Вступ

Аналіз наукових джерел засвідчує, що концепції, що описано в літературі, побудовано на стрижневій ідеї, навколо якої формується система методик і прийомів роботи над собою з реалізації цієї ідеї.

У концепції самоменеджменту Л.Зейварта — це ідея економії свого часу; у концепції В.А.Андрєєва — ідея саморозвитку творчої особистості;

у концепції М.Вудкока й Д.Френсіса — подолання власних обмежень;

у концепції А.Т.Хроленка — підвищення особистої культури ділового життя;

у концепції Б. і X. Швальбе — ідея досягнення особистого ділового успіху.

На нашу думку, кожний з концептуальних підходів у комплексі з методиками їх реалізації може використовуватися для самооцінки й саморозвитку ділових якостей лідера, підвищення свого творчого потенціалу, що збільшить шанси й перспективи успішного просування по сходах ділової кар’єри.

Розглянута нами адаптивно-розвиваюча концепція самоменеджменту кар’єри заснована на таких ідеях:

— Ідеї успіху як мети і мотиву кар’єри;

— Ідеї людини як живої, біопсихосоціальної відкритої багаторівневої системи, спрямованої на своє життєзабезпечення;

— Теорії типів особистості (К.Юнг) у єдності з методикою їх виявлення (ТАРТ);

— Ідеї соціального моделювання;

— Ідеї адаптивно-розвиваючого механізму «кар’єрної»» поведінки працівника.

1. Теоретичні аспекти сутності поняття «самоменеджмент»

В зв’язку з цим сучасний керівник змушений переходити від технологій, орієнтованих на нівелювання характеристик підлеглих, до максимального використання їх індивідуальності, делегування виконавцям повноважень та відповідальності. Нині активізація трудової діяльності персоналу виробничої організації в багатьох випадках забезпечується демократизацією менеджменту. А також організацією участі працівників у прийнятті рішень, створенням їм можливостей для поповнення знань і розвитку навичок. В цих умовах особливо необхідним є опанування керівниками підприємств таким сучасним інструментом активізації поведінки творчих працівників і творчих колективів, як самоменеджмент. Оскільки цей аспект управління персоналом мало вивчений і забезпечений науково-практичними рекомендаціями, об’єктом дослідження в даній статті обрано управління впровадженням і розвитком самоменеджменту в організаціях.

Узагальнення сучасної літератури дозволило виділити одну особливість підходу до самоменеджменту зарубіжних авторів, з якою можна не погодитися. Вони цей процес розглядають на трьох рівнях, виділяючи самоменеджмент особистості, самоменеджмент колективу, само менеджмент організації. Такий підхід ускладнює розроблення цілісної концепції цього наукового напрямку. На наш погляд фактор і умови виникнення процесів самовпорядкування  на визначених рівнях суттєво відрізняються.

Для визначення поняття було взято за основу дві складові цього слова. Зміст першої частини терміну «само» та другої «менеджмент» (табл. 1.).

Само – перша складова частина складних слів, що позначає: спрямованість дії (названого в другій частині слова) на самого себе; здійснення дії самостійно або автоматично	Менеджмент – сукупність принципів, методів, прийомів і форм, які визначають мистецтво управління діяльністю та інтелектуальними ресурсами особистості.
Самоменеджмент  — самостійне управління працівником своєю професійною діяльністю з використанням знань,  умінь й навичок, яке направлене на розвиток власного інтелектуального потенціалу, а також ефективне його використання на задоволення свої потреб та досягнення загальних цілей організації

Виходячи із складності та трудомісткості визначення поняття та складових самоменеджменту доцільно проаналізувати зв’язок самоменеджменту з різними науковими напрямами (рис.1.)

Рис. 1. Вплив наукових напрямів на самоменеджмент

Поглиблене вивчення впливу розроблених принципів та технологій цих наук входить до подальшого плану досліджень. Вивчення процесів самоменеджменту, самоорганізації, самоуправління, саморегулювання та самореалізації у контексті різних наукових напрямів дасть можливість знайти необхідні ефективні інструменти для створення збалансованої, інноваційної, креативної та продуктивної соціально-економічної організації.

