Актуальність теми. У наш час відбувається постійне кількісне та якісне зростання засобів масової інформації, посилення їх ролі та значення в усіх суспільних процесах, вони стали одним із найдоступніших засобів залучення громадськості до участі у вирішенні важливих проблем суспільства. Тому закономірним є інтерес до витоків сучасної періодики. І якщо історія формування загальнодержавної системи періодичної преси висвітлена досить детально, то процес зародження та розвитку місцевої преси залишається маловідомим пластом у вітчизняній історії.

Сучасна регіональна журналістика активно розвивається. Природно, що інтерес до її минулого збільшується. Журналістика XIX – початку XX століття функціонувала в умовах становлення інформаційного ринку, конкурентної боротьби за читача. Спроби дослідити історію становлення та розвитку періодичного друку на Слобожанщині мали місце у вітчизняній історіографії, були відновлені імена деяких видавців, редакторів, співробітників слобідських газет і журналів. Але здебільшого вони носили випадковий, принагідний характер. Комплексного дослідження становлення та розвитку періодичного друку на Слобожанщині досі не проведено.

Процес дослідження періодичного друку ускладнений рядом обставин. Існує традиція вивчення окремих великих і впливових видань для визначення їх місця в системі суспільних поглядів певного регіону, в той час, коли такі дослідження повинні бути лише основою для вивчення всієї сукупності видань, у всьому розмаїтті напрямів, програм і точок зору.

Науковий інтерес до періодичного друку Слобожанщини викликаний й тим, що процес становлення місцевої преси мав одночасно і національне значення: перше в Наддніпрянській Україні українське періодичне видання було започатковане саме у Харкові – найбільшому місті Слобожанщини. Вже з другої половини ХІХ століття в краї починається стрімкий розвиток спеціальної (галузевої) періодики, пов’язаний з динамічним розвитком регіону, місцевий періодичний друк виходить за суто академічні рамки, стаючи незмінним атрибутом і активним учасником регіонального громадського життя.

Зв’язок роботи за науковими програмами, планами, темами. Обрана тема є складовою частиною наукової програми кафедри історії Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди «Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії» (номер державної реєстрації 0111U006440).

Об’єктом дисертаційного дослідження є процес розвитку періодичних друкованих видань Слобожанщини та їх значення в соціально-економічному, громадсько-політичному і культурному житті регіону.

Предмет наукового пошуку – періодична преса регіону в XIX – на початку XX століття.

Метою роботи є дослідження особливостей створення та функціонування періодичних видань Слобожанщини та ступеня їх участі в суспільному житті краю XIX – на початку XX століття. Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

— визначити стан наукової розробки теми, охарактеризувати джерельну базу дослідження;

— виявити та проаналізувати роль економічних, соціокультурних та ідейно-політичних чинників при створенні та розвитку регіональної періодичної преси, з’ясувати кількісні та якісні характеристики; а також загальні закономірності її розвитку;

— виділити головні етапи становлення періодичного друку в краї у досліджуваний період;

—  показати взаємозв’язок між місцевою пресою та загальним рівнем розвитку регіону, а також вплив преси на розвиток культурно-освітніх процесів на Слобожанщині;

— проаналізувати соціальний, професійний і політичний склад видавничо-редакторської ланки місцевої преси та редакційних колективів у цілому і їх внесок у справу розповсюдження преси та розширення її читацької аудиторії;

— виявити організаційно-правові особливості взаємодії слобідської преси зі столичними та місцевими цензурними установами;

— визначити основні типологічні ознаки та проблемно-тематичний комплекс видань, що розглядаються, коло їх передплатників і специфіку висвітлюваного матеріалу;

— здійснити бібліографічний опис періодичних видань регіону за означений період.

Хронологічні межі роботи. За нижню межу взято травень 1812 року – поява саме в Харкові першої на території Наддніпрянської України газети «Харьковский еженедельник», за верхню – лютневі події 1917 року, які спричинили скасування попередніх законів про друк, що призвело до радикальних змін у періодичному друці Слобожанщини.

Територіальні рамки дослідження охоплюють Слобідсько-Українську (з 1835 року – Харківську) губернію. Це ядро Слобожанщини, що має свої регіональні особливості та відрізняє край від інших регіонів України. Нині ця територія охоплює майже всю Харківську область, північну частину Луганської та Донецької областей, південну частину Сумської області.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у даній роботі вперше здійснено комплексний аналіз періодичного друку на Слобожанщині у вказаний період. Це дозволило розкрити загальні закономірності та характерні особливості розвитку і функціонування місцевих періодичних видань із урахуванням специфіки регіональних і загальнодержавних факторів. У результаті проведеного дослідження здійснено типологічний аналіз періодики даного регіону; розкрито роль преси у громадському житті краю; проаналізовано внесок місцевих видавців та редакційних колективів у розвиток регіонального періодичного друку; складено реєстр періодичних видань Слобожанщини, уточнена загальна кількість, час і періодичність виходу цих видань; введена до наукового обігу інформація про нереалізовані видавничі проекти.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки даного дослідження можуть бути використані при викладанні у вищій школі загальних курсів з історії України та Росії, краєзнавства, розробці спеціальних курсів, тематичних музейних експозицій.

