Статистика
Вступ.
1. Побудова та статистичний аналіз рахунку виробництва в СНР.
2. Статистичні оцінки потенціалу матеріально-технічного забезпечення і збуту.
3. Статистика ринку засобів виробництва.
4. Статистичні методи страхової справи.
5. Статистичні методи аналізу фінансового стану підприємств.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Перехід до ринкової економіки, докорінна зміна виробничих відносин у всіх сферах господарювання, інтеграція народного господарства України у світову економіку викликають необхідність перебудови методологічних та організаційних принципів діяльності статистичних органів, диктують вимоги щодо оперативності й достовірності статистичної інформації, її відповідності міжнародним стандартам, а також забезпечення доступності даних статистики широкій громадськості.
Перед державною статистикою України поставлені завдання створення системи статистичної інформації, яка б задовольняла потреби в об’єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв’язки на міждержавному, загальнодержавному, регіональному і галузевому рівнях, структурні зрушення та ефективність виробництва, рівень інфляції на базі широкого використання обчислювальних систем і новітніх інформаційних технологій, впровадження міжнародних стандартів у сфері обліку та звітності, значного розширення робіт з порівняння даних різних країн. Забезпечення відповідності системи обліку та методів статистичного спостереження міжнародним стандартам дасть змогу здійснювати міждержавний обмін інформацією на основі впровадження системи взаємоузгоджених класифікаторів, удосконалення всіх етапів статистичного спостереження — від системи показників, методів збирання звітності до її опрацювання, аналізу і розповсюдження.
1. Побудова та статистичний аналіз рахунку виробництва в СНР
Для ефективного регулювання ринкової економіки необхідна скоординована сукупність макроекономічних показників. Такою макроекономічною моделлю є система національних рахунків (СНР).
СНР є засобом узагальнюючої характеристики економічних ринкових відносин. Вона складається з сукупності показників, що характеризують ці відносини (виробництво, дохід, споживання, нагромадження капіталу тощо).
Перші розрахунки національного доходу за СНР почали використовувати в Германії, США, Японії, Франції ще на початку 30-х років. Широке розповсюдження СНР получила після Великої вітчизняної війни, але ще не було запроваджено системи замкнутих рахунків.
У 50-і роки Статистичний комітет ООН розробив посібник, а потім видав довідник ООН за методологією СНР. Пізніше до діяльності в цьому напрямку підключився Європейський Союз (ЄС) з його статистичними організаціями.
З 1993 року в більшості країн світу з ринковою економікою, Росії та Україні запроваджується СНР у вигляді системи ООН 93. Модель Української системи національних рахунків (УСНР) базується на міжнародних стандартах ООН і висвітлює свої національні особливості.
Система національних рахунків (СНР) — це логічно послідовна, гармонійна та цілісна сукупність макроекономічних рахунків, балансів активів і пасивів, а також таблиць, в основі яких лежить ряд узгоджених на міжнародному рівні понять, визначень, класифікацій та правил обліку. СНР являє собою макроекономічне бухгалтерське відображення прибутків за певний період діяльності держави в цілому, її секторів, галузей і регіонів. Термін "бухгалтерське" має тлумачення подвійного запису господарських операцій за системою бухгалтерських розрахунків, тобто за принципом балансу надходження і використання ресурсів.
В основі СНР лежить концепція економічного обороту від об'єктів (носіїв вартості) до суб'єктів (господарчих одиниць) за допомогою економічних актів або операцій. Концепція СНР розглядає ринкову економіку як єдине ціле, без проведення принципових відмінностей між виробництвом матеріальних благ і діяльності з наданням послуг. У СРСР використовувалась інша концепція опису і аналізу макроекономіки: знаходженню показників на основі балансу народного господарства (БНГ), заснованого на суспільній власності на засоби виробництва та централізованому плануванні. Модель БНГ розмежовувала виробничу та невиробничу сфери, не могла швидко реагувати на фінансово-грошові відношення в умовах ринку і є застарілою.
Стан розвитку економіки країни, вивчення її динаміки та прогнозування на майбутнє базується на системі макроекономічних показників — сумарних статистичних величин, які характеризують результати функціонування галузей, секторів та економіки в цілому. Ці показники утворюють систему взаємозв'язаних індикаторів, які розкривають різні сторони економічного процесу, доповнюють один одного і об'єднуються у блоки за стадіями економічного кругообігу:
· виробництво товарів і послуг;
· утворення, розподіл і перерозподіл доходів;
· кінцеве використання доходів;
· фінансові результати.
