1. Сучасний стан та етапи розвитку міжнародної торгівлі.

2. Етапи процесу ціноутворення.

3. Національні інтереси та міжнародна торгівля.

1. Сучасний стан та етапи розвитку міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах». Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередковує рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% росту світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами — експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва — працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта — мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація — коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, долари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому — нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна.

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.

Можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

І — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

II — друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914р.);

III —період між двома світовими війнами (1914—1939рр.);

IV — повоєнний (50—60-ті роки);

V — сучасний (з початку 70-х років).

2. Етапи процесу ціноутворення.

У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон’юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм (схема 1).

Кон’юнктура є невід’ємною рисою формування та розвитку світових товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на макрорівні — середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон’юнктура використовується в стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної боротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічної діяльності.

Формування кон’юнктури світових товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової економіки. Великі цикли кон’юнктури досліджував відомий економіст Н.Д. Конаратьєв. Він підкреслив роль сукупності кон’юнктуро — формувальних факторів (КФФ), що впливають на економічну кон’юнктуру і проявляються у взаемозв’язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку і формують ринкову кон’юнктуру. Фактор — це сила руху будь-якого процесу, яка визначає його характер. КФФ — це сила, яка формує та визначає характер ринкової економічної кон’юнктури. Провідними елементами КФФ е пропозиція і попит.

Попит — це платоспроможна потреба в товарах для споживання та поповнення товарних запасів. Пропозиція — сума товарів, вироблених для збуту на ринку та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює ринкову ціну на товар. Факторами групи попиту є рівень особистого та виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси, прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції — це обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спроможність, рентабельність виробництва, норми прибутків фірм, їх адаптування до впровадження досягнень науки і техніки.

Умови формування кон’юнктури (УФК) — це зовнішнє середовище відносно КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи: економічні, соціально-політичні та міжнародні.

Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова активність на ринку (число укладених угод).

В умовах понижувальної кон’юнктури спостерігається стабільна перевага пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа укладених угод. Таке становище на ринку називають "ринком покупця".

Низька кон’юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та ринкові ціни досягають свого мінімального значення, понижуються прибутки фірм.

Кон’юнктура підвищувальна — це стабільна перевага попиту над пропозицією товару, зростання ринкових цін на товар та числа торговельних угод ("ринок продавця").

Висока кон’юнктура має тенденцію до збереження переваги попиту на товар над його пропозицією, починається вирівнювання їх балансу, ціна на товар і число торговельних операцій сягають свого максимуму, зростають прибутки фірм.

Короткочасний стан ринку, де панує рівновага попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропозиції товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін, в’ялу кон’юнктуру, стан економічної кризи — збитків фірм та банкрутства.

Універсальним показником і барометром товарної кон’юнктури є ціна на товар.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар ґрунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, необхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.

Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару, співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регулювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього і нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери — зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін.

Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближення з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку товару від експортера до імпортера. Розмежовують ціни закритого і відкритого секторів світового товарного ринку.

Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутріфірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють монополії виробників незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат.

Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і його пропозиції, відбивають зміни товарної кон’юнктури, факторів стихійного (вільного) ринкового ціноутворення (ціни ринку "спот", біржові котировки).

За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові (середньостатистичні) ціни.

Множина внутрішньоторговельних цін негативно впливає на визначення рівня світових цін на товари. Як світові ціни виступають ціни звичних торговельних операцій, типових для світової комерційної практики. Вони розповсюджуються на значну частину світової торгівлі, доступні будь-якому продавцеві і покупцеві світового ринку.

Як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного товару на світовий ринок (наприклад, ціни на нафту установлюють країни ОПЕК) та імпортні ціни провідних покупців (імпортерів) даного товару, а також ціни важливих центрів міжнародної торгівлі (міжнародних товарних бірж, аукціонів, ін.)

В умовах високої конкуренції на світових товарних ринках експортерами товару стають провідні національні виробники найбільш конкурентоспроможної продукції з найменшими витратами на її виробництво -національні монополії та ТНК.

3. Національні інтереси та міжнародна торгівля.

Розвиток зовнішніх економічних зв'язків тісно пов'язаний з проблемою конкурентоспроможності української продукції на світовому ринку, а також з реконструкцією та технічним переозброєнням основних галузей економіки України. Тут важливими є ситуація з капітальними вкладеннями і те, що пов'язано з інвестиційним кліматом у країні. Структура можливих інвестицій така, що в нинішній період скоріше можна розраховувати на них ззовні, ніж на самоінвестиційні процеси.

