Вступ.

1. Загальні вимоги до огляду трупу на місці події. Функції учасників огляду місця події.

2. Судово-медична експертиза вогнепальної травми.

3. Судово-медична ідентифікація особи за черепом.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Судова експертиза — це процесуальна дія, проведена з метою одержання висновку з питань, що мають доказове значення в справі. Особа, що володіє спеціальними пізнаннями й призначене відповідно до постанови слідчого для дачі такого висновку, іменується експертом. Найпоширенішими є криміналістичні експертизи (трасологічна, балістична, дослідження холодної зброї й т.д. ). Трасологічна експертиза досліджує матеріальні сліди з метою ототожнення об'єктів, якими вони утворені (сліди ніг, взуття, знарядь злому, транспортних засобів, тварин). В окрему групу прийнято виділяти дактилоскопічні експертизи, що досліджують сліди рук, долонь, босих ніг, губ, у яких відобразилися візерунки папіллярних ліній і флексорні складки. Сюди ставляться також експертизи з метою ідентифікації цілого вроздріб (предметів, тканини, мотузок і ін.).

Дослідження слідів-відображень сприяє також визначенню механізму здійснення якого-небудь діяння, місця, часу конкретної події. Експертиза документів підрозділяється на почеркознавчу, що досліджує почерк на систему рухів, що проявляється в рукописі (тексті, підписі, цифрових позначеннях), техніко-криміналістичне дослідження документів, об'єктами якого є тексти документів, відбитки печаток, штампів, телеграфних і поштових позначень, машинописні тексти, поліграфічна продукція, а також чорнило, пасти, папір і інші матеріали документів. У рамках цих експертиз А останнім часом стали розвиватися судові авторознавчі експертизи для встановлення автора рукописного або машинописного тексту. Балістична експертиза займається дослідженням вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів їхнього застосування, а також предметів, використовуваних для їхнього виготовлення й зберігання. Вона вирішує питання технічного стану зброї боєприпасів, їхньої функціональної придатності, ототожнення Конкретних екземплярів зброї слідами на кулях і гільзах, установлює обставини пострілу.

1. Загальні вимоги до огляду трупу на місці події. Функції учасників огляду місця події

Першочерговою, однією з найважливіших та невідкладних слідчих дій є огляд місця події. Багато в чому успіх розслідування залежить від ретельності та якості проведення огляду. Він здійснюється з метою вивчення місця події, виявлення, фіксації та вилучення слідів та інших речових доказів для з'ясування характеру події, що відбулася, особи злочинця, мотивів вчинення злочину, а також встановлення інших фактів, що мають значення для розслідування. Проведення огляду регламентується статтями 190-192, 315 КПК України.

Під місцем події розуміють ділянку місцевості чи приміщення, де безпосередньо сталася певна пригода і яке підлягає слідчому огляду. Найчастіше це водночас є і місцем вчинення злочину (вбивства, зґвалтування, крадіжки). Проте ці місця можуть бути різними, наприклад, коли людину вбито в одному місці, а труп перенесено в інше, де його знайдено. У такій справі може бути декілька місць подій і всі вони підлягають огляду.

Огляд місця події, як правило, здійснює слідчий, але, згідно із ст. 227 КПК України, його має право проводити й прокурор.

Оглядають місце події у присутності не менш як двох понятих — незаінтересованих у справі дієздатних осіб (статті 127, 191 КПК України). Поняті мають право звертати увагу слідчого на будь-які обставини, що стосуються слідчих дій, та висловлювати зауваження з приводу виконаного, які обов'язково заносяться до протоколу.

Водночас вони зобов'язані бути присутні при проведенні огляду, але не беруть участі в ньому, та скріпити своїми підписами протоколи (ст. 127 КПК України). Для участі в огляді слідчий може запросити фахівців, які не заінтересовані у результатах справи (криміналіста, інженера-автотехніка та інженера з техніки безпеки, токсиколога та ін.- ст. 191 КПК України). Коли це зробити неможливо, то їхні функції повинен виконати сам слідчий. Якщо ж мав місце замах на життя людини, то разом із слідчим одразу починає працювати лікар-фахівець у галузі судової медицини, а за неможливості викликати судово-медичного експерта залучають лікаря будь-якої спеціальності (ст. 192 КПК України). Робиться це тому, що огляд місця події не можна відкладати — адже відомо, що перші години розшуку найбільш ефективні.

