1. Страховий ринок.

2. Фінансові ресурси підприємств, особливості їх формування та використання в ринкових умовах.

Список використаної літератури.

1. Страховий ринок

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже коли збитки відшкодовуються за рахунок централізованих фондів, відносини купівлі-продажу не виникають. Немає їх і тоді, коли з цією метою формуються та використовуються кошти з фондів самострахування.

Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, які є предметом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичного погляду таке визначення не досить коректне, проте воно набуло певного визнання, особливо серед практиків.

Український страховий ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у світовий. Тому дуже важливо з'ясувати, яке місце посідає страховий ринок у країнах з розвиненою економікою, де страхову галузь визнано однією з найважливіших. Вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8—12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Український страховий ринок порівняно з провідними країнами, де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження й розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах.

Отже, у період становлення ринкової економіки в Україні значно зросли обсяги страхового ринку, і він набув якісного розвитку. Сформувалися тенденції до збільшення кількості страхових договорів, кількості страховиків та їхньої спеціалізації за видами страхування, розвитку перестрахувальних операцій як на внутрішньому (національному), так і на зовнішньому (світовому) страховому ринку. Особливо слід зазначити, що завдяки належним заходам як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку страхові резерви почали постійно зростати. А отже, посилилася фінансова надійність страховиків, підвищився рівень гарантій щодо виконання ними взятих зобов'язань.

З ухваленням Закону України "Про страхування" (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.

Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язкового страхування. Як свідчить статистика, страхування — чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг [12, c.41-44].

Існування повноцінного ринку страхування є важливою умовою для підвищення добробуту населення та сталого економічного зростання. В Україні цей сектор знаходиться на ранній стадії свого розвитку і має деякі проблеми. Тому подальший його розвиток має набути пріоритетного значення в економічній та соціальній аспектах політики держави.

Страховий ринок України зростає як за розміром, так і за складністю. Середньорічний темп зростання страхових премій протягом останніх трьох років склав 42%. Крім того багато було зроблено в сфері законодавства та регулювання, що сприяло прискоренню зростання сектора. Незважаючи на обнадійливий розвиток, страховий ринок все ще залишається слаборозвиненим та існує значна потреба в подальшому його вдосконаленні.

Ринок переважно працює з юридичними особами. Існує високе зосередження на страхуванні комерційної та промислової власності, що у 2002 році склало 76,9% всіх страхових премій. Страхові поліси переважно купуються іноземними інвесторами та великими міжнародними корпораціями, які працюють в Україні. В свою чергу, страхування фізичних осіб майже нерозвинене. В Україні відзначається низька страхова культура. Крім того, компанії інвестують незначні кошти в просвітницькій маркетинг та розвиток ринку індивідуальних страхових полісів. В результаті велика частина населення досі нічого не знає про концепцію та переваги страхування. Регуляторна та інституційна система страхового ринку була значно удосконалена. В 2003 році страховий нагляд був переданий від Міністерства фінансів до Державної комісії з регулювання ринку страхових послуг України, якій було надано важливі правові повноваження щодо здійснення регуляторних та наглядових функцій на страховому ринку (наприклад, видача та відкликання ліцензій, гарантування платоспроможності та вимог щодо капіталізації, боротьба із “сірою” ринковою діяльністю)[21, c. 267-269].

2. Фінансові ресурси підприємств, особливості їх формування та використання в ринкових умовах

Фінансові ресурси підприємства — це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства і використовуються для покриття витрат і утворення різних фондів і резервів.

В результаті виробництва і реалізації товарів (послуг) формуються фінансові ресурси підприємства, які забезпечують кругообіг основного та оборотного капіталу і взаємовідносини з установами фінансово-кредитної системи (Рис. 1.).

В цілому розрізняють два основних види фінансових ресурсів, необхідних для діяльності підприємства: довгострокові фінансові кошти у вигляді основних фондів (капіталу) і короткострокові (поточні) фінансові кошти для кожного виробничого циклу, тобто до моменту отримання доходу від продаж.

Залежно від джерел ресурсів фінансування, як відомо, поділяється на внутрішнє і зовнішнє.[11, c.4-6]

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна. До таких коштів належать прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу майна.

Зовнішнє фінансування має своїми джерелами кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові зобов'язання, державні субсидії.

Поряд з поділом фінансування на зовнішнє і внутрішнє слід відрізняти фінансування за рахунок власних і сторонніх фінансових ресурсів.

До сторонніх фінансових ресурсів належать ті, які треба повертати, тобто боргові зобов'язання. Всі інші фінансові ресурси виступають як власний капітал.

В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство повинно мати відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності. При створенні і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються певні джерела формування і відокремлюються конкретні види їх фінансових коштів.

Стартовим джерелом формування фінансових коштів завжди є статутній (акціонерний) капітал, що являє собою суму капіталу, яка необхідна для того, щоб підприємство (акціонерне товариство) розпочало свою діяльність. Його розмір визначається Статутом або угодою про заснування підприємства; він створюється за рахунок державних коштів, виручки від продажу акцій, а також приватних капіталів. В сучасних умовах широкого акціонування підприємств (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) однією із основних форм існування стартової суми грошей (капіталу) є акціонерний капітал, що використовується для фінансування поточних і довгострокових витрат.

Найбільшим за величиною джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства виступають доходи від його господарської та іншої діяльності. Переважна більшість підприємств має три основних види доходів: звичайний, капітальний, дивідендний.