Самоменеджмент має перспективи розвитку, якщо до соціального управління залучаються талановиті люди, які завдяки своєму інтелекту і творчому потенціалу здатні створити умови для досягнення головної мети соціальне відповідальної організації – це підвищення якості життя його працівників.

Метою самоменеджменту може вважатися тимчасове забезпечення відносин, або «взаємодопомога в умовах взаємозалежності» , або «допомога без залежності» .

Світовий досвід у реалізації принципів самоменеджменту:

1. Потреба у взаємних рішеннях, підготовлених кваліфікованими лояльними кадрами, тому що багато хто з них у цей час займаються лише «критиканством» .
2. Гнучкість у рішеннях, необхідна для компенсації втрат в одному, із придбаннями в іншому.
3. Темпи до повної реалізації програми.
4. Не можна йти в занадто швидкому темпі.
5. Послідовність + довіра мас = економічна впевненість.
6. Доведення до відомості мас про з виникнення проблем, їхня ущербність, свої зміни, витрати й т.д.
7. Зібраність.
8. Створення таких структур, які розширюють вибір і стимули, поліпшують створення загального добра.

Загальносистемні аспекти самоменеджменту полягають в обґрунтуванні, по-перше, феномена самоорганізації як нової якості при децентралізованому керуванні, і особливо при самоврядуванні.

По-друге, що така ситуація являє собою розмитий і якийсь безперервний процес некерованості, інакше кажучи, процес, названий І. Пригожиним більшим безладдям (хаосом), слабо піддаються контролю й керуванню, що характеризує погляд на класичні концепції, як на виживанні багато в чому себе. Самоменеджмент у цьому випадку стає неоднозначним і тому найбільше відповідає своєму споконвічному призначенню — організовувати будь-які процеси, передаючи реалізацію функціонерам.

Сучасний менеджер в усьому світі сприймається як ефективний, інноваційний керівник = лідер + влада + стиль роботи + кар’єру. Менеджер повинен мати широкий кругозір і системне нестандартне мислення з питань внутрішнього взаємозв’язку, факторів корпорації й взаємодії останніх із зовнішнім середовищем. Він повинен мати високі загальнолюдські якості й психологічні здатності, мати здатності йти на розумний і зважений ризик, уміти здійснювати бізнес — проектування, розробляти, коректувати й здійснювати бізнес. Уміти здійснювати маркетингові дослідження, прогнозувати розвиток організації з урахуванням потреб і заняття в ньому нових інноваційних ніш[8, c. 153-155].

2. Основні концепції самоменеджменту

Самоменеджмент — це самоуправління людиною своєю життєдіяльністю і діяльністю для досягнення поставлених цілей. Під самоуправлінням розуміють системну діяльність із самоорганізації людиною своїх життєвих функцій, що забезпечують реалізацію внутрішніх потенцій, спрямованих на досягнення певного результату за оптимального використання її внутрішніх ресурсів з урахуванням зовнішніх чинників.

Нині самоменеджмент можна розглядати як засіб, шанс, чинник успішної життєдіяльності і діяльності кожної людини.

У розвитку самоменеджменту можна виділити три етапи:

перший — пов’язаний з досвідом окремих людей, які методом проб і помилок перевіряли ефективність різних прийомів у техніку особистої роботи. Почавшись у древні часи, він триває й у наші дні в житті кожної людини. Данило Гранін у повісті «Це дивне життя» залишив нам яскравий приклад «нагромадження особистого досвіду» героєм книги біологом А.Любищевим;

другий — зобов’язаний поділу праці в цій області. Спеціалізація, що є його наслідком, привела до розвитку таких здатностей, як тренування пам’яті, раціональне читання й т.д. Сьогодні поділ праці в самоменеджменті продовжують заглиблюватися. Поряд із  уже традиційними розділами, що стали (ділова телефонна розмова й т.п.) пропонуються такі розробки, як керування своїми емоціями, мистецтво слухати співрозмовника2 і ін. Безсумнівний вплив на цей етап розвитку самоменеджменту зробив прогрес у технічних і гуманітарних науках;

третій — обумовлений систематизацією знань у техніку особистої роботи. Він полягає у визначенні необхідних відділів цієї науки й побудові з них взаємозалежного цілого. Можливо, однієї з перших робіт такого роду є книга визнаного класика менеджменту Пітера Друкера «Ефективний керуючий»[4, c. 156-158].

