Сучасний погляд на проблеми нетарифного регулювання міжнародної торгівлі
Важливим чинником економічної стабілізації України є наявність стабілізаційних основ у системі регулювання міжнародної торгівлі. Значну увагу привертає до себе політика держави щодо нетарифних заходів регулювання міжнародної торгівлі. Як правило, у сучасному світі міжнародна торгівля є тим механізмом, який може забезпечити досягнення не лише стабільного економічного розвитку, а й підвищення рівня життя в інтересах країн-партнерів, які задіяні в зовнішньоекономічних відносинах. Відповідно нормальне функціонування міжнародної торгівлі неможливе без належного нетарифного регулювання. Досягнення згоди між краї-нами-учасниками зовнішньоекономічної діяльності неможливе без якісного нормативно-законодавчого блоку, який здатен регламентувати процедури, що розкривають зміст нетарифних обмежень. Саме тому актуальність зазначеної теми щодо визначення змісту нетарифних заходів регулювання міжнародної торгівлі не викликає жодних сумнівів. Адже без розуміння змісту та доцільності нетарифних заходів, без вивчення їх дієвості в інтересах України не можна зрозуміти ступінь їх впливу на міжнародну торгівлю взагалі.
Безперечно, найбільш чітко на цю проблему можна дати відповідь дослідивши нормативно-законодавчу площину України та правову систему СОТ. Глибоке осмислення необхідності впровадження нетарифних обмежень в міжнародній торгівлі є необхідним як для розробки відповідних міжнародних угод, так і контролю за правовою дисципліною в міжнародно-торгівельній системі, що підкреслює сучасність обраного напрямку дослідження.
Метою статті є обґрунтування наявних нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі та розробка рекомендацій стосовно вдосконалення системи нетарифного регулювання із урахуванням законодавчої площини України.
Вивчення теоретичних засад міжнародної торгівлі із висвітленням окремих аспектів її регулювання в контексті нетарифних заходів, займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вчені-економісти: А.К. Вішняков, A.A. Попов, A.A. Кіріченко, А. Ятченко, І. Ткач, Є.Г. Панченко, А.І. Кредісов, І.Н. Герчікова, Деніелс Джон Д., Радеба Лі X,, Д.Г. Д.Г. Лук´яненко, С.Б. Пахомов, В.А. Белошапка, С.Г. Попов, B.C. Міхайлов, Ю.Г. Сафіулін, З.О. Луцишин, Р. Акофор, С.Н. Березовченко, В.В. Волошін, У. Рора, A.C. Філіпенко, І.В. Бураковський, B.C. Будкін, A.M. Поручник, Т. Панфілова, Е. Меркотан, І.В. Подолев.
У сучасній економічній літературі багато уваги присвячено різним аспектам міжнародної торгівлі, побудові взаємодії між країнами-партнерами, нетарифним заходам, що пропонується законодавчою базою України. Проте, сьогодні й надалі залишаються невирішеними проблеми, пов´язані із забезпеченням вдосконалення нормативно-законодавчої площини в сфері міжнародної торгівлі. Саме вирішення цих проблем лягає в основу досліджень вчених-економістів, які звертають увагу на можливі шляхи вдосконалення процесу впровадження нетарифних заходів регулювання міжнародної торгівлі. З огляду на це розвиток нетарифного регулювання, розширення переліку нетарифних заходів з позиції вигідної для національної економіки є актуальним і своєчасним.
Перш ніж звернутися до огляду поставленої мети, варто зазначити, що останнім часом проведені економічні реформи дещо пожвавили зовнішньоекономічну діяльність в Україні. На сьогодні вироблені деякі пріоритети, до яких належать затвердження відкритої економіки, удосконалення платіжного балансу, правова основа залучення зарубіжних інвестицій, повернення в Україну капіталу, експортна орієнтована стратегія розвитку економіки, лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв´язків, а також удосконалення регіонального спрямування зовнішньоекономічної діяльності.
