Вступ.

1. Стан сучасного водного законодавства України та його еколого-економічна роль.

2. Відповідальність за порушення Водного законодавства України.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Враховуючи непросту екологічну ситуацію, яка склалася сьогодні в Україні, вирішення екологічних проблем, розробка і прийняття законодавства з означених проблем набувають винятково великого значення.

Сфера води є однією з всебічно врегульованих галузей природоохоронного законодавства. Цей процес визнається необхідним, оскільки на певному етапі Україна може виявити бажання приєднатися до ЄС. Крім того, очікується, що в найближчому майбутньому Україна межуватиме з новими членами ЄС, і це є додатковим стимулом для розробки законодавчої системи, сумісної з системою ЄС. У зв'язку з цим у статті зроблена спроба розглянути стан справ у такій важливій сфері, як розробка водного законодавства в ЄС та Україні, здійснити його порівняльний аналіз і визначити пріоритетні напрями розробки українського законодавства на найближчий період.

В Україні історично склалося так, що для регулювання водних відносин на рівні закону діяв лише один законодавчий акт — Водний кодекс. До проголошення Україною незалежності його основні положення цілком збігалися з тими, які було закріплено в Основах водного законодавства Союзу РСР і союзних республік, введених у дію 1 вересня 1971 р. Новий Водний кодекс України, введений у дію 6 червня 1995 р., має істотні відмінності від свого попередника, проте й досі він залишається єдиним нормативним документом у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, ранг якого відповідає рівневі закону.

1. Стан сучасного водного законодавства України та його еколого-економічна роль

Позитивними зрушеннями можна вважати підготовку нового законодавства з цих питань.

На сьогодні велика кількість проектів законодавчих актів перебуває на різних етапах своєї розробленості. Даними проектами врегульовуються правовідносини у нових та ще не розроблених секторах законодавства. Проте не обходиться без проблем. Так, розроблено і подано у черговий раз на розгляд проект Закону України «Про питну воду та водопостачання». Вже самою концепцією проекту Закону серед основних принципів державної політики в сфері питного водопостачання є наближення національних стандартів і нормативів якості питної води, а також засобів вимірювання і методів оцінки до відповідних стандартів і методів, адаптованих в Європейському Союзі.

Відрадно, що багато уваги при розробці цього Закону автори приділили питанням ліцензування (ст. 26 проекту Закону), оскільки інститут ліцензування і такий законодавчий сектор в екологічній галузі, як водне законодавство, є найрозвинутішими та найбільш законодавчо забезпеченими в ЄС.

Якщо звернутися до екологічного законодавства ЄС, то практично немає жодної директиви, постанови або рішення, які б не містили в собі різні види ліцензування. Саме дозвільний характер будь-якої діяльності європейської спільноти є ключовим при забезпеченні екологізації всіх видів виробництва і реалізації продукції.

Серед основних повноважень Кабінету Міністрів України, передбачених даним проектом, є встановлення порядку надання дозволів на спеціальне водокористування. Підприємства питного водопостачання, що здійснюють забір води з джерел питного водопостачання, повинні отримати дозвіл (ліцензію) на спеціальне водокористування.

Враховуючи складну ситуацію з питною водою у сільських населених пунктах, що потребує негайних змін, ст. 34 законопроекту передбачено покладання відповідальності за створення та вдосконалення інфраструктури постачання питною водою сільських населених пунктів, облік та контроль якості питної води в сільській місцевості на центральний орган державної виконавчої влади в сфері аграрної політики.

Підприємства, що експлуатують системи централізованого водопостачання та групові водопроводи, зобов'язані здійснювати лабораторно-виробничий контроль якості води в них або доручати його здійснення на договірних засадах іншим організаціям, які мають для цього спеціальні дозволи (ліцензії). Результати лабораторно-виробничого контролю у встановленому законодавством порядку надаються органам місцевого самоврядування сільських населених пунктів, що обслуговуються згаданими підприємствами, та відповідним районним органам санітарно-епідеміологічного нагляду.

Проект передбачає і порядок організації питного водопостачання у випадку надзвичайної ситуації, пов'язаної зі станом джерел питного водопостачання. За такої ситуації та при відсутності на відповідній території альтернативних джерел питного водопостачання, як виняток, на обмежений термін може бути дозволено постачання питної води, якість якої за окремими органолептичними показниками не відповідає вимогам стандарту питної води.

