Література є першоосновою духовного та соціального розвитку суспільства. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. Уроки літератури в школі повинні стати основою патріотичної вихованості учнів, їхнього громадянського змужніння, високої моральності та працелюбства, естетичної наснаги. Художня література спонукає шкільну молодь захоплюватися красою і самобутнім багатством рідної землі, національно-визвольною боротьбою українців, їх славетним минулим.

Взагалі можна стверджувати, що сучасна українська література – джерело філософських, естетичних, морально-етичних понять, втілених в образах літературних героїв, завдяки яким ці поняття стають яскравішими, впливають на розум і почуття школярів, перетворюються на переконання. Усе це має неоціненне значення для формування внутрішнього світу людини. Спираючись на літературно-художні образи, учні мають змогу засвоювати й поглиблювати поняття ціннісних вартостей – загальнолюдських, національних, громадянських, родинних, особистих. Формування в учнів загальнолюдських цінностей найпродуктивніше можна реалізувати шляхом вивчення літератури в контексті національної і світової художньої культури [3, 2].

У 1960-і роки завдяки хрущовській відлизі і певній лібералізації суспільно-політичного життя в Україні зародився потужний мистецьких рух, представники якого згодом отримали назву „Шестидесятники” шукали нових форм творчості, нового осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи. До цього покоління належали В. Стус, Л. Костенко, В. Симоненко, Г. Тютюнник, Д. Павличко, І Драч.

Українська література явила високі зразки новаторства і в галузі романістики (П. Мирний, П. Куліш), і в повістярстві та новелістиці (І. Нечуй-Левицький, І. Франко, В. Стефаник, В. Винниченко, М. Коцюбинський), і в поезії (Т. Шевченко, М. Старицький, І. Франко, Л. Українка, О. Олесь, „молодомузівці”), і в драматургії (М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, Л. Українка), і в публіцистиці та літературній критиці (М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, Л. Українка). Адже твори цих авторів були новим словом у світовій літературі не тільки на рівні змісту, проблематики, а й на рівні поетики, увібравши в себе традиційне, ще фольклорне начало, та найсучасніші формально-поетичні пошуки ХІХ – початку ХХ ст.

Літературна ситуація кінця ХХ – початку ХХІ ст. характеризується тенденцією до автобіографізму в різних його проявах, що охопила майже всі сучасні літературні течії та стилі. Початок ХХІ ст. – це час надзвичайної популярності мемуарної літератури, яка допомагає заповненню білих плям в історії українського письменства та залучення його до європейського і світового контексту. Мемуаристика дійсно стає однією із домінуючих тенденцій у жанровій системі документально-біографічної літератури. Можна з упевненістю твердити, що сьогодні українська мемуаристика посідає важливе місце в національному культурно-гуманітарному та літературному просторі України. Сучасні мемуарні твори успішно використовуються для реконструкції ментальності та різноманітних історичних досліджень, тому що діяльність письменника-мемуариста зумовлюється подіями національної історії, суспільними чинниками епохи, в яку вони живуть. Інформаційний потенціал мемуарів використовується дослідниками в галузі історії, історіографії, біографістики, політології, соціології, психології та представниками інших наук.

Сучасна українська література в школі ставить за мету спонукати молодь захоплюватися красою і самобутнім багатством рідної землі, звитяжністю національно-визвольних перемог українців, їх славетним минулим, злетами духу народу, а також захищати світлі набутки матеріального і духовного життя нації, продовжуючи традиції роду. Патріотичне виховання старшокласників засобами мистецтва слова має на меті формувати громадянську позицію, світогляд майбутнього будівничого Української держави. Отже, зробивши літературне навчання виховуючим, відзначає методист Б. Степанишин, потрібно пройняти його зміст животрепетними ідеями сучасності, тобто ідеями національного відродження. Ці ідеї прийдуть до учня тільки через відчуття краси художнього твору, а ця краса (образу, художньої деталі) вплине на учня, коли той збагне, зрозуміє її.
Список використаної літератури

1. Алєксєєва Т. Проблема літературної освіти в школі / Т. Алєксєєва // Українська мова і література в школі. – 2004. − № 4. – С. 29.
2. Оліфіренко В. В. Підручник з української літератури: історія і теорія: Монографія. / В. В. Оліфіренко. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. – С. 7.
3. Степанишин Б. Викладання української літератури в школі: [методичний посібник для вчителя] / Б. Степанишин. – Київ: РВЦ „Проза”, 1995. – 255 с.