Вступ.

1. Сучасні уявлення про структуру й властивості.

2. Вчення про розвиток та структуру Всесвіту на сучасному етапі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Еволюція нашого Всесвіту (Метагалактики) на даному етапі розширення досить добре описується космологічною моделлю А.Фрідмана, безперечною перевагою якої є підтверджуючі її астрономічні спостереження. Труднощі в рамках цієї моделі починаються при описі ранніх стадій розширення, але від їх подолання залежить рішення ряду фундаментальних проблем сьогоднішньої космології.

Однією з найскладніших протягом усього часу існування моделі А.Фрідмана залишається проблема початкових параметрів Всесвіту. Згідно з результатами, отриманими С.Хокінгом [5] і Р.Пенроузом [6], екстраполяція назад за часом в цій моделі до моменту народження Всесвіту, при виконанні умови енергодомінантності заповнюючої Всесвіт матерії, тобто р+у>0, з необхідністю приводить до виникнення фізичної сингулярності. Висувалися різного роду припущення, що дають змогу уникнути в рішенні як сингулярного першопочатку в процесі еволюції моделі, так і самого акту “творіння”, але тривалий час результатом було не стільки розуміння проблеми, скільки зсув акценту на складності іншого характеру.

На мою думку, в останні два десятиліття еволюційні ідеї змінилися кардинально, у тому числі були сформульовані нові космологічні моделі. З'явилася реальна можливість постановки питання про просторово-часові й енергетичні межі застосовності моделей і приведення їх у відповідність з сучасними досягненнями фізики мікросвіту.

1. Сучасні уявлення про структуру й властивості

Підходячи з науково-філософської точки зору, можна сказати, що нашою Метагалактикою не вичерпується "світ в цілому" (беремо в лапки, бо світ в цілому ніколи нам не даний, це проблематичне поняття); він вічний, нескінченний, якісно різноманітний, в ньому відбуваються перетворення — в тому числі й такі глибокі, корінні, як той самий космічний вибух, який поклав початок нашому Всесвіту. Можливо, існують інші всесвіти із зовсім іншими, ніж відомі нам, просторово-часовими та іншими характеристиками, де немає значних для нас зірок, планет, туманностей і таке інше.

Систематизована сукупність наукових уявлень про будову Всесвіту, процеси, які в ньому відбуваються, основні його закономірності становлять наукову картину світу. Це не просто сума різноманітних знань, а цілісна понятійна модель, яка виражає наукове світорозуміння, що склалося наданий момент пізнання. В основі кожної наукової картини світу лежать основоположні принципи, способи світопояснення, які називають парадигмами (грецьке paradeigma означає "приклад", "зразок", "доказ"), тобто це певний визнаний вченими на цей час зразок наукового мислення, принциповий підхід до розв'язання наукових проблем. З прогресом науки вони уточнюються й змінюються, і якщо ця зміна має глибокий, корінний характер, то її називають науковою революцією.

Впродовж багатьох століть в уявленнях про будову Всесвіту панувала арістотелівсько-птоломеївська парадигма, геоцентрична система, згідно з якою Земля є центром Всесвіту, її основою були безпосередні спостереження, які нібито свідчать, що Земля перебуває в нерухомості, а навколо неї обертаються всі небесні світила.

Сучасні наукові уявлення про структуру й властивості матерії кладуть в основу ідею про її складну організацію. Згідно з нею кожен матеріальний об'єкт треба розглядати як систему (цілісність), яка характеризується наявністю певних елементів і зв'язків між ними (макротіла як система молекул, молекула як система атомів, клітина, живий організм, біосфера тощо).

Ці системи постійно взаємодіють з довкіллям, внаслідок чого змінюються їх деякі властивості, відношення і зв'язки. Частина з них зберігається і становить основу існування даної системи, її структуру.

Кожен об'єкт (система, її елемент) — унікальний. Проте певні групи об'єктів мають спільні (загальні) ознаки. Наявність споріднених ознак дозволяє віднести їх до певних класів, систем, виділяти різні рівні організації матерії.

