Вступ.

1. Вплив інноваційних процесів на динаміку економічного зростання в умовах глобалізації та регіоналізації.

2. Інноваційна складова конкурентних стратегій національного господарства в умовах глобалізації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Проблеми активізації інноваційної діяльності, переходу на інноваційну модель розвитку залишаються для нашої країни актуальними як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Ці проблеми не знімаються з порядку денного тому, що інноваційний шлях розвитку економіки є невід'ємною частиною загальносвітового науково-технічного прогресу в умовах глобалізації.

Втілення в життя інноваційної моделі розвитку економіки вимагає дослідження різноманітних об'єктів та явищ як системи, складного і багатопланового механізму, що не обмежується відтворенням змін лише у науці, техніці, технології, а поєднують інвестиційну, фінансово-грошово-кредитну політику, удосконалення організації праці та виробництва. Усі перелічені та інші фактори функціонують в межах певного організаційно-економічного механізму, тісно взаємопов'язані та мають однакову цільову спрямованість.

Сучасний стан науково-технічної та інноваційної діяльності, а також шляхи впровадження інноваційної моделі розвитку в Україні стали предметом активних наукових досліджень багатьох вітчизняних фахівців: В. Александрової, Л. Антонюк, Ю. Бажала, О. Білоруса, П. Буненка, О. Волкова, В. Геєця, Я. Жаліло, Б. Кияка, Д. Лук'яненка, Б. Маліцького, А. Поручника, В. Семиноженка, Л. Федулової, Д. Черваньова та інших.

Отже, інноваційна політика має стати інтегрованою частиною державної соціально-економічної політики і значною мірою визначити основні напрями останньої.

Томумета роботи – дослідити світові інноваційні економічні стратегії в умовах глобалізації та регіоналізації на сучасному етапі.

1. Вплив інноваційних процесів на динаміку економічного зростання в умовах глобалізації та регіоналізації

До найскладніших проблем дослідження інноваційного процесу належить питання теоретико-методологічного забезпечення об'єктивності впливу інноваційних процесів на динаміку економічного зростання, визначення вартісних та науково-технічних показників, що характеризують внутрішню диференціацію якісних особливостей окремих інноваційних проектів, впливають на формування їх параметрів, які гарантують досягнення необхідних економічних та суспільних вимог.

Найпродуктивнішим, як вважають С. Онишко, С. Єгоров, Ю. Черненко, є системний підхід для досягнення інноваційної моделі економіки, придатної для прикладного застосування як на макро-, так і на мікрорівнях [3, с. 9]. При цьому важливо підходити до усвідомлення економіки як складної динамічної системи зі зворотними зв'язками, наявністю компенсаційних, нелінійних ефектів (синергетичний підхід).

Втілення в життя інноваційної моделі розвитку економіки вимагає дослідження різноманітних об'єктів та явищ як системи, або складного і багатопланового механізму, що не обмежується відтворенням змін лише у науці, техніці, технології, а об'єднує інвестиційну, фінансово-грошово-кредитну політику, удосконалення організації праці та виробництва. Усі перелічені та інші фактори функціонують у межах певного організаційно-економічного механізму, тісно взаємопов'язані та мають однакову цільову спрямованість.

В умовах становлення функціонування ринкових відносин економічний механізм іноді ототожнюють з ринковим механізмом, який ґрунтується на дії ринкових законів попиту, пропозиції та закону вартості й виявляється у взаємодії попиту і пропозиції, на основі чого формуються ціна та інші параметри обігу і характер стосунків між виробниками і споживачами. На нашу думку, правомірність такого ототожнення, особливо коли йдеться про механізм адаптації існуючих економічних систем до ринкових умов, має дуже значний відсоток умовності.

Зауважимо, що основні групи елементів організаційно-економічного механізму інноваційного процесу: економічні, науково-технічні, організаційні й інфраструктурні важелі взаємозалежні, причому, чим більше вони взаємопов'язані, тим більшою є вірогідність одержання оптимальних результатів з точки зору обсягів і якості інноваційної продукції.