Обсяг іноземних інвестицій в економіку України у 2000 р. збільшився порівняно з попереднім роком на 23,9%, і становив 583,7 млн. дол., загальна сума інвестованого капіталу дорівнювала 792,2 млн. дол., що на 5% більше, ніж у 1999 р. В тому числі інвестиції з країн СНД та Балтії становили 40,5 млн. дол. (5,1 % до загального обсягу), з інших країн світу — 751,7 млн. дол. (94,9%). Прямі іноземні інвестиції в економіку України надійшли з 110 країн світу, і їх загальний обсяг на 1 січня 2001 р. становив 3865,5 млн. дол. Найбільші обсяги іноземних інвестицій внесено: нерезидентами із США — 635,8 млн. дол. (16,4% до загального обсягу), Кіпру — 372,6 млн. дол. (9,6%), Нідерландів — 361,8 млн. дол. (9,4%), Російської Федерації-314,3 млн. дол. (8,1%), Великобританії — 299,4 млн. дол. (7,7%), Німеччини — 237,9 млн. дол. (6,2%), Віргінських островів (Британія) — 176,8 млн. дол. (4,6%), Кореї — 170,4 млн. дол. (4,4%), Швейцарії- 169,3 млн. дол. (4,4%). На ці країни припадає 70,8% загального обсягу прямих інвестицій, вкладених в Україну. Великий інтерес до вкладення капіталу в інвесторів викликають такі галузі економіки України, як харчова промисловість — 775,5 млн. дол. (20,1% до загального обсягу), внутрішня торгівля -727,8 млн. дол. (18,8%), машинобудування та металообробка 347,6 млн. дол. (9,0%), фінанси, кредит і Страхування-248,1 млн. дол. (6,4%), паливна Промисловість-227,0 млн. дол. (5,9%).

За 2000 р. Україною в економіку інших країн світу вкладено 2213,7 тис. дол. Вивезення капіталу здійснювалося, головним чином, у вигляді грошових внесків -2201,1 тис. дол. (99,4% обсягу). Водночас капітал резидентів зменшився на 1629,7 тис. дол. Загальний обсяг інвестицій з України за станом на 1 січня 2001 р. становив 98,5 млн. дол., у тому числі в країни СНД та Балтії — 18,4 млн. дол. (18,7%), в інші країни світу — 80,1 млн. дол. (81,3%). Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки, як транспорт (65,5 млн. дол., або 66,5%), машинобудування та металообробка (7,5 млн. дол. — 7,6%), охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення (4,0 млн. дол. — 4,1%), деревообробна і целюлозно-паперова промисловість (3,7 млн. дол. — 3,8%), хімічна промисловість (3,3 млн. дол. — 3,3%), паливна промисловість (3,1 млн. дол. — 3,1%). Найбільші обсяги інвестицій здійснено Севастополем (46,8 млн. дол.), Одеською областю (21,5 млн.) та Києвом (7.4 млн. дол.).

У структурі українсько-російського товарообороту на торгівлю послугами та роботами припадає 22,6%. Причому в експорті послуги становлять 47,5%, в імпорті -3,2%. В структурі українського експорту понад 90% займає продукція глибокого і досить глибокого ступеня переробки: послуги — 47,5%, продукція металургійної промисловості — 12,9%, машинобудування — 12,5%, продовольча продукція — 11,6%, хімічної промисловості — 8,5%. Імпорт з РФ у 1999 р. на 68,9% складався з енергоносіїв, а враховуючи машинобудівну, хімічну, металургійну та продукцію гірничорудної промисловості, а також деревину і продукцію деревообробки, питома вага продукції, що належить до виробничо-промислового імпорту і направляється на задоволення потреб вітчизняного виробництва, становить майже 90%.

У товарній структурі імпорту в 2000 р. збільшилася питома вага мінерального палива — з 35,4% до 46,86% (6540,1 млн. дол.), машин та устаткування — з 8,5% до 13,91% (1941,0 млн. дол.). Зросла частка продукції рослинного походження, рудних матеріалів. Серед основних товарних позицій зменшилася частка продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей, транспортних засобів, харчової промисловості.Найважливішим торговельним партнером України та найбільшим ринком збуту товарів традиційного українського експорту, як і раніше, залишається Російська Федерація. Зовнішньоторговельний оборот (ЗТО) України з Росією товарами та послугами у 1999 р. становив 10,347 млрд. дол., що на 17,4%, або на 2,185 млрд. дол., менше, ніж у 1998 р. За повідомленнями агентства управління двостороннього економічного співробітництва з Російською Федерацією, Бєларуссю і Молдовою Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, питома вага РФ у ЗТО України в 1999 р. становила 37,5%. Українсько-російський товарооборот сягав 8,006 млрд. дол., що на 19,7%, або на 1,964 млрд. дол., менше, ніж за 1998 р. Загальний експорт товарів та послуг порівняно з 1998 р. зменшився на 11,8% і становив 4,547 млрд. дол., в тому числі експорт товарів знизився на 17,8% і дорівнював 2,388 млрд. дол.; імпорт товарів та послуг становив 5,800 млрд. дол., що на 21,4% менше, ніж у 1998 р., в тому числі імпорт товарів — 5,617 млрд. дол. і 20,5%.

Українські підприємства, які традиційно були орієнтованими в основному на російського споживача, перебувають на даний момент в особливо складному становищі через недосконалість цінової політики в нашій країні. Яскравим прикладом цього є сучасний кризовий стан таких вітчизняних промислових підприємств, як Львівський автобусний завод, Миколаївський глиноземний завод, Кременчуцький автомобільний завод. Через високі ціни неконкурентоспроможною є й продукція агропромислового комплексу України.