Треба пам'ятати, що зовнішній огляд трупа є складовою частиною огляду місця події, хоча частіше він оформляється як окрема самостійна слідча дія. Проводячи її, лікар повинен встановити й відобразити у протоколі: розташування та позу трупа; зовнішній вигляд його одягу та взуття; характер пошкодження одягу, наявність на ньому слідів, плям тощо; індивідуальні особливості частин тіла, їхніх ушкоджень і слідів на тілі; ознаки переживання тканин; особливості ложа трупа, предметів на ньому, безпосередньо біля нього. Значну увагу приділяють виявленню трупних змін та їх характеру, а також виявленню загальних даних про особу трупа.

Під час проведення огляду місця події та трупа на місці виявлення, як і ряду інших слідчих дій (слідчі експерименти, допити, обшуки тощо), лікар бере участь не як експерт, а як спеціаліст (фахівець) у галузі судової медицини. Діяльність його регламентується «Правилами роботи лікаря — спеціаліста в галузі судової медицини при зовнішньому огляді трупа на місці його виявлення (події)» та ст. 128 КПК. Відмова або ухилення спеціаліста від участі у слідчих діях тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 385 КПК).

Огляд місця події і трупа на місці виявлення організує та проводить слідчий, тому всі учасники огляду діють за його вказівками і за його дозволом. Фахівець у галузі судової медицини робить огляд трупа, обстановки, що оточує його, з метою виявлення, фіксації та вилучення для подальшого дослідження речових доказів (слідів крові, волосся, відбитків рук, ніг, протекторів тощо) та різних предметів (знаряддя травми, одяг та ін.). Завданням лікаря є і зіставлення виявлених слідів із змінами та ушкодженнями на трупі, з метою всебічного встановлення та чіткого з'ясування обставин події. Як і кожна слідча дія, огляд місця пригоди документується шляхом внесення відомостей про все знайдене до «Протоколу місця події». Цей документ складається із вступу, опису та заключної частини.

Вступ «Протоколу» містить дані про дату, місце, час початку та закінчення огляду, посаду, прізвище особи, яка складає документ, прізвища, ім'я, по батькові всіх учасників огляду, домашні адреси понятих. Потім вказуються дані про особу, труп якої виявлено (якщо це відомо зі слів чи наявних документів),- прізвище, ім'я, по батькові, вік, адреса помешкання, фах.

В описовій частині детально занотовуються відомості щодо умов огляду — стан погоди, температура навколишнього середовища, освітлення. Потім дається опис місця знаходження трупа і заносяться дані, отримані в процесі його огляду. Дуже бажаним та корисним є складання плану-схеми місця події, який належним чином оформляють і додають до протоколу. Труп та обстановку, що його оточує, фотографують, а за можливості роблять записи на фото- і відеоплівку для виготовлення фільмів та ілюстрацій.

Закінчується «Протокол» переліком того, що вилучено з місця події, зазначається, куди направлено труп для судово-медичного дослідження, які дії проводилися для фіксації побаченого (складання схем, фотографування, відео- та кінозйомка тощо).

«Протокол» підписують усі учасники огляду. Серед них — поняті, тобто особи, які брали участь, як передбачає закон, у проведенні слідчих дій з метою засвідчення його факту, змісту та отриманих результатів.

Виходячи з встановленого під час огляду, а також базуючись на теоретичних знаннях та професійному досвіді, судово-медичний експерт уже в процесі роботи може зробити певні висновки й повідомити їх слідчому. Це, зокрема, стосується визначення:

— факту та часу смерті;

— зміни положення трупа після настання смерті;

— характеру та особливості травм;

— відповідності місця виявлення трупа місцю події;

— наявності ознак того, яким було положення потерпілого на момент пригоди;

— чи рухалася жертва після отримання ушкоджень.