Цілком зрозумілим є той факт, що в умовах глобалізації митно-тарифної політики суттєво зросла роль нетарифного регулювання, розширилося коло нетарифних заходів, посилилась їх дієвість. Завдяки цим механізмам уряд захищає свій внутрішній ринок від напливу іноземних товарів, а також реалізує свої політичні, соціальні і фіскальні інтереси, протистоїть сумлінним методам конкуренції. Інколи застосування цих заходів виходить за межі прямого призначення і створює деякі перешкоди для зовнішньої торгівлі, які виступають як невиправдані бар´єри.
Зокрема, Положення ГАТТ-1994, які пов´язанні з використанням кількісних обмежень в зовнішній торгівлі, містить пункти у відповідності з якими всі країни, що входять до складу СОТ, повинні відмовитися від використання кількісних обмежень. В той же час, в Генеральній угоді є положення, у відповідності з якими країни учасниці можуть запроваджувати заходи, які дозволяють країнам використовувати кількісні обмеження вибіркового проти певних країн. В Угоді містяться положення, які розкриті в статтях XI, XX, XXI щодо заборони імпорту або експорту певних товарів, на випадок, якщо здійснюється експорт дефіцитного для внутрішнього ринку товару, або імпорт може нанести шкоду національній економіці [1].
Рис. 1. Схема нетарифних методів регулювання сучасної світової економіки
Крім того, у відповідності зі статтею XX ГАТТ СОТ дозволяє застосування обмежень, в тому числі заборон, з міркувань захисту суспільної моралі, охорони життя і здоров´я людини, тварин і рослин. Разом з тим, відповідно до статті XXI ГАТТ також дозволяється застосування різних заходів, включаючи заборони на надання будь-якої інформації, розкриття якої може розглядатися як загроза суттєвим інтересам безпеки держави [1].
У той же час, ряд статей ГАТТ, які прямо присвяченні кількісним обмеженням, були в ході багатосторонніх торговельних переговорів розвинуті в окремі угоди, які отримали назву «Кодекси»:
- по-перше, Угода по технічним бар´єрам в торгівлі;
- по-друге. Угода по процедурам ліцензування імпорту;
- по-третє, Угода по застосуванню санітарних і фітосанітарних норм.
Нагадаємо, що з 1 січня 1995 року всі ці кодекси (угоди) увійшли в правову систему СОТ і стали обов´язковими для всіх держав членів цієї організації.
Безумовно, сьогодні можна говорити про те, що якісне протікання операцій міжнародної торгівлі неможливе як без тарифного, так і нетарифного регулювання. Тариф, це не єдиний метод здійснення торгівельної політики. Тому, для регулювання міжнародної торгівлі залучили інші види зовнішньоторговельних обмежень, які отримали назву «нетарифні». Нетарифних обмежень нараховується більше 800. У своїй праці Ю.Г. Козак, Н.С. Логвінова, І.Ю. Сіваченко [2] зауважують «…зараз більше половини світової торгівлі є об´єктом нетарифних обмежень, що створює головну погрозу світовій торгівельній системі».
Види основних нетарифних методів сучасної світової економіки представлено на рисунку 1.
Невипадково, вивчаючи проблеми нетарифного регулювання міжнародної торгівлі звертаються, у своїх працях вчені-економісти В.Є Новицький [3] та М.І. Дідківський [4], до законодавчої площини тих країн, які використовують конкретні види нетарифних обмежень та висвітлюють чинники недостатньої їх дієвості, звертаючи увагу на існуючі проблеми в період практичного їх протікання.
Очевидно, що поширення нетарифних обмежень пояснюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни, і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливі по відношенню до тарифів, які регулює СОТ. Нетарифні бар´єри, на думку В.В. Рокоча [5] звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку.
Рис. 2. Схема основних грум нетарифних обмежень в системі міжнародної торгівлі
Крім того, не слід забувати, що нетарифні обмеження охоплюють велику групу різноманітних заходів. Класифікаційний їх перелік розроблено в СОТ, з метою контролю за правовою дисципліною в міжнародній торгівельній системі, в період розробки відповідних міжнародних угод та з метою сприяння уніфікації внутрішнього права в частині застосування нетарифних заходів.
Перш за все зазначимо, що розрізняють дві основні групи нетарифних обмежень (рис. 2).
