Вступ.

1. Світова економіка. Сутність, структура й основні етапи розвитку.

2. Теоретичні основи економічної інтеграції країн у світову систему господарювання

3. Аналіз інтеграції України у світову економіку.

4. Формування політики інтеграції

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Економічна інтеграція об’єднує елементи національних економік і є найвищим ступенем інтернаціоналізації господарського життя, при цьому відбувається міждержавний розвиток, що діє відповідно до спеціальних угод і має свою організаційну структуру, представлену різними керуючими організаціями, наднаціональними незалежними утвореннями. Зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від оптимальної участі в інтеграційних процесах передбачає визначення економічних пріоритетів і найважливіших національних інтересів, усвідомлення ролі та місця України в глобальному геополітичному просторі.

Розвиток інтеграції обумовлює співробітництво між національними господарствами різних країн, що супроводжується частковою або повною уніфікацією законодавчої бази, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближенням ринків країн з метою створення єдиного ринку. Стратегічний напрям інтеграції України передбачає проголошення курсу на багатовекторність, розвиток відносин як із країнами СНД, і особливо з Росією, так і розширення економічних відносин із країнами Європейського Союзу; участь у регіональних організаціях.

Дослідженню проблематики інтеграції і розвитку участі національної економіки у світовому господарстві присвячені роботи В. Андрійчука, М. Гонака, Ю. Макогона, С. Писаренко, А. Етозоні, Р. Кохана, Ст. Д. Краснера, П. Баклі, Г. Климка, А. Кредісова, Г. Кремера, О. Журавського, Д. Лук'яненка, Ю. Шишкова та інших.

Важливою умовою розвитку і поліпшення соціально-економічного стану України вчені-економісти і практики визнають залучення іноземного капіталу, відзначаючи, що дієвим важелем здійснення цього процесу є створення та функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Істотний внесок у дослідженні цих питань належить вченим-економістам О. Гаврілюку, В. Геєцю, Б. Губському, М. Дудченко, Б. Луціву, Ю. Макогону, В. Новицькому, І. Школі, О. Шниркову та іншим.

Сучасна багатовекторна тенденція інтеграції України потребує розвитку нових методів управління економікою. Процес інтеграції України у світову спільноту обумовлює розширення роботи торговельних місій, реформування виробничих комплексів, посилення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників.

Мета і задача дослідження. Метою дослідження є розробка науково-практичних та методичних рекомендацій щодо активізації інтеграції України у світове господарство через функціонування територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено і вирішено такі задачі:

• дослідити теоретичні основи економічної інтеграції країн у світову систему господарювання;
• оцінити ступінь включення України до світових інтеграційних процесів;
• визначити особливості інтеграції України у світову економіку.

Об'єктом дослідженняє процес інтеграції України у світову економіку.

Предметом дослідженняє економічні та організаційні засади і передумови участі України в процесах інтеграції у світову економіку.

1. Світова економіка. Сутність, структура й основні етапи розвитку

Світова економіка – це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.

Світову економіку можна визначити як економічну систему, що само відтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин у тій мірі, у якій вхідні в нього національні господарства мають визначену сумісність на кожному із трьох названих рівнів. У цьому визначенні знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворювальних процесів.

Основою виникнення й існування системи виступає її цілісність, що припускає економічну взаємодію всіх складових частин системи на досить стійкому рівні, що забезпечує регулярну циркуляцію відтвореного продукту в глобальному масштабі, постійну діяльність, життєздатність системи, її саморегуляцію і розвиток. Така єдність світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими їм товарно-грошовими відносинами і множинністю цін.

У широкому розумінні ринок – це сукупність економічних, соціальних і політичних відносин, що складаються в процесі обміну товарів і послуг. Ринок – це окрема категорія, що розвивається під впливом власних закономірностей і справляє вплив на весь хід відтворення, тобто він є невід'ємною стадією відтворення, яке розвивається в тісній взаємодії з його іншими елементами – виробництвом, розподілом і споживанням.

Світова економіка – це складна система, що характеризується множинністю її складових елементів, ієрархічністю, багаторівневістю, структурністю. Основу системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав у залежності від їхнього місця і ролі в цілому впливає на функціонування усієї світової господарської системи. Світова економіка як система має загальну мету – задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується в силу різних соціально-економічних умов.

