1. Державне обов’язкове страхування від нещасних випадків.

1.1. Загальні умови укладання договору страхування від нещасних випадків.

1.2. Поняття страхового випадку.

1.3. Виплата страхової суми внаслідок страхового випадку.

Література.

2. Страхування банківських кредитів від ризику їх неповернення.

2.1. Засоби захисту від кредитного ризику.

2.2. Мінімізування кредитних ризиків шляхом страхування.

Література.

3. Майнове страхування повітряних суден (Авіа-КАСКО).

3.1. Характеристика страхування повітряних суден та авіаційного страхування.

3.2. Отримання страхового відшкодування.

Література.

1. Державне обов’язкове страхування від нещасних випадків

1.1. Загальні умови укладання договору страхування від нещасних випадків

Страхувальники можуть укладати договори страхування від нещасних випадків себе або третіх осіб. Якщо страхувальник уклав договір страхування себе, то він одночасно є застрахованим.

Застрахованими особами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, у віці від 16 років до 69 років. На день закінчення строку страхування вік застрахованого не повинен перевищувати 70 років.

Договір страхування від нещасного випадку укладають на ту страхову суму, яку встановлюють шляхом домовленості між страховиком і страхувальником.

Частину страхової суми, яка підлягає до виплати, визначають таким чином.

У випадку тимчасової втрати працездатності — на основі кількості діб лікування, необхідних для одужання застрахованого, їхню кількість визначають:

а) при стаціонарному лікуванні — як кількість діб лікування, проведених у закладі охорони здоров'я та кількість діб проходження фізпроцедур;

б) при амбулаторному лікуванні — як кількість діб, проведена на лікарняному листку та кількість діб проходження фізпроцедур. Фізпроцедура — це післялікувальна реабілітаційна процедура, направлена на повне одужання хворого. Фізпроцедурою не вважають процедуру, яку проводять з профілактичною метою або процедура, яка не направлена на лікування наслідку нещасного випадку.

У випадку встановлення інвалідності — група інвалідності, яку застрахований одержав унаслідок нещасного випадку. Якщо в застрахованого до страхового випадку була група інвалідності, страхову суму виплачують у тому випадку, якщо група інвалідності, яку отримав застрахований унаслідок страхового випадку, передбачає більшу втрату застрахованим постійної працездатності, ніж була до страхового випадку[2, c. 96-98].

1.2. Поняття страхового випадку

Страховим випадком є будь-яка страхова подія, передбачена договором страхування та правилами страхування, з настанням якої виникає зобов'язання страховика провести виплату страхової суми (її частини). Під нещасним випадком розуміють раптову, незалежну від волі застрахованого подію, що зумовила розлад здоров'я або смерть застрахованої особи.

Страховими випадками є:

1. Тимчасова втрата застрахованим загальної працездатності внаслідок нещасного випадку;

2. Постійна втрата застрахованим загальної працездатності внаслідок нещасного випадку;

3. Смерть застрахованого, яка настала внаслідок нещасного випадку.

До страхових випадків відносять:

а) постійну втрату загальної працездатності, тобто порушення функцій пошкодженого органу в результаті травми (забій, поранення, вивих або перелом кісток, повний розрив м'язів, зв'язок, сухожиль, пошкодження внутрішніх органів, розрив барабанних перетинок, проникаюче поранення очей, завинятком паталогічного перелому, опіку, відмороження, поранення електричним струмом, здавлення), яка сталася внаслідок нещасного випадку, та зумовила інвалідність І—III групи, якщо вона мали місце в період дії договору страхування;

б) тимчасова втрата загальної працездатності, тобто результат травми (забій, поранення, вивих або перелом кісток, повний розрив м'язів, зв'язок, сухожиль, пошкодження внутрішніх органів, розрив барабанних перетинок, проникаюче поранення очей, за винятком паталогічного перелому, опіку, відмороження, поранення електричним струмом, здавлення), яка сталася внаслідок нещасного випадку, якщо вона мала місце в період дії договору страхування і яка не призвела до порушення функцій пошкодженого органу;

в) смерть від вказаних у п. а) причин та в результаті випадкового попадання в дихальні шляхи чужорідного тіла (за винятком рвотних мас, якщо страхувальник, застрахована особа були в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння), втоплення, анафілактичного шоку, переохолодження організму (за винятком смерті від простудних захворювань)[3, c. 144-146].

