Вступ

Актуальність теми. Сьогодні ніхто не заперечує той факт, що актуальною темою в розробці та проведенні заходів щодо гармонізації стану суспільства є стабілізування розповсюдження аддиктивних станів внаслідок вживання алкоголю. Край необхідно замість різного роду кампаній по боротьбі з пияцтвом проводити науково обґрунтовану і продуману активну діяльність, пов’язану з профілактикою, попередженням та ліквідацією психічних та поведінкових розладів здоров’я внаслідок зловживання психоактивної речовини (ПАР) — алкоголю.

У ряді різних країн упродовж історії людства найчастіше оголошували війну зловживанню алкогольвміщуючих напоїв шляхом часткового обмеження або повної заборони обігу спирту етилового, але безуспішно. Примусова тверезість завжди породжувала активну протидію з боку населення або значної його частини і приводила до нищівного провалу подібної політики. Так, заборона алкоголю в Китаї та країнах ісламу викликали розповсюдження наркотичних засобів рослинного походження (опію та гашишу), які в сучасному світі при розвиненій комунікаційній системі швидко знаходять доступ до споживача в Європі та Америці. «Сухий закон» в США та часткове обмеження споживання алкоголю в Скандинавських країнах та Іспанії були гірким прикладом проведення не до кінця продуманих заходів запобігання розповсюдженню зловживання алкоголю [1].

Проведене вивчення міжнародного досвіду щодо протидії розповсюдження аддиктивних станів внаслідок зловживання алкоголю в США, дає змогу визначити пріоритети при формуванні та удосконаленні політики протидії розповсюдженню психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю в Україні.

Тому мета нашої роботи є висвітлення основних аспектів сухого закону США.

Виходячи з мети роботи, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути передумови та ефект прийняття сухого закону в США;

— дослідити основні етапи прийняття Сухого закону в США;

— проаналізувати 18 поправку до Конституції США – сухий закон;

— охарактеризувати рухи опору щодо введення сухого закону США;

— розглянути стадії Сухого закону в США;

— виявити наслідки введення сухого закону в США.

Об’єктом дослідження виступають умови обмеження вживання алкоголю в США в 20-х роках ХХ ст..

Предметом дослідження виступає прийняття сухого закону в США.

Розділ 1. Передумови та ефект прийняття сухого закону в США

На території США перші обмеження на виробництво і продаж алкоголю з’явилися ще в середині XIX століття. Вони періодично вводилися в 13 штатах, але швидко скасовувалися, а в деяких штатах навіть признавалися антиконституційним. До кінця XIX століття гасла боротьби з вживанням та виробництвом спиртного стали активно використовувати американські політики, особливо в періоди передвиборної боротьби. В принципі, народ їх підтримував і навіть вступав у різні антиалкогольні організації.

Цікаво, що боротьбу з алкогольною продукцією активно підтримали об’єднання аптекарів і фармацевтів. Їх інтерес був, як мовиться, видно неозброєним оком, вони в той період активно просували на ринок тонізуючі препарати, в яких використовувалася колумбійська кока. Кокаїн тоді не був поза законом і наркотиком не вважався. Але замість бадьорих напоїв з аптеки споживачі воліли віскі з магазинчика або салуна. Заборона продажу спиртного могли дати фармацевтам нечувані прибутки, було за що поборотися, та ще й уславитися дбайливцями за здоров’я нації.

Сухий закон був прийнятий конгресом США в 1919 р., набув чинності  в січні 1920 р., а в грудні 1933 р. був відмінений.

Введення в США сухого закону викликало позитивні зміни. От, зокрема, що писав Г. Гослар у книзі «Сучасна Америка» (1925 р.): «За неповні три роки його дії відбулося оздоровлення суспільства. Число арештів зменшилося в 3,5 рази, у тому числі за бродяжництво, хоча умови експлуатації й безробіття залишилися колишніми.

У м. Філадельфія через 9 місяців виявилися, що пустують 1100 в’язниць і камер, а число ув’язнених скоротилося з 2000 до 474, тобто  в 4,2 рази. На 1 квітня 1920 року у в’язниці м. Чикаго з 25000 ув’язнених залишилося 600. Був правий французький політеконом Анрі Бодрильяр, що стверджував: «алкоголь — постачальник людей для в’язниць».

Злочинність у США скоротилася на 70%.

У госпіталі м. Буффало ліжка, що звільнилися в психіатричних лікарнях були передані для туберкульозних хворих, число яких росло в роки торгівлі алкоголем.

Збільшилося споживання молока населенням.

Покращився добробут народу. Зміцнилися сімейні підвалини. Зросли заощадження. Підвищилися моральність і гігієна. Зменшилося число травм і катастроф, збитки від яких знизилися на 250 мільйонів доларів. Припинилася загибель людей від гострих отруєнь алкоголем. Знизилася загальна смертність. Замість колишнього сумовитого мороку в робочих родинах з’явилися: статок, спокій і щастя.

Трудові заощадження йшли на будівлю будинків.

Покупки стали більше доцільними.

Різко зменшилося число пожеж.

Влади штату Канзас погасили свою заборгованість в 2 мільйони доларів. А повернуті боргові векселі були привселюдно спалені. Губернатор штату Канзас телеграфував у Нову Зеландію: «Всі державні робітничі союзи, медичні асоціації й 95% іншого населення, голосують на користь закону про тверезість».

Закриті численні пивоварні й винокурні заводи були швидко, економічно й з великою користю переустатковані для виробництва потрібних народу продуктів і товарів: сиропів, фруктових і овочевих консервів, мила, цукерок, масла, одягу, рукавичок, книг і навіть відкриття готелів.

