Вступ.

1. Страхування будівель громадян.

2. Страхування тварин та домашнього майна.

3. Страхування майна, що належить громадянам: стан на перспективи розвитку в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Особисте майно громадян може бути застраховане в межах наступних груп:

· нерухомість (квартири, дачі, житлові будинки, гаражі, бані, господарські споруди, а також недобудовані об'єкти та будівельні матеріали) без внутрішньої обробки, так звані конструктивні елементи: стіни, підлога, стеля, перекриття;

· внутрішнє та зовнішнє оздоблення квартири (будинку), зокрема плитка, шпалери, двері, навісна стеля, паркет і т. ін.;

· інженерне обладнання, що знаходиться у вашій квартирі чи на дачі — кухонне або сантехнічне, кондиціонери, автономні системи електро- та водопостачання;

· рухоме майно (меблі, одяг, побутова техніка).

Майно може бути застраховане по:

· ринковій вартості;

· відновлювальній вартості (нерухомість та оздоблення);

· заявленій вартості.

При страхуванні по ринковій вартості страхова сума відповідає вартості майна на дату страхування з урахуванням його зносу. Страхування по відновлювальній вартості передбачає, що страхова сума відповідає вартості нового майна, а також вартості ремонтних (відновлювальних) робіт. Страхування за заявленою вартістю використовується здебільшого при страхуванні майна без огляду.

1. Страхування будівель громадян

Будівлі за ступенем важливості належать до пріоритетного майна. Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові величезних збитків. Тому кожний власник будівлі чи будівель повинен заздалегідь подбати про те, щоб у разі виникнення таких збитків мати змогу покрити їх. У пригоді тут можуть стати грошові заощадження та страхування. При цьому страхування має переваги, які полягають у тому, що зобов’язання за договором страхування починають виконуватися з моменту його укладення. А для нагромадження значних заощаджень потрібний тривалий час. Тому страхування будівель відіграє велику роль у захисті економічних інтересів громадян, які можуть зазнати матеріальних збитків унаслідок непередбачуваних подій.

У сучасних умовах фізичні особи, власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також фізичні особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах, можуть бути страхувальниками й укладати договори добровільного страхування.

До переліку об’єктів, що підлягають страховому захисту, належать різні споруди: житлові, садові й дачні будинки, господарські (сараї, погреби, гаражі) та зовнішні (тротуари, тераси, огорожі, ворота) будівлі, зведені на постійному місці, у тому числі й ті, під заставу яких страхувальник одержав кредит в установі банку. Одночасно з будівлями приймається на страхування додаткове обладнання до них (газопровід, водяні, газові лічильники, ґрати на вікнах тощо). Договором можна передбачити страхування цивільної відповідальності страхувальника та членів його родини за шкоду, яка може бути заподіяна при користуванні (розпоряджанні) будівлями. При цьому страхувальник має право вільно вибирати об’єкт страхування, а саме, він може застрахувати:

· усі будівлі, які розташовані на його земельній ділянці;

· окремі будівлі (лише житловий будинок або гараж);

· окремі конструктивні елементи (тільки вікна, двері або дах);

· будівлі, зведення яких не закінчено.

Винятком з переліку об’єктів страхування є будівлі, що підлягають знесенню, дуже старі, аварійні, а також ті, що містяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені або інші стихійні лиха, якщо про це оголошено в установленому порядку. У рамках страхування будівель не підлягає страхуванню рухоме майно, що там перебуває (предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, будівельні матеріали).

Відповідальність страховика зі страхування будівель полягає у відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок стихійного лиха (буря, ураган, блискавка, злива, град, обвал, зсув, сель, вихід підґрунтових вод, осідання ґрунту, повінь, землетрус); пожежі, вибуху, аварії опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викиду газу; неправомірних дій третіх осіб[4, c. 174-175].

Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; ремонтні роботи, конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; ведення воєнних дій, виникнення громадських заворушень, конфіскацію майна, екологічні катастрофи.

Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника терміном на 1 рік або на кілька місяців.

