Вступ.

Розділ 1. Особливості та структура сучасного документознавства.

1.1. Характеристика сучасного етапу розвитку документознавства в Україні.

1.2. Розгляд сучасних концепцій щодо структури документознавства.

Розділ 2. Сучасні концепції науки про документознавство.

2.1. Концепція проф. Ю.М. Столярова.

2.2. Концепція проф. Н.Б. Зінов'євої.

2.3. Концепція проф. А. М. Сокової.

2.5. Концепція проф. Н.М. Кушнаренко.

2.6. Концепція проф. С.Г. Кулешова.

2.7. Концепція проф. М.С. Слободяника.

2.8. Концепція проф. Г.М. Швецової-Водки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Загальне документознавство як сукупність знань про документ та наукова дисципліна, природно, перебуває на стадії свого формування та розвитку. Тому цілком зрозуміло, що мають право на існування та обговорення різні підходи дослідників даної галузі до визначення структури комплексної системи знань про документ.

Слід віддати належне представникам вітчизняної бібліотечної науки, які у своїй більшості довели об'єктивну необхідність широкого розуміння поняття «документ» і розвитку науки про документ. Хоча, відмітимо, що за життя П. Отле саме бібліотечні фахівці відіграли головну роль у драматичній долі документаційної науки, оскільки категорично виступили проти неї. Причиною такого критичного ставлення був спротив бібліотек проти інформаційної діяльності взагалі, яку пропонував П.Отле.

Із поглибленням процесів диференціації та розвитком наукових дисциплін, об'єктом вивчення яких є документ, стає очевидним: в них існує багато спільних теоретичних положень, які повторюються в кожній із наук, що вивчають окремі види документів.

Найвагоміший внесок у розробку загальнодокументознавчих питань зробили Ю. М. Столяров, Н. М. Кушнаренко, Н. Б. Зінов'єва, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, М. С. Слободяник та ін.

Відмінність документознавства від бібліографознавства, бібліотекознавства й архівознавства полягає в тому, що документ є головним об’єктом його дослідження. Інші об’єкти є, так би мовити, похідними й другорядними, і серед них, зокрема, сфери створення, функціонування, використання документів, тобто практичної роботи з документами. Для бібліотекознавства, архівознавства і музеєзнавства головними об’єктами виступають відповідно бібліотеки, архівні та музейні установи, а документи й їх сукупності — це другорядні об’єкти. Ми погоджуємося з Н.Кушнаренко, що предметом документознавства є створення наукового знання про документ в єдності його інформаційної та матеріальної складових, закономірностей створення і функціонування документів у суспільстві, хоча і вважаємо, що це — предмет загального документознавства. Зрозуміло, у такому формулюванні він не може бути вихідним для предмета бібліотекознавства, архівознавства чи музеєзнавства.

Тимчасом сьогодні реально існує значна сукупність знань, які можуть вважатися загальними для всіх наук документально-комунікаційного циклу, і ці знання пов’язані з характеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа, проблем його класифікації та типології, закономірностей історичного розвитку й функціонування, а також універсальнихтехнологій роботи з документами. Цю проблематику відбито в працях А.Соколова, Ю.Столярова, Г.Швецової-Водки, вузівському підручнику Н.Кушнаренко. Загальне документознавство не включає до свого складу ніяких наукових дисциплін, а є метанауковою надбудовою для всіх наук документально-комунікаційного циклу.

Мета роботи– дослідити основні концепції документознавства.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття документознавства та його структуру;

· охарактеризувати основні концепції документознавства;

· дослідити сучасні концепції щодо структури документознавства.

Об’єктом дослідженняє сучасні концепції науки про документознавство.

Предметом дослідженнявиступають концепції документознавства.

Розділ 1. Особливості та структура сучасного документознавства

1.1. Характеристика сучасного етапу розвитку документознавства в Україні

Сучасний етап розвитку документознавства в Україні характеризується її оформленням як самостійної наукової дисципліни. Вагомим підтвердженням цього є ґрунтовні монографії провідних вітчизняних учених — С.Кулешова [9, 10], Г.Швецової-Водки [13-15], відомий підручник професора Н.Кушнаренко, що витримав чотири видання [10, 11]. Активно формуються дві концепції документознавства — розширена (Н.Кушнаренко) і спеціалізована (С.Кулешов). Серед суттєвих відмінностей цих концепцій одним з найпринциповіших є різне бачення структури даної науки.

Н.Кушнаренко виділяє загальне і особливе документознавство. До загального вона відносить три розділи — теорію документа (документологію), історію документа, історію і теорію документно-комунікаційної діяльності. Відзначимо, що саме третій розділ, на нашу думку, є дискусійним і формує певне теоретичне підгрунття для надмірно широкого погляду на документознавство. До завдань особливого документознавства Наталія Кушнаренко відносить вивчення окремих типів і видів документів, і процесів документно-комунікаційної діяльності. Особливе документознавство вона розділяє на спеціальне і часткове. Перше вивчає специфіку документів, що функціонують у бібліотеках, архівах, музеях, інформаційних центрах. На цій підставі Н.Кушнаренко включає до структури документознавства на правах спеціальних наукових дисциплін — бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство. До часткового документознавства віднесено вивчення окремих видів документів, яке відбувається у межах відповідних дисциплін, наприклад, книго-патенто-картознавства. Таким чином, професор Н.Кушнаренко обґрунтовує оригінальну авторську концепцію документознавства як метанауки, щодо великої групи споріднених наук. Проте запропонована широка концепція викликає суттєві заперечення. Адже кожна з наук, включених автором до структури документознавства, має власний об'єкт у якому документ є лише його складовою частиною. Наприклад, об'єктом бібліотекознавства є бібліотечний соціальний інститут; патентознавство в основному зосереджується на дослідженні проблем правового захисту інтелектуальної власності винахідників та оформлення заявок на винаходи і проведення їхньої наукової експертизи; а патентна документація є лише однією із складових цієї науки. На підставі зазначеного можна зробити висновок щодо недоцільності штучного розширення структури документознавства за рахунок суміжних самодостатніх наук.

