Вступ.

1. Україна і Європа: геополітичний і генетичний зв‘язок.

2. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макровзаємодія на міжрегіональному рівні. Стратегічні пріоритети.

3. Проблеми інтеграції України до світового господарства: шлях на захід чи на схід?.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Необхідність інтеграції України у світове господарство не викликає жодних заперечень. Це усвідомлюють усі учасники політичного та економічного процесів у країні. Проте реалізація її є надзвичайно складною справою й потребує спеціальних наукових досліджень, розроблення тактики і стратегії входження у світові господарські структури. Треба врахувати, що за "місце під світовим сонцем" точиться гостра боротьба між пострадянськими та постсоціалістичними країнами. Тому, крім іншого, є небезпека бути обійденим сусідами із близького зарубіжжя. Це означатиме значні втрати для господарського розвитку. Сказане підтверджується фактом великого узалежнення української економіки від зовнішньоекономічних зносин. Враховуючи розмір експортної та імпортної квот, можна стверджувати, що більшість товарів нині надходить на національний ринок або за посередництвом зовнішньої торгівлі, або виробляється з використанням іноземних сировини, комплектуючих чи технологій. До того ж географія цих зв'язків неабияка. Так, 2005 року Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції із 185 країнами.

Інтеграція у світове господарство не повинна і не може відбуватися стихійно. Вона потребує свідомих рішень і контрольованості з боку держави. Для цього не досить прийняти модель "відкритої" економіки, здійснити лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків. Такий підхід означатиме пасивність держави щодо формування господарських контактів із зарубіжжям. її наслідком буде витіснення країни на узбіччя світового господарства, перетворення її на сировинний придаток промислово розвиненого центру.

1. Україна і Європа: геополітичний і генетичний зв‘язок

Апріорі Україна є центральноєвропейською державою. Свідченням цього є безліч об‘єктивних показників. Проаналізуймо найвагоміші.

Перший. Геополітично наша країна розташована в центрі Європи. Це означає, що наша інфраструктура надзвичайно тісно пов‘язана з європейським регіоном. Географічно ми є центральноєвропейською державою. Тип громадянського суспільства, що формується в Україні, також близький до європейського.

Другий. Україна генетично тяжіє до європейської ментальності. А це означає, що в центрі розвитку повинна перебувати людина з усіма її проблемами, інтересами й потребами, що держава обслуговує кожну людину і не заважає реалізації її індивідуальності, а навпаки, створює умови для самовиявлення й самореалізації особистості. У свою чергу кожна людина не заважає іншій, відносини між людьми будуються за принципом вільної кооперації. Основною клітиною суспільства є родина, яка, з одного боку, є самодостатньою в господарському вимірі, тому що застосовує передові технології та обладнання і функціонує на базі приватної власності, а з другого — вона шукає якомога ширших економічних зв‘язків для включення в поділ праці і систему кооперації, бо завдяки цьому вона зможе одержувати сталий прибуток, бути соціально захищеною і мати етнокультурні можливості для розвитку. Така модель надзвичайно близька для України, бо бере свій початок ще з Київської Русі, що органічно належала до європейського ареалу.

Третій. Україна має європейську систему продуктивних сил. Це означає, що в нас високий освітній і професійний рівень населення, що наука й культура мають значний рівень і європейську традицію, що виробнича й невиробнича інфраструктури легко можуть бути інтегровані в європейську площину. Про це, до речі, свідчить досить швидке прийняття нашої держави до Ради Європи і продуктивність відносин з іншими європейськими структурами.

Четвертий. В Україні досить швидко формується європейська система вільної приватної власності, яка в свою чергу продукує малий і середній приватний бізнес і середній клас. І попри всі перепони і опір, який чинить правляча комуноолігархія, незалежна мала й середня форми приватної власності прокладають собі шлях[15, c. 122-124].

Що потрібно зробити, щоб об‘єктивні передумови українського європеїзму набули реального виміру й незворотності? Задля цього слід здійснити низку практичних заходів, які остаточно і якісно змінять економічну, соціальну, політичну й геополітичну системи України.

