Страхування майна громадян — це складний механізм, організація і розвиток якого визначаються умовами певних видів страхування, які різняться між собою проведенням певних організаційних та інших заходів, а також зацікавленістю потенційних страхувальників у страховому захисті, їх економічними можливостями для укладення договору страхування, розмірами страхового забезпечення, тарифних ставок тощо.

Усі види страхування майна громадян належать до загальних (ризикових) видів страхування, сутність яких проявляється в наданні необхідної економічної допомоги страхувальникам-громадянам у разі знищення або пошкодження їхнього майна внаслідок непередбачених обставин (стихійного лиха, пожежі, аварії, викрадення, протиправних дій третіх осіб тощо). До таких видів належать страхування будівель, домашнього майна, тварин, транспортних засобів, на випадок ремонту квартири тощо.

В Україні механізм страхування майна громадян активно діяв до ринкових реформ. Так, надходження страхових платежів за добровільними видами страхування майна громадян становили у 1976 році 35,5 мли. крб., у 1980 році — 52,2 мли. крб., тобто зросли на 47,0%, у 1990 році — 118 млн. крб. і порівняно з 1980 роком зросли на 126,1%, або майже у 2,5 разу.

Незважаючи на те, що серед населення найпривабливішими були добровільні види особистого страхування (особливо довгострокове страхування життя), питома вага надходжень за добровільними видами страхування майна громадян збільшилася з 4,3% в 1976 році до 5,5% в 1990 році.

Зростання обсягів надходжень страхових платежів стало наслідком значного збільшення кількості укладених договорів страхування майна (крім страхування тварин) і збільшення розміру страхової суми.

У 90-х роках в Україні починає будуватися власна модель ринкової економіки. Звідси закономірна поява особливостей розбудови й окремих сегментів ринкової економіки, зокрема великої перебудови зазнало і страхування. Саме на початок 90-х років припадає створення поряд із Держстрахом перших альтернативних страхових організацій, що привело до зародження і розвитку страхового ринку України.

Функціонування великої кількості страхових компаній не сприяло збільшенню рівня розвитку страхування майна громадян. Попит населення на такі

послуги залишається низьким. Так, у 1999 році витрати на придбання полісів страхування майна надушу населення становили лише 1,63 грн.

Крім того, на рівень страхового захисту майна населення суттєво вплинула передчасна відмова (1996 рік) від обов'язкової форми страхування будівель і тварин, які належать громадянам. У 1996 році надходження від обов'язкового страхування майна громадян становили 27,4 млн. грн., при цьому виплати страхового відшкодування дорівнювали майже 6,0 млн. грн.

Аналізуючи стан розвитку страхування майна громадян, можна встановити певні тенденції (див. табл.).

По-перше, зростає частка майнового страхування, що свідчить про поглиблення ринкових перетворень, появу нових власників майна, у яких чітко виникає потреба у страховому захисті.

По-друге, має місце збільшення обсягів надходжень страхових платежів за договорами страхування майна від страхувальників-громадян на 56,9%, проте їхня частка ледве перевищує 10% у структурі майнового страхування і становить лише 7% від загального обсягу страхових платежів.

По-третє, рівень виплат за договорами страхування майна громадян знизився у 1999 році порівняно з 1998-м більш як у 1,5 разу, в основному за рахунок зменшення кількості таких договорів.

По-четверте, кількість договорів страхування майна громадян у 1999 році зменшилася на 6,5%, або на 343 тис. договорів проти 1998 року. Частка таких договорів становила 21,7% від загальної кількості укладених договорів, або 97,5% у структурі договорів майнового страхування. При цьому слід зазначити, що 3,9 млн. договорів (це 78,7% від договорів майнового страхування, або 21,7% від загальної кількості договорів) укладено лише однією страховою організацією ("Оранта" Київ).

По-п'яте, попри те, що обсяги надходжень страхових платежів від страхувальників-громадян збільшилися на 56,9%, кількість укладених договорів зменшилася на 6,5%. Це могло статися з різних причин, серед яких: зміна умов страхування; збільшення розміру середньої страхової суми; вплив факторів соціального характеру (зниження рівня доходів частини населення й втрати довіри до фінансових установ).

Крім того, вважаємо, що на рівень розвитку страхування майна громадян суттєво впливають будь-які порушення в обсягу й структурі їхнього майна. У свою чергу, обсяг і структура майна громадян залежать від їхніх грошових доходів. Як відомо, зі збільшенням доходів зростає і обсяг особистої власності, поліпшується її структура. Наприклад, за період із 1985 року до 1990 року спостерігалося постійне зростання середньодушових сукупних доходів сімей та їхніх витрат на непродовольчі товари, в результаті чого забезпечення населення різними товарами тривалого користування зросло на 1,5 — 12%, а автомобілями — на 37%³.