Викликає сумнів і доцільність виділення спеціального і часткового у структурі особливого документознавства. Адже книги, патенти, карти, які автор розглядає як об'єкти часткового документознавства, також входять до структури фондів бібліотек і органів науково-технічної інформації (НТІ). Враховуючи цей безперечний факт, уявляється доцільним за аналогією з більшістю наук виділяти у структурі документознавства загальну і спеціальні складові[11, c. 34-35].

Попри вказані зауваження, я поділяю основну ідею Н.Кушнаренко, яка переконливо доводить переваги широкого погляду на документознавство як науку, що має вивчати всі види документів. Принагідно відзначимо, що саме такий концептуальний погляд характерний для світового документознавства, або теорії документації, за термінологією фундатора нашої науки — Поля Отле.

Принципово інший концептуальний підхід розвиває професор С.Кулешов. Він поділяє документознавство на загальне і спеціальне. До проблематики першого вчений відносить дослідження загальнотеоретичних питань, що стосуються понятійних, функціональних, структурних, класифікаційних та інших ознак документа і його властивостей, та історії розвитку документів і документознавства. Основним напрямом спеціального документознавства вчений вважає управлінське документознавство, що досліджує широке коло проблем управління документацією у вузькому "архівно-діловодському" значенні цього поняття. Цей напрям фактично ототожнюється з діловодством, що з одного боку, не дозволяє належним чином зосередитись на безпосередньо управлінських аспектах документознавства, а з іншого, практично позбавляє діловодство права на розробку власної теорії.

Серед інших видів спеціального документознавства він пропонує виділити науково-технічне, картографічне, аудіовізуальне. В основу такої пропозиції, мабуть, покладено цілком очевидну самобутність указаних видів неопублікованих документів і яскраво виражену специфіку їхнього архівного зберігання. Проте для мене є незрозумілим сутність, змістовне наповнення і навіть доцільність формування, запропонованих авторитетним ученим, спеціальних документознавчих дисциплін, що базуються на дослідженні лише одного з видів неопублікованих документів. Не знайшов я переконливої відповіді на ці запитання і в його ґрунтовній монографії [12, c. 53-55].

Отже, за концепцією С.Кулешова, проблематика спеціального документознавства фактично звужена до вивчення неопублікованої документації, що с предметом архівної та діловодської діяльності. Таку точку зору Сергій Кулешов називає традиційною, посилаючись на публікації відомих російських учених-архівознавців, які фактично розглядали документознавство як допоміжну наукову і навчальну дисципліну в системі фахової підготовки архівістів. Відзначимо, що у світовій практиці традиційним є широкий погляд на документ і теорію документації, який належить Полю Отле і розвивається великою групою його послідовників, які брали активну участь у дослідженнях Міжнародної Федерації Інформації і Документації. До речі, сам професор С.Кулешов також тривалий час був прихильником широкого погляду на поняття документ. Це підтверджує і його відома монографія [10], в якій відображені основні результати докторської дисертації професора. Принагідно відзначу, що напрям дослідження, на якому сьогодні зосередився відомий вчений, має безперечне практичне значення і наукову перспективу. Проте ця проблематика є лише одним з важливих напрямів сучасного документознавства.

На підставі вказаного можливо зробити висновок щодо необхідності пошуку нових підходів до визначення і обґрунтування структури сучасного документознавства[10, c. 38].

1.2. Розгляд сучасних концепцій щодо структури документознавства

Центральним об'єктом документознавства, на нашу думку, є документ як основний змістовний елемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається з допомогою цих документів у просторі і часі. Проте на відміну від визначного російського вченого, професора Ю.Столярова, який вводить до наукового обігу поняття "енергетичний документ", без будь-яких формальних обмежень його наповнення і ознак, що, фактично, ставить знак рівності між інформацією і документом [6]; ми вважаємо перше з цих понять значно ширшим. На нашу думку, соціальна інформація стає документною лише у результаті специфічного виду людської діяльності — документування (фіксації інформації). Особливо принциповий характер це положення має при дослідженні співвідношення понять комп'ютерна (електронна) інформація та електронний документ. Визначальна роль інформаційної складової документа, на нашу думку, дає вагомі підстави вважати інформаціологію фундаментальною щодо документознавства наукою.

Запропонована нами структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов'язкових і достатніх елементів — матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості. При розробці структури ми врахували результати, одержані Г.Швецовою-Водкою, яка переконливо довела; що книга с одним з видів документа [13]. Це дозволяє, керуючись фундаментальним положенням системного підходу, щодо спільних властивостей системи в цілому та її підсистем і елементів, використовувати для розв'язання документознавчого завдання здобутків у царині визначення структури книгознавства. Відомо, що існує дві концепції щодо структури науки про книгу — книгознавство, як комплексна наука і як комплекс наук. Сутнісною відмінністю цих концепцій є рівень інтегративності наукових дисциплін, що входять до структури книгознавства [14].

Розглянемо детальніше запропоновану нами структуру документознавства. При її розробці автор виходив з того, що наявність у провідних учених принципово різних точок зору щодо такої стрижневої проблеми як структура цієї науки, відображає її сучасний стан і переконливо підтверджує невисокий рівень інтегративності її складових. Це дозволяє висловити думку, що сучасне документознавство доцільно розглядати як комплекс наукових дисциплін орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті; а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства. Важливою ознакою, за якою може формуватись самостійна документознавча наукова дисципліна є функціональна орієнтація на задоволення . специфічних потреб суспільства й особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуалізованого дослідження. Слід враховувати, що об'єднання окремих дисциплін у комплекс передбачає високий рівень їхньої автономності, можливість виходу з комплексу і включення до іншої системи наук [7, с 24]. Кожна з цих наукових дисциплін може формувати власний предмет і встановлювати зв'язки з науками, що не входять до структури документознавства. Проте знаходження різних дисциплін у єдиному комплексі зумовлює наявність спільних теоретико-методологічних засад, витоків та історії розвитку. Ці проблеми досліджуються інтегруючою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер — документологію. Відзначимо, що її здобутки мають вагоме значення як для документознавчих дисциплін, так і для споріднених і суміжних наук, що також вивчають документ, як одну із складових власного об'єкту (біб-ліотекознавства, бібліографознавства тощо)[17, c. 9-11].

