Сучасна конкурентна політика держави

Вступ

Актуальність теми. Конкурентна політика держави є принципово новим напрямом наукових досліджень.Cтановлення конкурентної політики було резуль- татом практичних намірів швидко сформувати ринкове середовище в умовах монополізованої економіки, яку незалежна Україна отримала в спадщину. Тому одним з перших кроків на шляху перебудови економіки було створення системи державних органів захисту конкуренції та формування відповідної законодавчої бази. І лише в міру накопичення практичного досвіду цієї діяльності виникла необхідність її наукового узагальнення з метою розробки рекомендацій щодо удосконалення системи захисту конкуренції, яка склалася в Україні за часи ринкових перетворень.

Нові умови соціально-економічного розвитку країни, детерміновані внутрішніми та зовнішніми чинниками, і в першу чергу, — потребами ринкового реформування та глобалізаційними процесами, висувають перед українською державою і суспільством ряд складних і актуальних завдань. Одним із них є процес формування ефективного конкурентного середовища, домінуючу роль у якому відіграє держава. Оскільки саме вона, як засвідчує світовий досвід, є організатором конкурентних відносин, за допомогою системи заходів визначає та формує відповідне середовище функціонування суб’єктів господарювання.

Отже можна стверджувати, що зазначений напрям наукових досліджень поки що тільки формується. Він є новим не лише для України, а й для багатьох інших держав. Якщо у США конкурентне законодавство застосовується понад сто років, то у переважній більшості країн, зокрема постсоціалістичних, воно почало формуватися лише в останній чверті ХХ ст. Сьогодні це законодавство запроваджено майже у сотні країн, для більшості з яких проблема вивчення перших наслідків конкурентної політики держави є досить актуальною.

В Україні десятирічний досвід здійснення конкурентної політики держави виявив ряд гострих проблем. Їх дослідження та наукове узагальнення є нині одним з важливих завдань економічної науки. Окремі аспекти реалізації націо- нальної конкурентної політики відображені в наукових працях таких авторів, як Андрощук Г.О., Бажал Ю.М., Базилевич В.Д., Біла С.О., Бураковський І.В., Воротін В.Є., Гайворонський О.А., Геєць В.М., Гриценко А.А., Дахно І.І., Завада О.Л., Кваснюк Б.Є., Кілієвич О.І., Кістерський Л.Л., Корчак Н.М., Костусєв О.О., Кужель О.В., Кузьменко Л.Г., Кузьмін Р.І., Кузьміна С.А., Мамутов В.К., Мочерний С.В., Нестеренко О.П., Осауленко О.Г., Пастернак–Таранущенко Г.А., Пирожков С.І., Розпутенко І.В., Саніахметова Н.О., Семенова Л.Н., Філіпенко А.С.,Філюк Г.М., Черняк В.К., Шнирков О.І. та інших.

Мета: охарактеризувати сучасну конкурентну політику держави.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

— окреслити теорії конкуренції в ринковій економіці;

— показати суть, цілі та напрямки конкурентної політики держави;

— охарактеризувати конкурентну політику як складову державного регулювання економіки;

— здійснити аналіз Антитрестівського законодавства та державних органів захисту конкуренції у США;

— розкрити практику державного регулювання конкуренції в країнах Європейського Союзу;

— визначити політику держави щодо захисту та розвитку конкуренції в Україні.

Об`єктом дослідження є конкурентна політика.

Предметом дослідження є науково-теоретичне вивчення сучасної конкурентної політики держави.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи конкурентної політики держави

1.1. Теорія конкуренції в ринковій економіці

Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування.

У перекладі з латинської це слово означає «сходитися», «стикатися». Конкуренція — це суперництво між суб’єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо [10, с. 130]. Вона є тією ринковою силою, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни.

Теорія конкуренції була узагальнена Адамом Смітом у праці «Дослідження про природу й причину багатства народів» (1776).

Новизна теорії конкуренції А. Сміта полягає в тому, що він уперше:

— сформулював поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни (при скороченні пропозиції) і знижує ціни (при надлишку пропозиції);

— сформулював головний принцип конкуренції — принцип «невидимої руки», відповідно до якого «смикаючи» за ниточки маріонеток — підприємців, «рука» змушує їх діяти відповідно до якого-небудь «ідеального» плану розвитку економіки, безжалісно витісняти фірми, зайняті виробництвом непотрібної ринку продукції;

— відпрацював теоретично дуже тонкий і гнучкий механізм конкуренції, що об’єктивно врівноважує галузеву норму прибутку, приводить до оптимального розподілу ресурсів між галузями. Тонкість механізму конкуренції полягає в тому, що при скороченні попиту на товар найбільші труднощі випробовують фірми, що випускають неякісну або занадто дорогу продукцію. Гнучкість механізму конкуренції проявляється в його миттєвій реакції на будь-які зміни обстановки в зовнішньому середовищі. Швидко адаптуються до середовища мобільні фірми;

— визначив основні умови ефективної конкуренції, що включають наявність великої кількості продавців і покупців, що вичерпує інформацію, мобільність використовуваних ресурсів, неможливість кожного продавця впливати на зміну ринкової ціни товару (при збереженні його якості або якості сервісу);

— розробив модель посилення й розвитку конкуренції, довів, що в умовах ринкових відносин можливо максимальне задоволення потреб споживачів і найкраще використання ресурсів у масштабі суспільства в цілому. Певний внесок у розвиток теорії конкуренції Адама Сміта зробили Д. Рікардо, Д.С. Міль, Дж. Робінсон, Дж. Кейнс, Й. Шумпетер, П. Хейне, Ф.А. Хайек, Ф. Найт, К.Р. Макко-нелл, С.Л. Брю, М. Портер, Г.Л. Азоєв, Ю.І. Коробів, Л.Г. Раменський, Д.Ю. Юданов та інші вчені [14, с. 172].

Щоб глибше зрозуміти сутність конкуренції, дамо її визначення, сформульовані деякими авторами.

«Конкуренція є прагнення якнайкраще задовольнити критерії доступу до рідких благ» [10, с. 131], — вважає сучасний американський економіст П. Хайне.

Ф. Найт визначає конкуренцію як ситуацію, в якій конкуруючих одиниць багато й вони незалежні.

К. Р. Макконелл і С. Л. Брю вважають, що конкуренція — це наявність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців, можливість для покупців і продавців вільно виходити на ринок і залишати його.

И. Шумпетер визначав конкуренцію як суперництво старого з новим, з інноваціями.

Нобелівський лауреат з економіки 1974 p., австрійський учений Фрідріх А. фон Хайек відзначає, що конкуренція — процес, за допомогою якого люди одержують і передають знання. На його думку, на ринку тільки завдяки конкуренції приховане стає явним [10, с. 132].

Конкуренція веде до кращого використання здатностей і знань. Більша частина досягнутих людських благ отримана саме шляхом змагання, конкуренції.

Конкуренція потребує раціонального поводження як умови перебування на ринку. Конкуренція стимулює раціональність.

Конкуренція не може функціонувати серед людей, позбавлених підприємницького духу. Конкуренція — особливий метод виховання розумів, великих винахідників і підприємців.

Прихильники традицій не повинні нав’язувати іншим свою ворожість до нововведень. Збиток терплять консерватори, що роблять опір новому.