Види матерії пов'язані між собою генетично: кожен виникає з іншого, попереднього. Тому будову матерії можна уявити як ієрархію певних рівнів.

Сучасне природознавство доводить, що глибинні структури матеріального світу "представлені" об'єктами елементарного рівня (елементарними частинками та ін.). їх властивості виявились надто відмінними від властивостей макротіл. їм притаманні як корпускулярні, так і хвильові властивості. Закономірності їх руху також істотно відрізняються від закономірностей руху макротіл[7, c. 196-198].

До відкриття цих частинок наука виділяла лише два види матерії — речовину й поле. Спочатку речовину пояснювали як перервне матеріальне середовище, що складається з дискретних частинок, а поле як безперервне матеріальне середовище. Пізніше квантова механіка визнала таке уявлення неточним. На мікрорівні поля являють собою сукупність квантів, які можна розглядати як своєрідні частинки з притаманними їм корпускулярними і хвильовими властивостями. Так, електромагнітне поле можна уявити як систему фотонів. У той же час частинки речовини (електрони, позитрони та ін.) фізика в ряді задач розглядає як кванти відповідних полів.

В цілому елементарні частинки проявляються в чотирьох типах взаємодій — сильному, слабкому, електричному і гравітаційному. Два останніх типи проявляються на великих відстанях, і тому їм підпорядковані процеси не лише мікросвіту, а й мікротіл, планет, зірок, галактик (макро- і мегасвіт). Сильні й слабкі взаємодії притаманні лише процесам мікросвіту. В останні десятиріччя виявлено, що електромагнітні і слабкі взаємодії становлять сторони єдиної сутності електро-слабкої взаємодії.

Елементарні частинки класифікують і за типами взаємодії: важкі частинки (адрони), легкі (лептони) та гравітони. Адрони функціонують у всі типах взаємодії; лептони — лише в електрослабких та гравітаційних, гіпотетичні — лише в гравітаційних. Пошук різних структур становить головну мету фізики. Остання прагне виявити ті глибинні властивості і стани матерії, які в кінцевому підсумку визначають еволюцію Всесвіту, особливості взаємодії і розвитку його об'єктів1.

Великим успіхом на цьому шляху було відкриття кваркової структури адронів. І хоч кварки не були виявлені у вільному стані, проте експериментально зафіксовані. Саме кварки, лептони, і виступають у ролі базисних об'єктів у системі елементарних частинок. Вони є "будівельним матеріалом" для речовин. Дякуючи взаємодії кварків, існують ядра атомів. Формування електронних оболонок навколо ядра приводять до утворення атомів.

Сьогодні фізика прагне створити єдину теорію елементарних частинок. Виявлені глибинні структури частинок, які проявляються в різних взаємодіях. Наука підходить до виявлення субелементарного рівня організації матерії, єдиної природи всіх елементарних частинок. Саме в закономірностях цього рівня матерії і проявляються основні таємниці нашого Всесвіту, які визначають особливості його еволюції. З дослідженням мікросвіту виникають усе більші можливості для розуміння структури Всесвіту.

Субелементарний рівень організації матерії включає ще й такий її вид як фізичний вакуум, в якому містяться "корені" всіх елементарних частинок і фізичних тіл, відбуваються складні процеси. Поява цих ідей послужила основою нових уявлень про розвиток нашого Всесвіту, про його виникнення шляхом вибуху, пов'язаного з масовим "народженням" елементарних частинок у результаті фазових переходів у вакуумі. На основі взаємодій об'єктів субелементарного рівня виникають елементарні частинки, а на їх основі — складніші утворення (атоми та інше). Елементарні частинки, ядра атомів можуть утворювати плазму (вид матерії, подібний до газу). її величезні скупчення, стягнуті електромагнітними гравітаційними полями, утворюють зірки, які є особливим рівнем організації матерії. В їх надрах постійно протікають реакції, в ході яких одні частинки перетворюються в інші, за рахунок чого зірки випромінюють енергію, утворюють інші атоми, а їх взаємодія призводить до появи молекул.

