Вступ

Актуальність теми. Початок третього тисячоліття ознаменувався формуванням нового економічного середовища, що базується на знаннях. Готовність країни сприйняти цей виклик часу визначається її спроможністю до створення нових знань і втілення їх у життя, тобто до інноваційного розвитку.

Інноваційний процес стає інституційно оформленим мережевим інтегрованим процесом, в який поступово запроваджується комплексний підхід, який базується на необхідності інноваційного партнерства державного та приватного секторів, науки та виробництва, на визнанні ефективності альтернативних джерел фінансування. Пильна увага приділяється механізмам, що дозволяють створювати, розповсюджувати та використовувати всі типи знань в умовах глобалізованого суспільства. До таких механізмів слід віднести міжнародне співробітництво у вищій освіті та науково-технічній сфері, інтегровану взаємодію «університети — виробництво», венчурне інвестування, державно-приватне партнерство у фінансовому забезпеченні інноваційної діяльності. Для вдосконалення фінансового забезпечення інноваційних процесів Україні потрібні нові альтернативні джерела інвестиційних ресурсів. У розвинутих країнах одним з важливих напрямків підтримки середнього та малого інноваційного підприємництва, фінансування науково-дослідних робіт є венчурне фінансування.

Метою дослідження є виявлення особливостей венчурного підприємництва та узагальнення світового досвіду венчурного бізнесу, визначення особливостей та проблем розвитку венчурного фінансування в Україні. Дослідження ґрунтується на статистичному, аналітичному, системному методах.

Теоретичні засади та практичні аспекти венчурного бізнесу вивчаються українськими та російськими фахівцями, серед яких І. Баранецький, І. Горшунова, A.        Дагаєв, Т. Кальна-Дубінюк, О. Кальченко, А. Круглянко, А. Лукашов, Д. Подкоритова, В. Чабан, А. Шевцов, B. Яценко. Названі вчені досліджують сутність венчурного інвестування, економічну природу венчурного капіталу, особливості та перспективи розвитку венчурного підприємництва в країнах світу та зокрема в Україні.

Завдання роботи полягають у наступному:

— розглянути особливості венчурного фінансування як складової механізму інноваційно-інвестиційної взаємодії суб’єктів господарювання;

— узагальнити світовий досвід венчурного бізнесу;

— дослідити особливості та проблеми розвитку венчурного фінансування в Україні ;

— проаналізувати стан та проблеми діяльності інституцій венчурного бізнесу як потенційних постачальників фінансових ресурсів на ринок інноваційного інвестування;

— виявити перспективи розвитку та перешкоди на шляху ефективного функціонування венчурного підприємництва.

Об’єктом роботи виступає венчурне фінансування.

Предметом роботи є проблеми розвитку венчурного підприємництва в Україні

Розділ 1. Теоретичні основи венчурного підприємництва

1.1. Сутність інститутів венчурного інвестування в Україні

Венчурний капітал бере значну участь у прискоренні трансформування національної економіки до інноваційно-орієнтованого типу, посиленні її конкурентоспроможності, стимулює проведення НДДКР у малому бізнесі, підтримує економічне зростання за рахунок інноваційного росту, сприяє технологічному прориву суспільства. Він припускає ще й обов’язкову участь в управлінні новою інноваційною фірмою, сприяння в організації діяльності, підборі персоналу і інші послуги, які складно оцінити кількісно, тобто є комбінацією фінансового і інтелектуального капіталу.

Функціонування венчурного капіталу передбачає наявність джерел його формування (венчурні інвестори), елементів управління капіталом (венчурні капіталісти), форм і способів накопичення (венчурні фонди) та об’єктів інвестування ( венчурні підприємства) [1, c. 77].

Джерелами венчурного капіталу традиційно виступають кошти великих корпорацій і банків, страхових компаній, пенсійних і добродійних фондів, особистих заощаджень. Шляхами надходження венчурного капіталу до підприємців можуть бути прямі капіталовкладення у підприємства окремими інвесторами, спеціальні інвестиційні компанії, а також інколи субсидії від держави. У ряді випадків, насамперед у наукомістких галузях, венчурний капітал є важливою формою акціонерного капіталу.

Одним із найбільш ефективних способів фінансування венчурним капіталом приватних підприємств, які займаються ризиковими науково-дослідницькими та конструкторськими розробками, є венчурне інвестування. Венчурна інвестиційна діяльність істотно відрізняється від традиційної. Специфікою венчурного інвестування є переважна роль венчурного інвестора, що визначає управлінські стратегії, маркетинг, організацію венчурного проекту; поетапне фінансування інноваційних проектів; диверсифікація ресурсів інвесторів; відсутність заставного забезпечення; відсутність гарантій повернення коштів. Єдиною гарантійною заставою служить відповідна частина акцій (менша, ніж контрольний пакет) існуючого або тільки створюваного підприємства, тобто венчурний капітал надається підприємству під перспективну ідею. Крім того, у венчурній діяльності інвестор і об’єкт інвестування виступають не як «кредитор -позичальник», а як одне ціле, як співвласники підприємства, якими керує спільна мета не тільки отримання прибутку, а також розвиток та процвітання, а отже, якнайшвидше зростання ринкової ціни їхнього спільного підприємства. Вони однаковою мірою зацікавлені в досягненні кінцевого результату, критерієм оцінювання якого є нарощування потенціалу підприємства.

