Утвердження принципу верховенства права можливе тільки за умов сильної, незалежної і неупередженої судової влади. В цивілізованому суспільстві суду належить центральне місце у цьому процесі. Адже саме він має уособлювати справедливість, саме він ставить «останню крапку» в пошуку й утвердженні права. «Велика мета правосуддя, – писав відомий французький дослідник американської демократії Алексіс де Токвіль, – полягає в заміні ідеї насильства ідеєю права, в установленні правової перешкоди між урядом і силою, що ним використовується» [17, с. 120]. Цим і зумовлене істотне зростання ролі та розширення сфери компетенції судової влади в сучасному світі.

Метою даного дослідження є з’ясування засад, яким має відповідати судова влада в умовах дії принципу верховенства права, на основі аналізу тих положень з цього питання, які вироблені практикою Європейського суду з прав людини (далі – Суд) із застосування ним Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Ст. 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі [1].

Право на такий суд охоплює надзвичайно широке коло різноманітних категорій – воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Саме тому практика Суду закріплює низку тих ознак верховенства права, що стосуються організації судової влади (засади організаційні) та здійснення судочинства (засади функціональні).

1. Організаційні засади відправлення правосуддя

Вони визначають організацію судової влади, а також механізм її взаємодії з іншими гілками державної влади. До таких засад належать наступні:

1.1. Невтручання законодавчої влади у здійснення правосуддя. Чим вищий в країні авторитет суду і правосуддя, чим більшу незалежність має суд у взаємовідносинах із законодавчою і виконавчою владою, тим вищий рівень правовості й демократичності самої держави, тим надійніше захищені від можливих посягань права і свободи громадян [18, с. 15]. Так, Суд підтвердив, що, хоч у принципі законодавчий орган не позбавлений права запроваджувати нові положення, що мають зворотну силу і регулюють права, які виникають на підставі існуючих законів, принцип верховенства права і поняття справедливого судового розгляду, втілені в ст. 6 Конвенції, виключають будь-яке право законодавчого органу – окрім випадків, коли для цього є неспростовні підстави, що випливають із загальних інтересів, – на втручання у процес здійснення правосуддя з метою вплинути на судове рішення у спорі (див. рішення Суду в справі «Agoudimos and Cefallonian Sky Shipping co.» [11]).

1.2. Наявність судового контролю над втручанням виконавчих органів у права людини. Принцип верховенства права передбачає судовий контроль над втручанням органів виконавчої влади в здійснення права особистості на свободу. Так, у рішенні в справі «Klass» Суд підкреслив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному контролю, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Гарантованість прав судовим захистом включає право на справедливий судовий розгляд, доступ до правосуддя, рівність сторін процесу тощо [6, с. 177].

1.3. Наявність громадської довіри до судів як до гарантів справедливості. Зазначена вимога знайшла своє відображення у рішенні Суду в справі «Prager» [4].

1.4. Наявність ефективного громадського контролю над судовою владою. Суд, визнаючи важливість судових гарантій забезпечення принципу верховенства права, зазначив, що для збереження гарантій права на справедливий судовий розгляд необхідно забезпечити контроль суспільства над судовою владою. Зокрема, це стосується проблеми необхідності та форми публічного оголошення судового рішення. Одним з інструментів, за допомогою якого суспільна думка може упевнитися, що судді виконують свої обов’язки в повній відповідності з тією метою, яка лежить в основі покладеного на них завдання, є преса. Так, преса покликана передавати інформацію й ідеї про питання, які становлять інтерес для суспільства, стояти на сторожі громадських інтересів. Однак вона не повинна переступати межі, встановлені, зокрема, для захисту репутації інших осіб (див. рішення Суду в справі «Castells» [3]).

1.5. Визначальна роль професійних юристів у відправленні правосуддя. У рішенні в справі «Elçi» Суд вкотре наголосив на основоположній ролі, яку мають відігравати професійні юристи у відправленні правосуддя та у захисті принципу верховенства права. Свобода правозахисної діяльності юристів є суттєвою ознакою демократичного суспільства і необхідною передумовою ефективного застосування та охорони норм Конвенції. Саме тому переслідування представників юридичного фаху є ударом у саме серце системи, яку створює Конвенція.