Але ці висновки лише попередні, хоча й надзвичайно

важливі. Вони нерідко є основою подальших слідчих дій. Треба зазначити, що хоча сам процес огляду місця події залежить від багатьох обставин, він має певні закономірності: спочатку учасники огляду знайомляться з обставинами шляхом опитування очевидців події або ж осіб, які виявили труп, уточнюючи час пригоди та обставини її, встановлюють особу покійного, час смерті, загальний стан перед смертю (скарги, клінічні прояви хвороби тощо).

Суттєву допомогу в цій частині огляду може надати судмедексперт. Отримані при опитах дані інколи дають можливість відтворити картину того, що трапилося, визначити характер і цілеспрямованість слідчих дій, що врешті-решт значною мірою впливає на подальший хід слідства.

Сам огляд, залежно від обставин, може починатися або від центру до периферії, або ж у зворотному напрямку. При цьому під центром треба розуміти те, що становить основу самої події: при вчиненні злочину проти людини — це труп, при дорожньо-транспортних пригодах (ДТП) — транспортний засіб, що зазнав аварії, і т. ін. На думку більшості криміналістів, огляд місця події краще починати від центру, та все ж завжди доцільно виходити з конкретних обставин.

Але бувають випадки, коли центр чи периферію місця події визначити неможливо. Тому слідчому доводиться обирати лінійну чи вузлову послідовність огляду. При лінійній послідовності оглядають місце події від краю до краю по прямих, нічого не пропускаючи. Вузловий огляд, який доцільно застосовувати, коли його об'єктом є приміщення чи невелика ділянка, полягає у послідовному обслідуванні одного вузла за іншим, наприклад, входу до квартири, де вчинено вбивство, прихожої, основного приміщення, слідів крові, знаряддя злочину тощо.

Питання про порядок огляду вирішується кожного ра-зу залежно від конкретних обставин. Важливо, щоб кож-на ділянка території, яка підлягає огляду, не залишалася поза увагою слідчого та інших учасників цієї дії.

Зазвичай огляд місця події складається з трьох стадій — загальної, детальної та заключної.

Загальний огляд слідчий починає з обзорин місцевості з метою: орієнтації на ній; визначення межі простору, що підлягає огляду; вирішення питання про початок та послідовність його; вибору позиції проведення орієнтовної та детальної відео-, кіно-, фотозйомки та виконання її. Потім необхідно вияснити, які об'єкти знаходяться на місці події, вивчити весь комплекс обставин, що стосуються місця пригоди, встановити взаєморозташування та взаємозв'язок елементів обстановки, їх зовнішній вигляд та стан, зафіксувати положення об'єктів на момент початку огляду. Слідчий опитує потерпілих, свідків, очевидців, вживає заходів, спрямованих на збереження виявлених у подальшому речових доказів, слідів тощо.

Детальний огляд здійснюється статичним і динамічним методами (фазами). Особливість першого полягає в тому, що під час огляду ніхто з його учасників, як правило, не торкається предметів і слідів, не зрушує їх з місця. Все на місці огляду перебуває у стані статики, а слідчий та інші учасники дії лише уважно розглядають предмети, сліди, їх ознаки, стан, взаєморозташування. Під час такого огляду слідчий вивчає «механізм» події. Тобто за розташуванням різних речей та слідів складає свою думку про те, що і як відбувалося на місці огляду при вчиненні злочину.

Проводячи огляд, слідчий звертає увагу на всі деталі обстановки, особливо на предмети, які могли бути знаряддям злочину, сліди злочинця і транспорту, яким він користувався, на речі, які індивідуалізують особу злочинця, тощо. Необхідно особливо уважно вивчити так звані негативні обставини, тобто відсутність того, що при звичайному ході події повинно було б мати місце (наприклад, відсутність крові біля трупа з колото-різаними ранами). До «негативних» обставин належить також наявність ознак, які у даному разі не відповідають уявленню про злочинну подію.