Проте перехід України до ринкових відносин характеризується значним зниженням рівня доходів населення. Відповідно частка витрат сімей на непродовольчі товари зменшилася з 31,4% у 1990 році до 10,3% у 1999 році. Як наслідок, стрімко скорочується забезпеченість населення непродовольчими товарами. Наприклад, у розрахунку на 100 сімей забезпеченість населення телевізорами у 1999 році становила 37,5% від рівня 1990 року; холодильниками — 51,7%; пральними машинами — 40,3%, лише забезпеченість автомобілями збільшилася майже в 2 рази.

Отже, із зменшенням обсягу і складу майна громадян зменшується перелік об'єктів, які можуть бути охоплені страховим захистом, та обсяг страхового поля.

Таким чином, оцінка тенденцій стану розвитку страхування майна громадян в Україні в останні роки свідчить, що він погіршився порівняно з періодом 1976- 1990 років.

Для подолання негативних наслідків, що призвели насамперед до зниження рівня розвитку страхування, необхідна цілеспрямована державна політика щодо стимулювання купівельної спроможності населення і підвищення ролі страхування в суспільстві.

Важливим кроком у цьому напрямі стала Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки" від 2 лютого 2001 року № 98. Заходи щодо виконання зазначеної Програми стосуються в основному вдосконалення нормативної бази (а саме Закону України "Про страхування", організації проведення особистого страхування, цивільної відповідальності власників транспортних засобів), підвищення фінансової надійності страховиків та ефективності державного нагляду за страховою діяльністю. Причому до розвитку соціальне значущих видів страхування, яким гарантується державна підтримка, віднесено лише розвиток медичного страхування і довгострокових видів особистого страхування.

Отже, знову поза увагою державної політики залишається страховий захист майнових ризиків громадян.

Не заперечуємо, велике значення має розвиток добровільних і обов'язкових видів особистого страхування, особливо як додаткового чинника, що сприятиме удосконаленню системи соціальних виплат і забезпечуватиме належний рівень соціального захисту населення країни.

Проте знищення, викрадення або пошкодження майна громадян також викликають серйозні ускладнення в особистому житті людини. Повені, пожежі, землетруси та інші непередбачені події істотно погіршують рівень життя людей, порушують установлений домашній побут, знижують активність людей на виробництві, а нерідко на деякий час повністю виключають можливість продуктивно працювати. Всі ці обставини породжують об'єктивну необхідність організації захисту майна громадян.

Крім того, особисте майно громадян є одним із складових елементів національного багатства країни і важливим показником його економічної могутності, джерелом соціально-економічного прогресу. Тому велике значення має його примноження й захист.

Відповідно держава організує захист майна громадян насамперед на законодавчій основі (наприклад, передбачається кримінальна відповідальність за викрадення майна або його знищення чи пошкодження внаслідок неправомірних дій третіх осіб) і шляхом здійснення відповідних профілактичних заходів (наприклад, попередження пожеж, аварій та стихійних лих).

Існує також економічний захист, який проявляється у першу чергу в організації страхового захисту і виражається у ліквідації економічних наслідків несприятливого впливу різного роду непередбачених подій за допомогою широкої мережі страхових і резервних фондів шляхом прямого виділення коштів із державних ресурсів, створення індивідуальних запасів за рахунок власних коштів (самострахування) та колективних страхових фондів (страхування). Це свідчить про комплексний характер джерел відшкодування можливих збитків, заподіяних майну громадян.

Використання централізованих державних резервних фондів для відшкодування збитку, заподіяного майну громадян, відбувається лише в надзвичайних випадках (якими були, наприклад, події в Чорнобилі або повінь в Закарпатті).

Методом самострахування захист здійснюється індивідуально кожною людиною за рахунок нагромаджених коштів протягом ряду років. Проте організувати самострахування можуть тільки сім'ї, які мають досить високий рівень доходів. Сім'ї з невисокими доходами змушені боротися за фізичне виживання і їхні потреби — потреби першого і другого порядку згідно з ієрархією потреб А. Маслоу. Крім того, не кожна сім'я навіть із відносно високим рівнем доходів у змозі створити свій індивідуальний страховий фонд у таких розмірах, щоб гарантувати повне відновлення матеріальних цінностей у разі несприятливих подій. Адже для цього їй необхідно було б мати збереження рівні всій вартості майна. Нарешті, як для держави, так і для самих громадян доцільніше було б, щоб доходи населення не резервувалися, а спрямовувалися на купівлю товарів, оплату послуг тощо. Тому що, з одного боку, це сприяє прискоренню обігу грошових засобів, а з другого — дає можливість населенню повніше задовольняти свої матеріальні й духовні потреби.