Апробація результатів дисертації. Матеріали та результати дослідженнями були апробовані на восьми міжнародних та регіональних конференціях, а саме на міжнародній науковій конференції «Юг России в прошлом и настоящем: история, экономика, культура» (Бєлгород, 24-25 листопада 2003); 57-й конференції молодих вчених, присвяченій 350 – річчю Харкова «Каразінські читання» (Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 23 квітня 2004); науково-практичній конференції «Харкову 350 років: історичні аспекти та погляд на сучасні проблеми» (ХДНБ ім. В. Г. Короленка, 20 квітня 2004); XXII конференції молодих вчених, присвяченій 200 – річчю Харківського університету (Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 17 грудня 2004); на «Сумцовських читаннях» (Харківський історичний музей, 15 квітня 2005); на міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна», присвяченій 15-й річниці незалежності України (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2-3 березня 2006); на 59-й конференції молодих вчених «Каразінські читання» (Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 14 квітня 2006); на 9-й міжнародній науково-технічній конференції «Проблемы информатики и моделирования» (Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», 26-28 листопада 2009) та міжнародній науковій конференції «Краєзнавство і учитель – 2010» (Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, 26 лютого 2010).

Структура роботи обумовлена характером дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів (семи підрозділів), висновків, 5 додатків, списку використаних джерел і літератури (всього 413 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок, з них 193 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, визначено її мету і завдання, предмет і об’єкт дослідження, показано її наукову новизну та практичне значення, вказано на апробацію дослідження.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база, методологія і методи дослідження» висвітлюється ступінь наукової розробки теми, її забезпеченість джерелами, методологію і методи дослідження.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми» охарактеризовано історіографію проблеми, яка поділяється на три періоди: перший – XIX – початок XX століття; другий – 1917 – початок 90-х років XX століття; третій – з кінця 1991 року до 2011 року.

На інтенсивний розвиток преси, що виходила в окремих губерніях, звернули увагу ще сучасники. Праці цього періоду носили науково-публіцистичний і бібліографічний характер. В. Берві-Флеровський задав тон ліберально-демократичному погляду на проблеми свободи преси. О. Головачов вперше показав столичний і провінційний періодичний друк як складові взаємозалежні елементи загальнодержавної системи періодичної преси. О. Д. Градовський, виступаючи за обмеження адміністративного впливу, за судові рішення у галузі друкованого слова, одночасно виправдовував надзвичайні повноваження адміністрації недосконалістю закону та його неспроможністю точно визначити шкідливість напрямку і засади для судового переслідування. На думку О. Д. Градовського, всі зусилля друку повинні бути направлені на захист вже створеного, а не на прагнення до чогось нового. М. Енгельгард займав помірковану позицію, виступаючи за помірної цензуру, яка б не порушувала рівноваги у суспільстві та правлячих колах.

Вперше картину становлення харківської преси XIX – початку XX століття відтворили Д. Багалій та Д. Міллер у своїй двотомній «Истории города Харькова за 250 лет его существования», у якій один із розділів присвячений саме історії харківської журналістики. Вчені виділяють два основні фактори впливу на розвиток місцевої журналістики, а саме цензуру та друкарні. Доволі детально описуються причини появи преси та умови її існування, вказано на ініціаторів, засновників, програмні засади видань. Але поряд із цим мало уваги приділялося спеціальній вузькогалузевій періодиці. Ця праця мимоволі відображала трансформацію суспільної свідомості напередодні Першої світової війни: німецьке коріння редактора першого журналу на Слобожанщині – «Харьковский еженедельник» Карла Нельдехена затушовувалося загальною фразою про «іноземне походження», увага акцентувалася на певних недоліках та погрішностях першого періодичного органу губернії.

Завдання дослідження історії вітчизняної цензури за всю історію її існування поставив перед собою М. М. Лісовський у праці «Русская периодическая печать» (1703-1900 гг.). На думку автора, перші сто років преса розвивалася доволі мляво, на відміну від небаченого розквіту її у XIX столітті. Знаковим було нарікання автора на нерозробленість теми, низьку якість попередніх робіт, обмежених декількома працями. Певним досягненням стало оприлюднення таблиць заснування преси офіційної, приватної, загальної та спеціальної з 1801 до 1825 років, окремо подається статистика по провінційній і столичній пресі. М. М. Лісовський навів приклади нових видів видань (сатиричних, ілюстрованих, іншомовних) і визначив основні причини їх появи. З появою цієї капітальної роботи відпала необхідність звернення до розрізнених неповних річних списків видань та з’явилася можливість подальшого поглибленого вивчення історії та статистики російського періодичного друку за тривалий період, було започатковано збір бібліографічних даних, вироблення певних основ для їх подальшої класифікації, огляд нових типологічних груп періодики і чинників її формування

Праці радянського періоду були написані на основі марксистсько-ленінської методології, так званої партійності і класової оцінки суспільних явищ. Відповідно, дослідників цікавила преса революційно-демократична, пролетарсько-більшовицької спрямованості. Типовою в цьому плані є стаття А. Ковальової «Перші пролетарські часописи на Харківщині», де на архівному матеріалі 1905 року простежуються спроби їх започаткування у перше десятиріччя XX століття. Дожовтнева преса згадується лише у двох випадках: коли радянська преса виступала її правонаступницею, або у випадку продовження видання попереднього періоду при новій владі.

