У сучасному світі особистість формує ідентичність в суперечливих складних умовах, оскільки її життєвий світ, соціальні відносини та комунікації змінюються надзвичайно швидко, відчувають вплив процесів глобального характеру.

Інтерес до процесів ідентифікації особистості на початку 90-х років був зумовлений потребою осмислити суперечливі реалії індивідуального існування людини тоталітарної епохи, а саме втрата почуття самототожності й цілісності, беспосередньості й самоцінності діяльності, роздвоєності життя в умовах деформації певних соціальних структур, необмеженої регламентації всіх сфер життєдіяльності і, також, становище індивіда в умовах руйнування й перетворення цього “безособистісного стану” суспільного життя.

“Занепад радянської культури означає занепад величезної кількості групових і класових ідентифікацій, що стали вже традиційними … Практично жодна з груп радянського суспільства не зберегла свого попереднього статусу. Занепад групових ідентифікацій знайшов своє відображення в процесі деідентифікацій конкретних індивідуальних представників цих груп” [1, 212].

Актуалізація досліджень проблеми ідентичності тісно пов’язана з процесами соціальної трансформації суспільства, масштабними соціально-культурними змінами, що характеризуються втратою стійкої ідентичності, реструктуризацією її основних елементів, маргіналізацією. Не випадково увага дослідників звернена до зростаючої значущості етнічної ідентичності в соціальній ідентичності, яка оновлюється, легітимізації культурних ідентичностей, подолання кризи ідентичності [2; 3].

Теоретико-методологічні аспекти проблеми ідентичності та ідентифікаційні виміри сучасного українського суспільства аналізуються в працях Т. Воропай, О. Злобіної, Н. Костенко, С. Макєєва, С. Оксамитної, М. Шульги, Р. Шульги, О. Швачко та інших українських соціологів і філософів. Переосмислення проблем людської ідентичності здійснюється в теоріях модерного суспільства Ю. Габермаса, Е. Гіденса, П. Рікера, Ч. Тейлора.

Таким чином, проблеми соціальної та особистої ідентичності посідають значне місце у сучасних соціально-філософських дослідженнях. Разом с тим, як зазначалося під час дискусії “Особистість у контексті глобалізації”, залишаються ще мало вивченими процеси самоідентифікації в умовах глобальних змін. Мета даної роботи проаналізувати характер впливу глобалізації на умови формування ідентичності особистості.

На нашу думку, Ерік X. Еріксон, з яким пов’язане утвердження проблематики тотожності особистості в американській та західноєвропейській психології і соціології в 50 — 60-х роках 20-го ст, одним з перших вказав на зв’язок проблем психосоціальної ідентичності в соціальних науках із інтенсифікацією соціальних змін, “крутими переломами, які відбуваються протягом нашого століття” [4, 269]. Він привернув увагу до загрози соціально-культурним ідентичностям і укоріненій в них особистій самототожністі в умовах глобальних комунікацій, стандартизації, ціннісно-нормативних криз. Еріксоном також розглядається дезінтеграція, “дифузія тотожності” тобто втрата ідентичності та гармонійного існування. Особистість в такому стані виконує лише окремі ролі, губиться в їх виборі та узгодженні з собою, відчуває також труднощі з пристосуванням своїх органічних можливостей до виконання обраних або нав’язаних ролей (“змішування ролей”). Такий стан породжує також зниження стійкості особистості перед тиском середовища, небезпечність втрати автономії. Слід підкреслити також схильність таких особистостей до негативної, бунтарської ідентичності або псевдоідентичності і до інтолерантного ставлення до інших культурних, релігійних групових ідентичностей. В своїх крайніх проявах дифузія тотожності, криза ідентичності набуває форми психосоматичних розладів, труднощів упорядкування власного життя [5].

Занепокоєння і стурбованість ідентичністю стають невід’ємного складовою людського досвіду у мінливому, розмежованому, нестабільному сучасному світі.

“Незалежно від масштабу, багатоманітності та суперечливості пов’язаних з глобалізацію змін, які впливають на соціальну ідентичність людей, очевидно одне: загроза цій ідентичності відчувається повсюди й стає самостійним соціально-психологічним фактором динаміки свідомості, культурної, соціальної і політичної поведінки людей, які належать до різних культурних ареалів” [6, 351].

