Вступ.

1. Юридичні поняття відповідальності та підстави для її страхування

2. Страхування відповідальності виробника за якість продукції

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Страхування відповідальності з огляду на його економічну доцільність і соціальну вагомість з'явилося й на українському ринку. Страхування відповідальності перевізників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продукції, нотаріусів та аудиторів вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов'язковій, так і в добровільній формі.

Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів та законодавства, оскільки в основу цього напрямку страхування покладено норми національного та міжнародного права. Для страхування становить інтерес цивільна відповідальність, яка має майновий характер і пов'язана з компенсацією завданої шкоди.

Цивільна (цивільно-правова) відповідальність страхувальника виникає як юридичний наслідок невиконання або неналежного виконання ним передбачених цивільним правом обов'язків, через що було порушено суб'єктивні цивільні права третьої особи. До страхувальника в інтересах потерпілого застосовуються встановлені законом або договором санкції майнового характеру. Ідеться про відшкодування збитків, які реально завдані третій особі, та неодержану користь.

Для накладання відповідальності на страхувальника потрібна наявність його вини; проте можливі випадки, коли відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді навіть дія непереборної сили не звільняє страхувальника, який заподіяв шкоду, від відповідальності. Це залежить від специфіки діяльності страхувальника та правових норм, які її регламентують.

1. Юридичні поняття відповідальності та підстави для її страхування

Згідно з вітчизняним законодавством види страхування, де об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди юридичній або фізичній особі, її майну, належать до страхування відповідальності.

Страхування відповідальності спрямоване як на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника, так і на захист фінансового стану самого страхувальника. За наявності страхового полісу відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією і не залежить від платоспроможності страхувальника. Страхувальник на суму страхового відшкодування звільняється від витрат, пов'язаних із компенсацією спричиненої ним шкоди. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками доволі тривалий.

Цивільне право засновується на презумпції вини, тому страхувальник вважається винним доти, доки він не доведе свою невинність, а потерпіла третя особа зобов'язана довести факт здійснення проти неї правопорушення, наявність у неї збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою страхувальника та збитками. Страховикові потрібно ураховувати, що сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, доки страхувальник не доведе, що мав право на дії, які спричинили шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.

Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, є передбачені Кодексом торговельного мореплавання зобов'язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фрахту та вантажу, що перевозиться на судні, від спільної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрахтом та вантажем пропорційно до їх вартості.

Не вимагається наявності вини страхувальника, який заподіяв шкоду, якщо він є власником джерела підвищеної небезпеки (безумовна, або сувора, відповідальність)[5, c. 96-97].

У деяких випадках відповідальність не настає, якщо був злий умисел або необережність потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. Здебільшого відповідальність знімається, якщо йдеться про дію непереборної сили. Виняток становить Повітряний кодекс України, який передбачає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові під час старту, польоту або посадки літака навіть у разі дії непереборної сили.

Ці умови виникнення відповідальності страхувальника визначають положення договору страхування відповідальності (перелік страхових ризиків, винятки зі страхового покриття, ліміт відповідальності, страховий тариф тощо).

Типи договорів страхування відповідальності. Позови за договором страхування відповідальності потенційно можуть бути подані протягом кількох років, а отже, це може статися тоді, коли страхувальник страхуватиметься вже в іншого страховика. Через це постають труднощі з визначенням "відповідального" за такими претензіями страховика. Тому важливо, які саме принципи покладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та національного законодавства.

Якщо період між спричиненням шкоди та фактом її виявлення незначний, то договір укладається на основі події — "occurrence policy". Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, у разі страхування відповідальності за фармацевтичні препарати), то доцільніше укласти договір на підставі заявлених позовів — "claims-made policy").

Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на підставі події. Це означає, що страховик несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком події, що настала протягом дії договору. При цьому причиною виникнення такої події може бути діяльність страхувальника до початку дії договору страхування. Якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але подія відбулася ще в момент дії договору, то ці збитки також покриваються страховиком згідно зі строком позовної давності.

Останнім часом поширилися договори на підставі поданих позовів. Іноді їх називають ще договорами за умовою "поданих вимог". Страховий захист поширюється на позови (обставини), які вперше висуваються (заявляються) страховикові під час дії договору страхування, тобто незалежно від дати нанесення шкоди. Щоб уникнути позовів, що є наслідком попередніх подій, страховики застосовують ретроактивну дату. Шкода, спричинена до цієї дати, покриттю не підлягає. Договори на основі заявлених позовів часто містять умову про продовжений період подання позовів — "extended reporting period". Страхувальник має захист на обумовлений період (наприклад, кілька років), але лише стосовно позовів, спричинених обставинами, повідомленими страхувальником страховикові до дати закінчення договору страхування.