Праці з історії журналістики 40 – 60-х років XX століття відомих радянських істориків журналістики Б. П. Козьміна, В. Г. Березіної, О. І. Станька продовжили традицію вивчення центральної преси, започатковану дослідниками попереднього сторіччя. Вони зосередили основну увагу на органах періодики радикального напряму і частково провідних органах ліберальної преси. Офіційна, урядова преса, тим більше провінційна, фактично ігнорувалася дослідниками. Разом із тим, вже висловлювалися думки про швидке кількісне зростання провінційної преси з середини XIX століття, про поступове збільшення її читацької аудиторії. Виділивши вивчення газет у самостійну проблему, ці дослідники створили об’єктивні передумови для більш глибокого розгляду не тільки столичних видань, але й провінційної періодики. У праці О. І. Станька у поле зору потрапляють як більшість столичних і провінційних газет першої половини XIX століття, так й історичний розвиток газетного друку в цілому.

Перша спроба систематизації і узагальнення малодосліджених явищ і фактів з історії української журналістики першої половини ХІХ століття була виконана П. М. Федченком.

У його роботі висвітлювалися передумови виникнення періодичної преси в Україні, зокрема аналізувалися перші харківські видання, досліджувалася діяльність слобожан – ініціаторів журнальної справи в Наддніпрянській Україні. У цій праці більше уваги надавалося подальшій долі видань, особистостям і діяльності редакторів і видавців, змісту вміщених матеріалів.

Середина – друга половина 80-х років XX століття характеризується початком розробки теоретичних засад і аналізу закономірностей розвитку періодики, формуванням різних методик типологічного дослідження видань, започатковується комплексний підхід у вивченні періодичної преси, зокрема і регіональної (праці О. І. Акопова, статті О. В. Санцевича та інших).

У праці Б. І. Єсіна висловлюються суперечливі тези про виключно офіційний характер періодики XVIII – початку XIX століття, які заперечуються самою історією становлення і розвитку преси на Слобожанщині на початку XIX століття, де переважна більшість видань створювалася у межах місцевого університету, тобто мала громадський характер. Безсумнівно цінним є розробка автором приблизної програми вивчення газет, що складається із 32 пунктів та загальне визначення поняття «система преси» як сукупності періодичних видань країни певного часу.

Ідеологічна підпорядкованість та брак даних по історії окремих складових місцевого періодичного друку позбавляла роботи радянського періоду можливості аналізу специфічних особливостей регіональної, зокрема і слобідської преси. У свою чергу, ігнорування або поверхневий розгляд економіко-географічних та соціокультурних факторів появи преси, аудиторської спрямованості та матеріально-технічної і організаційної сфер подальшого існування газет та журналів заважали об’єктивному висвітленню ґенези періодичного друку на місцях.

У 90-ті роки XX – на початку XXI століття у вітчизняній історіографії спостерігається переосмислення всього, що було накопичено наукою за попередні роки, одночасно повніше розкриваються особливості формування саме місцевої періодики у краєзнавчих статтях, загальних працях з історії краю та у підручниках з теорії та історії журналістики.

Одночасно продовжується розробка питання регуляторної політики уряду Російської імперії, цензурних або загальнодержавних установ, які безпосередньо або опосередковано вели нагляд за друком та його розповсюдженням у країні. У праці О. В. Лихоманова «Борьба самодержавия за общественное мнение в 1905 – 1907 гг.» наводиться статистика стану періодичного друку, в тому числі й провінційного, на основі статистико-бібліографічних праць М. Лісовського. Крім того, характеризується зародження та розвиток офіційних урядових органів друку, що не було притаманне його попередникам.

У роботах 90-х років XX – початку XXI століття з історії української журналістики і працях з історії Слобідського регіону вже відсутні ідеологічні акценти та кліше щодо характеристик дореволюційних видань.

Так, у праці О. П. Животка «Історія української преси», де висвітлюються обставини зародження української преси, наголошується на її національному характері, подається історичний екскурс у історію харківської періодики. Чи не вперше здійснюється класифікація преси за тематичною та аудиторською спрямованістю: господарсько-кооперативна, педагогічна, дитяча, преса української молоді, просвітницька, мистецького спрямування, преса українського жіноцтва, церковно-релігійна, лікарсько-санітарна, сатирично-гумористична преса. Однак дослідженню притаманний обмежений спектр приведених видань, певна нечіткість у визначенні періодів їх розвитку, не повна характеристика професійно-станової приналежності та політичної позиції редакторів і видавців місцевих періодичних видань.