Світова економіка як система не може розвиватися без визначеного порядку, заснованого на нормах міжнародного публічного і приватного права, що регулюють економічні відносини між державами, економічними об'єднаннями, юридичними і фізичними особами. Дотримання встановлених конвенційних і звичайних норм забезпечується самими державами і колективними формами контролю за дотриманням міжнародного права, яким займаються різного роду міжнародні організації. Ці правила уточнюються і переглядаються відповідно до потреб розвитку світових продуктивних сил і окремих підсистем і елементів. Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією, тому що кожному конкретному історичному етапові властиві визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура. Світове господарство являє собою складну економічну систему. Його суб'єктами виступають транснаціональні компанії, національні господарства, міжнародні інтеграційні об'єднання, що самі є системами з властивим тільки їм регулюванням[15, c. 136-138].

Системний аналіз передбачає виділення основних елементів структури світового господарства. Існує кілька підходів до визначення структурних елементів світового господарства. Міжнародна економічна система може розглядатися як результат взаємодії світогосподарських зв'язків та їх першоносіїв – безпосередніх виробників, власників ресурсів, країн, регіонів. У наслідок такої взаємодії формується наступна структура світового господарства (Рис.1).

Суб'єктами світової економіки є: національні господарства, регіональні (зональні) інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, банки, холдинги і т. ін.). Для суб'єктів характерні як взаємодія, так і протистояння[12, c. 218-219].

2. Теоретичні основи економічної інтеграції країн у світову систему господарювання

У ході протікання інтеграційних процесів відбувається поглиблення міжнародного розподілу праці, обмежених ресурсів і можливостей та забезпечення найбільш ефективного виробництва на інтегрованих територіях. Відбувається більш інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами й робочою силою, зближення національних економік у цілому. Економічна інтеграція як процес об’єднання елементів національних економік має свою організаційну структуру, представлену різними регулюючими органами, наднаціональними незалежними утвореннями.

З появою міжнародних економічних інтеграційних тенденцій з’явилася і об’єктивна необхідність вивчення і підведення теоретичної бази цього явища. Спроби створення такої теоретичної бази були здійснені ще в 50-ті роки ХХ століття такими вченими, як Р.Шуман, В. Хальштейн, М.Панич, Є.Бенуа, Л.Клохаш та ін.

У різних країнах інтеграційні процеси відбуваються по-різному:

• з різноманітними за характером відносинами між країнами-учасницями;
• з різними організаційними структурами;
• з різними результатами інтеграційної діяльності.

Разом з цим існують загальні риси та етапи інтеграції. Автором пропонується розглядати міжнародну економічну інтеграцію як поширену діяльність держав (урядів), економічних агентів (підприємств), різноманітних суб’єктів господарської, правової, культурної та іншої діяльності, яку спрямовано на взаємопроникнення національних економік (виробництва, вільного переміщення фінансів, транспорту, робочої сили), максимальне об’єднання національних економік в єдине ціле з точки зору поставлених завдань, включення їх в єдиний відтворювальний процес у масштабах країн, що інтегруються.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції обумовлений:

• економічним розвитком країн, груп країн і регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;
• закономірностями науково-технічного прогресу;
• тенденціями демографічного розвитку;
• наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;
• різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;
• ринковою “уніфікацією” економічного розвитку.

Реалізація інтеграційних процесів передбачає функціонування механізму інтеграції. Він включає різноманітні заходи, які визначено на основі дослідження теорій міжнародної економічної інтеграції, робіт з аналізу історичного досвіду інтеграційних процесів. Основними заходами є:

• створення системи міждержавних органів, що регулюють економічні зв’язки;
• створення зон вільної торгівлі, митних союзів, загальних ринків;
• міждержавне втручання в макроекономічні процеси, пов’язані з темпами зростання, структурою й розміщенням виробництва, розвитком науки і техніки, з валютно-фінансовим становищем;
• використання широкої гами зв’язків і угод на мікрорівні: між підприємствами, фірмами та монополіями різних країн, через які матеріально реалізуються інтеграційні процеси, пов’язуються не тільки ринки різних держав, але й окремі галузі їх економік[5, c. 143].