Було закрито 1092 пивних і 236 горілочних заводів. Закриті 177790 питних закладів.

Настільки явні переваги тверезого життя в США повинні привернути увагу Європи в інтересах внутрішньої політики, соціальної гігієни, євгеніки, народного господарства й криміналістики.

«Білль про тверезість» виріс із визнання його необхідності для запобігання здичавіння й виродження народу».

Як ми бачимо, сухий закон у США дав блискучі результати. Однак національна й міжнародна сивушна реакція приклала максимум старань, щоб наводнити країну підпільним і контрабандним спиртним: спиртне ввозили флотиліями й ешелонами. Це показує, що боротьба з алкогольною злочинністю велася слабко.

Республіканська партія відстоювала заборонну систему й цим збирала чимало голосів на виборах, опозиційна демократична партія вимагала скасування його. Важка криза ( 1929-1933 гг.) різко послабив правлячу партію, у результаті чого на виборах 1932 р. здобули перемогу демократи, що скасували сухий закон у грудні 1933 р.

У пресі здавна неправильно висвітлюють причини відмови від цього сухого закону. Провина покладають на трудящих, що нібито творили масові злочини, оскільки «заборонний плід солодкий», і тим створивши ситуацію гірше колишньої. Це яскравий приклад абсурдиської логіки питних програмістів. Розсудливість і життя зобов’язують вважати, що урядове введення заборони на щось знижує його поширеність. Проалкогольні абсурдисти помилковим висвітленням наслідків введення в США заборонної системи, що нібито  викликала ріст смертності, отруєнь і злочинності прагнуть стримати розповсюдження позитивного відношення до нього серед населення. Якщо допустити, що американська владі виявилася неспроможною в сутичці з порушниками сухого закону, звідки вони черпають енергію для проведення тривалої й завзятої боротьби з торговцями наркотиків? Чому уряд не допускає вільну торгівлю ними по тим ж мотивам, по яких скасувало сухий закон?

Розділ 2. Основні етапи прийняття Сухого закону в США

2.1. Вісімнадцята поправка до Конституції США – сухий закон

Вісімнадцята поправка до Конституції США була прийнята Конгресом 16 січня 1919 року.

Цим виправленням був уведений Сухий закон. Споживання алкоголю офіційно заборонено не було, однак було заборонено його виробництво, продаж і транспортування. У результаті на виробництві й імпорті алкоголю нажилися гангстерські угруповання.

Здавалося б, все йде чудово, закон працює, нація оздоровлюється. Але сталося те, чого не чекали: різко зросла організована злочинність, у якій з’явилася можливість отримувати шалені доходи. Це не суперечить наведеним раніше цифрам, так як знизилася тільки дрібна та побутова злочинність, зменшилася кількість правопорушень, скоєних у п’яному вигляді. Простий люд і «мешканці дна» і насправді стали пити значно менше, на контрабандне спиртне у них грошей просто не було.

Гангстерські угрупування, навпаки, стрімко розросталися, їх клієнтами були люди, які могли платити за таємно ввезені або вироблені спиртні напої великі гроші. Стрімко зростала і мережа підпільних шинків. Згадайте фільм «В джазі тільки дівчата», в якому низка комічних пригод головних героїв почалася після того, як вони стали мимовільними свідками розбирання гангстерів, що займалися постачанням підпільної спиртного в країну.

До середини 20-х років гангстери практично звели дію закону нанівець. Цифри «успіхів» гангстерів не менш вражають. Для ввезення спиртного були створені спеціальні флотилії, по повній використовувалися можливості автомобільного і залізничного транспорту. Природно, що до небачених раніше висот злетіла корупція в поліції та митних структурах. За офіційними даними вироблення підпільного алкоголю в 7-8 разів перевищувала офіційну виробництво спирту для медичних і технічних цілей. До кінця 20-х років доходи від підпільної продажу спиртних напоїв давали мафії більше двох мільярдів доларів на рік.

Перекрити ввезення спиртного в країну влада виявилася не в змозі. Державою було призначено 2,5 тисячі спеціальних агентів, які контролюють виконання закону, але їх діяльність виявилася малоефективною. За визнанням високопоставленого чиновника міністерства фінансів, «лише 5% контрабандистів алкоголю перехоплюється владою». Держава несло величезні збитки від не обкладається податками підпільної торгівлі.

Влада, витративши на забезпечення функціонування «сухого закону» понад 12 мільйонів доларів, остаточно видихалася. У грудні 1933 року Конгрес США прийняв нову поправку до Конституції, яка скасовувала дію «сухого закону». Залежно від позицій місцевої влади в окремих штатах обмеження на продаж алкоголю, хоч і не настільки всеосяжні, продовжували діяти. Останнім в 1966 році скасував всі обмеження штат Міссісіпі.

Після скасування «сухого закону» державі потрібні були роки, щоб хоч якось стримати апетити мафії і корумпованих чиновників, які стоять за її спинами, які набрали чинності і сколотили великі капітали на підпільній торгівлі спиртним.

Як показав досвід США, введення подібних законів, що обмежують виробництво і продаж алкогольної продукції, буде ефективним лише за умови, що держава зможе реально забезпечити їх виконання. В іншому випадку виходить класичне: «хотіли як краще, а вийшло …».

