Вступ.

1. Заява про страхування: зміст, особливості, вимоги до складання.

2. Страхування будівель та іншого майна сільського підприємства.

3. Страхування вантажів при автотранспортних перевезеннях.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В сучасних умовах досить часто при здійсненні процесу страхування застосовуються терміни страхові продукти та страхові послуги. В економічній літературі ці терміни часто ототожнюються, що призводить до таких негативних моментів як:

♦ коли мова йде про реалізацію страхових продуктів, то складається враження про існування особливого товару, хоч страхування як економічна категорія нічого не створює, а виконує захисну функцію шляхом мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів;

♦ за допомогою страхування реалізується страховий захист не тільки матеріалізований у страховому фонді, айв інших фондах страховика.

Надання страхових послуг базується на спеціальних принципах:

1) принцип вільного вибору страховика і виду страхування;

2) страховий інтерес і наявність страхового ризику;

3) принцип найвищої довіри;

4) відшкодування в межах реально завданих збитків;

5) франшиза — передбачена договором частина збитків, яка в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком;

6) суброгація — передача страхувальником страховикові прав на стягнення заподіяної шкоди з третіх осіб в межах виплаченої суми;

7) контрибуція — право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами мають відповідальність перед одним страхувальником, з пропозицією відшкодування;

8) співстрахування і перестрахування;

9) диверсифікація — поширення діяльності страховиків за межі основного бізнесу.

Надання страхових послуг може бути здійснене за посередництвом страхових агентів і страхових брокерів.

1. Заява про страхування: зміст, особливості, вимоги до складання

Заява на страхування є пропозицією клієнта, що адресується Страховій компанії, щодо укладення з ним Договору страхування життя, на умовах, викладених у Заяві. Заява є частиною Договору страхування і тому до правильності її заповнення висуваються серйозні вимоги.

Кожна Заява заповнюється українською мовою точно, ясно та розбірливо. На всі питання необхідно відповісти чітко і правдиво. Заяви, заповнені не цілком або з помарками, не можуть бути оброблені та вимагають додаткових запитів і переписки, що сповільнює розгляд Заяви та емісію Поліса.

Без необхідних підписів Заява вважається недійсною.

В разі наявності додаткових аркушів до Заяви, вони також повинні бути підписані:

— Страхувальником;

— Застрахованою особою (у випадку, якщо Страхувальник не є Застрахованою особою);

— Уповноваженим представником Страховика (Страховим агентом).

У функції Страхового агента входять консультації з приводу правильного заповнення відповідних граф Заяви.

Заява заповнюється безпосередньо Страхувальником. У випадку, якщо відповіді на питання були дані не Страхувальником або Застрахованими особами, а особисто агентом, то він несе відповідальність, якщо з його вини були (навмисно або не навмисно) повідомлені неправдиві дані. Тому, в інтересах агента дотримуватись сумлінності та правдивості, якщо Заява заповнюється ним особисто.

2. Страхування будівель та іншого майна сільського підприємства

У процесі реформування вітчизняної економіки перед аграрним сектором постала низка завдань щодо створення ринкових засад діяльності сільськогосподарських підприємств та їх збалансованого розвитку. Це обумовило потребу в нових підходах до його фінансового забезпечення.

З відмовою від планової системи надання сільськогосподарським товаровиробникам бюджетних, кредитних, а нерідко і лімітованих натуральних ресурсів, з призупиненням обов’язкового страхування та появою інших негативних чинників обсяг виробництва продукції різко зменшився, а питомі витрати на її виробництво суттєво зросли. Ціни реалізації продукції тривалий час часто не покривали навіть матеріальних витрат. Нееквівалентний обмін та брак зовнішніх інвестицій негативно вплинули на соціально-економічне становище аграріїв. Це великою мірою зумовило значний відплив працездатних працівників в інші галузі, а також на заробітки за кордон. Країна стала імпортером великої кількості продовольства. Одним з стратегічних завдань виправлення вказаної ситуації та забезпечення дальшого розвитку аграрного сектору є розбудова нової системи страхового захисту господарств аграрного сектору.