Звичайний доход (прибуток) — формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності підприємства.

Капітальний доход — це доход від перепродажу (реалізації) підприємством різних активів ( нерухомості — землі, майна; фінансових активів — акцій та облігацій тощо ) після певного період)1 їх використання. Якщо підприємство купує акції іншої фірми, воно звичайно одержує дивіденди. Ці дивіденди називають дивідендним доходом ( міжфірмовими дивідендами ).

Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є. амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

При потребі (через недостатність власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і сплати певного відсотку (кредитної ставки). Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення такої форми позички.

Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії. Через прямі субсидії держава стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення у ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості національної економіки країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств. Вони спрямовують перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).

Сукупність фінансових ресурсів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти ( поточні витрати ) та інвестиції ( капітальні довгострокові витрати ). Особливості обігу та формування необхідного обсягу вимагають окремого детального розгляду обох видів фінансових ресурсів підприємства.

На підприємствах мають місце перш за все поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу і товарну стадії).

На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають в другу стадію — виробничу. На цій же стадії у процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, але й містить певний прибуток.

Саме таким чином здійснюється кругообіг поточних витрат фінансових ресурсів. Загальновизнано, що рухаючись по стадіях кругообігу послідовно і безперервно, ці кошти у певній своїй частині одночасно знаходяться в різних формах ( грошовій, товарній ) на усіх стадіях; обслуговують сфери, виробництва і обігу; відображають вартість оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.[11, c. 13-15]

Формування і регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це відокремлюють оборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також їх розподіляють на нормовані і ненормовані.

Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів. Кошти виробничого підприємства використовуються ефективніше тоді, коли більша їх частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створені вартості виготовлюваної продукції. За розрахунками багаторічних ( 2000-2005 рр. ) середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72 % ( у тому числі. на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 % і 20 % ), а у сфері обігу — 28 % ( з них біля 17 % — вартість готової продукції, а 6 % — грошові кошти ).

Нормування — визначення необхідного розміру грошових коштів, що вкладаються у мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції.

Зрозуміло, що сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції).

Ненормовані — оборотні кошти які за специфікою своїх форм, швидкістю руху, закономірностями виникнення, не можуть завчасно бути обліковані.

Використання фінансових ресурсів підприємства нерозривно пов'язано з їх формуванням.

Використання фінансових ресурсів для одного суб'єкта — це формування фінансових ресурсів для інших. В свою чергу фінансові ресурси цих інших суб'єктів знову ж таки будуть використані.

Оцінка процесу формування і використання фінансових ресурсів підприємства можлива лише при комплексному підході до аналізу його фінансово-господарської діяльності.[11, c.28]

Список використаної літератури

1. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы: Курс лекций. — М.: ИНФРА. — 1998. — С. 64.

2. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НЮС. — 2000.

3. Виханский О.С, Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, 3-е изд. — М: Гардарика. — 1998

4. Гриньова, Валентина Миколаївна Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Віра Коюда,; М-во освіти і науки України, ХДЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -431 с.

5. Гуляєва Н. Фінансові ресурси підприємств // Фінанси України. — 2003. — № 12. — С.58-62

6. Зоріна В. Н. Фінансова звітність підприємств : Навчальний посібник/ В. Н. Зоріна, Т. С. Осадча, Г. Г. Зорін; За ред. В. І. Покотилової; М-во освіти і науки України, Херсонський економічно правовий ін-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -199 с.

7. Зятковський І. В. Теоретичні засади фінансів підприємств // Фінанси України. — 2000. — № 4. — С. 25.

8. Качмарик Я. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств// Фінанси України. — 1999. — № 10. — C. 138-144

9. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. — М.: Финансы и статистика. — 2000

10. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Знання. 2000

11. Лопатинський Ю. М. Фінансові ресурси підприємств. -Чернівці: Рута, 1997. -79 с.

12. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и практика / Пер. с англ. 11-го изд. — М.: Республика. — 1992

13. Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. — 2002. — № 9. — C. 102-108

14. Опарін В. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення// Вісник Національного банку України. — 2000. — № 5. — C. 10-11.

15. Павлова Л. Финансы предприятий : Учебник для вузов/ Лариса Николаевна Павлова,; Лариса Павлова. -М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. -638 с.

16. Партин Г. Фінанси підприємств : Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.

17. Пойда-Носик Н. Фінансові ресурси підприємства// Фінанси України. — 2003. — № 1. — С.96-103

18. Садеков А.А., Фролова Л.В., Шаруга Л.В. Ресурсный потенциал предприятия: Учебное пособие. — Киев — Донецк: Дон ДУЗТ. — 1998

19. Слав’юк Р. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Ростислав Слав’юк,; М-во освіти і науки України. -3-є вид., переробл. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -459 с.

20. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика. — 1995. — С. 125.

21. Філімоненков О. Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олександр Філімоненков, Ред. Л. А. Кліменко. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -359 с.

22. Фінансова діяльність підприємств : Навчальний посібник/ В. І. Аранчій, В. Д. Чумак, О. Ю. Смолянська, Л. В. Черненко; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал", 2004. -238 с.

23. Фонотов А.Г. Ресурсный потенциал: планирование, управление. — М.: Экономика. — 1985

24. Хачатурян С. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація// Фінанси України. — 2003. — № 4. — С.77-81