Система національних рахунків (СНР), як своєрідна економічна модель, узагальнює взаємозв'язки між зазначеними блоками, починаючи від процесу виробництва, утворення та трансформації доходів, їх споживанням і нарешті до получення певних фінансових результатів.
СНР являє собою набір взаємозв'язаних двосторонніх балансових таблиць, які побудовані за принципом подвійного бухгалтерського обліку. З одного боку кожна економічна операція фіксується на одному рахунку як надходження ресурсу, з другого боку — реєструється на другому рахунку за тією ж вартістю як використання наявного ресурсу. Сальдо (тобто різниця)вартості операцій з надходження та використання ресурсів конкретного рахунку називається балансувальною статтею.
Побудова рахунків здійснюється послідовно і відповідає статтям економічного кругообігу. Так, стаття попереднього рахунку, яка відображена в частині "Використанняресурсів", слугує "Ресурсом" наступного рахунку. Такий підхід забезпечує послідовний зв'язок між рахунками, а балансувальні статті рахунків розглядаються як вимірники макроекономічних явищ.
На сучасному етапі класифікація 10 рахунків СНР складається за такою схемою:
— 4 з них відповідають рахункам і показникам для економіки країни в цілому (консолідовані рахунки): рахунок товарів і послуг (1); поточні рахунки (2), що акумулюють операції з товарами і послугами, а також операції з розподілу і перерозподілу доходів; рахунки нагромадження (3), які відбивають потоки, що впливають на обсяг і структуру національного майна, потоки чистих кредитів у всіх формах; рахунки "Іншого світу" (4), які включають рахунок поточних операцій, рахунок капітальних витрат, фінансовий рахунок;
— 6 рахунків складають для кожного сектора внутрішньої економіки: рахунок виробництва (1), рахунок утворення доходів (2), рахунки розподілу доходів — первинного та вторинного (3) та рахунок використання доходів (4), що підпорядковуються поточним рахунком; рахунок операцій з капіталом (5), фінансовий рахунок (6), що підпорядковується рахункам нагромадження; із зазначених 6 рахунків для галузей економіки використовуються лише 2 поточних рахунки: виробництва і утворення доходів.
Таким чином, сучасна система національних рахунків охоплює рахунки і показники для економіки в цілому, для її окремих секторів і галузей.
Відповідно до міжнародних стандартів СНР ООН (1993р.) дані для національних рахунків поступають від інституційних одиниць, які групуються у 6 секторів:
1) сектор нефінансових корпорацій, в який входять підприємства різних форм власності, товариства, кооперативи з виробництва товарів і послуг (окрім фінансових) для реалізації на ринку;
2) сектор фінансових корпорацій, що об'єднує установи й організації, які здійснюють фінансові та кредитні операції, а також страхування різних видів ризиків (банки, фонди, страхові компанії тощо);
3) сектор державного управління, в який входять органи вироблення здебільшого неринкових послуг для індивідуального або колективного споживання та перерозподілу доходів і багатства;
4) сектор домашніх господарств, яким представлені в економіці фізичні особи, що виконують функції споживання та виробництва товарів і ринкових послуг;
5) сектор некомерційних організацій — це профспілки, політичні партії, асоціації, фонди, які здебільшого виробляють неринкові послуги для домашніх господарств;
6) сектор екстериторіальної діяльності (інший світ), що групує іноземні одиниці (нерезиденти), які здійснюють операції з вітчизняними інституціональними одиницями.
Для цих секторів передбачено стандартний набір рахунків, в яких реєструються економічні операції, пов'язані з виробництвом, утворенням доходів, збереженням та накопиченням, придбанням фінансових активів і прийняттям фінансових зобов'язань. Інформація, що міститься в рахунках секторів, використовується для получення найбільш важливих макроекономічних показників, здійснення аналізу розвитку економіки і прогнозування.
2. Статистичні оцінки потенціалу матеріально-технічного забезпечення і збуту
У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.
Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників — оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.
Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мп) і яку слід закупити, обчислюється за формулою
Мп =Мв +Мз.к. +Мз.п. ,
де Мв — витрати матеріалів за розрахунковий період;
Мз.п., Мзк — перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.