Визначальним фактором досконалості організаційної та економічної складових інноваційного механізму, спільного функціонування його елементів, є їх пропорційність та збалансованість. Б. Маліцький зазначає, що першочерговою метою забезпечення системної повноти структури інноваційної діяльності має стати внутрішня та зовнішня збалансованість науково-технічного потенціалу з іншими потенціалами країни. У розвинутих країнах з інноваційною моделлю розвитку існує стале співвідношення 3:1:3 між відповідно витратами основних ресурсів на науку, освіту та капітальними вкладеннями у виробництво [4, с. 107].

У світі відбувається перехід від індустріального типу суспільства до постіндустріального. Україні також потрібно синхронізувати свій рух від індустріального до постіндустріального суспільства, пов'язаний із переходом від командно-адміністративної системи до соціально орієнтованої ринкової системи. В умовах глобалізованого світу потрібно забезпечувати ще й необхідний рівень конкурентоспроможності, інакше зберегти свою ідентичність Україна не зможе. Ринок, непов'язаний з інтенсивним використанням нових знань і технологій, не може бути конкурентоспроможним. Інноваційний шлях розвитку за своїм змістом має бути модернізаційним проектом як для економіки, так і для суспільства в цілому, згідно з яким країна буде динамічно розвиватися, а суспільство функціонуватиме за цивілізаційними нормами і правилами, оскільки його основною метою буде прагнення досягти найвищої якості в усіх сферах діяльності, тобто здійснювати випереджальний розвиток в цілому [6, c. 95].

2. Інноваційна складова конкурентних стратегій національного господарства в умовах глобалізації

Глибоке розуміння важливості організаційно-управлінських засад конкурентоспроможності національних економік допомагає своєчасно реагувати на технічні, економічні та інформаційні зміни, які відбуваються у світі, своєчасно вживати заходи на рівні держави в цілому, галузей та окремих підприємницьких структур і забезпечувати підтримку конкурентних переваг у відповідних сегментах національного господарства. Для цього в процесі свого розвитку потрібно більш повно враховувати перехідний характер процесів як у своїй країні, так і в світі в цілому.

Нові індустріальні країни досягай успіху, підтримуючи нагромадження експортного потенціалу власних виробництв, значною мірою продукції обробної промисловості. Безумовна орієнтація на імпортозаміщення та спонтанне підвищення конкурентоспроможності дають менш значимі результати, ніж орієнтація на виробництва з більшою часткою доданої вартості. Однак, саме така динаміка порівнянних переваг необхідна для подолання відставання від лідерів світової економіки.

У цілому всі моделі модернізації перебувають у постійному процесі еволюції і пристосування до нових умов ринку. Саме тому для успішної модернізації економіки та досягнення успіху в розвитку країни необхідно мати запас знань у сферах, які є двигуном зростання.

Економісти вважають, що проект модернізації економіки має спиратися не на ліквідацію попередньо існуючого інституційного середовища, а на його поступову модернізацію, що дасть змогу економити на інституційному будівництві. В новому проекті модернізації на основі інноваційного механізму слід передбачити розвиток нових складових інституційного середовища, насамперед національної інноваційної системи.

Розробка та реалізація модернізаційних проектів потребують дотримання таких вимог: всі проекти модернізації мають здійснюватися на основі сильного й ефективного втручання та управління з боку держави; необхідна ефективна державна координація економічних і політичних реформ; модернізація вимагає необхідних кадрів, про що передусім має турбуватися держава; проведення, гармонізація стандартних змін має здійснюватися за наявності специфічних, які додатково вказують на необхідність реалізації, функцій держави; в модернізаційних проектах політика не повинна бути першочерговою, вищою за економіку; успішність проектів модернізації багато в чому залежить від збереження та використання основ національної ідентичності і духовності [1, c. 75-76].