Розглянемо сутність і зміст документології докладніше. Ця наукова дисципліна є найбільш дослідженою в сучасному документознавстві [ 1—4]. Наше бачення документології грунтується на широкому розумінні базового поняття "документ". Ця наукова дисципліна складається з теоретичної та історичної частин. У межах першої здійснюється комплексне дослідження документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства. Ключовими теоретичними проблемами сучасної документології є формування і розвиток категоріально-понятійного апарату науки; обґрунтування її структури, функцій, місця в. системі наук; розробка теоретико-методологічного інструментарію; формування системи знань про документ, його функції, структуру, ознаки і властивості; класифікація документів і проведення документознавчого та інформаційного аналізу виділених видів і типів документів. Збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства дозволяє включити до проблематики документознавчих досліджень: вивчення структури документних потреб суспільства і особистості; розробку і реалізацію систем і методів документного забезпечення основних категорій користувачів; особливості документної діяльності в різних соціальних сферах та інституціях, включаючи цикл документування, розповсюдження і використання документної інформації; розробку новітніх технологій реалізації документних процесів; аналіз закономірностей і сутнісних особливостей документної інфраструктури суспільства.

У межах історичної частини документології має здійснюватись комплексне дослідження історії документознавства і документа як центрального об'єкта цієї науки. Особливу увагу слід приділити проблемам періодизації та історико-документознавчій реконструкції виділених періодів та їхніх основних етапів. Важливим напрямом такої реконструкції є проведення моніторингу розвитку документознавчого знання в цілому і складових цієї науки зокрема. Перспективним є комплексне дослідження артефакту як джерела історико-культурної інформації, із залученням пізнавального потенціалу нагромадженого історичною наукою в цілому і спеціальними історичними дисциплінами зокрема.

Здобутки документології мають принципове значення для розвитку спеціальних документознавчих дисциплін. Сучасний етап розвитку документознавства характеризується становленням групи спеціальних наукових дисциплін — теорії документальних комунікацій; теорії документних потоків; документного фондознавства; електронного документознавства; управлінського документознавства; теорії та історії діловодства. Кожна з цих дисциплін ґрунтується на загальнодокументознавчій і власній системі знань; вивчає специфічні документоутворення, що входять до документної інфраструктури суспільства і (або) функціонально орієнтовані на задоволення конкретних інформаційних потреб суспільства та особистості. В цих наукових дисциплінах також є теоретична та історична частини. Вони узагальнюють досвід практичної діяльності з документного забезпечення реальних сфер життєдіяльності суспільства, та розробляють наукові рекомендації щодо її удосконалення. Відзначимо, що в процесі подальшої диференціації документознавчого знання виникає принципова можливість для розширення структури документознавства за рахунок формування нових спеціальних дисциплін. Одночасно окремі дисципліни в разі недостатнього впливу на них здобутків документології мають реальні можливості для виходу з документознавчого комплексу[18, c. 14-16].

Розглянемо предмет і проблематику досліджень спеціальних документознавчих дисциплін, їх роль у розвитку конкретних напрямів практичної діяльності в документній сфері, взаємозв’язки з документологією та іншими науками.

Теорія документальних комунікацій розвивається під впливом широкого кола наук: теорії соціальних комунікацій, інформаціології, наукознавства тощо. її предметом є функціонування і розвиток системи документальних комунікацій. Теоретичні дослідження в межах даної дисципліни мають охоплювати таке коло основних проблем: обґрунтування сутності, змісту, структури, функцій і основних напрямів трансформації системи документальних комунікацій; дослідження категоріально-понятійного апарату дисципліни; класифікація і комплексний аналіз документальних комунікацій; визначення спільних і специфічних ознак і властивостей друкованих і неопублікованих каналів документальних комунікацій; комплексне дослідження комунікаційного процесу та побудова і реалізація його моделей; дослідження основних процесів документальних комунікацій і обґрунтування спільного та особливого у їхній реалізації в бібліотеках, архівах, органах НТІ тощо.

Історична частина даної наукової дисципліни охоплює широке коло проблем дослідження витоків і генезису системи та окремих каналів документальних комунікацій на різних етапах розвитку суспільства.

Для теорії документальних комунікацій принципове значення мають здобутки документології в царині дослідження комунікаційної функції документа. В свою чергу, документологія одержує можливість використати здобутки спеціальної наукової дисципліни при дослідженні документної інфраструктури суспільства та у процесі вивчення комунікаційних властивостей окремих видів і типів документів. Відзначимо, що у разі недостатньої ефективності вказаних взаємозв'язків; спеціальна документознавча дисципліна може зайнятись пошуком тєоретико-методологічної бази у межах іншої науки — теорії соціальних комунікацій, яка активно розвивається і претендує, на нашу думку, без достатніх підстав, на статус узагальнюючої для великої групи наук, що вивчають комунікаційні процеси[3, c. 54-55].

Теорія документних потоків розвивається під відчутним впливом інформаціології, наукознавства, бібліографознавства. Предмет цієї наукової дисципліни — формування і наукове освоєння документних потоків. Серед основних її теоретичних проблем: обґрунтування сутності, властивостей структури і функцій документних потоків; їхня класифікація і комплексний аналіз виділених видів; визначення і обґрунтування загальних та специфічних закономірностей функціонування документних потоків; розробка і вдосконалення категоріально-понятійного апарату; системне дослідження світового, національних, галузевих потоків і проблемно-тематичних мікропотоків документів; проведення моніторингу документних потоків; визначення специфіки потоків неопублікованих документів і розробка теоретико-методичного інструментарію їхнього багатоаспектного аналізу; розробка і реалізація моделей документних потоків тощо.

