюючи національну економіку в роки спаду та уповільнюючи темпи її зростання у фазі буму.

Аналіз сучасної ринкової економіки передбачає застосування і класичної, і кейнсіанської моделей. Для короткострокового періоду використовують кейнсіанську модель, а для довгострокового — класичну.

Список використаної літератури

1. Бандур С. Економічні регулятори попиту і пропозиції робочої сили: методологія оцінки і напрями дії // Україна: аспекти праці. — 1997. — № 1. — C. 12-15.
2. Білозір Л.В. Попит та пропозиції на ринку інноваційної продукції // Економіка АПК. — 2005. — № 9. — С.125-129. -Бібліогр. в прим.
3. Бункина М. К., Семенов В. А. Макроэкономика (основы экономической политики). — М.: АТ «ДИС», 1996. — 320 с.
4. Буняк Н.М. Попит і пропозиція як основа формування ринку // Вісник аграрної науки. — 2001. — № 12. — C. 69-70
5. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європ. контекст/ Пер. з англ. — К.: Основи, 1998, —682 с.
6. Гайгер, Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер. с анг. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 560 с.
7. Гальперин В. М., Гребенников П. И., Леусскип А. И., Тарасевич Л. С. Макроэкономика: Учебник / Общая редакция Л.С. Тарасевича. Изд. 2-е, перераб и доп. — СПб.: Изд-во СПбГУЕФ, 1997. — 719 с.
8. Долан Э. Док., ЛиндсейД. Макроэкономика / Пер. с англ. — СПб.: Литера плюс, 1994. — 405 с.
9. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1978.
10. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы, политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11 изд. Т. 1. — М.: Республика, 1993. — 399 с.
11. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы, политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11 изд. Т.2. — М.: Республика, 1993. — 400 с.
12. Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3-х. т.: Пер. с. англ. — М.: Прогресс, 1993.
13. Мельник О. М. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.—291 с.
14. Менкью Н. Г. Макроэкономика. Пер. с англ. — М.: Изд-во МГУ, 1994. —736 с.
15. Микро-, макроэкономика. Практикум / Под общ. ред. Ю. А. Огибина. — СПб: Литера плюс, Санкт-Петербург оркестр, 1994. —432 с.
16. Мостенська Т. Особливості формування попиту і пропозиції на ринку харчових продуктів // Економіка АПК. — 2003. — № 1. — С.113-120
17. Перехідна економіка: Підручник/ В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібановатаін.;3аред. В. М. Гейця. — К.: Вища шк., 2003. — 591 с.
18. Радіонова І. Ф. Макроекономіка і економічна політика. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — К.: Таксон, 1996.— 256с.
19. Рыночная экономика: Учебник. В 3 т. Т. 1. Теория рыночной экономики. Часть 2. Максимова В. Ф., ШишовА. Л. Макроэкономика. — М.: СОМИНТЕК, 1992. — 256 с.
20. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О,, Тітьонко О. М. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.
21. Самуелсон Н. А., Нордгауз В. Д. Макроекономіка: Пер. з.англ. — К.: Основи, 1995.
22. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора/ Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. — К.: Основи, 1998. — 854 с.
23. Теория переходной экономики. Т. 2. Макроэкономика: Учеб. пособие/Под ред. Е. В. Красниковой. — М.: ТЕИС, 1998.— 231 с.
24. Фишер С, Дорнбуш Р., Шмалензин Р. Экономика: Пер. с англ. со 2-го изд. — М.: Дело ЛТД, 1993. — 864 с.
25. Шморгун Л.Г. Еластичнічсть попиту і пропозиції на основні види сільськогосподарської продукції на сучасному аграрному ринку України // Вісник аграрної науки. — 2001. — № 8. — C. 70-73
26. Экономика: Учебник / Под. ред. доц. А. С. Булатова.— М.: Издательство БЕК, 1995. —632с.
27. Ющенко В. Гроші:злободенні питання розвитку попиту та пропозиції в Україні// Вісник Національного банку України. — 1998. — № 1. — C. 3-11