Не є страховими випадками події, які настали внаслідок:

— вчинення застрахованим навмисного злочину;

— скоєння особою, вказаною в розпорядженні на право отримання страхової суми спадкоємцем, навмисного злочину, який став причиною настання страхового випадку;

— керування страхувальником (застрахованим) транспортного засобу в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або передача керування особі, яка знаходилась у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або особі, яка не мала права на керування даним видом транспорту;

— самогубства (замаху на самогубство) страхувальником, застрахованою особою;

— навмисного заподіяння собі страхувальником, застрахованою особою тілесних пошкоджень;

— воєнних дій будь-якого виду, громадянської війни, народних заворушень, страйків, локаутів, арешту, терористичних актів, або за розпорядженням військової чи цивільної влади;

— дії ядерної енергії у будь-якій формі;

— порушення норм безпеки (порушення встановлених законом або нормативними актами правил і норм протипожежної безпеки, безпеки проведення робіт або інші аналогічні норми)[3, c. 148].

1.3. Виплата страхової суми внаслідок страхового випадку

Договір страхування укладають на підставі заяви страхувальника. Заява має містити всі необхідні відомості про застрахованого, які вимагає страховик. Договір страхування укладають у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються по одному примірнику в кожної зі сторін.

При настанні страхового випадку особа, яка повинна отримати страхову суму або її частину, повинна:

а) протягом двох робочих днів повідомити про це страховика або його представника;

б) надати страховику або його представникам можливість провести огляд застрахованого та розслідування причин нещасного випадку;

в) повідомити у письмовій формі, на вимогу страховика, всю необхідну інформацію про нещасний випадок.

При отриманні повідомлення про настання страхового випадку страховик вживає заходів щодо оформлення всіх необхідних документів та своєчасної виплати страхової суми.

Для одержання страхової суми або її частини страхувальник або застрахована особа повинні подати наступні документи:

а) при тимчасовій втраті працездатності:

— страховий поліс;

— заяву про виплату страхової суми;

— документи відповідних органів, які підтверджують факт страхового випадку (якщо відповідна установа не може підтвердити цей факт, то детальний опис страхового випадку);

— документ, який посвідчує факт тимчасової непрацездатності;

— документи про проходження фізпроцедур;

— документ, що посвідчує особу (паспорт).

б) при постійній втраті працездатності:

— страховий поліс;

— заяву про виплату страхової суми;

— документи відповідних органів, які підтверджують факт страхового випадку (якщо відповідна установа не може підтвердити цей факт, то детальний опис страхового випадку);

— документ, який посвідчує факт встановлення інвалідності;

— висновки відповідних установ, які встановлюють групу інвалідності (МСЕК — Медико-соціальна експертна комісія);

— документ, що посвідчує особу (паспорт).

У зв'язку зі смертю застрахованої особи особа, визначена в договорі страхування, подає наступні документи:

— договір страхування;

— заяву про виплату страхової суми;

— свідоцтво РАГСу, або його нотаріально завірена копія про смерть застрахованого;

— документи відповідних органів, які підтверджують факт страхового випадку;

— документ, що посвідчує особу (паспорт);

— документ, що посвідчує особу, яка одержує страхову суму.

Спадкоємці застрахованої особи подають документи, вказані вище, а також свідоцтво про право на спадщину, якщо в договорі не призначена особа для одержання страхової суми або ця особа померла. Якщо застрахований (спадкоємці застрахованого) не може подати документи в оригіналі, то подають нотаріально завірену копію.