На сучасному етапі виникла потреба наукового обґрунтування ролі страхового захисту господарств аграрного сектору в їх економічній стабілізації та розвитку, визначення стратегій і механізмів раціонального формування, розподілу страхових й інших резервних фондів як визначальної передумови упередження та відшкодування збитків, спричинених ризиковими обставинами[16, c. 132-134].

До страхового захисту, крім організації страхування та перестрахування, слід відносити й організацію фондів самострахування, а також централізовані фінансові резервні фонди. Такий захист має давні передумови для виникнення, а найяскравіші форми класичного страхування сільськогосподарських ризиків з’явилися на початку XIX століття. Характерною ознакою їх було те, що страховий захист здійснювався переважно у приватно-публічній або колективно-кооперативній формах.

Страховий захист сільськогосподарських виробників у таких високо розвинутих країнах, як США та Канада, включає не тільки багато видів класичних форм страхування, а й досить вагоме державне субсидування страхування. Доходи фермерів захищаються як від ризиків знищення врожаю через стихійні лиха, так і від втрат через падіння цін на зерно внаслідок перевищення ринкової пропозиції. Якщо підтверджується факт значного зниження оптових закупівельних цін, що призвело до фінансових втрат, останні вважаються такими, що підлягають відшкодуванню. Крім того, фінансова стабільність господарств Канади забезпечується здійсненням не тільки страхування, а й допоміжними програмами фінансування. Програма осіннього (FCAP) та весняного (SCAP) авансування передбачає підтримання восени достатніх грошових потоків фермера в період одразу після збирання врожаю та позбавляє необхідності реалізації продукції на невигідних умовах, а навесні – допомагає під час посіву сільськогосподарських культур і здійснює страхування майбутнього врожаю в фермерській асоціації.

У результаті проведених досліджень особливостей ризиків в сільському господарстві запропоновано таку їх класифікацію:

Виробничі ризики. Ці ризики виникають через невизначеність природних умов виробництва рослинницької та тваринницької продукції. Несприятливі погодні умови, хвороби поголів’я та наявність шкідників є, як правило, тими причинами, що можуть негативно позначитися на кількості та якості виробленої сільгосппродукції.

Цінові, або ринкові, ризики. До цих ризиків призводять нестабільність цін на сільгосппродукцію та матеріально-технічні ресурси. Особливості прояву даного типу ризиків залежать передусім від конкретного виду продукції, що виробляється товаровиробниками. Зазначимо, що оскільки аграрні ринки є досить інтегрованими і включають як внутрішні, так і світові ринки, то коливання світових цін може також призвести до істотних змін у доходах виробників сільгосппродукції.

Кредитні ризики. У багатьох випадках отримані сільськогосподарськими виробниками комерційні кредити не завжди можуть бути своєчасно повернені. Отримання кредитів означає, що виробник має заощадити певну частину свого доходу, щоб у майбутньому сплатити борг. Водночас зростання відсоткової ставки, перепони в отриманні необхідної суми кредитування та певні додаткові вимоги з боку фінансових установ часто звужують можливості отримання або повернення кредиту.

Інституційні ризики. Дії органів державної влади часто є ще однією причиною ризиків в аграрному бізнесі. Ці ризики пов’язані здебільшого зі змінами в державній регуляторній політиці на агарних ринках. Такі дії можуть опосередковано призводити до змін цін на сільгосппродукцію або матеріально-технічні ресурси та спричинити певні адміністративні обмеження у сільгоспвиробництві.

Особові ризики. Природа цих ризиків пов’язана з індивідуальними особливостями працівників. Такі події, як хвороба, травмування або смерть працівника, можуть призвести до вкрай негативних наслідків. Окрім того, зміна спеціалізації виробництва окремого підприємства завдає значних матеріальних збитків. Факти розкрадання майна чи його пошкодження, наприклад, у разі пожежі, також є однією з причин такого типу ризиків[20, c. 91-93].