Варто зазначити, що більшість з видів нетарифних обмежень представляють собою інструменти внутрішньої економічної політики. Найбільш поширеною формою кількісних обмежень вважаються квоти. За своїм змістом, зауважують І.В. Багрова, Н.І. Рєдіна, В.Є Власюк та О.О. Гетьман [6], квоти представляють собою обмеження у фізичному або вартісному вираженні, яке вводиться на імпорт або експорт товарів на певний період. Як правило, розрізняють наступні види квот: гло-
бальні, індивідуальні, тарифні та сезонні. Зазначені види квот впроваджуються в системі міжнародної торгівлі з метою контролю за товарними потоками різних країн.
Крім вищезазначених видів квот, у системі регулювання взаємовідносин між країнами-партнерами з позиції міжнародної торгівлі, вітчизняне законодавство регламентує Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [7] обов´язкове впровадження ще декількох видів (див. рис. 3).
Слід зазначити, що Кабінет Міністрів України щорічно своїми постановами ухвалює перелік товарів, експорт (імпорт) яких підлягає квотуванню в наступному році. Разом з тим, цей перелік може бути з часом доповнений, з огляду на фінансово-економічну ситуацію в країні.
Цілком зрозумілим є той факт, що традиційною мірою нетарифного регулювання імпорту є ліцензування, яке передбачає дозвільний порядок зов-нішньо-торгівельних операцій з будь-яким товаром або країною. Ліцензування з позиції самостійного механізму регулювання міжнародної торгівлівикористовується як інструмент розподілу квот між постачальниками. Разом з тим, в рамках СОТ діє Угода про процедури імпортного ліцензування, направлені на спрощення і уніфікацію формальностей при видачі імпортних ліцензій.
Рис. 3. Схема змісту понятійної категорії «квота» та її види в контексті Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
З практичної міжнародної діяльності відомо, що найбільш поширеними формами контролю, в рамках яких ввозиться основна маса товару, є генеральна та індивідуальна ліцензії. Кожна із видів ліцензій має своє призначення та регулює певний етап ввозу товару.
Розгляд існуючих видів ліцензій вказує на доцільність звернення до процесу автоматичного
ліцензування, яке передбачає звернення імпортера до державної установи із заявою на ліцензію, що отримується без формальностей. В практичній діяльності інколи звертаються до імпортного ліцензування, яке має основні етапи (укладання угоди про процедуру імпортного ліцензування, публікація країною-учасницею правил та інформації щодо ліцензування, видача ліцензії державною установою, однакові умови для національних отримувачів). При відмові у видачі ліцензії заявник, згідно законодавства, може обжалувати рішення.
В Україні ліцензування експорту (імпорту) товару запроваджується за наступними напрямками (рис. 4).
Рис. 4. Схема основних напрямків ліцензування експорту (імпорту) товару в Україні
Варто зауважити, що термін дії ліцензії в Україні передбачає виконання зобов´язань отримувача ліцензій за зовнішньоекономічним договором (контрактом), але не перевищує термін дії кількісних обмежень.
Безумовно, одним з засобів захисту громадян від ризиків, пов´язаних з продукцією на ринку, яку вони споживають, є технічні бар´єри, які за своїм змістом представляють собою вимоги до стандартів, систем виміру, якості, техніки безпеки, санітарно-ветеринарним нормам, правилам упаковки та ін., що використовуються з метою регулювання імпорту іноземних товарів.
Проведенні дослідження засвідчили, що головна риса всіх технічних бар´єрів полягає в тому, що вони офіційно застосовуються не як засіб обмеження імпорту, а як засіб забезпечення цілісності системи технічного регулювання і безпеки використання товарів.
Нагадаємо, в системі ГАТТ, а з часом і СОТ був створений механізм щодо забезпечення безпеки товарів. В угодах по ТБТ зафіксовано, що будь-яка країна має право для забезпечення якості експортованих товарів і захисту здоров´я і життя людей [1]. Застосовуючи технічні бар´єри члени СОТ повинні, як правило, дотримуватися принципу режиму найбільшого сприяння, заздалегідь інформувати інших учасників угоди, даючи їм можливість висловити свої пропозиції по змісту заходів, які повинні бути розглянуті.