У національних законодавствах можуть міститися положення, що впливають на визначення "відповідального" страховика[2, c. 103-105].

2. Страхування відповідальності виробника за якість продукції

Мета цього виду страхування — захищати страхувальника в разі претензій, що їх висувають споживачі його продукції (послуг, котрі ним надаються) і за які він несе відповідальність згідно із цивільним законодавством. Природно, що розвиток страхування відповідальності за якість продукції тісно пов'язаний з розвитком правових норм, що захищають споживачів товарів. Так, у Великій Британії та США цей вид страхування з'явився ще наприкінці минулого століття. Численні положення британського права покладено в основу Директиви про уніфікацію правових та адміністративних норм у зв'язку з відповідальністю виробників за якість продукції (далі — Директива), прийнятої 1985 року країнами ЄС.

Оскільки вітчизняні виробники прагнуть розширити свої експортні можливості, підвищити конкурентоспроможність своєї продукції, їм необхідно враховувати прийняті за кордоном вимоги до якості, а також заходи, що вживаються для захисту прав споживачів. Українське законодавство також зорієнтоване на положення Директиви. Тому досвід країн ЄС слід розглянути докладніше.

Поняття продукції та дефекту. Поняття "продукція" охоплює будь-які товари, комплектуючі, сировину, електроенергію. Не входять до цього поняття природні ресурси, продукти тваринництва, рибальства, мисливства, а також сільськогосподарська продукція, не піддана промисловій переробці.

Дефектною є продукція, безпечність якої не відповідає рівню, на який має право розраховувати споживач з огляду на всі обставини (призначення продукції, зовнішній вигляд, упаковка, наявність інструкцій та правил експлуатації і т. ін.). Під дефектом розуміють також недоліки конструкції, виробничі огріхи, помилки в інструкції, недоліки контролю за якістю продукції.

Питання про вину виробника не порушується — відповідальність виникає із самого факту шкоди, заподіяної позивачеві, тобто "відповідальність без вини". Для одержання компенсації особа, котра постраждала, має довести, що їй було завдано шкоди і що шкода є наслідком дефекту цієї продукції.

Відповідальність за шкоду покладається не лише на виробника кінцевого продукту або комплектуючих, використаних у виробництві зазначеного продукту, а й на тих, хто пропонує продукт як "свій" (наприклад, супермаркети та фірмові магазини несуть відповідальність за продукцію з нанесеним власним фірмовим знаком або своєю назвою). Продукція, перш ніж потрапити до споживача, може пройти через багатьох осіб — безпосередніх виробників, постачальників, імпортерів, продавців. Кожний із цього ланцюжка може нести відповідальність перед клієнтами за заподіяну шкоду, якщо не назве іншої винної особи. Тобто термін "виробник" тлумачиться досить широко. Директива ЄС дозволяє обмежувати відповідальність виробника за тілесні пошкодження або смерть через неякісну продукцію. Деякі країни ЄС, наприклад Велика Британія, не установлюють ліміту відповідальності взагалі[7, c. 43].

Способи захисту виробника. У разі висунення позову тягар доказів (тобто збір та надання доказів на свій захист) повністю лягає на виробника. При цьому він може знизити відповідальність, довівши таке:

* він ужив усіх необхідних кваліфікованих заходів, аби унеможливити дефекти у продукції на етапі виробничого процесу, або діяв згідно з певним законодавчим актом;

* не передав дефектну продукцію до сфери збуту;

* поставка здійснювалась не в ході бізнесу з метою отримання прибутку (наприклад, подарунок);

* він виготовив тільки частину продукції, а дефектною виявилась уся продукція, або причиною стала інструкція, надана на наступному етапі;

* на момент передавання товару до збуту він не міг виявити цей дефект, виходячи з рівня наукових і технічних знань того періоду (так званий ризик розвитку; не всі члени ЄС прийняли цей вид захисту);

* дефект настав у результаті неправильного, необережного використання продукту або ремонту, а також недотримання правил обережності й інструкцій, що додаються до продукту.