2.2. Рухи опору щодо введення сухого закону США

Самі ранні рухи протесту, спрямованого убік  алкогольної продукції і її розповсюджувачів в Америці почалися наприкінці  XVІІІ сторіччя. Справа в тому, що в цей період колонії мали явні проблеми соціального характеру, зв’язані саме із проблемою алкоголю. Тобто, різко зросла кількість п’яних убивств, насильств і грабежів у роки, що пішли за американською революцією.

Найперший  протест і критика пияцтва виходили від доктора Бенджаміна Раша, що підписав декларацію незалежності від імені Пенсільванії. Зокрема, він виступив проти щоденної порції віскі, що видавалася солдатам у військах Конгресу. Крім того, у звичаї американців того періоду входило щоденне прийняття до декількох кухлів віскі, із самого ранку й до вечора, замість кави й чаю, як прийнято було в Європі (цим послідовники американської самоідентичності й незалежності в тому числі дистанцюювали себе від Старого Світу, але це придбало настільки загрозливі масштаби, що представники громадськості й політичних діячів були змушені звернути на цю свою увагу). Адже кава й чай — це колоніальні продукти, що доставлялися в колонії метрополією, а віскі — виготовлявся на місці (у північних штатах — з жита, у південних — з кукурудзи.) Тобто, новій країні потрібний був якийсь національний напій, і, по якійсь випадковості, ним були вибрані віскі.

Більше цілеспрямований і безкомпромісний протест почали пресвітеріани в Коннектикуті в 1825 р. Спочатку їхні вимоги обмежувалися скороченням числа питних закладів у країні, але до 1840 р. вони дійшли до ультимативних заяв на користь повної заборони алкоголю на території США. В 1851 р. 12 штатів по обопільній згоді прийняли місцеві антиалкогольні законодавства. Після громадянської війни в 1869 р. створюється Партія Заборони (The Prohіbіtіon Party), в 1873 р. створюється Жіночий Християнський Союз Помірності (WCTU), в 1893 р. створюється Анти- Салунова Ліга Америки (ASLA).

Крім того, на території США діяли множинні організації, які називали себе «прогресистськими». Програма цих об’єднань була така: заборону алкоголю, реалізація християнських протестантських цінностей і принципів у політику країни, захист сімейних цінностей, тобто  сполучення духовного й матеріального прогресу в одній націях. Всі ці організації основною своєю діяльністю обрали лобіювання антиалкогольного законодавства.

Уперше заборони, пов’язані з обігом алкоголю, були прийняті в Північно-Американських Сполучених Штатах у середині XІХ століття. У період з 1846 по 1855 р. «сухий закон» уводився в 13 штатах, але згодом його там скасовували й оголошували антиконституційним.

В 1913 році ASLA уперше запропонувала ввести загальнонаціональне законодавство (повторюючи  незадоволені вимоги, що залишилися, пресвітеріан), і 9 штатів заборонили трафік алкогольної продукції на своїй території відразу ж, а після внесення порпавки в 1914 р. виробництво й продаж алкоголю на території США були обмежені. Протягом  шести наступних  років Конгрес і президент обговорювали її й конфліктували через неї, і в 1919 р. вона була прийнята.

З 1883 по 1887 р. у штаті Флорида проходило формування системи судових прецедентів, спрямованих на обмеження поширення алкоголю. В 1885 році у Флориді почався рух, пізніше назване «сухим» і що дав сленгове позначення для офіційного терміна «Заборонне Законодавство» — «сухий закон».

У результаті до 1907 року у Флориді було створено місцеве законодавство штату, що забороняє поширення й виробництво алкогольної продукції — знаменита 19- я стаття конституції Флориди. Треба відзначити, що створення її було інспіровано громадськістю. До 1913 р. у Флориді вже на повний хід ішли судові процеси проти власників нелегальних барів і салунів.

До 1918 р. антиалкогольний рух у США набрав таку силу, що в 1919 р. була прийнята вже відома 18-а поправка до конституції, так у серпні 1907 року одночасно Джорджія, Південна Кароліна й Алабама ввели заборони на алкоголь.

До 1908 року починає формуватися місцеве заборонне законодавство й в інших штатах, переважно південних. Треба відзначити, що формування цих законів — результат довгої й завзятої боротьби суспільних діячів Америки протягом  всієї другої половини XІХ століття за обмеження діяльності нелегального поширення алкоголю. При цьому треба відзначити, що всі процеси, що відбувалися в американському суспільстві, докорінно  вплинули й на роботу безпосередньо самого апарата влади — як відомо, президент Вільсон був за походженням з Півдня, та й 4 члени його кабінету були жителями півдня, де т.зв.  «сухий» рух за помірність був широко поширений. Але демократичні кола (а це була більшість у Сенаті) були проти антиалкогольного проекту, тому що харчова промисловість зазнавала збитків через закриття для поширення алкогольної продукції внутрішнього ринку, а із забороною в 1919 році взагалі зазнала катастрофи. Це дуже не подобалося великим промисловцям Півночі. У суспільстві поступово назрівав конфлікт, що привів поступово до скасування 18- ї поправки.

В 1905 р. «сухий закон» діяв у Канзасі, Мені, Небраскі й Північній  Дакоті, до 1912 р. він охопив уже дев’ять штатів, до 1916 р. — 26 штатів. Після вступу США в першу світову війну уряд прагнув зберігати запаси зерна, і прихильники Сухого закону домоглися загальнонаціональної заборони на виробництво спиртних напоїв.

В 1917 р. Конгрес США прийняв і направив на твердження штатів проект Вісімнадцятої поправки до Конституції про введення «сухого закону». У вересні 1917 р. у країні було припинене виробництво віскі, а в травні 1919 р. та ж доля осягла виробництво пива.