По-перше, маємо визнати приватну власність священною і недоторканною. Це змінить економічний базис, сформує підвалини економічної свободи, сприятиме формуванню економічно вільної людини і дасть сильний поштовх розвитку середнього класу. Таким чином ми наблизимося до європейських країн, де, як відомо, середній клас становить більшість населення і є рушійною силою суспільства.

По-друге, потрібно створити в Україні громадянське суспільство, яке стане противагою державній машині. Однією з передумов створення морально здорового громадянського суспільства повинна стати "декомунізація" і "декегебізація" суспільного життя в Україні. Сьогодні ж усі соціальні верстви і економічні організми мають цю хворобу. Реальна економічна й політична влада в Україні належить комуністичній номенклатурі. Для останньої генетичними рисами існування є тяжіння до монополії й тоталітаризму. Конкретним заходом подолання цієї тяжкої соціальної хвороби має стати громадський суд над КПРС — КПУ як злочинною, тоталітарною, антилюдською організацією та ідеологічною системою. Без здійснення такого катарсису неможливо вибудувати європейське громадянське суспільство. За приклад нам має бути Німеччина, яка завдяки відкритим громадським судовим процесам подолала як фашистську, так і комуністичну суспільні хвороби і стала провідним чинником європейської системи.

По-третє, повинна зазнати кардинальних змін політична система України, яка в будь-якій демократичній державі є органічним механізмом, що пов‘язує між собою державну машину й громадянське суспільство. Для нашої країни зміна політичної системи означає формування партійно структурованого парламенту. Щоб це відбулося, слід перейти на сучасному етапі до змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи. Така система передбачає, що 50% народних депутатів обирається за партійними списками, а 50% — по одномандатних мажоритарних округах. Якщо таку виборчу систему буде створено, тоді головним чинником політичної системи стануть парламентські партії. Виникне відкрита конкуренція і плюралізм. Буде покладено край свавіллю олігархічних кланів. Партії будуватимуться на ідеологічних засадах, що дасть змогу викристалізувати парадигму розвитку суспільства на основі стратегічних духовно-цивілізаційних інтересів широких верств населення, а не на базі егоїстичних матеріальних інстинктів та потреб правлячого класу-касти. Створення плюралістичної політичної системи, ядром якої є політичні партії парламентського типу, дасть змогу Україні стати однорідним елементом європейського ареалу.

По-четверте, слід вивести державну машину з суспільно-економічного життя соціуму. Державну політику треба будувати як універсальний інструмент, що обслуговує розвиток людини і її самореалізацію. Важливо мінімізувати втручання держави в життя соціуму. Держава не має права силувати волю й забирати свободу людини. Щоб досягти зміни ролі держави в Україні, потрібно негайно ліквідувати державний реєстр усіх фізичних осіб в Україні, за яким кожному громадянинові нашої держави надається індивідуальний ідентифікаційний номер-код. Цей номер, до якого додається ще біометрична ідентифікація (відбитки пальців, група крові, енцефалограма тощо) повністю руйнує індивідуальність людини, нищить її самобутність, калічить психіку, перетворює людину на тваринну істоту.

По-п‘яте, наша країна повинна реально трансформувати свою геополітичну систему. Це передусім означає вихід з СНД і подання заявки на вступ до НАТО, яке сьогодні стає ядром нової моделі європейської безпеки. Водночас потрібно якомога швидше формувати Балто-Чорноморський економічний альянс. Його метою буде синхронізація темпу трансформацій соціально-економічних систем країн цього регіону, створення спільного європейського ринку країн другого дивізіону, підготовка об‘єктивних і суб‘єктивних умов до входження в Європейський Союз.

Комплексна реалізація всіх зазначених заходів дасть змогу Україні знайти своє місце в європейській спільноті, яке втратила колись могутня європейська держава, що мала назву Київська Русь і спадкоємицею якої є наша країна. Відновлюючи себе як європейську державу, слід враховувати негативні наслідки такого явища, як майже семисотлітня тотальна окупація й колоніальне поневолення України, що призвело до значної руйнації її етносу та переривання формування в цілісному розвинутому вигляді таких систем-організмів, як європейська українська нація та європейський український народ[13, c. 245-249].

2. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макровзаємодія на міжрегіональному рівні. Стратегічні пріоритети

На мою думку, важливою метою українського уряду повинна стати розробка державної стратегії сталого розвитку.

Значна увага в Плані дій приділяється торгівлі й реформі ринкових відносин. Згідно з Планом, поступово будуть скасовані всі експортні та імпортні обмеження. Буде здійснено поступове скасування експортного мита на брухт чорних металів відповідно до двосторонньої угоди між Україною та ЄС. Необхідно здійснити митну реформу з метою спрощення проходження товарів через митницю й усунення бюрократичних перепон. Поступово будуть усунені кількісні обмеження імпорту, його ліцензування.

План дій передбачає створення сприятливих умов для руху капіталу. При заснуванні компаній необхідно забезпечити повне дотримання режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Дискримінаційні заходи, що впливають на діяльність компаній ЄС та України, мають бути скасовані. Дочірні компанії або філії ЄС, а також України, мають діяти в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, в яких діють національні компанії. Поступово скасовуються обмеження щодо заснування компаній.

План дій декларує необхідність забезпечення вільного руху капіталу, пов'язаного з прямими та іншими інвестиціями, гарантування захисту іноземних інвестицій, а також ліквідації або репатріації капіталовкладень або прибутку з них.

У сфері транспорту вважається за необхідне розробити і впровадити національну транспортну стратегію, яка включала б розвиток національної транспортної інфраструктури. Передбачається продовжувати участь у спільному розвитку транс'європейських коридорів, а також у програмі ТРАСЕКА. Буде розвиватися співробітництво у сфері супутникової навігації. Учасники Плану дій візьмуть активну участь у сприянні розвитку Дунаю з метою повного використання його потенціалу як однієї з головних складових європейського внутрішнього водного транспорту.

У галузі енергетики передбачається затвердити спільну енергетичну політику України та ЄС. Розглядається можливість участі України в Європейській енергетичній програмі. Вважається за доцільне диверсифікувати постачання нафти й газу в Україну; в цьому відношенні приділяється увага нафтопроводу Одеса—Броди—Польща. Важливе значення має впровадження реструктуризації українських вугільних шахт, безпеці їх експлуатації.

План дій передбачає також заходи щодо охорони навколишнього середовища. Зокрема, йдеться про впровадження положення Кіотського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а також про активізацію участі України в робочій групі Дунай — Чорне море. [3, c. 114-116]

Особливого значення надається співробітництву у сфері науки, технологій та освіти. Передусім вважається за необхідне зміцнити людський, матеріальний та інституціональний потенціал України з метою поліпшення можливостей фізичних та юридичних осіб, задіяних у науково-технічній та інноваційних сферах. Передбачається обмін науковим персоналом у рамках спільних проектів та сприяння участі українських науковців у міжнародних конференціях та форумах.

Реформування освіти в Україні буде здійснюватися в напрямках наближення до європейських стандартів у рамках Болонського процесу. Будуть розширені молодіжні обміни та співробітництво у сфері неформальної освіти молоді, посилиться міжкультурний діалог через програму «Молодь» (YOUTH).

Розвиток приватного сектора є одним з ключових завдань програми. Реалізація цього завдання полягає в допомозі підприємствам у реструктуризації, забезпеченні довгострокового фінансування приватних підприємств, зокрема через підтримку банківського й фінансового сектора. [7, c. 87-89]

Як уже говорилося, Україна реально є учасницею таких регіональних об'єднань як СНД, ОЧЕС, ГУАМ. Проблеми, пов'язані з членством нашої країни в Співдружності Незалежних Держав, розглядалися в попередньому розділі. Слід додати, що економічний простір СНД зберігає для України важливе значення. Незважаючи на те, що частка СНД в зовнішній торгівлі нашої країни останнім часом зменшується, вона залишається ще досить високою. З Росією Україна має найбільший товарообіг. Значна кількість товарів, якими ми торгуємо з партнерами із СНД, підпадає під преференційний режим, в тому числі наш імпорт енергоносіїв. Збереглося чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і колишніх радянських республік. Більшість країн надає безвізовий режим, що полегшує вільне переміщення робочої сили.