Після закінчення статичного огляду місця події та фіксації всього виявленого слідчий застосовує метод динамічного огляду. При цьому учасники слідчої дії всебічно оглядають окремі предмети, за потреби зрушують їх з місця, беручи в руки. Щоб не залишати на предметах своїх слідів, необхідно користуватися гумовими рукавичками. Перед цим потрібно зафіксувати положення предметів, зробивши позначки (наприклад, крейдою). Це, за необхідності, допоможе відтворити обстановку на місці події. Якщо певний предмет — речовий доказ має бути вилучений та приєднаний до справи, треба спочатку визначити його місцезнаходження щодо двох постійних точок. Наприклад, у кімнаті — розташування знаряддя травми щодо найближчого вікна чи дверей або кутка цієї кімнати.

Отже, огляд місця події складається з трьох стадій і двох фаз — статичної та динамічної. Спочатку оглядають обстановку місця події й документують це шляхом опису, відео-, кіно-, фотозйомки, складання схем, планів та ін. У процесі статичного огляду ні до чого не торкаються, не змінюють положення предметів, речей тощо. Потім переходять до динамічної частини, тобто ретельно оглядають виявлені на місці події об'єкти, порушуючи їх первісний стан і положення, проводять зовнішнє дослідження трупа.

Під час заключної стадії огляду завершується складання протоколу, перевіряється якість опису виявлених слідів, речових доказів тощо, способів їх фіксації й вилучення. Відібрані предмети, зліпки, відкопійовані сліди, речовини та інші об'єкти запаковуються з дотриманням застережних заходів. Все відібране та підготовлене до вилучення опечатується, супроводжується відповідними надписами і засвідчується підписами слідчого та понятих (Е. О. Разумов, М. П. Молибога, А. С Лісовий, Ю. П. Шупиктаін.).

Безумовно, ще до детального огляду трупа, лікар, який бере участь в огляді місця події, повинен пересвідчитися, що перед ним мертва людина. На це вказують абсолютні ознаки смерті (трупні плями, трупне заклякання, охолодження, висихання тощо). Смерть можна діагностувати й за наявності несумісних з життям ушкоджень тіла. Якщо ж достовірні трупні явища відсутні, то лікар повинен негайно надати потерпілому медичну допомогу, почати реанімаційні заходи і проводити їх до відновлення вітальних функцій або ж до появи абсолютних ознак смерті. Дуже рідко спостерігаються випадки, коли живу людину помилково приймають за труп і навіть привозять до моргу.

Після закінчення огляду трупа його відправляють для судово-медичного дослідження.

Одним з найважливіших завдань при огляді місця події є пошук, закріплення та вилучення речових доказів. Деякі з них можна виявити при звичайному огляді (знаряддя травми, сліди транспортних засобів тощо), для встановлення інших доцільно використати відповідні апарати, інструменти, прилади — лупи, джерела інфрачервоних та ультрафіолетових променів, металошукачі і т. ін.).

Використання цих технічних засобів значно розширює можливості слідчого та судово-медичного експерта при огляді місця події, підвищує якість та результативність оперативних дій. Нині у спеціальних валізах (чемоданах, сумках) слідчого та судово-медичного експерта є прилади для виявлення слідів крові, слини, сперми, волосся, тобто речових доказів,біологічного походження. Після детального огляду та опису цих речових доказів їх треба направити для подальшого лабораторного дослідження. Найбажаніщим та найраціональнішим способом, є вилучення предметів-носіїв з наявними на них слідами (речовими доказами) цілком (одяг, зброя, постільна білизна тощо). Якщо вилучити предмети-носії чи їх частини неможливо, то виявлені сліди описують, фотографують та фіксують, складають схеми чи роблять малюнки. Найзручніше з цією метою використовувати аркуші прозорого поліетилену. їх обережно накладають на ділянку предмета з виявленими слідами і чорнилом наносять їх контури, намагаючись з максимальною точністю відтворити первісний вигляд слідів (форму, розміри, взаємо-розташування тощо).

Вказаний спосіб простий, зручний, наочний, дозволяє використати отримані малюнки як ілюстрації «Протоколу огляду місця події». Занотувавши сліди описаним методом, їх вилучають способом змивання або зшкрібання. Ці речові докази фіксують, і слідчий, керуючись нормами закону, направляє їх для відповідних лабораторних досліджень, додавши до них копію «Протоколу…».