Історична частина цієї дисципліни охоплює широке коло проблем періодизації та історико-документознавчої реконструкції основних етапів розвитку документних потоків; аналізу історії їхнього вивчення; впливу соціально-політичних процесів на зміст і структуру документних потоків; сутнісні особливості потоку і масивів історико-культурних документів.

Дослідження документних потоків характеризуються яскраво вираженою практичною спрямованістю. Зокрема, їхні ре-зультати дозволяють: розробити стратегію задоволення документно-інформаційних потреб суспільства та особистості; забезпечити високу якість формування документних фондів і баз даних; встановити сучасний стан і перспективи розвитку науки і техніки; визначити інформаційну цінність універсальних і галузевих джерел інформації; сформувати якісну номенклатуру справ організації, та розробити ефективну стратегію діяльності й розвитку служб документаційного забезпечення управління.

Документологія і теорія документних потоків взаємовпливають і взаємодоповнюють одна одну. Наприклад, знання про сутність, властивості і функції документного потоку суттєво поповнюють базові знання про окремі види документів і навпаки.

Документе фондознавство розвивається під впливом бібліотекознавства, архівознавства, інформаціології. Предмет цієї дисципліни — документі фонди як складова документної інфраструктури суспільства. В її межах вивчається широке коло теоретичних проблем: соціальне призначення, структура і функції документних фондів, принципи і теоретико-методичні засади формування, збереження і використання документних фондів, специфіка документних фондів бібліотек, архівів, музеїв, органів НТІ; сутність і значення історико-культурних фондів та особливості їхньої організації в бібліотеках і архівах; принципи і технологія організації електронних фондів документної інфраструктури суспільства; формування фондів неопублікованих документів службового призначення в організаціях.

Історична частина документного фондознавства досліджує становлення і розвиток цієї дисципліни; генезис документних фондів на різних історичних етапах; історико-культурні фонди як документну пам'ять людства; роль унікальних фондів архівів і бібліотек у духовному прогресі суспільства; історію бібліотечних і архівних зібрань і колекцій.

Наукові здобутки у царині документного фондознавства реалізуються у практиці формування і збереження фондів бібліотек, архівів, органів НТІ; сприяють консолідації зусиль цих інституцій у роботі з історико-культурними фондами як документною пам'ятю України.

Документологія впливає на документне фондознавство шляхом надання базових фундаментальних знань про документи, що об'єднуються у фонди. В свою чергу спеціальна дисципліна надає документології нові знання необхідні для дослідження документної інфраструктури суспільства.

Електронне документознавство розвивається під впливом інформатики, бібліотекознавства, архівознавства. Предмет цієї дисципліни — електронний документ як складова документної інфраструктури суспільства. Теоретичні дослідження в межах даної дисципліни охоплюють таке коло основних проблем: обґрунтування закономірностей функціонування електронних документів як сучасних і перспективних інформаційних ресурсів суспільства, та їхньої ролі в системі комунікацій; класифікація електронних документів і комплексне вивчення визначених видів і типів; аналіз сутнісних відмінностей, структури, функцій, ознак і властивостей електронних документів; вивчення електронних публікацій — монографій, підручників, журналів, як документної основи електронної бібліотеки; дослідження баз даних як специфічного виду документів; теоретико-методичні засади формування системи електронної документації, її класифікації і структуризації; організація електронного документування та обігу електронної документації; уніфікація і стандартизація та регламентація процесів створення, реєстрації обігу і зберігання електронної документації; теоретичні і організаційно-технологічні засади формування електронних архівів; управління процесами створення, збереження, розповсюдження і захисту електронних документів; розробка і реалізація Новітніх технологій у документній інфраструктурі суспільства; можливості мережі Internet у забезпеченні доступності електронних документів; правові проблеми забезпечення функціонування систем електронних публікацій і документації.

Історична частина електронного документознавства покликана досліджувати генезис носіїв інформації; історію розвитку електронних публікацій і документації; розробку критеріїв формування електронних історико-культурних фондів; співвідношення електронних і традиційних архівів.

Здобутки в царині електронного документознавства мають широкі можливості для практичної реалізації у архівах, бібліотеках, органах НТІ, комп’ютеризації процесів діловодства тощо. Враховуючи ці обставини і звичайно прискорення процесу інформатизації як магістральний напрям розвитку суспільства, можна зробити припущення щодо високої ймовірності входження електронного документознавства до складу документології[10, c. 74-76].

На управлінське документознавство суттєво впливають теорія менеджменту та інформаціологія. Її предмет — управлінський документ як база інформаційної підтримки теорії і практики менеджменту. Наукові розвідки у межах даної дисципліни мають охоплювати таке коло основних проблем: обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документній інфраструктурі суспільства; класифікація управлінських документів та комплексний аналіз визначених видів і типів; дослідження потреб суспільства і особистості в управлінських документах; структуру і зміст документної бази менеджменту; неопубліковану документацію службового характеру як результат управлінської діяльності; моніторинг потоків управлінської документації; формування і забезпечення доступності управлінських баз даних, створення і обігу електронної управлінської документації; розробка уніфікованих форм і систем управлінської документації; розвиток теоретико-методичних засад управлінського документування.

Історична частина дисципліни охоплює: генезис основних видів управлінських документів та створення і функціонування у суспільстві управлінської документації; особливості функціонування управлінської документації на різних історичних етапах; особливості управлінських історико-культурних документів тощо.

Управлінське документознавство суттєво впливає на практику менеджменту, науково-інформаційної, бібліотечно-бібліографічної, архівно-діловодської діяльності. Здобутки цієї дисципліни значно конкретизують напрацювання документології, що сприяє посиленню її практичної спрямованості.

Теорія та історія діловодства найдавніша із спеціальних історичних дисциплін, яка має безумовне право на організаційне оформлення і подальший розвиток. її предметом є теоретичні засади, історія і практика створення, обігу, збереження і використання неопублікованої документації службового призначення. В межах цієї наукової дисципліни, крім загальних, доцільно виділити дві групи теоретичних проблем. Перша присвячена науково-методичному забезпеченню діловодства на державному рівні; друга — на рівні конкретної організації. До основних загальнотеоретичних проблем діловодства відносяться: визначення ролі і місця діловодства у суспільстві і системі наукового знання; розробка теоретико-методологічних засад розвитку діловодства; обґрунтування закономірностей функціонування неопублікованої документації службового призначення та її місця в структурі документних потоків і масивів; вдосконалення понятійного апарату діловодства.