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України про «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав—учасниць СНД». Це положення регулює поставки продукції (сировини, матеріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками.

У межах СНД найважливіше значення мають наші стосунки з Росією. Вона визнана, поряд з ЄС і США, нашим стратегічним партнером. У «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки» зазначається, що наші економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом нашої держави. Наголошується, що ці стратегічні стосунки мають ґрунтуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері «Концептуальні засади» вважають:

♦ співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

♦ науково-технічне та інноваційне співробітництво;

♦ розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

♦ інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків, формування спільних промислово-фінансових груп (ПФГ);

♦ розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

♦ взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

♦ спільний розвиток регіонів, що становлять інтерес для обох країн; взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій;

♦ співробітництво в протидії тінізації економіки та нелегальній міфації.

Що ж до СНД, то очевидно, що ця організація потребує серйозного реформування. Ті цілі, що ставилися в момент її заснування в 1991 р., не в усьому відповідають сьогоднішнім реаліям. Ще більше це стосується механізму функціонування організації. Головна мета реформування — перетворення СНД з переважно політичної організації, якою вона є, на організацію, яка активно працювала б у напрямі поглиблення економічної інтеграції між країнами-членами. В такому разі участь України в СНД була б доцільною і ефективною.

Я вважаю, що в такому контексті слід розглядати й участь України в Єдиному економічному просторі (ЄЕП). Потенційно наша країна може отримати економічні вигоди завдяки режиму вільної торгівлі, що передбачає ця організація. Важливо тільки, щоб угоди, які підписуються в рамках ЄЕП, не суперечили цілям вступу України до ЄС. [11, c. 164-166]

3. Проблеми інтеграції України до світового господарства: шлях на захід чи на схід?

Слід зважити на те, що вихід України на світову господарську арену відбувається в умовах глобалізації, яка приховує в собі значні небезпеки. Протидіяти їм, убезпечити країну від шкідливих зовнішніх впливів якраз і покликана держава. її роль у інтеграційних процесах має бути активною, вона повинна організовувати й контролювати процес входження країни до світового господарства. Це передбачає розроблення спеціальної програми інтеграції країни у світове господарство з такими головними завданнями.

Вибір стратегії зовнішньоекономічного розвитку та розроблення відповідної економічної політики. Важливу роль у цьому процесі відіграє далекоглядність та завбачливість стосовно тенденцій розвитку світових господарських процесів. Ринок сам по собі такої інформації не надає, його механізм працює в режимі теперішнього часу. Завдання держави полягає в тому, щоб піднятися над ринковою буденністю і ставити вищі (перспективні) завдання. При цьому вона може і мусить враховувати стартові умови та національні особливості розвитку. В України є "задовільні стартові умови" для виходу в світовий господарський простір. Це значний науково-технічний та (інтелектуальний потенціал, енергія будівників власної незалежної держави, працьовитість і господарність української нації.

Поєднання та синхронізація внутрішніх та зовнішніх економічних процесів. Річ у тім, що з "відкриттям" економіки до ендогенних чинників розвитку додаються екзогенні. Останні слід належним чином оцінити та використати у процесі суспільного відтворення, внутрішні відтворювальні ланцюги подовжити зовнішніми ланками. Отже, необхідність додаткового урядового регулювання виникає саме через взаємозалежність внутрішніх господарських чинників розвитку із зовнішніми. Урядова програма розвитку України на 2000—2004 роки якраз і передбачає "реалізацію комбінованої моделі як з внутрішньою, так і з зовнішньою спрямованістю". А це потребує, зокрема, погодження національних господарських правил з тими, що діють у світовому просторі.