За цим слідує рівень твердих, газоподібних макротіл. Особливим їх видом є такі макротіла, які називають планетами. В них дуже складна структура (ядро, літосфера, іноді — атмосфера, гідросфера). Зірки і планети в свою чергу утворюють планетні системи. Великі скупчення зірок, планет, пилу й газів утворюють об'єкти, які називають Галактиками. Ядро Галактики утворюється з щільного скупчення зірок, газу й пилу. Вищим рівнем організації космічної матерії є Метагалактика, яка складається з величезної кількості галактик. Можливо існує багато Метагалактик, які одержали назву Позаметагалактичних об'єктів (поки що гіпотетичних). їх взаємодія утворює багатоярусний Великий Всесвіт — безмежний матеріальний світ із нескінченною різноманітністю форм і видів матерії[5, c. 137-139].

На певному етапі розвитку Метагалактики в деяких планетних системах утворюються необхідні умови для формування із молекул неживої природи носіїв життя. Останнє має ряд рівнів матеріальної організації: система доклітинного рівня — нуклеїнові кислоти (ДНК і РНК)та білки; клітини як особливий рівень біоорганізації; одноклітинні та багатоклітинні організми — рослинного і тваринного походження, існують і надорганічні структури (популяції) — співтовариства особин одного виду, пов'язаних між собою загальним генофондом і здатних до самовідтворення.

Кожна популяція, будучи системною цілісністю, регулює поведінку і розмноження особин, що входять до неї. В межах популяцій існують складні системи сигналів, які визначають поведінку однієї особини стосовно іншої.

До надорганічних рівнів організації матерії відносяться також види та біоценози. Останні утворюються в результаті взаємодії різних популяцій між собою та довкіллям. У системі біоценозу популяції взаємопов'язані так, що продукти життєдіяльності одних є умовами життя інших. Наприклад, будучи цілісною системою (біоценозом), ліс вміщує в собі такі популяції як дерева, гриби, мохи, лишайники та інші, які живуть системно. У свою чергу взаємодія біоценозів утворює глобальну систему життя -біосферу. В ній біоценози взаємодіють між собою, а також з повітряною оболонкою, через яку здійснюється теплообмін Землі з космосом та з водним середовищем. При порушенні цих взаємодій змінюється життя на Землі. Щоб підтримати цю рівнодію, потрібне не лише відтворення певних умов життя популяцій, а й певна їх різноманітність.

Будучи складовою життя на Землі, люди постійно збільшують виробничий вплив на навколишнє середовище і цим самим — на динаміку біосфери. Нині антропо- і техногенний вплив на природу настільки значний, що це навіть загрожує виродженням біосфери. Знання та уміле використання людиною законів розвитку останньої, розуміння свого місця в її динаміці є однією з умов існування людства.

Поява все нових рівнів організації матерії призводить до зміни біосфери, є результатом її функціонування як цілого в межах нашого Всесвіту. Разом з тим це ціле обумовлює і диференціацію самої біосфери на різних рівнях функціонування живої матерії. В межах біосфери розвивається особливий вид матеріальної системи — людське суспільство, яке має свої системи: нації, класи, сім'я тощо. Воно існує завдяки діяльності людей і включає в себе як необхідний елемент свого функціонування й розвитку духовне життя. Взаємодія людини з природою через практичну діяльність не є простим споживанням людиною природної речовини. У своїй діяльності людина спирається на об'єктивні закони розвитку світу, виявляючи і реалізуючи разом з тим такі можливості, які "самі собою" стихійно не реалізуються: створює штучні речовини, механізми і т.п., що прийнято називати штучною, "другою" природою[11, c. 215-217].

