1. Суб’єкти і об’єкти зовнішньоекономічної діяльності

2. Ціноутворення на світовому ринку.

3. Суть і основні напрямки розвитку міжнародного маркетингу.

4. Світовий ринок цінних паперів, валюти, золота.

5. Сумісні підприємства і основні напрямки їх розвитку.

6. Види міжнародного фірмового і банківського кредитів.

Список використаної літератури.

1. Суб’єкти і об’єкти зовнішньоекономічної діяльності

Відповідно до чинного законодавства України суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне місцезнаходження яких — на її території;

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення і т.ін.), але мають постійне місцезнаходження на території України;

— інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України, в тому числі держава в особі її органів, органів місцевого самоврядування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України.

Чинне законодавство не дає вичерпного переліку можливих (дозволених) видів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваних її суб'єктами. З урахуванням основної вимоги — відсутність прямої або непрямої заборони на той чи інший вид діяльності — сьогодні більш-менш ефективно в Україні здійснюються:

— експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

— надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

— кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених її законом;

— спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

— підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку суб'єктів господарської діяльності;

— аналогічна діяльність за межами України;

— організація і здійснення діяльності в сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

— організація і здійснення оптової, консигнаційної і роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;

— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

— операції із придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

— роботи на контрактній основі фізичних осіб з України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

— робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами та інші не заборонені законодавством України види зовнішньоекономічної діяльності. Якщо ж іноземець прибув в Україну на певний строк для працевлаштування, то варто керуватися "Тимчасовим положенням про умови і порядок оформлення іноземним грома-дянам дозволів на працевлаштування в Україні", затвердженим наказом міністра праці України № 27 від 5 травня 1993 р. Відповідно до цього положення праця іноземців може бути використана тільки при наявності дозволів на працевлаштування, якщо інше не встановлюють закони України або міжнародні договори. Такий дозвіл не потрібен для керівників спільних підприємств та іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, а також представникам іноземного морського (річкового) флоту та закордонних авіакомпаній, що обслуговують їх на території України.

Для співробітників представництв іноземних суб'єктів господарювання, офіційно зареєстрованих в Україні, Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції видається дозвіл на підставі оформлених належним чином службових карток співробітників представництв та посвідчення про реєстрацію представництва.

Крім заборони на втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів, у випадках, не передбачених чинним законодавством, аналізованих як обмеження права на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, встановлений цілий ряд інших гарантій останньої. Зокрема, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що одержав від цієї діяльності у власність засоби, майно, майнові й немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за власним бажанням.

Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника в будь-якій платній і безплатній формі без його згоди забороняється, крім випадків, передбачених законодавством України.

Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності виникає у фізичної особи з моменту придбання нею громадянської дієздатності, порядок, терміни та інші умови виникнення якої регулюються законодавством України, в першу чергу Цивільним кодексом. Фізичні особи, що мають постійне місце проживання на території України, мають відповідне право, якщо вони зареєстровані як підприємці відповідно до Закону України "Про підприємництво". Фізичні особи, що не мають такого права, набувають його, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законами держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх установчих документів із моменту набуття ними статусу юридичної особи.

2. Ціноутворення на світовому ринку

Ціни на міжнародних ринках встановлюються майже по тій же схемі, що і на національному ринку. Разом з тим, з'являються нові елементи: урядова політика по захисту внутрішнього ринку; валюта, яка використовується при здійсненні угоди та інші. Якщо в основі ціни підприємств на внутрішньому ринку лежить собівартість, то в основі світової ціни – інтернаціональна вартість.

Орієнтиром для учасників зовнішньої торгівлі при визначенні цін на свої товари служить два види цін: ціни, які публікуються і розрахункові ціни.

До першого виду цін відносяться ціни, повідомлення про які можна знайти в спеціальних і фірмових джерелах інформації. Вони, як правило, відбивають рівень світових цін, якщо до них зробити необхідні виправлення. До цін, які публікуються, відносяться:

1. довідкові ціни;

2. біржові котіровки;

3. аукціонні ціни;

4. ціни фактичних угод; ціни пропозицій великих фірм.