З’являються підручників з історії української журналістики. Зокрема, підручник І. Михайлина присвячений історії розвитку української журналістики від зародження до валуєвського циркуляру 1863 року, де описані умови виникнення, редакторсько-видавничий корпус, тематична спрямованість, умови співіснування із тодішньою цензурою, простежена доля періодичних видань.

У колективній науковій праці «Історія міста Харкова XX століття» висвітлюється економічне, політичне та культурне життя міста у XX столітті. Окремий підрозділ присвячено пресі Харкова XX століття, зокрема і дореволюційного періоду, де характеризується перш за все діяльність щоденних загальнополітичних видань того часу, їх наклади, подається статистика кількості видань та їх галузевої спрямованості, і насамперед – відомості про найбільшу харківську газету «Южный край». Одночасно доволі обмеженим є матеріал про спеціальну фахову пресу, а недостатня кількість статистичних даних не дає змоги виокремити закономірності та загальні тенденції у розвитку періодики Харкова на початку XX століття.

Праця Д. М. Чорного «Харків початку XX століття: історія міста, долі людей» присвячена економічному та політичному життю міста в означений період. У ній висвітлюється конкуренція політичних і фінансових груп, яка опосередковано розкриває і пояснює причини виникнення, господарську та політичну специфіку багатьох харківських періодичних видань початку XX століття. Окреме місце відводиться пресі міської думи («Известия харьковской городской думы»). Цікавими є відомості про Д. фон Дітмара, відомого підприємця, видавця декількох спеціалізованих періодичних часописів – «Горно-заводское дело», «Счетоводство и хозяйство» та інших. У статті Д. М. Чорного, присвяченій місцевій газеті «Утро», інформація про яку до того була епізодична і майже не оприлюднювалась, використані архівні документи, детальніше визначені умови виходу, читацька аудиторія та цензурні утиски щодо цього видання.

Активізація досліджень у галузі провінційного друку призвела до появи цілої низки праць з історії земської преси. Її класифікація міститься у статті А. Гуза «Становлення земської преси України в другій половині XIX – початку XX століття». Згідно неї, в Україні існувала: загальна земська преса, часописи, присвячені окремим галузям народного господарства та спеціальна земська преса – медична та санітарно-ветеринарна. Окрема увага приділяється цензурі, висвітлюється обмін виданнями між земствами. Водночас перелік видань того чи іншого земства є неповним, зокрема, й видань слобідського регіону.

Працям сучасного етапу історіографії окресленого питання притаманне поступове розширення хронологічних меж і кола проблем, які досліджуються. Відбувається подальша розробка типологічних рис журналістики, дослідження основних газетних і журнальних форм, історії журналістської освіти та перших телеграфних інформаційних агенцій.

Аналіз історіографії XIX – початку XXI століття показує, що була досліджена певна частина питань, пов’язаних з історією регіонального періодичного друку. Однак, загальний аналіз розвитку місцевої преси має дещо спорадичний характер: попередні дослідження не охоплюють питання в цілому, в історичній послідовності не висвітлені передумови виникнення регіональної преси, специфічні особливості її розвитку і функціонування в означений період, не розкрите її місце і роль у суспільному житті губернії, а також не було вироблено загальної періодизації та класифікації періодики, не складено повного переліку видань за окремими періодами.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база, методологія і методи дослідження» зазначається, що джерельну базу дисертації становить різноманітний за походженням, змістом, формою та науковою цінністю комплекс документів і матеріалів.

Першою групою джерел стали законодавчі акти російського самодержавства. Протягом роботи над дисертацією були вивчені документи, що регламентують діяльність друку XIX – початку XX століття, а саме укази, статути, розпорядження, циркуляри міністрів народної освіти та внутрішніх справ, тимчасові правила та постанови у сфері друку. Вони дають змогу простежити трансформацію поглядів уряду на коло дозволених і заборонених до друку питань, акцентувати уваги на тих чи інших сферах діяльності преси в залежності від соціально-економічного та зовнішньополітичного становища в країні. Зазнавало змін навіть тлумачення самого визначення цензури, а відтак посилення або послаблення тиску останньої на пресу.

Для написання праці використаний значний комплекс джерел Державного архіву Харківської області (ДАХО). Вони надають можливість простежити ставлення до періодики місцевої адміністрації, ступінь, форми і методи її впливу на розвиток періодичних видань, а також анкетні дані редакторів і видавців, їх професійну та соціальну приналежність, освітній ценз.

Архівні матеріали Центрального Державного Історичного Архіву України у місті Києві (ЦДІАУ) дозволили дисертантці дослідити діяльність канцелярії харківського окремого цензора (1898-1905 роки), згодом харківського інспектора у справах друку (1905-1917 роки) та вплив її на розвиток періодики губернії. Ці матеріали охоплюють річні звіти харківського інспектора у справах друку про кількість існуючих видань, повідомлення цензорів про заборону видань українською мовою, щорічні списки друкованих видань, містять інформацію про їх дозвіл або заборону, репресії проти редакторів і видавців, наклад видань і коло читачів.