На загальнодержавному рівні слід досліджувати проблеми: формування державної політики у сфері діловодства та її законодавче і науково-методичне забезпечення; стандартизації діловодства; розвитку державної класифікації документації та розробка типологічної схеми службової документації; уніфікації діловодних процесів і форм службової документації; обґрунтування принципів і науково-методичних засад розробки номенклатури справ і проведення експертизи службової документації; теоретико-методичне забезпечення розвитку систем електронного діловодства; формування науково обґрунтованої інструктивно-нормативної бази розвитку діловодства.

На рівні конкретних організацій досліджуються проблеми: аналізу мікропотоків службової документації; класифікація масивів службової документації організації та удосконалення на цій основі номенклатури справ; теорії і методики документування, організації документообігу, контролю виконання документів, підготовки документів до зберігання і використання, забезпечення збереження документів, формування і забезпечення диференційованого доступу до електронних баз службової документації.

Історія діловодства охоплює проблеми її періодизації та дослідження виділених етапів; генезис основних типів і видів документації службового призначення; аналіз стану діловодства в цілому і документування зокрема на різних етапах розвитку суспільства тощо.

Інфраструктурний характер діловодства зумовлює її безперечне практичне значення для основних сфер життєдіяльності суспільства. Це дозволяє документології узагальнювати знання щодо значних масивів недостатньо досліджених масивів документної інфраструктури суспільства. У свою чергу діловодство є своєрідним експериментальним полігоном для прискорення практичного освоєння здобутків документології.

Запропонована нами структура документознавства є відкритою і може розвиватись у відповідності із збагаченням документознавчого знання і реальними потребами практики. Магістральним напрямом такого розвитку є посилення інтеграційних зв'язків між окремими дисциплінами комплексу. Цей процес має завершитись трансформацією документознавства в цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений метанауковий характер і широку сферу практичного застосування. Відповідно розглянуті нами дисципліни трансформуються у самостійні напрями науки[1, c. 37-40].

Розділ 2. Сучасні концепції науки про документознавство

За кордоном наука під назвою «документознавство» відома тільки в деяких східноєвропейських країнах, що наслідували форми організації науки в СРСР (наприклад, Болгарія). Відповідна галузь знань під назвою «управління документами» або «управління документацією» (records management) існує в англо-американській практиці. У Франції, Іспанії, Бельгії та ряді інших країн документаційна наука розглядається через призму інформатики, як її рудимент.

Слід також зважати на те, що на світовому рівні не існує єдиної назви для науки про документ, як і не існує загального поняття «документ», яке тлумачиться по-різному в історичних дисциплінах, діловодстві, бібліотечній та інформаційній науках. Серед розповсюджених назви: документація, документика, документологія, документографія тощо.

Для узагальнюючої науки про документ пропонувалося декілька варіантів її назв:

— інформаційно-комунікаційна наука (Н.Б. Зінов'єва);

— документаційно-інформаційна наука (Г.М. Щвецова-Водка);

— загальне документознавство (Ю.М. Столяров, Н.М. Кушнаренко, А.А. Соляник, К.Г.Мітяєв);

— документологія (В.М. Автократов, Б.І. Ілізаров, Ю.М. Столяров, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник).

Взагалі термін «знавство (ведення)» — притаманне найменуванням теоретичних наук, а «логос» як термін означає «цілісність», «єдність», «органічність» певної системи Документологія ( гр. logos — слово, наука, знання; лат. documen-tum — те, що вчить, є повчальним прикладом, доказом) в такому розрізі виступає як сукупність знань про документ[6, c. 4].

Особливістю документознавства, як зазначає професор Кушнаренко Н.М., є його двоякий характер. З одного боку його слід сприймати на сьогоднішній день як філософську абстракцію з глобальним узагальненням історичних та теоретичних аспектів, а з іншого — як систему знань, науку, що формується на сучасному етапі з виокремленням одиниць за спеціальними характеристиками. Філософська сутність документознавства мусить полягати в тому, що його майбутнє мислиться в існуванні, як самозаконної системи знань, яка визначається не стільки межами (кордонами) предмета, скільки підходом до неї. У межах загального документознавства повинні розв'язуватися питання, що стосуються характеристики не тільки всіх видів документів і систем документування, але й будь-яких систем документації й комплексів документів, характеристик систем документальних комунікацій технологій, сукупності розгляду всіх документознавчих проблем.

Наведемо деякі авторські бачення концепції, структури документної науки та її місце в системі наук спираючись на праці російських та вітчизняних науковців[9, c. 24].

2.1. Концепція проф. Ю.М. Столярова

Питання щодо необхідності утворення узагальнюючої науки про документ у всіх його проявах першим із сучасних фахівців порушив відомий російський учений-енциклопедист бібліотекознавець Ю.М. Столяров. Він визначив два основних методологічних підходи до теоретичного вирішення завдання про місце документознавства в системі наук.

Перший полягає у визнанні документознавства як збірної науки про документ, але при цьому її теоретико-методологічну частину назвати документологією.

Другий підхід базується на альтернативному рішенні: «збірну» науку назвати документологією, а в середині неї виділити дисципліни часткового (галузевого) документознавства, залишивши при цьому провідне місце для «класичного» (управлінського) документознавства.

Визначаючи місце документології у системі наук узагалі, проф. Ю. М. Столяров доводить, що вона за своєю суттю є наукою та дисципліною соціального (антропологічного) циклу. Ідеї вченого знайшли відображення в розробленій ним програмі курсу «Документологія», який викладається в Московському державному університеті культури та мистецтв і складається з двох основних розділів: «Теоретичні основи документології» і «Класифікації документа».