Питання про те, що є глобалізація, залишається відкритим попри безпрецедентне зростання досліджень, присвячених концептуальному аналізу сутності глобалізації та її соціальних наслідків [7]. Сучасний стан осмислення проблеми достатньо точно визначив В.Л. Іноземцев.

“Більшість сучасних дослідників — як вітчизняних, так і зарубіжних — вважає, що глобалізація є спонтанним процесом, який обумовлений насамперед технологічним і соціальним прогресом останніх десятиріч. При цьому відзначають, зазвичай, швидке зростання міжнародної торгівлі, масштаб інвестиційних потоків, формування всесвітнього інформаційного простору — загалом, все більшу відкритість окремих економік.

В той же час звертають увагу на становлення деяких глобальних інститутів і практик, які сприяють посиленню єдності світового співтовариства” [8, 59]. Проте, соціологічний аналіз нерівномірної, фрагментарної природи глобалізаційних процесів свідчить, що “глобалізація не створила об’єднаного світу [9, 89].

На сучасному етапі глобалізації поглибилися відмінності в суспільно-економічному статусі, технологічному, освітньому, інформаційному рівнях різних регіонів, держав і народів світу, зростають відмінності між соціальними, культурними групами як у постіндустріальних суспільствах, так і в країнах, що розвиваються. Як у глобальному контексті, так і в окремо взятих країнах, доступ особи до сучасних інформаційних технологій залежить від соціального статусу та майнового стану. Технологічно розвинені країни та представники вищих верств країн “першого світу” і “третього світу” користуються перевагами сучасних технологій і комунікацій[10].

Вважаємо, що глобалізацію можна розглядати як фундаментальну реструктуризацію соціальних інститутів та їхніх взаємозв’язків, одним з наслідків якої є нові форми соціальної і культурної диференціації як у розвинених країнах, так і в інших країнах, а також і у світі в цілому.

Диференціація, виникнення значних соціальних розмежувань, поглиблення культурної і соціально-психологічної різноманітності є невід’ємним компонентом, тенденцією глобалізації, а не лише реакцією на її негативні наслідки.

Як наголошує З. Бауман, “Глобалізація розділяє не менше ніж об’єднує — власне, вона розділяє, об’єднуючи. [ 11, 12].

Специфіка сьогодення полягає не лише в незаперечній глобалізації інформаційних економічних процесів, а, головним чином, в суттєвих змінах у взаєминах між людиною і суспільством, реструктуризації життєвих світів та ідентичностей.

Спираючись на аналіз особливостей соціальних процесів у постмодерному суспільстві та соціальних наслідків глобалізації, здійснений українськими і зарубіжними вченими, можна виділити основні аспекти глобальних змін, які впливають на формування соціальної і особистої ідентичності: зростаючий динамізм і масштабність соціальних змін, надзвичайне розширення та інтенсифікацію соціальних зв’язків до яких включений окремий індивід, деструктивний вплив на первинні зв’язки людей, посилення індивідуалізації.

При осмисленні феномена глобалізації у плані трансформації взаємин між людиною і суспільством та умов формування персональної ідентичності серед множини факторів впливу особливо важливим є “ущільнення простору і часу”, радикальні зміни сеансу простору і часу, значення території, соціальної дистанції.

І для спільнот і для окремих індивідів глобалізація проявляється у розширенні соціального простору: соціальні, політичні, економічні зв’язки, інформаційні мережі перетинають кордони держав, охоплюють усю планету. Нові можливості освоєння фізичного простору наближають до індивіда недосяжні точки фізичного і соціального простору, знижують значення фізичної відстані і територіального принципу організації життя. “Разом з глобалізацією” — пише У.Бек, руйнується структура основних принципів, на підставі яких до сих пір організовувались і жили суспільства і держави, являючи собою територіальні, відмежовані один від одного єдності… з’являються нові силові і конкуруючі співвідношення, конфлікти та перехрещування між національно-державними єдностями й акторами, з одного боку, та транснаціональними акторами, ідентичностями, соціальними просторами й процесами — з іншого” [12, 45]. Але наслідки виведення соціальних відносин за їх узвичаєні локальні контексти не зводяться до послаблення ролі національних держав і відповідно національної і державної ідентичності.

У зв’язку з присутністю в житті сучасної людини засобів масової інформації та телекомунікації соціальне середовище особистості навіть на рівні повсякденності набуває глобального характеру. “Іншими словами, наше життя в усе більшій мірі зазнає на собі впливу подій, які відбуваються достатньо далеко від тієї соціальної реальності, в якій розгортається наша повсякдень діяльність”[13; 298]. Особистість включена в глобальні зв’язки як безпосередньо, так і через символічно і мас-медіа опосередковані зв’язки.