У жовтні 1919 р. був прийнятий закон Волстеда, що регламентував примусову реалізацію Вісімнадцятої поправки (всупереч вето президента Вудро Вільсона).

З 1 липня 1919 р. на території США був повністю заборонений продаж спиртних напоїв, а 16 січня 1920 р. набула чинності  Вісімнадцята поправка до Конституції США (Eіghteenth Amendment to the Unіted States Constіtutіon).

Антиалкогольні заходи були вкрай непопулярні, до того ж вони істотно ушкодили національній економіці й викликали різке підвищення рівня організованої злочинності. Гангстерські угруповання (бутлегери) наживалися на контрабанді й підпільній торгівлі спиртним, що не обкладалася податками.

По даним міністерства юстиції США (записка помічника міністра, 1924 р. Андре Каспі, «Повсякденне життя Сполучених Штатів в епоху процвітання й сухого закону»), у штаті Нью-Йорк «невиконання закону» становило 95 %, у регіоні Сан-Франциско — 85 % і т.д.. В інших штатах закон виконувався краще: «лідерами» були Канзас і Юта, де невиконання становило 5 %.

Загальний висновок — «Замість того, щоб очистити суспільство, сухий закон повалив його в найглибшу корупцію. Він звів на трон і дозволив царювати Аль Капоне». Під тиском громадськості в грудні 1933 р. була прийнята Двадцять перше виправлення до Конституції США, що скасовувала загальнонаціональний «сухий закон».

На рівні окремих штатів обмеження залишалися. Оклахома, Канзас і Міссісіпі залишалися «сухими» ще в 1948 р. Штат Міссісіпі останнім з усіх зняв обмеження в 1966 р.

2.3. Стадії Сухого закону в США

Якщо суспільства тверезості, скориставшись ситуаціє, яка тимчасово опанувала країною ідеалістичними настроями, досягли великого розмаху у своїй боротьбі за введення Сухого закону, то згодом, коли настала настав час проводити цей закон у життя, їм довелося набагато сутужніше: почуття боргу й високі ціни поступилися місцем прагненню до особистого збагачення й інших радощів життя. Нова атмосфера не тільки перетворила у фарс мрію Антисалуної ліги (організації, що поєднує всі суспільства тверезості країни) про загальне добровільне підпорядкування закону, але й розтрощила надії Вільсона на підтримку Ліги Націй. «Політичні лідери й законодавці думали, що американці — хочуть вони того або не хочуть — будуть виконувати новий закон настільки ж слухняно, як вони платять податки.

Ефективне проведення закону в життя без підтримки громадськості було нереально: точно так само сьогодні провалиться будь-який закон, спрямований на боротьбу з наркотиками, якщо більша частина громадян раптово вирішить, що має священне право стати наркоманами. Границі країни довжиною в 18 700 миль надавали контрабандистам на вибір безліч безпечних сухопутних, морських і повітряних шляхів для ввозу нелегального товару. Заборона на торгівлю спиртним теж вдавалося всіляко обходити. Тисячі аптекарів мали право відпускати спиртові розчини по рецептах лікаря; фармацевтів і медиків найчастіше неважко було підкупити або якось умовити, а рецепти підробити або украсти.

Виробництво технічного спирту легко перетворювалося у виробництво заборонного зілля. Як і рануше не заборонялося виготовляти безалкогольне пиво. Але зі справжнього пива неважко було витягти спирт — спосіб обіцяв стати досить прибутковим. Нарешті, широко поширилося домашнє винокуріння. Це було вигідно й непідвласне ніякому контролю». Незважаючи на всю свою спірність, Сухий закон міг би стати «шляхетним експериментом» і протриматися кілька років до поступового скасування. Навіть зараз ніхто не ризикне затверджувати, що тяга до спиртного настільки ж невіддільна, як половий потяг.

Якби  американський народ в 1920 році обрав в уряд самовідданих і чесних політиків, здатних створити атмосферу високої моральності, всі б, можливо, пішло по іншому. Однак    виборці, що піддалися реакційним настроям, зволіли Уоррена Гардинга з його командою, що ввійшла в історію за назвою «Огайської банди», а нові влади у своєму прагненні до післявоєнного «нормалізації» життя щосили заохочували користолюбство й неохайність.

Реакція не сповільнила себе чекати. Люди, що не проявляли раніше інтересу до алкоголю, після заборони почали випивати. Попит на гарячливі напої став вище, ніж колись. В алкогольній індустрії з’явилися нові поняття: moonshіner, bootlegger, speakeasy.

Moonshіner — підпільний самогонник — таємно, по ночах, при світлі місяця, виготовляв скроні.

Bootlegger — контрабандист — доставляв у країну заборонене зілля через океан або через канадську границю.

Speakeasy — нелегальне кубло, де пошепки з багатозначним підморгуванням замовляли чай і в чайній чашці був гарячливий напій.

Чи можна було розраховувати на дотримання громадянами Сухого закону, якщо чи ледве не кожний у країні знав, що в президента Гардинга є власний бутлегер, Еліас Мортимер, і що спиртне в Білому домі подається так само вільно, як і в знаменитому «Зеленому будиночку на Кей-Стрит», де «Огайська банда» обробляла свої справи, зв’язані зі спекуляцією віскі, нафтопродуктами, виправдувальними вироками та ін.

Добре обізнаного обивателя цікавило, що й скільки п’є його президент, а на закон йому було плювати.