Забезпечення економічного суверенітету країни у зовнішньоекономічній сфері. Першочерговим завданням кожної держави є досягнення економічної самодостатності існування, захист від зовнішніх шкідливих збурень. Конкретизуючи це завдання, можна виокремити такі моменти:

— необхідність забезпечення зовнішніх умов для відтворювальних процесів національної економіки шляхом організації експортної та імпортної діяльності, досягнення вигідних умов торгівлі;

— особливої уваги потребує організація надходжень товарів, що входять до складу критичного імпорту. Для України це передусім енергоносії, які надходять переважно із Росії, що робить Україну залежною від монопольного постачальника, який сповна користується вигодами свого становища. Саме держава повинна докласти зусиль для диверсифікації імпорту, щоб зменшити підпорядкованість діям сусіда;

— створення захисту проти фінансових потрясінь, що виникають у світовому фінансовому просторі. Гонконзька фінансова криза 1997 року, пройшовши країнами Східної Азії та Росією, завдала Україні значних економічних втрат. Це змушений був визнати і Президент України Л. Кучма, зазначивши, що "вітчизняна економіка має недостатню захищеність, продовжує залишатися надто залежною від світової кон'юнктури, критичного імпорту, зовнішніх інвестицій та кредитів, від запозичення високих технологій тощо";

— потреба досягнення сприятливих показників макроекономічних балансових агрегатів і насамперед торговельного й платіжного балансів. їхній стан безпосередньо впливає на стабільність національного валютного ринку, стійкість гривні та на привабливість країни для іноземних інвесторів;

— усвідомлення небезпеки для суспільного устрою, що випливає із незадовільного стану економіки, зокрема зумовленого і впливом зовнішніх чинників[6, c. 516-519].

Одними з перших це продемонстрували США. Ф. Рузвельт уперше створив Раду з національної безпеки, яка координувала діяльність за програмою "Нового курсу" і була розпущена із його завершенням. Б. Клінтон відновив її майже через 60 років, але тепер з огляду не на внутрішні, а на зовнішні загрози. Показово, що і світовий економічний лідер мусить рахуватися із впливами глобальних процесів, міжнародної конкуренції. Тим більше це актуально для України.

Використання переваг міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації праці. Йдеться про отримання вигоди від інтеграції у світове господарство, частки так званого світового доходу. Це досягається шляхом створення та підтримки потужних експортоорієнтованих структур, розвитку високотехнологічних галузей економіки, здатних випускати конкурентоспроможну продукцію, зміцнення національного виробника.

Сприяння залученню в національну економіку іноземних інвестицій. Для країн із перехідною економікою це майже обов'язкова умова успішного й динамічного розвитку. Адже для них початкова фаза розвитку є, по суті, періодом первісного нагромадження капіталу. Брак внутрішніх джерел нагромадження після інфляційних спустошень та обвального падіння життєвого рівня населення, притаманний більшості з них, зокрема й Україні, робить необхідним залучення іноземних капіталів. Останній, залишаючись лише додатком до національного, все ж може відіграти значну роль у розвитку економіки, прискорити темпи її поступу. Тому держава повинна проводити спеціальну політику залучення зарубіжних інвесторів, яка б охоплювала розроблення комплексної довгострокової програми розвитку інвестиційної діяльності в країні, міжнародні презентації привабливих інвестиційних проектів і головне — створення сприятливого інвестиційного клімату.

Забезпечення міжнародної конкурентності національної економіки. В умовах політичної та господарської глобалізації формується й глобальна конкуренція. І це не лише конкуренція товарів та послуг, а й конкуренція податкових, фінансових систем, економічних політик урядів. Від цього залежить позиція країни у світовому господарстві, її місце у планетарній ієрархії і, нарешті, розмір отримуваної частки "світового пирога". Слід зазначити, що в сучасному світі точиться запекла боротьба за "кращі місця" на всесвітній арені.