За наявності всіх необхідних документів після повної їх перевірки рішення про виплату страхової суми приймає страховик протягом двох робочих днів. Рішення про відмову у виплаті страхової суми страховик приймає у 10-денний термін та повідомляє особі, яка хоче одержати страхову суму, у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхової суми за договором страхування згідно з чинним законодавством України, а також у випадках:

а) навмисних дій страхувальника, застрахованого, спадкоємців застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, на необхідну оборону (без перевищення її меж) при захисті свого життя, здоров'я.

б) подання страхувальником, застрахованим, спадкоємцями застрахованого неправдивої інформації або фальшивих документів про нещасний випадок;

в) приховування страхувальником інформації, яка має значення для оцінки страхового ризику (професія, місце проживання і т. д.);

г) отримання страхувальником, застрахованим, спадкоємцями застрахованого повної страхової суми від особи, винної в заподіянні нещасного випадку;

ґ) несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру нещасного випадку.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у виплаті страхової суми, якщо це не суперечить законодавству України. Відмова страховика у виплаті страхової суми може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку[1, c. 101-103].

При настанні страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхову суму страхувальнику, застрахованій особі або іншій особі відповідно до договору страхування. Якщо страхувальник, застрахована особа не встигли за життя отримати частину належної їм страхової суми за постійну або тимчасову втрату працездатності, то її виплачують спадкоємцям. У разі смерті страхувальника, застрахованої особи в період дії договору страхування страхову суму виплачують особі, вказаній у розпорядженні на право одержання страхової суми у випадку їх смерті, за вирахуванням раніше проведених виплат страхових сум.

Страхову суму виплачують спадкоємцям страхувальника, застрахованої особи у випадках:

а) одночасної (в один день) смерті страхувальника, застрахованої особи, та особи, вказаної в розпорядженні на право одержання страхової суми;

б) особа, вказана в розпорядженні, померла раніше страхувальника, застрахованої особи, і він не встиг змінити свого розпорядження;

в) якщо не було особи, вказаної в розпорядженні, або в період дії договору страхування її право було відмінено страхувальником, застрахованою особою;

г) якщо в розпорядженні було вказано, що страхова сума повинна бути виплачена спадкоємцям.

Якщо після смерті страхувальника, застрахованої особи померла особа, вказана в розпорядженні, і ця особа не встигла одержати належну їй страхову суму, то її виплачують спадкоємцям.

Загальна сума виплат страхової суми по одному чи декількох страхових випадках, які виникли в період дії страхування, не може перевищувати страхової суми по даному договору страхування, якщо інше не обумовлено договором страхування. При настанні страхового випадку розмір виплат визначають наступним чином.

У випадку тимчасової втрати працездатності застрахованому за кожну добу лікування проводять виплату частини страхової суми в розмірі 0,3% від страхової суми по договору страхування, але не більше 50% страхової суми по договору страхування;

У випадку встановлення застрахованому інвалідності:

I групи — 90% від страхової суми за договором страхування;

II групи — 75% від страхової суми за договором страхування;

III групи — 50% від страхової суми за договором страхування;

Якщо в застрахованого до страхового випадку була група інвалідності, страхову суму виплачують шляхом зменшення страхової суми, яка підлягає виплаті, на суму, яка передбачена для групи інвалідності, яку мав застрахований до страхового випадку, наприклад, якщо в застрахованого була III група інвалідності, а внаслідок страхового випадку йому було встановлено І групу інвалідності, розрахунок проводять так: 90%-50%, отже до виплати підлягає страхова сума в розмірі 40% страхової суми за договором страхування. У випадку загибелі або смерті застрахованого, особі, призначеній у договору або спадкоємцям застрахованої особи виплачують 100% страхової суми по договору страхування. Страхова сума може бути виплачена представнику застрахованого, спадкоємців застрахованого за дорученням, оформленим застрахованим, спадкоємцями застрахованого у встановленому законом порядку[2, c. 160-161].

Література

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навч. пос.для студ. 4 курсу спец. — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.

3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 2005. — 371 с.