Матеріали витрачаються (Мв) на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції Мв.в. підраховується за формулою
де n — кількість найменувань продукції, що виготовляється;
Ni — обсяг випуску продукції i-го найменування в натуральному вимірі;
Мнi — норма витрат матеріалу на одиницю i-го виробу;
Мн в — витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенклатури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн в обчислюється приблизно, виходячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.
Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об'єктів обслуговування на норму витрат. Об'єктами нормування витрат матеріалів у цьому разі можуть бути час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини), кількість працівників (спецодяг, спецхарчування тощо).
3. Статистика ринку засобів виробництва
Свобода підприємства залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на, неї цін, укладання договорів тощо. В цьому зв'язку велике значення має наявність ринку засобів виробництва. Такий ринок існує головним чином у формі оптової торгівлі засобами виробництва, тобто торгівлі більш-менш великими партіями.
Оптова торгівля включає як безпосередні комерційні зв'язки між підприємствами-виробниками й підприємствами-споживачами, так і зв'язки між ними через посередника — товарну біржу, ярмарки, аукціонів та дрібнооптові торгівельні підприємства. Прямі договірні зв'язки між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами засобі» виробництва найбільш поширені тоді, коли між підприємствами склалася стійка кооперація праці, наприклад, між текстильною і швейної» фабриками, автомобілебудівним і металургійним комбінатами*] Укладаючи договори, підприємства визначають обсяги та асортимент засобів виробництва, їх якість, строки та умови постачання.
Поширеним видом оптової торгівлі засобами виробництва б торгівля через товарні біржі. Товарна біржа становить собою особливий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля масовими однорідними товарами і зароджується попит та пропозиція цих товарів у масштабу регіону; країни, співдружності країн і світового ринку. Особливість торгівлі на біржі є те, що товари безпосередньо не переходять з рук у руки. Угоди укладаються на основі пред'явлення та огляду встановлених форм документів, що регламентують номенклатуру, обсяг, терміни, форму доставки, а також ціну товару і деякі інші умови.
За характером операцій розрізняють товарні біржі реального товару і ф'ючерсні. Продаж контрактів на біржах реального товару супроводжується або переходом його від продавця до покупця, або наступною поставкою протягом 1-15 днів. На біржу з реальним товаром він доставляється у строго визначених розмірах і продається у вигляді біржових одиниць, що відповідають або вмісту транспортного засобу (вагон), або ж місця за обсягом і вагою. Фактичні величини продажу називаються лотами, тобто партіями. Біржа ставить певні вимоги до біржового товару: стандартність, серійність і масовість виробництва.
Окремі види засобів виробництва можуть реалізовуватись через дрібнотоварні торгівельні підприємства, ярмарки, аукціони. Всі, названі форми торгівлі засобами виробництва запроваджуються і в Україні.
4. Статистичні методи страхової справи
Для характеристики страхової діяльності використовується така система показників: Абсолютні показники
• загальна чисельність страхових об'єктів (N);
• чисельність об'єктів, що постраждали внаслідок страхових випадків, і ризик внаслідок яких був застрахований (п);
• страхова сума всіх застрахованих об'єктів або страхова відповідальність. Це сума грошових коштів, в межах якої страхувальник
у відповідності з умовами страхування повинен зробити виплату в разі страхового випадку (S);
• страхова сума об'єктів, що постраждали (Sn);
• страховий платіж — плата за страхування, яка передбачена угодою страхування і розмір якої залежить від страхової суми і страхового тарифу (Р);
• сума виплат страхового відшкодування (w);
• страховий тариф або ставки страхового платежу з одиниці страхової суми у процентах або у фіксованому розмірі;
• кількість страхових випадків (пі). Відносні показники:
• середня страхова сума застрахованих об'єктів
• середня страхова сума об'єктів, що постраждали
• середній розмір виплаченого страхового відшкодування
• частка об'єктів, які постраждали
• показник виплат страхового відшкодування в розрахунку на
страхові платежі
• страхові платежі в розрахунку на страхову суму застрахованих
об'єктів
• показник збитковості страхової суми
У ході аналізу страхування застосовуються класифікація та групування за такими ознаками:
Одним з найважливіших показників статистики страхової справи є страхові тарифи, або ставки страхових платежів. Вони розраховуються таким чином, щоб забезпечити виплату страхувальником відшкодування, відшкодувати витрати страхувача та забезпечити прибутковість діяльності.