Отже, інтеграція національної економіки у глобальну господарську систему покладає на державу нові складні обов'язки. Від того, як вона впорається з ними, значною мірою залежить успіх трансформаційного процесу. Це зумовлюється тим, що зовнішня сфера відіграє дедалі важливішу роль в економічному житті країни. Вона може суттєво впливати на масштаби та динаміку господарських процесів, на зростання національного добробуту[14, c. 149-152].

Одним із першочергових завдань держави у забезпеченні входження країни у світові господарські структури є налагодження співпраці з міжнародними економічними організаціями. Останні регулюють діяльність у головних секторах глобальної економіки, поділивши країни на інсайдерів та аутсайдерів. Для перших, тобто членів — учасників угод, створюються сприятливі, пільгові умови здійснення комерційних трансакцій. Тоді як другі обмежуються та дискримінуються на світових ринках. Тому країнам, які прагнуть інтегруватися у світовий простір і посісти там гідне місце, слід передусім досягти угоди з цими організаціями, стати їх учасниками.

Першим кроком на шляху досягнення представництва у міжнародних економічних організаціях був вступ України до МВФ та Світового банку — провідних міжнародних валютно-фінансових установ. Він відбувся майже одночасно — 1992 року, оскільки вступити до Світового банку можуть лише члени МВФ. Це дало змогу Україні користуватися кредитами цих установ для розвитку та реструктуризації економіки, стабілізації національної валюти тощо. Відносини з ними складаються непросто, бо в Україні ще не створено чіткої системи контролю за цільовим і продуктивним використанням іноземних кредитів, а також унаслідок нав'язування цими організаціями своїх моделей економічної поведінки. Однак, попри проблематичність таких стосунків, слід визнати загалом позитивний їхній вплив на соціально-економічну ситуацію в країні. Він не вичерпується лише фінансово вигідними умовами кредитів (помірна процентна ставка, довгостроковий характер тощо), а й тим, що служить заохоченням для приватних кредиторів та інвесторів.

Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) є абсолютно необхідним. Адже без цього неможливо забезпечити повноцінного виходу на світові товарні ринки. Участь у СОТ означатиме зменшення тарифних ставок, нетарифних обмежень щодо українського експорту, появу нових можливостей збільшення його обсягів. Після приєднання країна дістає права, якими користуються інші члени організації, припиняється дискримінація її товарів та послуг на зовнішніх ринках. Вона має право на режим найбільшого сприяння на ринках країн — членів СОТ.

Деякі застереження наших економістів та політиків щодо вступу України до СОТ (зважаючи на те, що правила цієї організації вимагають зниження рівня захисних національних бар'єрів щодо імпорту) не завжди обґрунтовані. Річ у тім, що членство в організації із набуттям статусу країни з перехідною економікою передбачає досить ефективні засоби захисту внутрішнього ринку, можливості для захисту національних інтересів на міжнародних ринках. Треба лише вміло ними користуватися.

Процес входження до СОТ складний, тривалий і передбачає низку етапів. Україна нині перебуває на завершальному етапі, на якому мають бути визначені орієнтовна дата й процедура вступу до цієї організації. Нагальність проблеми входження до СОТ ще й у тому, що від цього членства безпосередньо залежать можливість та перспективи інтеграції України до Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА), Європейського союзу[3, c. 216-218].

Найбільший інтерес для України являє можливість інтеграції у ЄС — найпотужніше й географічно наближене угруповання країн. Вступ до ЄС створює для країни додаткові "інтеграційні ефекти": робота на великі ринки збуту та можливості використання ефекту масштабу, відсутність митних бар'єрів на шляху національних товарів, додаткові можливості залучення іноземних інвестицій тощо. Західні експерти поділяють країни, які намагаються інтегруватися у ЄС, на три групи: 1) ті, які хочуть і здатні; 2) ті, які хочуть, але не здатні; 3) ті, які хочуть певною мірою.

Україна підпадає під ознаки першої і другої груп. Звичайно, вона ще не готова вступити до цієї організації і головним чином через недостатню ринкову розвиненість соціально-економічних відносин, суттєве відставання від країн союзу за показниками людського розвитку. Тому перед нею довгий шлях наближення до економічних євростандартів. Але важливо те, що інтеграцію України у ЄС (у 2000 році) визнано стратегічною метою урядової політики. Проміжним етапом на цьому шляху є співпраця з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ)[1, c. 96].