Однією із найважливіших груп джерел для дослідження даної проблеми є масив регіональних видань (близько двохсот найменувань), які виходили на Слобожанщині у XIX – на початку XX століття, і в основній своїй масі не залучалися раніше до дослідження у повному обсязі. Відсутність, зазвичай, повних комплектів видань, компенсується кількісним розмаїттям (сатиричні, політичні, мистецькі, громадсько-політичні, економічні, україномовні), які на початку XX століття вже мали яскраво виражене політичне забарвлення і відображали погляди різних соціальних, політичних та професійних груп на загальні та вузькогалузеві питання тогочасної дійсності. Крім того, простеживши динаміку кількісних змін у часі тих чи інших типів видань, можна зрозуміти загальні тенденції взаємодії центральної та місцевих цензурних установ із пресою,а також домінування того чи іншого адміністративного і судового важеля тиску на періодику даного регіону.

У дисертації використані і джерела особистого походження, зокрема, спогади, щоденники, приватне листування відомих політичних і громадських діячів.

Таким чином, джерельна база є достатньою для комплексного дослідження нашої теми.

Відповідно до завдань і визначеної проблематики методологічну основу роботи склали загальні принципи науковості, об’єктивності та історизму. У роботі реалізація вище зазначених принципів забезпечується використанням загальнонаукових методів аналізу та синтезу, узагальнення, опису, аналогії. При написанні роботи використані конкретно-історичні методи: порівняльно-історичний, системно-функціональний, історико-системний, історико-генетичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний метод, метод критично-об΄єктивного аналізу джерел, метод контент-аналізу. Серед міждисциплінарних методів особлива увага була приділена статистико-аналітичному методу.

Отже, пізнати минуле періодичного друку можливо лише враховуючи позитивний та негативний досвід попередників. Тільки за умови одночасного і логічного поєднання всіх необхідних наукових методів можливо правильно оцінити достовірні й об’єктивні результати комплексного наукового дослідження, усвідомити певні історичні події та явища у контексті загальноісторичного розвитку людства.

У другому розділі «Розвиток газетної преси в регіоні» досліджується роль економічних, соціокультурних та ідейно-політичних чинників при створенні та розвитку регіональної газетної преси, визначається її кількісні та якісні характеристики; виділяються головні етапи становлення газетного друку та організаційно-правові особливості його взаємодії зі столичними та місцевими цензурними установами.

У підрозділі 2.1 «Зародження та становлення газетної преси (1812-1905 рр.)» вказано, що процес зародження та початковий етап становлення газетної періодики Слобожанщини був пов’язаний з низкою сприятливих чинників: економічних, культурно-освітніх і політичних. Зародившись при Харківському університеті, слобідська преса згодом виходить за суто академічні рамки, поступово стаючи незмінним атрибутом і активним учасником регіонального громадського життя.

На шляху її динамічного розвитку, пов’язаного з принциповими змінами в економічному та суспільно-політичному житті держави, стояли як матеріально-технічні, так і освітні та цензурні перепони. Еволюція цензурних установ простежується від створення цензурного комітету при університеті до посади чиновника із особливих доручень при харківському губернаторі та окремого цензора (згодом інспектора) із внутрішньої цензури.

Поступово, долаючи опір офіційної влади щодо всебічного висвітлення актуальних питань сьогодення, видавці газет розпочинають боротьбу за право неупередженого, позбавленого стереотипів і кліше, висвітлення тогочасних подій. У підрозділі розкриваються організаційно-правові та матеріально-технічні умови функціонування слобідських газет, їх наклади, співпраця з інформаційними агенціями, соціальний, професійний та політичний склад видавничо-редакторської ланки та редакторських колективів у цілому.

У підрозділі 2.2 «Динаміка розвитку і особливості функціонування газетних видань Слобожанщини на початку XX століття (1905-1917 рр.) констатується, що після 1905 року відбувається відносне звільнення слобідського газетного друку з-під тиску цензурних обмежень, а поява політичних партій дозволила кожному виданню прямо визначати свою політичну спрямованість.

Одночасно характерним явищем для місцевої газетної преси початку XX століття стає її комерціалізація і, як наслідок, розмежування функцій видавців і редакторів, останні з яких часто ставали найманими робітниками, далекими від прояву своїх творчих та інтелектуальних здібностей.

Безсумнівним здобутком цього періоду можна вважати започаткування неможливої до того україномовної преси та повітової газетної періодики , хоча остання й носила інформаційно-довідковий та суто господарчий характер.

Прогресивний розвиток газетної, перш за все, щоденної преси, збільшення кількості найменувань періодики загалом призвело до постійного зростання губернської мережі друкарень, яких на початок XX століття (1914 рік) нараховувалося більше 30.