Водночас високі тарифи на транспортні послуги в Україні зумовили зміну траєкторії основних потоків російських вантажів у західному напрямі через порти і транспортні магістралі Бєларусі та країн Балтії. Регіональні особливості цієї проблеми полягають у тому, що обласні адміністрації України вводять на місцях численні місцеві тарифи та збори за транзит російських вантажів. Таким чином, недосконалість законодавства України, зокрема з питань зовнішньоекономічної діяльності, є одним з істотних негативних факторів, що може й далі певною мірою уповільнювати зростання обсягів експорту вітчизняної продукції як на світовий ринок, так і на ринок Росії.

Україна має значний експортний потенціал. Експортний потенціал країни — це здатність суспільного виробництва даної країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку.

В експортному потенціалі України виділяють дешеву робочу силу, відносно розвинуту промисловість, значну сировинну базу, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і науку. Але кожний з цих елементів має суттєві недоліки з точки зору світових масштабів.

Робоча сила в Україні не така вже й дешева, ціна її лише на 1/3 менша, ніж у США, але і ця різниця поглинається низькою якістю праці і значними втратами на виробництві. Якісні характеристики трудових ресурсів низькі: низький рівень кваліфікації, дисципліни, ставлення до праці, організації і управління виробництвом. Крім того, застосування в промислово розвинутих країнах електронних, інформаційних технологій викликає сумнів щодо конкурентних переваг коштом дешевої робочої сили.

В Україні відносно розвинута промисловість, але її продукція може конкурувати головним чином на ринках СНД і країн, що розвиваються, де відзначається низька якість товарів. На світові ринки Україна має виходити з конкурентоспроможною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.

Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.

Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами — товари АПК неконкурентоспроможні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.

В Україні потужний технологічний потенціал ВПК, його сфера НДДКР, але технології потребують конверсії, а "високі технології" в експорті посідають незначне місце.

Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.

Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного і наукового відставання.

За економічним потенціалом Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання — замикає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоспроможністю експортного виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов’язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.

Але, незважаючи на депресивні процеси, експортний потенціал лише промислової продукції і послуг України в цілому оцінюється приблизно в 12 млрд. дол. США, причому переважає продукція металургії (5 млрд. дол.), машин і обладнання (3-4 млрд. дол.), хімічна продукція (близько 700 млн. дол.), послуги (1,5 млрд. дол.).

На сучасному етапі у структурі економіки України переважають видобувні галузі та аграрний комплекс. Підсилюється розрив внутрішніх зв'язків України з іншими країнами СНД і на території самої України, що негативно впливає на її зовнішньоекономічну діяльність. Але зовнішня торгівля України поступово набирає темпи розвитку.

За даними Державного комітету статистики України, загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в Україні у 2000 р. збільшився порівняно з 1999 р. на 21,8% і становив 28600 млн. дол. При цьому на експорт припадає 14600 млн. дол. (збільшився на 25,8% порівняно з 1999 р.). Імпорт товарів зріс на 17,8% і сягав 14000 млн. дол. Додатне сальдо становило 616,5 млн. дол. проти від'ємного сальдо в 264,5 млн.дол. у 1999 р. Коефіцієнт покриття імпорту експортом дорівнював 1,04, тоді як у 1999 р. він становив 0,98.

У 2000 р. процес зміни основних напрямів зовнішньої торгівлі продовжувався. Зниження обсягів товарообороту з країнами СНД та Балтії, яке відбувалося в 1999 р., змінило свою спрямованість на протилежну: так, експорт у ці країни зріс на 40%, а імпорт з них — на 19%. На частку цих держав у загальному товарообороті припадає — 47,5% (на країни СНД — 45,7% і країни Балтії — 1,8%). Частка решти держав світу дорівнює 52,5%. Зовнішньоторговельні операції здійснювалися з партнерами з 189 країн. Найбільшими споживачами українських товарів у 2000 р. (як і в 1999 р.) залишалися Росія, Туркменистан, Бєларусь, США, Китай, Туреччина, Німеччина. Польща, Угорщина та Італія. Питома вага цих десяти найбільших торговельних партнерів України в загальному обсягу товарних зовнішньоторговельних операцій у 2000 р. становила 66,1%.

Такі ж зміни в географії зовнішньоекономічної діяльності пов'язані з фінансовим станом країн — торговельних партнерів України. Торгівля розвивається з тими державами, які платоспроможніші. Водночас у товарній структурі зовнішньої торгівлі України якихось глобальних змін за 2000 р. не відбулося. Як і раніше, в загальному обсягу зовнішньої торгівлі — висока питома вага сировини та матеріалів і незначна частка товарів високого рівня переробки. Це зумовлене тим, що на більшості підприємств України зосереджений застарілий виробничий апарат, відсутня сировинна складова і не нагромаджено потенціал для нововведень, а самі підприємства не мають стійких перспектив з точки зору міжнародної конкурентоспроможності. Хоч деякі відмінності порівняно з попереднім роком усе-таки є.