Американські історики розділяють розвиток організованої злочинності в епоху Сухого закону на чотири стадії. На першої, спиртне зосередилося переважно в приватних руках. При найменшій можливості мільйони галонів міцних напоїв викидалися на ринок. У багатьох випадках це робилося законним шляхом — за допомогою так званого «дозволу на вилучення».   Дозволи, що одержали щасливці вилучали спиртне зі складів неоплачених товарів. Формально вважалося, що воно буде використано в лікувальних цілях. Оскільки власник скроні ніяким іншим способом продавати свої запаси не міг, вона, природно, особливо не придивлявся до власника офіційного дозволу, що викладав за покупку готівка. Не дивно, що при такій активній підтримці влади запаси скроні й спирту незабаром виснажилися.

Почалася друга стадія епохи Сухого закону — виробництво низькосортних алкогольних напоїв на сотнях тисяч маленьких винокурних заводиках, розкиданих по всій країні.

Робити спиртне було простіше простого, і для цього зовсім не були потрібні великі початкові капіталовкладення. Торгувати міцними спиртними напоями теж було справою нехитрим. Ситуація, однак, жадала від ділків, що володіють достатніми засобами або реальною силою, уміння проникати в потрібні райони й «організовувати» там бізнес.

Зручніше за все було діяти по лінії етнічних громад.

Італійські мафіозі, що звикли орудувати справами в італійсько- сицилійських гетто, без праці взяли під свій контроль домашнє самогоноваріння в поділені по національній ознаці нетрях більших міст. Самогонник потребував  допомоги для придбання сировини, для збуту продукції, для відкупу від поліції. Все це могли забезпечити італійські мафіозі.

До 1924 року самогон став зовсім нікудишнім, збільшився попит на високоякісне спиртне. Розгортання в Нью-Йорку широкомасштабної контрабанди спиртних напоїв ознаменувало початок третьої стадії епохи Сухого закону. Коли потреба в ньому була задоволена, контрольовані Мафією самогонники втратили більшу частину покупців. Хоча виробництво низькосортного скроні на тисячах винокурень тривало, воно перестало бути головним джерелом наживи й гарантом політичного впливу. Контрабандний ввіз алкогольних напоїв вимагав нового типу мислення, міжнародних кредитів і погоджених дій. Таке могло бути під силу великої, добре організованої злочинної організації.

Характерна для третьої стадії епохи Сухого закону контрабанда спиртного, зародившись у Нью-Йорку, швидко поширилася по всій країні в силу двох основних причин. У більших містах, таких як Нью-Йорк, попит на спиртне неможливо було задовольнити шляхом незаконного продажу місцевих запасів і самогоноваріння в домашніх умовах.

Після «Чорного вівторка» (29 жовтня 1929 року) Велика депресія поступово охопила всю країну, несучи із собою безробіття, банкрутство, убогість. Умови життя постійно погіршувалися; криза досяг найвищої крапки на початку 1933 року, коли захлопнулися двері останніх уцілілих банків. Гроші були лише в бутлегеров.

Це найважливіший  момент в історії організованої злочинності. У бутлегеров скопилися готівка  — багато мільйонів доларів, захованих у коробках від взуття під ліжками, у домашніх схованках, у прикомірках. Іншими словами, з’явилися ліквідні засоби. Після скасування Сухого закону в 1933 році бутлегерство стало чудовою стартовою площадкою для заняття командних висот у керуванні великих компаній.

Іншим переломним моментом цього перехідного періоду стало скасування Сухого закону. Самі розсудливі лідери злочинного миру, передбачаючи, що золотий потік рано або пізно висохне, приготувалися до неминучого. Деякі стали перемикатися на азартні ігри. Експлуатація цього, схожого з пияцтвом соціального пороку — при відсутності реальної протидії суспільства — обіцяла більші прибутки. На секс і азартні ігри можна завжди ставити. Багато хто на четвертої, і останньої стадії епохи Сухого закону зайнялися ігорним бізнесом.

Але основна маса капіталів вкладалася в створення й експлуатацію підпільних винокурних заводів. На цих заводах вироблялися й розливалися мільйони галонів спиртного, але тепер уже високоякісного. Не оподатковуване податком скроні вигідно було продавати навіть за половину офіційної ціни. На думку деяких експертів, не виключено, що багато заводів діють у Сполучених Штатах і донині.

Розділ 3. Наслідки введення сухого закону в США

Сухий закон виявився більше твердим, ніж очікувалося. Виробники пива думали, що для них зроблять виключення. Багато з людей підтримали Сухий закон як «тверезість для інших», думаючи, що для них самих він залишить легальну можливість випити. Тому прийняття дуже твердих норм такі люди сприйняли як обман і відчули себе вправі без зазору совісті порушувати закон. Проте, більшість населення бути готово виконувати норми сухого закону, про що свідчили результати проведених відразу після його введення опитувань.

Великі виробництва алкоголю були ліквідовані, далеко не всі фабрики змогли перемкнутися на виготовлення неалкогольних виробів. При цьому дрібні виробники зненацька одержали переваги. Наприклад, виявилося, що продаж так званого «виноградного концентрату» не потрапила під заборону. Брикети концентрату продавалися з «попередженням»: «Розчинити в галоні води, але не зберігати в посудині більше 20 днів, інакше рідина перетвориться у вино». Не дивно, що площа виноградників у Каліфорнії через п’ять років після введення сухого закону виросла в сім разів. У домашніх умовах дозволялося робити до 800 літрів (1000 пляшок) вина або сидру в рік.