2. Судово-медична експертиза вогнепальної травми

Під вогнепальними ушкодженнями розуміють травми, які виникли при пострілах з усіх видів вогнепальної зброї, від вибухів боєприпасів (патронів, гранат, мін, вибухових речовин) чи їх частин (детонаторів, запалів, капсулів). Вогнепальною називають зброю, в якій травмуючий снаряд виштовхується енергією, що утворилася внаслідок перетворення твердої речовини (пороху) на газоподібну. Постріл — це процес виштовхування снаряда з каналу ствола енергією порохових газів.

Наслідками вогнепальних травм є тяжкий перебіг, значний процент інвалідизації поранених, висока смертність. Значні труднощі виникають при їх діагностиці і судово-медичній експертизі.

Частота вогнепальних ушкоджень залежить від поширення вогнепальної зброї серед населення. В Україні процес її придбання регламентується відповідними законодавчими актами, де зазначено категорії осіб, яким дозволяється купувати або зберігати зброю. Окрім того, кримінальним законодавством передбачена відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення й збут вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових пристроїв (ст. 263 КК — до 5 років позбавлення волі), та за недбале зберігання вогнепальної зброї і боєприпасів (ст. 264 — до 3 років позбавлення волі).

Ці заходи спрямовані на запобігання випадковим чи навмисним вогнепальним ушкодженням. Адже часто вогнепальні травми — результат того, що зброя, здебільшого Мисливська, потрапляє до рук «несерйозних», а інколи і злочинних. А ще варто назвати тих горе-винахідників, в основному — школярів-підлітків, чия невгамовна енергія шукає вихід і не завжди його знаходить. І якщо не спрямувати їх допитливий розум, живу думку, молоде завзяття й технічну кмітливість у потрібному напрямку, може статися біда, інколи непоправна.

Вогнепальна зброя поділяється на артилерійську та стрілецьку, остання ж на групову (кулемети, міномети) та ручну (індивідуальну).

Найчастіше судово-медична практика має справу з ушкодженнями від пострілів з ручної стрілецької зброї, яка поділяється на такі групи:

1. За призначенням:

а) бойова (автомати, гвинтівки, карабіни, пістолети, револьвери);

б) мисливська (одно-, дво-5 трицівкові рушниці, штуцери);

в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

г) спеціального призначення (будівельно-монтажні, сигнальні, стартові пістолети).

2. За способом виготовлення:

а) штатна (стандартна);

б) саморобна (самопали);

в) дефектна (обрізи).

3. За довжиною цівки:

а) довгоцівкова (понад 500 мм) — автомати, гвинтівки, карабіни, рушниці);

б) середньоцівкова (200-500 мм) — револьвери, автомати;

в) короткоцівкова (до 200 мм) — пістолети, револьвери.

4. За характером цівки:

а) нарізна (автомати, гвинтівки, пістолети);

б) гладкоцівкова (мисливські рушниці);

в) комбінована (мисливські та спортивні рушниці, штуцери).

5. За механізмом пострілу:

а) автоматична (автомати);

б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);

в) неавтоматична (мисливські рушниці).

6. За діаметром цівки (калібром):

а) дрібнокаліберна (4-6 мм);

б) середньокаліберна (7-9 мм);

в) великокаліберна (більш як 9 мм).

Найчастіше для спорядження вогнепальної зброї використовуються набої, які складаються з кількох елементів: гільзи, заряду (пороху), снаряда (куля, дріб, шрот) та капсуля з вибуховою речовиною (гримуча ртуть, азид чи стифнат свинцю).

Гільза, якою всі інші складові з'єднуються в одне ціле, в набоях для бойової зброї — металічна, а для мисливської — виготовлена з картону, пластмаси чи комбінована. Для спорядження бойових набоїв використовується тільки бездимний порох (нітроцелюлоза), а в мисливських, поряд з ним, і димний (суміш вугілля, калійної селітри та сірки).