Спеціальний дозвіл на таке водопостачання видається центральними органами державної виконавчої влади у сфері стандартизації за погодженням із органом санітарно-епідеміологічного нагляду і з обов'язковим додержанням таких умов:

• невідповідності проектних можливостей систем питного водопостачання потребам доведення якості питної води використовуваного джерела до нормативного рівня;

• наявності бізнес-плану поліпшення якості води та підтвердження організаційно-фінансових механізмів його виконання;

• інформування населення про якість питної води, динаміку її змін і особливостей водоспоживання на період дії дозволу згідно з вимогами цього закону, інших актів законодавства України.

Загалом законодавча база у сфері ліцензування не досить добре розроблена. Проблеми, які виникають стосовно цього сектора законодавства, властиві всьому законодавству України. Чітке виконання поставлених завдань починається з чіткого розмежування між органами центральної виконавчої влади в Україні. Склалася така ситуація, коли органи виконавчої влади різного рівня наділені однаковими повноваженнями, тобто відбувається дублювання функцій і перекладання відповідальності за невиконання покладених на них повноважень. Це тягне за собою проблеми, пов'язані зі структурою та організацією центрального органу виконавчої влади, галузі екології та природних ресурсів, а також проблем співробітництва з іншими міністерствами.

Якщо проаналізувати положення чинного Водного кодексу України, то дійсно вимальовується картина, за якої повноваження Кабінету Міністрів України, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, сільських, селищних, міських та районних у містах Рад народних депутатів, Державного комітету України по геології і використанню надр у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, Державного комітету по водному господарству у галузі регулювання водних відносин у сфері дозвільної діяльності майже повністю збігаються, що підтверджує викладену вище тезу.

2. Відповідальність за порушення Водного законодавства України

Держава як власник водних ресурсів передбачає систему заходів щодо стимулювання природоохоронної діяльності, включаючи і юридичну відповідальність за порушення водного законодавства. Законодавством закріплена можливість покладання на порушника еколого-правових приписань негативних (несприятливих) наслідків у вигляді обмежень (позбавлень) особистого або майнового порядку. При цьому забезпечувальний вплив досягається не тільки застосуванням державного примуса, але й погрозою такого примусового впливу за неправомірне поводження, що сприяє попередженню екологічних правопорушень1. Слід зазначити, що примус застосовується у всіх випадках по адміністративних і карних правопорушеннях. Однак можливе застосування громадянської відповідальності без примуса (добровільне відшкодування збитків).

Юридична відповідальність наступає за зроблені порушення водного законодавства. У ст. 110 Водного кодексу (ВК) України перераховані правопорушення, за які наступає відповідальність. Тим часом даний перелік не є вичерпним. Законодавством України може бути встановлені відповідальність і за інші правопорушення по використанню й охороні вод, відтворенню водних ресурсів. У Водному кодексі в порівнянні з раніше діючою редакцією з'явилися нові склади правопорушень. Однак хотілося б відзначити, що деякі з них вилучені необґрунтовано. Так, у ст. 110 ВК України відсутня відповідальність за самовільне користування водним об'єктом, а в раніше діяли ВК України окремо виділялися як самовільне захоплення, так і самовільне користування водним об'єктом. Причому ці поняття не тотожні. Тому не випадково є окремі статті, що закріплюють адміністративну відповідальність за зазначені зроблені правопорушення.

Водні правопорушення є складовою частиною екологічних правопорушень, а тому вони по своїй структурі нічим не відрізняються від останніх і мають суб'єкт, об'єкт, об'єктивну й суб'єктивну сторони.

Конкретні види відповідальності за порушення водного законодавства (цивільно-правова, адміністративна, карна, дисциплінарна) передбачені в чинному законодавстві й застосовуються у встановлених межах при наявності умов і підстав відповідальності.

Однієї з активних форм впливу на правопорушника є застосування цивільно-правової відповідальності. Вона наступає при виникненні шкоди в результаті порушення водного законодавства. При цьому шкода може бути заподіяний як водним об'єктам, так і життя, здоров'ю людей, іншим природним ресурсам, майну юридичних осіб і громадян. Цей вид відповідальності застосовується незалежно від залучення винної особи до адміністративної, карної або дисциплінарної відповідальності. Цивільно-правова відповідальність передбачає покладання на винну особу несприятливих для нього майнових наслідків за водні правопорушення. При покладанні відповідальності необхідні загальні умови застосування того або іншого виду відповідальності. Тим часом для покладання цивільно-правової відповідальності обов'язковою умовою є заподіяння шкоди. У випадку, якщо він відсутній, то відповідно й відсутні підстави для залучення винних осіб до цього виду відповідальності.