Укладати договір страхування починають з таких дій:

уточнюють факт належності будівель особі, з якою укладається договір;

з’ясовують, оголошено чи ні в даній місцевості про загрозу обвалу, повені або іншого стихійного лиха. Якщо про таку загрозу оголошено, договір не укладається (крім поновлення на ще один строк);

обов’язково оглядають будівлі у присутності страхувальника;

з’ясовують, чи забезпечені будівлі (особливо садові, дачні будинки) належним доглядом (постійне проживання, систематичне відвідування, нагляд родичів, сусідів і т. ін.);

дають страхову оцінку будівель, щоб правильно визначити страхову суму.

При укладанні договору страхування будівель насамперед важливо визначити їх вартість, тобто дати відповідну страхову оцінку. На підставі страхової оцінки визначають розмір страхової суми, страхового платежу, а в разі знищення або пошкодження будівель — розмір збитку та страхового відшкодування. Крім того, правильність визначення страхової оцінки впливає на загальні фінансові результати страховика.

Для визначення вартості будівель страховики користуються послугами експертів або відповідними оцінними документами бюро технічної інвентаризації, органів комунального господарства, що їх має кожний власник будівель. Оцінні документи складають на підставі інвентаризаційних документів (поверхових планів, опису будівель і т. ін.). При оцінюванні будівель використовуються оцінні норми, під якими розуміють вартість у грошових одиницях певної одиниці вимірювання (метра квадратного, метра кубічного, метра погонної довжини) нової будівлі. В оцінних документах зазначається первісна та дійсна вартість будівель. Первісна вартість — це вартість нової будівлі, обчислена згідно з існуючими в даному регіоні оцінними нормами. Дійсна вартість обчислюється відніманням від первісної вартості суми зносу[8, c. 64-67].

У страховій практиці застосовують кілька варіантів визначення страхової оцінки будівель.

Варіант І— страховою оцінкою може бути дійсна вартість будівель на день укладення або поновлення договору.

Варіант ІІ— передбачає визначення страхової оцінки із застосуванням відповідних ринкових цін, що склалися на будівлі в даному регіоні (тобто первісної вартості). У такому разі реалізується принцип повноти страхового захисту. Коли б не існувало страхування на базі ринкової вартості, страхувальникові довелося б самостійно нести витрати, які перевищують дійсну вартість при відбудові будівель.

В Україні страхова сума визначається окремо для кожної будівлі, що приймається на страхування, за домовленістю страхувальника зі страховиком, але не може перевищувати дійсної вартості будівлі (страхова оцінка). Коли договір укладено на страхову суму, що менша за страхову оцінку, страховик несе пропорційну відповідальність, тобто страхове відшкодування виплачується у такому проценті від суми збитку, який процент страхова сума становить від дійсної вартості будівлі.

Якщо страхувальник має намір збільшити страхову суму в період дії договору страхування (через інфляційне зростання вартості будівлі, у зв’язку з прибудовою до останньої або в разі страхування не на повну вартість), укладається додатковий договір на термін, що залишився до кінця чинності основного договору. При цьому загальна страхова сума за основним та додатковим договорами не повинна перевищувати дійсної вартості будівель.

Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, терміном страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних розмірів тарифних ставок: на будівлі в сільській місцевості — від 0,2 до 0,45% страхової суми; на будівлі в міській місцевості — від 0,18 до 0,4% страхової суми, які затверджено постановою Кабінету Міністрів від 17 вересня 1996р. №1122. Якщо страховий платіж становить значну суму, страхувальникові може бути надане право сплатити її як одноразово, так і частинами: у два або три строки. Сплата можлива готівкою — представникові страховика або безготівково — через бухгалтерію підприємства, де працює страхувальник. При сплаті платежу готівкою страхувальник одночасно одержує страхове свідоцтво певної форми. Для того щоб сплатити платіж безготівково, страхувальник подає доручення до бухгалтерії підприємства, яка має утримати платіж із його заробітної плати та перерахувати на рахунок страховика в установі банку. Страхове свідоцтво видається страхувальникові в обумовлений договором термін після надходження платежу на рахунок страхової компанії. У разі неперерахування страхового платежу за страхувальника, який подав доручення, договір страхування вважається таким, що не відбувся[1,c. 162-164].