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції властиві певні особливості, а саме:

динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, обумовлений як дією об'єктивних факторів, так і “ланцюговою” реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань;

нерівномірність розвитку і реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, породжена наочними відмінностями економічного розвитку країн і регіонів світу;

розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, що мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

Масштаби і темпи регіональної економічної інтеграції, що відбувається в цілому на об'єктивній основі, дають підстави для виділення її третьою детермінантою сучасного світового економічного розвитку (першою детермінантою виступає національна економіка, другою – транс націоналізація)[2, c. 36-38].

3. Аналіз інтеграції України у світову економіку

Україна як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусії, Словаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенційний ринок збуту української продукції. З цими країнами

Україна має загальну границю, а з Туреччиною і Грузією — морську в акваторії Чорного моря.

Україна явно недооцінила потенційні можливості цих країн у розширенні торгово-економічних відносин, у зміцненні своєї економіки. Відновлення раніше існуючих економічних зв'язків і їх значне розширення країн є для України об'єктивною необхідністю. Через простір цього ринку Україна може просувати свої товари на інші ринки

Просування товарів України на ринки ЄС проходить з великими труднощами в зв'язку з наявністю тарифних бар'єрів, експортних обмежень, антидемпінгового регулювання. У торгівлі з цими країнами виявилася повна безперспективність орієнтації на експорт сировини і виробів первинного ступеня переробки. Структура експорту України буде залежати від реалізації нової економічної програми уряду, орієнтованої на розвиток сучасного машинобудування, металургійної, хімічної промисловості. На ринку ЄС варто взяти курс на максимально швидке адаптування вітчизняного виробництва до економічних реалій сучасного ринку. На озброєння варто взяти досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню по енергозбереженню й умінню робити продукцію з мінімальними витратами, конкурентно здатну на цьому регіональному ринку. Без цього Україна не зможе успішно інтегруватися в ЄС і світову господарську систему. У торгівлі України з країнами ЄС видна її незбалансованість.

Україна повинна враховувати інтеграційні процеси в країнах Азії, АТР. Там набирає силу таке об'єднання держав у загальний ринок, як АРЕС (Аsіа and Pasifics Economics Corporation) у складі 15 держав, створене в 1989 році. У це угруповання входять країни АСЕАН, НИС і такі розвиті країни як Японія, США, Канада, Австрія, Нова Зеландія, а також Китай. Цей регіональний ринок самий великий, з величезними природними багатствами, де проживає близько 40% населення земної кулі, виробляється більш 50% ВНП світу. Україна на цьому ринку робить тільки перші кроки.

Щоб затвердиться на цьому ринку, Україна повинна постійно стимулювати торгівлю з країнами АТР. На цьому ринку знаходить збут продукція хімічної промисловості і насамперед, добрива, прокат чорних металів, електроустаткування, зварювальні апарати, газові турбіни, транспортні засоби, визначені види продукції АПК. Перспективними товарами на ринку АРЕС можуть бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, електроніка[17].

Україна здійснювала торгівлю і з країнами такого великого ринку як НАФТА, куди входять США, Канада, Мексика. Це ринок високих технологій.

Торгівельно — економічні відносини України з країнами НАФТА різко відрізняються, а з Мексикою знаходяться в зародковому стані. Україна здатна робити товари, що могли б знаходити збут у Мексиці. Мексика має попит на енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування, суднобудування.

Стратегічний напрям економічної інтеграції України передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між державами – членами Європейського Союзу, Російською Федерацією, країнами Співдружності Незалежних Держав.

Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,1% світового товарного експорту та 39,8% імпорту, 42,8% світового експорту та 41,9% імпорту послуг.

Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які зрештою сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення.

ЄС на даному етапі розвитку економічних відносин України є одним з основних партнерів нашої держави (рис. 2)[19, c. 31].

У 2004 р. Європейський Союз включив до свого складу нових членів, з якими Україна має традиційні торговельні стосунки. Таким чином, обсяг експорту України з країнами ЄС сягнув 30%.