Конкуренція — процес доведення правоти меншостей новаторів.

Конкуренція підсилює ефективність, змінює звички, закликає до більшої уважності, що зовсім даремно в безконкурентних умовах.

Конкурентів ми сприймаємо з роздратуванням, тому що вони заважають нам спокійно жити.

У своїй книзі «Міжнародна конкуренція» М. Портер відзначає, що конкуренція — динамічний процес, що розвивається, безупинно мінливий ландшафт, на якому з’являються нові товари, нові шляхи маркетингу, нові виробничі процеси й нові ринкові сегменти [23, с. 397].

Г.Л. Азоєв під конкуренцією розуміє суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї й тієї ж мети.

А. Ю. Юданов стверджує, що ринкова конкуренція — боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на недоступних сегментах ринку.

Разом з тим, А.Ю. Юданов вважає, що дотепер у світі відсутнє єдине поняття «конкуренція». Учені дотримуються однієї із трьох трактувань конкуренції: поведінкової, структурної, функціональної [23, с. 398].

Поведінкове трактування конкуренції — боротьба за гроші покупця шляхом задоволення його потреб.

Структурне трактування конкуренції — аналіз структури ринку для визначення міри свободи продавця й покупця на ринку (форми ринку) і способу виходу з нього.

Функціональне трактування конкуренції — суперництво старого з новим, з інноваціями, коли приховане стає явним.

Аналіз структури й змісту формулювань і трактувань поняття «конкуренція» дає підстави зробити такі висновки:

а) поняття «конкуренція», запропоновані різними авторами, не повною мірою відповідають вимогам системності й комплексності, тобто вони характеризують тільки один з безлічі аспектів конкуренції, установлених А. Смітом і самими авторами, кожний у своїй галузі дослідження;

б) різноманіття підходів до формулювання поняття: один автор під конкуренцією розуміє суперництво (боротьбу) фірм, тобто юридичних осіб, інші – суперництво фізичних осіб, треті – як наявність на ринку достатньої кількості продавців і покупців, четверті – ситуацію, п’яті – прагнення, шості – процес і т.д.;

в) наведені поняття не охоплюють конкуренцію серед будь-яких соціальних, виробничих і біологічних систем;

г) поняття не відображають конкуренцію як єдність статики й динаміки суперництва, виживання систем у заздалегідь заданих або невизначених умовах;

ґ) поняття не пов’язані із законодавством [23, с. 399].

З урахуванням розглянутих зауважень пропонується таке визначення: конкуренція — процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами для одержання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об’єктивних або суб’єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах .

Конкуренція є рушійною силою розвитку суб’єктів і об’єктів управління, суспільства в цілому.

Як було доведено багатьма економістами, конкуренція є рушійною силою розвитку суспільства, головним інструментом економи ресурсів, підвищення якості товарів і рівня життя населення. Тому конкуренція — дуже складне поняття. Особливо важливо вивчити механізм конкуренції в умовах російської економіки, що тільки починає освоювати цей механізм.

У промислово розвинутих країнах ефективність механізму конкуренції визначається не повнотою, глибиною або точністю терміна «конкуренція», а дією «невидимої руки» А. Сміта. Україна в силу відомих політичних причин у цьому плані залишається ще поки некерованою.

1.2. Суть, цілі та напрямки конкурентної політики держави

Конкуренція відбиває зв’язок між виробництвом і реалізацією продукту. Цей зв’язок є причинно-наслідковим, суттєвим, необхідним і повторюваним, тобто об’єктивним економічним законом. Закон конкуренції відображує причинно-наслідковий зв’язок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця, а потім уже для виробника.

Є багато типів, видів, форм конкуренції. Розрізняють такі головні види конкурентної боротьби: конкуренція продавців; конкуренція покупців; конкуренція продавців і покупців; внутрішньогалузева і міжгалузева конкуренція; досконала (чиста) конкуренція, недосконала конкуренція тощо [25, с. 302].

Конкуренція продавців. Метою кожного виробника є отримання прибутку, а отже, розширення масштабів економічної діяльності. Це об’єктивно спонукає виробників до суперництва за найвигідніші умови виробництва, найкращу позицію на ринку, смаки і переваги споживачів тощо. Вони є конкурентами один щодо одного. Якщо пропозиція товару перевищує попит на нього, конкурентна боротьба між виробниками посилюється. Перемагають у ній тільки ті виробники, які знизили ціну на товар і в такий спосіб привернули увагу більшої кількості споживачів до своїх товарів.

Чим сильніша конкуренція серед продавців, тим більше пропозиція товарів перевищує попит покупців. Коли конкуренція серед продавців слабшає, попит поволі наздоганяє пропозицію, а згодом перевищує її.

Конкуренція покупців. Якщо попит на товар більший, ніж пропозиція певного товару, то конкурують покупці. Вони виборють між собою право придбати якісний товар за низькою ціною. У конкурентній боротьбі перемагає той покупець, котрий вчасно запропонував вишу порівняно з ринковою ціну.

Конкуренція продавців і покупців. У результаті такої боротьби (або суперництва) встановлюється загальна ціна на однорідні товари.

Внутрішньогалузева конкуренція. Це суперництво між підприємцями, які виробляють і реалізують однаковий продукт або продукт-замінник. Метою такої конкуренції є переключення покупців на товар певного підприємства. Для цього товари слід продавати за цінами, які значно нижчі, ніж ціни на товари-конкуренти. Якщо товари однакові за жорсткими споживчими параметрами, треба різко змінити м’які споживчі параметри (дизайн) товару [25, с. 304].

Для того щоб зниження цін на товари не принесло збитків підприємству, потрібно зменшити витрати виробництва і реалізації товару. Досягають цього передусім впровадженням у виробництво нових техніки і технології, методів менеджменту тощо.

Міжгалузева конкуренція виявляється у суперництві між підприємцями, що вклали свої капітали в галузі, які виробляють різні продукти. Кожен підприємець оцінює результати своєї діяльності за нормою прибутку. У різних галузях вона має різну величину, тому один виграє, інший — програє. Той. хто програв, може перепрофілювати своє підприємство або поміняти акції однієї галузі на акції іншої, перспективнішої галузі. У такий спосіб відбувається перелив капіталу з однієї галузі в іншу. Отже, міжгалузева конкуренція — це конкуренція капіталів.

Досконала (чиста) конкуренція виникає за таких умов:

— багато дрібних підприємств, що пропонують на ринку однорідну продукцію;

— частка кожного підприємства в загальному обсязі ринкової пропозиції настільки незначна, що будь-яке його рішення про підвищення або зниження ціни не позначиться на ціні ринкової рівноваги;

— для входу нових підприємств до галузі та виходу будь-якого підприємства з неї немає жодних перешкод;

— банк даних є доступним для всіх клієнтів [25, с. 305].

Недосконала конкуренція. Це конкуренція, яка тією чи іншою мірою пов’язана з певним обмеженням вільного підприємництва. Для недосконалої конкуренції характерна незначна кількість фірм у кожній сфері підприємницької діяльності, можливість якоїсь групи підприємств впливати на кон’юнктуру ринку. При недосконалій конкуренції існують жорсткі бар’єри для проникнення на конкретні ринки нових підприємців, немає близьких замінників продукту, що виробляється привілейованим виробником.