Страхування будівель, споруд та іншого майна здійснюється на випадок знищення або пошкодження внаслідок пожежі, вибуху, удару блискавки, повені, паводку, землетрусу, бурі, урагану, зливи, граду, зсуву, незвичайних для даної місцевості снігопадів, селів, припинення постачання електроенергії (спричинене страховою подією). Засоби транспорту страхуються на випадок ДТП. Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.

Договір страхування укладається на підставі письмової заяви сільськогосподарського підприємства. Невіддільною частиною договору є розрахунок вартості майна та страхових платежів. Договір може бути укладений на все майно або на окремий його вид. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству, а саме: будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно.

За додатковими договорами може бути застраховане майно, отримане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця) або прийняте від інших підприємств чи населення для перероблення, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо; майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах: на балансову вартість, на договірну вартість, на певну частку (відсоток) вартості.

Майно, що надійшло до страхувальника в період дії договору, вважається автоматично застрахованим, а те, що вибуло — вилученим зі страхового захисту без зміни страхової суми і страхового платежу.

Якщо майно страхується на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці, то воно вважається застрахованим з моменту, коли взяте з постійного місця перебування для упакування і транспортування до місця випробування або експонування. Страховий захист на таке майно поширюється на період його тимчасового складування, випробування, експонування та зворотного транспортування до того моменту, поки не буде встановлено на постійне місце перебування в пункті, визначеному в договорі.

Не приймаються на умовах добровільного страхування:

♦ гроші готівкою та дорогоцінні метали;

♦ акції, облігації та інші цінні папери;

♦ рукописи, креслення та інші документи, бухгалтерські та ділові книги;

♦ технічні носії інформації, комп'ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски та ін.);

♦ майно, що зберігається у застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.

Для оцінювання основних фондів застосовується їхня повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу. Товарно-матеріальні цінності власного виробництва, а також придбані підприємством, оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з урахуванням зносу, а об'єкти незавершеного будівництва — в розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Згідно з чинним законодавством договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника, в якій описується майно, яке приймається на страхування, зазначається його місцезнаходження і призначення, вказуються збитки, які мали місце та їх причини. Ці дані дають змогу правильно визначити ступінь ризику, розмір страхової премії та врегульовувати спірні питання щодо відшкодування збитку.

Страхувальник подає окремо заяву про добровільне страхування майна, що належить підприємству, і заяву про добровільне страхування майна згідно з договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна, то до заяви додається опис відповідного майна.

Якщо страхувальник подав завідомо неправдиві відомості, то страхова компанія має право визнати такий договір недійсним або, якщо це передбачено правилами страхування, зменшити розмір відшкодування збитку та відмовити у його виплаті.

За умови, що після укладання договору страхування зі застрахованим майном відбулися зміни (наприклад, реконструкція, заміна обладнання та ін.), то про них необхідно повідомити страхову компанію. Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховано в інших страхових компаніях, він має повідомити нову страхову компанію про чинні договори та зазначити страхову суму, оскільки страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості.

Договір страхування укладається, як правило, на рік і оформляється видачею страхувальникові страхового полісу, який починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів (усієї суми або визначеної договором певної її частини).

3. Страхування вантажів при автотранспортних перевезеннях

Страхування вантажів — один з найпоширеніших видів страхових операцій. Той факт, що цей вид страхування виник дуже давно, пояснює причину ретельної та детальної його розробки. Протягом століть відбувався добір підходів та умов страхування, і сьогодні існують та розвиваються лише ті, що найповніше враховують інтереси учасників страхових взаємовідносин і найбільше відповідають сучасним вимогам господарювання. Ці умови в усьому світі характеризуються здебільшого своєю уніфікованістю, що є позитивним фактором, оскільки полегшує проблему вибору страхувальника та роботу страховика. Загальноприйняті умови широко застосовуються і на українському страховому ринку. Розглянемо докладніше діючі умови страхування вантажів, що перевозяться.