Ключову позицію у венчурному інвестуванні відіграє венчурний капіталіст (елемент управління венчурним капіталом). Венчурний капіталіст — це головний менеджер (керівник) венчурного фонду (може виступати і в ролі ініціатора створення венчурного фонду), озброєний величезним багажем знань та досвідом у сфері венчурного інвестування; користується величезним авторитетом у інвесторів; укладає угоди з інвесторами та підприємствами у результаті їх пошуку, відбору та детального вивчення фінансового потенціалу ризикового підприємства. Після здійснення інвестування він бере активну участь в управлінні та контролі проінвестованого підприємства, допомагає підприємству власним досвідом у сфері бухгалтерського обліку, маркетингу та іншими бізнесовими порадами, а також власними зв’язками та знаннями, тому що він є однією з найбільш зацікавлених сторін у розвитку та зростанні ринкової ціни підприємства [1, c. 78].

Формою та способом накопичення венчурного капіталу є, як уже зазначалося, венчурний фонд, який визначається як інститут спільного інвестування закритого типу недиверсифікованого виду, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску; якісний інструмент для інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку шляхом реінвестування отриманих коштів.

Українське законодавство визначає венчурний фонд як інвестиційний фонд закритого типу (пайовий або корпоративний), на структуру активів якого не накладаються суттєві обмеження, але вкладниками якого можуть бути головним чином юридичні особи, до того ж заборонена участь пенсійних і страхових фондів. Участь фізичних осіб із певними обмеженнями (фізична особа може бути учасником венчурного фонду виключно за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат) дозволена змінами до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», які набрали чинності лише з 13 лютого 2009 року.

Венчурний фонд не інвестує власний капітал у венчурні підприємства, акції яких він викуповує, він виступає в ролі посередника між інвестором та інвестованим підприємством, тобто основна мета венчурного фонду — це акумулювання капіталу для подальшого інвестування у перспективні та привабливі ризикові інноваційні проекти. Венчурний фонд залучає інвесторів шляхом розміщення своїх цінних паперів (акцій або інвестиційних сертифікатів). Він може здійснювати інвестування шляхом купівлі облігацій, векселів та акцій інших компаній, купівлі часток товариств з обмеженою відповідальністю, надання позики. Хоча венчурний фонд стає тільки партнером венчурної компанії, але використання його зв’язків, досвіду і репутації може значною мірою сприяти конкурентоспроможності виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках.

В основному, венчурні фонди організовуються у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Саме така форма вважається найбільш прийнятною для здійснення фінансування венчурним капіталом. Створюються вони переважно на певний період часу (7-10 років). У світовій практиці цей термін вважається достатнім для досягнення інвестованим підприємством відповідного фінансового зростання.

Таким чином, особливостями венчурних фондів є: довгостроковість та ризикованість; надання коштів під перспективну ідею без гарантованого забезпечення майном, заощадженнями чи іншими активами; терміновість інвестицій; ухвалення рішення про венчурне фінансування на основі великої роботи з вивчення ризиків та можливостей їх зменшення; надання переваги реінвестуванню; отримання прибутку за 5-7 років після продажу пакету акцій за ціною, що в декілька разів перевищує первинне вкладення [1, c. 80].

1.2. Організація фінансування венчурного капіталу

Розвиток індустрії венчурного капіталу та прямого інвестування в Україні зараз є одним із пріоритетних напрямів державної інноваційної політики і необхідною умовою активізації інноваційної діяльності та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної промисловості [3, c. 44].

Венчурні інвестиції, як правило, спрямовуються до нових компаній із випереджальними темпами розвитку. Зазвичай венчурний інвестор вкладає кошти безпосередньо у компанію, а не купує її акції на вторинному ринку — ознака, що є притаманною для портфельного інвестора. Найбільш важливою рисою венчурного інвестування є безпосередня участь інвестора у господарській діяльності компанії та органах її управління з метою забезпечення сприяння збільшення її вартості і наступного продажу своєї частки.

Варто зауважити на комплексному характері впливу венчурного інвестування. Зокрема, найбільш значущим непрямим результатом діяльності венчурного капіталу з підтримки нових високотехнологічних компаній є пробудження гігантів індустрії до переорієнтації інвестиційної і активізації інноваційної діяльності.