Інтернаціональна вартість — це суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару при середньосвітових суспільно нормальних умовах виробництва і середньосвітовому рівні продуктивності праці. Вона формується переважно під впливом умов виробництва в тих країнах, що є головними постачальниками товару на світовий ринок, і лежить в основі формування світової ціни.

Основою для розрахунку експортних і імпортних цін в українській зовнішньоторговельній практиці виступають ціни основних товарних ринків. Вони є показниками, що відбивають середньосвітові умови виробництва, реалізації і споживання конкретних товарів. Щоб обмін товарами відбувався на еквівалентній основі, вони повинні оцінюватися в цінах світового ринку. Під, світовою ціною розуміється грошове вираження інтернаціональної вартості реалізованого на світовому ринку товару. На практиці світова ціна виступає як ціна найважливіших продавців і покупців або основних центрів міжнародної торгівлі і встановлюється в ході здійснення великих і регулярних угод по товарах. Ціни випадкових, епізодичних угод не є представницькими. Світова ціна характеризується наступними ознаками:

— це ціна, по якій здійснюються великі експортні й імпортні угоди на умовах, звичайних для більшості товарних ринків. Виключаються товарообмінні операції (бартер, компенсація і т.п.), постачання товарів у рамках державної допомоги, реалізація продукції спільних підприємств і т.п.;

— це ціна, використовувана в регулярних угодах на найважливіших ринках;

— це ціна товарів у таких угодах, платежі по який ведуться готівкою у вільно конвертованій валюті в розглянутий період.

Під готівкою в міжнародній торгівлі розуміють розрахунки через відповідні банки протягом не більше, як 15 днів. Термін застосовується на відміну від “передоплати” та “постачання товару в кредит”.

В якості світових цін не можуть бути ціни, що обслуговують товарообіг у рамках замкнутих економічних угруповань.

Це не означає, що на той самий товар на окремих ринках повинні бути однакові ціни. На світовому ринку існує множинність цін, тобто ціни на однаковий товар у той же самий час можуть помітно розрізнятися. На рівень світових цін впливають валюта платежу, умови розрахунків, характер постачання, місце і час продажу і багато інших економічних і неекономічних факторів. Визначення світової ціни має свої особливості, коли виникає питання про ціну світового ринку сировинних товарів чи товарів продукції обробної промисловості. В першу чергу, це стосується машинотехнічних виробів. Простіше вирішувати питання про світову ціну на сировинні товари Їхні джерела прив'язані до визначених географічних районів, у той час як виробництво різноманітного асортименту готової продукції налагоджено практично повсюдно. На ринку виступає велика кількість країн-конкурентів. Сфера застосування сировинних товарів відносно стабільна на відміну від промислової продукції, умови експлуатації якої істотно відрізняються по конкретних споживачах, а асортимент її дуже широкий. Тому на ринках готової продукції спостерігається значна диференціація цін на вироби однакового призначення.

Світовими цінами вважаються експортні ціни основних постачальників конкретного товару й імпортні ціни в найважливіших центрах купівлі цього товару. Наведемо деякі приклади: на алюміній і пшеницю світовими є експортні ціни Канади, пиломатеріали — експортні ціни Швеції, кольорові метали — ціни Лондонської біржі кольорових металів, нафта — експортні ціни країн-членов ОПЕК, хутро— ціни Лондонського і Санкт-Петербургського аукціонів, тканини —ціни Лондонської біржі, вугілля — імпортні ціни в Західноєвропейських портах. По сировинних товарах світову ціну визначають країни — основні постачальники. Зовсім по іншому визначається світова ціна на продукцію готових виробів. Вирішальну роль тут грають провідні фірми-виробники, що володіють і експортують визначені типи і види виробів. Їхньої ціни і можуть бути використані в якості світових.