У той же час треба враховувати важливість зовнішньоекономічних відносин України з країнами СНД, і особливо з Російською Федерацією. Високий ступінь економічної інтеграції між Україною та Росією, що базується на спільній історії, культурі, науково-технічному потенціалі, визначає стратегічне партнерство між двома державами.

Виходячи з аналізу присутності російських інвестицій в Україні можна зазначити, що найбільший інтерес для Росії становлять так звані „політичні галузі” промисловості.

У зовнішній торгівлі товарами та послугами з країнами СНД перше місце посідає Російська Федерація, друге – Білорусь і третє – Туркменістан. У зовнішній торгівлі товарами станом на 2003 р. на Росію в експорті припадає 4311,3 млн. дол. США, в імпорті – 8645,7 млн. дол. США, на Білорусь – 340,3 і 343,6 млн. дол. США відповідно, на Туркменістан – 177,2 млн. дол. в експорті, в імпорті – 1746,2 млн. дол. США. У зовнішній торгівлі послугами на Росію в експорті припадає 2193,8 млн. дол. США, в імпорті – 290,3 млн. дол. США, на Білорусь – 29,5 і 15,8 млн. дол. США відповідно, на Туркменістан – 11,7 млн. дол. в експорті, в імпорті – 2,3 млн. дол. США[17].

Це свідчить про суттєвий вплив країн СНД, і особливо Росії, на зовнішньоекономічну діяльність України.

У структурі прямих іноземних інвестицій по країнах світу держави СНД не відіграють провідної ролі. Станом на 01.01.2003р. перше місце за ПІІ серед країн світу посідають США – 898,0 млн. дол.; друге — Кіпр – 602,6; третє — Великобританія – 510,5; Росія — лише на шостому місці – 322,6 млн. дол. США.

У контексті історичних, геоекономічних та глобальних факторів і особливостей розвитку України недоцільно є виділяти який-небудь один вектор побудови відносин із зовнішнім світом, особливо якщо він протиставляється іншим. Навіть досягнення такої важливої стратегічної мети, як інтеграція в Євросоюз, не повинно звужувати сучасну зовнішньоекономічну модель України[14, c. 348-350].

Одним із сучасних напрямів державної економіки стала програма створення спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку. Це рішення було викликане необхідністю вирішення проблем виходу народного господарства України з економічної кризи шляхом залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, стимулювання виробництва, досягнення збалансованості економічного розвитку регіонів країни, ефективного розміщення та використання матеріальних, трудових та інших ресурсів.

Створення в Україні різноманітних спеціальних економічних зон обумовлено прагненням вирішити проблеми соціально-економічного розвитку окремих регіонів. Окрім експериментальних спеціальних зон, першими стали СЕЗ „Азов”, „Донецьк”, „Славутич”, „Яворів”. Перед створенням даних зон ставилися конкретні та чіткі задачі, а саме:

створення нових чи збереження вже існуючих робочих місць;

залучення в пріоритетні галузі виробництва іноземних інвестицій тощо.

Функціонування СЕЗ і ТПР сприяє формуванню реальних стимулів для іноземних інвесторів через:

зниженню податкового тиску на іноземних інвесторів;

залученню нової техніки і технологій;

скороченню безробіття;

підвищенню конкурентоспроможності і формуванню ринкових умов господарювання, що здатні створити стартові умови для економічного зростання.

Однак на законодавчому рівні не закріплена оцінка і не зазначені мінімальні критерії ефективності діяльності СЕЗ і ТПР України.

Виходячи з аналізу розподілу освоєних інвестицій у СЕЗ і ТПР України можна відзначити, що Донецька область посідає перше місце серед інших регіонів. На думку автора, така ситуація склалася тому, що Донецька область є лідируючим регіоном України, про що свідчать наступні фактори: сприятливі кліматичні умови; природні і трудові ресурси; транспортна інфраструктура; науково-технічний потенціал[7, c. 361-362].