Страхові тарифи, або брутто-ставка (Сб), складаються з двох частин.
Перша — нетто-ставка (Сн), тобто та частина страхового тарифу, яка забезпечує виплату страхового відшкодування.
Друга — навантаження (Н), або частина страхового тарифу, яка забезпечує відшкодування витрат страхувальника і прибуток від його діяльності.
Нетто-ставка — це по суті планова збитковість страхової суми. Показник збитковості залежить від частки об'єктів, які постраждали, тобто вірогідності страхового випадку (— ), середнього розміру
страхового відшкодування (W) і середньої суми застрахованих об'єктів (S).
Звідси показник збитковості розраховується за формулою:
Брутто-ставки розраховуються за формулою
де Η — частка навантаження в обсязі брутто-ставки, яка розраховується на основі даних про витрати страхової організації на її прибуток.
Коефіцієнт фінансової стабільності (Кф,,) страхової компанії розраховується за формулою
Для аналізу динаміки показників (коефіцієнтів) оцінки фінансового стану, зокрема рентабельності страхових платежів (К), використовується система індексів середніх величин. Коефіцієнт рентабельності страхових платежів (К) розраховується як відношення прибутку (П) до страхових платежів (СП).
Індекс змінного складу розраховується за формулою
де К — коефіцієнт рентабельності; d — частка страхових платежів окремих груп страхувальників у загальному їх обсязі.
Індекс показує, як змінилася середня рентабельність страхових платежів в цілому по страховій компанії.
Індекс фіксованого складу, який розраховується за формулою
показує, як змінилася середня рентабельність по компанії в цілому за рахунок динаміки рентабельності страхових платежів по групах страхувальників.
Індекс структурних зрушень розраховується за формулою
і показує, як змінилася середня рентабельність по компанії в цілому лише за рахунок зміни розподілу страхових платежів по групах страхувальників.
Фінансовий стан, стабільність страхової компанії оцінюється за допомогою показників (коефіцієнтів):
5. Статистичні методи аналізу фінансового стану підприємств
Джерелом функціонування підприємств (організацій, установ) є фінансові ресурси. Під фінансовими ресурсами розуміють грошові засоби (власні або залучені) суб'єктів господарювання, які знаходяться у їх розпорядженні для виконання фінансових зобов'язань і здійснення затрат на виробництво.
Найбільш важливими показниками фінансових ресурсів, які характеризують фінансові результати господарської діяльності, є дохід, прибуток та рентабельність.
Дохід — це збільшення активу або зменшення зобов’язань, що зумовлюють зростання основного капіталу. Показник чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначають шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції податків, зборів, знижок тощо.
Прибуток — це найважливіша економічна категорія, яка визначає господарську діяльність підприємств (організацій, установ) у формі грошових накопичень і характеризує кінцеві результати процесу господарювання. Розрізняють такі показники прибутку: валовий прибуток; прибуток від операційної діяльності; балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції; чистий прибуток.
Показник валового прибутку (Пв) обчислюють вирахуванням з чистого доходу від реалізації продукції суми собівартості реалізованої продукції. Показник прибутку від операційної діяльності (П0.д) визначається як сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат тощо. Балансовим прибутком (ПБ) вважають загальну суму прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, яка відображена в балансі підприємства(організації, установи). Прибуток від реалізації продукції (Пр.п) — це виручка від реалізації продукції, зменшена на суму сплаченого ПДВ (податку на додану вартість), акцизного та інших видів зборів і платежів, а також на суму витрат, що включається до собівартості реалізованої продукції. Чистий прибуток (Пч) — це прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства (організації, установи) після сплати всіх податків і інших платежів.
Поряд з абсолютними показниками доходу та прибутку використовуються відносний показник — рентабельність, який розраховується в процентах після визначення прибутку. Розрізняють такі види рентабельності: рентабельність виробництва; рентабельність основної діяльності; рентабельність продукції; рентабельність капіталу.