Феноменологічно це є стиснення простору і часу, тому що посилення відносин взаємозалележності торкається кожної людини, що все більше почувається прилученою до цілого світу. Стиснення соціального простору і часу, інтенсифікація соціальної взаємодії і міжособистісного спілкування пов’язані насамперед з розширенням віртуального аспекту соціального ареалу життя особистості.

В наслідок того, що повідомлення відчужуються від часово-просторового контексту, в якому вони були створені, майже повністю зникають межі, які відділяли дійсний світ від уявного, можливого, реальність від віртуальності. (“Ніяких кордонів”. К. Вілбер). У безкінечному, відкритому просторі інформаційної цивілізації розчиняється опозиція далекого- близького, виникають спільні для багатьох індивідів і груп розсіяних по світу емоційні переживання, зразки поведінки, ціннісні орієнтації та ідентифікаційні преференції.

Інтенсифікація, прискорення соціальних комунікацій та відносин призводить до витіснення традиційних зв’язків між людьми, які обмежувались головним чином рамками локальних спільнот, зв’язками глобального масштабу, відносинами переважно функціональними, опосередкованими і знеособленими, які все більше руйнують безпосередні зв’язки спів- присутності.

Одним з проявів звуження безпосередніх зв’язків є співтовариства користувачів Інтернету, які, “дедалі більше характеризуються послабленням локальних соціальних зв’язків, що становить загрозу втрати ідентичності на державному, етнічному, а іноді й сімейному рівні. “Кіберспільноти” в різних країнах із різними культурами формують новий єдиний соціокультурний простір, в якому члени таких спільнот стають значно ближчими один з одним, ніж зі своїми “традиціоналістами”. “Глобальне культурне єднання в Інтернеті нерідко сприяє втраті колишньої ідентичності, зумовлює ціннісну деструкцію, аномію, культурну маргінальність”. [14, 38-39]. Опосередкованість відносин і життєвого досвіду відкриває багатоманітність життєвих світів, форм світобачень, ціннісних імперативів, стирає традиційні суспільні межі та ієрархії, але також розмиває бар’єри між особистим і публічним, значно послаблює роль ціннісно-нормативних систем регуляції поведінки індивідів та значення для них традиційних усталених зв’язків.

“Морально-психологічний аспект цього процесу полягає в тому, що безпосередній контекст із подіями та ситуаціями, в яких особистість стикається з екзистенційними та моральними питаннями, радикально зменшується. Через це сучасна людина втрачає моральний ґрунт для перегляду своєї ідентичності, я отже, у певному сенсі втрачає себе саму” [15; 109].

Разом з тим інтенсифікація соціальних відносин, величезне розширення символічного обміну уможливлює дистан- ціювання від просторово-часових контекстів повсякденності, від тиску безпосереднього оточення, дає змогу краще зрозуміти інших, формує образ “Іншого”, в якому “значно більше від ідеї про спільну природу людей, а ніж від виплеканих культурних відмінностей” [16; 201]. Зрештою, завдяки посередництву сучасних комунікацій, розширенню символічного і медіа-опосередкованого досвіду індивіда “у кожного з нас значно більше сучасників” [17; 210].

На нашу думку, саме цей новий аспект людського роз- утілення людини ” (Е. Гіденс), з іншого — саме він чинить опір звуженню горизонтів значень, у межах яких формується особистість.

Отже, глобальні зміни водночас організують різноманіття та репродукують багатоманітну одноманітність, посилюють знеособлюючі тенденції постмодерної доби. Тому прискорені глобалізацією процеси індивідуалізації не можна ототожнити зі зростанням свободи та автономії індивіда, зважаючи на розширення стандартизації, гомогенізації різнобічних аспектів життєдіяльності людини. “Найгострішу проблему сучасності становить утрата людиною контакту із узвичаєними інтер- суб’єктивними чинниками особи, такими, як спільнота, традиція, життєво значущі людські стосунки — і пов’язане з цим звуження горизонтів значень, у межах яких відбувається її становлення” [18; 110].

У “глобальній ойкумені” особистість відкрита як глобальним так і локальним впливам, перебуває на перехресті світоглядних, культурних, цивілізаційних світів, “нових світів, що лише виникають” (Е. Тірік’ян). Стрімке зростання, інтенсифікація зв’язків і контактів представників різних спільнот і культур, створює нові можливості для взаємовпливу і запозичень різних поведінкових і культурних моделей.