Так, у загальному обсягу експорту товарів у 2000 р. порівняно з 1999 р. збільшилася питома вага чорних металів і становила 34,52% — 5031,2 млн. дол., продукції хімічної галузі промисловості -10,58%, або 1542,3 млн. дол., машин та устаткування — 9,32%, або 1358,1 млн. дол. (в 1999р. — 5,1%). Найбільше зниження спостерігалося за такими товарними позиціями: продукція рослинного походження — 2,52%, або 367,9 млн. дол. (в 1999 р. — 6,3%), мінерального палива — 9,61%, або 1400,0 млн. дол. (в 1999 р. — 6,1%), транспортних засобів — 3,33% (437,9 млн. дол.), текстилю та одягу — 3,69% (537,8 млн. дол.). Проблема експортно-імпортної збалансованості на сьогодні є вирішальним фактором у процесі економічних перетворень в Україні. У зовнішньоторговельному обороті України на товари припадає 84,6% (24195,6 млн. дол.), а на послуги -15,4% (4404,4 млн.дол.)

У зовнішній торгівлі України велика частка бартеру – у 1996 р. на нього припадало 20,1% (1995 р — 31,0%). Скоротилися абсолютні обсяги бартерних поставок при збільшенні загальних показників зовнішньої торгівлі. Відносний рівень бартерних операцій наближається до рівня, який характерний для світової торгівлі. У бартерних операціях переважають країни СНД і Балтії. Сальдо бартеру додатне. Бартер формується за рахунок експорту високоліквідних товарів — це чорні метали та вироби з них (28%), продукція машинобудування (12%), цукор та кондитерські вироби з нього (10%). Імпортуються за бартером паливо (35%), продукція машинобудування (30%), каучук (7%), руди (4%). Питома вага бартерних операцій у торгівлі товарами з Росією становить: в експорті — 8,7%, в імпорті — 4,3%.

В експорті України у 2000 р. на товари в матеріальній формі припадає 76% (11 096 млн.дол), а на товари в нематеріальній формі — послуги — 24% (3 504 млн.дол ).

Найбільш вагомий обмінний ресурс — це продукція чорної металургії — 30% експортних постачань країни. Україна експортує усі види металургійної продукції — від сировини і напівфабрикатів до кінцевих виробів. Значну питому вагу в структурі металургійного експорту України має залізна руда, яка експортується у країни Східної Європи та СНД головним чином, з Криворізького басейну. Експортується невелика кількість кольорових металів — алюміній (1%), мідь, нікель, свинець, цинк В експорті продукції чорної металургії виділяються Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області.

Темпи розвитку чорної металургії в Україні мають тенденцію до зниження, що свідчить про поступове звуження можливостей нарощування експорту продукції даної галузі Але й на світовому ринку попит на них знижується внаслідок успішного використання замінників конструкційних матеріалів (пластмас, кераміки, композитних матеріалів), підвищуються вимоги до якості металів. Внаслідок цього обсяги експорту продукції чорної металургії прямо залежать від рівня споживчих характеристик металопродукції.

Україна має можливості для збільшення експорту кольорових металів, насамперед, алюмінію і титану.

Друге місце в експорті України посідає продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, в тому числі з виробництвом пластмас і каучуку — 13,5%. Це невисокий показник, крім того в експорті хімічної продукції переважають вироби неорганічної (основної) хімії, головним чином мінеральні добрива, а товари органічної хімії мають невиправдано малу частку. Хімічна промисловість є галуззю експортної спеціалізації в Луганській, Івано-Франківській і Черкаській областях, які забезпечують майже половину всього експорту продукції хімічної промисловості.

На світовому ринку зростає попит на якісні пакувальні матеріали, пластмаси, фармацевтичні товари, товари побутової хімії, що є економічним стимулом для структурних якісних змін у національному хімічному виробництві, в розвитку його експортного потенціалу.

В експорті України важливе значення мають вироби харчової промисловості — 9,8% та продукти рослинного (6,1%) і тваринного (3,8%) походження, що відбиває агропромислову експортну спеціалізацію України. Україна експортує цукор, алкогольні напої, м’ясо-молочні продукти, тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль, продукти переробки плодів і овочів. Значно зросли експортні поставки насіння і плодів, зернових культур, продуктів борошномельного виробництва. Враховуючи ту обставину, що на світовому ринку сільськогосподарська сировина коштує набагато дешевше, ніж продукти її переробки, в Україні необхідно створювати систему експортних галузей харчової промисловості на основі застосування сучасних технологій. Це дасть можливість Україні вийти на насичений світовий ринок продовольства. У той самий час на світовому ринку окремі види сільськогосподарської сировини — волокно льону і конопель, вовна, соняшник тощо ціняться досить високо (500-900 дол. за тонну), тому Україна є потенційним експортером цієї продукції. Необхідно здійснювати експортну спрямованість розвитку сільського господарства. Важливо створити і агропромислові зони виробництва екологічно чистих продтоварів, які займають особливу нішу на світовому ринку.

В експорті України знижується частка машин, устаткування та механізмів (порівняно з 1992 р. — у 2 рази) і в 1996 р. вона дорівнює всього 9,8%, а з засобами наземного, повітряного та водного транспорту (4,4%) — 14,2%. Серед засобів транспорту в експорті переважають локомотиви та вагони, а серед машин — котли, ядерні реактори, електричні машини і устаткування.