Директива зберігає право виробника на регрес або відхилення розміру заявленого збитку за умови, що потерпілий сам винний у заподіянні шкоди.

Позовна давність. Позивач за своїм вибором може подати позов або у країні виготовлення, поставки продукції, або у країні, в якій настав факт завдання шкоди. Це право позивача закріплене Брюссельською конвенцією ЄС "Про судові рішення та обов'язкове виконання судових рішень з цивільних та комерційних справ". Позивач має право подати позов протягом 10 років з моменту завдання шкоди. Протягом трьох років позов має бути вирішений.

Умови страхування. За договором страхування відповідальності виробника за якість продукції страховик зобов'язується відшкодувати всі суми, які страхувальник буде зобов'язаний виплатити:

* за випадкову шкоду, завдану здоров'ю деякої особи, включаючи смерть;

* випадкові знищення і/або пошкодження майна, що трапились у період терміну страхування у визначених договором географічних межах, і причиною яких була продукція страхувальника (продана, надана, доставлена, встановлена, відремонтована перероблена або перевірена ним).

Страховик несе відповідальність лише за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування у зв'язку з продукцією, яка покривається договором. При цьому продукція має перебувати поза контролем страхувальника, у тому числі поза приміщеннями, що належать страхувальникові або які він займає.

Страхувальник має знати, що страхове покриття надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Шкода самим товарам не відшкодовується. Наприклад, страхувальник розмістив промислову установку у приміщенні замовника. Під час експлуатації через дефект в установці відбувається пожежа. Страховик виплатить компенсацію за шкоду через травму, за втрату майна замовника, але вартість самої установки, вартість її заміни або ремонту звичайним полісом не покривається.

Страховики у своїх договорах указують номенклатуру продукції та ризики, що страхуються. Як правило, визначаються тара, маркування та упаковка продукції, оскільки вони можуть стати причиною пошкодження. (Наприклад, шкода, зумовлена фарбою, що протікає з банки.) Деякі обмежуються тільки ризиками, пов'язаними з дефектом виробничого характеру.

Загалом страховики беруть на себе ризики продавців та посередників більш охоче, ніж безпосередніх виробників, з огляду на можливість використовувати право суброгації проти виробника[10, c. 218-220].

Винятки з договору страхування. Виключається відповідальність за шкоду споживачеві (третій особі), якої було завдано продукцією з таких причин:

* радіація, радіоактивне зараження, ядерні вибухи;

* страйки, політичні акції, воєнні дії, а також розпорядження військових і цивільних владних структур;

* дефекти, які були відомі страхувальникові до реалізації продукції;

* неправильне зберігання продукції на складі страхувальника;

* транспортування продукції (цей ризик вноситься до інших полісів, наприклад щодо відповідальності перевізника);

* шкода нематеріальних активів: патентів, знаків для товарів, ліцензій і т. ін.

Як правило, відповідальність виключається, якщо дефект зумовлюється природними властивостями або коли шкода здоров'ю та майну вважається неминучою. Скажімо, у разі навмисних дій або грубої необережності страхувальника.

Деякі із зазначених ризиків вносяться до розширеного страхового покриття.

Територіальні межі страхування. Більшість договорів налають захист по всьому світу. Але страховик може внести умову, що обмежує територію страхування. Наприклад, страховики неохоче надають захист для продукції, що експортується до США, оскільки американські суди присуджують вищі суми компенсацій.

Якщо продукція поставляється з розташованих у Інших країнах філій підприємства-страхувальника, то цей ризик доцільно застрахувати в місцевих страховиків. Вони краще знають місцеві закони, завдяки чому вдається уникнути багатьох проблем під час судових розглядів.

Для підприємства, що має поставки за кордон, є рація оформити поліси за місцем збуту, а також основний поліс у своїй країні з покриттям по всьому світу та на основі "диференціації умов". Тоді всі позови, що не покриваються локальними полісами, покриватимуться основним полісом. У такому разі страхувальник централізовано контролює претензії, що виникають, і може до того ж скористатися перевагами локальних полісів.

Ліміт відповідальності страховика. Договір страхування передбачає агрегатний ліміт відповідальності за весь термін страхування. Це захищає страховика від катастрофічних збитків і водночас дозволяє уникнути суперечок у суді про те, що вважати одним випадком. Можуть також установлюватися субліміти щодо окремих груп продукції[6, c. 69-70].