Всі моделі інноваційного розвитку як у країнах, що впроваджували їх еволюційним шляхом, так і зорієнтованих на прискорену модернізацію, реалізовувалися за активної участі держави з урахуванням умов, які на той час були домінуючими. Навіть країни з розвиненою ринковою економікою, в яких модернізація на основі інновацій здійснювалася в процесі еволюції, час від часу активізують роль держави.

Прикладом є ситуація, яка склалася на кінець XX ст. у високорозвинених країнах, особливо в США. Модернізація економіки за рахунок інновацій не призвела до зростання продуктивності основного капіталу. У результаті принципові інновації, які могли б породити нову тривалу хвилю стійкого зростання, не були нагромаджені. Це загрожує значною інфляцією та дестабілізацією економіки не тільки в США, а й у значній кількості країн, в тому числі і в Україні.

Слід мати на увазі, що пошук принципово нових інновацій та їх впровадження не здійснюється за спрощеним сценарієм, який передбачає лише максимізацію прибутку.

Україна вже сьогодні має бути готовою запропонувати світу нововведення радикального характеру, від використання яких можна очікувати значного ефекту. Без впровадження нових технологій розвиватися за рахунок традиційних видів діяльності буде важко. У випадку відсутності цілеспрямованих дій, які забезпечують приплив капіталу до сфери високих технологій, відбудеться подорожчання кредитних ресурсів. Це буде серйозним бар'єром на шляху до збільшення зовнішніх запозичень для модернізації національної економіки, а в окремих випадках навіть буде унеможливлювати їх.

У зв'язку з такими обставинами єдиним шляхом розвитку в подальшому стане спрямування нарощування виробництва в сировинних та екологічно небезпечних галузях. Якщо в основу вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності України покласти принципи застосування лише ресурсного підходу та ресурсних чинників, то це відкине економіку країни на світову периферію в кращому випадку на тривалий час, а в гіршому — назавжди. Внаслідок певних зусиль з боку держави щодо створення сприятливих умов для використання ресурсного потенціалу, приватні підприємства, відчуваючи можливість отримання негайного прибутку, забезпечать певне економічне зростання. Таке зростання спирається на «проїдання» існуючих потужностей; отриманий за рахунок експортних галузей прибуток буде використаний на непродуктивні цілі; проблема переміщення доходів із низькотехнологічних секторів у високотехнологічні не вирішуватиметься. Враховуючи, що цей етап розвитку економіки світу буде характеризуватися саме пошуками і розвитком нових технологічних можливостей, при розробці стратегії розвитку слід орієнтуватися на інноваційний шлях розвитку. Безумовно, слід формувати також і внутрішній ринок інновацій з власними пріоритетами, які дадуть змогу зайняти відповідну нішу в майбутньому розподілі видів діяльності і саме завдяки таким пріоритетам здійснити рівноправну інтеграцію у світовий розподіл праці [2, c. 26-27].

Жорстока боротьба за ресурси і за життєвий простір буде продовжувати загострюватися до того часу, поки людство не знайде принципово нових технологічних рішень, насамперед, щодо споживання ресурсів. Економія ресурсів і технологічне забезпечення їх раціонального використання має стати одним із пріоритетних напрямків розвитку, особливо в Україні, де енергомісткість ВВП є значно вищою порівняно з країнами-лідерами та основними конкурентами України.

Реалізація конкурентних переваг можлива лише за умови залучення та організаційного забезпечення необхідними ресурсами, уміннями і навичками, які відчутно посилюють наявний потенціал і завдяки цьому стабільно перевершують можливості конкурента за всіма або найбільш важливими параметрами економічної діяльності, що знаходить вираження в поліпшенні базових показників.