Варто розрізняти такі поняття, як шкода, збитки, гарантії захисту прав. Всі ці поняття взаємозалежні, однак вони володіють і відносною самостійністю. Шкода — більше широке поняття чим збитки: він містить у собі екологічна й моральна шкода, збитки в економічному змісті.

У водному законодавстві мова йде лише про майнову відповідальність, що є складовою частиною цивільно-правової відповідальності й містить у собі як реальний збиток, так і упущену вигоду. Так, згідно ст. ст. 111 ВК України підприємства, організації, установи й громадяни України, а також іноземні юридичні й фізичні особи й особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні порушенням водного законодавства в розмірах і порядку, установленому законодавством України.

У відповідності зі ст. 453 Цивільного кодексу (ЦК) України відшкодування збитків є одним зі способів відшкодування шкоди. При цьому під збитками варто розуміти витрати, зроблені особою, чиї права порушені, а також неодержані доходи, які особа одержала б, якби його права не були порушені (упущена вигода). Таким чином, порушники водного законодавства при залученні до майнової відповідальності зобов'язані відшкодувати реальний збиток і упущену вигоду в розмірах, передбачених чинним законодавством України.

ВК України не вирішив конкретно питання про розміри збитків, що підлягають стягненню у випадку порушення водного законодавства. Власне кажучи ці нормативні приписання в частині визначення розмірів збитків є відсильними. Неконкретність ВК України в частині визначення розмірів збитків породила подальшу багатоступінчасту отсылочность у рішенні цього важливого питання.

У цей час основним нормативним актом, де визначаються заподіяні збитки, є затверджена Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України Методика підрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону й раціональне використання водних ресурсів від 18.05.95 р. (далі — Методика).

Методика встановлює основні вимоги відносно порядку проведення розрахунків заподіяних збитків і застосовується при здійсненні державного контролю в області охорони й раціонального використання водних ресурсів. У ній утримується вичерпний перелік правопорушень, за які наступає майнова відповідальність юридичних і фізичних осіб. Найпоширенішими правопорушеннями є наступні:

• самовільне водоспоживання, тобто забір води з поверхневих або підземних джерел без дозволу на водокористування;

• самовільне скидання стічних вод з підприємств, судів і об'єктів, для яких не видані дозволи на спецводовикористання або не встановлені норми гранично припустимих або тимчасово погоджених скидань шкідливих речовин;

• перевищення затверджених нормативів і норм скидань забруднюючих речовин;

• самовільне скидання поворотних вод або сировини з морських або річкових судів, плавзасобів, надводних або підводних споруджень.

Суми збитків, заподіяних державі, розраховуються по певних формулах. При цьому закріплені різні методи підрахунку збитків залежно від природних характеристик водних об'єктів (поверхневі, підземні або морські води).

Даний підхід сам по собі є правильним. Однак, як показує аналіз даної Методики, у ній є й певні недоліки. Так, при підрахунку заподіяних збитків застосовуються різні підвищувальні коефіцієнти. Зокрема, коефіцієнти, які враховують категорію водного об'єкта, а точніше його цільове використання в народному господарстві (комунально-побутове, господарсько-побутове й рибогосподарське використання). Тим часом багато водних об'єктів мають не тільки народногосподарське, але й велике екологічне й рекреаційне значення.

Зокрема, у водному законодавстві визначена специфіка малих рік і у відношенні цих водних об'єктів передбачається більше строгий правовий режим їхньої охорони й використання. Це обумовлено тим, що малі ріки мають певні особливості, які полягають більшою мірою незахищеності від різного роду втручання в їхнє середовище як у результаті діяльності людини, так і природних сил природи. Відомо, що для забруднення, засмічення або виснаження водних ресурсів цих водних об'єктів у деяких випадках досить лише незначного людського втручання, а збиток, заподіяний малій ріці, буде значним. Тому сам природний стан малої ріки вимагає особливого правового режиму використання й охорони її вод. Однак правове регулювання майнової відповідальності за забруднення й засмічення малих рік здійснюється без обліку особливостей функціонування цих водотоків.