За методами ведення конкурентної боротьби розрізняють цінову, нецінову, добросовісну і недобросовісну конкуренцію.

Цінова конкуренція здійснюється маневруванням цінами з метою більш вигідного використання ринкової кон’юнктури. Для цього використовують зазвичай такі види цін, як монопольно висока ціна, престижна ціна («знімання вершків»), ціна лідера, психологічна ціна, ціна проникнення.

Нецінова конкуренція ґрунтується на технічних перевагах, вищій якості та більшій надійності товару, ефективніших методах збуту, використанні різних форм маркетингової комунікації, поліпшенні умов оплати тощо.

Добросовісна конкуренція — це таке суперництво, при якому дотримуються правових та етичних норм взаємовідносин з партнерами.

Недобросовісна конкуренція включає технічне шпигунство, переманювання фахівців-професіоналів, підкуп працівників підприємства-конкурента, неправдиву рекламу (чорні технології) тощо [25, с. 306].

Як показує практика, існуванню конкуренції загрожує монополія. Тому конкуренція потребує захисту насамперед з боку держави. Цю функцію виконує антимонопольний комітет, керуючись антимонопольним законодавством. Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції.

Уперше антимонопольне законодавство було прийнято в США — антитрестівський закон Шермана (1890 p.). Пізніше він був удосконалений завдяки поправкам, зробленим Клейтоном (1914 p.), Вілером Лі (1938 p.), Целлером-Кефовером (1950 р.) та ін. [25, с. 307]

В Україні в 1992 р. було прийнято Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», а в 2001 р. — «Про захист економічної конкуренції».

Головним критерієм, на основі якого встановлюється факт монополізації, є ринкова частка підприємства. Наприклад, у США й Україні вона становить відповідно 33 і 35 відсотків — для одного підприємства, 50 відсотків і більше — для трьох, 66,6 відсотків і більше 70 — для п’яти. У США діє такий порядок: якщо одне підприємство контролює 60 відсотків ринку будь-якого товару, то воно потрапляє під державний контроль, спрямований на подолання недобросовісної конкуренції; якщо фірма мас ринкову частку 90 відсотків, то така компанія-монополіст підлягає розукрупненню. Так, у 2000 р. ком-панією-монополістом було визнано американську корпорацію «Microsoft» (її власник — Білл Гейтс, президент — Стів Балмер). За рішенням американського Окружного Суду в справі про порушення корпорацією антимонопольного законодавства США вона мала бути поділена на дві частини: Windows-частина й Internet-частина. Проте Апеляційний Суд округу Колумбія відмінив рішення про поділ Microsoft Corp: антитрестівський закон США не був порушений корпорацією «Microsoft» (Reuters, вересень 2001 p.) [8, с. 11].

1.3. Конкурентна політика як складова державного регулювання економіки

Термін “конкурентна політика” має широкі масштаби застосування. В найширшому розумінні, він включає всі політики, які мають відношення до ринкової конкуренції, включаючи торгову політику, регулятивну політику та урядову політику щодо регулювання антиконкурентних дій підприємств та організацій усіх форм власності. В найвужчому розумінні, термін застосовується до законів чи політик, які регулюють антиконкурентну поведінку підприємств [10, с. 132]. В будь-якому випадку, конкурентна політика є частиною системи норм, які підтримують роботу ринкової економіки. Її ціль – забезпечення конкурентного середовища діяльності суб’єктів економіки. Зазначимо, що терміни “конкурентна політика” та “антимонопольна політика” є абсолютно тотожними. Історично склалося, що країни Західної Європи, по причині початкової спрямованості законодавства на підтримку та розвиток конкуренції, обрали терміни “конкурентне право” та “конкурентне законодавство”. З іншого боку – постсоціалістичні країни, економіки яких були замонополізовані, обрали терміни “антимонопольне право” і “антимонопольне законодавство”. Американський варіант – “антитрестівське законодавство” теж пояснюється історичним розвитком місцевого капіталізму.

Останнім часом активізувалися дискусії щодо розробки багатосторонніх міжнародних норм конкурентної політики, проте, наявність багатьох концептуальних та практичних проблем, не найменшою з яких є відсутність таких норм приблизно у половини країн-членів Світової організації торгівлі (СОТ), ускладнює цей процес За даними Робочої Групи, яка була створена на Сінгапурській конференції СОТ на рівні міністрів, із 144 Членів конкурентне законодавство мають приблизно 80 країн, включаючи 50 країн, що розвиваються та з перехідною економікою [10, с. 133]. Тим не менше, є сфери, в яких можлива розробка та застосування міжнародних норм.

Розглядаючи проблему створення в рамках СОТ багатосторонніх норм конкурентної політики, ми маємо на меті відповісти на два основні питання: по-перше, чому розробка міжнародних норм конкурентної політики знайшла своє відображення у порядку денному міжнародного торгового співтовариства та, по-друге, які є перспективи у цієї політики в контексті її співвідношення з торговою політикою та основними цілями діяльності СОТ.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

— з’ясувати роль конкурентної політики в національній економіці;

— визначити вимоги, які ставить глобалізація щодо дії норм національних конкурентних політик;

— оцінити аргументи на користь багатосторонніх міжнародних норм конкурентної політики й вимоги до їх розробки;

— проаналізувати зв’язок між торговою та конкурентною політиками [10, с. 133].

Більшість національних економік і світова економіка в цілому базуються на ринковій системі з її механізмом саморегулювання. Саме конкуренція є основою функціонування ринкового механізму. Конкуренція забезпечує найбільш повне і якісне задоволення потреб споживачів, ефективне використання ресурсів, стимулює виробництво та інноваційні процеси.

Для ефективного функціонування ринків потрібна певна система юридичних норм, які повинні забезпечувати й гарантувати права власності, включаючи права інтелектуальної власності, а також правовий механізм їх переходу. Ще одним важливим елементом юридичного забезпечення ринкової системи є норми щодо корпоративного управління й здійснення процедури банкрутства підприємств. Конкурентна політика доповнює ринкову систему і представляє собою систему заходів правового, економічного та організаційно-адміністративного характеру, спрямованих на формування конкурентного середовища, розвиток і захист чесної конкуренції й боротьбу з порушеннями чинного антимонопольного законодавства [10, с. 134].

Антиконкурентна діяльність представлена певними формами підприємницької практики, такими як: горизонтальні угоди, вертикальні домовленості, зловживання монопольною владою, злиття та поглинання компаній. Конкуренція може бути зневілейована, наприклад, картельними угодами між учасниками одного ринку про уникнення конкурування (горизонтальні угоди). В СОТ вирізняють три типи картелів, заснованих на горизонтальних угодах: картелі імпортерів, які об’єднують національних імпортерів з метою бойкотування чи колективної відмови від ведення справ з іноземними конкурентами; картелі експортерів, які у свою чергу поділяються на “чисті” (об’єднують зусилля виключно на зовнішніх ринках) та “змішані” (створені для уникнення конкуренції як на зовнішніх ринках, так і на внутрішніх) та міжнародні, які діють на декількох національних ринках розглядаючи їх як цілісну систему. Для приховання міжнародних картельних угод їх учасники часто застосовують таку форму об’єднань як спільні підприємства або стратегічні альянси на базі науково-дослідницьких та проектно-конструкторських робіт (R&D) [10, с. 135].