Методом страхування перерозподіляється частина національного доходу в інтересах зміцнення суспільного виробництва і матеріального забезпечення громадян. Це відбувається шляхом створення грошового страхового фонду за рахунок внесків фізичних (і юридичних) осіб, які використовуються виключно на відшкодування учасникам цього фонду збитків у зв'язку з непередбаченими випадками.

Зацікавленість у страхуванні майна громадян визначається в першу чергу тим, яку особисту власність вони мають. Збільшення останньої зміни, які виникають у структурі майна, поява нових предметів споживання — все це є основою для розвитку страхування майна громадян, розширює коло об’єктів страхування.

Наведені вище міркування дають змогу стверджувати, що за останнє десятиріччя послуги страхування майна не мають великого попиту серед населення. За таких обставин страхові компанії не зацікавлені у розвитку цього напряму страхових послуг.

Як наслідок, нині страхуванням майна громадян займається незначна кількість страхових компаній, серед яких "Оранта" (Київ), "Княжа" (Рівне), "Скарбниця" (Львів). Майже всі страхові компанії є компаніями-резидентами на страховому ринку України. Деякі з них, наприклад, страхова компанія "Оранта" (Київ), спираються на розгалужену мережу “материнської”страхової компанії. Крім того, традиційними видами страхування майна громадян займаються страхові компанії, які свого часу входили до складу державного страхування, а потім, у роки незалежності України, відділилися від нього і мають самостійний статус. Це такі компанії, як "Оранта-Лугань" (Луганськ), "Оранта-Дніпро" (Дніпропетровськ) тощо.

Зовсім інша ситуація склалася із послугами страхування автотранспортних засобів, що надаються громадянам. Таким видом страхування займається більшість страхових компаній, які здійснюють загальні (ризикові) види страхування. Це пояснюється тим, що автотранспортні засоби є джерелом підвищеної небезпеки, відповідно їх власники бажають захистити свої економічні інтереси від різного роду небезпек, які можуть статися при експлуатації автомобіля. Відповідно такий чинник суттєво впливає на ступінь розвитку страхування автотранспортних засобів. Але, якщо надходження за договорами страхування автотранспортних засобів від страхувальників-громадян за період із 1998 року до 1999 року зросли на 68,4%, або в 1,7 разу, то кількість договорів страхування зменшилася на 28,4%, або в 1,4 разу.

Зазначені дані свідчать про необхідність удосконалення підходів до пошуку резервів зростання показників розвитку страхування автотранспортних засобів і шляхів розвитку інших видів страхування майна громадян.

Цього можна домогтися на основі підвищення рівня доходів населення і, як наслідок, забезпечення його платоспроможності; економічної стабільності та зростання обсягів вітчизняного виробництва (що забезпечить зростання обсягів продажу непродовольчих товарів населенню); зниження рівня інфляції. Але це так би мовити зовнішні фактори, які спричинюють незадовільний стан розвитку страхування майна громадян. Багато що залежить від внутрішніх чинників, які дадуть змогу завоювати престиж і популярність усіх видів страхування майна громадян, як-от відновлення довіри населення до послуг страхових компаній шляхом обов'язкового і своєчасного виконання страховиками своїх зобов'язань перед страхувальниками у разі настання страхового випадку; удосконалення умов страхового захисту; активне залучення страхових посередників до пошуку і укладання договорів страхування майна з громадянами; кваліфікована консультація фізичних осіб під час безпосередніх переговорів щодо укладання договору страхування; намагання укладати договори страхування на максимальні страхові суми; рекламування послуг страхування майна громадян; опрацювання нової програми розвитку страхового ринку, з урахуванням нагальних потреб в організації економічного захисту населення від різного роду небезпек; забезпечення належної інформації про стан розвитку страхового ринку і можливості страхового захисту майна громадян.

Використана література

1.Базжевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997.

2.Балабанов И.Г., Балабанов А.И. Страхование. Учебник. — СПб.: Питер, 2001.

3.Біленчук Д.П., Залетов О.М., Кліменко Н.І. Страхове право України: Підручник. — К.: Атіка, 1999.

4.Кривошлик Т.Д. Страхування майна громадян. // Фінанси України. – 2001. – №11.

5.С.С. Осадець. Страхування: Підручник – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К: КНЕУ, 2002.