Рентабельність виробництва (Рв) — це відношення балансового прибутку (ПБ) до середньорічної вартості основних фондів і оборотних засобів (Ф):
Рентабельність основної діяльності (Род) обчислюють відношенням балансового прибутку (ПБ) до витрат на обсяг peaлізованої продукції (Вр):
Рентабельність продукції (Рп) встановлюють діленням прибутку від реалізації продукції (ПРП) на обсяг її реалізації (ОР):
Рентабельність капіталу (Рк) (основного та авансового) обчислюють діленням балансового прибутку (ПБ) на середньорічну вартість власного капіталу (К).
Основними показниками фінансового стану підприємства (організації) є :
• коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;
• коефіцієнт середнього терміну погашення дебіторської заборгованості;
• коефіцієнт заборгованості;
• коефіцієнт фінансової стійкості;
• коефіцієнт загальної ліквідності;
• коефіцієнт ділової активності.
Ці показники використовуються для визначення дебіторської та кредиторської заборгованості, платоспроможності, грошового обігу підприємства та власного капіталу.
Дебіторська заборгованість — це рахунки, що належать до сплати і створюються, як правило, у зв'язку з поставками в кредит. Складається з рахунків: за товари (роботи, послуги), термін сплати яких не настав або не сплачені в строк; за векселями одержаними; з бюджетом; з персоналом за іншими операціями; за авансами виданими; з дочірніми підприємствами; з іншими дебіторами.
Кредиторська заборгованість — грошові кошти підприємства, які належать виплати юридичній чи фізичній особі. Складається з розрахунків: за товари (роботи, послуги), строк сплати яких не настав або не сплачені в строк; за векселями одержаними; з бюджетом; за позабюджетними платежами; зі страхуванням; з оплати праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами.
Грошовий обіг — це частина грошового обороту, яка здійснюється тільки в готівковій формі і являє собою безперервний рух грошей в процесі оплати праці, реалізації товарів, розрахунків за послуги і здійснення платежів готівкою. У своє чергу грошовий оборот — це сукупність грошових розрахунків, які здійснюються готівкою і шляхом безготівкових перерахувань.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості Коб розраховують діленням обсягу реалізації продукції на середній розмір дебіторської заборгованості за формулою:
де — обсяг реалізованої продукції у грошовій формі;
— середній розмір дебіторської заборгованості.
Зростання рівнів коефіцієнта оборотності означає покращення стану розрахунків з покупцями продукції (робіт, послуг).
Коефіцієнт середнього терміну погашення дебіторської заборгованості Kf обчислюють відношенням календарних днів за місяць (квартал, півріччя, рік) до коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості за формулою:
де Д — число календарних днів за період (місяць, квартал тощо).
Зниження рівня коефіцієнта середнього терміну погашення дебіторської заборгованості характеризує позитивні зміни у фінансовій діяльності підприємства.
Коефіцієнт заборгованості К3 визначають відношенням сум кредиторської та дебіторської заборгованостей:
де КЗ — сума кредиторської заборгованості;
ДЗ — сума дебіторської заборгованості.
Зростання рівня коефіцієнта заборгованості свідчить про неплатоспроможність підприємства.
Коефіцієнт фінансової стійкості Кс розраховують діленням суми кредиторської заборгованості та інших залучених засобів (без кредитів і позичок) на суму власних засобів за формулою:
де Зз — інші залучені засоби; Вз — сума власних засобів.
Коефіцієнт фінансової стійкості дозволяє визначити, чи може підприємство залучити в свій господарський обіг інші джерела.
Якщо , то такі його значення характеризують фінансову досконалість підприємства. При Кс > 1 власні засоби неостаточні для покриття чужих засобів.
Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття) К3л. обчислюють відношенням суми грошових засобів, вкладень у цінні папери, засобів товарно-матеріальних цінностей до суми короткострокової заборгованості за формулою:
де ГЗ — сума грошових засобів, вкладень у цінні папери та запасів матеріально-технічних цінностей;
З — сума короткострокової заборгованості.
Ліквідність підприємства — це здатність перетворити активи на гроші швидко і без втрат їх ринкової вартості. Тому коефіцієнт загальної ліквідності дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на 1 грн поточних зобов'язань. Значення Кзл. має бути більше одиниці. Якщо Кз.л лежать в межах 1,0.. .1,5, то це свідчить про спроможність підприємства сплачувати борги і зростання рівня коефіцієнта у цих межах означає покращення платоспроможності; при значенні Кзл менше одиниці підприємство має неліквідний баланс.
