1. Дослідити значення і походження імені та прізвища – Наталія Чикало (походження (словарі), звідки пішло).

2. Дослідити значення наукових топонімів (назви районів; назви вулиць).

Список використаної літератури.

1. Дослідити значення і походження імені та прізвища – Наталія Чикало (походження (словарі), звідки пішло)

Наталія. Жіноче ім'я, що в перекладі з латинської мови перекладається як природна (рідна). Ім'я Наталка походить, на думку вчених, від латинського слова «Наталіс», що означає «належний до дня народження, народжений». Інші переконують, що слово «Наталія» з латинської перекладається як «рідна».

Наталія, Ната, Наталка, Наталя, Наташа, Тала, Таля; — р. болг. Наталия, бр. Наталля, Наталка, п. Natalia, ч; Natalie, слц. Natalia, схв. Натали] а,слн. Natalijа, стсл. Наталии; — через церковнослов'янське і грецьке посередництво (сгр. NaraXia) запозичено з латинської мови; лат. Nataliaє жіночою формою до чоловічого імені Natalis(букв, «рідний, пов'язаний з народженням»), мотивованого зв'язком з виразом diesnatalis«день народження; Різдво» і пов'язаного з natus«народжений» (ст. gnatus), nascor(< gnascor) «народжуюсь», gigno«народжую», спорідненими з гр. уіууО|іш «виникаю», дінд. janati«народжує», jatah«народжений».

Чичикало. Сучасне прізвище, як і повне офіційне найменування людини, що складається з імені, імені по батькові та прізвища,— явище нового часу. У минулі віки єдиних, введених державою норм ідентифікації особи не існувало і в адміністративно-юридичній практиці для позначення людини використовували різноманітні мовні засоби. Вживались одночленні наймення, виражені індивідуальним ім'ям, патронімом або відтопонімічною назвою.

Типові українські прізвища мають такі суфікси:

— ло : Чичикало.

Чича — кукурудзяна горілка південноамериканських індіанців.

Чичка – квітка.

Чич – погане болотяне сіно.

2. Дослідити значення наукових топонімів (назви районів; назви вулиць)

Для вивчення історії будь-якого народу, умов його життя, географічного середовища, розвитку і специфіки його мови велике значення має дослідження і вивчення географічних назв. Географічні назви, їх походження та історія формування цікавили людей з давніх-давен. Особливо багато „топоніміки” у літопису „Повість минулих літ” та інших літописних зведеннях. Першими топонімами ставали звичайні загальні слова: вода, гора, ліс і т.д. Пізніше, коли люди почали освоювати значні простори, на яких були гори, ліси тощо, вони потребували різноманітності назв таких об’єктів. Для цього використовували певні означення, що характеризували ці об’єкти за кольором, величиною, формою. Оточена могутніми, грізними й незрозумілими силами природи, залежна від них залякана, людина часто бачила в них живих надприродних істот. При цьому „оживало” не тільки сонце, місяць, дощ, а й звичайні географічні назви – ріки, болота, гори та ін. Ще частіше ці об’єкти населялися всілякими духами, русалками, лісовиками. І все це знаходило своє відбиття у назвах.

Часом місцеві назви є дуже давніми за походженням, про що свідчать їх стародавні мовні особливості. Разом з тим, багато є назв запозичених. І це звичайно зрозуміло, коли згадати, що територія сучасної України довгий час знаходилася на шляху зі сходу на захід, із глибини Азії в Західну Європу. Але іншомовні назви посідають тут порівняно незначне місце. Система географічних назв України невпинно поповнюється суто українськими утвореннями, основу яких становлять як загальні слова різного значення, так і різноманітні власні найменування.

Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження – означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо [1]. Ця особливість географічних назв використовується в історичних та географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлення зниклих ареалів рослин чи тварин. Але щоб одержати таку поглиблену інформацію, потрібно досліджувати їх сукупність, сформовану під впливом характерних географічних або історичних умов.