В процесі життєдіяльності людства перетинаються дві лінії розвитку: природна еволюція неживої і живої матерії і, так би мовити, штучної матерії, яка лежить в основі суспільних явищ. Причому друга здійснюється не лише через предмети, створені людиною, а й через зміну самої людини, через u суспільний розвиток. Виникнення людського суспільства як особливого етапу розвитку матерії наводить на думку про можливість існування інших цивілізацій, про космічне майбутнє людства, а це, в свою чергу, ставить вічне світоглядне питання про місце людини в світі, про майбутнє людства.

Дослідження взаємозв'язку всіх рівнів існування матерії, включаючи й людину (суспільство), по-новому проливає світло на проблему єдності світу. Послідовно проведений матеріалістичний монізм, який бачить єдність світу в його матеріальності, включає й ідеї діалектичної єдності і різноманітності світового розвитку. Таке розуміння принципово відмінне від вульгарно-матеріалістичного, яка не враховує якісних особливостей різних рівнів організації матерії, в тому числі й вищого, на якому виникає й існує свідомість, дух. Воно відрізняється й від ідеалістичного монізму, який за первинне бере ідеальне, а матерію — за його інобуття.

Таким чином, наукова картина світу — це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених наукою наданий історичний час. За мірою узагальнення вона займає проміжне місце між узагальненнями окремих наук і галузей та узагальненням вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія, яка прагне бути наукою, спирається на наукову картину світу. Це тим більш важливо, що висновки й проблеми сучасної науки є досить незначними і нерідко мають прямий "вихід" у загальні питання світогляду. Як вести дослідження, щоб досягти істини, тобто знання, яке відповідає об'єктивній дійсності? Як правильно користуватися найзагальнішими поняттями — категоріями, які "організують" весь процес нашого мислення, пізнання? Філософія вчить мислити теоретично, а без теоретичного мислення, зрозуміло, немає й науки.

При цьому треба взяти до уваги, що філософія не зводиться до узагальнення конкретно-наукового знання і формування універсальних законів зв'язку й розвитку. Всі питання, до яких звертається філософія, розглядаються нею в світлі її центральної, вузлової проблеми "людина і світ"; вона виражає не тільки загальне світорозуміння, але й світовідношення. Вже давно виникла ідея сутнісного співвідношення людини і зовнішнього щодо неї світу. Якщо Всесвіт — це Макрокосмос, то людина — це Мікрокосмос ("малий космос"), по-своєму надзвичайно глибокий і навіть у певному розумінні безмежний. Вони перебувають у взаємозв'язку. Ця ідея виражена в українській філософії (Г.С.Сковорода та інші), для якої взагалі характерна антропоцентрична, гуманістична спрямованість, відчуття живого зв'язку між людиною і світом[3, c. 178-180].

2. Вчення про розвиток та структуру Всесвіту на сучасному етапі

Саме в цей час відбувається трансформація еволюційної парадигми в космофізиці, але ця трансформація не була типовою кунівською зміною парадигми. Трансформацію парадигми Т.Кун убачає у кризі: замість того щоб зоставатися майже невидимим правилом, незмінним каноном, парадигма ставиться під сумнів. Замість того щоб працювати в унісон, члени наукового співтовариства починають ставити “принципові” питання і сумніватися в законності методів, які використовуються. Група, однорідна за своєю підготовкою, починає розпадатись. Виявляються різні погляди дослідників у культурному досвіді і філософських позиціях, і ця відмінність часто стає вирішальною у відкритті нової парадигми. У свою чергу виникнення нової парадигми сприяє ще більшому загостренню дебатів. Стара й нова парадигми є суперниками, піддаються перевірці, поки, нарешті, вчений світ не визначить переможця.

Трансформація еволюційної парадигми в космофізиці виявилася у включенні космоцентричних ідей. Саме ці ідеї дають змогу пояснити ті проблеми, з якими зіткнулась еволюційна космофізика при розгляді перших миттєвостей виникнення Всесвіту. Ці космоцентричні ідеї виокремилися в інфляційній космології.