Розробляючи конкурентну стратегію модернізації економіки на інноваційній основі в сучасних умовах, важливо враховувати інноваційні контури світової та національної економіки. У національному вимірі визначальним чинником економічного зростання є НТП з урахуванням наукомісткості ВВП, у світовому масштабі — інтенсифікація науково-технічного обміну, лібералізація потоків капіталів, розвиток торгівлі. У свою чергу, наукомісткість національної економіки визначатиметься тенденціями збільшення витрат на науку з одночасним підвищенням частки підприємницького сектора у фінансуванні науки [7, c. 52-53].

Разом з тим на тлі наявної загрози втрати окремою країною чи окремими групами населення можливостей бути задіяними в процесі інноваційних перетворень, важливо аби суспільство, держава, підприємці разом протидіяли зазначеним вище негативним тенденціям. Це можливо буде тільки тоді, коли в країні безперервно розвиватиметься потенціал особистості як результат системи виховання, освіти, нагромадження інтелектуального потенціалу, соціальної відповідальності й особливої уваги до інвестицій у людські ресурси.

Прискорене формування та розвиток національної інноваційної стратегії з активною участю в ній держави призводить до зменшення витрат у виробництві, зміни його структури завдяки інвестиціям у модернізацію, скорочення непродуктивної чи малопродуктивної зайнятості, зростання продуктивності праці. Це також дозволить усунути нелегітимні механізми діяльності: бартеризацію, лобіювання, підкуп, незаконне привласнення, несплату податків, тіньове вивезення капіталу, договірні ціни, бюрократизацію тощо [8, c. 42].

Висновки

Отже, динаміка світових тенденцій спонукає Україну до вироблення відповідної інноваційної політики, без якої неможливий поступальний розвиток економіки держави. Інновації торкаються не лише глибинних основ життєстійкості та динамічності господарської діяльності, але й реалізації основних законів соціально-економічного розвитку суспільства. Кардинально змінити економічну ситуацію в Україні можна шляхом використання інноваційних факторів розвитку, досягнень сучасної науки і новітніх високих технологій як головного ресурсу економічного зростання.

Отже, втілення в життя інноваційної моделі розвитку економіки вимагає дослідження різноманітних об'єктів та явищ як системи, або складного і багатопланового механізму. Система науково-технічних пріоритетів і економічних планів держави має ґрунтуватися не тільки на зусиллях використання наявного науково-технічного та економічного потенціалів, а також на максимальній інтеграції до світового контексту науково-технічного розвитку.

На підставі проведеного теоретико-методологічного аналізу розкрито сутність організаційно-економічного механізму інноваційного процесу, встановлено його складність та багатогранність, що характеризують сукупність форм, методів, елементів, способів взаємодії та важелів стимулювання, спрямованих на досягнення стратегічної мети інноваційного розвитку.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А.С., КШах А.К., Семиноженко В.П. Інноваційна стратегія українських реформ. — К.: Знання України, 2002. — 326 с.

2. Дименко Р.А. Інноваційна складова конкурентних стратегій національного господарства //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 7. — C. 24- 29.

3. Онишко С. В., Єгоров С. О., ЧерненкоЮ. М. та ін. Інноваційна модель економіки: правові та методологічні засади проведення експертизи інноваційних проектів / За ред. Ю. П. Доценка: Монографія. — К.: МП «Леся», 2006. — 196 с.

4. Попович О. С. Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації / Під ред. д. е. н., проф. Б. А. Маліцького. — К.: Фенікс, 2005. — 248 с.

5. Соколова Г.Н. О подходе к исследованию инновационной стратегии государства //Социологические исследования. — 2008. — № 9. — C. 39-46

6. Тульчинська С. О. Функціонування організаційно-економічного механізму інноваційного процесу //Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 1. — C. 89-96

7. Управління інноваціями в сучасній організації / Під ред. В. А. Евтушевського — К.: Нічлага, 2006. — 359 с.

8. Федулова Л. І., Данько М. С., Кордонець Г. М. Оцінка законодавства України з питань стимулювання інноваційної діяльності // Проблеми науки. — 2006. — № 10. — С. 35-43.