Будь-яка географічна назва (ойконім, оронім, гідронім тощо) зберігає у собі певний зміст. Вони відображають природні особливості місцевості, її поверхню, рослинний і тваринний світ, корисні копалини та ін. Але, звичайно, не лише географічне середовище визначає характер місцевих назв: їх форму і зміст завжди зумовлюють суспільно-історичні чинники. Так про одну і ту саму річку можна сказати, що вона й швидка, і прозора, і кам’яниста, і порожиста, лісова й рибна, солона й нафтова тощо. І якщо ту чи іншу особливість вибрано за назву, то це означає, що називач перебував на такому рівні свого розвитку, коли ця ознака була для нього важливою, головною; інші ж були вже або ще другорядними [7].

Вивчення топоніміки має не лише пізнавальний характер [8]. Вони можуть сприяти пошукам забутих об’єктів геолого-промислового, політико-економічного, історико-археологічного та іншого значення, і навіть допомогти відкрити поклади корисних копалин. Географічні назви можуть також свідчити про зміну природних умов даної місцевості.

На численних прикладах дослідження територій переконуємося, наскільки географічні назви пов’язані з особливостями місцевості, відображають її характер, при тому не лише у фізичному, а й економіко-географічному плані. Цю закономірність В.Никонов сформував так: топоніміка відображає не лише географічне середовище, а й ставлення суспільства до нього. Людина відзначає в середовищі насамперед ті аспекти, які на цей час найважливіші для неї, для її діяльності та існування.

Але дослідники не можуть завжди пояснити значення певного топоніма, особливо того, що виникає на ґрунті мови давніх народів. Іноді пам’ять про них зберігається лише в географічних назвах, що перетворилися на загадкові тексти-символи. Розшифрування таких найменувань безсумнівно має наукову цінність для ряду наук, розкриває стан природних ландшафтів та взаємодію людини і природи. Зокрема, немало гуманітарних наук (історія, археологія, народознавство тощо) та природничих (географія, геологія, біологія, екологія) звертаються у наукових пошуках до топоніміки.

Досить тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками: ономастикою – наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією – наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.

У мовознавстві географічні назви нерідко служать єдиним свідченням давно зниклих мов, а в інших випадках, складаючи частину мовного багатства народу, дозволяють виявити важливі факти історичної фонетики, граматики, словотворення [3].

Лінгвістичні дослідження топонімів проходять з урахуванням історичного розвитку мови, виділенням давніх тополексик, здійсненням етимологічного аналізу, встановленням зв’язку з конкретними мовами, виявленням мовних та діалектологічних ареалів тощо. Ці завдання може вирішити лише лінгвістична наука, без досліджень якої представники інших країн не змогли б використовувати топоніміку для розв’язання власних наукових проблем.

Сучасні топонімічні дослідження обов’язково базуються на даних археології, історії, географії, палеонтології, без яких топоніміка не мала б необхідного наукового підґрунтя.

Географічні назви виконують адресну функцію щодо конкретних географічних об’єктів, а закладена в них інформація містить відомості про форму, величину, властивості цих об’єктів та їх значення в житті людини. Цим топоніміка дуже важлива для історичної географії та інших географічних дисциплін, з точки зору яких вона давно вже є джерелом наукової інформації та допоміжною географічною дисципліною [4]. Топоніміка, спираючись на закони мови, тісно пов’язана з природою, населенням і господарством території, та в широкому розумінні є розділом географічної науки.

Отже, топоніміка – наукова дисципліна, яка поруч із вивченням власне географічних назв (топонімів), їх смислового значення, походження, функціонування, вивчає природні та соціальні умови минулого, за яких вони виникли.