Договір страхування набирає чинності з наступного дня, якщо він сплачується готівкою, або з дня надходження його на рахунок страховика — у разі безготівкового розрахунку. Такий порядок набуття договорами чинності стосується договорів, які укладаються вперше, а також додаткових договорів, укладених у зв’язку зі збільшенням страхової суми. У разі поновлення договору на новий термін до закінчення дії попереднього договору, він набирає чинності з наступного дня після закінчення дії попереднього договору. Дія договору страхування припиняється через такий строк, на який його було укладено, у день, що передує числу, з якого договір набрав чинності. Водночас припиняється дія додаткового договору. Якщо страхувальник не сплатив чергової частини платежу, дія договору припиняється наступного дня після числа, зазначеного у страховому свідоцтві для сплати платежу. Дія такого договору може бути поновлена, якщо протягом певного (передбаченого його умовами) терміну з дня, визначеного для сплати чергового платежу, страхувальник звернувся із заявою про поновлення договору, страховик оглянув будівлі і за час прострочки сплати страхового платежу не сталося страхового випадку.

Передбачається також умова дострокового розірвання договору страхування з ініціативи страхувальника (наприклад, втрата права власності у разі продажу або дарування будівель і т.ін.). Тоді, якщо за період страхування не було страхового випадку, страхувальникові повертається частка сплаченого платежу. Обчислюється вона пропорційно до невикористаного строку, за який страховик має нести відповідальність, зі зменшенням на певну суму, використану для ведення справи страхової компанії.
У разі зміни страхувальником будівель (замість проданих будівель придбані інші) укладається новий договір. Страховий платіж обчислюють тоді на підставі характеристики нових будівель з урахуванням невикористаної частки платежу за попереднім договором.

Щоб заохотити страхувальників до подальшої співпраці, страховики передбачають різні пільги. По-перше, постійним страхувальникам може бути наданий пільговий (наприклад, місячний) строк для укладення нового договору. Такий договір, незалежно від дня сплати страхових платежів, вважається поновленим і набирає чинності з дня закінчення дії попереднього договору. Якщо в такий пільговий строк станеться страховий випадок, а договір страхування не поновлено, страхове відшкодування виплачується згідно з умовами, установленими попереднім договором. По-друге, постійним страхувальникам, які за час страхування не отримували страхового відшкодування, у разі поновлення договорів можуть надаватися знижки в певному розмірі від страхового платежу. При цьому постійними страхувальниками визнаються такі фізичні особи, які протягом кількох років безперервно укладали договори страхування будівель[3, c. 105-107].

Укладений договір страхування свідчить про те, що в разі настання страхового випадку страхувальникові буде відшкодовано збиток. Оперативне вирішення питання про виплату страхового відшкодування створює сприятливі передумови для швидкого відновлення майнового стану страхувальника, що його він мав до страхового випадку. А тому, якщо страховий випадок настане, страхувальник має вжити заходів щодо зменшення збитків, завданих страховим випадком; повідомити протягом доби компетентні органи (залежно від події — пожежний нагляд, органи міліції і т. ін.); письмово повідомити про будь-який випадок страховика; дати змогу представникові страховика оглянути пошкоджені будівлі, не виконуючи робіт з їх відновлення. У разі невиконання страхувальником зазначених вимог страховик має право не виплачувати страхового відшкодування[5, c. 65].

2. Страхування тварин та домашнього майна

Страхування тварин — вид майнового страхування, який забезпечує страховий захист власникам на випадок загибелі, падежу або вимушеного забою тварин. Нині цей вид страхування не набув належного розвитку на вітчизняному страховому ринку. Але бажання власників тварин заручитися захистом на випадок можливих втрат відкриває широкі можливості для страхових компаній у розвитку такого виду страхування.

Договори добровільного страхування тварин укладаються з фізичними оcобами, які є власниками тварин.

Характер страхування тягне за собою ряд обов’язкових вимог до укладання договорів.

1.Визначається об’єкт страхування (це можуть бути здорові тварини з певними віковими обмеженнями):

· велика рогата худоба, коні — віком від 1 місяця;

· свині — від 6 місяців;

· мули та невелика рогата худоба: вівці, кози, віслюки — від одного року;

· хутрові звірі: нутрії, кролі — з 45-денного віку;

· собаки — від 6 місяців до 10—12 років;

· бджолосім’ї, коти, декоративні птахи: папуги;

· екзотичні тварини: мавпи, змії і т. ін.