Снарядом найчастіше слугує куля. Вона може бути свинцева (безоболонкова) або ж оболонкова — свинець, покритий латунню, мельхіором тощо. Застосовуються також кулі спеціального призначення (трасуючі, розривні, бронебійні, запалювальні).

Форма, маса та калібр куль залежать від системи зброї. Останнім часом з'явилися набої, де одна куля відсутня, її замінено значною кількістю тонких дротинок, виготовлених з надзвичайно міцного металу. Власне, це вже не куля, а своєрідний шріт. Окрім того, зроблено спроби відмовитися від гільзи — порох спресовано, до нього у головній частині приклеєно кулю, а знизу нанесено капсульну суміш. Постріл відбувається так само, як і при звичайних набоях, а у зброї відсутні пристрої для викидання порожньої гільзи та потовщена цівкова коробка.

Залежно від початкової швидкості кулі, кількості та якості пороху в патроні і конструктивних особливостей зброї, вона може бути розділена на зброю сильного, середнього чи слабкого бою. Наприклад: початкова шкідливість кулі при пострілі із автомата Калашникова АКМ-710 м/с, і він належить до зброї сильного бою. При пострілі із пістолета Макарова — початкова швидкість кулі 315 м/с. Незначна потужність патронів малокаліберної спортивної зброї сприяє тому, що куля вилітає з невеликою швидкістю і на близьких відстанях, тобто, справа йде про зброю середнього чи слабкого бою.

У мисливських набоях снарядом слугує різного калібру дріб (шріт), інколи металеві цвяшки, гвинтики, ошурки, пісок, навіть сіль. До складу мисливського набою входять прокладки (пижі, клейтухи) з картону, пластмаси, повсті тощо, вони розміщуються між порохом та Дробом та над дробом.

Механізм пострілу. Натискаючи на спусковий гачок, змушують бойок бити по капсулю, внаслідок цього останній вибухає і запалює порох. При згоранні останнього миттєво утворюється велика кількість газів, які через малий простір мають колосальну енергію, і розвивають великий тиск (2000-3000 aтм., або 202,6-303,9 кПа). Завдяки цьому куля (дріб тощо) виштовхується в канал цівки і, набуваючи поступового та обертового руху навколо своєї осі, спричиняє різні ушкодження залежно від її кінетичної енергії.

Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють чотири пояси (види) її дії — розривний, пробивний, клиноподібний та забиваючий.

Розривний (роздрібний) пояс: дія характеризується тим, що куля, маючи величезну кінетичну енергію (сотні кг/м), утворює значні розриви шкіри, трощить кістки, хрящі, руйнує внутрішні органи.

Пробивний пояс: куля, маючи десятки кг/м енергії, ушкоджує щільні середовища, вибиваючи невеликий круглястий отвір, що наближується за розміром до діаметра її поперечного перерізу, виносячи з собою часточки пробитого середовища й утворюючи таким чином дефект-мінус тканини.

Клиноподібний пояс дії кулі спостерігається, коли її енергія послаблюється до незначних величин (одиниці кг/м). Куля діє як клин, розсуваючи щільні тканини і не утворюючи їх дефекту. Шкіра, як правило, розривається в напрямку ходу сполучнотканинних волокон, утворюю* чи різної форми отвори, краї яких легко сходяться. Коли куля вже втратила свою швидкість, кінетична енергія її стає вкрай малою і в момент зіткнення з тілом людини вона лише вдаряє його, утворюючи садна, крововиливи, а подекуди — й неглибокі рани, тобто діє як тупий предмет, забиваючи тканину.

При вогнепальних ушкодженнях куля діє з великою силою на дуже малу ділянку тіла. Тканини тут стискаються, потім розриваються, частково втрачають свою структуру. Водночас значна енергія у вигляді ударної хвилі миттєво передається навколишнім тканинам, викликаючи їх коливання. Тому за кулею, що рухається, утворюється пульсуюча порожнина, яка передає коливальні рухи сусіднім тканинам і органам. Отже, дія кулі на тіло людини складається з прямої — удар та бокової — дія енергії, що передається оточуючим тканинам.