Сьогодні в Україні повноцінна індустрія венчурного капіталу знаходиться на початковій стадії становлення. Значну роль у венчурному фінансуванні потенційно можуть відігравати великі банки, проте, як уже зазначалося раніше, на сучасному етапі своєї діяльності вони занепокоєні не стільки добором та фінансуванням ризикованих інноваційних проектів, скільки отриманням гарантії повернення кредитів.

Тому однією із основних проблем розвитку вітчизняного венчурного фінансування залишається в Україні нестабільне зовнішнє середовище, нерозвиненість венчурної інфраструктури, низька ліквідність венчурних інвестицій у зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку, наявність в основному іноземного венчурного капіталу, слабка інформаційна підтримка [7, c. 268-269].

Створення повноцінної системи венчурного інвестування інноваційних процесів в Україні сприятиме вирішенню таких завдань:

—         залучення до науково-технічної сфери приватного капіталу, обсяг якого здатний перевищувати державні інвестиції у сотні разів;

—         формування ефективної системи залучення до господарського обігу інтелектуальної власності та інших результатів інтелектуальної діяльності;

—         здійснення модернізації вітчизняної промисловості шляхом створення нових виробництв, які базуються на високих технологіях;

—         забезпечення передумов для раціонального використання основних фондів підприємств, що втратили конкурентоздатність;

—         мобілізацію коштів населення для розвитку науково-технічної сфери;

—         залучення цільових іноземних інвестицій до розвитку вітчизняної технологічної сфери [7, c. 270].

Розділ 2. СВІТОВИЙ ДОСВІД ВЕНЧУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ВЕНЧУРНОГО ФІНАНСУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Особливості венчурного фінансування як складової механізму інноваційно-інвестиційної взаємодії суб’єктів господарювання

Ринковій економші притаманне використання різних механізмів фінансування інноваційної діяльності, які відповідно мають різну ефективність. Проте значна роль у цьому процесі належить інституціям венчурного бізнесу, про що свідчать, наприклад, дані Національної асоціації венчурного капіталу США: протягом 1997-2000 років венчурний капітал становив менше 1% загального обсягу інвестицій, проте з його допомогою було створено 5.9% всіх робочих місць цієї країни, а результативність венчурного бізнесу склала у цей період 13.1% ВВП США. Отже, ризиковий капітал здатний не лише стимулювати розвиток нових перспективних компаній. їх капіталізацію та вихід на фондові майданчики, а й сприяти економічному зростанню усієї країни.

Головне призначення венчурного інвестування — надання обігових коштів для невеликих рентабельних фірм. Світова практика засвідчила, шо компанії з венчурною підтримкою більш підготовлені до засвоєння інновацій, швидше розвиваються і створюють більше робочих місць, ніж великі компанії.

За класичним визначенням венчурне підприємництво — це особливе поєднання двох видів підприємництва — фінансового та інноваційного. Інституціями фінансової складової венчурного бізнесу є так звані «бізнес-ангели» та венчурні фонди. їм відведена різна роль у фінансуванні інноваційної діяльності, яка залежить від стадії інноваційного проекту.

Приватні інвестори дозволяють здійснити стартове фінансування проектів, надати так званий «посівний капітал», яким не володіють підприємці-власники компаній, щоб перейти до наступних джерел фінансування, якими є венчурні фонди, банківське чи біржове фінансування. Провідна роль у цьому процесі належить управлінському досвідові, діловим зв’язкам, які пропонують приватні інвестори в обмін на передачу значних повноважень та контролю над подальшим розвитком підприємства. Власник компанії — акцептанта приватних інвестицій повинен погодитися на майбутній продаж частки інвестора третій особі, адже загальна стратегія венчурного інвестора: вчасно вийти з інвестицій в момент найбільшої вартості компанії. Згідно даних з різних джерел, кількість активних бізнес-ангелів у Європі оцінюється в 125 тис. а кількість здійснюваних ними інвестицій у 30—40 разів перевищує обсяг інвестицій венчурних фондів. У США бізнес-ангели здійснюють більше 80% інвестицій на початкових стадіях і відіграють неоціненну роль у розвитку малого бізнесу. Експертні оцінки свідчать, шо тільки в США у 2000 р. вони уклали 50 тис. операцій на загальну суму 40 млрд. дол. За даними з доступних джерел неможливо провести оцінки щодо обсягів венчурного капіталу, наданого приватними особами новаторським компаніям в Україні. Проте за даними Асоціації «Приватні інвестори України» вони готові розглядати проекти вартістю від 20 тис. дол. США до кількох мільйонів[8, с. 36].

Розподіл спільних ризиків між венчурним інвестором і підприємцем, довгий період співіснування і відкрите декларування обома сторонами своїх цілей на самому початковому етапі спільної роботи складають основу ймовірного, але не автоматичного успіху. Однак, саме такий підхід представляє собою головну відмінність венчурного інвестування від банківського кредитування або стратегічного партнерства.