Крім того, у ВК України (ст. 5) всі водні об'єкти діляться по значимості на дві категорії: загальнодержавного й місцевого значення. Здається, що розмір майнової відповідальності відносно водних об'єктів загальнодержавного значення повинен бути вище, ніж водних об'єктів місцевого значення. Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що Методика підрахунку заподіяних збитків повинна відбивати специфіку кожного водного об'єкта, а сума збитків не повинна залежати тільки від народногосподарського значення водного об'єкта. Необхідно враховувати не тільки економічне, але й екологічне значення водних об'єктів. Не випадково Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» віддає перевагу екологічним інтересам над економічними.

На підставі доручення Кабінету Міністрів України Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України було розроблене Положення про порядок підрахунку розміру відшкодування й оплати збитків, заподіяних у результаті забруднення із суден, кораблів і інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України (від 26.10.95 р.). Аналіз даного Положення дозволяє зробити висновок, що визначення розміру відшкодування збитків відрізняється від підрахунку, закріпленого в Методиці. Тим часом Положення допускає можливість керуватися окремими нормами Методики, наприклад, у випадку підрахунку кількості скинутих забруднюючих речовин і сміття в територіальні й внутрішні морські води.

Все вищевикладене дозволяє зробити висновок, що в цей час правова основа, що регулює майнову відповідальність за порушення водного законодавства, вимагає подальшого вдосконалювання й поліпшення.

Висновки

Серед цілей водного законодавства у Водному кодексі жодну з них не сформульовано так, щоб її досягнення у встановлений термін можна було перевірити. Отже, практично оцінити те, як закон впроваджується, на сьогодні неможливо.

Водночас існує і з часом збільшується низка підзаконних нормативних актів, ще затверджуються державними органами виконавчої влади, але фактично значною мірою виконують законодавчі функції.

На жаль, досі не було видано єдиного зібрання всіх документів, що регулюють водні відносини в Україні. Тому повну структуру законодавчих актів у сфері водного законодавства визначити важко.

Враховуючи наявну структуру водного законодавства України та нові тенденції його вдосконалення в ЄС, можна запропонувати такі напрями гармонізації:

♦ розробка проекту змін і доповнень до Водного кодексу України з метою збільшення в ньому кількості норм прямої дії та врахування низки прогресивних нормативних положень законодавства ЄС;

♦ прискорення роботи з доопрацювання і прийняття Закону України «Про питну воду та водопостачання»;

♦ розробка проектів законів/положень України: про воду, призначену для споживання людиною; про очищення міських стічних вод; про комплексне запобігання забрудненню та його регулювання; про технологічне нормування впливу підприємств на довкілля.

♦ розробка проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування»;

♦ розробка нормативних документів, які мають затверджуватися на рівні міністерств і відомств, а саме: правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами; інструкції щодо видачі дозволів на спеціальне водокористування; правила охорони підземних вод; перелік екологічно безпечних найкращих сучасних технічних засобів і технологій.

Ці заходи відповідали б раціональному використанню водних ресурсів України і вимогам національної і загальноєвропейської екологічної безпеки. Безперечно, що для адаптації українського законодавства до законодавства ЄС потрібен певний перехідний період. Незважаючи на позитивні зрушення у розвитку водного законодавства України, для адаптації його до законодавства ЄС потрібно багато часу. Значного вдосконалення потребує і робота у сфері ліцензування підприємницької діяльності, пов'язаної з проектуванням, будівництвом, реконструкцією, експлуатацією та ремонтом систем централізованого водопостачання в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нинішній стан справ у цій сфері дає підстави для оптимізму і ще раз переконує у неодмінності й правильності обраного шляху, невідворотності та без альтернативності цього процесу.

Список використаних джерел

1. Гордеев В. О некоторых вопросах ответственности за нарушение водного законодательства // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 12. — C. 60-62

2. Гордеев В. Об имущественной ответственности за нарушение водного законодательства // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 2. — C. 56-60

3. Готун О. Розвиток водного законодавства ЄС і України // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 10. — C. 63-66

4. Україна. Верховна Рада Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства : Закон України від 17 січня 2002 року № 2988-III/ Україна. Верховна Рада // Відомості Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік. — 2002. — № 25. — C. 642-664