Новий підхід до розв’язання старих проблем космології почався з вивчення раннього етапу еволюції Всесвіту. Важливим моментом, що дає змогу отримати принципово нові результати, стало припущення про реалізацію на перших етапах еволюції експоненціальної стадії розширення, описуваної несингулярним (при t = 0) рішенням де Сіттера з масштабним чинником R = R0 exp (Ht), де R0 – початковий просторовий параметр, H – коефіцієнт Хаббла. Модель такого Всесвіту називають такою, що роздувається, або інфляційною.

Не претендуючи на повноту, можна виділити такі специфічні основи теорії: 1) Теорія вводить у наукове поняття “інфляція” – роздування, яке описує експоненціально швидке збільшення об'єму Всесвіту, що знаходиться у вакуумоподібному стані. Швидкість збільшення розмірів системи (на стадії роздування) на багато порядків перевищує швидкість світла у вакуумі. Проте це не суперечить сучасній теорії відносності, оскільки швидкість збільшення розмірів системи на відміну від швидкості передачі сигналів (взаємодії) може бути безмежно великою. Радіус Всесвіту, на стадії роздування в інфляційній теорії, приблизно за період 10-33 – 10-35 сек. збільшується від планківського розміру 10-33 см до фантастично величезного розміру – 1015 cм. 2) Фундаментальність вакууму по відношенню до всіх інших фізичних форм існування матерії. Інфляційна теорія припускає народження спостережуваної Метагалактики (міні-всесвітом) у результаті вакуумної флуктуації. 3) Незалежність простору і часу від речовини і випромінювання на ранніх стадіях еволюції Всесвіту. Стадія роздування в еволюції Всесвіту здійснюється без присутності речовини і випромінювання. Іншими словами, роздувається “порожній простір” і “порожній час”. Вони наповнені лише скалярним полем. У даному випадку під “порожнім простором” і часом слід розуміти відсутність реальних мікрочастинок і випромінювання. Вакуум міг містити лише віртуальні частинки[10, c. 216-218].

Хаотична космологія засвідчує, що в сучасному природознавстві відбувається не тільки процес об'єднання фундаментальних взаємодій, а, що більш важливо, процес об'єднання наук. Наукові досягнення істотно трансформували не тільки традиційну практику науки, природно-історичну еволюцію планетарного соціуму, а й світоглядну свідомість творців науки. Під їхнім зростаючим пресингом кардинально розширилися обрії світоглядного простору індустріальної цивілізації. Сама наука перетворилася у своєрідну індустрію відкриттів, у могутній фактор не тільки практичного перетворення світу, а й трансформування світоглядного простору історії. Прориваючись у новий світоглядний інтер'єр, творці науки розкрили обмеженість старих світоглядних схем, послабили владу останніх над своїм мисленням, чуттєвістю, діями, розсунули обрії своєї світоглядної свободи. Перед творцями науки XXI ст. відкрилася нова онтологія, нова культура теоретичного осмислення світу в усій його тотальності, нові світоглядні ландшафти, нові проблемні поля та незвідані просторища. Розробка нових наукових мов, нових концептуалістик, нових аналітик, нових семантичних полів перетворилася в рутинну практику науки.

Все це актуалізувало потребу світоглядного повороту, тобто своєрідної духовної реформації традиційної системи цінностей людства, його пріоритетів, життєвих орієнтацій та сенсів. У контексті цієї духовної реформації наука розглядається як жива тканина знань про Всесвіт, що безупинно змінюється і тому ніколи не може надати повного і закінченого уявлення про нього. На будь-якому рівні розвитку цивілізації наукові знання – це лише крихітний острівець у неозорому океані непізнаного, невідомого, незвіданого. Проте у підвалинах науки кожної доби завжди лежить деяке онтологічне припущення про досліджуваний нею Всесвіт у всій його тотальності. Творцям науки таке припущення є необхідним для того, щоб вони могли професійно розмірковувати про Всесвіт у цілому, здійснювати свою діяльність, дати певні відповіді на споконвічні світоглядні питання: що ми можемо знати про Всесвіт, частиною якого є наше життя? чи адекватно ми діємо у цьому світі? яка ціна антропогенних дій у світі?