Машинобудування України поки що не може задовольнити повністю вимоги зовнішнього ринку через високу металомісткість продукції, а також відставання з показників якості (точність, надійність, трудомісткість експлуатації, економічність). Структурні зміни в машинобудуванні необхідно орієнтувати на ринки збуту наукомісткої продукції (електронні товари, побутова техніка, медапаратура та ін.). Проблема розширення виробництва українських машин та устаткування тісно пов’язана з підвищенням їх якості та конкурентоспроможності на світовому ринку.

Україна має потужну мінерально-сировинну і паливну базу, тому в її експорті важливе місце належить паливу і мінеральним продуктам — 8,8%. Експортуються сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, мінеральне паливо, перш за все, нафта, яка значною мірою реекспортується, та продукти її переробки.

Україна багата на уран, але не має підприємств з виготовлення кінцевого ядерного пального для АЕС. Тому Україна не експортер, а імпортер ядерного пального: п’ять АЕС на 1,5 року роботи (цикл) потребують ядерного пального на 2 млрд. дол., а на спорудження підприємства для переробки урану в ядерне пальне необхідно 1 мрд. дол.

Щодо товарів мінерального походження, то Україна також експортує вироби з каміння, гіпсу, цементу, скла, азбесту, а також керамічні вироби, скло і вироби з нього.

Дуже обмеженим є сучасний експортний потенціал України у виробництві непродовольчих товарів, частка яких в експорті складає всього 4% — це текстиль, взуття, трикотажне полотно, килими, головні убори, одяг, шкіряна та хутряна сировина.

Високоефективними експортними товарами на світовому ринку є наукомісткі високотехнологічні товари тривалого користування, що задовольняють культурні, побутові, споживчі, туристичні потреби ведення. В Україні необхідно створити експортну спеціалізацію виробництва цих товарів.

В експорті України переважає сировина та матеріали, але проблема полягає не в цьому, а в тому що мало експортується промислових товарів і технологій. США і Канада також найкрупніші постачальники сировини на світовий ринок, але вони є і найкрупнішими експортерами готової промислової продукції і послуг.

У структурі експорту України зростає частка послуг: якщо в 1992 р. їх експорт складав всього 0,5% загальної вартості українського експорту, в 1996 р. вже 24%, то в 2000 р. – 47,5% — їх експорт переважає імпорт (3,2%) майже в 14,8 разів. Але на світовому ринку послуг Україна посідає незначне місце, повільно використовує свої можливості.

Значну частину в експорті послуг посідають транспортні послуги — 86%. У структурі ж експорту транспортних послуг 70% належить трубопровідному транспорту, тобто транзиту нафти та газу.

В експорті виділяються комунікаційні послуги (3%), а також послуги з монтажу та ремонту і в галузі досліджень та розробок (по 2%).

Україна має значні рекреаційно-туристичні ресурси, які при підготовці відповідної інфраструктури обслуговування можуть забезпечити розвиток у країні міжнародного туризму, значно збільшити експорт туристичних послуг.

Останнім часом більш динамічно розвивається експорт технологій — торгівля патентами і ноу-хау, послугами лізингу, інжинірингу, консалтингу. Україна має певний потенціал для розвитку послуг у космічній галузі. Відомо, що космічний щит СРСР створювався і в Дніпропетровському квадраті. Зараз Україна створює інфраструктуру для виконання космічних програм.

На сучасному етапі для України ще не можна ставити завдання широкого виходу на ринок наукомісткої продукції і послуг. Необхідно визначити пріоритетні напрями науково-технічного прогресу для реалізації їх через систему республіканських науково-технічних програм, у тому числі і через розвиток технопопісів, перш за все таких, як Київський (мікроелектроніка та обчислювальна техніка), Львівський (робототехніка), Дніпропетровський (супутниковий зв’язок).

Вихід України на зовнішній ринок може бути високоефективним завдяки тактиці "лазерного променя", який застосовують Японія та Нові індустріальні країни — це пошук своїх ніш на світовому ринку товарів та послуг. Україна може, наприклад, ефективно використати технічний потенціал воєнно-промислового комплексу для випуску наукомісткої продукції мирного профілю, а також і виробництва тих видів зброї, які можуть найти збут на світовому ринку.

Близько 20% експорту України припадає на товарні групи з несприятливою кон’юнктурою товарних ринків.

Здійсненню ефективної експортної політики перешкоджає низка факторів, серед яких:

• низька конкурентоспроможність більшості готових виробів;

• повільний перехід на випуск нових товарів;

• відставання якості промислової продукції від світових аналогів;

• невідповідність продукції світовим стандартам;

• висока собівартість багатьох товарів (часто вище світової ціни).

Усунення цих негативних факторів сприятиме більш активній інтеграції України до світового ринку товарів та послуг.

В імпорті України переважають товари, частка яких складає 92,8% (19 389 млн. дол.), а послуги посідають незначне місце — всього 7,2% (1 400 млн. дол.).

