Постановка проблеми. У розвинених ринкових економіках світу реформування системи пенсійного забезпечення, яке розпочалося наприкінці XXст., відбувається шляхом заміщення солідарної системи пенсійного забезпечення накопичувальною.

У результаті реформи формується нова багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка здатна виконувати не лише компенсаційну функцію в системі економічних відносин, а й інвестиційну. Її реалізація на практиці стає можливою завдяки створенню системи недержавних (приватних, корпоративних) накопичувальних фондів, які, по суті, є новими інститутами (спільного) інвестування на фінансовому ринку країни.

Проблема збереження та примноження вартості активів накопичувальних пенсійних фондів на теоретико-методологічному рівні є центральною проблемою теорії інвестування, яка достатньо ґрунтовано розроблена в науковій літературі, зокрема, вітчизняними науковцями (І. О. Бланк, М. А. Гольцберг, О. В. Мертенс, А. М. Мороз, М. І. Савлук, А. А. Пересада, В. М. Федосов, та багатьох інших), однак проблема оцінки інвестиційного потенціалу накопичувальних фондів та стимулювання їх розвитку за допомогою податкових важелів є в Україні достатньо новою.

Мета статті. У зв´язку з цим суттєвий науковий інтерес та значну практичну значимість становить проблема прискорення пенсійної реформи та стимулювання розвитку накопичувальної системи пенсійного забезпечення. Вимога розвитку накопичувального елементу пенсійної системи України стає ключовою передумовою до подальшої активізації процесів розвитку фінансових ринків, переходу до інвестиційно-інноваційного типу ринкової економіки.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на те, що пенсійна реформа в Україні розпочалася 2004 p., а відтоді пройшов вже доволі тривалий період часу, за певними напрямами реформа дає збої. Зокрема, недостатньо активно, на нашу думку, формується другий та третій рівні пенсійної системи України. Ці рівні системи пенсійного страхування фактично становлять накопичувальний елемент системи, в межах якого має відбуватися формування найвагомішого інвестиційного ресурсу економіки країни. В Україні станом на початок 2005 р. погоджено 37 статутів та пенсійних схем недержавних пенсійних фондів. До державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 26 недержавних пенсійних фондів (з них 21 — відкритих, 4 корпоративних та 1 професійний недержавний пенсійний фонд). Як показали проведені Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг обстеження, в Україні здійснюють свою діяльність ще біля 40 установ недержавного пенсійного забезпечення, створених до набрання чинності Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». З них 22 безпосередньо займалися недержавним пенсійним забезпеченням, 12 фондів не були знайдені, 9 не здійснювали фінансово-господарської діяльності, 4 здійснювали діяльність, не пов´язану з додатковим недержавним пенсійним забезпеченням.

Офіційна статистика щодо фінансових активів, накопичених недержавними пенсійними фондами України, взагалі відсутня. За оцінками деяких експертів величина активів, що акумульовані відкритими накопичувальними фондами, становить 3,8 млн. гривень станом на початок червня 2005 року. Ці дані дозволяють зробити висновок про незадовільні масштаби акумуляції коштів, які б могли використовуватися як джерело додаткового інвестиційного ресурсу для економіки.

В Російській Федерації, де пенсійна реформа розпочалася на чотири роки раніше, станом на початок 2004 р. було створено 284 пенсійних накопичувальних фонди, активи яких становили більше 4,5 млрд. дол. США. Кількість учасників цих фондів становила на зазначену дату 5,2 млн. чоловік.

В Казахстані пенсійна реформа розпочалася в 1998 році. Станом на початок 2004 р. пенсійні фонди цієї країни акумулювали 2,5 млрд. дол. США, що складає більше 8% ВВП.

З приведених порівняльних даних ми бачимо, що формування накопичувальної складової системи пенсійного забезпечення в Україні відбувається достатньо повільно. Цей висновок є справедливим навіть незважаючи на те, що в Україні пенсійна реформа розпочалася значно пізніше, ніж в Росії чи Казахстані.

Слід зазначити, що в цілому державою створені всі необхідні передумови для розвитку накопичувальної пенсійної системи України. Так, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджені нормативно-правові акти, що встановлюють додаткові обов´язки та відповідні обмеження діяльності компаній з управління активами, інститутів спільного інвестування та осіб, що здійснюватимуть управління пенсійними коштами; внесені відповідні зміни до ліцензійних умов проведення професійної діяльності на ринку цінних паперів у частині, що встановлює вимоги до осіб, котрі здійснюватимуть управління активами пенсійних фондів, вимоги до їх статутного фонду та власного капіталу. Опрацьовано план заходів щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов´язкового державного пенсійного страхування. Водночас цілком очевидно, що цих заходів держави недостатньо.

Згідно установлених та загальноприйнятих міжнародних норм регулювання приватних пенсійних схем, держава повинна стимулювати розвиток приватної системи пенсійного страхування. В 15 міжнародних принципах регулювання пенсійних схем зазначено, що адекватна система регулювання накопичувальних приватних систем повинна бути всесторонньою, динамічною, гнучкою та такою, що забезпечує захист бенефіціаріїв, фінансову стійкість пенсійних фондів та економіки в цілому. Водночас це регулювання не повинно суттєво обтяжувати пенсійні ринки, фінансові установи, інститутів та роботодавців. Так, принцип 5 «Система регулювання та розподілу» означає, що до пенсійних фондів та вкладів необхідно застосовувати адекватну інституціональну та функціональну систему регулювання, яка складається з юридичних, технічних, фінансових, управлінських методів та, водночас, не призводить до істотного адміністративного тиску.

У Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» записано, що метою державного регулювання ринків фінансових послуг, в т.ч. ринку пенсійного страхування є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3)створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

4)створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

5)забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання послуг щодо пенсійного страхування здійснюється шляхом:

1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2)нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

3)нагляду за діяльністю фінансових установ;

4)застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

В усьому світі ефективним інструментом державної регуляторної політики на ринку приватних пенсійних фондів виступають податки.

Хоч основні функції державного регулювання в системі пенсійного страхування виконує Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка не приймає рішення щодо системи та норм оподаткування, однак податкові важелі регулювання залишаються ефективним інструментом непрямого регулювання приватних пенсійних фондів.

В Чілі, країні, яка однією з перших провела пенсійну реформу, накопичувальні пенсійні фонди отримують ресурси виключно з доходів працівників. Величина сплачуваних внесків працівниками становить 10% місячного заробітку працівника. При цьому, звичайно, ці внески не оподатковуються. Як ми знаємо, це призвело до істотного підвищення рівня та якості пенсійного забезпечення громадян цієї країни та суттєвого зростання інвестиційного потенціалу пенсійних фондів. Не оподатковуються та не обмежуються внески до приватних пенсійних фондів у Чехії, Естонії, Угорщині та деяких інших країнах, які можна віднести до категорії транзитивних економік. В більш розвинених в економічному та соціальному плані країнах світу, наприклад, у Франції, Італії, Португалії та інших, пенсійні внески до накопичувальних пенсійних фондів оподатковуються. Ця обставина пов´язана з тим, що в більш розвинених країнах світу якість та рівень пенсійного забезпечення є значно кращим, а в системі накопичувальних пенсійних фондів акумульовані значні обсяги інвестиційних ресурсів.

В Україні на сьогоднішній день ситуація у сфері стимулювання розвитку накопичувальної системи пенсійного забезпечення не така однозначна. По суті справи в Україні, як то є на практиці в більшості випадків, скопійовано досвід Росії, де внески громадян до приватних пенсійних фондів не оподатковуються, проте лімітуються.

Тому в Україні, на нашу думку, податкові важелі розвитку пенсійної накопичувальної системи працюють не достатньо ефективно. Значною перешкодою динамічного формування фінансових активів накопичувальних пенсійних фондів виступає нормування сум коштів, які не оподатковуються у разі оплати договорів довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення.

Відповідно до пп. 5.6.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку сплачує за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право віднести до складу валових витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, яка сукупно не перевищує 15% від зарплати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди. При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у пп. 6.5.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» протягом такого податкового періоду. Згідно із Законом України від 23.12.2004 р. «Про Державний бюджет України на 2005 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 409 грн. на місяць. Тому з 01.01.2005 р. розмір доходу, що дає право на одержання податкової соціальної пільги, становить 570 грн. (409 грн. × 1,4) на місяць.

Виходячи з викладеного, сума страхових внесків на довгострокове страхування життя найманих працівників, що включається до валових витрат платника податку, не може перевищувати для одного найманого працівника на місяць 570 грн., тобто в розрахунку на одного застрахованого працівника протягом звітного податкового року така сума становить 6840 грн. (570 грн. × 12).

Висновки. Таким чином, подібне нормування істотно обмежує інвестиційний потенціал накопичувальної системи пенсійного страхування України.

На даному прикладі чітко видно як в черговий раз фіскальні поточні потреби державного бюджету переважають довгострокову соціально-економічну доцільність. У зв´язку з цими обставинами стоїть завдання перегляду існуючих норм та положень податкової політики України з метою стимулювання розвитку накопичувальної системи пенсійного забезпечення. Ця проблема потребує вирішення на концептуальному рівні, що надасть можливість в подальшому, виходячи з визначених пріоритетів та принципів розвитку, формувати відповідну систему податкових заходів, важелів, механізмів впливу. Поле регуляторних заходів держави, як показує практика та міжнародний досвід, тут достатньо широке. Так, податок на доходи фізичних осіб є одним з найефективніших регуляторних інструментів податкової політики держави. За допомогою регулятивного потенціалу цього податку держава здатна вирішувати важливі економічні, соціальні, демографічні, побутові, релігійні та інші проблеми. Нам доводиться констатувати, що в Україні на сьогодні регулятивний потенціал цього податку використовується обмежено. В Україні необхідно створити всі необхідні передумови для подальшого інтенсивного розвитку накопичувальної системи пенсійного забезпечення, що можливо за рахунок більш ефективного використання механізму податку з доходів фізичних осіб.

 

Список використаних джерел

1.Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 року №2664-111 // rada.kiev.ua.

2.Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: Итем, 1995.

3.Гольцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. — К.: Текст, 1992.

4.Звіт державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг за 2004 рік // www.dfp.gov.ua.

5.Мертенс А. В. Инвестиции. Курс лекций по современной финансовой теории. — К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997.

6.Негосударственные пенсионные фонды в России: текущее состояние, проблемы и пути развития // Информационно-аналитический бюллетень. — 2004.- №62.

7.Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

8.Принципи регулювання інструментів колективного інвестування // www.inprs.org.

9.Рейтинг негосударственных пенсионных фондов Украины // Финансы для всех. — 2005. — №6. — С. 33-35.

10.Савлук М. Г., Мороз А. М., Коряк А. М. Вступ до банківської справи. — К.: Лібра, 1998.

11.Финансы зарубежных корпораций / Под ред. Федосова В. М. — К.: Лыбидь, 1993.

12.Republic of Kazakhstan — Financial Sector Assessment Program Update. Technical Note -Investment Opportunities for Pension Funds. IMF Working Papers, August 2004.