4. Формування політики інтеграції

Необхідність інтеграції України у світове господарство не викликає жодних заперечень. Це усвідомлюють усі учасники політичного та економічного процесів у країні. Проте реалізація її є надзвичайно складною справою й потребує спеціальних наукових досліджень, розроблення тактики і стратегії входження у світові господарські структури. Треба врахувати, що за "місце під світовим сонцем" точиться гостра боротьба між пострадянськими та постсоціалістичними країнами. Тому, крім іншого, є небезпека бути обійденим сусідами із близького зарубіжжя. Це означатиме значні втрати для господарського розвитку. Сказане підтверджується фактом великого узалежнення української економіки від зовнішньоекономічних зносин. Враховуючи розмір експортної та імпортної квот, можна стверджувати, що більшість товарів нині надходить на національний ринок або за посередництвом зовнішньої торгівлі, або виробляється з використанням іноземних сировини, комплектуючих чи технологій.

Для вибору цільових ринків і партнерів необхідним є широкомасштабний комплекс економічних, маркетингових та інших досліджень, що дозволять виявити оптимальні напрями регіонального співробітництва. Даний вибір може здійснюватися як на користь країн, регіональних угруповань, областей, так і на користь окремих компаній.

Одним зі складових елементів регіональної моделі розвитку є створення спеціальних економічних зон, тому що вони передбачають:

• по-перше, прискорений розвиток визначеної території або виробництв і галузей;
• по-друге, розвиток таких зон дозволяє уникнути кризових процесів у національній економіці, поліпшити інвестиційний клімат регіонів.

Основним фактором для ухвалення рішення про початок реалізації інвестиційних заходів є виконання принципової умови, яка полягає в тому, що сума ефекту, пов'язаного з використанням визначених преференцій (у випадку із СЕЗ і ТПР це особливий податковий режим) має бути більше суми витрат, необхідних для їх придбання. У роботі пропонується методика оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства в умовах функціонування спеціальних економічних зон та територій приоритетного розвитку.

Дана методика заснована на розрахунку абсолютного ефекту від використання пільгових режимів реалізації інвестиційного проекту з урахуванням показників конкретного бізнес-плану, а також оптимізації параметрів такого бізнес-плану з метою збільшення ефекту пільгового режиму.

Визначаються основні сфери впливу спеціального режиму інвестиційної діяльності, серед яких можна виділити наступні:

1) фінансові показники конкретного підприємства;

2) вплив на соціальну сферу (пряме і непряме працевлаштування);

3) внутрішньогалузевий і міжгалузевий вплив;

4) вплив на екологію;

5) заощадження енергоресурсів;

6) упровадження наукомістких технологій[1, c. 189-191].

Інвестиційні проекти можуть бути корисними для країни за однією або декількома з перерахованих вище ознак. Кожна з них оцінюється окремо за рядом внутрішніх ознак, і виводиться інтегральний показник.

Для різних регіонів України можна розрахувати коефіцієнти впливу факторів на інтегральний показник у наступній послідовності:

1) економіка країни і регіону;

2) соціальна сфера, пряме і непряме працевлаштування;

3) внутрішньогалузевий і міжгалузевий вплив;

4) вплив на екологію;

5) заощадження енергоресурсів;

6) упровадження наукомістких технологій.

Отже, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, перспективнішим є вихід у своїй державно-економічній цілісності на світовий ринок з наступною інтеграцією в світову економіку, Звичайно, що при цьому ніяких гарантій наздогнати "швидкі" економіки ніхто дати не може, проте "підтягнутися" до них можливість є.

Назвемо принаймні три можливих напрями ефективної адаптації України до міжнародного поділу праці:

1) участь у загальноєвропейському економічному просторі, який починає формуватись. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн європейської частини колишнього СРСР до європейського економічного простору. Отже, доцільно визначитися, які галузі й виробництва становитимуть профіль міжнародної спеціалізації України. Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в народному господарстві України;

2) визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, які становитимуть взаємний інтерес;

3) підключення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо у науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Опрацювання перспективної програми вибіркової спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспроможних на світовому ринку виробах можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане підґрунтям для розвитку експортної спеціалізації наукоємних галузей.

