Постановка проблеми. Під впливом процесів транснаціоналізації та глобалізації на початку XXI ст. в міжнародній торгівлі відбулися значні якісні зміни. Необхідність оцінки таких змін має особливо важливе значення для країн (в т. ч. України), які стверджують свої позиції на світовому ринку.

Мета статті полягає у визначенні основних тенденцій перерозподілу участі окремих регіонів світу в загальній структурі міжнародної торгівлі. Обґрунтовуються причини часткової втрати позицій на світовому ринку держав Північної Америки внаслідок зовнішньоторговельної експансії ряду країн Азії, насамперед Китаю. Подано оцінку раціональності регіональної структури зовнішньої торгівлі України щодо глобальних змін у територіальному співвідношенні окремих секторів світового ринку.

Аналіз досліджень і публікацій. Серед новітніх досліджень проблем міжнародної торгівлі необхідно відзначити фундаментальні публікації російських вчених P. Н. Хасбулатова, В. Н. Фомічова. Проблеми зовнішньої торгівлі України глибоко проаналізовані в книзі В. Є. Новицького, колективних монографіях «Україна і світове господарство», «Україна в процесах міжнародної інтеграції» та деяких інших монографіях і статтях.

Виклад основного матеріалу. Оцінка сучасної регіональної структури світової торгівлі зводиться до двох основних положень:

— зберігається перевага в цій торгівлі двох найбільш розвинених регіонів світу — Північної Америки та Західної Європи;

— для інших регіонів характерні або стагнація їхньої частки в світовій торгівлі, або таке її незначне зростання, яке не впливає на суттєве посилення позицій на світовому ринку.

Про це свідчать дані у табл. 1.

 

Таблиця 1. Світовий експорт товарів за окремими регіонами

	Вартість, млрд. дол. США				Частка в сукупному експорті, %
	2000	2001	2002	2003	2000	2001	2002	2003
Світ в цілому	6280	6029	6270	7274	100	100	100	100
Північна Америка	1063	999	949	996	16,9	16,5	15,1	13,6
в т.ч. США	763	733	696	724	12,4	12,2	14,1	10,0
Латинська Америка	360	346	346	377	5,7	5,6	5,5	5,1
Західна Європа	2530	2532	2684	3141	40,3	42,0	42,6	43,4
в т.ч. ЄС-15	2334	2333	2473	2894	37,2	38,7	39,4	37,8
Транзитивні економіки	270	284	313	400	4,3	4,7	4,9	5,4
Африка	148	139	142	173	2,3	2,2	2,3	2,3
Близький Схід	270	248	250	290	4,3	4,1	4,0	3,9
Азія	1650	1501	1621	1897	26,2	24,9	25,6	26,3

 

Згідно цих даних найбільш активними експортерами, як і раніше, залишаються високорозвинені країни Північної Америки та Західної Європи, на які припадає більше половини світового вивозу при деякому падінні їх сучасної частки в ньому з 63,6% в 2000 р. до 56,9% в 2003 році. При цьому характерна подальша зміна співвідношення між американськими та європейськими експортерами на користь останніх — в 2000 р. вивіз з ЄС-15 складав 305,9% від рівня США, а в 2003 р. — вже 433,8%. Характерне послаблення позиції на світовому ринку товарів одного з провідних його учасників — Японії, динаміка експорту якої поступається середньосвітовим показником. Вочевидь така ситуація з двома найбільшими експортерами високотехнологічної продукції безпосередньо пов´язана із процесом глобалізації, під впливом якої її випуск зміщується до нових індустріальних держав з їх активним наступом на позиції США та Японії в цьому сегменті світового ринку. Переваги ж Західної Європи в експортній сфері порівняно з цими двома державами пояснюються, насамперед, розширенням взаємної торгівлі внаслідок поглиблення інтеграційного процесу, більш вдалим освоєнням нових ринків в Центральній Європі та СНД, а також більшою диверсифікацією експорту із високою часткою традиційних товарів. Значна кількість менш розвинених країн ще не має можливість широкомасштабно використовувати високотехнологічні товари.