У означений період наклади місцевої газетної преси коливалися в залежності від спрямованості, географії розповсюдження, мережі роздрібної торгівлі та організації передплати. Загалом зростання накладів приватних та щоденних газетних видань, покращення їх інформаційного та технічного забезпечення, разом із розширенням кола обговорюваних питань активізувало участь та роль слобідської газетної преси у важливих суспільно-політичних подіях в житті місцевої громади та держави в цілому. Одночасно з цим, губернатор мав право виключно адміністративного впливу на пресу так званого «шкідливого» напрямку, що за умов відсутності чіткого юридичного визначення цього напрямку, надавало місцевій адміністрації майже необмежені повноваження та не дозволяло в повній мірі реалізувати всі здобутки та переваги вільної преси.

У третьому розділі «Формування журнальної регіональної періодики» досліджується зародження і розвиток спеціальної журнальної періодики, основні типологічні ознаки та проблемно-тематичний комплекс цих видань, коло їх передплатників і специфіку висвітлюваного матеріалу.

У підрозділі 3.1 «Становлення та розвиток журнальної періодики освітньо-культурної, наукової та релігійної спрямованості» відзначається, що слобідська журнальна преса цього напряму бере свій початок, як і газетна, із заснування Харківського університету. У різні часи випускники та співробітники університету видавали перший в Україні сатиричний часопис, а також перший в Наддніпрянській Україні літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний журнал. Однак на початковому етапі вони не мали значної популярності та досвіду, мали обмежений попит, численні цензурні перепони. Переважання консервативних поглядів в Міністерстві народної освіти призвело до поступового заміни періодичної журнальної преси альманаховою, але з часом відбувається відродження у краї періодичних часописів. Їх тематика остаточно формується лише на початку XX століття, коли із ліквідацією попередньої цензури, зростанням попиту та збільшенням загального відсотка освіченого населення краю, преса подає інформаційно-аналітичний матеріал за всіма основними напрямами освітньо-культурної, наукової та релігійної спрямованості.

У підрозділі 3.2 «Регіональні часописи соціально-економічного і технічного напрямку» показано, що дана журнальна періодика певний час не мала спеціального органу, а відповідно до цього і значного розповсюдження. Лише із змінами в економічному житті країни, появою освічених, економічно мобільних верств суспільства, зацікавлених у своєчасній економічній та науково-технічній інформації, відбувається зростання попиту на подібну інформацію. Відповідно, це дає поштовх зародженню наприкінці 80-х років XIX століття журнальної преси з економіки, основними напрямками якої стали агрономічна, торгівельно-промислова і транспортна, а також технічної журнальної періодики, яка здебільшого була пов’язана з Харківським відділенням імператорського Російського Технічного Товариства. Засновниками більшості видань виступали громадські об’єднання або окремі фінансово-економічні групи, чиї погляди та інтереси часописи відстоювали. Відбувалося і розширення вузькогалузевої спрямованості видань, коли висвітлення матеріалу відбувалося крізь призму подій і потреб суспільства, що надавало цій пресі гострого соціального звучання.

У підрозділі 3.3 «Заснування і діяльність земської журнальної періодики» стверджується, що місцеві земські часописи тематично можна розподілити на такі основні групи: журнали економічної, перш за все сільськогосподарської спрямованості, часописи медично-ветеринарного характеру та статистичні видання. Загальний земський періодичний орган, який, зазвичай, проектувався як журнальне видання, так і не побачив світ через низку об’єктивних і суб’єктивних причин, хоча клопотання про його заснування губернські земці надсилали до МВС із 1865 року. Основною перепоною на цьому шляху стало прагнення земства видавати свій орган за розширеною програмою (із обговоренням суспільно-політичних питань), що було суворо заборонено МВС. Лише клопотання губернських земських зборів у 1905 році було позитивно сприйняте у Головному Управлінні у справах друку та у МВС, але ці наміри не були втілені в життя. Згодом, у період відносного економічного та політичного піднесення 1911-1914 років, декільком повітовим земствам уряд дозволив видання часописів, але губернський періодичний орган так і не був заснований.

У четвертому розділі «Відображення освітньо-культурних процесів у Слобідсько – Українській (Харківській) губернії на сторінках місцевої преси в XIX – на початку XX століття» досліджується роль преси у громадському житті краю та її вплив на розвиток культурно-освітніх процесів на Слобожанщині.

У підрозділі 4.1 «Вплив місцевої преси на розвиток регіонального освітнього простору» показано, що програми перших періодичних видань не мали окремих рубрик, присвячених проблемі освіти, а відтак ці матеріали не носили регулярного і системного характеру. Попри це, преса приділяла увагу різноманітним формам позашкільної освіти серед дорослих, полеміці між представниками прогресивної громадськості та місцевою владою щодо недостатньої участі адміністрації у розширенні мережі міських навчальних закладів тощо.

На сторінках преси критикувалися державні та обговорювалися альтернативні їм варіанти реформування середньої та вищої системи освіти, надання повної автономії вищим навчальним закладам.