У структурі імпорту товарів 53,5% припадає на паливо і мінеральні продукти. Паливо (нафта і газ) надходять головним чином з Росії, крім того газ, постачається з Туркменистану, укладено договір на його поставки з Узбекистану.

Машини, устаткування і механізми в імпорті України посідають друге місце і з засобами транспорту складають 15,2%, продукція хімічної промисловості, пластмаси і каучук — 9,7%, неблагородні метали та вироби з них — 4,1%. Україна імпортує продовольчі (7,8%) та непродовольчі (4,1%) товари (текстиль, взуття, головні убори), а також папір, картон, паперову масу з деревини (3%).

У загальних обсягах імпорту більше 80% складає продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва та забезпечення його функціонування. В імпорті послуг так само, як і в їх експорті, провідне значення мають транспортні послуги (31%), з інших послуг в імпорті України виділяються будівельні, з монтажу та ремонту, страхові, фінансові, незначне місце посідають послуги у сфері торгівлі патентами та ноу-хау, послуги туристичних організацій.

Україна здійснює зовнішньоторговельні зв’язки з 189 країнами світу. У зовнішньоторговельному обороті України переважають 14 країн СНД і Балтії — 62,6%. Зовнішньоторговельний оборот з країнами цього регіону склав 23777 млн. дол., що на 22,8% більше, ніж у 1995 р. Спостерігається тенденція випереджаючих темпів розвитку торгівлі з близьким зарубіжжям завдяки реальному впровадженню режимів вільної торгівлі з цими країнами, зокрема з Росією. У торгівлі з країнами СНД і Балтії Україна має від'ємне сальдо -1613 млн. дол.

Відбувається зменшення частки зовнішньоторговельного обороту з країнами далекого зарубіжжя до 37,4% в 1996 р. (1995 р. — 39,1%).

Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на неї припадає — 46,3% загальних обсягів торгівлі. Загальний товарообіг з Росією перевищує 17 млрд. дол. і постійно зростає. У торгівлі з Росією товарами та послугами склалося від’ємне сальдо, але спостерігається тенденція до його зменшення: у 1996 р. воно складало 118 млн. дол. проти 843 млн. дол. за 1995 р.

В експорті України (= 100%) до Російської Федерації переважають послуги (37,6%, в тому числі транспортні 34%, передусім трубопровідного транспорту — 31%), на другому місці -продовольчі товари (19%), а далі продукція машинобудування (15,0%) та металургійної промисловості (14,6%), хімічної (8,6%) та легкої промисловості (1,3%), руди металів (1,1%).

У структурі загального імпорту України з Російською Федерацією до 70% припадало на енергоносії (газ, нафту, нафтопродукти), на машинобудівну продукцію — 12%, близько 7% — на продукцію гірничорудної та металургійної промисловості, 6,2% — на продукцію хімічної промисловості, 2,3% — на деревину та продукцію деревообробки, імпорт послуг склав 3,5%.

В експорті товарів України до країн СНД і Балтії виділяються — Білорусь (5%), Туркменистан (1,9%), Молдова (1,7%), Грузія (1,2%).

В імпортних надходженнях товарів з країн близького зарубіжжя переважають Туркменистан (9,2%), Білорусь (2,1%), Казахстан (0,9%).

Зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами з країнами далекого зарубіжжя у вартісному виразі зростає і в 1996 р. становив 14192 млн. дол. З цими країнами склалося додатне торговельне сальдо в сумі 804 млн. дол., що є компенсуючим фактором на фоні значного від’ємного сальдо, яке створюється в торгівлі з Росією та Туркменистаном.

Серед регіонів світу, з країнами яких Україна здійснює зовнішню торгівлю, перше місце посідає Європа: 22,8% зовнішньоторговельного обороту, в тому числі 22,1% експорту і 23,4% імпорту України. З 40 країн Європи, які торгують з Україною, перше місце належить Німеччині (2,9% експорту і 6,2% імпорту), за нею йдуть Угорщина, Польща, Італія (відповідно 2,6; 2,5 і 2,4% в експорті, і 1,2; 2,7 і 1,8% в імпорті). З інших європейських країн виділяються Словакія, Франція, Чехія, Великобританія.

На європейському континенті превалює торгівля з країнами Європейського Союзу, на частку якого припадає 12,8% зовнішньоторговельного обороту України. Сальдо взаємної торгівлі з країнами ЄС від’ємне ( 1 млрд. 43 млн, дол.). Такий стан торгівлі і, перш за все, випереджаючий темп зростання імпорту, обумовлений:

• реальним наповненням товарами кредитних ліній, що надавались Україні з боку Німеччини, Італії, Франції та ЄС в цілому;

• збереженням низки торговельних обмежень для товарів з України;

• низькою ефективністю використання українськими підприємствами торговельних преференцій ЄС.

Динамічним є розвиток торгівлі з країнами СЕFТА. З цим регіоном зовнішньоторговельний оборот товарами зріс у 1996 р. (порівняно з 1995 р.) на 20,2%, в тому числі експорт на 26,6%, а імпорт на 14,8%. Зберігається від’ємне сальдо з Польщею, Чехією, Словенією, яке значною мірою компенсується додатнім сальдо у відносинах з Угорщиною та Словакією.