2. Страхування банківських кредитів від ризику їх неповернення

2.1. Засоби захисту від кредитного ризику

Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню. Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.

З розвитком кредитних відносин в Україні кредитні операції, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, супроводжувалися ризиком неповернення позичальником банку основного боргу та відсотків, які підлягають сплаті за користування кредитом у терміни, визначені в кредитному договорі. Саме тому в сучасних умовах ринкових відносин (конкуренція, нестійка кон'юнктура і непередбачувана політична ситуація) сформувалися різні системи запобіжних заходів, одним із яких є сучасний вид страхування банківських кредитних ризиків кредитні ризики можуть мінімізуватися не тільки за допомогою відповідного забезпечення, до якого належить: неустойка, застава, порука, а й у разі застосування страхування.

Розглянути підхід до страхування кредитів як новий тип захисту на українському ринку, узагальнити питання використання страхування від імовірності несплати позичальником основного боргу та відсотків, визначених у кредитному договорі.

Страхування кредитних ризиків є першою і найбільшою ланкою співробітництва банків та страхових компаній. На думку німецького вченого Юргена Фортерера, історія співпраці банків і страховиків налічує у Європі вже щонайменше 130 років — від часу, коли винахідник кредитних спілок Фрідріх Вільгельм Райффайзен теоретично і практично довів переваги поєднання страхової та кредитної діяльності в одній спеціальній фінансовій установі [1,с.34].

Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

2.2. Мінімізування кредитних ризиків шляхом страхування

Ефективними інструментами наслідків фінансових ризиків є різні види страхування. Саме напрямок страхової діяльності, пов'язаний з обслуговуванням фінансових ризиків підприємництва заслуговує глибокого вивчення і теоретичного узагальнення як з боку страхової справи, так і з боку податкового обліку. Страхування кредитів як новий тип захисту на українському ринку практикується порівняно недавно (від початку 1990-х рр.) у таких двох варіантах:

а) добровільне страхування ризику непогашення кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, тобто типове делькредерне страхування, коли банк, перекладаючи ризик на страховика, є водночас страхувальником і застрахованим);

б) добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора) .

Страхувальник-банк при укладенні кредитного договору може самостійно застрахувати надану позику, підписавши із страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленій ставці відсотка за кредит. За логікою пов'язаних інтересів ініціаторами таких страхових операцій мають бути банки як шукачі страхового захисту. За характером ця операція аналогічна страхуванню від нещасного випадку, яким власне і є неповернення кредиту [3,с.9].

У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки що непопулярний. Головна причина полягає в тому, що комерційні банки побоюються використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності.

Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору.

Дещо простішим щодо процедури є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного папера страхової компанії і банку за фінансовими зобов'язаннями до його клієнтів — позичальників. Цей варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплати відсотків лише у випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна виплатити страхову винагороду [3,с.10].

Таким чином, страхування може забезпечити виконання зобов'язань боржника перед кредитором лише у випадку, якщо кредитор є вигодонабувачем (бенефіціаром) за договором страхування і це прямо зазначено у договорі. За відсутності у договорі умови про виплату страхового відшкодування безпосередньо банку, що надав кредит, банк не має правових підстав вимагати від страховика сплати суми неповернутого позичальником кредиту та процентів [2,с.27].

Страховим випадком при страхуванні відповідальності за непогашення кредиту визнається неповернення кредитних коштів, викликане будь-якими причинами, у тому числі:

· банкрутством позичальника;

· невиконання постачальником своїх зобов'язань за кредитним договором, якщо це викликано обставинами, за якими позичальник не несе відповідальності (форс-мажорні обставини) [3,с.10].

Правила страхування кредитних ризиків, зокрема відповідальності страхувальника з виконання фінансових зобов'язань перед банком-кредитором, встановлюються кожною страховою компанією самостійно [4,с.251].

Договір страхування є письмовою угодою між двома особами — страхувальником та страховиком, чи між трьома особами — страхувальником, страховиком та кредитором. Згідно з такими угодами страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток в межах страхової суми страхувальнику чи кредитору, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові внески у встановлені терміни та виконувати інші умови договору.