Наступною формою антиконкурентної практики є вертикальні домовленості компаній зі своїми клієнтами чи постачальниками. Практика вертикальних угод включає:

— комерційні переваги, які надають виробники дистриб’юторам з метою утримання їх від роботи з продукцією конкурентів;

— вплив на географію роботи каналів розподілення;

— вплив на маркетингову діяльність дистриб’юторів.

Іншою формою діяльності, яка представляє інтерес для конкурентної політики, є зловживання домінуванням або зловживання монопольною владою. З цією категорією зловживань пов’язано:

— вибіркове виконання контрактів;

— здійснення пов’язаних продажів, коли купуючи товар певної торгової марки, вигідним стає купівля й іншого товару цієї ж марки;

— контроль над обмеженими ресурсами і важливими каналами постачання чи розподілення;

— позбавлення конкурентів доступу до ресурсів через вертикальну інтеграцію;

— встановлення цін вищих за конкурентні (грабіжницьке ціноутворення) [10, с. 136].

Ще одною формою ринкової діяльності, яка знаходиться під контролем державних органів, є операції по злиттю та поглинанню компаній, які бувають: горизонтальними, вертикальними та конгломератними. Останні інтегрують фірми різних сфер бізнесу і майже не викликають недовіри у конкурентних органів. Горизонтальні та вертикальні зливання компаній можуть свідчити про акумулювання монопольної влади.

Найбільш негативного впливу на стан ринку справляють: грабіжницьке ціноутворення та негативна маркетингова практика, яка проявляється, наприклад, у наданні оманливої рекламної інформації.

Створення відповідного конкурентного законодавства та контроль за його виконанням формує нормативно-правовий рівень конкурентної політики. Важливим є формування та функціонування й організаційного рівня конкурентної політики, який передбачає створення відповідних державних структур: органів виконавчої влади, яким надано відповідні повноваження щодо забезпечення формування конкурентного середовища й покарання порушників чинного антимонопольного законодавства [10, с. 136].

Найбільш розвинені системи конкурентного права, такі як в США, Європі, Канаді і Японії, передбачають створення фінансованих державним бюджетом органів, які мають повну функціональну незалежність від уряду. Роль таких установ включає розслідування справ, пов’язаних із загрозами для конкуренції й ініціювання заходів впливу до порушників чинного антимонопольного законодавства. В США, наприклад, багато антитрестівських норм приводяться до виконання навіть у цивільних судах. В межах багатьох юрисдикцій національні антимонопольні органи зобов’язані звітувати про стан ринкової конкуренції перед регулюючими радами й трибуналами. Вони також є ініціюючими структурами реформування та регулювання конкурентного права. Найголовнішою вимогою до подібного органу, поряд з функціональною незалежністю, повинна стати – прозорість діяльності, тобто наявність добре розвинених систем публічного розкриття адміністративних процедур, наприклад, Канадське Бюро з питань конкуренції видає “Довідник” у якому надаються пояснення усіх рішень щодо застосування конкурентного законодавства [10, с. 138].

Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створення однакових умов для вcix агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики — формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними. Важливо стимулювати конкурентну поведінку суб’єктів господарювання, сприяти прийняттю ними більш ефективних ринкових рішень, кращому захисту прав та інтересів споживачів. Мета i завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають системний характер i потребують комплексних заходів та повсякденного контролю.

Розділ 2. Світовий досвід державного регулювання конкуренції

2.1. Антитрестівське законодавство та державні органи захисту конкуренції у США

Перший антитрестівський закон у США, Закон Шермана, був прийнятий у 1890 р. не тому, що економістам вдалося довести Конгресу, що монополії спричиняють витрати для суспільства в цілому, а в якості міри у відповідь на зміни, які відбулись в економіці США.

Після громадянської війни (1862-1865) залізниці зв’язали між собою всі регіони країни, сприяючи створенню національних ринків. У відповідь на такі розширення ринків і з метою обмеження випуску створювалися корпорації, що за розмірами перевищували ті, що існували раніше, при чому багато з них утворились шляхом злиття конкуруючих фірм. Наприклад, “Стандарт Оіл Траст”, заснований в 1882 р. контролював біля 90% нафтопереробних потужностей країни [8, с. 19]. Компанія “Амерікан Тобакос”, заснована в 1890 р., виробляла майже 100% сигарет у США. Фермери і дрібні бізнесмени відчували загрозу від цих нових гігантів і Закон Шермана був прийнятий головним чином під впливом цих антимонопольних настроїв. В той же час він не викликав до себе уваги населення і не спричинив серйозних дебатів.

Два основні розділи Закону Шермана носять такий же невизначений характер, як і багато частин Конституції США [8, с. 20].

Закон Робінсона – Петмена був прийнятий, зокрема, під тиском зі сторони власників дрібних бакалійних магазинів, які зрозуміли, що виникаючі ланцюги однотипних магазинів (зокрема A&P) були здатні спричинити тиск на поставників з метою надання їм “несправедливих” знижок у цінах продуктів, які вони купують. Власники мілких магазинів шукали захисту у Конгресу і отримали його.

Розділ 3 Закону Клейтона оголошує протизаконними акти продажу (або здачі в оренду), обумовлені забороною звертатись до послуг іншого продавця у тих випадках, коли це “може потягнути за собою істотне послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополії. Ця стаття закону була застосована зокрема, щоб відгородити користувачів від вимог копіювальних фірм купувати папір виключно у них (зв’язуючий контракт) і щоб пересікти вимоги компанії, що виробляє бензин і деякі запчастини до автомобілів, продавати на бензоколонках не тільки бензин, що виробляється нею, а й її шини і акумулятори (ексклюзивний договір)[8, с. 25].

Розділ 7 Закону Клейтона забороняє злиття або купівлю “у будь-якій області комерції або в будь-якій частині країни у тих випадках, коли це може спричинити вагоме послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополій” [8, с. 26].

Можна виділити наступні типи злиття компаній [8, с. 27]:

Таблиця 2.1. Типи злиття компаній

Тип злиття	Опис	Приклади
Горизонтальне	Між конкурентами	Один виробник автомобілів зливається з іншим
Вертикальне	Між продавцем і споживачем	Видобувач нафти зливається з виробником бензину
Конгломерат	Між двома не зв’язаними напряму бізнесменами	Компанія, що випускає цукерки, зливається з компанією, що виробляє вітальні картки

Хоча Закон Клейтона характеризується більшою у порівнянні з Законом Шермана визначеністю у відношенні практичних дій, тим не менше він залишає за судами рішення про те, в яких випадках згадані дії швидш за все сприяють послабленню конкуренції. Як і у випадку із Законом Шермана, норми оцінки протизаконності поведінки на основі Закону Клейтона змінювалися протягом часу [8, с. 28].

Ще у часи обговорення проекту Закону Клейтона у США постало питання про створення державного органу, до завдань якого входило б здійснення державного контролю за застосуванням та дотриманням антитрестівського законодавства. Ним стала Федеральна Торгова Комісія (ФТК). Закон про ФТК був прийнятий 26 вересня 1914 р., тобто маже водночас із Законом Клейтона (15 жовтня 1914 р.).

Головне завдання ФТК запобігати діяльності людей, товариств або корпорацій, які використовують нечесні методи конкуренції в торгівлі шляхом подання позову до них.