Уже сьогодні Україна спроможна будувати свої зовнішньоекономічні відносини на взаємовигідних умовах, Актуальним є здійснення переговорів з метою визначення статусу України як країни, що розвивається, та вироблення її власної чіткої позиції у Міжнародному валютному фонді, Світовому банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі й тарифах та Міжнародній організації праці, адже ці чотири організації є ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості України щодо залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної індустрії та сільського господарства тощо,

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії й тактики товаровиробників потребують створення в Україні структурі які б забезпечували і координували функціонування зовнішньоекономічного комплексу, а також, усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв'язків (страхового та інформаційного обслуговування, судових і арбітражних органів тощо).

Отже, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здійснюватись у відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країни принципове значення[6, c. 359-361].

Щодо пріоритетності у партнерах світогосподарських зв'язків і поділу праці для України не існує якоїсь постійної домінанти, і вона має співробітничати з якнайбільшою кількістю країн та міжнародних організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарство має два взаємопов'язані аспекти: по-перше, входження у загальносвітовий економічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насамперед європейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній основі з колишніми республіками Союзу, особливо з Росією.

Інтеграція у світове господарство не повинна і не може відбуватися стихійно. Вона потребує свідомих рішень і контрольованості з боку держави. Для цього не досить прийняти модель "відкритої" економіки, здійснити лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків. Такий підхід означатиме пасивність держави щодо формування господарських контактів із зарубіжжям. її наслідком буде витіснення країни на узбіччя світового господарства, перетворення її на сировинний придаток промислово розвиненого центру.

Слід зважити й на те, що вихід України на світову господарську арену відбувається в умовах глобалізації, яка приховує в собі значні небезпеки. Протидіяти їм, убезпечити країну від шкідливих зовнішніх впливів якраз і покликана держава. її роль у інтеграційних процесах має бути активною, вона повинна організовувати й контролювати процес входження країни до світового господарства. Це передбачає розроблення спеціальної програми інтеграції країни у світове господарство з такими головними завданнями.

Вибір стратегії зовнішньоекономічного розвитку та розроблення відповідної економічної політики. Важливу роль у цьому процесі відіграє далекоглядність та завбачливість стосовно тенденцій розвитку світових господарських процесів. Ринок сам по собі такої інформації не надає, його механізм працює в режимі теперішнього часу. Завдання держави полягає в тому, щоб піднятися над ринковою буденністю і ставити вищі (перспективні) завдання. При цьому вона може і мусить враховувати стартові умови та національні особливості розвитку. В України є "задовільні стартові умови" для виходу в світовий господарський простір. Це значний науково-технічний та (інтелектуальний потенціал, енергія будівників власної незалежної держави, працьовитість і господарність української нації.

Поєднання та синхронізація внутрішніх та зовнішніх економічних процесів. Річ у тім, що з "відкриттям" економіки до ендогенних чинників розвитку додаються екзогенні. Останні слід належним чином оцінити та використати у процесі суспільного відтворення, внутрішні відтворювальні ланцюги подовжити зовнішніми ланками. Отже, необхідність додаткового урядового регулювання виникає саме через взаємозалежність внутрішніх господарських чинників розвитку із зовнішніми. Урядова програма розвитку України на 2000—2004 роки якраз і передбачає "реалізацію комбінованої моделі як з внутрішньою, так і з зовнішньою спрямованістю". А це потребує, зокрема, погодження національних господарських правил з тими, що діють у світовому просторі.

Забезпечення економічного суверенітету країни у зовнішньоекономічній сфері. Першочерговим завданням кожної держави є досягнення економічної самодостатності існування, захист від зовнішніх шкідливих збурень. Конкретизуючи це завдання, можна виокремити такі моменти:

— необхідність забезпечення зовнішніх умов для відтворювальних процесів національної економіки шляхом організації експортної та імпортної діяльності, досягнення вигідних умов торгівлі;

— особливої уваги потребує організація надходжень товарів, що входять до складу критичного імпорту. Для України це передусім енергоносії, які надходять переважно із Росії, що робить Україну залежною від монопольного постачальника, який сповна користується вигодами свого становища. Саме держава повинна докласти зусиль для диверсифікації імпорту, щоб зменшити підпорядкованість діям сусіда;