На страхування не приймаються тварини хворі, виснажені, а також ті, які перебувають у місцевості, де оголошений карантин (крім тварин тих видів, які до даного захворювання несприйнятливі).

2.Такі тварини, як собаки, приймаються на страхування, якщо вони зареєстровані у спілці собаководів-аматорів, Українському товаристві мисливців та рибалок або в Товаристві сприяння обороні України; а бджолосім’ї — після перевірки ветеринарно-санітарного паспорта пасіки (характеристики пасіки, ветеринарно-санітарного стану).

3.Власники тварин зобов’язані суворо додержувати установлених у даній місцевості рекомендацій щодо догляду за тваринами, їх годівлі й утримання, а також вжити всіх заходів, аби попередити їх захворювання та загибель. Тому до укладання договору страховик повинен перевірити, чи можна прийняти на страхування тварин у даному господарстві. Якщо в господарстві не додержують зазначених умов, договір страхування не укладається[11, c. 126-128].

Ризики, пов’язані зі страхуванням тварин, можна поділити на чотири групи.

Страхування на випадок загибелі або падежу тварин від хвороб чи стихійного лиха (повінь, обвал, блискавка, буря, ураган, град, землетрус), дії електричного струму, замерзання, задушення, отруєння травами, укусу змій або отруйних комах, утоплення, попадання під засіб транспорту, попадання в ущелину та інші травматичні пошкодження.

Страхування на випадок вимушеного забою тварини, якщо вона травмована через нещасний випадок і це унеможливлює подальше її використання. Або якщо вимушений забій (за розпорядженням спеціаліста ветеринарної служби) пов’язаний із вжиттям заходів, спрямованих на боротьбу з епізоотією або невиліковною хворобою, що також виключає подальшу можливість використання тварини.

Страхування на випадок лікування тварини від хвороби чи травми, одержаної внаслідок нещасного випадку. У даному разі йдеться про непрямі збитки у вигляді додаткових витрат на утримання тварини.

Страхування на випадок викрадення або навмисних неправомірних дій третіх осіб. У страховій практиці існують різні варіанти обсягу відповідальності, але вони різняться між собою кількістю ризиків, щодо яких укладається договір. Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника, як правило строком на 1 рік, з обов’язковим оглядом тварин, за умови страхування всіх наявних у господарстві тварин даного виду. Коли в господарстві є тварини різних видів (наприклад, велика рогата худоба, свині, кролі), за бажанням страхувальника можуть бути застраховані тварини всіх видів або лише один вид (скажімо, велика рогата худоба).

Страховий захист тварин обмежується територією (житлові та допоміжні приміщення, присадибна ділянка страхувальника), обумовленою як місце страхування, тобто за адресою, зазначеною у страховому свідоцтві.

Якщо тварини не перебувають за місцем страхування, страховий захист припиняється[3, c. 116-118].

Страхова сумавстановлюється на кожну тварину окремо, причому її максимальний розмір не може перевищувати ринкової вартості тварини (страхова оцінка). Для всіх тварин одного виду та вікової групи страхова сума має бути однаковою.

Страхування тварин є досить небезпечним ризиком, адже кожний вид тварин потребує різного обсягу страхової відповідальності. Ці та інші фактори зумовлюють використання різних тарифних ставок, розмір яких може становити 1—10% від страхової суми. Водночас страхування великої рогатої худоби здійснюється за граничними розмірами страхових тарифів — від 2 до 5% від страхової суми; страхування коней — відповідно від 3 до 7%.

Для населення давно стали звичними такі складні та цінні побутові предмети, як телевізори, холодильники та інші предмети довгострокового користування. Тому природним є намагання власників домашнього майна захистити себе від будь-яких випадковостей. Вирішити ці проблеми можна за допомогою добровільного страхування домашнього майна.

Страхувальниками домашньогомайна можуть бути фізичні особи — власники домашнього майна.

Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові і членам його родини, які разом з ним проживають і ведуть спільне господарство.Зокрема, це таке майно: меблі, радіо-, відео- і телеапаратура, електроприлади, килимові вироби, одяг, білизна, взуття, вироби з дорогоцінних металів, предмети домашнього господарства та вжитку, господарський та спортивний інвентар; книги, предмети образотворчого мистецтва тощо. На страхування приймаються не лише предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, а й будівельні матеріали, корми, паливо, сільськогосподарські культури, елементи оздоблення та обладнання житлових і господарських приміщень у будинках державного, громадського фонду, житлово-будівельних кооперативів, приватизованих квартир, а також цивільна відповідальність страхувальника за шкоду, яку він може завдати третій особі.

На страхування може прийматися все домашнє майно, яке є в господарстві, окремі групи предметів(наприклад, меблі, одяг, радіо-, теле-, відеоапаратура) або окремі предмети (скажімо, лише персональний комп’ютер або телевізор). Особливо цінне майно (вироби з дорогоцінних металів, коштовне, напівкоштовне каміння, картини, колекції, унікальні та антикварні речі тощо) може прийматися на страхування за спеціальним договором.

Численність об’єктів страхування зумовлює наявність великої кількості подій, у разі яких виплачується відшкодування. Страховик відповідає за збитки, що виникли внаслідок зазначених далі причин[2, c. 212-213].

3. Страхування майна, що належить громадянам: стан на перспективи розвитку в Україні

Страхування майна громадян — це складний механізм, організація і розвиток якого визначаються умовами певних видів страхування, які різняться між собою проведенням певних організаційних та інших заходів, а також зацікавленістю потенційних страхувальників у страховому захисті, їх економічними можливостями для укладення договору страхування, розмірами страхового забезпечення, тарифних ставок тощо.

Усі види страхування майна громадян належать до загальних (ризикових) видів страхування, сутність яких проявляється в наданні необхідної економічної допомоги страхувальникам-громадянам у разі знищення або пошкодження їхнього майна внаслідок непередбачених обставин (стихійного лиха, пожежі, аварії, викрадення, протиправних дій третіх осіб тощо). До таких видів належать страхування будівель, домашнього майна, тварин, транспортних засобів, на випадок ремонту квартири тощо.

В Україні механізм страхування майна громадян активно діяв до ринкових реформ. Так, надходження страхових платежів за добровільними видами страхування майна громадян становили у 1976 році 35,5 мли. крб., у 1980 році — 52,2 мли. крб., тобто зросли на 47,0%, у 1990 році — 118 млн. крб. і порівняно з 1980 роком зросли на 126,1%, або майже у 2,5 разу.

Незважаючи на те, що серед населення найпривабливішими були добровільні види особистого страхування (особливо довгострокове страхування життя), питома вага надходжень за добровільними видами страхування майна громадян збільшилася з 4,3% в 1976 році до 5,5% в 1990 році.

Зростання обсягів надходжень страхових платежів стало наслідком значного збільшення кількості укладених договорів страхування майна (крім страхування тварин) і збільшення розміру страхової суми.

У 90-х роках в Україні починає будуватися власна модель ринкової економіки. Звідси закономірна поява особливостей розбудови й окремих сегментів ринкової економіки, зокрема великої перебудови зазнало і страхування. Саме на початок 90-х років припадає створення поряд із Держстрахом перших альтернативних страхових організацій, що привело до зародження і розвитку страхового ринку України[13, c. 98-99].

Функціонування великої кількості страхових компаній не сприяло збільшенню рівня розвитку страхування майна громадян. Попит населення на такі послуги залишається низьким. Так, у 2005 році витрати на придбання полісів страхування майна надушу населення становили лише 1,63 грн.

Крім того, на рівень страхового захисту майна населення суттєво вплинула передчасна відмова (2006 рік) від обов'язкової форми страхування будівель і тварин, які належать громадянам. У 2006 році надходження від обов'язкового страхування майна громадян становили 27,4 млн. грн., при цьому виплати страхового відшкодування дорівнювали майже 6,0 млн. грн.

Проте перехід України до ринкових відносин характеризується значним зниженням рівня доходів населення. Відповідно частка витрат сімей на непродовольчі товари зменшилася з 31,4% у 1990 році до 10,3% у 2005 році. Як наслідок, стрімко скорочується забезпеченість населення непродовольчими товарами. Наприклад, у розрахунку на 100 сімей забезпеченість населення телевізорами у 2005 році становила 37,5% від рівня 1990 року; холодильниками — 51,7%; пральними машинами — 40,3%, лише забезпеченість автомобілями збільшилася майже в 2 рази.