Характерні значні коливання в експорті країн Латинської Америки, Близького Сходу, Африки та Азії, прямо пов´язані із загальною кон´юнктурою світового ринку товарів. Ці коливання свідчать про високий рівень входження цих регіонів в глобалізовану економіку, але по різним її секторам. Падіння попиту на продукти харчування та промислову сировину призвело 2001 р. до суттєвого падіння й двохрічної стагнації латиноамериканського та африканського експорту, який знов пожвавився лише в 2003 році. Така ж ситуація виникла й в енергетичному експортному секторі близькосхідних країн, але вони вийшли з неї в 2003 р. та наступних роках на більш високий рівень вивозу не стільки за рахунок збільшення фізичних обсягів поставок, скільки завдяки підвищенню цін на нафту та газ.

Вельми цікавою є ситуація із коливаннями експорту азіатських країн. З трьох груп країн цього регіону у двох було зафіксовано значне падіння експорту, але причини цього в них були різні. Падіння кон´юнктури в таких секторах світового ринку, як продовольчі товари та промислова сировинна, традиційно найбільш болюче вразило менш економічно розвинені країни й позначилося також на падінні цих саме товарних груп індійського експорту. Щодо другої групи країн регіону, включаючи Японію та Нові індустріальні країни, причиною зменшення експортних поставок стало погіршення світової кон´юнктури на високо-технологічні товари, до чого для цих країн додається ще труднощі із збутом трудоємкої продукції широкого вжитку — текстилю, взуття, іграшок, сувенірів. Звужена спеціалізація на окремих видах товарної продукції в умовах глобальної взаємозалежності всіх виробників та експортерів світу стала причиною особливо важких проблем для орієнтованої на вивіз економіки цієї групи держав.

Зовсім іншими процесами характеризується експортна діяльність третьої групи країн регіону — Китаю й дещо меншою мірою В´єтнаму (динаміка експорту Індії також є близькою до цієї групи, її коливання значною мірою були пригальмовані зростанням в індійському експорті саме індустріальних товарів). Для Китаю початок цього століття ознаменувався бурхливим вторгненням в глобальну економіку світу навіть порівняно з високим трендом експортної експансії КНР у дев´яності роки. Середньорічні темпи зростання китайського експорту в 1990-1995 pp. складали 19%, в 1995-2000 pp. — 11%. Якщо різке падіння кон´юнктури в 2001 р. призвело до тотального скорочення експорту майже всіх країн світу, то Китай і в цьому році збільшив свій експорт на 7%, довівши його приріст в 2002 р. до 22% та найбільшого серед учасників світового ринку збільшення в 2003 р. у 35%. За загальним обсягом експорту КНР в 2003-2004 pp. вже вийшла на рівень одного з найбільших експортерів світу — Японії. Показово, що КНР закріплюється на світовому ринку як своїми традиційними товарами, так і високотехнологічною продукцією. Експорт текстилю, взуття та інших товарів легкої індустрії як і раніше зберігає свою високу частку в китайському експорті, але перше та друге місце серед його позицій вже займають поставки комп´ютерного та телекомунікаційного устаткування (по 20,1 млн. дол. США в 2002 p.), третє — офісне устаткування (13,9 млн. дол. США).

Характерними є також високі темпи приросту транзитивних країн. При цьому держави ЦСЄ напередодні входження до ЄС продемонстрували стабільні й одні з найвищих темпів приросту експорту: 12% у 2001р., 15% у 2002 р. та 29% у 2003 році. Менш стабільною була динаміка експорту країн СНД, особливо Росії (заданими СОТ, російський експорт в 2001 р. скоротився на 2%, досягнув невисокої цифри приросту у 4% в 2002 р. й різко, на 26%, зріс в 2003 р.). В цілому ж позиції Росії та інших країн СНД на світовому ринку товарів не можна оцінити позитивно. Насамперед, вони займали на ньому найменш ефективні ніші постачальників сировини та напівфабрикатів із невисокою часткою готової продукції й практично за відсутності в експорті високотехнологічних виробів. Високий рівень доходів Росії, Туркменістану (до яких поступово приєднуються Казахстан та Азербайджан) від вивозу енергоносіїв пов´язаний із суто ціновою кон´юнктурою, яка привноситься ззовні завдяки політиці ОПЕК. Крім поступового вичерпування джерел невідновлювальних ресурсів, енергетично-сировинне спрямування експортних поставок є важливим фактором консервації екстенсивного розвитку національних економік цих держав. До того ж на групу паливно-сировинних товарів найбільше впливають кон´юнктурні коливання світової економіки, глобалізований характер якої підвищує здатність країн-конкурентів з більш сприятливими умовами видобутку задовольнити скорочені потреби в цій продукції, потіснивши, як це сталося в 2001 p., конкурентів з СНД.