3. Суть і основні напрямки розвитку міжнародного маркетингу

Міжнародний маркетинг слід розглядати як складову всієї системи знань у галузі маркетингу. Його генетичною основою є чинники просторового й географічного порядку, які пов'язані з діяльністю підприємств на ринках інших країн. Він ніби доповнює національно-державний, "домашній" маркетинг.

Міжнародний маркетинг може бути охарактеризований як маркетинг на зовнішніх ринках. Вся робота з маркетингу, орієнтована на зарубіжні інтереси фірми, належить саме до його сфери. Міжнародний маркетинг — це маркетинг товарів і послуг за межами країни, де знаходиться організація.

Поняття "міжнародний маркетинг" слід відрізняти від поняття "експорт". Традиційний експорт полягає в тому, що вітчизняні виробники обмежуються поставкою своєї продукції фірмам іншої країни, тобто імпортерам. Постачальників не турбує або ж мало турбує те, що з їхньою продукцією відбувається, наскільки задоволені нею споживачі. Якщо ж мова йде про міжнародний маркетинг, то він передбачає систематичну, планомірну та активну обробку міжнародних ринків на різних ступенях просування до покупця.

Міжнародний маркетинг виражає масштабність зарубіжної діяльності фірми. Він може мати білатеральний (двобічний) характер, коли підприємство, яке освоїло ринок своєї країни, виходить на ринок іншої держави. Однак часто використовуються і системи мультилатеральної (багатобічної) дії. Вони бувають досить гнучкими й характеризуються тим, що компанія, яка присутня на одному або багатьох ринках, шукає можливість потрапити на один ринок або ж одразу на декілька.

Міжнародний маркетинг значною мірою має сприйматися через призму мотивів, притаманних підприємствам, що виходять на світовий ринок. їх необхідно знати, конкретизуючи поняттєві основи проблеми. Можна виділити такі напрями.

1. Розвиток внутрішнього ринку (насиченість ринку товарами, посилення тиску конкурентів, зростання залежності від посередницької торгівлі, особливо в питаннях якості, цін, капіталовіддачі й розширення виробництва), через який вигідно вкладати капітал за кордоном.

2. Активність зарубіжного конкурента і його успіхи на внутрішньому ринку змушують шукати власний ангажемент. Не в останню чергу це пов'язано з необхідністю підтримання свого іміджу на належному рівні.

3. Переборення залежності від внутрішнього ринку і "розсіювання" ризику шляхом завоювання іноземних ринків.

4. Розв'язання проблеми залежності фірми від сезонних коливань попиту на внутрішньому ринку.

5. Поліпшення завантаження наявних і додатково створюваних потужностей.

6. Зниження витрат на заробітну плату, сировину, транспорт, зменшення податкових виплат, зокрема шляхом використання різних форм виробництва продукції за кордоном, включаючи навіть реімпорт із відповідними ціновими пільгами для внутрішнього ринку.

7. Використання державних програм сприяння, які прийняті в своїй країні або країні перебування.

8. Підвищення ефективності збутової діяльності шляхом посилення ринкових позицій, наприклад на основі створення відділень, філіалів і дочірніх підприємств, розширення мережі сервісних пунктів.

9. Компенсація коливань валютного курсу шляхом організації часткового виробництва і збуту у відповідних країнах.

10. Отримання доступу до ноу-хау, який можливий за умови тривалого ангажементу на відповідних закордонних ринках, наприклад у формі партнерства з інофірмами.

11. Потреба в тому, щоб обійти тарифні й адміністративні перешкоди імпорту за допомогою форм прямого ангажементу на закордонному ринку.

12. Забезпечення довгострокового успішного збуту і відповідно економічного зростання.

13. Зниження загального ризику шляхом віднесення його на більший обсяг продукції" у штуках, частина якої виробляється на своїх закордонних фірмах.

14. Вивільнення висококваліфікованого кадрового персоналу для вирішення більш складних завдань у своїй країні шляхом перенесення за кордон виробництва окремих виробів або комплектуючих до них.