Як уже зазначалося, страхувальником може бути особа, котра має страховий інтерес у даному вантажі: відправник та одержувач, фізична чи юридична особа. Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що одержала ліцензію Укрстрахнагляду та має право здійснювати цей вид страхування згідно з її установчими документами.

Об'єктом страхування вантажів є вантаж, перевезення якого зумовлюється економічними взаємовідносинами сторін.

Оскільки власники транспортних засобів та власники вантажів, що перевозяться, можуть бути різними суб'єктами, в страховій справі використовують відособлене страхування транспортних засобів — "каско" та страхування вантажів, що перевозяться цими засобами, — "карго".

Договір страхування вантажу може укладатися на таких умовах:

· з відповідальністю за всі ризики;

· з відповідальністю за окрему аварію;

· без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.

За договором, укладеним за першою умовою (з відповідальністю за всі ризики), відшкодуванню підлягають збитки від пошкодження або повної загибелі всього або частини вантажу з будь-яких причин, окрім військових ризиків, впливу (прямого або опосередкованого) радіації, необачності та навмисних дій страхувальника, а також ризиків, пов'язаних із специфікою вантажу та його транспортуванням. Деякі з них можуть бути застраховані за додаткову премію.

За договором, укладеним за другою умовою, відшкодовуються збитки від пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу внаслідок: пропажі судна або іншого транспортного засобу; зіткнення або загибелі суден, літаків та інших транспортних засобів чи від удару їх об нерухомі або плавучі об'єкти; посадки судна на мілину, провалу мостів, вибуху, пожежі, пошкодження судна кригою, а також внаслідок заходів, спрямованих на рятування або гасіння пожежі, тобто всі необхідні і доцільно зроблені витрати щодо рятування вантажу та зменшення збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

За договором, укладеним за третьою умовою (без відповідальності за пошкодження, окрім випадків загибелі), відшкодовуються ті ж самі збитки, що й при відповідальності за окрему аварію. Відмінність полягає лише в тому, що в цьому разі відшкодовуються тільки збитки від повної загибелі всього або частини вантажу, тоді як у попередньому випадку — від пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу.

І за другою, і за третьою умовами не покриваються збитки за тими самими видами ризиків, що і в першому випадку[6, c. 137-138].

За своєю суттю страхування вантажів передбачає зобов'язання страховика здійснити виплати страхувальнику згідно з умовами договору в разі настання страхової події, що спричиняє йому збитки.

Об'єктом страхування за таким договором виступають майнові інтереси фізичної чи юридичної особи, що є власником, користувачем чи розпорядником вантажу, внаслідок ушкодження, знищення, зникнення безвісти вантажу за будь-якого способу його транспортування.

Страхувальником може бути фізична чи юридична особа, котра є власником вантажу та має в ньому страховий інтерес. Страховиком виступає лише страхова компанія (юридична особа), що має відповідну ліцензію Управління ліцензування страхової діяльності Департаменту фінансових установ та ринків при Міністерстві фінансів України на право здійснення даного виду страхування згідно з її установчими документами.

При здійсненні зовнішньоторговельних операцій невіддільною частиною міжнародного торговельного контракту є положення про страхування вантажу. Серед умов торговельних угод, що були видані в Парижі Міжнародною торговельною палатою в 1936 році під назвою "Міжнародні комерційні терміни" (INCOTERMS), з останнім перевиданням у 1990 році, найширшого застосування набули чотири основні типи: GIF, CAP, FOB, FAS.

За угодою CIF (вартість, страхування, фрахт) продавець зобов'язується доставити вантаж у порт відправлення, завантажити його на борт судна, зафрахтувати тоннаж, сплатити вартість фрахту та застрахувати вантаж від транспортних (морських, автомобільних, авіаційних, залізничних) ризиків на весь час перевезення до моменту передання його покупцеві.