Динаміка світового імпорту в останні роки, як свідчить співставлення табл. 1 та 2, в основному співпадає з експортним трендом глобальної торгівлі товарами.

 

Таблиця 2. Світовий імпорт товарів за окремими регіонами

	Вартість, млрд. дол. США				Частка в сукупному імпорті, %
	2000	2001	2002	2003	2000	2001	2002	2003
Світ в цілому	6525	6264	6515	7557	100	100	100	100
Північна Америка	1485	1396	1424	1552	22,9	23,3	21,8	20,6
В т.ч. США	1250	1175	1198	130С	19,2	18,8	18,4	17,3
Латинська Америка	390	382	355	366	6,0	6,1	5,4	4,8
Західна Європа	2619	2561	2689	3173	40,2	40,9	41,2	41,9
В т.ч. ЄС-15	2423	2375	2469	2914	36,4	37,9	37,9	38,6
Транзитивні економіки	242	268	298	378	3,9	4,3	4,6	5,0
Африка	130	136	141	165	2,0	2,2	2,2	2,2
Близький Схід	126	133	172	188	2,0	2,1	2,5	2,5
Азія	1491	1386	1469	1734	23,0	22,1	22,3	23,0

 

Звертає на себе увагу, насамперед, повільне повернення до попереднього рівня імпорту країни Латинської Америки, експортні можливості яких не дозволяють забезпечити необхідні валютні резерви для імпорту необхідних товарів, до чого ще додалися ускладнення в економіці Аргентини та деяких інших країн континенту. Саме наявність накопичених раніше запасів валюти від продажу енергоносіїв дозволили близькосхідним країнам нарощувати імпорт в складних умовах початку цього століття. Транзитивні економіки ЦСЕ та СНД зберегли підвищення імпортних закупівель в основному завдяки зростанню експорту, а скорочення можливостей імпорту країн Азії було частково компенсовано зростанням китайського імпорту (в найбільш кризовому 2001 р. спільний імпорт держав регіону знизився на 7,1%, тоді як у КНР збільшився на 7%). Про особливу роль США в сучасній глобалізованій економіці свідчить той факт, що саме різке, на 6%, скорочення американських закупівель на зовнішньому ринку стало основною причиною загального спаду його кон´юнктури в 2001 p., особливо стосовно експорту країн Азії (падіння експорту в зазначеному році на 9,1% порівняно з 2000 p.), Близького Сходу (зменшення на 8,2%) та Латинської Америки (на 3,9% відповідно). На погіршення ситуації додатково вплинуло й дещо менше, порівняно з США, падіння імпорту Західної Європи — на 2,3%. І навпаки, суттєве зростання закупівель цих двох основних споживачів імпортованих товарів у 2003 р. (США — на 9,0%, ЄС — на 18,0%) відразу ж позитивно вплинуло на покращення кон´юнктури експортно-імпортних операцій в масштабі всього світу.

Участь України в глобальній торгівлі товарами в своїх основних рисах не відрізняється від країн СНД. Головним наслідком цієї участі є те, що у виключно складних умовах жорсткого конкурентного поділу світового ринку, повної відсутності традиції та власного іміджу роботи на ньому, майже десятирічній кризовій ситуації після виходу із складу єдиного господарського комплексу СРСР Україна спромоглася ствердитися в системі міжнародних економічних відносин, у тому числі й в світовому торговельному співтоваристві. Суттєвою позитивною рисою зовнішньої торгівлі України порівняно з партнерами по СНД є більш високий рівень високотехнологічної продукції у експорті, що пов´язано зі збереженням експортного потенціалу авіаційного, ракетного, суднобудівного, нафтопереробного та деяких інших галузей української економіки. На жаль, аналогічним з цими країнами є переважання у експорті напівфабрикатів та іншої продукції початкових стадій обробки, хоча це стосується не енергоносіїв, а виробів чорної металургії. Співпадає із ситуацією в половині пострадянських держав й висока залежність внутрішньої економічної стабільності від критичного імпорту енергоносіїв.