15. Стабілізація ділової політики або розширення рамок для її здійснення на внутрішньому і закордонному ринках із застосуванням дегресії відносно кількості продукції.

Особливості міжнародного маркетингу полягають у тому, що його організація та методи проведення мають враховувати такі чинники, як незалежність держав, національні валютні системи, національне законодавство, економічну політику держави, мовні, культурні, релігійні, побутові та інші звичаї. Це означає, що міжнародний маркетинг ширший від національного, оскільки він охоплює більшу гаму чинників.

Для порівняння наведемо групу особливостей маркетингу на закордонних ринках, які необхідно враховувати нашим підприємствам.

По-перше, для успішної діяльності на зовнішніх ринках необхідно докладати більш значних цілеспрямованих зусиль, ретельніше дотримуватися принципів і методів маркетингу, ніж на внутрішньому ринку. Зовнішні ринки висувають високі вимоги до товарів, їх сервісу, реклами тощо. Це пояснюється гострою конкуренцією, переважанням "ринку покупця", тобто помітним перевищенням пропозиції продукції над попитом.

По-друге, відправним моментом у експортній маркетинговій діяльності є вивчення зовнішніх ринків та їхніх можливостей, яке більш складне і трудомістке, ніж вивчення внутрішнього ринку. Звідси — необхідність створення підприємствами-експортерами відповідних дослідних підрозділів і/або пошук в країні, куди спрямовується або передбачається експорт, спеціалізованих фірм-консультантів, які надають за відповідну плату інформацію про товарні ринки.

По-третє, для ефективної діяльності на зовнішньому ринку необхідно творчо й гнучко використовувати маркетингові методи. Стандартних підходів тут немає. Підтримувати прямі зв'язки із закордонними покупцями або діяти через агентські фірми, вести експорт товарів або ліцензій на право їх виробництва, брати участь у торгах самостійно або у складі консорціумів, використовувати лізинг як засіб стимулювання експорту або обмежитися традиційним продажем товарів — усі ці й багато інших форм експорту застосовують з урахуванням кон'юнктури і прогнозів розвитку ринків, практики, що там склалася, характеру експортованих товарів і т.д.

По-четверте, дотримуватись вимог світового ринку (а точніше, вимог покупця) означає не лише необхідність дотримання прийнятих там умов збуту товарів. Вирішальне значення мають розробка й виробницт-во таких експортних товарів, які навіть через кілька років після виходу на ринок відрізнялися б високою конкурентоспроможністю.

Важливим аспектом міжнародного маркетингу є його роль у менеджменті. Він використовується для розробки концепції інтернаціоналізації діяльності підприємства, яка є основою управління цим процесом. Маркетинг зовнішньої торгівлі полягає у свідомому і цілеспрямованому комбінуванні інструментів управління міжнародним підприємством. Взагалі під маркетингом розуміється основоположна філософія управління підприємством, відповідно до якої приймаються всі рішення на підприємстві. Отже, і маркетинг зовнішньої торгівлі має бути спрямований на обґрунтування цільових позицій управління діяльністю підприємства на світовому ринку.

Управлінський аспект міжнародного маркетингу пов'язаний з тим, що він покликаний відобразити особливості відносин купівлі-продажу та інвестиційні напрями діяльності у нетрадиційних для підприємства типах культур. З цього випливає специфіка роботи в галузі маркетингу, що особливо стосується дослідження ринку і реклами. В даному випадку можна було б вказати на такі аспекти, як упередженість і довіра. Маєть- 1 ся на увазі, що на ринках західних країн у покупця часто виникатиме питання, чому підприємство країни X пропонує свої товари нам, коли у нас є свої виробники. З такою упередженістю нерідко зустрічаються підприємства Східної Європи на ринках розвинених країн. З іншого боку, на ринках Східної Європи західні фірми мають справу із ситуацією, яку можна було б назвати гіпнозом, коли досить, щоб продукт мав західну марку для миттєвого завоювання довіри.