Більш потужними постачальниками венчурного капіталу на інвестиційний ринок є венчурні фонди. Варто зазначити, що згідно вітчизняного законодавства, венчурні фонди є недиверсифікованими ІСІ закритого типу. які здійснюють виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних та фізичних осіб. Вони належать до строкових фондів, які можуть бути лише фондами закритого типу (як корпоративними (КІФ) так і пайовими (ПІФ)).

Згаданий закон дозволяє венчурному фонду проводити досить ризиковану діяльність, включаючи у свої активи цінні папери, які не допущені до торгів на фондовій біржі. До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов’язання. Такі зобов’язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд. Активи венчурного фонду можуть повністю складатися з нерухомості, корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі, або з цінних паперів, які не отримали рейтингової оцінки відповідно до закону. Крім того, венчурні фонди мають відсутнє оподаткування на рівні фонду. Податкові зобов’язання виникають у інвесторів фонду в момент сплати дивідендів під час реорганізації чи ліквідації фонду. Останні зміни закону дозволяють і фізичним особам бути учасником венчурних фондів з мінімальним внеском у 1500 мінімальних заробітних плат, а ставка податку на доходи від таких операцій складає лише 5%[8, с. 37].

2.2. Узагальнення світового досвіду венчурного бізнесу

Одним з доступних джерел фінансування інноваційної діяльності малих та середніх підприємств є венчурне фінансування. Венчурні фонди здійснюють інвестиції в цінні папери або підприємства з високим ступенем ризику, очікуючи надзвичайно високого прибутку. Звичайно, такі вкладення здійснюються у сфері новітніх наукових розробок, високих технологій. Відомий венчурний капіталіст Тім Дрейпер відзначив: «Венчурний бізнес — це коли інвестуються 10 компаній, з них половина стає банкрутами, у трьох інвестиції повертаються, одна дає 10-разове зростання, й у ще одній компанії прибуток у 100 разів перевищує вкладення» [10, с. 135].

Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми — венчурні (ризикові) фірми та інвестиційні фонди (венчурне фінансування).

Венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги, результати наукових досягнень, технічні новинки [9].

Венчурне фінансування докорінно відрізняється від банківського і має певні переваги: не потребує щорічних виплат за відсотками, ліквідної застави, а також інвестор не вимагає страхувати свої ризики, при цьому активно допомагає новій фірмі порадами, досвідом і діловими зв’язками.

Брак фінансування суттєво гальмує інноваційну діяльність малого та середнього бізнесу в Україні. За даними досліджень, проведених Державним комітетом статистики України, із майже десяти тисяч опитаних, 85% керівників підприємств відповіли, що не проводять інноваційні процеси на підприємстві у зв’язку з відсутністю відповідних фінансових можливостей, а також називали інші причини, такі як великі фінансові витрати — 40,3%, високі кредитні ставки — 38,7%, відсутність коштів замовника — 39,8%.

У Західній Європі венчурний бізнес почав активно розвиватися на початку 80-х років XX ст. Використання попереднього досвіду розвитку венчурного бізнесу в США дозволило європейським компаніям уникнути значних помилок і адаптувати до нових умов відпрацьовані фінансові та управлінські технології.

Порівняльний аналіз цільового спрямування венчурних інвестицій у загальному обсязі європейських прямих інвестицій показав, що вкладення в ранні стадії становлять 7,4 проти 5,7% у США, у стадію розширення — 35 проти 8,6%, у пізні стадії — 8 проти 4,4%. Таким чином, на сьогоднішній день європейський венчурний бізнес навіть більшою мірою, ніж американський, орієнтований на реальну підтримку й розвиток середніх та малих підприємств, особливо на стадії розширення [10, с. 136].

Дотепер США були безумовним лідером в області венчурного бізнесу. До кінця XX століття на США доводилася половина всього обсягу венчурних інвестицій у світі.

Для США характерно залучення венчурного капіталу в нові наукоємні технології, незважаючи на їх високий рівень ризикованості. Венчурний бізнес США сформувався як галузь підприємництва саме в період бурхливого розвитку мікроелектроніки й комп’ютерних технологій і дав потужний імпульс для успішного розвитку цих напрямків. Світові лідери комп’ютерної галузі — компанії Microsoft, Intel, Apple Computers, Compaq — зайняли своє сьогоднішнє положення багато в чому завдяки венчурним інвестиціям на ранніх стадіях свого розвитку. Також пріоритетними напрямками розвитку в США є телекомунікаційні технології, біотехнології, медицина й охорона здоров’я, споживчі товари й послуги.

Відкриття і діяльність малих венчурних підприємств у США стало не лише фактором пожвавлення науково-технічного розвитку, а в 80-х роках перетворилося в інструмент виявлення, створення й ефективного відбору інновацій.

В США діє двохетапна схема інвестування перспективної компанії. На початкових етапах і в період зміцнення на ринку її підтримує венчурний капітал, а в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок включається капітал фондів прямого інвестування [9].