Народ, помічаючи одиничне, індивідуальне серед масового й типового, дає назву географічному об’єктові за найхарактернішою ознакою, яка виділяє його серед інших подібних об’єктів [3]. Поява топонімів зумовлювалася необхідністю розрізняти географічні об’єкти в процесі трудової діяльності людей та з метою орієнтації щодо них. Таким чином, топонім – це соціальне явище, яке не просто відображає властивості об’єкта, а подає їх крізь призму людського уявлення про даний об’єкт, розкриваючи реалії колишньої матеріальної і духовної культури населення. Топонімія являє собою систему понять, які формувалися протягом певного історичного часу. Цими географічними назвами може скористатися як географ, так і історик у своїх дослідженнях. Але при цьому необхідно враховувати закономірності, які наявні на даній території, інакше це приведе до хибних висновків. Тому, щоб не допустити цих помилок, необхідно досліджувати цілу систему топонімії даної місцевості, використовуючи формантний і статистичний аналіз, враховуючи трансформації назв, вплив на топонімію соціальних та природних умов, вивчення особливостей заселення та освоєння території тощо. Географічні і топографічні особливості будь-якої території тісно пов’язані між собою і утворюють спільні природно-топонімічні системи.

Предметом дослідження топоніміки є закономірності виникнення, формування і розвитку як окремих географічних назв, так і топонімічних систем (ландшафтів). Під топонімічним ландшафтом розуміють закономірно складену на даній території систему назв форм рельєфу, населених пунктів, водних об’єктів тощо. Дослідження топонімічного ландшафту не виключає вивчення окремо взятої назви, але вимагає врахування цих зв’язків, у яких перебуває кожна назва як складовий елемент природно-топонімічної системи.

Урбаноніми як одиниці, що вживаються в мовній практиці для позначення внутрішньоміських об’єктів, є такими, що з’являються й існують лише з появою та існуванням відповідних поселень. Це окремий клас власних назв, який не позначається на картах, тобто являє собою назви мікроодиниць, що належать саме внутрішньоміським об’єктам. Вони свідомо створюються людиною з метою виконання певних функцій: 1) номінативної — функції називання об’єкта (постійна) (вулиця Аджамська, провулок Бобринецький); 2) інформативної — назва несе в своєму змісті певну інформацію про об’єкт (площа Богдана Хмельницького, провулок Крутий, провулок Скелястий); 3) естетичної — підкреслюється мовна привабливість назви, її вишуканість та оригінальність, що досягається за допомогою різних критеріїв, наприклад, відповідність моді), як-от: провулок Конний, вулиця 8-го Березня; особливостям ландшафту, як-от: вулиця Набережна, вулиця Лісопаркова, вулиця Острівська тощо; 4) ідеологічної — назва відбиває те чи інше поняття пануючої в суспільстві політичної ідеології, як-от: площа Дружби Народів, провулок Комінтерна, вулиця Миру. Назви таких об’єктів дуже часто змінюються, тому що на їх виникнення і формування впливає коло різних факторів: 1) політичний, суть якого полягає в залежності назв вулиць від суспільно-політичних умов, зокрема в “привлечении полезных иностранцев, старообрядцев” [див. Тимофєєнко, 84; с. 198]. Тут варто зазначити, що останнім часом цей фактор діє як засіб для популяризації ідеології другої пол. XX — поч. XXI століття, наприклад: проспект Винниченка, вулиця Богдана Хмельницького; 2) соціальний — на формування назв впливає існування тих соціальних прошарків людей, які проживають (чи проживали) в місті, наприклад: улица Купеческая, улица Кузнецкая, вулиця Червонозорівська; 3) економічний — з розвитком економіки зростає потреба в новій робочій силі та розширенні території міста для розгортання виробництва, а під впливом цього з’являються відповідні назви, наприклад: вулиця Заводська, вулиця Залізнична, провулок Колгоспний; 4) часовий — впливає на формування назв постійно — вони виникають під час створення міста, існують протягом певного проміжку часу, інколи замінюючись іншою назвою, більш сучасною, як-от: улица Пашутинская — вулиця Пашутіна — вулиця Компанійця — вулиця Пашутіна, улица Дворцовая — вулиця Леніна; 5) історичний — хід історичних подій може кардинально змінювати склад власних назв міста: улица Уфимская — вулиця Євгена Маланюка, площа Декабристів — площа Б. Хмельницького; 6) культурний — рівень культурного розвитку населення міста також впливає на розвиток урбанонімікону (вулиця “Народного слова”, вулиця Фісановича, вулиця Олени Журливої, вулиця Валерія Гончаренка1); 7) релігійний — багато назв об’єктів мають сакральну семантику, завдячуючи існуванню в містах релігійно-культових споруд (храмів, костьолів, синагог), але зараз він не є дієвим; лише зрідка можна зустріти в місті вулицю, що носить назву церкви (превалює християнський струмінь (вулиця Преображенська, вулиця Успенська); 8) фізико-географічний — назви об’єктів виникають під впливом природного фактору: форми ландшафту, існування водоймищ, інших природних явищ. Наприклад, вулиця Верхня Прирічна, улица Московская-Перспективная. “Размещая города на берегах рек или морей, проектировщики учитьівали водные акватории как важнейший градоформирующий фактор” — пише Тимофєєнко В. І. Назва об’єкта також може містити вказівку на його довжину чи розташування по відношенню до іншого об’єкта; 9) етнографічний — назва об’єкта залежить від національної належності людей, які проживають чи проживали тут: провулок Український, провулок Арнаутівський. Всі перелічені фактори є екстралінгвальними. До внутрішньомовних слід залучити фактор впливу однієї мови на іншу, внаслідок чого порушується нормальний розвиток назв. Так, завдяки білінгвізму кожен урбанонімікон міст колишнього СРСР мав у своєму складі національні і російські назви, які згодом, з отриманням країнами незалежності, перекладалися рідними мовами, хоча залишилася колишня ідеологічна семантика. Взагалі, назви об’єктів, що досліджуються, повинні відповідати певним історичним, естетичним та етнографічним і культурним критеріям, відображати культурний і духовний розвиток нації, частина якої проживає в тому чи іншому місті, підкреслювати оригінальність населених пунктів.