Як зазначає М. Шульга, “тенденція ціннісно нормативної інтеграції має кілька форм вияву. Це і взаємопроникнення цінностей та норм різних соціальних і культурних груп та субгруп в середині суспільств, і досить широкий процес ознайомлення з культурами, а отже, нормами й цінностями інших народів. І на цьому тлі йде потужний наступ стандартизованих взірців масової культури, що породжує конкуренцію у соціальному ареалі життя особистості глобальної і національної культур” [19; 23]. Вважаємо, що саме від вирішення цієї суперечності та напрямків і форм ціннісно- нормативної й соціально-психологічної інтеграції залежатиме зміна умов самовизначення особистості.

В деяких концепцій глобалізації висувається теза, що громадяни у глобальному просторі будуть відрізнятися складною само ідентифікацією. А саме: індивіди будуть ототожнюватись з локальним, національним і наднаціональними рівнями (цивілізаціями, субцивілізаціями). Такі моделі, певною мірою, недооцінюють складні взаємодії між різними видами організацій у глобальному контексті та процеси культурного синтезу, які отримали визначення ”глокалізації” (Р. Робертсон), ’’гібридизації” (Ж. Пітерс).

Спираючись на дослідження російських і зарубіжних філософів Н.Н. Федотової, Ф.Х. Кесседі, Ф. Даллмара, Д. Лалла та інших, можна вважати достатньо обґрунтованим висновок про те, що ”глобалізація здатна збільшити число однакових культурних форм, але не здатна нівелювати різноманітність локальних культур, включаючи такі її аспекти як цінності і такі її прояви як наука” [20, 68].

Таким чином, глобалізація трансформує систему факторів, які впливають на формування особистості у різних суспільствах, посилює варіативність, стихійність, індетер- мінованість соціальних практик, пов’язаних з конструюванням ідентичностей. Суперечливість та різноспрямованість глобальних змін потребує поглиблення емпіричних та теоретичних досліджень, розробки концептуальних засобів, які здатні подолати абстрактні дихотомії: “глобальне — локальне”, “універсалізм — партикуляризм”, “диференціація — інтеграція”.

Література

1. Ионин Л.И. Социология культуры. Путь в новое тысячилетие.—М., 1996.
2. Реструктуризація особистості в нестабільному суспільстві: зміна життєвих світів, руйнація ідентічностей, маргіналізація (Круглий стіл).//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 3.
3. Соціокультурні ідентичності та практики / За ред. А. Ручки.—К., 2002.
4. Эриксон Эрик Г. Детство и общество. — Изд. 2-е, перерабо- таное и дополненное / Перевод с англ. — СПб., 2000.
5. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис: Перевод с англ. / Общ. ред. и предисл. Толстых А.В. — М., 1996.
6. Тейлор Ч. Етика автентичності / Пер. з англ. — К., 2002.
7. Грани глобализации: Трудные вопросы современного развития. — М., 2003.
8. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. — М.—К., 2002.
9. Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и «глобализация» как американизация // Вопросы философии. — 2004.—№ 4.
10. Гіденс Е. Соціологія. — К., 1999.
11. Арсеєнко А. Глобалізація: соціальні зміни і наслідки напередодні ХХІ століття // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.—1999. — № 1.
12. Лалл Д. Медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід. Пер. з англ.. — К., 2002.
13. Особистість у контексті глобалізації (круглий стіл) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 2.
14. Гиденс Э. Глобализация социальной жизни // Зарубежная социология XX века: Хрестоматия. Тексты. — Днепропетровск, 2001.
15. Особистість у контексті глобалізації (круглий стіл) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 2.
16. Васильченко А. Автентичність і традиція. Післямова до українського перекладу “Етики автентичності” // Тейлор Ч. Етика автентичності / пер. з англ. — К., 2002.
17. Лалл Д. Медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід. Пер. з англ. — К., 2002.
18. Там само.
19. Васильченко А. Автентичність і традиція. Післямова до українського перекладу “Етики автентичності” // Тейлор Ч. Етика автентичності / Пер. з англ. — К., 2002.
20. Особистість у контексті глобалізації (круглий стіл) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 2.
21. Федотова Н.Н. Возможна ли мировая культура? // Философские науки. — 2000. — № 4.