В своїх численних роботах проф. Ю.М.Столяров активно пропонує розвиток документології — як інтегральної науки про документ[12, c. 58].

2.2. Концепція проф. Н.Б. Зінов'євої

У наукових працях професора Краснодарського університету культури і мистецтв Н.Б.Зінов'євої документознавство визначається як фундаментальна і одночасно прикладна наукова дисципліна.

Фундаментальні дослідження в документознавстві, уважає автор, повинні бути спрямовані на вивчення сутності документування, еволюції форми, змісту та функцій документа в соціумі, дослідження соціокультурних та етнонаціональних, історичних особливостей документування, вивчення проблем сприйняття документа, пошук удосконалення семіотичних та семантичних засобів його вираження.

Прикладні дослідження в документознавстві, за Н.Б.Зінов'євою, стосуються питань класифікування документів, їх індексування та реферування, створення пошукового образу документа, дослідження організації документообігу; відбору документів та їх збереження. Схожість документознавчих концепцій книгознавства, фондознавства, бібліографознавства, науково-інформаційної діяльності та наук про управління обумовлює спорідненість й зв'язки документознавства з ними. Автор у своїх працях підкреслює, що документознавство становить «органічну єдність» із наукознавством, архівознавством, бібліотекознавством, інформатикою, патентознавством та справочинством, перетинаючись із ними.

На думку науковця, документознавство є «методологічною платформою» бібліографії й «включає до власної структури теоретичні розділи книгознавства», але відмежовується від книгознавства як самостійної галузі знання. З іншого боку, від документознавства, застерігає автор, повинні бути відокремлені як самостійні дисципліни патентознавство та технологія документаційного забезпечення управління.

Як зазначає проф. Н.Б.Зінов'єва, документознавство має досить складні взаємозв’язки з історичними науками, оскільки історичні документи є об’єктами дослідження таких дисциплін, як історіографія, текстологія, палеографія, сфрагістика та археографія. Суміжними з документознавством автор вважає комплекс природничих дисциплін, що досліджують проблеми із збереженості документів[18, c. 23-25].

2.3. Концепція проф. А. М. Сокової

Особливе місце серед досліджень теоретичних основ документознавства належить працям професора А. М. Сокової. Так, в публікації, де аналізується еволюція уявлень щодо змісту документознавства як наукової дисципліни, автор робить висновок, що її об'єктом є «всі види, жанри і форми документів». Однак більш конкретний його зміст — це функціонуюча документація.

Заслуговує на увагу також сформульоване автором положення, що на різних історичних періодах актуалізується вивчення документознавством різних видів і форм документації. Скажімо, у 1970-і роки, виконуючи соціальне замовлення суспільства, документознавство формувалось як теорія документаційного забезпечення управління, а в 1980-і pp. у зв'язку з інформатизацією суспільного життя — все більше центр досліджень переміщується на машиночитані документи.

Предмет і одночасно головне завдання, на думку проф. А.М.Сокової, полягає у забезпеченні якості документів в момент їхнього створення і ефективного їх функціонування як в оперативному, так і в архівному середовищі.

Предметом кожного напряму спеціального документознавства, зазначає проф. А.М.Сокова, можуть уважатися еволюція та сучасний стан характеристик документів, у тому числі в питаннях їхнього створення та функціонування як динамічних об'єктів. Під функціонуванням тут розуміється весь комплекс процесів, пов'язаних як із використанням, так і з спрямованими на нього процесами оброблення (науково-технічного опрацювання), зберігання, аналізу змісту для виконання інформаційного запиту, організації обігу (виконання, пересилання) тощо.

Дослідження характеристик документа в спеціальному документознавстві в автора збігається з предметом загального документознавства, оскільки тут також вивчаються його характеристики, форми, зміст, функції тощо. Але специфічність предмета кожного напряму спеціального документознавства полягає в особливості його об'єкта — управлінська, науково-технічна чи картографічна документація тощо. Результати цих досліджень повинні включатися як складові до загальної теорії документа.

Таким же чином до загальної історії документа долучаються й здобутки в галузі вивчення еволюції окремих видів документів. Складовими предмета документознавства є теорія та історія видів документів, які відбивають у цілому його структуру. Третьою складовою, за влучним визначенням А.М.Сокової, повинна стати прикладна частина предмета документознавства, що розглядає зазначені вище характеристики документа в контексті процесів їхнього створення і функціонування. Ця складова вже безпосередньо пов'язана з розробленням методів управління документацією, однак на базі перших двох складових[9, c. 37-38].

2.5. Концепція проф. Н.М. Кушнаренко

Свій погляд на структуру документознавства висловила послідовник ідей Ю.М.Столярова проф. Н.М.Кушнаренко, поділяючи його на загальне та особливе документознавство.

Загальне, на її думку, складається з трьох розділів: теорії документа, історії документа та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа вона подала синонімічну назву — «документологія».

Особливе документознавство, на думку дослідниці, ділиться на спеціальне та часткове документознавство. До спеціального вона віднесла дисципліни, що вивчають особливості документів і є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, а також фондознавство, каталогознавство, вчення про збереження документів, діловодство.

Предметом спеціального документознавства, зазначає автор, може бути вивчення специфіки різних процесів документально-комунікаційної діяльності (документування, справочинство, фондознавство тощо).

Предметом часткового документознавства є окремі види та різновиди документа. Звідси, на думку автора, документознавчими дисциплінами можуть бути представлені книгознавство, патентознавство, кінознавство, картознавство, галузеве документознавство тощо[16, c. 24-25].

2.6. Концепція проф. С.Г. Кулешова

Структуру документознавства детально розглянув проф. С.Г.Кулешов. На його думку, документознавство поділяється на загальне і спеціальне. Загальне документознавство проф. С.Г.Кулешов визначає як «метанаукову надбудову для всіх наук документально-комунікаційного циклу, …воно складається не з наукових дисциплін, а з таких розділів, як «Концепції документа», «Функції документа», «Основні етапи розвитку документа», «Загальні проблеми створення, зберігання та функціонування документа».