У зв’язку з тим, що країна може перебувати під впливом певної політичної ідеології, урбанонімікон міст може набувати глобального ідеологічного забарвлення. Тоді такі об’єкти починають отримувати ідеологічні назви певної партії, її символіки, прізвищ її діячів тощо. Такі назви стають стереотипними й існують доти, доки існує такий пануючий режим. Це можна спостерігати на прикладі урбанонімікону міст, що входили до країн з соціалістичним режимом. Наприклад, провулок Червонозорівський, вулиця Червоносільська.

До певної міри стандартною слід вважати групу назв, що вживаються на позначення особливостей місцевості, в якій розташоване місто, чи розташування того чи іншого об’єкта по відношенню до іншого, а також назви відантропонімні та відтопонімні (деякі випадки). Наприклад, вулиця Криничувата, вулиця Колодязьна, провулок Степовий; вулиця Шевченка, вулиця Пушкіна. Такі назви існують у кожному населеному пункті країни, і про них буде йтися мова в основній частині роботи.

Варто зазначити, що аналізовані годоніми та агороніми формально належать до різних частин мови і представляють, головним чином, субстантивовані прикметники та іменники, що завжди знаходяться у родовому відмінку однини (ґенітивний тип) і є формою singularia tantum. Наприклад, вулиця Миру, вулиця Жовтневої революції, вулиця Енергетиків, вулиця Ентузіастів. Також такі назви представлені прикметниками в називному відмінку однини. Наприклад, вулиця Світлогорська, тупик Бериславський, провулок Косий В’їзд, вулиця Озерна Балка. Іноді деякі назви вживаються разом з нумеративом з метою вказівки на порядок розташування однакових онімів. Наприклад, вулиця Лінія 1-а — 10-а, улица Таврическая 1 -ая — 8-ая, вулиця Світлогорська 1-а — 2-а. Багатокомпонентні назви мають змішану частиномовну належність (прикметник з іменником, як-от: вулиця Кавказька Площа, іменник + сполучник + іменник, як-от: вулиця Сакко і Ванцетті тощо).