У самоменеджменту є певне коло правил і функцій:

Постановка цілей.

Значення постановки цілей.  Постановка цілей – це вираження у вигляді чітких намірів і в точних  формулюваннях наших інтересів, потреб чи задач, що допомагає зорієнтувати дії і вчинки на ці цілі і на їх виконання. Для цього ціль повинна описувати кінцевий результат, а не ті дії, які необхідно виконати. Навіть найкращий спосіб роботи безнадійний, якщо керівник заздалегідь чітко не позначив те, до чого він прагне. Постановка цілі — безумовна передумова планування, а отже, і успіху — полягає в точному знанні того, що, коли, у яких  масштабах треба досягти. Усвідомлення  своїх цілей дуже часто означає значну самомотивацію для роботи, тому що ціль дає ясне уявлення про те, у якому напрямку необхідно рухатися.

Постановка цілей – це тимчасовий процес, оскільки протягом діяльності підприємства може з’ясуватися, що ті чи інші параметри змінилися, а це приводить до необхідності перегляду цілі. Для самоменеджменту фундаментальне значення має усвідомлення того, куди менеджер хоче прийти і куди він потрапити не хоче (але куди його хочуть привести інші). Якщо у керівника існує усвідомлена ціль, то туди ж спрямовані і всі неусвідомлені сили керівника, тобто цілі служать концентрації сил на важливих напрямках. “Випадкові успіхи гарні, але рідкі. Заплановані успіхи краще, оскільки вони керовані і трапляються частіше”.

Знаходження цілей. Для того, щоб домогтися успіху необхідно правильно вибрати цілі. У кожної фірми, у кожного менеджера є одна основна, найважливіша ціль, що розбивається на безліч невеликих проміжних цілей нижчого рівня, досягнення яких забезпечує досягнення цілі більш високого рівня і, у кінцевому рахунку, вищій цілі. Потрібно встановлювати ясні погоджені між собою цілі, що можуть бути звернені в безпосередні дії, щоб їх можна було безпосередньо планувати. Чітко визначені, зафіксовані на папері цілі автоматично здобувають обов’язковий характер, спонукають до постійного аналізу, повторному огляду і ревізії.

Ситуаційний аналіз. Являє собою свого роду реєстр особистих ресурсів (засобів для досягнення цілей) і дозволяє з’ясувати, що варто заохочувати (сильні сторони) і над чим ще треба працювати (слабкі сторони).

Шляхом аналізу своїх здібностей менеджер визначає, що узагалі він може зробити, тобто яким особистим потенціалом для досягнення своїх цілей він розташовує.  З іншого боку, менеджер повинен ясно уявляти собі свої слабості, щоб уникати дій, що можуть сприяти прояву подібних «якостей», або вжити заходів до рятування від цих недоліків. Допомогти в цьому може складання балансу своїх найбільших невдач і поразок і виділення, наслідком відсутності яких якостей вони були. «Знати свої слабості – значить зміцнювати свої сильні сторони».

Формулювання цілей. Установка термінів утілення цілей і формулювання бажаних результатів. Це остання ступінь при постановці цілей, коли формулюються конкретні з практичних цілей для наступної стадії планування.

Не можна брати на себе занадто багато, щоб не загрузнути в невиконаних справах. Варто встановлювати короткострокові цілі, погоджені з досягненням  довгострокових глобальних цілей[1, c. 109-111].