Завершенням договору страхування є погашення кредитоотримувачем кредиту та процентів за користування ним в розмірах та строк, визначені кредитною угодою, тобто повне виконання страхувальником взятих на себе зобов'язань за кредитною угодою [2,с.27].

Банкам необхідно на даному етапі налагоджувати відносини із страховими компаніями. Банки мають великий вплив на становлення професійного страхового бізнесу в Україні, але для цього страховиків необхідно розглядати як найближчих партнерів у кредитній діяльності, а не як машину для друкування грошей з метою компенсації збитків, яких зазнав банк у зв’язку з видачею явно безповоротного кредиту.

Аналіз стану кредитних відносин банку з позичальниками в умовах становлення ринкової економіки України, спаду виробництва, подальшої інфляції та поглиблення кризи неплатежів свідчить, що у зв’язку із зростанням кредитних ризиків однією з найактуальніших проблем є забезпечення виконання зобов’язання позичальників з повернення кредитів.

Існує ряд помилок, зроблених під час надання кредитів: надання кредитів без економічного обґрунтування та повного пакета документів; недостатнє вивчення платоспроможності позичальників та їх гарантів; формальна оцінка застави, що приймається в забезпечення кредитів.

Саме тому в сучасних умовах розвитку банківського кредитування найбільш важливим питанням є страхування кредитних ризиків, тому що управління ризиками і страхування — основні складові безпеки і стабільності бізнесу загалом і банківського зокрема у всьому цивілізованому світі.

Література

1. Зубарєв В. Банк і страхування: «за» і «проти» // Вісник НБУ.- 2004.-№11.- С.32-38.

2. Артеменко А. Кредитні ризики і страхування // Справочник экономиста. — 2005. -№11. -С.26-30.

3. Бражко О. Мінімізування кредитних ризиків шляхом страхування // Держава та регіони. Серія « Економіка та підприємництво». -2007. -№5. -С.9-12.

4. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред.. С.С.Осадець, д-р наук, проф.-К.: КНЕУ,1998.-528с.

3. Майнове страхування повітряних суден (Авіа-КАСКО)

3.1. Характеристика страхування повітряних судента авіаційного страхування

Авіаційне страхування — цілий комплекс страхових послуг, що включає: страхування авіа-каско, страхування авіазапчастин та двигунів, пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів, страхування відповідальності аеропортів та власників (операторів) ангарів, відповідальності виробників повітряних суден та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу і пов’язаних з авіацією галузей. Страхування відповідальності перед пасажирами і третіми особами лімітується погодженою у договорі страхування сумою по одній особі чи по одному страховому випадку.

Об'єктом страхування повітряних суден є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням повітряним судном.

Страхувальником є юридична чи фізична особа — власник повітряного судна або його експлуатант, який експлуатує це повітряне судно на законних підставах.

Страхова сума, встановлена договором обов'язкового страхування, не повинна бути меншою, ніж балансова вартість повітряного судна[2, c. 62-63].

На повітряне судно, що підлягає обов'язковому страхуванню, повинні бути в наявності:

— посвідчення про державну реєстрацію цивільного повітряного судна;

— документи, що підтверджують право власності на повітряне судно або його оренду.

Страховим випадком є повна загибель повітряного судна, а також пошкодження окремих його частин, систем та елементів конструкції.

Повною загибеллю повітряного судна вважається:

— повна втрата повітряним судном здатності виконувати політ у зв'язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій (планера) або в разі, коли компетентною комісією встановлено, що ремонт цього повітряного судна технічно неможливий чи економічно недоцільний;

— втрата повітряного судна у зв'язку з вимушеною посадкою на місцевість, яка непридатна для зльоту повітряного судна, або економічною недоцільністю його евакуації.