Згідно з існуючою класифікацією словотворчих способів проаналізовано й фактичний матеріал нашого дослідження. Всі назви укладаються в наступну систему способів словотворення: 1) суфіксальний (улица Пашутинская, провулок Український); 2) префіксально-суфіксальний (вулиця Прирічна); 3) зрощення (вулиця Світлогорська); 4) абревіація (вулиця Комінтерна); 5) лексико-семантичний.2 Як зазначає Карпенко Ю.О., “лексико-семантичний спосіб словотвору… закономірний, повноцінний і досить поширений шлях поновлення лексичного складу мови” і в основі нього лежить поява так званої мезонімії, — перехідного типу відношень між полісемією та омонімією. Такий спосіб є одним із активних джерел поповнення лексичного запасу мови. За допомогою нього також утворюється шар урбанонімії. Тому згадана вище думка мовознавця є дуже цінною. „Будучи поширеним способом словотвору, — пише він, — мезонімізація особливо помітна в сфері ономастики.” Тут необхідно вказати на конкретні різновиди мезонімізації, що характерні для годонімів: 1) трансонімізація — це такий різновид лексико-семантичного способу словотвору, при якому відбувається перехід власної назви у власну назву (вулиця Гоголя); 2) онімізація — це такий різновид лексико-семантичного способу словотвору, при якому відбувається перехід загальної назви у власну назву (проспект Правди).

Залежно від структури всі урбаноніми можна розподілити на кілька груп:

1) однокомпонентні (одночленні) назви, що в своїй структурі містять лише одне слово і є найбільшою групою за кількістю одиниць. Це група найрізноманітнішої лексики, наприклад, провулок Колгоспний;

2) двокомпонентні (двочленні) назви складаються з двох слів. Це антропоурбаноніми з одним або двома ініціалами біля прізвища видатної людини, або її повне ім’я та прізвище чи псевдонім, що вживаються з метою меморіалізації особи (вулиця Михайла Салтикова-Щедріна). Сюди ж належать назви з нумеративами для розрізнення ідентичних лексичних основ, — такі назви містять в своїй структурі порядковий числівник, що знаходиться у пре- чи постпозиції по відношенню до урбанооснови (1-а — 2-а Поперечні вулиці); лексичні основи несуть в собі різну інформацію, іноді нумератив вказує на знаменну історичну дату чи назву певного державного свята, тобто ті, що трансонімізувалися (вулиця 1-го Січня). До цієї групи належать також складні двокомпонентні назви, що у своїй структурі містять особливі універсальні слова-вказівки на місце розташування об’єкта по відношенню до іншого або на його довжину (вулиця Верхня Прирічна);

3) до групи багатокомпонентних (багаточленних) назв належать такі, що у своєму складі містять більш, ніж два компоненти. Вони складають найменшу групу урбанонімів, яка є непродуктивною. Зазвичай це 3-4-компонентні назви, що дорівнюють сполукам слів (Площадь для народных увеселений и игр).

Як група слів-власних назв, утворених від власних імен людей, вона характеризується єдиним способом словотвору, — лексико-семантичним. Оскільки ми маємо справу лише з власними іменами, то передусім варто вказати на те, що трансонімізація є єдиним можливим різновидом творення подібних назв. Майже всі вони являють собою іменники або субстантивовані прикметники. Це є звичайні власні імена видатних людей, що слугують для появи урбаноніма, їх псевдоніми чи справжні прізвища:

1) повна антропомодель:

вулиця Гната Юри (від імені видатного укр. актора і режисера Г. П. Юри); вулиця Петра Дорошенка (від імені великого укр. гетьмана); вулиця Карла Лібкнехта. „Початок її біографії, як і переважної більшості центральних вулиць міста, припадає на кінець минулого століття. (…) До великої Жовтневої революції вулиця називалася Преображенською і закінчувалася на перетині з Костопальнею (нині Олександрійська), за один квартал до Біанки. На цьому проміжку вона майже паралельна Інгулу. Продовженням вулиці тоді був провулок Салганний, який тягнувся до вказаної річечки. У наш час вулиця змінила своє обличчя. (…) Колишній Салганний провулок став її частиною, вулиця перетнула Біанку. Звідси, описавши плавну дугу, вона здіймається круто вгору, де й закінчується на перехресті з вулицями Родимцева та Трудовою. Ім’я видатного діяча нім. та міжнародного революц. руху, одного із засновників „Союзу Спартака” і Комуністичної партії Німеччини Карла Лібкнехта вулиці присвоєно 25 серпня 1926 року”, — пише у своїй праці Ю. Дніпровський. (Дніпровський, 10);