2. Функціональні засади правосуддя

Вони визначають зміст процесуальної діяльності суду. До них, зокрема, належать:

2.1. Майже безвиняткова можливість доступу до суду. У рішенні в справі «Golder» Суд дійшов висновку про те, що у цивільних справах принцип верховенства права є невід’ємним від доступу до правосуддя [5, с. 44]. Щоб право на доступ до суду було ефективним, у людини повинна бути безсумнівна та здійсненна на практиці можливість заперечити акт держави, який є втручанням у здійснення прав цієї людини. З огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві, ступінь доступу до внутрішньодержавних засобів правового захисту, забезпечуваного національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення людині «права на правосуддя». Тому Суд зробив висновок, що право на доступ до правосуддя як можливість ініціювати судове провадження і є однією з невід’ємних складових «права на суд», гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції. Останнє потрібно доповнити гарантіями п. 1 ст. 6 Конвенції, які стосуються організації, складу суду та руху процесу і які, у своїй сукупності, забезпечують право на справедливий судовий розгляд.

2.2. Принцип справедливого судового розгляду. Важливими передумовами забезпечення права на справедливий судовий розгляд як умови дії принципу верховенства права є: право особи на незалежний і безсторонній суд, право на розумний термін розгляду, принцип рівності сторін процесу (див. рішення Суду в справі «Worm» [2]).

2.3. Практика застосування судами юридичних норм повинна бути однаковою. Так, у рішенні Суду в справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» зазначалося: «Суд не може не висловити свою стурбованість щодо різних і часто суперечливих підходів до застосування та тлумачення внутрішнього законодавства українськими судовими органами: Вищий арбітражний суд двічі скасовував рішення судів нижчої ланки у зв’язку з тим, що останні не застосували відповідним чином законодавство, не розглянули належним чином та глибоко факти у справі та аргументи заявника і що висновки, зроблені ними, були передчасними і суперечливими» [10, с. 162]. Право не можна тлумачити та застосовувати сьогодні і тут так, а завтра і в іншому місці – інакше [19, с. 119].

2.4. Презумпція невинуватості. Вона не тільки закріплена у ст. 6 Конвенції, а й випливає із принципу верховенства права. На думку Суду, ст. 6 Конвенції, що захищає право на справедливий судовий розгляд, зокрема, право на презумпцію невинуватості, спрямована на те, щоб втілити основний принцип верховенства права (див. рішення Суду в справі «Englert» [13]).

2.5. Nullum crimen nulla poena sine lege. Цю гарантію, закріплену в ст. 7 Конвенції, Суд прямо оголосив невід’ємним елементом принципу верховенства права (див. рішення Суду в справі «C.R.» [14]).

2.6. Підпорядкованість судовому рішенню всіх органів держави, безвиняткова обов’язковість його виконання будь-якими органами і посадовцями. Так, у рішенні в справі «Hornsby» [7, с. 431] Суд підкреслив, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожній людині розгляд судом спорів про його громадянські права й обов’язки. Таким чином реалізується «право на суд», складовою частиною якого є право на доступ до правосуддя. У рішенні було підкреслено важливість використання принципу верховенства права, на підставі якого Суд роз’яснив, що ст. 6 Конвенції передбачає не тільки право на доступ до правосуддя (звернення до суду з цивільним позовом) та процесуальні гарантії (справедливий, публічний та швидкий розгляд справи), а й виконання судового рішення. У рішенні в справі «Бакай та інші проти України» Суд постановив: «Немислимо, щоб у п. 1 ст. 6 Конвенції детально відображались процесуальні гарантії сторін у справі – справедливість, публічність, розумність строку провадження, – але водночас не гарантувалось би виконання судового рішення. Тлумачення положення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що пов’язане лише із доступом до правосуддя і порядком судового розгляду, могло б призвести до ситуації, яка не відповідатиме принципу верховенства права, який Договірні Сторони зобов’язались поважати, ратифікуючи Конвенцію. Виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розглядатися як невід’ємна частина «судового розгляду» – задля досягнення цілей ст. 6 Конвенції» [12]. Як зазначалося у рішенні Суду в справі «Immobiliare Saffi», відсутність необхідних фінансових коштів не може бути виправданням невиконання рішення про виплату боргу [9, с. 34]. У виключних ситуаціях затримка у виконанні рішення може бути виправдана. Але така затримка не повинна завдавати шкоди самій сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.