За висловом С.Г. Кулешова, загальне документознавство можна називати документологією, галуззю науки, що розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми теорії функціонування, практики створення і роботи з документами.

Теорія документа, уважає вчений, включає передусім напрями, що стосуються функціонального аналізу документів, вивчення їхньої характеристики як речових виробів та зафіксованої в них інформації, класифікації й типології документів.

Об'єктом дослідження, відповідних напрямів спеціального документознавства є специфічні функції окремих видів документів. Найбільш розвиненим, «єдиним на сьогодні конституйованим напрямком спеціального документознавства» проф. С.Г.Кулешов визнає управлінське документознавство, що сформувалося з теорії і практики справочинства.

Місце загального й спеціального документознавства серед інших наукових дисциплін характеризується проф. С.Г.Кулешовим як їх «зв'язки» з рядом наук. Для загального документознавства це науки документально-комунікаційного циклу; семіотика, інформологія, мовознавство, інформатика, філософія, культурологія, соціологія, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія.

Для спеціального документознавства це архівознавство, мовознавство, теорія і практика менеджменту, правознавство, історичне джерелознавство, технологія справочинства, інформатика, інформологія, теорія комунікацій, теорія науково-інформаційної діяльності, історія справочинства, дипломатика, неодипломатика, філігранологія, сфрагістика, палеографія, кодикологія.

По відношенню до інших галузей знань, які спеціалізуються на дослідженнях документів і розрізняються за ознаками змісту, зовнішньої форми, номіналів та жанрів, уважає проф. С.Г.Кулешов, їх об'єднання «навряд чи можливе».

Як підсумок, можна зауважити, що документознавство належить до різних циклів наук. Такий висновок професор С.Г.Кулешов робить стосовно управлінського документознавства й уважає цілком правомірним щодо документознавства. Стосовно документології проф. С.Г.Кулешов погоджується з її виокремленням у межах комплексної наукової дисципліни, з позначенням нею загальнотеоретичного розділу[9, 10].

2.7. Концепція проф. М.С. Слободяника

Заслуговує на увагу концепція структури документознавства, запропонована українським вченим проф. М.С.Слободяником. На його думку, документознавство — це «комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті, а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства».

У складі документознавства проф. М.С.Слободяник виділяє інтегруючу наукову дисципліну документологію, що складається з таких частин: теорія документознавства, документа й документної інфраструктури суспільства; історія документознавства й документа. До теоретичної частини, уважає вчений, належить проблема класифікації документів та аналізу виділених видів і типів документів.

Інші документознавчі дисципліни проф. М.С.Слободяник називає спеціальними: теорія документальних комунікацій, теорія документних потоків, документне фондознавство, електронне документознавство, управлінське документознавство, теорія та історія діловодства. Одна частина цих дисциплін сформована ним відповідно до проблем, що вивчаються; друга частина — за видами документів.

«Важливою ознакою, за якою може формуватися самостійна документознавча наукова дисципліна, зазначає вчений, є її функціональна орієнтація на задоволення специфічних потреб суспільства й особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуального дослідження». Суттєвими якостями, що можуть забезпечити документам високий рівень їх автономності й можливість виходу з кризи, є спроможність «формувати власний предмет і встановлювати зв'язки з науками, що не входять у структуру документознавства». Зазначені властивості не являються підставою включення документів у єдиний комплекс.

Науковець чітко визначає «фундаментальну щодо документознавства науку» — інформаціологію. Документологію він характеризує як фундаментальну наукову й навчальну дисципліну, яка суттєво відрізняється від традиційного документознавства. М.С.Слободяник уважає її «інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер» і відмічає «збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства», що дозволяє вивчати «особливості документної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях».

Основним результатом документознавчих розвідок, як уважає проф. М.С.Слободяник, повинні стати нові знання з історії та теорії документа й документоутворень. Це дасть можливість віднесення загальної теорії документа як до історичних, так і до інформаційних (соціально-комунікаційних) наук[2, c. 67-69].

2.8. Концепція проф. Г.М. Швецової-Водки

Проф. Г.М.Швецова-Водка репрезентує власний погляд на місце документознавства в системі наук та його структуру, запропонувавши йти не від внутрішньої структури документознавства, а від його місця серед суміжних галузей знання.

Документознавство, на думку дослідниці, відноситься до наук ноокомунікологічних та інформологічних. «Увесь комплекс дисциплін, що досліджують інформацію, можна об'єднати назвою «інформологія» (дослівно: наука про інформацію) — уважає автор.

Далі цей комплекс поділяється автором на такі частини, як теорія інформації, інформатика соціальна й інформатика прикладна чи комп'ютерна наука. Інформатика соціальна дорівнюється теорії соціальних комунікацій і може бути інакше названа ноокомунікологією. У межах останньої можна виділити, уважає автор, теорію соціальної інформації й документологію як комплекс наук про документ, що розглядається як засіб передачі соціальної інформації.

Особливе місце повинна посідати наукова інформатика (наука про науково-інформаційну діяльність), яка належить до комплексу наук ноокомунікології (соціальної інформатики), але не є повністю відокремленою від документології, частково перетинається з нею, зазначає автор.

У межах документології проф. Г.М.Швецова-Водка виділяє такі комплексні науки, як теорія журналістики (наука про підготовку інформації), документознавство (наука про підготовку документа), архівознавство (наука про архівну справу), бібліологія або книгознавство (наука про книжкову справу). Документознавство розглядається автором як одна з документологічних наук, об'єктом якої є документ як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства, а предметом — визначення видів і властивостей документа, закономірностей його створення та функціонування в суспільстві[17, c. 9-11].

Висновки

У порівнянні з більшістю наукових дисциплін, документознавство — наука нова, започаткована на межі багатьох інших в XX столітті в Європі. "Документаційна наука", "книго-архівознавство", "документологія", "дипломатика", "справочинство" — це неповний перелік назв цієї наукової дисципліни, який характеризує пошук власного об'єкта і предмета дослідження. 60-ті роки XX століття характеризуються пильною увагою спеціалістів різних галузей до такого об'єкта як інформація, що призвело до чіткого розмежування двох наукових напрямів—документознавства і документалістики.