Якщо куля рухається із значною швидкістю й потрапляє у порожнину, де є рідина, або ж у тканини, багаті рідиною, то може мати місце гідродинамічна дія. Внаслідок цього в даному органі чи частині його відбуваються значні руйнування. Найчастіше така картина спостерігається при пораненнях головного мозку, печінки, серця, у стані діастоли, переповненого шлунка, сечового міхура.

Вважаємо за необхідне зупинитися на окремих питаннях, пов'язаних з механізмом пострілу та кінетичною енергією, що утворюється під час пострілу.

Вище йшлося про способи спорядження зброї набоями, які не мають металевих частин,- гільзи і стаканчика капсуля. Весь набій обгортається тонкою плівкою, яка згоряє під час пострілу. В такій зброї постріл викликається електричним розрядом від акумулятора, що вкладається у приклад.

Кінетична енергія кулі залежить від багатьох факторів зовнішнього середовища: вологості, вітру, наявності перешкод тощо. Все це, як і довжина цівки, впливає на швидкість кулі.

Велике значення для слідства мають відповіді судово-медичної експертизи вогнепальних ушкоджень на такі запитання:

1. Чи є ушкодження вогнепальним?

2. Який з отворів вхідний, а який вихідний?

3. З якої відстані зроблено постріл?

4. Який напрямок має рановий канал?

5. З якої зброї зроблено постріл?

6. Яка послідовність вогнепальних ушкоджень?

7. Власною чи сторонньою рукою заподіяно поранення?

8. Чи був здатний смертельно поранений до самостійних дій?

9. Яке було положення потерпілого та стрільця у момент пострілу?

10. Одним чи кількома пострілами спричинено поранення?

Окрім того, залежно від конкретних обставин справи, слідчим можуть бути поставлені й інші запитання.

Відповіді на перелічені запитання можна одержати при ретельному дослідженні всіх виявлених ушкоджень на тілі (шкіра, внутрішні органи, порожнини тіла) та одязі.

Питання про характер ушкоджень вирішується виходячи з результатів дослідження особливостей вхідного та вихідного отворів (ран). Великий вплив на характер кульових ран має відстань (дистанція) пострілу, бо за різних дистанцій вихідні рани набувають різного вигляду.

Встановлення відстані (дистанції) пострілу. В судовій медицині та криміналістиці виокремлюють такі дистанції пострілу:

1) впритул;

2) з близької відстані;

3) з неблизької відстані.

Визначення дистанції пострілу є одним з основних питань експертизи вогнепальних травм. В основу диференціації відстаней пострілів покладено такі ознаки:

а) наявність і характер слідів дії додаткових факторів пострілу (газів, кіптяви, полум'я, порошинок);

б) ступінь розсіювання дробового заряду при ушкодженнях з мисливської зброї.

Власне, щодо нарізної зброї можна користуватися таким визначенням: постріл зроблено у межах зони додаткових факторів — близький постріл, поза межами такої зони — неблизький постріл. Хоча цей поділ є дуже умовним. Характер впливу додаткових факторів залежить від якості та кількості пороху, довжини цівки, особливостей об'єкта, на який діють такі фактори. Обґрунтовано на це питання можна відповісти тільки після всебічного вивчення об'єкта, зокрема й шляхом дослідження експериментальних мішеней. Бажано при проведенні експериментів використовувати зброю та набої одного ґатунку.

Найсуттєвішим завданням судово-медичного експерта та лікаря є детальне вивчення характеру та особливостей змін в організмі людини при вогнепальних ушкодженнях.

3. Судово-медична ідентифікація особи за черепом

Експертиза по встановленню особистості невпізнаних трупів шляхом відновлення особи за черепом дозволяє встановити особистість трупів, спотворених гнильними змінами, пораненнями в області черепа або навмисного спотворення обличчя злочинцями, а також у випадках виявлення тільки черепа і скелета.

Метод заснований на закономірному взаємозв'язку кісток черепа та м'яких тканин і складається з двох етапів: відновлення голови і відтворення маски обличчя.

Експертизою може бути встановлено:

• стать людини, якій належить череп;

• вік особи;

• чи міг виявлений череп належати даній особі;

• наявність на черепі будь-яких ушкоджень.