2) назви з ініціалами (відпрізвищні):

вулиця Ястребова В. (від імені видатного українського етнографа та археолога);

вулиця Врубеля О. (від автоніма О. Врубель, що належав великому російському художникові);

вулиця Салтикова-Щедріна М.Є. (від прізвища відомого російського письменника);

вулиця Григоровича В. (назва об’єкта належить В.І. Григоровичу — рос. мистецтвознавцеві). Як правило, ініціали біля прізвища конкретизують зміст власника (напр. вулиця Достоєвського А., архітектора), але часто вони виникають спонтанно. До відпрізвищнних урбанонімів також належать назви з пояснюючим словом (вказує на професію, мистецький хист, соціальний статус власника тощо):

Вулиця Достоєвського А., архітектора (утворилася від антропоніма А. Достоєвський, що належав українському архітекторові);

вулиця Корольова, академіка (утворилася від антропоніма Є.П. Корольов, що належав відомому радянському вченому в галузі ракетно-космічної техніки).;

комплекс годонимический Невского Александра, Святого, князя;

4) неповні назви, утворені від літературних псевдонімів видатних митців: Вулиця Гайдара (назва об’єкта утворилася від псевдоніма А.П. Гайдар, що належав рос. рад. письменникові А.П. Голікову);

Вулиця Горького (назва об’єкта утворилася від псевдоніма М. Горький, що належав великому рос. письменникові Пєшкову Олексію Максимовичу);

5) неповні назви, утворені від прізвищ видатних людей:

Улица Компанийца (назва утворилася від антропоніма І.І. Компанієць, що належав видатному укр. рад. історику, який народився у колишньому м. Єлисаветграді) (УРЕС), (МЕ);

площа Кірова (назва утворилася від антропоніма С. М. Кіров (Костриков), діяча Компартії колишнього СРСР).

вулиця Гоголя (назва утворилася від антропоніма М. В. Гоголь, що належав видатному рос. письменникові).

Основна частина аналізованих урбанонімів є однокомпонентними утвореннями (провулок Короленка, провулок Крилова, вулиця Кропоткіна) ґенітивного типу. Значна кількість лексики являє собою різнокомпонентні структурні типи (вулиця Яна Томпа, вулиця Петра Похаржевського; вулиця Івана Богуна, провулок В. Ястребова). Наявне також утворення, що є словосполученням: вулиця Сакко і Ванцетті.

Загалом всі назви являють стандартизовану форму урбанонімів, прийняту у всіх інших містах України. Тенденція до скорочення слів у потоці мовлення призводить до утворення якнайкоротших однокомпонентних назв: вулиця Чернишова; провулок Шишкіна; провулок Коцюбинського: вулиця Чекова; площа Кірова; вулиця Шевченка.

1. Суфіксальний спосіб. За допомогою нього утворилася значна кількість імен, зокрема:

Вулиця Амурська < ріка Амур;

провулок Березовський < береза;

вулиця Бережанська < Бережинка;

провулок Відбійний < відбій;

провулок Західний < захід.

З наведених прикладів словотвірних моделей можна зробити висновок про те, що продуктивними суфіксами виступають -ськ- та -н-.

2. Префіксально-суфіксальний спосіб. За допомогою даного способу творяться такі назви:

Вулиця Зарічна < річка;

вулиця Приміська < місто;

провулок Прорізний < різати;

провулок Об’їзний < їзда;

провулок Приморський < море;

тупик Прогонний < гнати.

Знову ж таки, продуктивними виявилися суфікси -ськ-, -н-, а також префікси про-, за-, при-; об- (почасти).

