У 2001 році був прийнятий Кримінальний кодекс України (далі КК), який створив необхідну правову базу для протидії злочинності в нових умовах соціального розвитку. Але за минулі 10 років в цей кодекс було внесено достатньо багато змін, що навіть дозволяє констатувати, що такі зміни мають перманентний характер. Можливо припустити низку причин такого становища. Основними же, на нашу думку, є такі: динаміка соціального розвитку відбувається значно швидше, ніж передбачалося, тому такі зміни до галузевого законодавства мають, певною мірою, об’єктивний характер. Але має право на існування ще одна причина, яка пов’язана з «перебільшенням» можливостей кримінального права, бажанням зробити з нього найбільш «доступний» засіб вирішення практично всіх складних соціальних проблем, що виникають у суспільстві. Тому, у будь-якому випадку, якщо дивитися на це з професійної точки зору, потрібно проаналізувати, що може дійсно розглядатися як основні соціальні «збудники» процесів криміналізації і декриміналізації, пеналізації та депеналізації.

Слід зазначити, що встановлення «дійсних» можливостей кримінального права — це проблема, яка постійно виникає не тільки на рівні окремих країн, а й на світовому рівні. Так, наприклад, нещодавно спеціальна комісія ООН, до якої входили колишній Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, екс-президенти Мексики, Колумбії і Бразилії, видатні світові діячі культури, письменники та ін., оприлюднила свій висновок по дуже складній соціальній проблемі, а саме, на їх думку, «припинення кримінального переслідування наркоманів буде значно ефективнішим, ніж війна проти розповсюдження та вживання наркотиків». Таким чином, цей висновок пропонує декриміналізовати усі дії, пов’язані з розповсюдженням та вживанням наркотиків, у всякому разі щодо певної категорії таких речовин та перевести оцінку небезпечності цих дій, умовно кажучи, в основному на свідомість конкретних громадян.

Принципові положення з цього приводу розвинуну в червні на засіданні Національного Антикорупційного комітету Президент України Віктор Янукович, який вважає, що «деякі злочини у сфері економіки мають бути декріміналізовані шляхом пом’якшення відповідальності та застосування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі». Основне завдання в протидії економічним злочинам — це відшкодувати збитки, які причинили такі діяння, тому, на його думку, основними покараннями за економічні злочини потрібно зробити матеріальні «стягнення» з винних осіб.

Трохи пізніше, певною мірою поєднуючи ці дві думки, Президент Росії Віктор Медведев вніс свої пропозиції щодо реформування кримінального законодавства у Державну Думу. Він, наприклад, запропонував, що особам, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, пов’язані з порушенням обігу наркотичних речовин, та висловили бажання пройти курс лікування від наркозалежності, суд може відстрочити виконання вироку на строк до восьми років, а вже потім у залежності від результатів лікування, цей орган може взагалі звільнити таку особу від відбування покарання. У цих пропозиціях є відповідне пом’якшення покарання за окремі види злочинів. Наприклад, якщо особа вчинила економічний злочин вперше, то за умови, що вона відшкодує заподіяну шкоду від цього злочину та перерахує до Федерального бюджету суму, яка в п’ять разів перевищує шкоду від цього злочину, може бути взагалі звільнена від кримінальної відповідальності. Таким чином, можна зробити певний висновок: останнім часом проблеми, які виникають в соціумі, примушують, в пошуках шляхів можливого впливу на них, все частіше звертатися до можливостей або «неможливостей» кримінального права. Саме про необхідність реформування кримінального законодавства, узгодження його з міжнародними експертними установами говорив Президент В. Ф. Янукович на тому ж засіданні Національного Антикорупційного комітету. Все це вимагає від фахівців висловити свою точку зору з цього приводу.

Для цього спочатку необхідно розв’язати певний «вузол» взаємопов’язаних проблем, а саме встановити: яку суспільну небезпечність повинно набути конкретне діяння для того, щоб його потрібно було криміналізувати. У свою чергу, для відповіді на це питання, конкретній державі потрібно мати: а) чіткий механізм функціонування суспільства, в основі якого знаходиться система суспільних відносин;

б) проголошенні та офіційно закріплені на державному рівні певні соціальні цінності, блага і т.і. А вже після цього можливо визначити таке діяння, яке за ступенем і характером своєї суспільної небезпеки може спричинити значну суспільну шкоду проголошеним та закріпленим вищевказаним основам функціонування суспільства.