Країни Азії посідають друге місце у зовнішній торгівлі України (18,4%), сальдо торговельного балансу з ними додатне. Серед 41 азіатської країни, що ведуть торгівлю з Україною, перше місце посідає Китай — його частка в експорті України 5,3%, але в імпорті всього 0,5%. Більш ніж по 2% в експорті України належить Туреччині і Таїланду, а серед інших країн Азії в торгівлі з Україною виділяються Сирія, Ліван, Іран, Японія, Індія, Південна Корея.

У торгівлі України товарами з 37 країнами Америки (4,1% в зовнішньоторговельному обороті) виділяються США (2,5% в експорті і 3,1% в імпорті України), а також Бразилія, Канада, Аргентина, Чилі, Венесуела, Перу.

Збільшуються обсяги торгівлі з країнами NАFТА (в 1996 р. порівняно з 1995 р. на 37%) і складають близько 1 млрд. дол. Сальдо торговельного балансу України з цим інтеграційним угрупованням – від’ємне.

Україна торгує з 42 країнами Африки, на частку яких припадає лише 1,3% зовнішньоторговельного обороту. Головні торговельні партнери України в Африці — Єгипет, Алжир, Гвінея, Ліберія, Нігерія, Марокко, Кот-д’Івуар, Гана, Південно-Африканська Республіка. Важливо, що Україна вийшла на регіональний ринок Африки, цей напрям в торгівлі буде розвиватись.

Україна торгує з 12 країнами Австралії і Океанії, але у зовнішній торгівлі України вони посідають незначне місце (0,1%).

Якщо розглядати зовнішню торгівлю України з окремими країнами, то в 1996 р. в експорті України найбільшими торговельними партнерами були Росія (38,3%), Китай (5,3%), Білорусь (5,1%), Німеччина (2,9%), Туреччина (2,8%), Угорщина (2,6%), США (2,5%), а в імпорті – Росія (46,6%), Туркменистан (8,6%), Німеччина (6,2%), США (3,1%), Польща (2,7%), Білорусь (2,1%), Італія (1,8%).

Серед регіонів України майже по 1/5 загального республіканського обсягу експорту припадає на Донецьку та Дніпропетровську області (38,8%), вони є провідними і з імпорту — відповідно 22,4 і 9,9% (32,3%). Виділяються також зовнішньоторговельними зв'язками Запорізька (8,0% експорту і 3,0% — імпорту) і Луганська (відповідно 4,3 і 3,5%) області. На ці 4 області припадає 51,3% експорту і 38,8% імпорту України.

Частка інших областей України у зовнішньоторговельному обороті України коливається від 4 до 0,5% в експорті і від 3,5 до 0,3% в імпорті. За обсягом експорту-імпорту товарів серед цієї групи областей відзначаються Миколаївська, Одеська, Полтавська області.

Правильне визначення у зовнішньоторговельній діяльності України регіональних пріоритетів є підґрунтям для подальшого збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та удосконалення її структури.

Проблема підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності України на сучасному етапі має винятково важливе значення. Без інтеграції до світової економіки Україна відставатиме від стрімко змінюваних технологій виробництва, технічних, екологічних та інших стандартів і критеріїв конкурентоспроможності.

Основними напрямами стратегічної політики України щодо інтеграції до світового ринку і удосконалення зовнішньоторговельної діяльності є:

1. Поєднання структурної перебудови економіки з орієнтацією на активний експорт.

2. Створення експортного потенціалу країни із значною питомою вагою у його структурі виробів машинобудування та послуг.

3. Збереження та розширення традиційних для українського експорту товарно-регіональних ніш на світовому ринку.

4. Скорочення імпорту товарів непершорядного значення, раціональне використання імпорту товарів, які мають важливе економічне і соціальне значення.

5. Диверсифікація ринків енергоносіїв та інших стратегічно важливих сировинних та матеріальних ресурсів (пошук альтернативних постачальників).

6. Запровадження в практику сучасних форм економічної взаємодії з іноземними державами для взаємовигідного використання обопільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

7. Створення і вдосконалення правових, економічних, організаційних та технічних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів.

8. Застосування тактики "експортного прориву", що означає інтенсивне нарощування експорту порівняно обмеженої групи товарів, для випуску яких є найбільш сприятливі умови.

9. Поступове скорочення імпорту зерна та збільшення закупівлі екологічно чистих продуктів харчування, насіння, обладнання для харчової промисловості, техніки для фермерських господарств, комплектуючих виробів.

10. Нарощування обсягів зовнішньоторговельного обороту зі збільшенням його експортної частини та одночасним зменшенням невиробничого імпорту.

11. Посилення державного регулювання зовнішньоторговельного балансу з метою зменшення від’ємного сальдо, насамперед, з країнами СНД.

12. Збереження традиційних ринків збуту товарів і накопичення потенціалу для виходу на нові ринки.

13.Нарощування експорту товарів високого ступеня переробки і технологій у тих секторах, де Україна зберегла передові технологічні позиції.