Капітал для венчурних інвестицій надається корпоративними і індивідуальними венчурними інвесторами. Основну частину корпоративного сектору становлять незалежні венчурні фонди (компанії, фірми). Учасниками таких фондів можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Основний обсяг капіталу фондів утворюється внесками державних і приватних пенсійних фондів США: в 1998 р. доля пенсійних фондів у мобілізованому венчурному капіталі становила 50 %. Крім пенсійних фондів, активну участь у венчурних фондах приймають комерційні й інвестиційні банки, страхові компанії, державні й благодійні фонди, корпорації, приватні особи. У ряді венчурних фондів розміщені засоби державних програм підтримки бізнесу, спрямовані на розвиток малих підприємств на етапі становлення. Індивідуальний сектор венчурного бізнесу представляють приватні інвестори, так звані «бізнес-ангели». Найбільш важлива роль «бізнес-ангелів» на ранніх стадіях зародження й формування компаній, тобто коли компанія готується до виходу на ринок або фондову біржу [9].

Другим після США по розвинутості ринком капіталу є Європа. Хоча безпосередньо венчурні інвестиції, тобто вкладення на ранніх етапах розвитку бізнесу, на ньому складають біля 10 %. В країнах Західної Європи венчурні інвестиції спрямовуються переважно на розвиток компаній.

У Європі не існує, подібно до США, поділу на венчурні фонди й фонди прямих інвестицій. Так співвідношення венчурного капіталу й капіталу прямих інвестицій у Європі — 1:1, у той час як у США це відношення — 1:5.

Також на відміну від США, європейські венчурні фонди розміщують інвестиції практично в усі сектори економіки. В останні роки відбувається переорієнтація європейських венчурних інвестицій в технологічний сектор.

За кордоном венчурні фірми користуються підтримкою держави та великих корпорацій. У зв’язку з цим у Європі венчурний капітал розвивається дуже швидкими темпами. Тільки за останні десятиліття у європейські венчурні фонди надійшло 60 млрд. екю. У результаті державного втручання в даній галузі, країни Західної Європи вже в 1991 р. за загальним обсягом залученого з різних джерел венчурного капіталу не тільки догнали, а й перегнали американців.

Тобто участь урядів західних країн у процесі венчурного інвестування має велике значення. Така участь:

— демонструє бажання й здатність держави розділити ризики з комерційними інвесторами;

— демонструє розуміння державою необхідності збереження національних приватних капіталів на ринку своєї країни;

— стимулює залучення в реальний сектор економіки коштів пенсійних фондів і страхових компаній (частка таких коштів у венчурному капіталі Європи становить до 35 % всіх інвестицій) [9].

Останнім часом значний розвиток венчурна індустрія одержала не тільки в європейських країнах, але й у Японії, Китаї, Республіці Корея, Сінгапурі, Ізраїлі, Австралії, Чилі, Мексиці.

У табл. 1 наведено обсяги та динаміку венчурних інвестицій, здійснюваних в інноваційно активних країнах світу.

Таблиця 1. Венчурні інвестиції, здійснювані в країнах світу [10]

Країна	Величина венчурного портфеля $ млрд	Середньо­річні темпи зростання венчурного портфеля за 2008 р., %	Щорічні венчурні інвестиції як % від ВВП	Відсоток щорічних інвестицій, на різних стадіях розвитку компанії			Інвестиції у високо- техноло­гічні галузі, %	Інвестиції у низькотех- нологічні та нетехноло- гічні галузі, %
				Початкова стадія	Розши­рення	Пізня стадія
США	192,164	29	2,13	23,00	54,00	23,00	85,00	15,00
Велика Британія	33,078	17	2,56	12,00	34,00	54,00	23,00	77,00
Франція	19,818	20	1,13	22,00	36,00	43,00	44,00	56,00
Німеччина	15,132	20	0,56	35,00	45,00	20,00	37,00	63,00
Японія	11,420	6	0,20	19,00	44,00	37,00	36,00	64,00
Гонконг (Китай)	9,027	24	5,48	26,00	35,00	39,00	37,00	63,00
Південна Корея	7,312	24	1,18	28,00	38,00	34,00	41,00	59,00
Італія	6,327	20	0,53	18,00	33,00	49,00	28,00	72,00
Швеція	4,843	37	1,75	10,00	15,00	76,00	19,00	81,00
Ізраїль	4,614	50	4,34	51,00	36,00	13,00	66,00	34,00
Сінгапур	4,484	27	3,95	30,00	44,00	26,00	43,00	47,00
Китай	4,051	38	0,39	43,00	43,00	14,00	30,00	70,00
Тайвань	3,525	32	1,29	33,00	42,00	25,00	65,00	36,00
Іспанія	2,784	23	0,40	18,00	51,00	32,00	29,00	71,00
Індія	1,618	47	0,35	49,00	42,00	9,00	53,00	47,00

 

Лідером за обсягами венчурних інвестицій є США, в той час як найвищу динаміку приросту венчурних інвестицій демонструють Ізраїль, Китай, Швеція. Переважну частку інвестицій у високотехнологічні галузі здійснюють США (85% від загального обсягу), Ізраїль (66%), Тайвань (65%).