Комісії надані певні повноваження. Ось кілька з них
збирати та зберігати інформацію про дотримання законодавства про конкуренцію; у випадку подання позову від імені США проводити розслідування; за вказівкою президента або за заявою генерального прокурора проводити розслідування антиконкурентної діяльності; розробляти правила, необхідні для застосування Закону про ФТК.

Закон про ФТК передбачає юридичну відповідальність за створення навмисного або з недбалості якихось перепон для діяльності комісії.
У Міністерстві юстиції США діє Управління з антитрестівської діяльності, що здійснює аналітичну роботу в галузі конкуренції та монополізму, облік інформації, подання позовів до порушників тощо.

Закон Шермана, Закон Клейтона, Закон про ФТК є засадовими у законодавстві США про конкуренцію та монополізм. На їх підставі органи виконавчої влади змогли створити в економіці атмосферу врівноваженої конкуренції, в якій одночасно функціонують суб’єкти господарської діяльності, які репрезентують надвеликий, великий, середній бізнес та сотні тисяч представників малого бізнесу [8, с. 31].

2.2. Практика державного регулювання конкуренції в країнах Європейського Союзу

Вперше юридичні засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції почали використовувати у Франції. Тут раніше, ніж в інших країнах, концентрація капіталу досягла розмірів, що дозволили негативним проявам у господарській діяльності стати чинником, який гальмує розвиток економіки. Спеціальне законодавство у цій галузі було ще відсутнє. Французькі суди використовували для цієї мети статтю 1382 Цивільного кодексу Франції, згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток іншому суб’єкту, зобов’язує виконавця до відшкодування завданого збитку. Оскільки у статті не йшлося про боротьбу з непорядною конкуренцією, французькій судовій практиці довелося стати на шлях власної правотворчості та розробити поняття “зловживання правом”, що дозволило непорядні конкурентні дії вважати порушенням чужого суб’єктивного права.

Межа між правомірними і неправомірними діями перебуває там, де право на вільне проведення господарської діяльності одного суб’єкта переходить у зловживання та порушення аналогічного права іншого суб’єкта.

Наведеної теоретичної конструкції дотримується сучасне французьке законодавство про конкурентну та антимонопольну практику. Так, в Ордонансі № 86-1243 від 1 грудня 1986 року “Про свободу цін та конкуренції” є спеціальний розділ “Про антиконкурентну практику”. Стаття 7 цього нормативного акту забороняє узгоджену діяльність, угоди, спілки або коаліції, якщо вони мають на меті або можуть стати перепоною, обмежити або порушити конкуренцію на ринку у разі, якщо вони:

— обмежують доступ інших підприємств або обмежують свободу їх конкуренції;

— стають перепоною встановленню вільних ринкових цін, штучно викликають їх зростання або падіння;

— обмежують або ставлять під контроль виробництво, ринки збуту, капіталовкладення або технічний прогрес;

— призводять до розподілу ринків збуту або постачання.

На цих же умовах одному підприємству або групі підприємств забороняється зловживати:

— домінуючим становище на ринку якого-небудь товару;

— економічною залежністю, в якій знаходиться клієнт або постачальник, що не дозволяє користуватися правом вибору [29, с. 414].

Такі дії є протиправними. До них закон відносить відмову у продажу, у примушуванні до так званого зв’язаного продажу.

Французьке законодавство надає державним органам широкі повноваження щодо оперативного впливу на антиконкурентну діяльність на ринках будь-яких товарів.

Шляхом рецепції французького законодавства пішло законодавство більшості західноєвропейських країн (Італія, Бельгія, Голландія та ін.).

Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару. Так у Франції підприємство вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару, у Німеччині – до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії для визначення монопольного становища використовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовується для визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній [29, с. 416].

Суб’єкти господарської діяльності, що займають домінуюче становище на ринку, зобов’язані надавати державним органам додаткові звітні відомості про свою діяльність, вони можуть притягатися до відповідальності (грошові штрафи, кримінальна відповідальність, повна або часткова заборона діяльності, повне відшкодування збитків та ін.).

У національно-правових системах зарубіжних країн відокремлюють організаційно-правову та договірно-правову, колективну та індивідуальну, договірну та позадоговірну тощо антиконкурентну практику [29, с. 417].

Індивідуальна антиконкурентна практика передбачає пануюче становище суб’єкта на ринку якогось товару (послуги). При укладанні угод воно виявляється в тому , що такий суб’єкт прагне включити до них умови, що погіршують становище конкурентів і тим самим обмежують свободу їх підприємницької діяльності (виключні умови угоди).

Виключне становище у європейському антимонопольному законодавстві займає захист прав споживачів. Норми права, які захищають права споживачів являють собою третю ланку, що замикає відносини між виробниками та споживачами. Перші дві ланки – це конкурентне та антимонопольне законодавство. Вони настільки пов’язані між собою, що можна говорити про їх єдність.

Таблиця 2.2. Види законодавства, яке регулює конкуренцію та монополізм у зарубіжних країнах

Види законодавства	Мета
Права споживачів	Норми права, метою яких є захист прав споживачів як більш слабкої сторони у відносинах з виробниками
Конкурентне право	Розвиток суперництва між виробниками за більш вигідні умови виробництва та продажу товарів, надання послуг тощо
Антимонопольне право	Норми права, метою яких є забезпечення безперешкодного вибору та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності

Наведене розмежування між нормами, як ,проте, й будь-яка інша класифікація, є умовним, оскільки не дає повного уявлення про характер взаємозв’язку між ними.

Законодавство більшості європейських країн відрізняє споживачів, що діють у виробничій сфері, від кінцевих споживачів (сфера особистого споживання) за ознакою здійснення першими господарської комерційної діяльності. Так, у статті 12 англійського Закону про непорядні угоди 1977р. йдеться про те, що в угоді сторона “виступає як споживач щодо іншої сторони”, якщо вона в ході виконання угоди не здійснює комерційної діяльності, а інша сторона, навпаки, здійснює комерційну діяльність [29, с. 419].

У законодавстві інших європейських країн споживач також визначається як непрофесіонал, що придбаває товари для особистого, але не виробничого споживання. У § 6 закону Німеччини “Про право відмови від угоди укладеної “на ходу”, та від інших угод такого самого штибу” від 16 січня 1986 р., наприклад, йдеться про те, що положення цього Закону не застосовуються, “якщо покупець укладає угоду в процесі здійснення своєї підприємницької діяльності або інша сторона діє поза рамками підприємницької діяльності”. Цей самий принцип закріплений і у § 24 Закону Німеччини “Про загальні умови угод” від 9 грудня 1979 р., в якому йдеться про те, що правила § 2, 10, 11, 12 не розповсюджується на загальні умови угод, що укладаються комерсантом, якщо “угода стосується здійснення його торгівельного промислу” [8, с. 55].

Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа заторкує зацікавлену сторону або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм [8, с. 56].

У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії – це Відомство генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції – Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії – Федеральна економічна палата.

Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється адміністративними судами, спеціальними судами та загальними (загальноцивільними) судами. Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), Швеції (Суд у ринкових справах). У країнах, де суб’єкти господарської діяльності в обов’язковому порядку сповіщають державні органи про угоди, що містять обмежувальну практику, суперечки розглядаються загальними судами, а у країнах, де обов’язкове сповіщення про порушення провадиться з ініціативи зацікавленої сторони або відповідного державного органу, розв’язання суперечок відбувається в адміністративних судах. Якщо одна із сторін не погоджується із рішенням адміністративного суду, вона може оскаржити його у загальному суді.