Отже, із зменшенням обсягу і складу майна громадян зменшується перелік об'єктів, які можуть бути охоплені страховим захистом, та обсяг страхового поля[11, c. 273-275].

Таким чином, оцінка тенденцій стану розвитку страхування майна громадян в Україні в останні роки свідчить, що він погіршився порівняно з періодом 1976- 1990 років.

Для подолання негативних наслідків, що призвели насамперед до зниження рівня розвитку страхування, необхідна цілеспрямована державна політика щодо стимулювання купівельної спроможності населення і підвищення ролі страхування в суспільстві.

Важливим кроком у цьому напрямі стала Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки" від 2 лютого 2001 року № 98. Заходи щодо виконання зазначеної Програми стосуються в основному вдосконалення нормативної бази (а саме Закону України "Про страхування", організації проведення особистого страхування, цивільної відповідальності власників транспортних засобів), підвищення фінансової надійності страховиків та ефективності державного нагляду за страховою діяльністю. Причому до розвитку соціальне значущих видів страхування, яким гарантується державна підтримка, віднесено лише розвиток медичного страхування і довгострокових видів особистого страхування.

Отже, знову поза увагою державної політики залишається страховий захист майнових ризиків громадян. Зазначені дані свідчать про необхідність удосконалення підходів до пошуку резервів зростання показників розвитку страхування автотранспортних засобів і шляхів розвитку інших видів страхування майна громадян.

Цього можна домогтися на основі підвищення рівня доходів населення і, як наслідок, забезпечення його платоспроможності; економічної стабільності та зростання обсягів вітчизняного виробництва (що забезпечить зростання обсягів продажу непродовольчих товарів населенню); зниження рівня інфляції. Але це так би мовити зовнішні фактори, які спричинюють незадовільний стан розвитку страхування майна громадян. Багато що залежить від внутрішніх чинників, які дадуть змогу завоювати престиж і популярність усіх видів страхування майна громадян, як-от відновлення довіри населення до послуг страхових компаній шляхом обов'язкового і своєчасного виконання страховиками своїх зобов'язань перед страхувальниками у разі настання страхового випадку; удосконалення умов страхового захисту; активне залучення страхових посередників до пошуку і укладання договорів страхування майна з громадянами; кваліфікована консультація фізичних осіб під час безпосередніх переговорів щодо укладання договору страхування; намагання укладати договори страхування на максимальні страхові суми; рекламування послуг страхування майна громадян; опрацювання нової програми розвитку страхового ринку, з урахуванням нагальних потреб в організації економічного захисту населення від різного роду небезпек; забезпечення належної інформації про стан розвитку страхового ринку і можливості страхового захисту майна громадян[6, c. 341-343].

Висновки

Страхування приватного майна громадян — це вид добровільного страхування нерухомого та рухомого майна громадян, які зазвичай можуть знаходитись у квартирі в момент виникнення страхового випадку.

Будь-яка непередбачена подія може призвести до великих майнових втрат для громадян. Одним із ефективних методів, який забезпечує їм відшкодування збитків внаслідок непередбачених випадків є страхування. Страхувальниками майна можуть бути громадяни України, які проживають на території України.

Згідно з Законом України «Про страхування» послуги щодо страхування майна громадян надаються в добровільній формі відповідно до правил страхування, розроблених страховиками. Правила страхування можуть істотно відрізнятися у різних страховиків, але характерними для них є такі умови:

♦ договори страхування майна громадян мають короткостроковий характер;

♦ сплата страхових платежів може відбуватися в готівковій чи безготівковій формі, одноразово за весь строк страхування чи в кілька строків;

♦ під час дії договору страхування страхувальник може укласти додатковий договір на термін, що залишився до кінця дії основного договору;

♦ для певних категорій страхувальників страховиками можуть надаватися пільги.

Страховиками пропонується кілька варіантів надання страхових послуг: страхування будівель, тварин, домашнього майна, майна на подвір'ї, на випадок ремонту тощо.

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.

3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.

4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.

5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.

6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.

8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.

9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.

10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.

11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.

13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. — К.: Ліра-К, 2007. — 375 с.

14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.