Ствердження України на світовому ринку, як й всіх нових незалежних держав (до останнього часу — крім Білорусі та Молдови), супроводжувалося переорієнтацією торговельних відносин з СНД на інші регіони світу.

 

Таблиця 3. Сумарний обсяг і географічна спрямованість зовнішньої торгівлі України, млн. дол. США

	Експорт		Імпорт		Оборот
	1995	2004	1995	2004	1995	2004	2004 в % до 1995
Всього	11567	32672	11336	28996	22903	61668	269,3
СНД	6012	8559	7133	14874	13145	23433	178,3
В т.ч. РФ	5025	5889	5821	11812	10846	17701	163,2
Європа	2642	11764	2948	9994	5590	21758	389,2
В т.ч. ЄС-15	1476	5968	1930	7021	3406	12989	381,4
Азія	1760	8035	387	2590	2147	10625	494,9
Африка	186	1758	57	277	243	2035	837,4
Америка	742	2545	599	1203	1341	3748	279,5

 

Як свідчать дані табл. 3, в 1995 р. за межі СНД було спрямовано 48,0% українського експорту, а в 2004 р. — вже 73,8%. Дещо меншою різницею характеризуються зміни в імпорті, які складали 42% та 48,7% за відповідні роки (збереження високої частки країн СНД в українському експорті в основному пов´язані із посиленням потреб вітчизняної економіки у «критичному імпорті» енергоносіїв з Росії та Туркменістану, а також використанням російськими концернами потужностей українських нафтопереробних комбінатів). Внаслідок повільного тренда частка СНД в зовнішньоторговельному обороті України зменшилася з 57,4% у 1995 р. до 24,1% в 2004р. з відповідним збільшенням питомої ваги інших регіонів світу (характерні, зокрема, високі прирости й майже рівноцінні обсяги торгівлі з ЄС-15 та країнами Азії, серед яких провідними партнерами України є КНР та Туреччина).

Українська зовнішня торгівля ще зберігає екстенсивний тип свого розвитку, нарощуючи експорт традиційних виробів важкої індустрії та імпортуючи енергетичні товари (які в основному споживаються в цій же індустрії), готову продукцію та комплектуючі вузли для підвищення якісного рівня вітчизняних товарів. Перше місце в українському експорті займає експорт чорних металів та виробів з них (37,4% в 2004 p.), високими є експорт продукції нафтопереробних та хімічних комбінатів, дещо зростають також поставки за кордон машин та транспортних засобів, олії, напоїв тощо. В імпорті з 2004 р. домінують нафта (16,7%), газ (12,4%), високою є частка машин та механізмів, пристроїв (16,4%), транспортних засобів (8,6%), полімерів, фармацевтичної продукції тощо. 

Галузева структура зовнішньої торгівлі України не відповідає потенціальним можливостям національної економіки й головним тенденціям розвитку світового товарного ринку на етапі глобалізації. Найбільш динамічним сектором цього ринку зараз виступають високотехнологічні товари, а продукція основної експортної групи України — чорної металургії, крім кон´юнктурного зростання попиту на початку цього століття, весь час зменшує свою частку в міжнародному обміні.