2.3. Особливості та проблеми розвитку венчурного фінансування в Україні

Поняття венчурного фонду в Україні відрізняється від загальноприйнятого: перш за все, це специфічний інститут спільного інвестування (Id), а саме — недиверсифікований Id закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі [10, с. 138].

Основними сферами венчурного інвестування в Україні є будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Яскраво вираженою є схильність до реалізації серед-ньоризикових інвестиційних проектів з використанням операцій з фінансовими активами та нерухомістю, тоді як орієнтація на інноваційні проекти не притаманна венчурному капіталу.

Станом на 1 жовтня 2009 року в Україні діяло 968 інститутів спільного інвестування (ІСІ), що досягли нормативів, із них 730 (75,4%) — венчурні фонди. Загальний обсяг активів венчурних фондів в Україні на початок 2009 р. складав 58,7 млрд грн (рис. 1).

Рис. 2. Структура венчурних фондів в Україні станом на 1 жовтня 2009 р. [10]

Основними споживачами інвестицій венчурних фондів були компанії зі сфер промисловості, споживчих товарів та змішаної галузі.

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ), станом на 28 січня 2011 р. в Україні зареєстровано вже 1174 венчурні фонди (інститути спільного інвестування) [10, с. 138].

Основною причиною непопулярності інвестування в новітні технології через венчурні фонди в Україні є відсутність механізму у законодавстві для роботи таких фондів. Уперше на законотворчому рівні функціонування венчурних фондів було передбачено Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Проте в цьому законі йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції в уже існуючий бізнес, або нерухомість. А венчурні фонди повинні працювати як фонди прямого інвестування і виходити за межі інститутів спільного інвестування. Саме тому фонди, що інвестують в інновації, повинні підпорядковуватися окремому законодавству про фонди прямого інвестування, яке на сьогоднішній день знаходиться тільки у проекті.

По – друге, на сьогоднішній день в українському законодавстві існує заборона для пенсійних фондів і страхових компаній на інвестування до венчурних фондів. Це скорочує потенційну інвестиційну базу для венчурних інвестицій. Багато країн в даний час переглядають положення про інвесторів, які мають право займатися венчурними або прямими інвестиціями і розглядають можливість пом’якшення обмежень. Багато в чому це обумовлено позитивним досвідом США кінця 1970-х — початку 1980-х рр., коли внесенням змін до Закону про пенсійні гарантії, пенсійним фондам було дозволено інвестувати до 10% своїх активів в венчурні проекти.

По – третє, в Україні, в цілому, спостерігається низька інноваційна активність бізнесових структур, причинами якої є:

— економічна і політична нестабільність;

—  дефіцит фінансових ресурсів;

—  орієнтація економіки на інвестування розвитку виробництв, а не на активізацію інноваційної діяльності;

—  відсутність чіткої інноваційної політики держави,

—  відсутність розвинутої інноваційної інфраструктури;

— орієнтація на імпорт високотехнологічного устаткування, недостатня увага до розвитку власного науково-технічного потенціалу;

— недосконалість інструментів правового регулювання інноваційної діяльності та її фінансування;

— відсутність економічної зацікавленості господарських суб’єктів у нових розробках, інноваціях.

Для того щоб венчурний бізнес в Україні запрацював на всю потужність в цьому, в першу чергу, повинна бути зацікавлена держава. Отже, треба почати саме з державної підтримки і можливості застосування зарубіжного досвіду в цьому напрямі. Держава за допомогою комплексу прямих і непрямих заходів може сприяти розвитку венчурного бізнесу.

До прямих заходів, що використовуються державою для стимулювання венчурного інвестування, можна віднести пряме надання капіталу венчурним фондам або малим підприємствам — капітал надається у вигляді прямих інвестицій або кредитів під низькі відсотки (приклади — Бельгія, Данія, Франція), та гарантування вкладень в акціонерний капітал (приклад – Фінляндія).

Непрямі заходи передбачають розширення спектру пропонованих фінансовими інститутами продуктів, розвиток довгострокових джерел капіталу, спрощення процедури формування фондів венчурного капіталу, стимулювання взаємодії між великими і малими підприємствами й фінансовими інститутами, заохочення підприємництва[9].

Розділ 3. Перспективи розвитку венчурного бізнесу в Україні

3.1. Стан та проблеми діяльності інституцій венчурного бізнесу як потенційних постачальників фінансових ресурсів на ринок інноваційного інвестування

Становлення венчурних фондів в Україні охоплює два етапи. Перший етап (1992-2001 pp.) — це створення венчурних фондів за рахунок іноземних інвесторів (зазначимо, що нині іноземні інвестори надають перевагу іноземним венчурним фондам, зареєстрованим у офшорних юрисдикціях). Другий етап розвитку з 2001 року започаткував Закон України «Про інститути спільного інвестування», згідно з яким венчурні фонди почали створюватися і резидентами України [8, с. 38]. У табл. 2. представлені узагальнюючі показники діяльності венчурних фондів.