Лікарям дозволялося виписувати рецепти, по яких видавалися віскі «у медичних цілях». Спочатку доза «ліків» була обмежена, але потім заборона була знята під приводом того, що ніхто не може вказати лікареві, яка доза речовини робить терапевтичний вплив. В аптеках продавалося «медичне вино», що містить до 22% алкоголю, але мало «медичний присмак».

У законі було зазначено, що справи порушників повинні розглядатися в судах. У результаті в багатьох місцях співчуваючі присяжні залишали порушників без покарань. Наприклад, у Нью-Йорку з 4000 арештованих тільки 6 минуло засуджені, при цьому жоден  не потрапив у в’язницю.

18-а поправка вказувала, що федеральний уряд і влади штатів повинні спільно організувати контроль виконання закону. Автори закону вважали, що це дозволить подвоїти зусилля, але бюрократичні закони зіграли в протилежному напрямку. Ряд штатів офіційно відмовився виділяти кошти на контроль виконання сухого закону, а федеральний уряд фінансував контроль у незначній мері, особливо при Президентах Гардингі й Кулідже в 1921- 1929 роках, коли всього 1500 агентів стежили за виконанням законів на всій території США. Лише в 1929 році, коли Президентом був вибраний Гувер, для контролю закону були виділені істотні ресурси. Нагадаємо, що Закон не забороняв уживання й зберігання алкоголю в кількості «для себе, родини й гостей».

Як відзначають сучасні дослідники, що діяли тоді відносно  алкоголю виключення фактично збігаються з тими, яких домагаються нинішні прихильники «легалізації» марихуани.

Слабкий контроль виконання закону фактично створив умови, що всі, хто хотів випити, могли це зробити, приклавши деякі зусилля. Виникли закладу за назвою «speakeasy», де можна було замовити віскі під видом чаю.

Загальновідомо, що Сухий закон підсилив організовану злочинність, що поставила під контроль нелегальні поставки алкоголю з-за кордону або реалізацію підпільно зробленого алкоголю. Це мало значення для державних фінансів, тому що гроші, які забирало собі держава у вигляді акцизів, тепер діставалися бандитам. Однак для кінцевого споживача ціна кінцевого продукту зросла. Причому росла не стільки вимірювана грошима ціна, але й ціна витрачених на одержання товару зусиль. А чим вище ціна товару, тим менше його споживання. До того ж організована злочинність могла активно працювати у великих містах, а більша частина американців жила в дрібних городках, де все всіх знають і де таємно торгувати алкоголем складно. У таких городках за роки Сухого законц виросло ціле покоління молодих людей, для яких суспільна тверезість дійсно була нормою життя.

Є різні дані відносно  рівня злочинності в часи сухого закону. У перші роки кількість убивств зменшилося, а потім початок рости. Загальне число зареєстрованих злочинів, навпаки, у перші роки виросло, а в середині 1920- х років стабілізувалося. Однак широке висвітлення дій мафії в нових гангстерських фільмах і ЗМІ створювало в суспільстві враження, що рівень злочинності небачено виріс.

Що стосується рівня споживання алкоголю в США в ті роки, то точно оцінити його неможливо. Однак дослідники, провівши оцінки по незалежних параметрах (смертність від цирозу печінки, панкреатиту, госпіталізації з алкогольним психозом, арешти за пияцтво), сходяться в думці, що спочатку споживання алкоголю істотно знизилося, а потім стало поступово рости, але до скасування сухого закону досягло 50- 70% від колишнього рівня. Після скасування сухого закону споживання алкоголю в США росло досить повільно й лише в 1970- х роках досягло рівнів 1910- х років, а із середини 1980- х років воно знову початок знижуватися.

Для оцінки ефекту сухого закону важливо прийняти правильну крапку відліку. Формально сухий закон був уведений в 1920 році, однак найбільше зниження споживання алкоголю відбулося в 1913-1920 роках (з 10 до 2 літрів чистого алкоголю на душу населення). Цьому сприяло поступове прийняття сухого закону в окремих штатах, число яких досягло 30, обмеження воєнного часу, а також широке обговорення сухого закону по всій країні. Як не парадоксально, обговорення й сприйняття закону в суспільстві може дуже вплинути  на явище, з яким покликаний упоратися закон, чим прийняття й виконання його норм. Наприклад, у Фінляндії найбільше скорочення рівня паління спостерігалося в той рік, коли по всій країні активно обговорювалося прийняття закону про контроль над тютюном.

Сухий закон сформував масову прихильність тверезості в США. Хоча частина жінок і молодих людей почали вживати алкоголь саме в роки сухого закону, число нових питущих було набагато менше числа тих, хто не став пити, завдяки сухому закону. За даними національного опитування 1939 року, 42% американців взагалі не вживали алкоголю. За даними аналогічного опитування в 2008 року, 38% американців назвали себе непитущими.

До числа потерпілих від дії сухого закону відносились алкоголіки, але не ті, хто продовжував пити (вони могли без особливої праці добути алкоголь), а ті, хто хотів припинити пити, але не міг цього зробити самостійно. Клініки й притулки для алкоголіків були закриті нібито через непотрібність. Така ситуація стала однієї із причин створення в 1935 році руху Анонімних Алкоголіків (АА), які відкинули основний постулат прихильників сухого закону про те, що будь-яка людина може стати рабом алкоголю. АА думають, що є нормальні люди, які можуть пити помірковано, і алкоголіки, яких треба лікувати, і тому сухий закон невиправданий.