Екстенсивний характер зовнішньоторговельної експансії безперечно послаблює позиції України на глобальному ринку товарів, але й за цих умов можна відзначити в цілому успішне ствердження нашої держави на ньому. Лише за 2001-2004 pp. оборот зовнішньої торгівлі зріс на 92,5%, торговими партнерами Україна є біля 200 країн світу. Українські експортери зуміли використати особливості глобалізації, насамперед підвищення імпортних потреб Китаю та інших азійських держав, а також можливість входження на ринки Латинської Америки і Африки, сусідніх європейських країн. Завдяки цьому в перші роки ХХІ-го ст. систематично забезпечується активне зовнішньоторговельне сальдо, й це при тому, що у відносинах з двома найбільшими регіональними партнерами воно систематично зводиться з великим пасивом. 2004 p., зокрема, від´ємне сальдо в торгівлі з СНД склало більше 6,3 млрд. дол. США (в тому числі лише з Росією — 5,9 млрд. дол. США та з Туркменістаном — 1,7 млрд. дол. США), а з ЄС-15 — 1,0млрд. дол. США. Воно було покрито переважанням експорту над імпортом в торгівлі з країнами Азії (5,4 млрд. дол. США в 2004 p., з чого на одну Туреччину припало 1,5 млрд. дол. США), Європи в цілому (1,8 млрд. дол. США), Африки (1,5 млрд. дол. США), Америки (1,3 млрд. дол. США) та завдяки невеликому активному сальдо з більшістю країн СНД. 

Більш ефективне співробітництво з Росією та членами СНД залежить від інтенсифікації торговельних відносин на засадах їх взаємної лібералізації (в тому числі за рахунок переходу до режиму вільної торгівлі), а також шляхом відновлення традиційних і побудови нових коопераційних зв´язків між виробниками цих держав. Першочергове значення може мати узгодження політики на ринках інших регіонів світу, де внаслідок невиправданої взаємної конкуренції Україна та інші країни СНД щорічно втрачають біля 1,5 млрд. дол. США. Головною умовою подальшого розвитку торговельних зв´язків з ЄС є обопільне здійснення євроінтеграційного курсу, починаючи із визнання ринкового статусу української економіки та заміни Угоди про партнерство і співробітництво 1994 р. більш сприятливими умовами взаємин на основі асоціації України з Європейським Союзом.

Висновки. Аналіз регіональних змін у міжнародній торгівлі показує, що на світовому товарному ринку на початку ХХІ-го ст. вже чітко виявляється тенденція до перерозподілу домінантних позицій. Динамічно зростає питома вага Азії, при цьому в даному регіоні Японія поступається позицією головного експортера на користь КНР при підвищенні частки Індії та нових індустріальних держав — «азійських тигрів». Незважаючи на домінування на ринку «високих технологій», стабільною є тенденція до зменшення частки США в світовій торгівлі. Значною мірою вже втрачений потенціал інтеграційного впливу на динамізм зовнішньої торгівлі в групі країн ЄС, навіть при його короткостроковому збереженні після розширення цього міждержавного союзу. Сировинно-енергетична і напівфабрикатна спеціалізація експорту Росії та інших країн СНД не забезпечує суттєве посилення позицій цього регіону на світовому ринку, не зважаючи на штучне зростання їх частки у вартісному складі міжнародної торгівлі при підвищенні цін на енергоносії. За цих умов основним в беззаперечному ствердженні України на світовому ринку може бути лише перехід від екстенсивної до інтенсивної моделі зовнішньоторговельної діяльності, яка повинна базуватися на посиленні поділу праці насамперед у сфері високих технологій та міжнародному обміні результатами їх впровадження у виробництво.

 

Список використаних джерел

1.Зовнішня торгівля України товарами за 1995 рік. — К.: Держкомстат України, 2005.

2.Зовнішньоекономічна діяльність України за 1995 рік. — К.: НДІ статистики, 1996.

3.Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. — К.: КНЕУ, 2003.

4. Пастухов Б. СНГ, пересекающиеся множества // Международная жизнь. — 2004. — №1. — С. 26-38.

5.Україна в процесах міжнародної інтеграції. — Харків: Форт, 2003.

6.Україна і світове господарство. — К.: Либідь, 2002.

7.Фомичєв В. Н. Международная торговля. — М., Инфра-М, 2000.

8.Хасбулатов Р. П. Мировая экономика: В 2-х т. — Т. П. — М.: Экономика, 2001.

9.International Trade Statistics. China. Export. — Geneve: 1TC, 2003.

10.World Trade Report. 2004. — Geneve: WTO, 2004.