У регіональному аспекті одним з пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв'язками, взаємопов’язаністю економік, подібністю економічних проблем. Необхідне поглиблення участі України в діяльності Економічного Союзу СНД, Торговельно-економічні стосунки із СНД мають розвиватися за умов режиму вільної торгівлі. У відносинах України з країнами СНД найважливіший пріоритетний напрям — розвиток українсько-російських торговельно-економічних відносин.

Перспективним напрямом розвитку зовнішньої торгівлі з Росією є налагодження прямих зв’язків з окремими її регіонами. Такі зв’язки вже розвиваються з Башкоторстаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією, Якутією, Санкт-Петербургом, створюється міст "Далекий Схід Росії — Україна", підписано (1998 р.) договір з Кузбасом.

У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю і Молдовою, а також поглибленння відносин з країнами Центральної Азії, насамперед, з Узбекистаном, Туркменистаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (зокрема, паливно-енергетичні та мінерально-сировинні), в обмін на які Україна може постачати нові технології, проектно-будівельні потужності, товари.

Серед інших країн СНД привабливими є зв’язки з країнами Закавказзя, які сприяють виходу України на ринки Центральної Азії і Близького Сходу.

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних торговельних зв’язків з країнами Балтії, в перспективі в режимі вільної торгівлі.

У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу, велике значення мають зв’язки з Європейським Союзом в цілому та особливо з такими країнами, як Німеччина, Італія, Великобританія.

Необхідне збільшення товарообороту між Україною і країнами Центральної та Східної Європи, особливо з угрупованням Центрально-європейської зони вільної торгівлі (СЕFТА).

З країнами Центральної Європи зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися, насамперед, на відновлення ефективних традиційних зв’язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема в металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості, а також контактів у сфері науки і техніки.

Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все, з Туреччиною (забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості), Грецією (розвиток судноплавства в басейні Середземного моря), Болгарією та Румунією (розвиток торгівлі в Придунайському регіоні).

Необхідно розвивати позитивну тенденцію до збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі (NАFТА) і особливо з США та Канадою.

У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами, як Бразилія, Аргентина, Чилі. На нову фазу взаємин виходить співробітництво з Панамою та Перу, відновлюються зв’язки з Кубою.

Зростає роль торговельно-економічних зв’язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.

Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і Західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою. Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій. Необхідно активізувати співробітництво з Новими індустріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм та Індією, країнами Південно-Західної Азії.

Країни Південно-Західної Азії (Близького та Середнього Сходу) такі, як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати мають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джерелами енергоносіїв і споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженні промислових та цивільних об’єктів, транспортної і комунальної інфраструктури. За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв’язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьому регіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєнням та надання ремонтних послуг.

Китай та Індія є одними з основних партнерів України у зовнішній торгівлі, в перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед, для реконструкції об’єктів, збудованих колишнім СРСР.

Країни АСЕАН — потенційні партнери України в XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинотехнічної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об’єктів енергетичного та промислового значення. Збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція) імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.

Для удосконалення регіональних зовнішньоторгівельних зв’язків Україні в перспективі необхідна участь в міжнародних торговельних організаціях, особливо в ГАТТ/СОТ, а також співробітництво з інтеграційними угрупуваннями, перш за все, з ЄС, а також з CEFTA, ЦЕІ, NAFTA.

Фактор віддаленості від Середньої Азії та Казахстану значно зменшує ефективність української торгівлі з ними, при цьому зменшується і транзитна роль Росії, особливо це стосується торгівлі металами, що обумовлено зростанням цін внаслідок високих транспортних тарифів у Росії.

Організація та здійснення торговельних відносин між країнами СНД передбачає активний обмін необхідною статистичною інформацією і, в першу чергу, співставлення по зовнішній торгівлі. Передбачається обмін статистичними виданнями та публікаціями, методологією, розробками і програмами, а також досвідом проведення статистичних спостережень, узгоджень принципів формування статистики зовнішньої торгівлі. Це сприятиме створенню спільних інформаційних систем, які дадуть змогу забезпечити відстеження стану ринку товарів та послуг усіх країн СНД, включаючи обсяги виробництва та споживання товарів та послуг та їх порівняльну кон"юнктуру на внутрішньому та світовому ринку.

Успішному розвитку економічних відносин між країнами СНД сприятиме остаточне визначення загальної стратегії інтеграційного співробітництва. Ця стратегія має враховувати як геоекономічні переваги, так і першочергові регіональні та державні інтереси зацікавлених сторін.

Список використаної літератури :

1. “Економічна безпека держави”. Підручник. (Під ред. професора Б. Кравченка). К., 1994;

2. Бендерський Ю. “Реалії світогосподарських процесів і місце в них України”. Економіка України, №1. – 2000,

3. Кемпбелл Р. Макконел, Стэнли Л. Брю. Экономикс, т.1. М.: Республика, 1992.

4. Левшин Ф.М. и др. “Мировые рынки: конъюнктура и цены”. – М.: Международные отношения, 1987.

5. Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура”: Навч. посібник. – К.: Видавн. центр КДТЕУ, 1998. Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг: Товарна структура”: Навч. посібник / КДТЕУ. – К., КДТЕУ, 1996.