Сухий закон на час ліквідував алкогольну індустрію. У суспільстві зник легальний корисливий інтерес заохочувати споживання алкоголю серед населення. Зараз будь-які заборонні міри відносно  алкоголю натрапляють на лютий опір індустрії, що охоче  відтворює будь-які думки про невдачу сухого закону. Насправді сухий закон довів, що незважаючи на всі гроші алкогольної індустрії, її можна перемогти.

Сухий закон радикально змінив співвідношення між публічним і домашнім уживанням алкоголю. Навіть після скасування сухого закону дві третини споживаного в США алкоголю випивалося вдома або на приватних заходах, тоді як до сухого закону випивки в основному відбувалися в салунах і інших публічних місцях. Виявилося, що головним результатом сухого закону стало досягнення мети, вираженої в назві АСЛ: субкультура салунов, як закритих клубів для питущих чоловіків, зникла. Частково вона була замінена субкультурою «speakeasy», де алкоголь продавався нелегально, але для всіх бажаючих.

У деякі «speakeasy» не пускали чоловіків без краваток і дам без вечірніх платтів. В інші охоче приймали представників небілого населення, яким вхід у салуны був замовлений. Якщо до сухого закону публічні випивки жінок засуджувалися (а чоловічі випивки фактично заохочувалися, оскільки крім салуна піти було нікуди), то в нових умовах жінки перестали бачити в алкоголі лише зло, від якого треба «рятувати» чоловіків. Жінкам, яким уже не треба було боротися за виборчі права, алкоголь представлявся засобом емансипації й випивки в «speakeasy» для них були символом рівності із чоловіками, тим більше що в таких закладах звичайно не напивалися до п’яних бійок, а весело проводили час.

Джаз знайшов популярність саме  в ті роки, у тому числі й тому що музиканти виступали в подібних закладах. Якщо раніше жіночий рух був основний рушійною силою прийняття сухого закону, то з ліквідацією салунів у більшості жінок пропав об’єктивний інтерес боротися з алкоголем. Виникла навіть Жіноча Організація за Реформу Сухого Закону, що поєднувала сотні тисяч членів.

До того ж поступово переважне негативне відношення до алкоголю в популярній літературі стало мінятися. Багато хто з американських письменників так званого «Загубленого покоління», що датується роками, що збігаються згодом  сухого закону, мали репутацію аматорів алкоголю, наприклад, Хемінгуей, що писав: «Інтелігентна людина іноді напивається для того, щоб провести час зі своєю дурістю». Частина цих письменників жила в Парижі, де алкоголь був легальний, і у своїх творах вони барвисто описували поводження в п’яному стані, типове для їхнього кола. Алкоголь у літературі перетворювався з атрибута грубого мужлана із салуна в символ протесту проти державної машини.  Книги таких письменників молоді люди стали сприймати СЗ як придушення особистої волі.

Однак ні культуральні зміни, ні масові порушення сухого закону парадоксально не впливали на рівень його суспільної підтримки основною масою населення. Багато порушників закону вважали, що вони самі п’ють у розумних межах, а от для нерозумних п’яниць заборона треба залишити в силі.

На президентських виборах 1928 року республіканець Герберт Гувер, що недвозначно підтримує сухого закону, легко переміг демократа Ела Сміта, що виступав за ослаблення норм сухого закону. У чималій мері популярності сухого закону сприяли запевнення його прихильників у тім, що заборона алкоголю приведе до економічного процвітання країни, а в 1920- х роках у США дійсно відбувався економічний бум.

Однак у вересні 1929 року в США вибухнула Велика Депресія й суспільна думка у відношенні сухого закону кардинально змінилося. Обіцяне прихильниками сухого закону процвітання обернулося руйнуванням. Досягнення «тверезості для інших» більше не представлялося важливим завданням, а економічні аргументи прихильників скасування сухого закону стали звучати дуже вагомо.

Серед цих аргументів були: 1) економія засобів, які затрачалися на контроль виконання сухого закону; 2) забезпечення людей роботою на відроджених пивні й інших алкогольних фабриках; 3) податки на алкоголь, які тепер підуть не бандитам, а державі, а воно використовує ці гроші для боротьби з наслідками Депресії. Зараз зрозуміло, що сухий закон як такий, не був ні причиною економічного буму, ні причиною депресії. Але в обстановці масового розчарування системою, що привела велику кількість людей до економічного краху, сухий закон дуже добре підходив на роль козла відпущення (так само як в епоху «пізньої перебудови» антиалкогольна кампанія була віддана на розтерзання в спробі зупинити крах комуністичної системи).

Проте , президент Гувер був послідовним прихильником сухого закону, і лише коли в 1932 році він програв президентську гонку Рузвельтові, стало можливим ужити заходів для скасування сухого закону (відзначимо, що Республіканська партія майже одноголосно висунула своїм кандидатом сухозаконника Гувера).

Рузвельт знайшов повноваження в січні 1933 року й уже в березні Конгрес прийняв Закон Куллена-Харрисона, що дозволяв продаж пива й провина зі змістом до 3,2% алкоголю. У лютому 1933 року Конгрес прийняв 21 поправку до Конституції, що скасовувала Вісімнадцяту поправку, але залишала штатам право зберігати сухий закон на своїй території.