Рис. 2. Фактори формування і розвитку самоменеджменту

Концепція самоменеджменту перекривається з концепцією особистісно творчого утворення. Під самоменеджментом розуміється поведінковий ресурс підвищення ефективності керування. Менеджмент проявляється як самоменеджмент одночасно у вигляді особистої тектології (саморозвитку менеджера як індивіда й професіонала) і у вигляді роботи менеджера в специфічних умовах переваги самоорганізації. Самоменеджмент утворення — це спосіб рішення головного завдання утворення: створення умови для того, щоб освітній процес став творчістю особистості, саме здійснююче своє утворення. Він побудований на розумінні того факту, що майбутнє людини й суспільства залежить не від кількості знань, а від рівня культури, від здатності до орієнтації й ефективної діяльності людини в невідомих і нестандартних ситуаціях[7, c. 24].

Сучасним виробничим організаціям, орієнтованим на формування використання інтелектуального капіталу, слід опановувати технології самоменеджменту, оскільки він створює можливості як для задоволення потреб творчої особистості, так і на задоволення потреб організації. Процесом впровадження самоменджменту необхідно управляти, звертаючи увагу на діагностику підфункцій особистості (самомотивація, самоорганізація, самоконтроль), організаційних умов такого впровадження ( менеджмент інформації, знань, комунікацій). До механізму формування індивідуального потенціалу самоменеджменту працівника входять технології самомотивації, вміння використовувати явні і неявні знання, опанування технікою збереження здоров’я та інші. Слід також зважати на той факт, що на розвиток самоменеджменту впливають зовнішні (адміністративні) і внутрішні (особистісні) фактори, а також середовище взаємодії керівника з підлеглими (соціально-психологічний клімат, особливості корпоративної культури тощо).

3. Сучасні концепції самоменеджменту як засобу формування управлінської культури керівників

Більшість описаних у літературі концепцій самоменеджменту побудовані на стрижневій ідеї, навколо якої формується система методик і прийомів роботи над собою щодо реалізації цієї ідеї. У концепції Л. Зайверта це економія свого часу; у концепції М. Вудкока і Д. Френсіса – подолання власних обмежень; у концепції В. Андреєва – саморозвиток творчої особистості; у концепції А. Хроленко – підвищення особистої культури ділового життя; у концепції Б. і X. Швальбе – досягнення особистого ділового успіху.

Кожен з концептуальних підходів у комплексі з методиками їх реалізації може використовуватися для самооцінювання та саморозвитку ділових якостей працівника, підвищення ним свого ділового потенціалу, що збільшить шанси і перспективи успішного просування службовими сходами. Однак самоменеджмент ділової кар’єри має будуватися на основі розуміння сутності самої ділової кар’єри, знання соціально-психологічних механізмів її здійснення і, перш за все, адаптивно-розвивального механізму [4].

Згідно з концепцією Л. Зайверта, самоменеджмент виконує ряд певних функцій, у вигляді яких представлене щоденне прийняття рішень, різних завдань і проблем. Функції перебувають у певній взаємозалежності та зазвичай реалізуються в такій послідовності:

1) встановлення цілей (аналіз і формування особистих цілей);

2) планування (розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності);

3) прийняття рішень (прийняття рішень з майбутніх справ);

4) реалізація та організація (складання порядку денного й організація особистого трудового процесу для здійснення поставлених завдань);

5) контроль (самоконтроль і контроль підсумків; у разі необхідності – коректування цілей).

6) інформація та комунікація (пошук і обмін інформацією, здійснення комунікаційних зв’язків, необхідне на всіх етапах процесу самоменеджменту).

Переваги оволодіння мистецтвом самоменеджменту полягають у такому: виконання роботи з меншими витратами часу, краща організація праці; менше поспіху і стресів; більше задоволення від роботи; активна мотивація праці; зростання кваліфікації; зниження завантаженості роботою; скорочення помилок при виконанні своїх функцій; досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом.

Цілі для керівника та керованої ним організації мають важливе значення. Вони є точкою відліку планування діяльності й закладені в основу побудови організаційних відносин, на них будується система мотивації.

Крім того, цілі є точкою відліку в процесі контролю й оцінювання результатів діяльності певних працівників, підрозділів та організації в цілому.