2.7. Можливість скасування вищим судом рішення нижчого суду, яке не набрало чинності. У рішенні в справі «Ryabykh» Суд постановив: «Повноваження вищого суду щодо перегляду рішень нижчого суду мають використовуватись для виправлення судових помилок. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а лише факт існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин» [16].

2.8. Можливість оскарження рішень судів нижчих інстанцій в апеляційному або касаційному порядку не протягом невизначеного строку, а лише відповідно до строків, передбачених законом (див. ухвалу Суду щодо прийнятності заяви Людмили Григорівни Воробйової від 17 грудня 2002 року [8, с. 22]).

2.9. Незмінність, неоспорюваність остаточного судового рішення, яке набрало чинності. У рішенні в справі «Лизанець проти України» Суд вкотре нагадав, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантується п. 1 ст. 6 Конвенції, повинне тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, що принцип верховенства права є, з-поміж іншого, частиною спільного надбання держав-учасниць Конвенції [15]. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, зокрема, того, щоб остаточне судове рішення не піддавалося сумніву. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті (див. рішення Суду в справі «Ryabykh» [16]).

Враховуючи практичні кроки України на шляху до утвердження принципу верховенства права та останні позитивні тенденції в українському правовому полі, можна сподіватись, що застосування вищезазначених положень Конвенції та практики Суду вітчизняними державними (насамперед судовими) органами дозволить зменшити порушення Україною прав людини і основоположних свобод, закріплених у Конвенції.

Література

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13.
2. Рішення у справі «Ворм проти Австрії». – цит. за Лукис Г. Лукаидес. Принцип верховенства права и права человека. С особым учетом прецедентной практики Европейского Суда по правам человека. – http://www.legalworld.ru/inc/main_st.php?products_id=67
3. Рішення у справі «Кастелс проти Іспанії». – цит. за Лукис Г. Лукаидес. Вказана праця.
4. Рішення у справі «Прагер проти Австрії». – цит. за Лукис Г. Лукаидес. Вказана праця.
5. Решение по делу «Голдер против Соединенного Королевства» от 21 февраля 1975 г. // Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. – Т. 1. – М., 2001.
6. Решение по делу «Класс против Федеративной Республики Германии» от 6 сентября 1978 г. // Там же.
7. Решение по делу «Хорнсби против Греции» от 19 марта 1997 г. // Там же. – Т. 2. – М., 2001.
8. Судова практика Європейського суду з прав людини. Рішення щодо України / Відп. ред. В. В. Лутковська. – К.: Праксіс, 2005.
9. Рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 4.
10. Рішення у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» // Право України. – 2003. – № 3.
11. Рішення у справі «Агудімос та судноплавна компанія «Сефаллоніан Скай» проти Греції». – Комп’ютерно-інформаційна система LIGA: Закон. Професіонал.
12. Рішення у справі «Бакай та інші проти України». – Там же.
13. Рішення у справі «Енглерт проти Німеччини». – Там же.
14. Рішення у справі «Костелло-Робертс проти Сполученого Королівства». – Там же.
15. Рішення у справі «Лизанець проти України». – Там же.
16. Рішення у справі «Рябих проти Росії». – Там же.
17. Де Токвиль А. Демократия в Америке. – М., Прогресс, 1992.
18. Козюбра М. Принцип верховенства права: вітчизняна теорія і практика // Українське право. – 2006. – № 1.
19. Циппеліус Р. Юридична методологія / Пер. з нім. – К., 2004.