Але тут, умовно кажучи, не все так просто. У нашій країні ще не до кінця визначені основні механізми, принципи та цінності, які об’єднують різні прошарки населення та окремі регіони, супроводжують наш розвиток та є певною мірою метою нашого розвитку і які, в своїй сукупності, визначаються як національна ідея. Цього немає, а навпаки, наприклад, останні травневі події достатньо рельєфно показали прояви політичного радикалізму та руйнуючі політичні тенденції, які мають місце.

Незважаючи на такі складнощі, держава, використовуючи загальнолюдські цінності, все ж намагається створити механізм функціонування суспільства, проголосити певні цінності, які повинні існувати в суспільстві, і т.і. Це, в загальному плані, дає певну можливість встановити діяння, які можуть завдавати шкоду цьому.

Але, навіть встановлення цього, не дозволяє відразу переводити діяння, які посягають на цей механізм, у категорію злочинних. Ми вже багато років вважаємо, що кримінальне право має завжди розглядатися згідно з традиціями, які існували в стародавні часи, тільки як ultimo ratio (останній засіб) в державних можливостях впливу на значні негативні події в суспільстві.

Безумовно, зажди дуже складно встановити сутність і зміст виникаючого/існуючого негативного явища в суспільстві і намітити реальні, а не тільки проголошені, заходи щодо впливу, а можливо і подолання цього явища. А криміналізуючи відразу відповідне діяння, зовні виникає видимість створення законодавчої бази для подолання цього явища, що, на нашу думку, лише створює значні додаткові складнощі у впливі на таке діяння. Крім того, чи рахується при цьому кількість подібних проявів, тобто чи буде в змозі держава реально реалізувати основний принцип кримінальної відповідальності — її невідворотність. Далі — чи є у держави фінансові можливості для розслідування таких явищ, чи є в неї правники необхідної кваліфікації тощо?. Доречі, члени вищевказаної комісії ООН не тільки звертали увагу на те, що така боротьба з незаконним обігом неефективна в соціальному плані, на здійснення її, підкреслювали вони, в світі витрачаються сотні мільйонів доларів платників податків.

У всякому разі, якщо не дотримуватися зазначених умов, то декларативність кримінального права, або скоріше його неефективність, є проблемою, яка, з нашої точки зору, ще не є самою великою. Наявність такого законодавства спочатку породжує правовий нігілізм, що, при певному «накопиченні» такого «досвіду» починає впливати на загальну оцінку населенням реальних можливостей держави. За певних умов, таке ставлення може набувати загрозливих тенденцій. Наприклад, за сучасними даними українських соціологів, останнім часом у масовій свідомості відбувається реальна криза уявлень про державу і її призначення, цінності, які вона проголошує, що певною мірою, породжує кризу в солідарності населення та держави, з усіма наслідками, що викають з цього. Можна сказати, що певною мірою і деклароване кримінальне право, досить значною складовою у формуванні такої свідомості населення.

Наводячи ці положення, слід зазначити, що їх не варто розглядати як аргументи, які вказують на недостатню ефективність кримінального права. Навпаки, його «жорсткі» можливості, які мають не тільки значний характер впливу на особу, а по окремому виду покарання, яке зовсім недавно у нас ще застосовувалось, і невідворотній характер, повинні завжди використовувати таким чином як в законодавчому, так і в практичному плані, щоб у кожному випадку його застосування завжди можна було б стверджувати, що це було зроблено в необхідному і достатньому обсязі.

Взагалі, наукові дослідження з кримінального права мають здійснюватися постійно, тим більше, що динаміка соціального життя до цього весь час «підштовхує»; мати системний підхід; спиратися на принципи історизму, об’єктивності, системності, що, в підсумку, надасть необхідну соціальну детермінацію процесам криміналізації та декриміналізації, пеналізації та депеналізації.