Політичні події початку XX століття дали значний поштовх для активізації обговорення радикальних перетворень у російській системі освіти: впровадження єдиної школи, всестанової, обов’язкової та безкоштовної освіти, пропагування здобутків вітчизняної педагогіки.

У підрозділі 4.2 «Місцева преса і трансформація культурного середовища (XIX – початок XX століття)» доведено, що значну увагу місцева преса приділяла і культурному розвитку краю. Перші харківські журнали, об’єднавши навколо себе тогочасні академічні та літературні кола, започаткували традиції друкування літературних творів живою українською мовою, популяризацію основних засад нової української літератури.

На сторінках преси, з урахуванням міцної літературної традиції та двомовності в краї, відображалися формування та взаємодія найрізноманітніших літературно-мистецьких течій: від традиційної народницької до модерністських напрямів та неоромантизму, певна частина яких мала національно-акцентований характер.

У висновках вказано, що періодична преса Слобожанщини протягом свого більш ніж 100-річного існування пройшла декілька етапів свого становлення і розвитку.

Перший етап – з 1812 до 1824 року – нетривалий період перших спроб запровадження самого інституту друкованого слова, коли відбулося зародження галузевої журналістики, академічний характер якої обумовив співпрацю з нею українських наукових і культурних діячів, частина з яких одночасно були професорами Харківського університету. Матеріалам не лише надавався український колорит, але й було зроблено значний внесок у популяризацію нової української літератури.

Другий етап – із середини 20-х до початку 60-х років XIX століття характеризується періодом тимчасового занепаду періодичного друку на Слобожанщині, коли його місце зайняли місцеві альманахи. У 1838 році у слобідському регіоні започатковуються «Харьковские губернские ведомости», які на довгі роки стають чи не єдиним періодичним виданням краю.

Третій етап тривав від 60-х років XIX століття – до революції 1905 – 1907 років. Він мав свої особливості: стрімке економічне піднесення поєднувалося з жорсткою системи цензурного контролю над друком та призвело до того, що на перший план виходять і починають відігравати помітну роль спеціальні вузькогалузеві видання. Їх налічувалося близько 30. Це були здебільшого журнали наукових товариств, фінансово-бізнесових груп та органів місцевого самоуправління. Одночасно це період заснування приватної преси (кінець 70 – початок 80-х років XIX ст.), яка з часом перетворилася на провідника опозиційних настроїв у суспільстві.

Після революції 1905 – 1907 років у розвитку інформаційного простору Слобожанщини відбувається справжній пресовий бум. На початку 1907 року в Харкові існувало понад 50 періодичних видань українською, російською та іншими мовами. Якщо з 1812 до 1905 року загальна кількість видань не перевищувала 40, то з 1905 до 1917 року вона зросла більш ніж у чотири рази (більше 170 видань), з них майже 40% складали громадсько-політичні видання певного політичного напряму. Поява останніх поряд із україномовною, профспілково-кооперативною та сатиричною пресою стала характерною ознакою цього періоду. Але через економічні, цензурні та зовнішньополітичні перепони на початок 1917 року у губернії збереглося тільки 27 видань.

Небачене зростання приватної преси призводить до комерціалізації та зміни видового спектру видань: з’являються «газети-копійки» (різновид жовтої преси), вечірні випуски, випуски телеграм, інформаційно-довідкова рекламна періодика; відбувається одночасна політизація преси, яка зачепила і спеціальні, вузькогалузеві видання.

Комплексна характеристика дозволила визначити типологію слобідської преси. Вона має наступний вигляд: преса за територіальною ознакою: міська і повітова; за характером засновника: офіційна, приватна, органів місцевого самоуправління, наукових товариств, фінансово-бізнесових груп; за часом виходу: ранкова, вечірня; за цільовою читацькою аудиторією: розрахована здебільшого на інтелігенцію, на чиновників, на міщан, на духівництво, на селян, на робітників; за політичним напрямом (з 1905 року); за партійністю: партійна, позапартійна.

У матеріалах регіональної преси знайшла своє відображення й історія розвитку освітньої системи Харківського навчального округу в XIX – на початку XX століття. Однак у першій половині XIX століття у місцевій пресі, яка тільки зароджувалася, через внутрішні та зовнішні обставини, ще був відсутній системний та комплексний підхід щодо висвітлення освітніх процесів: відомості по навчальному округу носили оглядовий, нерегулярний та описовий характер, нові педагогічні ідеї лише поступово проникали в суспільство, поступово витісняючи старі погляди.

Серед питань громадського життя другої половини XIX – початку XX століття провідне місце займали соціально-політичні проблеми, серед яких була і боротьба проти станової школи та приведення системи освіти у відповідність із соціально-економічними потребами суспільства, започаткування загальної безкоштовної освіти.