Крім державних органів, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм, у західних європейських країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони пров адять освітню роботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією про якість товарів, умови торгівлі тощо [8, с. 58].

Розділ 3. Політика держави щодо захисту та розвитку конкуренції в Україні

Правову основу системи захисту економічної конкуренції становлять Конституція України та Закони України [1] “Про Антимонопольний комітет України” [2] “Про захист економічної конкуренції” [3] і “Про захист від недобросовісної конкуренції” [32]. Центральне місце в системі захисту економічної конкуренції в Україні посідає Антимонопольний комітет України, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

Суспільна (громадянська) складова системи захисту економічної конкуренції у цей час знаходиться у стадії розвитку і включає недержавні інституції, діяльність яких сприяє утвердженню в суспільстві чесних звичаїв у підприємництві, розвитку добросовісної, суспільно корисної конкуренції.

За змістом система державного захисту економічної конкуренції, яка склалася в Україні, передбачає:

— виявлення та припинення протиправних дій, які призводять або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції внаслідок узгодження поведінки суб’єктів господарювання (антиконкурентні узгоджені дії), зловживання ринковою владою суб’єктами господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище, або дій державних органів;

— виявлення та припинення протиправних дій, які призводять або можуть призвести до спотворення конкуренції внаслідок дій суб’єктів господарювання (недобросовісна конкуренція), або державних органів;

— запобігання недопущенню, усуненню, обмеженню або спотворенню конкуренції шляхом внесення відповідних пропозицій до інших державних органів, формування конкурентної свідомості в суспільстві;

— запобігання негативному впливу рішень державних органів на конкуренцію шляхом попереднього погодження проектів рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

— запобігання можливостям обмеження конкуренції внаслідок набуття ринкової влади шляхом попереднього контролю за концентрацією суб’єктів господарювання (злиттями, придбаннями, набуттям суб’єктами господарювання контролю один над одним в інший спосіб, спільним створенням підприємств);

— запобігання недопущенню, усуненню або обмеженню конкуренції внаслідок узгодження поведінки учасників ринків шляхом попереднього контролю за узгодженими діями суб’єктів господарювання [44].

Протягом періоду дії Закону України “Про захист економічної конкуренції” [3] органами Антимонопольного комітету України щороку виявлялося та припинялося близько 4,3 тисячі порушень законодавства про захист економічної конкуренції, розглядалося близько 800 заяв про надання дозволу на економічну концентрацію та узгоджені дії суб’єктів господарювання.

Антимонопольний комітет України займав активну позицію щодо протидії негативним явищам, під час яких спостерігалося економічно необґрунтоване підняття цін на продукти харчування, пально-мастильні матеріали; відбувалося безпідставне підвищення тарифів на послуги у сфері транспорту і зв’язку.

При цьому, протягом 2002–2008 років кількість виявлених та припинених територіальними відділеннями Антимонопольного комітету України порушень законодавства про захист економічної конкуренції зросла на 48 відсотків. Водночас кількість працівників Комітету за ці роки, у тому числі в територіальних відділеннях, на які припадає близько 90 відсотків розслідувань у справах про порушення законодавства, залишалася практично незмінною.

Проблема посилення ресурсного забезпечення системи органів Антимонопольного комітету України загострюється через значне підвищення рівня складності проблем, які вирішуються з метою забезпечення захисту конкуренції, більших зусиль потребує вжиття заходів із виявлення та припинення антиконкурентних узгоджених практик, що передбачає якісно новий рівень одержання та аналізу доказової бази, істотно ускладнився економічний аналіз, необхідний під час проведення розслідувань у справах.

Однак, повноваження Антимонопольного комітету України в частині одержання доказів під час розслідувань у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції визначено недостатньо чітко, механізми правового захисту його працівників значною мірою залишаються декларативними.

На ефективності застосування Комітетом своїх повноважень у сфері захисту економічної конкуренції негативно позначається нестача інформаційних ресурсів, обмежені можливості оперативного отримання повної та достовірної ринкової інформації від державних органів, з інших джерел в Україні та за кордоном.

Незавершеність системи державного регулювання природних монополій, його недоліки обумовлюють значну кількість зловживань монопольним становищем на цих ринках та призводять до того, що органи Комітету вимушені шляхом застосування механізмів конкуренційного законодавства, компенсувати недоліки регулювання, тим самим підміняючи органи регулювання.

Певні ресурси Антимонопольного комітету України відволікає розгляд значної кількості заяв про надання дозволів на концентрації суб’єктів господарювання, які через незначний розмір їхніх учасників не можуть вплинути на стан конкуренції на товарних ринках.

Для забезпечення захисту конкуренції від протиправних посягань в Україні, на відміну від більшості країн, що мають конкуренційне законодавство, майже не використовуються можливості правоохоронних органів, оскільки відповідні приписи законодавства не деталізовані, не містять конкретних механізмів реалізації.

Недостатньою у здійсненні заходів, що сприяли б запобіганню та виявленню порушень законодавства про захист економічної конкуренції, є участь органів галузевого і територіального управління економікою. Ними, як правило, не забезпечується належний аналіз товарних ринків, моніторинг з метою аналізу та прогнозування їх розвитку, стану конкуренції на них, під час прийняття управлінських рішень не здійснюється оцінка їх наслідків для конкуренції [44].

Недостатньо чітке визначення підвідомчості справ у спорах за участю органів Антимонопольного комітету України створює ризик прийняття судами різної юрисдикції (господарськими та адміністративними) суперечливих рішень з одного і того ж питання.

В Україні відсутня система контролю над державною допомогою суб’єктам господарювання, яка дозволяла б мінімізувати її негативний вплив на конкуренцію.

Відсутні загальнонаціональні програми розвитку і захисту конкуренції, з урахуванням яких мала б формуватися політика Уряду та визначалися б конкретні завдання державних органів у цій сфері.

Недостатньою є культура конкуренції у суспільстві (як у державних органах, так і у підприємництві), що стримує розвиток економічної конкуренції.

Глобалізація економічних процесів, дедалі більш глибоке залучення України у транснаціональний та світовий рух товарів потребують більш ретельного урахування міжнародних аспектів захисту конкуренції.

Існує проблема недостатньої визначеності взаємин Антимонопольного комітету України з вищими органами державної влади та ризики їх політизації.

Удосконалення та розвиток системи захисту економічної конкуренції має здійснюватися за чотирма основними складовими: правовою, інституційною (організаційною), суспільною (громадянською) та міжнародною.