Коефіцієнт фінансової активності Ка розраховують діленням обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг) на суму капіталу підприємства за формулою:
де К — капітал підприємства, який визначається сумою основного капіталу, матеріальних оборотних засобів, нематеріальних активів, фондів обігу.
Зростання значень коефіцієнта фінансової активності свідчить про підвищення ефективності використання наявного капіталу підприємства.
Зацікавлена у підприємстві сторона (кредитори, банки, фінансові експерти) повинна уважно аналізувати показники фінансового стану господарської діяльності, щоб впевнитись в спроможності підприємства сплатити короткострокові боргові зобов'язання та фінансові платежі, а також для здійснення кредитної політики та оцінки переваг різних підприємств.
Само підприємство повинно порівнювати свої показники фінансового стану господарської діяльності з відповідними показниками однорідних або передових підприємств у цілому по галузі з метою одержання своєчасної оцінки фінансових позицій підприємства, виявлення його сильних та слабих місць, ефективності прийняття управлінських рішень.
Висновки
Отже, виходячи з вищевикладеного, зробимо висновки: матеріально-технічне постачання підприємства — це процес поставки на склади підприємства або відразу на робочі місця матеріально-технічних ресурсів, що вимагаються відповідно до планів виробництва. До складу таких ресурсів входять сировина, матеріали, що комплектують вироби, купувальне технологічне устаткування і технологічне оснащення (пристосування, ріжучий і вимірювальний інструмент), обчислювальна техніка і інше устаткування, паливо, енергія, вода, тобто все, що поступає на підприємство в речовинній формі і у вигляді енергії, відноситься до елементів матеріально-технічного постачання. Матеріально-технічними ресурсами підприємства забезпечуються службами матеріально-технічного постачання. Їх головна мета — своєчасно забезпечити підрозділи підприємства необхідними видами ресурсів необхідної кількості і якості з мінімальною їх вартістю при мінімальних витратах на транспортування і зберігання на складах. План матеріально-технічного постачання розробляється в розвиток бізнес-плану підприємства. Він базується на затверджених планах виробництва і випуску продукції по номенклатурі, термінам, етапам, а також на нормах витрати матеріалів. План матеріально-технічного постачання розробляється на певний період — рік, квартал, партію продукції. Він має форму балансу, в якому відображені, з одного боку, потреба в матеріальних ресурсах, а з іншою — джерела забезпечення цієї потреби. Потребу розраховують методом прямого рахунку, тобто шляхом множення зведеної норми витрати матеріалу (встановленої на одиницю продукції) на кількість виробів, намічених до випуску в плановому періоді. Потреба в матеріалах на ремонтно-експлуатаційні потреби, виготовлення спецоснащення і спецінструменту, дослідно-конструкторські і науково-дослідні роботи і інші цілі розраховують по спеціальних формах, прийнятих на підприємстві.
Список використаної літератури
1. Архіпова С. Статистика: Навч.-метод.посіб. / Національний технічний ун-т України "Київський політехнічний ін-т". — К. : Політехніка, 2004. — 68с.
2. Балинова В. Статистика: В вопросах и ответах:Учеб. пособие. — М. : Проспект, 2004. — 344с
3. Бараник З. Статистика: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна, 2006. — 268с.
4. Захожай В. Статистика: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Валерій Захожай, Іван Попов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 535 с.
5.Левин А. Статистика: [Учеб. для техникумов по спец. 1710 "Экономика и планир. в отраслях нар. хоз-ва" и 1728 "Бух. учет, контроль и анализ хоз. деятельности"/ А. Е. Левин,. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 198 с.
6. Лугінін О. Статистика/ Олег Лугінін. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 605 с.
7. Моторин Р. Статистика: Навчаль-но-методичний посібник для самостійного вивчення дисциплін/ Руслан Моторин, Едуард Чекотовський,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 265 с.
8. Статистика: Підручник/ За ред. С.С. Герасименка; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2000. — 467 с.
9. Уманець Т. Статистика: Навчальний посібник/ Т.В. Уманець, Ю.Б. Пігарєв,. — К.: Вікар, 2003. — 623 с.
10. Штангрет А. М. Статистика: Навчальний посібник/ А. М. Штангрет, О. І. Копилюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 229 с.