При огляді голови звертають увагу на наявність, колір, довжину та особливості волосся (завитки, штучне фарбування, сивина, лисина). Шляхом обмацування встановлюють, чи немає патологічної рухливості кісток голови (склепіння чи основи черепа) і обличчя, що свідчить про їх переломи, а також інших ушкоджень.

Оглядаючи обличчя, зазначають колір шкіри, стан і колір очей, форму, рівномірність та розміри зіниць, наявність «плям Лярше», колір сполучних оболонок, повік, наявність крововиливів у кон'юнктиву та рогівку. Встановлюють цілість кісток і хрящів носа, обмацуючи їх, досліджують вміст носових ходів,

При огляді порожнини рота відзначають: закритий він чи відкритий, колір слизових оболонок ротової порожнини, присутність сторонніх предметів. Потім перевіряють стан зубів — наявність хворобливих змін (карієс), протезів (вказуючи, де вони розміщені та з якого матеріалу виготовлені), коронок (занотовуючи дані про матеріал, з якого вони виготовлені, наприклад — метал жовтого чи білого кольору, пластмаса, порцеляна), ушкодження або відсутність зубів, стан альвеол на місці відсутніх зубів. Зазначають стан вушних раковин, акцентуючи увагу на наявності крові, гною, сукровиці у просвіті вушних ходів, зазначають наявність і стан барабанної перетинки.

Висновки

Судові експертизи відіграють важливу роль у судочинстві. Необхідність їх призначення виникає у разі, коли при провадженні у справі для вирішення чи роз'яснення певних питань, з'ясування обставин, що мають значення для справи, вимагається застосування спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва або інших спеціальних знань.

Провадячи експертизу, судовий експерт на основі спеціальних знань досліджує матеріальні об'єкти, явища і процеси, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду. Фактичні дані, одержані за результатами судової експертизи і викладені у висновку судового експерта, є доказами у кримінальних, цивільних справах, справах, підвідомчих господарським судам, та справах про адміністративні правопорушення.

Згідно з процесуальним законодавством експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності у справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Якщо експерти не доходять згоди, то кожний з них має скласти свій висновок окремо.

Висновок експерта не є обов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, але незгоду з ним вони повинні мотивувати у своїх постанові, ухвалі, вироку. Суд оцінює фактичні дані, одержані за результатами судової експертизи і викладені у висновку судового експерта, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Список використаної літератури

1. Білуха М. Судово-бухгалтерська експертиза: Підручник для студентів вузів/ Микола Білуха, Ред. Т. В. Микитенко. — К.: Воля, 2004. — 653 с.

2. Грязін В. Підготовка та призначення судових експертиз: Посібник/ Володимир Грязін, Володимир Гіжевський, Олександр Рощин,; М-во освіти і науки України, Ін-т економ. і права "Крок". — К.: Школа, 2004. — 559 с.

3. Експертизи у судовій практиці: наукове видання/ За заг. ред. В. Г. Гончаренка; Київський науково-дослідний ін-т судових експертиз, Академія адвокатури України. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 386 с.

4. Соколова О. Судова медицина: курс лекцій / Олена Соколова, Юрій Азаров, Борис Михайличенко, ; М-во внутрішніх справ України, Київський юридичний інститут МВС. — К. : Вид. Паливода А.В., 2005. — 232 с.

5. Судова медицина [Текст] : підручник / За заг. ред. А.С. Лісового, Л. Л. Голубовича ; М-во охорони здоров'я України , Медичний ін-т УАНМ . — Вид. 2-е, доп. і перероб. — К. : Атіка, 2003. — 511 с.

6. Судові експертизи в Україні: Збірник нормативних актів/ Редкол.: В.С. Коваль-ський (гол. ред.), В.Г. Гончаренко, Е.Ф. Демський та ін.. — К.: Юрінком Інтер, 2002. – 413 с.

7. Судово-експертна діяльність: Довідник для суддів/ Гол. ред. кол. С. Станік; М-во юстиції України. — К.: Ін Юре, 2001. — 343 с.