На жаль, існуюча система технічних бар´єрів в Україні є неефективною, оскільки вона побудована на принципах радянської економіки без урахування реалій ринкової економіки та сучасних методів державного контролю. Як результат — українські вимоги суперечать базовим принципам СОТ щодо: добровільного характеру стандартів, пріоритету міжнародних стандартів перед вітчизняними, впровадження технічних бар´єрів у торгівлі виключно за виникнення загрози для споживачів, визнання інших систем оцінки відповідності, які базуються на принципах СОТ.
Обговорюючи подібні проблеми, варто пам´ятати, що Україна взяла на себе певні зобов´язання:
- по-перше, всі стандарти (національні, міжрегіональні чи міжнародні) повинні бути добровільними;
- по-друге, скоротити перелік продукції, яка підлягає обов´язковій сертифікації, сприяючи як най-ширшому впровадженню декларування відповідності виробником;
- по-третє, затвердити порядок, який забере право перевіряти чи сертифікувати будь-яку імпортовану харчову продукцію Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Наприкінці зауважимо, що статті ГАТТ забороняють нетарифні (кількісні) обмеження імпорту чи експорту будь-якого товару, оскільки існує ймовірність спотворення ними вільної торгівлі, однак генеральна угода передбачає винятки з цього принципу на основі виправданих підстав. В сучасних умовах розвитку Україна, як член СОТ, повинна дотримуватись правил світової організації при застосуванні заходів, які можуть справити обмежувальний вплив на торгівлю, зокрема при ліцензуванні і квотуванні імпорту. Крім того, слід впроваджувати заходи, спрямовані на захист здоров´я чи життя людини, тварини, рослини, захист навколишнього середовища, відповідно до норм Угоди про технічні бар´єри у торгівлі та Угоди про санітарні і фітосанітарні заходи. Водночас, великої уваги потребують питання стосовно створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД та підвищення якості експортної продукції. Першим кроком має стати остаточне приведення національного законодавства у відповідність до вимог СОТ.
Відтворення на практиці наведених заходів стосовно вдосконалення механізму нетарифного регулювання міжнародної торгівлі, на думку авторів, виступить передумовою підвищення якісного рівня макроекономічного регулювання системи управління зовнішньоекономічною діяльністю в країні і закладе фундамент відродження авторитету України у світовому суспільстві як ділового партнера.
Література:
- Зеркалов Д.В. Международное торговое право [Текст]: справочник / [Д.В. Зеркалов]. — К.: Дакор, КИТ, 2005. — 628 с — ISBN 966-8379-13-6.
- Козак Ю.Г. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств [Текст]: навч. посібник / [за рєд. Ю.Г, Козак, Н.С. Логвінова, І.Ю. Сіваченко]. — К.: ЦНЛ, 2006. — 792 с. — ISBN 966-364-221-1.
- Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України [Текст]: підручник / [В.Є. Новицький]. — К.: КНЕУ, 2003. — 948 с. — ISBN 966-574-428-3.
- Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства [Текст]: навч. посібник / [М,І. Дідівський].-К,: Знання, 2006.-462 с. — ISBN 966-346-076-8.
- Рокоча B.B. Міжнародна економіка [Текст]: навч. посіб.: у 2 кн. / [В.В. Рокоча]. — К.: Таксон, 2000. -Кн. і: Міжнародна торгівля: теорія та політика. — 320 с. -ISBN 966-7128-30-Х.
- Зовнішньоекономічна діяльність підприємств [Текст]: підручник для вузів / [І.В. Багрова. Н.І. Рєдіна, В.Є Власюк та О.О. Гетьман; за ред. д-ра екон. наук, проф. I.B. Багрової], — К.: ЦНЛ, 2004. — 580 с. — ISBN 966-8253-95-7.
- Про зовнішньоекономічну діяльність [Електронний ресурс]: закон України №959-ХІІ [затверджений ВРУ 16.04.1991 р.]. — Режим доступу: http://vvww.rada