— створення захисту проти фінансових потрясінь, що виникають у світовому фінансовому просторі. Гонконзька фінансова криза 1997 року, пройшовши країнами Східної Азії та Росією, завдала Україні значних економічних втрат. Це змушений був визнати і Президент України Л. Кучма, зазначивши, що "вітчизняна економіка має недостатню захищеність, продовжує залишатися надто залежною від світової кон'юнктури, критичного імпорту, зовнішніх інвестицій та кредитів, від запозичення високих технологій тощо";

— потреба досягнення сприятливих показників макроекономічних балансових агрегатів і насамперед торговельного й платіжного балансів. їхній стан безпосередньо впливає на стабільність національного валютного ринку, стійкість гривні та на привабливість країни для іноземних інвесторів;

— усвідомлення небезпеки для суспільного устрою, що випливає із незадовільного стану економіки, зокрема зумовленого і впливом зовнішніх чинників[13, c. 167-169].

Висновки

З урахуванням визначених характерних ознак економічної інтеграції запропоновано розглядати міжнародну економічну інтеграцію як поширену діяльність держав (урядів), економічних агентів (підприємств), різноманітних суб’єктів господарської, правової, культурної та іншої діяльності, яку є спрямовано на взаємопроникнення національних економік (виробництва, вільного переміщення фінансів, транспорту, робочої сили); максимальне об’єднання національних економік в єдине ціле з точки зору поставлених завдань, включення їх в єдиний відтворювальний процес у масштабах країн, що інтегруються.

З урахуванням досвіду (як позитивного, так і негативного) створення і функціонування спеціальних економічних зон автор роботи пропонує розглядати спеціальну економічну зону як особливу, складну і багатогранну систему виробничих відносин по створенню оптимальних пільгових умов для розвитку окремого територіального виробничого комплексу, з метою реалізації інтересів всіх суб’єктів господарювання у межах діючого в державі законодавства.

Поглиблено теоретичні положення щодо організації інтеграційної взаємодії національних економік з виділенням трьох детермінант: „національна економіка – транснаціоналізація – регіональна інтеграція”, що потребує надання нового теоретичного обґрунтування умов і факторів конкурентоспроможності країни, а саме обґрунтовано, що стабільно конкурентоспроможною в сучасних умовах може бути національна економіка країни, яка ефективно використовує можливості транснаціоналізації і регіональної економічної інтеграції.

Результати аналізу досліджень свідчать про встановлено наявності умов для посилення інтеграційної взаємодії України зі світовою економікою через значні надходження іноземних інвестицій у СЕЗ на основі аналізу динаміки обсягів зовнішньої торгівлі між Україною та стратегічними партнерами. Створення і функціонування територій зі спеціальним інвестиційним режимом дозволяють підвищити рівень продуктивності праці, зберегти і створити нові робочі місця, сприяти розвитку експортного потенціалу України.

Для вибору цільових ринків і партнерів необхідним є широкомасштабний комплекс економічних, маркетингових та інших досліджень, що дозволять виявити оптимальні напрями регіонального співробітництва. Для полегшення такого вибору запропоновано модель інтеграційного розвитку регіонів України в аспекті функціонування СЕЗ і ТПР.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.
2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
4. Злупко С.М. Економічна історія України. Текст лекцій. — Львів: ЛДУ. — 1999.
5. Картунов О., Лаптєв С. Західні теорії економічної та політичної інтеграції: спроби стислого аналізу // Зовнішня торгівля. — 1999. — № 3—4. — С. 143
6. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.
7. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.
8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
9. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.
10. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.
11. Мочерний С.В., Плотников О.В. Економічна безпека України: шлях до цивілізації чи до деградації. — Львів. — 1998. — С. 78
12. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
13. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
14. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.
15. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.
16. Соціально-економічне становище України за 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 29 березня 2001р. — С. 12.
17. Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу за 2005 рік — http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006
18. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур'єр. — 28 січня 2000 р. — С. 9.
19. Філіпенко А. Модернізація економіки України в умовах глобалізації // Вісник Національної академії наук України. — 2000. — № 1. — С. 39.
20. Формування національного ринку — ключовий важіль економіки. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на з'їзді УСПП 16 лютого 1999 року // Урядовий кур'єр. — 18 лютого 1999 р. — С. 3.