Наведений типовий для сьогодення приклад — лише невеличкий штрих до того розмаїття нетрадиційних для внутрішнього ринку явищ, з якими доводиться зустрічатися за його межами. Якщо ж зробити спробу узагальнення, то можна було б виділити три аспекти, які привели до виділення міжнародного маркетингу в самостійний напрям:

— велика, порівняно з внутрішнім маркетингом, потреба в інформації;

— значна складність отримання інформації;

— нетрадиційні й більш високі ризики.

Отже, підприємство, що працює на зовнішньому ринку, зустрічається з фактом різкого зростання потреби в інформації, яка виникає в результаті збільшення параметрів для прийняття рішення. Тож слід підкреслити те, що підприємство не може дозволити собі знехтувати якимось інформаційним напрямом або недостатньо глибоко аналізувати дані, оскільки це призводить до великих, іноді навіть згубних втрат.

4. Світовий ринок цінних паперів, валюти, золота

Функціонування ринку капіталів залежить від чіткої організації не тільки банківської системи в країні а й ринку цінних паперів. Взаємозв’язок між цими складовими ринку капіталів продемонструвала недавня криза в багатьох країнах світу. Розвиток ринку цінних паперів забезпечується формуванням його інфраструктури. Ефективність інфраструктури ринку цінних паперів:

• впливає на акумуляцію та концентрацію коштів населення і підприємств;
• сприяє залученню вітчизняного й іноземного капіталу в економіку країни;
• сприяє приватизації на її завершальному етапі;
• узгоджує майнові інтереси країни, інституціональних і індивідуальних інвесторів в процесі обігу цінних паперів;
• економить суспільні витрати на обіг фінансових інструментів та поліпшує взаємні розрахунки підприємств;
• сприяє підвищенню ефективності керування підприємством;
• створює умови для інтеграції країни у світову економічну систему завдяки впровадженню загальносвітових принципів і стандартів функціонування ринку цінних паперів.

Інфраструктура ринку цінних паперів включає:

• Систему укладання угод (інформаційну систему) (в Україні є 6 фондових бірж та 2 торгівельно-інформаційні системи)
• Систему обліку прав власності (її в Україні утворюють 376 реєстраторів та 72 зберігачі)
• Систему виконання угод (в Україні вона складається з 3 депозитаріїв та розрахункових банків)

Світовий розвиток ринків цінних паперів пред'являє усе більш жорсткі вимоги до оборотності цінних паперів. Нові інформаційні технології призвели до створення нових технологій і на ринку цінних паперів. Технічний прогрес виявився чинником, який стимулював розвиток централізованих комп’ютерних систем. Він забезпечив випуск та обіг цінних паперів в формі електронних записів та підвищив ефективність розрахунків. Країни, в яких сформувався та функціонував ринок цінних паперів, у 80-х — 90-х роках відчули, що його подальший розвиток можливий лише в глобальних масштабах. Фактично розпочалася інтернаціоналізація ринків капіталів, яка супроводжувалася реформуванням національних ринків та пристосуванням їх до глобальних систем ціноутворення і обігу цінних паперів.

Проте, специфічність національних ринків цінних паперів, інколи навіть принципова відмінність законодавства щодо обігу цінних паперів однієї країни від іншої значно ускладнювали вирішення цієї проблеми. Звичаї та практика діяльності місцевих ринків значно відрізнялися, що заплутувало і збивало іноземних учасників. В зв’язку з швидким розвиненням міжнародного бізнесу з цінними паперами ускладнювалося становище стосовно вимог щодо відповідної міжнародної ідентифікації фінансових інструментів. Таким чином, із зростанням міжнародної торгівлі критично важливим стало виконання вимоги щодо стандартизації всіх видів діяльності на ринку капіталу і особливо на ринку цінних паперів.

5. Сумісні підприємства і основні напрямки їх розвитку

Законодавством України передбачено також існування на території нашої держави власності сумісних підприємств, що створені вітчизняними та іноземними юридичними особами. Цю власність можна визначити як змішану форму, оскільки з боку вітчизняних юридичних осіб вона представлена колективною власністю, а з боку іноземних — приватною. Зазначені підприємства можуть мати майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законами України.