Ці питання висвітлювались на сторінках місцевої преси, зокрема, проблеми початкової освіти, професійної діяльності учителів, становлення системи трудової та професійної освіти, принципів навчання, принципів і методики вивчення окремих навчальних предметів початкової та середньої школи. У 70-х роках XIX століття сформувалася і отримала розвиток земська школа, всіляко підтримувана прогресивною місцевою періодикою. У слобідській пресі початку XX століття чітко було поставлене і вирішувалося питання про необхідність забезпечення загальної початкової освіти, оновлення змісту освіти шляхом введення нових предметів, безкоштовної середньої та професійної освіти. Здебільшого у приватній харківській пресі розкривався і засуджувався незадовільний соціально-правовий стан народного учителя, його злиденне матеріальне становище.

Процес висвітлення культурно-мистецького життя в регіоні на сторінках місцевої преси складався з декількох етапів та мав ряд характерних особливостей.

Перший період висвітлення літературно-мистецьких процесів обмежується 10 – 20-ми роками XIX століття, коли в краї зароджуються перші загальні та галузеві періодичні видання.

Другий етап – 30 – 40 роки XIX століття, коли через низку об’єктивних і суб’єктивних умов висвітлення літературно-мистецьких процесів у краї тимчасово обмежується матеріалами неперіодичної преси у вигляді альманахів.

Третій етап охоплює другу половину XIX – початок XX століття – період, що характеризується відсутністю вузькогалузевої літературно-мистецької періодики. Розквіт спеціалізованої літературно-мистецької преси стає можливим на початку XX століття із дозволом україномовної преси, з одного боку, та суттєвими ідейно-естетичними трансформаціями суспільної свідомості – з іншого боку. Саме тоді відбувається небачена хвиля виникнення різноманітних літературно-художніх видань, які не лише надають інформаційно-довідкові матеріали, але й спираючись на місцеві творчі сили, роблять пресу рупором певних літературно-мистецьких течій та напрямів, разом із тим наголошуючи на необхідності розвитку суто національної, української літератури, театру, архітектури, живопису.

Преса як породження самої культури, відбивала й основні культурно-освітні тенденції, цінності та смаки тогочасного суспільства, опосередковано демонструючи загальний рівень освіченості та сприйняття місцевою громадою як минулого мистецького та освітянського досвіду, так і новітніх модерних естетичних та педагогічних перетворень. Разом із цим журналістика саме як складова духовної культури суспільства, виконувала досить значну культуротворчу функцію.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 

1. Мірошніченко С. В. Початок становлення та розвитку періодичної преси на Слобожанщині (I чверть XIX століття) / С. В. Мірошніченко // Збірник наук. пр.: Сер.: Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – 2003. – Вип. 14-15. – С. 132-140.
2. Мірошніченко С. В. Цензурні установи та місцева періодична преса Харківщини у XIX – на початку XX століття / С. В. Мірошніченко // Збірник наук. пр.: Сер.: Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – 2004. – Вип. 17. – С. 127-132.
3. Мірошніченко С. В. Особливості формування періодичної преси Харківської губернії у XIX – на початку XX століття / С. В. Мірошніченко // Збірник наук. пр.: Сер.: Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – 2005. – Вип. 18. – С. 162-168.
4. Мірошніченко С. В. Економічний розвиток Харківської губернії на сторінках місцевої преси (XIX – початок XX століття) / С. В. Мірошніченко // Збірник наук. пр.: Сер.: Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – 2005. – Вип. 19-20. – С. 185-193.
5. Мірошніченко С. В. Літературне життя Харківської губернії у XIX – на початку XX століття на сторінках регіональної преси / С. В. Мірошніченко // Збірник наук. пр.: Сер.: Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – 2007. – Вип. 27. – С. 136-144.
6. Мірошніченко С. В. Культурне життя Харківської губернії на сторінках місцевої преси (наприкінці XIX – на початку XX століття) / С. В. Мірошніченко // Збірник наук. пр.: Сер.: Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – 2009. – Вип. 36. – С. 135-140.
7. Мірошніченко С. В. Видавці та редактори періодичної преси Слобідсько-Української (Харківської) губернії (XIX – початку XX століття) // С. В. Мірошніченко // Збірник наук. пр.: Сер.: Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – 2010. – Вип. 38. – С. 161-166.
8. Мірошніченко С. В. Становлення та розвиток системи періодичної преси Харкова на початку XX століття / С. В. Мірошніченко // Харкову – 350 років: Історичні аспекти та погляди на сучасні проблеми: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (20 квіт. 2004 р.) / Харк. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. – Х., 2004. – Ч. 2. – С. 29-42.
9. Мірошніченко С. В. Участь періодичного друку у громадсько-політичному житті Харківської губернії (кінець XIX – початок XX століття) / С. В. Мірошніченко // «Шевченківська весна»: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (2-3 бер. 2006 р.) / Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2006. – С. 73-77.
10. Мірошніченко С. В. Створення інформаційної бази періодичних друкованих видань Харкова наприкінці XIX – на початку XX століття / С. В. Мірошніченко // «Проблемы информатики и моделирования»: материалы 9-й междунар. науч.-техн. конф. (26-28 лист. 2009 р.) / Нац. Техн. Ун-т «ХПІ». – Х., 2009. – С. 35.