Зміст нормотворчості складається з послідовно здійснюваних організаційних дій, що утворять у своїй сукупності те, що називають правотворчим процесом. Це технологія створення нормативних актів і доведення їхніх розпоряджень до адресатів. Сам правотворчий процес у силу його суспільно-політичного значення регулюється конституційними й іншими юридичними нормами.

Правотворчий процес складається з ряду стадій.

1. Стадія законодавчої (більш широко— нормотворчої) ініціативи. Мова йде про первинну офіційну дію компетентного суб’єкта, що складає у внесенні в правотворчий чи орган пропозиції про видання нормативного акта, чи підготовленого проекту акта.

Коло суб’єктів, що володіють правом законодавчої ініціативи, строго обкреслений у законодавстві, тому що законодавча ініціатива, на відміну від будь-якого іншого звертання в правотворчий орган із законопроектом, припускає юридичний обов’язок компетентного органа розглянути проект, що надійшов, чи пропозиція.

2. Рішення компетентного органа про необхідність видання акта, виробленню його проекту, включенні в план законопроектних робіт і т.п.
3. Розробка проекту нормативного акта і його попереднє обговорення. Процедури того й іншого розрізняються в залежності від важливості проекту, від того, кому доручена його розробка, а також від характеру майбутнього нормативного акта (загальнодержавний чи акт відомчий). Найбільш важливі проекти виносяться на всенародне обговорення. У підготовці інших беруть участь консультативні групи вчених і фахівців.
4. Розгляд проекту нормативного акта в тім органі, що уповноважений його прийняти.
5. Прийняття нормативного акта.
6. Доведення змісту прийнятого акта до його адресатів.

При виробленні правових норм, виданні нормативних актів і наступної їхньої систематизації використовується ряд правил для забезпечення досконалості законодавства. Сукупність усіх цих правил, засобів і прийомів утворить законодавчу техніку. Якщо до названих правил додати правила, засоби і прийоми формулювання, з’ясування й обробки індивідуальних правових актів, одержимо юридичну техніку. Деякі її вимоги є загальними як для нормативних, так і для індивідуальних актів. Наприклад, вимоги культурності (загальної і юридичний) акта: доцільність, законність, грамотність, правильна форма, раціональна структура, наявність зовнішніх атрибутів і т.п.

Поняття законодавчого процесу (для порівняння)

Поняття законодавчого  процесу має на увазі його тлумачення в двох значеннях:  по-перше, як порядок діяльності по створенню і прийняттю чи закону іншого нормативного акта; по-друге, як саму цю діяльність.

Законодавчий процес    безпосередньо   як   діяльність здійснюється законодавчим  органом  —  чи  парламентом  главою держави. У визначених випадках у законодавчому процесі може брати участь  уряд,  а  іноді,   у   рідких   випадках,   він здійснюється за допомогою особливої процедури — референдуму.

Необхідно відрізняти  поняття   законодавчого   процесу   від законотворчості,   оскільки   останнє   є  більш  широким поняттям,  що охоплює не тільки власне створення  закону, але  і  включає  оцінку  його ефективності і можливість наступного коректування.  У  законотворчості  беруть участь   суб’єкти,   що ніякими  спеціальними правами в даній області не володіють («групи тиску», дослідницькі центри і т.д.).

У відмінності   від  вищесказаного,  законодавчий  процес,  як порядок діяльності,  є більш  складним  явищем  і  вимагає більш   детального  вивчення.  Законодавчий  процес  має  свої стадії. Можна виділити чотири основні стадії цього процесу:

1) законодавча ініціатива,  тобто внесення законопроекту чи законопропозиції;

2) розгляд   законопроекту   в   парламентських  палатах  і комітетах (комісіях);

3) прийняття   закону;

4) санкціонування,  промульгація  й опублікування закону; цю стадію іноді  розділяють  на  санкціонування  (підписання)  главою держави і промульгацію з офіційним опублікуванням.