Висновки

Розраховувати на успіх у глобальній конкуренції можуть лише країни, які у своїй зовнішньоекономічній діяльності спиратимуться на власні порівняльні та конкурентні переваги. Це підтверджує історія й практика сучасних світових лідерів . Завдання науковців полягає утому, щоб визначити ці переваги, розкрити можливості їх використання з метою забезпечення конкурентної вищості за певними товарами та товарними групами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Формування інтегральної концепції стратегічного вибору геополітичної моделі України передбачає правильне визначення своїх стратегічних союзників-партнерів. Якщо ми обираємо європейський напрям, то нашими стратегічними партнерами мають бути Польща й Німеччина, з якими буде сформовано геополітичний трикутник, а також США. За певних умов до цього процесу може долучитися Франція, якщо вона звільниться від російськофілії. Однозначно можна стверджувати, що ні Ізраїль, ні Російська конгломерація, ні Азербайджан не можуть бути стратегічними партнерами України. Нашим владним структурам потрібно зрозуміти, що стратегічне партнерство передбачає збігання стратегічної мети розвитку відповідних держав і об‘єктивну однорідність їхніх корінних геополітичних та геоекономічних інтересів. Тому не можна так по-аматорськи безглуздо використовувати надзвичайно могутній механізм стратегічного партнерства.

Список використаної літератури

1. Білорус О. Г., Лук'яненкоД. Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. — К.: КНЕУ, 2001.

2. Глобалізація і економіка України. — К.: «Логос», 1999.

3. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / За ред. Білоруса О. Г. — К.: ВІПОЛ, 1998.

4. Економіка зарубіжних країн. Навчальний посібник / За ред. Козака Ю. Г., Ковалевсъкого В. В., Ржепішевського К. І.— К.: ЦУЛ, 2003. — 352 с

5. Лук'яненко Д. Г., Поручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнародна економіка. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 7 3 с.

6. Міжнародна економіка. Навч. посібник / За ред. Козака Ю. Г., Ковалевського В. В., Ржепішевського К. I. — К.: ЦУЛ, 2004. — 672 с.

7. Міжнародні організації. Навчальний посібник / За ред. Козака Ю. Г. та Ковалевського В. В.—К.: ЦУЛ, 2003. — 288 с.

8. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. Колесова В. П. и Осъмовой М. Н. — М.: Флинта, 2000. — 480 с.

9. Мировая экономика / Под ред. Николаевой И. П. — М.: ЮНИТИ,

2000.— 575 с.

10. Новицъкий В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. — К.: КНЕУ, 2003. — 948 с.

11. Пахомов Ю. К, Филипенко А. С, Лукьяненко Д. Г., Макогон Ю. В., Громенкова С. В. Международные стратегии экономического развития. Киев — Донецк, 2001. — 239 с.

12. Соколенко С. І. Глобалізація і економіка України. — К.: Логос, 1999. —539 с.

13. Стратегії економічного розвитку. Монографія / За ред. Лук'яненкаД. Г. — К., 2001. — 538 с.

14. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи). Інститут економічного прогнозування / За ред. Гейця В.М. — К.: Логос, 1999.

15. Україна на шляху до Європи. — К.: Фенікс, 2001. — 343 с.

16. Філіпенко А. С, Рогач О., Шнирков О. І. та ін. Світова економіка. Підруч.—К.: Либідь, 2000.—582с.

17. Циганкова Т. М. Міжнародні організації. Навч. посібник.— К., 1998

18. Шреплер Х.-А. Международные экономические организации. Справочник. — М.: Международные отношения, 1999. — 456 с.

19. Щербанш Ю. А., Рожков К. Л., Рыбалкин В. К, Фишер Г. Международные экономические отношения. Интеграция. — М.: ЮНИТИ, 1997. —128 с.

20. http:old.europexxi.kiev.ua/ukrainian.