Подальший розвиток правових засад захисту економічної конкуренції в Україні має передбачати, зокрема:

— чітке врегулювання у підзаконних актах предмета та порядку взаємодії між Антимонопольним комітетом України та іншими органами державної влади, зокрема Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання державою свого конституційного обов’язку щодо захисту конкуренції у підприємницькій діяльності;

— запровадження кримінальної відповідальності за найбільш суспільно небезпечні антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання шляхом внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України. Це, з одного боку, більш ефективно запобігатиме таким правопорушенням, а з іншого – дозволить застосовувати для виявлення та розкриття таємних антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання більш ефективні інструменти розслідування. Водночас, посилення відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання має супроводжуватися впровадженням дієвої програми звільнення від відповідальності та її пом’якшення, а також захисту тих учасників антиконкурентних узгоджених дій, які сприяють викриттю антиконкурентних узгоджених дій;

— законодавче врегулювання порядку отримання доказів, зокрема, їх примусового вилучення та накладення арешту на об’єкти нерухомого майна, проведення огляду чи обшуку у приміщеннях суб’єктів господарювання та володіннях фізичних осіб з метою забезпечення доказів у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Без впровадження відповідних норм забезпечення ефективного розслідування справ стосовно найбільш небезпечних порушень конкуренційного законодавства, насамперед, горизонтальних антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, розслідування по суті є неможливими;

— удосконалення процедур отримання дозволу на здійснення економічної концентрації суб’єктів господарювання шляхом збільшення порогових показників, за перевищення яких є необхідним отримання попереднього дозволу держави, визначених у Законі України “Про захист економічної конкуренції”. Це дозволить істотно зменшити адміністративний тиск на суб’єктів господарювання, сприятиме покращенню інвестиційного клімату, що є особливо важливим за умов кризових проявів у економіці і, водночас, дозволить зосередити ресурси Антимонопольного комітету України на розгляді випадків, що здатні істотно вплинути на стан конкуренції;

— чітке законодавче врегулювання питання віднесення до підвідомчості господарських судів справ у спорах за участю Антимонопольного комітету, його територіальних відділень. Це забезпечить однаковість застосування законодавства про захист економічної конкуренції, сприятиме вчасному врегулюванню спорів про законність прийнятих Комітетом рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, на ринках стратегічних товарів (енергоносіїв, продовольства тощо), що у свою чергу сприятиме підвищенню ефективності реалізації конкурентної політики в цілому;

— підготовка та затвердження актом Кабінету Міністрів України Концепції створення системи контролю за наданням і використанням державної допомоги суб’єктам господарювання [44].

Завершальним етапом розвитку правової основи системи захисту економічної конкуренції має стати прийняття Конкуренційного процесуального кодексу України, який повинен інтегрувати та систематизувати норми, які регулюють процесуальні засади.

При цьому, надзвичайно важливо забезпечити подальше наближення законодавства, яке регулює сферу конкуренції, до законодавчих засад і принципів конкурентної політики Європейського Союзу із врахуванням конкретних умов України.

Основні положення Концептуальних засад удосконалення системи захисту економічної конкуренції в Україні доцільно відобразити в загальнодержавній Програмі захисту та розвитку конкуренції та обмеження монополізму.

Для підвищення ефективності діяльності Антимонопольного комітету України необхідно на законодавчому рівні надати статус правоохоронних органів системі органів Антимонопольного комітету України, запровадити систему спеціальних звань працівників підрозділів системи органів Антимонопольного комітету України, які виконують функції, визначені статтею 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Це, в свою чергу, забезпечить реалізацію приписів законодавства щодо спеціального статусу системи органів Антимонопольного комітету України.

Для підвищення ефективності механізмів правового захисту економічної конкуренції доцільним є створення окремих підрозділів з питань захисту економічної конкуренції в органах внутрішніх справ, служби безпеки.

Усунення дублювання функцій Антимонопольного комітету України та органів-регуляторів у сфері природних монополій, телекомунікацій, органів державного контролю за цінами шляхом внесення відповідних змін до Законів України “Про Антимонопольний комітет України”, “Про природні монополії” та “Про телекомунікації”. Це забезпечить зосередження ресурсів Антимонопольного комітету на вирішенні завдань захисту економічної конкуренції та водночас сприятиме підвищенню ефективності державного регулювання суб’єктів природних монополій, інших об’єктів державного цінового регулювання [42, с. с. 376].

З метою забезпечення практичної участі в розробці та реалізації заходів, спрямованих на сприяння захисту економічної конкуренції є створення спеціальних секторів у відповідних органах виконавчої влади (Міністерство палива та енергетики, Міністерство аграрної політики, Міністерство промислової політики, Міністерство транспорту та зв’язку і Міністерство з питань житлово-комунального господарства України). При цьому проведення таких структурних змін має здійснюватися безпосередньо Кабінетом Міністрів України.

З метою більш оперативного реагування на негативні прояви на регіональних і місцевих товарних ринках, підвищення якості досліджень і розслідувань на місцевому рівні необхідним є створення відокремлених підрозділів Антимонопольного комітету України не лише в обласних центрах, столиці Автономної Республіки Крим, містах Києві та Севастополі, але також у деяких інших найбільших містах (для прикладу, Маріуполі, Кривому Розі), без зменшення вже наявної чисельності територіальних відділень Антимонопольного комітету України.

Важливою складовою підвищення ефективності роботи органів Антимонопольного комітету України є покращення його інформаційного забезпечення. Воно має передбачати, зокрема:

— оптимізацію використання власних інформаційних ресурсів Комітету, створення відомчих баз (банків) даних (зокрема, щодо структури ринків, динаміки цін та обсягів реалізації окремих товарів, відносин контролю суб’єктів господарювання, даних, отриманих під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, рішень органів Комітету, судових рішень з питань захисту економічної конкуренції);

— налагодження ефективних механізмів обміну інформацією про стан ринків між зацікавленими державними органами;

— залучення недержавних інформаційних ресурсів (консалтингових фірм, об’єднань підприємців, мережі Інтернет, засобів масової інформації тощо);

— забезпечення Антимонопольного комітету України спеціальними засобами фіксації доказів, необхідним програмним забезпеченням;

— запровадження сучасних засобів зв’язку (відеозв’язок, ВЕБ-конференції, IP-телефонія) між органами Антимонопольного комітету України [42, с. 379].

Посилення функції Антимонопольного комітету України щодо здійснення розслідувань у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції потребує вжиття заходів щодо покращення його кадрового забезпечення, зокрема, розроблення програми підготовки кадрів економічного та юридичного профілю для органів Антимонопольного комітету України; запровадження обов’язкового страхування працівників, які безпосередньо виконують функції розслідування у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У сфері розвитку конкуренційної культури суспільства до першочергових завдань належать, зокрема:

— налагодження взаємодії з громадськими організаціями (спілками, професійними об’єднаннями) підприємців, які функціонують на основі професійних кодексів етики (кодексів честі) і охоплюють підприємців за різними галузями і напрямами діяльності;

— сприяння створенню умов для функціонування громадських організацій, професійних об’єднань, які представляли б інтереси певної галузі, споживачів тощо у сфері конкурентних правовідносин;

— пропаганда цінностей добросовісної конкуренції із використанням засобів масової інформації, включно спеціальні освітні програми.

У сфері міжнародного співробітництва з питань захисту економічної конкуренції першочерговими завданнями є:

— набуття Україною статусу спостерігача в Комітеті з конкуренції Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР);

— розширення співробітництва з питань захисту конкуренції з Європейською комісією; міжнародними організаціями (ЮНКТАД, ММК);

— участь у практичних програмах співробітництва в межах Міждержавної ради з антимонопольної політики держав – учасниць СНД;

— забезпечення практичного наповнення двостороннього співробітництва з відомствами із захисту конкуренції інших країн [42, с. 381].