Угода CAF (вартість, фрахт) передбачає, що продавець має власним коштом укласти договір транспортного перевезення вантажу до місця призначення, вказаного у контракті, та забезпечити доставку вантажу на борт судна. Обов'язок страхування вантажу лежить на покупцеві.

За угодою FOB ("вільний на борту") продавець зобов'язується провести завантаження вантажу на борт судна (транспортного засобу), що попередньо був зафрахтований покупцем. Обов'язок страхування вантажу також належить покупцеві.

Угода FAS ("вільний вздовж борту") передбачає, що продавець має організувати доставку вантажу до пункту навантаження, а вся подальша відповідальність за вантаж покладається на покупця.

Відповідальність страховика за договором страхування починається з моменту, коли вантаж буде взято зі складу в пункті відправлення для перевезення, і триває до тих пір, поки вантаж не доставлять вантажоотримувачу на склад, зазначений у полісі, але не пізніше 60 днів після розвантаження морського судна в кінцевому порту призначення.

При перевезенні вантажів наземними видами транспорту також застосовуються умови за угодою "Поставка до кордону". За її умовами обов'язки продавця вважаються виконаними в момент прибуття вантажу на митний кордон країни, зазначеної в договорі купівлі-продажу.

Умови страхування вантажів визначаються правилами страхування, що розробляються індивідуально кожною страховою компанією. Переважно різниця між правилами різних страхових компаній полягає у визначенні обсягу відповідальності.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у визначенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації цих засобів перевезення.

Широке застосування як у зовнішньо-, так і внутрішньоекономічних зв'язках набула особлива форма — Генеральний поліс. За угодою зі страхувальником страховик зобов'язується протягом визначеного строку (як правило, рік) страхувати всі вантажі, що їх отримує чи відсилає страхувальник. Зручність полягає в тому, що за багаторазових поставок відпадає потреба оформляти поліс страхування за кожною окремою партією вантажу. Страховик несе відповідальність за всі вантажі, що підпадають під страхування в разі, коли страхувальник заповнив заяву на страхування вантажу і страхові премії перераховані вчасно. Окрім строку дії, у генеральному полісі зазначаються обсяг та межа відповідальності страховика, інші спеціальні умови[2, c. 215-217].

Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленій страхувальником. Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості вантажу, але на практиці страхова сума нерідко не збігається з дійсною вартістю страхового інтересу, що може призвести до непорозумінь та суперечок під час ліквідації збитків. У таких випадках користуються статтею 251 "Кодексу торговельного мореплавства", згідно з якою, якщо страхова сума була заявлена нижчою від дійсної вартості страхового інтересу, страховик відповідає за збитки пропорційно до відношення страхової суми до страхового інтересу. Якщо зазначена в договорі страхування сума перевищує страхову вартість, то договір вважається не дійсним у тій частині страхової суми, що перевищує страхову вартість страхового вантажу.

Страхова вартість, за статтею 1 б Кодексу торгового мореплавства, визначається як первісна вартість вантажу за ціною, яку заплатив страхувальник на момент навантаження, плюс вартість навантаження, плюс власне страхова премія.

У Німеччині за основу береться вартість вантажу на момент настання страхового випадку, а у Франції страхова вартість визначається як вартість вантажу під час навантаження, плюс транспортні витрати, плюс очікуваний прибуток від реалізації вантажу (страховики, як правило, визначають цю величину у 10%).

Тарифи премій зі страхування вантажів, як правило, розраховуються страховиками самостійно.