Таблиця 2. Динаміка показників венчурних фондів за 2004 — 2010 pp. [8, с. 38]

Рік	Загальна кількість, од.	Чисті активи, мли. гри.	Середня дохідність, % річних	Темпи росту кількості, %	Темпи росту чистих активів, %	Відсотків від капітальних інвестицій
2004	54	1 406.50	X	X	X	X
2005	121	4 553.80	61.40	224,07	323,77	3,38
2006	265	12 741.50	63,07	219,01	279,80	6,54
2007	417	24 930,70	31.18	157,36	195,67	6,47
2003	652	48 892.60	32,90	156,35	196,11	10,28
2009	708	62 546.10	12,30	108,59	127,93	9,00
2010	755	88 752,70	10,99	105,93	141,90	17,39
Середні значення	X	X	X	155,04	199,53	X

Як бачимо, наслідки фінансової кризи наклали відчутний відбиток на загальні показники венчурних фондів. їх середня дохідність у 2010 році скоротилася майже у б разів, порівняно 2005 роком. За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, станом на 30.06.2011 року загальні активи ІСІ становили 115110.53 млн. грн.. причому приріст активів венчурних ІСІ складав +2.28% (2370.58 млн. грн.) і був у 1.5 рази виший за загальне зростання ринку ІСІ на тлі скорочення інших категорій фондів. Загальна динаміка усіх видів інвестиційних фондів в Україні представлена у табл.3.

Таблиця 3. Динаміка видів інвестиційних фондів в Україні

	Всього	ПІФ				КІФ
		В*	І*	ЗД*	ЗН*	ЗВ*	І*	ЗН*	ЗВ*
31.12.2010	1095	36	48	9	32	755	у	141	72
31.03.2011	1167	40	49	9	33	809	у	134	91
30.06.2011	1178	42	47	9	36	822	у	130	90
Зміна за 2-й квартал 2011 року	0,94%	5,00%	-4,08%	0,00%	9,09%	1,61%	0,00%	-2,99%	-1,10%
Зміна з початку 2011 року	7,58%	16,67%	-2,08%	0,00%	12,50%	8.87%	0,00%	-7,80%	25,00%
* В — відкриті ІСІ, І — інтервальні, ЗД — закриті диверсифіковані, ЗН — закриті недиверснфіковані невенчурні. ЗВ — закриті недиверснфіковані венчурні ІСІ

Як видно з даних таблиці загалом за другий квартал 2011 року кількість венчурних фондів зросла на 13 (1.61%). Також з таблиці добре видно, що інвестори надають перевагу саме пайовим венчурним фондам. Пайовий венчурний фонд має ряд переваг перед іншими. Так він не є юридичною особою, оскільки створюється за ініціативою КУА (компанії з управління активами). Кошти у фонд вносяться лише після вибору проекту для фінансування, до того ж можуть використовуватись інвестором як кредитні ресурси для власного бізнесу.

Загалом, вартість чистих активів венчурних фондів у другому кварталі 2011 року становила 106 527. 09 млн. грн. (що складає частку у 92.54%). тоді як усіх невенчурних -85S3.4 млн. грн.(7.76% відповідно). Нагадаємо, що вартість чистих активів інституту спільного інвестування — величина, що визначається як різниця між сумою активів інституту спільного інвестування з урахуванням їх ринкової вартості і розміром його зобов’язань. Загальна структура активів Венчурних фондів залишається практично незмінною і станом на 30.06.2011 року становить: інші активи — 60. 75%. нерухомість — 2.61%. грошові кошти та банківські депозити — 3 .35%. банківські метали — 0.01%. ОВДП — 0.02%. облігації місцевих позик — 0.002%. акції — 10.92%. облігації підприємств — 7.98%, ощадні сертифікати — 0.09%. інші ЦП — 14.27%. Найбільшою популярністю у венчурних фондів користуються заставні цінні папери та векселі, державні облігації та акції першого рівня лістингу. зокрема будівельної галузі [10, c. 138-139].

3.2. Перспективи розвитку та перешкоди на шляху ефективного функціонування венчурного підприємництва

Однією з передумов розвитку венчурного бізнесу в України є вдосконалення фінансового ринку. Саме завдяки розвинутому ринку фінансових послуг США у 70-80рр. швидко зреагували на зростання кількості компаній з венчурним капіталом, що дозволило отримати максимальний суспільний ефект.

Значна увага та контроль з боку держави має приділятися питанням патентування і гарантування прав інтелектуальної власності, яка в даних умовах стає рушієм і необхідним компонентом інвестиційної сфери [9].