Андеррайтинг. Ризик оцінюється на підставі анкети-заяви. Страховикові потрібна інформація, про яку йдеться далі.

Особа страхувальника. Коли страхувальник репрезентує кілька юридичних осіб, то важливо, як будуються взаємини з урегулювання позовів між ними, хто має пріоритет. Ім'я у своєму бізнесі також може мати певну репутацію, що є покажчиком рівня ризику.

Адреса страхувальника та територія з активним здійсненням його бізнесу дають змогу визначити країни з найбільш можливою кількістю позовів та врахувати специфіку законодавств Цих країн.

Одним з істотних моментів, що впливають на розмір премії, є опис бізнесу страхувальника. На цьому етапі страховик визначає, до якого типу ризиків належить бізнес страхувальника — ризик виробника, ризик імпортера, ризик оптового постачальника, ризик роздрібного торгівця. Ризики, пов'язані з виготовленням продукції, вважаються найсерйознішими, оскільки найчастіше відповідальність зрештою припадає на виробника. Ризик імпортера може прирівнюватися до ризиків виробника, якщо в Імпортера немає змоги перенести відповідальність на виробника, наприклад через відсутність такого законодавства у країні виробництва. Оскільки споживач контактує безпосередньо з роздрібним торговцем, то він, напевне, спрямує свій позов саме роздрібному торговцеві. Тому страховикові важливо знати права (на одержання страхового відшкодування або висунення регресу до постачальника) торгівця, що випливають з відповідних контрактів продавця.

Тривала участь страхувальника в певному бізнесі говорить про його репутацію як постачальника якісного товару. Природно, що ризик компанії, яка давно працює, набагато нижчий, ніж у щойно створеної, чию продукцію на відповідність стандартам якості ще потрібно вивчати.

Тип продукції разом з упаковкою та інформаційними матеріалами, що додаються, її призначення та сфера застосування. Включення нешкідливої самої по собі продукції до складу іншої продукції може призвести до великої шкоди. Наприклад, недорога деталь, умонтована у складну установку, за наявності дефекту стане причиною великих збитків.

Система контролю за якістю продукції під час виробництва (доставки), кваліфікація персоналу. Це особливо важливо, якщо страхувальник націлений випускати нову продукцію.

Вивчення умов, на яких продукція продається або купується. Зміни в законодавстві можуть вплинути на права одержання страхового відшкодування або висунення регресу.

Обсяг і місце призначення експорту. Розмір страхової премії вищий, коли враховуються додаткові витрати на розгляд і врегулювання закордонних позовів.

Обсяг і джерело імпорту.

Історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку.

Розрахунок премії. Як правило, ставка премії обчислюється у відсотках річного грошового обігу страхувальника на підставі даних попередніх періодів. Наприкінці року ставка коригується згідно з реальним обігом.

Для деяких видів виробництва придатний інший метод розрахунку премії. Ставка визначається на кожні 100 одиниць випущеної продукції. Цей метод менш популярний, оскільки він не впливає на тарифну ставку в разі подорожчання продукції та на витрати з урегулювання позовів у зв'язку з інфляцією.

Страхування гарантії продукції. За бажанням страхувальника страховик може додатково розширити страхове покриття за можливий непрямий збиток. Покриття може бути надане у трьох формах: відповідальність за фінансовий збиток, відповідальність за витрати з повернення продукції, відповідальність за витрати із заміни продукції.

Страхування відповідальності виробника за фінансовий збиток. Страхуванням покриваються збитки, завдані споживачеві внаслідок непридатності продукції для виконання призначених їй функцій, коли не було заподіяно шкоди здоров'ю або майну. Наприклад, нездатність поставленого страхувальником обладнання виконувати свою операцію з належною якістю призводить до зниження обсягу виробництва, зменшення прибутку підприємства. Або через серйозні неполадки освітлювальної системи відміняється вистава, а отже, не отримується прибуток. Страховики укладають такі договори з низьким лімітом відповідальності (орієнтовно 250 тис. фунтів стерлінгів). У договорі зазначається також визначений відсоток "власного утримання страхувальника" за кожним позовом — безумовна франшиза — без права додаткового страхування цієї франшизи в іншого страховика.