У теорії сучасного менеджменту виокремлюються певні вимоги до цілеутворення:

1) цілі слід чітко формулювати;

2) цілі мають бути реалістичними, гнучкими, мати реальні терміни виконання, передбачати перевірку результатів діяльності;

3) кожну мету варто розробляти, орієнтуючись на результат, а не на процес діяльності;

4) необхідно чітко визначати умови та фактори, від яких залежать цілі;

5) перевіряти, регулювати процес реалізації мети необхідно і загалом, і через досягнення конкретних цілей.

Коли визначені цілі, то перед керівником постає питання розробки планів і альтернативних варіантів своєї діяльності. Серед загального кола питань, пов’язаних з організацією праці керівника, особливого значення набуває планування робочого часу. Керівникові дуже важливо визначити свої найголовніші завдання, планувати свій час так, щоб займатися перспективними питаннями, а не тільки вирішенням поточних завдань.

При вивченні стану проблеми раціонального управління робочим часом керівника навчального закладу було використано міні-тест за Л. Зайвертом. Основні змістовні характеристики тесту спрямовані на виявлення того, якою мірою керівник планує свій час або перебуває під владою зовнішніх обставин, не складає список пріоритетів і не дотримується його.

Підсумки результатів дослідження дають змогу констатувати, що 53% керівників намагаються планувати свій час і досягають деяких цілей, якщо дотримуються розставлених пріоритетів, 32% керівників намагаються це зробити, але не завжди достатньо послідовні в досягненні успіху. У 15% керівників можна визначити гарний самоменеджмент. Вони можуть бути взірцем раціонального використання свого часу.

Таким чином, за даними нашого дослідження, 85% керівників потребують використання самоменеджменту як засобу управління робочим часом.

Висновки

Впровадження самоменеджменту персоналу необхідно розпочинати з всебічної діагностики колективу та особливостей організації, де він запроваджується. Це дозволить сформулювати досяжні цілі, визначити, в яких колективах і якими шляхами розвивати самоменджмент. Регулярний моніторинг рівня розвитку та ефективності самоменеджменту персоналу дозволить генерувати і впроваджувати адекватні методи розвитку та регулювання цього процесу.

Система самоорганізації дає найбільший ефект тому, хто вважає її невід’ємною частиною своєї роботи. Для того щоб стати високоорганізованою людиною, необхідно мати волю й завзятість, мати чітку систему самоврядування.

Самоменеджмент являє собою послідовне й цілеспрямоване використання методів роботи в повсякденній практиці, для того щоб оптимально й зі змістом використовувати свій час. Основна мета самоменеджменту складається в том. щоб максимально використовувати власні можливості.

Організація безпосередньої праці керівника не може не враховувати індивідуальні особливості людей. І поряд із цим наука й практика управління свідчать про можливість ефективної організації праці менеджера. Це обумовлює тим, що в діяльності процвітаючих менеджерів є загальні правила й принципи роботи.

Список використаної літератури

1. Грищенко В. О., Архипов О. Г., Журомська Л. М. Самоменеджмент: Навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля; Холдинг МЖК «Мрія». — Луганськ : Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2006. — 192с.
2. Кинан М. Самоменеджмент. – М.: Эксмо, 2006 – 80с.
3. Колпаков, В. Організація праці менеджера [Текст] : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Віктор Колпаков, 2008. — 427 с.
4. Лукашевич, Н. Самоменеджмент [Текст] : Теория и практика / Николай Лукашевич, 2007. — 339 с.
5. Орликовський, М. О. Самоменеджмент [Текст] : практикум: терміни, тести, практ. завдання та ситуації : навч. посіб. [для студ. екон. вузів] / Орликовський М. О., Осовська Г. В., Ткачук В. І. — К. : Кондор, 2012. — 409 с.
6. Питер Ф. Друкер. Эффективное управлыение. – М.: Фаир-Пресс, 2003 г. – 288с.
7. Хроленко, Александр Тимофеевич. Самоменеджмент : / А. Т. Хроленко, 1996. — 136с.