Зникнення повітряного судна безвісти, коли повітряне судно, яке виконувало плановий політ у період дії договору обов’язкового страхування, не прибуло до пункту призначення і заходи щодо його розшуку протягом 60 діб не дали наслідків, або коли його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного терміну, також вважається повною загибеллю повітряного судна.

Страхувальники мають право під час укладання договорів обов'язкового страхування призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхового відшкодування.

Якщо повітряне судно є власністю кількох осіб, кожна особа отримує страхове відшкодування пропорційно її частці у праві власності на повітряне судно.

При страхуванні Каско повітряного судна використовуються ті самі поліси, що і при страхуванні відповідальності авіакомпанії перед третіми особами. Проте, тут можливе страхування або від всіх ризиків або виключно від повної загибелі повітряного судна. Зрозуміло, що вартість страхування виключно від повної загибелі є нижчою, проте і виплату у випадку часткового пошкодження повітряного судна (наприклад, пошкодження двигуна) страхова компанія здійснювати не буде. Специфічними особливостями страхування Каско повітряного судна є також можливість застрахувати повітряне судно від ризиків при простоях на землі, а також розрахунок страхової премії, яка відсотку від вартості (ринкової, балансовою, тощо) повітряного судна[4, c. 151-153].

3.2. Отримання страхового відшкодування

Для отримання страхового відшкодування страхувальник зобов'язаний надати страховику оригінали або нотаріально засвідчені копії документів, передбачених договором обов'язкового страхування, а саме:

— заяву про страхове відшкодування;

— страховий поліс (сертифікат);

— розрахунковий документ, що підтверджує внесення страхових платежів;

— сертифікат льотної придатності;

— технічний акт огляду повітряного судна після його пошкодження та документи, які обґрунтовують суми витрат на ремонт повітряного судна, а у разі загибелі — акт списання повітряного судна;

— документи, які засвідчують право власності страхувальника на повітряне судно або встановлюють межі його відповідальності перед власником у разі загибелі або пошкодження повітряного судна;

— документи реєстрації події з повітряним судном.

Якщо заподіяну шкоду компенсовано іншими особами, страховик сплачує тільки різницю між сумою, що підлягає відшкодуванню за договором обов'язкового страхування, і сумою, компенсованою іншими особами. Про таку компенсацію страхувальник зобов'язаний повідомити страховика.

Розміри максимальних страхових тарифів на один рік для повітряних суден з максимальною злітною масою до 15 000 кг не повинні перевищувати 8%, від 15 001 кг і більше — 6%, для вертольотів — 10% страхової суми, визначеної договором обов'язкового страхування.

У разі, коли договором обов'язкового страхування передбачено страхування двох чи більше повітряних суден, вимоги цього розділу застосовуються окремо для кожного повітряного судна.

Таким чином, основними видами авіаційного страхування є: страхування відповідальності експлуатанта повітряного транспорту перед третіми особами, пасажирами, за вантаж та пошту; страхування корпусу (Каско) повітряного судна; страхування членів екіпажу повітряного судна. До авіаційного страхування можна також віднести страхування відповідальності аеропортів перед третіми особами, а також страхування відповідальності виробників продукції авіаційного призначення. Правове забезпечення авіаційного страхування містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась Україна; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІКАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування. Обов'язковість авіаційного страхування визначена міжнародними Конвенціями Цивільної авіації, до яких приєдналась Україна, Повітряним Кодексом (ст. 103), Законом України "Про страхування" (ст. 7, п. 7) та «Про порядок і умови проведення обов’язкового авіаційного страхування» від 12 жовтня 2002 року № 1535[3, c. 182-183].

Література

1. Архипов А.П. Андеррайтинг в страховании. Теоретический курс и практикум: учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности 080105 «Финансы и кредит» / А.П. Архипов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007.

2. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш. – 2002.

3. Обов’язкове страхування – К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2005.

4. Страховое дело./ Учебник. Под ред. проф. Рейтмана Л.И. – М.: Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992г.

5. Тэпман Л.Н. Риски в экономике: Учеб. Пособие для вузов / Под ред. Проф. В.А.Швандара. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.