Страхування відповідальності виробника за витрати на повернення продукції вважається ще менш привабливим. Договором покривають витрати страхувальника з повернення або знищення продукції, використання якої може завдати шкоди здоров'ю або збитків майну споживача. Неодмінною є умова, що дефект виник не в результаті дій споживача. Ризик такої шкоди може спричинюватися упущенням в інструкціях і пояснювальних вкладишах, недостовірністю етикеток, недостатністю упаковки. Цей ризик може бути набагато серйозніший, ніж ризик дефекту самої продукції. Ідеться, передусім, про вибухо- та вогненебезпечну хімічну продукцію, використовувати й зберігати яку потрібно в суворій відповідності з правилами застосування, які наводяться в інструкціях і попередженнях на упаковці, а також про якість самої упаковки. Природно, через такі дефекти страхувальник змушений терміново знімати продукцію з продажу, вилучати з обігу, зазнаючи великих збитків, які він намагається компенсувати страхуванням.

Страхування відповідальності виробника разом із витратами заміни продукції не приймається на розгляд багатьма страховиками. Вони вважають це виробничим ризиком, який має покладатися на виробника. Договір страхування укладається на випадки, коли в результаті дефекту продукції буде заподіяно шкоду здоров'ю чи збитки майну або коли продукція не відповідає своєму призначенню. Споживач може звернутися з проханням замінити дефектну продукцію або відремонтувати її, а через Це знадобляться витрати на огляд, вилучення або заміну, ремонт, а також на транспортні потреби. Наприклад, у разі спалахування промислової установки під час експлуатації страховик за таким договором покриває збитки за шкоду здоров'ю та майну, що її завдав вогонь третій особі, а також витрати на заміну або ремонт самої установки[1, c. 154-157].

Висновки

Страхування відповідальності товаровиробника — спрямоване на захист інтересів як товаровиробників, які несуть відповідальність за якість реалізованих товарів/послуг, так і споживачів, які можуть постраждати внаслідок їх споживання. Поняття "товаровиробник" містить в собі не тільки безпосереднього виробника товарів, а й постачальників, імпортерів, продавців, які також несуть відповідальність перед споживачами.

Будь-яка професійна діяльність пов'язана з ризиком завдання шкоди третім особам. Ненавмисні упущення, помилки, які були допущені під час виконання професійних обов'язків, можуть призвести до завдання майнової шкоди клієнтам, які Вам довіряють і впевнені у Вашому професіоналізмі.

Страхування професійної відповідальності покликане захистити майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з його обов'язком відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам під час здійснення професійної діяльності і, водночас, захищає інтереси третіх осіб (Ваших клієнтів).

Договір страхування професійної відповідальності дасть Вам можливість уникнути фінансових проблем та зберегти довіру клієнтів.

Завжди існує ризик завдати комусь шкоду через обставини, що не залежать від нашої волі. Будь-яка необережність або ненавмисна помилка може призвести до завдання шкоди життю, здоров'ю та/або майну третіх осіб. Таких прикладів багато як на побутовому, так і на промисловому рівні. Дехто вважає що страхування відповідальності стосується лише юридичних осіб, і забуває про невимкнені електроприлади, водопровідні крани та інші дрібниці, які можуть завдати шкоди третім особам (сусідам та ін.). Нормами цивільного права передбачено відповідальність за порушення суб'єктних цивільних прав третьої особи, що полягає у зобов'язанні відшкодувати завдану майнову шкоду.

Список використаної літератури

1. Алєксандрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник. — К.: ЦУЛ, 2002.
2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997.
3. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту/ Пер. з англ. — К.: ВАЗАКО, 1997.
4. Вовчак О.Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні. — Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2005.
5. Горбач Л.М. Страхова справа. — К.: Кондор, 2003.
6. Лебединська Л. Д. Страхування як чинник фінансової стабілізації економіки // Актуальні проблеми економіки. -2006. -№ 9. — С. 65 – 74
7. Никонович А. Страховий ринок України: проблеми і шляхи вирішення // Економіст. — 2006.- №1.-С. 41-43.
8. Піддубна Е. Страхування фінансових ризиків в Україні // Фондовий ринок.- 2003.— №6. — С. 16-24.
9. Про внесення змін до Закону України «Про страхування»: Закон України від 04.10.2001 року №2745-111 // Відомості Верховної Ради України.- 2002.- №7. — С. 138-157.
10. Страхування: Підручник / За ред. С.С. Осадця. — К.: КНЕУ, 2002.
11. Шинкаренко И. Э. Страхование ответственности: Справочник. — М.: Финансы и статистика, 1999. — С. 82-85