Розмір ставок страхових премій залежить від інформації, що міститься в заяві страхувальника про укладання договору страхування вантажів, а саме:

-виду вантажу (точна назва, тип пакування, число місць та вага);

-виду транспортного засобу (наприклад, при морському перевезенні — назва судна, рік побудови, тоннаж);

-способу відправлення вантажу (у трюмі, на палубі, навалом, наливом, насипом, у контейнерах);

-маршруту (пункт відправлення, перевантаження, призначення транспортного засобу);

-вартості вантажу;

-типу обсягу страхової відповідальності (умов страхування). Зауважимо, українські страхові компанії додержують такої думки: найбільшою є ймовірність крадіжки вантажу, а найменшою — ймовірність його загибелі під час аварії.

Фактор крадіжки є настільки суттєвим, що, наприклад, у згаданому полісі Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом обумовлюється непокриття збитків у разі крадіжки, якщо вантаж було залишено без догляду. Страхове покриття буде виплачене за умови, що крадіжка була здійснена вночі (з 18.00 до 6.00) з вантажівки, яка перебувала в замкненому гаражі або на спеціально освітленому майданчику при діючій системі сигналізації або вдень при діючій системі сигналізації та вжитих заходах попередження за відсутності водія[3, c. 162-164].

У країнах з високим ступенем кримінальності ризик крадіжки вантажу при перевезенні автотранспортом є дуже високим. Серед європейських країн Італія вирізняється найістотнішим ступенем ризику крадіжки. Тут широко застосовується захоплення вантажу з водієм (hi-jacking).

Слід пам'ятати, що страхові компанії не відшкодовують збитків від пошкодження вантажу за відсутності зовнішніх пошкоджень транспортного засобу, контейнера або тенту чи за наявності цілої пломби. Причиною таких збитків може бути лише неправильне розміщення вантажу. Відповідальність за порушення правил навантаження несе перевізник, а не страховик.

Завдяки усуненню митних бар'єрів у рамках ЄС значно зросли митні вимоги щодо вантажівок поза його кордоном. Це призводить до тривалих простоїв на шляхах біля митниць, а отже, і до зростання ризику крадіжки. Зі збільшенням розмірів вантажівок зростає вартість вантажів, що перевозяться, а відповідно, й суми збитків у разі їх втрати. Для організованої злочинності крадіжка вантажу з автотранспортного засобу е найзручнішою. Саме тому перевезення цим видом транспорту найризикованіші, а тарифні ставки — найвищі.

Одним із факторів, що можуть істотно вплинути на розмір тарифу, є наявність чи відсутність охорони під час перевезення вантажу. Перевага надається охоронним агентствам. Як доводить практика, пограбування автомобілів, що мають охоронний супровід, трапляються дуже рідко. Крім того, при настанні страхового випадку відомості, що їх дасть охоронець як свідок, беруться до уваги як міліцією, так і страховиком [10, c. 54-55].

Висновки

Наземне транспортне страхування громадян проводиться лише у добровільній формі (за винятком виїзду за кордон). На страхування приймаються транспортні засоби, які підлягають реєстрації в органах ДА1.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним і фізичним особам, і причепів до цих засобів, відповідного приладдя та обладнання. Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб і причепи до нього в технічно справному стані.

Страхова сума складає повну або частину вартості транспортного засобу і визначається на підставі поданих заяви на страхування і документів, що підтверджують вартість автотранспортного засобу, причепів до нього та додаткового обладнання. Вартість транспортного засобу визначається за довідкою-рахунком торговельної організації, біржової ціни або на підставі висновків товарознавців страхової компанії. Страхова сума не повинна перевищувати діючої вартості транспортного засобу на день укладання договору з урахуванням зносу.

Страхові платежі залежать від строку експлуатації транспортного засобу, від стану водія. Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб та причепи до нього в технічно справному вигляді. Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової суми та обраних страхувальником страхових випадків — чинників, що впливають на рівень ймовірності виникнення страхового випадку: марки автомобіля, року його випуску, стажу та віку водія, наявності охоронної сигналізації і пристрою проти викрадення та розміру умовної франшизи.

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.

3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.

4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.

5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.

6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.

8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.

9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.

10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.

11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.

13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. — К.: Ліра-К, 2007. — 375 с.

14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.