3. Складання двох основ:

вулиця Ново-Слобідська < новий, слобода;

вулиця Зеленогорська < зелений, гора (з афіксацією);

вулиця Далекосхідна < Далекий Схід;

вулиця Червоногвардійська < Червона гвардія;

вулиця Світлогорська < світла гора;

вулиця Червоноармійська < Червона Армія.

Велика кількість назв являють собою словосполучення, що вживаються для позначення визначних дат і святкових днів. Наприклад:

провулок 1-го Січня (на честь свята Нового року); вулиця 40-а років України, вулиця Жовтневої революції, вулиця 50-ти років Жовтня (назви з хронологічною семантикою) тощо. Такі утворення вступають у відношення синтаксичного рівня. Вони є результатом лексико-семантичного способу словотвору і представляють словотвірний тип — трансонімізацію. Загалом, такі назви можна розподілити на кілька підгруп, згідно з їх походженням:

1) назви різноманітних свят, що лягли в основу урбаноніма: вулиця 8-го Березня (Міжнародний Жіночій День), провулок 1-го Січня (на честь свята Нового року);

2) назви з ідеологічною семантикою:

вулиця 1-ої П’ятирічки, вулиця 3-ої П’ятирічки;

3) меморіальні дати типу: провулок 40-а років України, вулиця 50-и років Радянської Армії, вулиця 40-а років Радянської Армії, що до певної міри не є раціональними. Також вулиця 40-років Жовтня, площадь Ленинского комсомола, вулиця Паризької Комуни, вулиця 20-и років міліції тощо.

4) А також слід врахувати назви:

Вулиця 9-го Січня. Назва об’єкта походить від словосполучення комеморіального характеру, — 9 січня 1905 року — це „кривава неділя”, розстріл повстанців біля Зимового палацу в Росії. Вулиця 40-а років Перемоги. — Також комеморіальний зміст назви.

Аналізуючи структуру цієї групи назв, необхідно зазначити, що переважна більшість годонімів та агоронімів — одночленні утворення:

провулок Солдатський, вулиця Партизанська, вулиця Десантників, вулиця Комсомольська, провулок Козацький, вулиця Володимирська. (МУМАЕЗВ) Значну частину назв становлять багаточленні утворення слів: вулиця Паризької Комуни; вулиця Лінія 10-а (2); вулиця 50-и років Радянської Армії (4); вулиця 40-а років Перемоги (3); вулиця 50-и років Жовтня (3).

У своїй більшості це 2-3-членні утворення, що у своїй структурі містять нумеративи від 1-го до 50-и. Вони вказують на порядковий номер об’єкта у системі назв вулиць або на хронологічні рамки.

Список використаної літератури

1. Вакарюк Л. Українська мова: Морфеміка і словотвір: Навчальний посібник/ Людмила Вакарюк, Стефанія Панцьо,. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2004. — 183 с.

2. Вакуленко Т. Українська мова: Практичний порадник/ Тетяна Вакуленко, Наталя Косенко. — Харків: Школа, 2008. — 350 с.

3. Дудик П. Стилістика української мови: Навчальний посібник/ Петро Дудик,. — К.: Вид. центр "Академія", 2005. — 367 с.

4. Зубков М. Українська мова: Універсальний довідник/ Микола Зубков. — Вид. 3-е, виправл. й доп.. — Харків: Школа, 2008. — 492 с.

5. Ладоня І. Українська мова: Навчальний посібник для студентів вузів I-II рівнів акредит./ Іван Ладоня,. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Вища школа, 2001. — 157 с.

6. Масенко Л.Т. Українські імена і прізвища.. Київ, Знання, 1990

7. Редько Ю.К. Довідник українських прізвищ. Київ, Радянська школа, 1968

8. Українська мова: енциклопедія/ НАHУ; Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Ін-т української мови; Редкол.: В.М. Русанівський (співгол.) та ін.. — Вид. 3-тє зі змінами і доп.. — К.: Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 2007. — 852 с.