Документалістика розглядається як прикладна галузь кібернетики, об'єктом якої є оптимізація управління документними системами різних типів, а предметом — інформаційно-кібернетичний процес, що виражається у вивченні структури і властивостей машиночитних документів, методи і засоби автоматизованого опрацювання, збереження, пошуку і використання документних повідомлень, документні потоки, масиви, можливості їхньої оптимізації в багатоканальних автоматизованих документних системах. Означена суть закріплена в ДСТУ 2392—94.

Документознавство як наукова дисципліна, розглядаючи інформацію як семантичний базовий елемент документа, зосереджує увагу на таких аспектах аналізу інформаційних процесів: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному.

Сучасна наука широко й успішно використовує загальнонаукові методологічні підходи: системний, діяльнісний, функціональний, вірогіднісно-статистичний тощо. Особливість цих підходів виражається в тому, що вони базуються на деякій, досить широкій за обсягом, загальнонауковій категорії, наприклад, "система", "функція", "можливість", "діяльність", яка слугує для побудови теорій, що пояснюють явища, які ми спостерігаємо. Методологічний підхід — це спосіб вивчення реальної дійсності через призму певної загальнонаукової категорії; до методологічних підходів відносять і інформаційний підхід, що ґрунтується на категорії "інформація", який є базовим для наукової дисципліни "Документознавство".

Розуміння інформації здійснюється через ствердження єдності інформації та інформаційного підходу, яке виражається в тому, що інформація є результатом інформаційного підходу до пізнання реальної дійсності, і навпаки, інформаційний підхід неможливий без оперуванням поняттям інформації. Первинним у цій єдності є інформаційний підхід, тобто методологічний засіб вивчення об'єктивного світу, а інформація — базове поняття означеного підходу, конкретний зміст якого не задано апріорі, а варіюється у залежності від поставленого пізнавального завдання. Межі варіювання змісту поняття "інформація" досить широкі, але не безмежні, бо інформаційний підхід застосовується не до будь-яких явищ, а лише до процесів відображення. Тільки у відображенні — взаємодії або у самовідображенні (різноманітності) об'єктів убачаються ті явища (властивості, відношення), які в тій або іншій концепції називаються інформацією. Таким чином, інформація — не об'єкт вивчення, до якого застосовують інформаційний підхід, а поняття, через яке цей підхід реалізується. В усіх випадках поняття інформації використовують для опису і пояснення явищ відображення. Отже, інформація — це категорія інформаційного підходу, що розкриває спосіб (форму) руху образів в часі і просторі.

Документознавство (як самостійна наукова дисципліна) і документалістика (як прикладний напрям кібернетики) розвиваються паралельно, вирішуючи свої завдання, маючи власні об'єкти і предмети дослідження, проблеми розвитку.

Список використаної літератури

1. АвтократовВ.Н., БанасюкевичВ.Д., Сокова А.Н. Основные направления развития документоведения // Теоретические проблемы документоведения: Тез.докл. и сообщений к теор. семинару (март 1975г.) / ВНИИДАД. — М., 1975. — С.35-56.

2. Беловицкая А.А. Общее книговедение: Учеб. пособие. — М.: Книга, 1987. — 256 с.

3. Бібліотекознавство: Теорія, історія, організація діяльності бібліотек: Підруч. для бібл. ф-тів ін-тів культури та училищ культури / За ред. М.С.Слободяника, В.О.Ільганаєвої. — X.: Основа, 1993 —176 с.

4. Документоведение: Программа для студентов по специализации «Информатизация документально-коммуникационных систем» / Моск. гос. техн. ун-т им.Н.Э.Баумана. — М., 1992. — 7 с.

5. Документоведение: Программа курса для экстернатного факультета / Моск. гос. историко-архивн. ин-т. — М., 1992. — 15с.

6. Документознавство: Програма курсу для інституту культури зі спеціальності «Бібліотекознавство та бібліографія»/Рівн. держ.ін-т культури. — Рівне, 1997. — 14 с.

7. ДубровінаЛ. Кодикологія та кодикографія української рукописної книги. — К., 1992. — 262 с.

8. Илюшенко М.П. К понятию «документ» (эволюция термина и предмет документоведения) // Сов.архивы. — 1986. — №1. — С.26-31.

9. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: Поняття, типологія, історія типологічної схеми. —К., 1995. — 191 с

10. Кулешов С. Документознавство: Історія. Теоретичні основи. / УДНДІАСД, ДАККГМ. — К„ 2000. — 162 с

11. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учеб. для студентов ин-тов культуры / Харьк. гос. ин-т культуры. — Харьков, 1997. — 384 с.

12. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник для студентов вузов культуры. — 4-е изд., переработ, и доп. — К.: Знания, 2002. — 459 с.

13. Швецова-Водка Г. Н. Книга и документ: соотношение понятий // Книга: Исслед. и материалы /Рос.кн.палата. — М.: Терра, 1994. — Сб.68. — С.19-37.

14. Швецова-Водка Г.Н. Функциональная сущность и свойства книги // Книга: Исслед. и материалы / Рос. кн.палата. — М.: Терра, 1995. — Сб.71. — С.69-96.

15. Швецова-Водка Г.М. Документ і книга в системі соціальних комунікацій. — Рівне, 2001. — 438 с

16. Швецова-ВодкаГ. Перший підручник з документознавства: (Рец. на кн.: Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учеб. для студентов ин-тов культуры / Харьк. гос. ин-т культуры. — Харьков, 1997. — 384 с. // Вісн.Кн. палати. — 1998. — №2. — С.24-25.

17. Швецова-ВодкаГ. Про обсяг поняття «книга» в документо-знавстві // Бібл. вісн. — 1998. — № 4. — С.9-11.

18. Швецова-ВодкаГ.М. Типологія документа: Навч.посібник для студентів ін-тів культури / Рівн.держ. ін-т культури. — К.: Кн.палата України, 1998. — 80с.