Визначення спільного підприємництва одночасно як : а) форми міжнародного бізнесу; б) специфічного (нового) суб’єкта міжнародного бізнесу; в) стратегії входження у зарубіжний ринок; г) різновиду прямого іноземного інвестування; д) форми господарювання – дозволяє не тільки визначити його суттєві ознаки, але й позиціонувати СП у системі макро- та мікроекономічного регулювання.

Для створення і функціонування спільних підприємств необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови.

При укладанні угоди про створення спільних підприємств сторони переслідують різноманітні цілі, які залежать від багатьох факторів, у тому числі і від рівня їх економічного розвитку, науково-технічного потенціалу.

Можна визначити і деякі загальні мотиви. Серед них: залучення в країну прогресивних технологій; одержання нових джерел прибутків; скорочення капітальних витрат при створенні нових потужностей; проникнення на конкретний ринок; набуття управлінського досвіду; придбання виробничої бази та джерел сировини; вивчення потреб нових ринків; підвищення ефективності маркетингу; можливість уникнути циклічної і сезонної нестабільності; наявність переваг більш низької вартості факторів виробництва тощо.

6. Види міжнародного фірмового і банківського кредитів

Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

Форми міжнародного кредиту:

1. За цільовим призначенням:

Зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:

— комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;

— інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

— проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

2. За загальними джерелами:

Внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам.

Іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Змішані кредити – це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

3. За формою кредитування:

Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.

Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

4. За формою забезпечення:

Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:

тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

застава товару в переробці (із заставою товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).

Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.

Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні рахунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов’язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.

За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмірі найчастіше 10-20% вартості поставки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зобов’язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.

Зв’язок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хоча фірмовий кредит і відображає відносини між постачальником та покупцем, він все ж таки передбачає участь банківських коштів. При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі строки (до 7 років), що відволікає на тривалий час значні кошти експортера та примушує його звертатися до банківського кредиту або рефінансувати свій кредит у банку.

До початку 60-х років ХХ століття фірмові кредити були переважною формою зовнішньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський експортний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгівлі, необхідність імпорту взаємопов’язаної продукції одночасно у декількох постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фірмового кредиту. Серед них, з точки зору імпортера, найсуттєвішими є: обмежені строки кредиту, порівняно невеликі обсяги кредитування, прив’язаність імпортера до продукції фірми постачальника тощо. Тому із зростанням масштабів міжнародної торгівлі та її диверсифікацією частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторговельного кредиту почала поступово зменшуватися.

Список використаної літератури

1. Внешнеэкономическая деятельность предприятия : Учебник для вузов/ Под ред. Л.Е. Стровского. -М.: ЮНИТИ, 2000. -822 с.

2. Гребельник О. Основи зовнішньоекономічної діяльності : Підручник/ Олександр Гребельник,; М-во освіти і науки України, Київський нац. торговельно-економічний ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -382 с.

3. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність : Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. -К.: Кондор, 2007. -166 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність : Зб. нормативних актів/ Фірма "Торговий Дім" . -К., 1992. -61 с.

5. Кадуріна Л. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Кадуріна,; М-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. -К.: Слово, 2003. -286 с.

6. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності : Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. -3-тє вид. перероб. і доп.. -К.: Знання-Прес, 2002. -382 с.

7. Покровская В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности : Учебник для вузов/ Валентина Покровская,; Ред. И.К.Безумнова. -М.: Юрист, 2000. -456 с.

8. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность : Учебно-практическое пособие/ Е. Прокушев,. -М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. -207 с.

9. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність : Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -375 с.

10. Управління зовнішньоекономічною діяльністю : Навч. посібник для студ. вуз./ Під заг. ред. А.І. Кредісова; Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим. -К.: ВІРА-Р, 1998. -447 с.