За доби індустріального виробництва знань Nonlinear science прагне надати власну картину Всесвіту, свою несуперечливу систему орієнтацій особистості, своє цілісне бачення універсуму. Саме в цьому сенсі онтологічне припущення про Всесвіт, яке лежить у підвалинах уявлення про його тотальність, і є тим, що іменується “науковим світоглядом”.

У такій ситуації потрібна нова світоглядна реконструкція науки, яка здатна запропонувати оптимальні орієнтири її подальшого розвитку. Йдеться про філософський спосіб світоосягнення. Через свою специфіку філософія досліджує науку в усій її повноті і складності, але головним для неї є аналіз її ціннісно-смислового змісту, розуміння смислу науки як особливого способу буття людини у світі, як особливого світоставлення. Саме тому філософія може стати об'єднуючою, інтегративною засадою, на основі якої розроблятимуться засади подальшого існування науки в суспільстві, принципи, цінності, морально-етичні настанови наукового пошуку[7, c. 179-181].

Подальші дослідження показали, що круговорот матерії у Всесвіті взаємозалежний з необоротністю процесів космічної еволюції, що виражається принципом розвитку ентропії. Логічно припустити, що необоротна еволюція ієрархії структурних рівнів космічних систем, що утворять нашу Метагалактику, при одних умовах відбувається від більше щільних станів до менш щільного ( одним із прикладів такого процесу може служити перехід від надщільного стану, у якому перебувала Метагалактика в початковій стадії своєї еволюції, до її наступних станів), в інші — вона відбувається, імовірно, у напрямку ущільнення речовини.

Саме дослідження діалектики цих протилежно спрямованих процесів у їхньому взаємозв'язку дозволить зрозуміти, наприклад, як саме виникають щільні і надщільні стани космічних об'єктів, які як зараз з'ясовується, являють собою один з надзвичайно розповсюджених станів матерії у Всесвіті. Зрозуміло, конкретні деталі цих процесів будуть установлені, виходячи з аналізу фактичних даних[1, с. 165-167].

Висновки

Проблема формування структури Всесвіту, походження галактик, зір і планет, зокрема і Землі, належить до числа найфундаментальніших проблем сучасного природознавства.

Дослідження цих проблем має не тільки величезне наукове, а й велике світоглядне значення. Воно сприяє з'ясуванню місця людини і людства у світобудові, взаємозв'язку між еволюцією матерії у Всесвіті і виникненням життя, озброює науку новими переконливими аргументами проти релігійних уявлень про світ.

Як ми не раз відзначали, основним питанням філософії є питання про відношення матерії і духу, мислення і буття. Матеріалізм розв'язує це питання однозначно — на користь первинності буття, вічності матерії.

Сучасні наукові уявлення про структуру й властивості матерії кладуть в основу ідею про її складну організацію, згідно з якою кожен матеріальний об'єкт треба розглядати як систему (цілісність), що характеризується наявністю певних елементів і зв'язків між ними (макротіла як система молекул, молекула як система атомів, клітина, живий організм, біосфера тощо).

Ці системи постійно взаємодіють з довкіллям, у результаті чого змінюються їх деякі властивості, відношення і зв'язки. Частина з них зберігається і становить основу існування певної системи, її структуру.

Кожен об'єкт (система, її елемент) — унікальний. Проте деякі групи об'єктів мають спільні (загальні) ознаки. Наявність споріднених ознак дає змогу об'єднати їх у певні класи, системи, виокремити різні рівні організації матерії.

Види матерії пов'язані між собою генетичне: кожен виникає з іншого, попереднього. Тому будову матерії можна уявити як ієрархію певних рівнів.

Список використаної літератури

1. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.

2. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

3. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.

4. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.

5. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.

6. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

7. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.

8. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

9. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

10. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

11. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

12. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

13. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

14. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.