Відповідно до процедури, виправлення знову вимагало ратифікації  штатів. Однак прихильники сухого закону ще користувалися чималим впливом і могли переконати членів законодавчих зборів штатів не ратифікувати нове виправлення. Тоді було прийнято унікальне рішення: 21-  поправка до Конституції США (на відміну від всіх інших поправок) ратифікувалася не діючими законодавчими зборами штатів, а спеціально скликаними конвенціями, членам яких не потрібно було прислухатися до своїх виборців для наступного переобрання. Але при цьому 10 штатів з 48 не ратифікували 21-у поправку. Якби  їх було всього на три більше, 18-а порпавка (яку не підтримало всього 2 штати з 48) не була б скасована. Все вищесказане говорить про те, що рух за скасування сухого закону був набагато менш масовий і популярним, ніж рух за його прийняття. За даними опитувань, проведених наприкінці 1930- х років, 40% американців усе ще підтримували сухий закон, і, мабуть, що їм результати сухого закону не здавалися «провалом» або «правовим кошмаром». Скасування сухого закону не було неминучим, воно стала наслідком сполучення ряду посиливших  обставин.

Сухий закон на всій території США був офіційно відмінний у грудні 1933 року. Однак цілий ряд штатів зберігали сухий закон на своїй території ще довгі роки. Лише в 1966 році сухий закон був відмінний у штаті Міссісіпі. У Канзасі заборонялося продавати алкоголь на розлив у громадських місцях до 1987 року. Дотепер в окремих округах і городках США торгівля алкоголем заборонена.

Висновки

Отже, підсумовуючи все вище кладене, узагальнимо, що наприкінці  XІХ століття в США ширився антиалкогольний рух. Навіть була створена партія «сухого закону» в 1869 році, але вона так і не змогла перебороти двопроцентного рубежу у виборчих компаніях. Особливо проти «споювання націй» виступали жіночі об’єднання й церква.

В 1893 році утворилася Ліга «супротивників салунов». Пияцтво, азартні ігри й проституція стали звичайною справою в салунах. Для одержання прибутку власники не гребували запотягом у злачний місця підлітків, що було, не тільки аморально, але й протизаконно.

В 1905 році «сухий закон» діяв у Канзасі, Мені, Небраскі й Північній Дакоті, до 1912 року він охопив уже дев’ять штатів, до 1916 року — 26 штатів. Після вступу США в першу світову війну уряд прагнув зберігати запаси зерна, і прихильники «сухого закону» домоглися загальнонаціональної заборони на виробництво спиртних напоїв.

В 1917 році Конгрес США прийняв і направив на твердження штатів проект Вісімнадцятого виправлення до Конституції про введення «сухого закону». У вересні 1917 року в країні було припинене виробництво скроні, а в травні 1919 року та ж доля осягла виробництво пива.

З 1 липня 1919 року на території США був повністю заборонений продаж спиртних напоїв. 16 січня 1920 року була прийнята 18- а поправка до Конституції США. Закон позбавляв ліцензій на бізнес виноробів, винокурів, постачальників алкоголю й торговців спиртним.

Проти ратифікації «сухого закону» виступили штати Коннектикут, Іллінойс, Род-Айленд і Вісконс. Саме звідти в інші штати йшла контрабанда алкоголю.  На боротьбу з порушниками було витрачено більше дванадцяти мільйонів доларів. Скасування «сухого закону» відбулися 5 грудня 1933 року, після прийняття Конгресом США 21-а поправка. При цьому допускаються обмеження на оборот алкоголю на рівні штатів.

Сухий закон не досяг своєї декларируємої мети — ліквідації споживання алкоголю в країні, однак уважати його провальним немає підстав. Споживання алкоголю в США зменшилося й залишалися відносно низьким ще довгі роки після скасування сухого закону. Безліч американців (до 40% населення) добровільно дотримуються тверезості. З погляду  суспільного здоров’я ці результати є відмінними.

Сухий закон у США й уводився, і відмінявся в унікальних історичних обставинах, тому ставитися до досвіду того років потрібно з обережністю. Проте, є ряд важливих уроків, які можна уяснити всім, хто із введення тих або інших заборон для досягнення цілей, важливих для суспільства в цілому.

Список використаної літератури

1. Афанасьев И. Менеджмент против алкоголя и наркотиков [Текст] / И.Афанасьев // Персонал. — 2001. — № 5. — С. 92-95
2. Губарев, Віктор Кімович. Всесвітня історія / Віктор Губарев, 2007. — 493 с.
3. Иванов Д. А. История и современное состояние проблемы злоупотребления алкоголем // Психология и соционика межличностных  отношений . — 2010. — № 12. —  С. 7-16
4. Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки (1945 р. — початок ХХІ ст.) : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / З. А. Баран [та ін.] ; ред. М. М. Швагуляка, 2011. — 699 с.
5. Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки 1918-1945 рр. [Текст] : Посібник для студентів історичних і гуманітарних факультетів університетів / З. А. Баран, Г. М. Кипаренко, С. П. Мовчан, М. М. Швагуляк, 2005. — 286 с.
6. Тіндалл Д. Історія Америки / Джордж Бравн Тіндалл, Дейвід Е. Шай ; пер. з англ.: Людмила Притула, Галина Сташків, Олександра Щур ; ред. Марія Габлевич, 2010. — 903 с.
7. Файнберг, Лев Абрамович. Очерки этнической истории зарубежного Севера. (Аляска, Канадская Арктика, Лабрадор, Гренландия) [Текст] / Лев Файнберг, 1971. — 279 с.
8. Хижняк І. Патронована культура та культурна демократія у США: Культурні процеси в американському соціумі періоду індустріальних та постіндустріальних трансформацій (друга половина XX століття):соціально-політичний вимір. Політологія. Соціологія культури. Історія. — К., 2001. — 448с.