Очевидно, шо венчурне інвестування не може компенсувати недостачу коштів з інших джерел для розвитку науково-технічної сфери, проте й зв’язок через венчурні фонди між інвестиціями та інноваціями як складовими економічного зростання не прослідковуеться. шо й засвідчили проаналізовані дані.

Най привабливіш йми сферами в Україні залишаються будівництво, хімічна й добувна промисловість, переробка сільгосппродукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля, в той час. як у країнах ЄС і в США — це інвестиції в інновації. Венчурні фонди в Україні використовуються для оптимізації управління активами фінансово-промислових холдингів та зниження податкового навантаження, тоді як венчурне інвестування залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній малого та середнього бізнесу, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій.

Зважаючи на такі особливості, на нашу думку, доцільно провести розподіл фондів за напрямами діяльності (фонди, які фінансують будівництво: фонди, які працюють з облігаційними позиками: фонди, які здійснюють виключно інноваційне інвестування) для застосування більш виваженого підходу до оподаткування результатів діяльності таких фондів. Сучасні організаційно-правові особливості венчурних ІСІ роблять їх найбільш привабливими з точки зору вкладення вільного капіталу, проте вони не виконують свої стимулювальної функції в розвитку інноваційної складової економіки.

Також важливим кроком в подоланні цієї проблеми може стати підготовка кваліфікованих кадрів у сфері інноваційного менеджменту та уведення таких фахівців до команди менеджерів компаній з управління активами, зокрема венчурних ІСІ. Що стосується ролі держави, то вона може бути розпочата із не обов’язково фінансово-витратних програм. Наприклад, активізація самого бізнес-середовища. заохочення підприємницької ініціативи через активне просування інформації, організація ярмарків інноваційних ідей, конкурсів бізнес-проектів може налагодити такі необхідні фактори венчурного бізнесу, як особиста зацікавленість інвесторів та партнерські відносини з інноваційними фірмами [10, c. 41].

Висновки

Таким чином, проаналізувавши закордонний досвід розвитку венчурного бізнесу і порівнявши його з українським, можна зробити висновок, що до основних напрямків покрашення ситуації з венчурним бізнесом України можна віднести:

— доступ до джерел фінансування інвестицій венчурних фондів, а саме надання дозволу на інвестування в венчурні фонди для пенсійних фондів і страхових компаній;

— розвиток фондового ринку для підвищення можливостей купівлі-продажу венчурних підприємств та інвестування взагалі;

— розробка та введення в дію закону про малі венчурні підприємства та фонди, який би регулював їх функціонування та ринок венчурного капіталу;

— створення інфраструктури венчурного фінансування, до елементів якої можна зарахувати фондові біржі, інжинірингові фірми, технопарки, бізнес — інкубатори для венчурного бізнесу;

— пільгове оподаткування і кредитування інноваційної діяльності;

— використання державних засобів для рекламно-інформаційної підтримки українського науково — інноваційного потенціалу для залучення іноземних інвесторів для співпраці з вітчизняними венчурними фондами;

— стимулювання притоку приватних інвестицій у високотехнологічні венчурні фонди, бізнес-інкубатори шляхом доінвестування їх державою та передачі їм в управління відповідних об’єктів державної власності;

— розвиток кадрового та наукового потенціалу шляхом створення науково-освітньо-виробничих комплексів;

— передача в управління бізнесу відповідних державних учбових закладів та інститутів.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н.В. Інститути венчурного інвестування в Україні: стан та перспективи розвитку// Теоретичні та прикладні питання економіки. — 2011. — №23. – с. 77-82
2. Денисенко О.М., Денисенко О.П. Державне регулювання венчурного інвестування в Україні: проблеми та перспективи // Науковий вісник Академії муніципального управління, серія «Управління». – 2011. – Вип. 1. – с. 173-178
3. Зикіна В.О. Формування інноваційної діяльності венчурним капіталом // Академічний огляд. – 2011. – с. 44-49
4. Кальченко О.М. Венчурний бізнес: зарубіжний та вітчизняний досвід // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія «Економічні науки». – 2011. — №. 35.
5. Кутрань К.В. Соціальний ефект венчурного капіталу: сутність та складові// Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.6. – с. 249-256
6. Кутрань К.В. Сучасні тенденції венчурного підприємництва в Україні // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – 2010. – №2. – с. 656-660
7. Михальський В.З. Проблеми і перспективи венчурного фінансування в Україні// Вісник Житомирського державного технологічного університету. Серія: економічні науки. – 2011. — № 2, Ч.2. – с. 268-271
8. Мостовенко Н.А. Проблеми розвитку венчурного бізнесу в Україні// Економічний форум. – 2011. — №4. – с. 36-41
9. Найчук-Хрущ М.Б.Оцінювання економічної ефективності фінансування інноваційного венчурного проекту // Проблеми системного підходу в економіці. – 2010. — №4.
10. Тараненко І.В., Назаренко К.В. Світовий досвід венчурної діяльності та проблеми венчурного фінансування в Україні// Академічний огляд. – 2011. – с. 130-135