Висновки

Конкуренція — економічне змагання виробників однакових видів продукції на ринку за залучення більшої кількості покупців та одержання максимального доходу в короткостроковому або довгостроковому періодах. Основа конкурентних відносин — свобода вибору — реалізується у формі прагнення кожного одержувати для себе особисто грошовий доход. Конкуренція означає наявність на ринку великої кількості незалежно діючих продавців і покупців.

Антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці та господарському праві як один із способів державного регулювання економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.

Порівнюючи норми антимонопольного законодавства різних країн, рано чи пізно стикаєшся з фактом, що вони характеризуються значною схожістю. Це говорить про те, що в світі спостерігається загальна тенденція щодо врегулювання монополій, а також, що багато норм антимонопольного законодавства одних країн запозичені у інших. Для прикладу, багато краін світу запозичили основні положення антимонопольного законодавства у США. Проте кожна країна має свої особливості, що й відбилося на їх антимонопольному законодавстві. Зокрема значно різняться органи забезпечення його дотримання, частка ринку, яку повинна охоплювати компанія, щоб вона стала монополією.

Мета удосконалення системи захисту економічної конкуренції в Україні на сучасному етапі полягає у створенні в Україні ефективної, суспільно корисної системи захисту економічної конкуренції та наповненні конкретним змістом особливої ролі конкуренційного органу – Антимонопольного комітету України у формуванні та реалізації конкуренційної політики держави.

система державного захисту економічної конкуренції, яка склалася в Україні, передбачає:

Список використаних джерел

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — Офіційне видання Верховної Ради. — К.: Преса України, 1997. — 77, с.
Закон України “Про Антимонопольний комітет України” //Відомості Верховної Ради України 1993, № 50, ст.472
Про захист економічної конкуренції: Закон від 11 січня 2001 року № 2210 / Україна. Закон // Голос України. — 2001. — 27 лютого. — С. 4-8
Біла С. Роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 1. — С. 81-91
Борисенко З. Конкурентна політика держави //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 1. — С. 169-175
Борисенко З. Діалектіка монополізму і конкуренції в умовах глобалізації // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — C. 405-409
Геєць В. М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку. — К., 2009. — 863 с.
Головако Л. С. Антимонопольна діяльність. — К. : КНТЕУ, 2004 — Ч. 1. — 2004. — 161 с.
Головако Л. С. Антимонопольна діяльність. — К.: КНТЕУ, 2004 — Ч. 2. — 2004. — 210 с.
Гончарук Т. І. Конкуренція: сучасна економічна характеристика та особливості // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 2. — C. 130 – 145
Грецький, Р. Реалізація конкурентної політики держави в умовах інноваційного розвитку економіки України //Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 6 . — С. 177-180
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія): Навчальний посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. -335 с.
Економіка України в умовах глобалізації: монографія /М-во освіти і науки України, Чернівецький торговельно-економічний ін-т КНТЕУ; ред. і укл.: Школа О. В. Бабінська. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2009. — 527 с.
Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студ. вищ. закладів освіти/ Ред. В.Д.Базилевич. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.
Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч.посіб. – К.: Вища шк.., 2005. – 325 с.
Конкурентоспроможність: країна, регіон, підприємство /Ред. Ю. В. Полунєєва; Рада конкурентоспроможності України, Центр стратегій конкурентоспроможності (МІМ-Київ). — К.: ЛАТ&К, 2006. -175, с.
Костусев А. А. Конкурентная политика в Украине: Монография. — К.: КНЕУ, 2004. — 309, с.
Костусєв О. Конкуренція і монополія в їх історичній динаміці //Економіст. — 2003. — № 5. — С. 86-89
Лозова О.М. Вплив глобалізації на формування конкурентного середовища в Україні //Конкуренція. – 2006. — № 4. – С. 24-27
Малиновська В. Монополізм та його різновиди: правові засоби обмеження монополізму в економіці України //Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 2. — C. 90-92
Марцин, В. С. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави //Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 10. — С. 3-8
Мельниченко О. Інструменти конкурентної політики //Конкуренція. – 2005. — № 1. – С. 18-23
Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 856 с.
Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник – Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003. – 536 с.
Основи економічної теорії: Навч. посібник /Авт. кол.: В’ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської. — К. : Каравела, 2007. — 447 с.
Основи економічної теорії: Підручник /О.О.Мамалуй, О.А.Гриценко, Л.В.Гриценко, Г.Ю.Дарнопих та ін.; За заг.ред. О.О.Мамалуя. – К.: Юрінком інтер, 2003. – 480 с.
Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник /Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та інші.; За ред. Г.Н.Климка, .П.Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. І допов. – К.: Вища шк.. – Знання. 1997. – 734.
Основи економічної теорії: Посібник /Авт. кол.: С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. С.В.Мочерного. -К.: Академія, 2001. — 471 с.
Панчишин Степан. Макроекономіка: Навч.посібник. Вид.2-ге, стереотипне. – К.: Либідь, 2002. – 616 с.
Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. В.О.Рибалкіна, В.Г.Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. – 627 с.
Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 288 с.
Савчук В. Діяльність Антимонопольного комітету України щодо забезпечення державної політики захисту від недобросовісної конкуренції // Вісник академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 4. — С. 227-233
Стратегія і тактика, стан соціально-економічного розвитку України: Науково-інформаційний збірник /Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України; ред.: В. П. Горбулін. — К. : ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2006. — 391, с.
Стратегія соціально-економічного розвитку індустріально розвинутих країн світу: проблеми і перспективи України: Науково-інформаційний збірник /Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України; ред.: В. П. Горбулін. — К.: ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2006. — 361, с.
Филюк Г. Економіко-правові засади державного регулювання природних монополій в Україні // Економіка України. — 2007. — № 8. — C. 48-52
Україна в глобалізованому світі: Збірник наукових праць / НАН України, Ін-т світової економіки і міжнародних відносин, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. — К. — 2007. — 175, с.
Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації: матеріали VІІІ міжнародної конференції: збірник наукових статей. — Кіровоград: КНТУ, 2008 — Вип.7. — 2008. — 385 с.
Хохлов Н. П. Экономическая политика: Учебное пособие /Николай Хохлов; М-во образования и науки Украины, Харьковский нац. экономический ун-т . — Харьков : ИД «ИНЖЭК», 2005. — 205 с.
Чемберлин Эдвард Х. Теория монополистической конкуренции: Реориентация теории стоимости /Э. Чемберлин; Пер. с англ. Э. Г. Лейкина, Л. Я. Розовского; Под ред. О. Я. Ольсевича. — М. : Экономика, 1996. — 349, с.
Черненко С. Спільні цілі — спільні проблеми: актуальні проблеми взаємозв’язку конкурентної політики та політики у сфері розвитку підприємництва в Україні //Конкуренція. – 2004. — № 6. – С. 11-16
Шевчук В. Я. Макроекономічні проблеми сталого розвитку. — К.: «Геопринт», 2006. — 198 с.
Шнипко О. С. Конкурентоспроможність України в умовах глобалізації / Олександр Шнипко; наук. ред. В. М. Геєць; НАНУ, Ін-т економіки та прогнозування. — К., 2009. — 455 с.
Юданов А. Ю. Конкуренция: теория и практика: Учебно-практическое пособие.. -М.: ООО «Гном-пресс», 1998. — 381 с.
http://www.amc.gov.ua/amc

referat-ok.com.ua