Споживання як важлива складова ВВП
Вступ.
Розділ 1. Сутність і показники споживання як складової ВВП.
Розділ 2. Концепції споживання.
2.1. Класична та неокласична теорія споживання.
2.2. Кейнсіанська теорія споживання.
2.3. Теорія життєвого циклу Ф.Модільяні і теорія перманентного доходу М.Фрідмена.
Розділ 3. Аналіз споживання в Україні та шляхи вдосконалення.
3.1. Аналіз споживання в Україні
3.2. Шляхи вдосконалення споживання.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Однією з найголовніших у всій макроекономіці є функція споживання. Функція споживання розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття, що запроваджено Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживанням та доходом.
Функція споживання побудована на простій ідеї, за якою споживча поведінка кожної окремої особи за даний період пов’язана з величиною її доходу за цей період. Натомість гіпотеза життєвого циклу розглядає приватних осіб як таких, що планують свою поведінку щодо споживання і заощадження на тривалі періоди, сподіваючись якнайкраще розподілити споживчі видатки впродовж усього свого життя.
Актуальність теми. Споживання є найважливішою сферою ринкової економіки, оскільки саме воно визначає ринковий попит і кінець-кінцем весь обіг капіталу та товарів. Наявність споживання й самої позиції споживача є обов’язковою й невід’ємною частиною конкурентних відносин. Виходячи з цього, сфери виробництва й торгівлі спрямовані на боротьбу за споживача.
В психологічному плані головною характеристикою споживача в системі ринкових відносин є його «свобода вибору» того товару (послуг), який має максимально задовольняти його потреби.
Для засвоєння своїх потреб люди вдаються до придбання товарів, що утворюють систему споживацького попиту. Дослідження вимог, мотивів вибору товарів, факторів, які впливають на вибір, сприйняття та оцінку товару і всієї системи споживацького попиту здійснюються в сучасному маркетингу.
Важливість макроекономічного дослідження поведінки домашніх господарств на споживчому ринку пояснюється такими обставинами:
1. У сучасній економіці витрати на споживання досягають трьох чвертей усіх сукупних витрат, і вже один цей факт сам по собі надає аналізу функції споживання надзвичайну актуальність.
2. Витрати на споживання складають переважну частку трансакцій в економіці, отже, характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає розмір і характер попиту на гроші.
3. Оскільки одну частину використовуваного доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то очевидно, що певному характеру функції споживання відповідає певний вид функції заощадження, а оцінка обсягу заощаджень надзвичайно важлива для визначення умов як статичної, так і динамічної рівноваги в економіці.
Мета: розкрити сутність і функції споживання, заощадження та інвестиційв розвитку економіки України.
Основні завдання:
1. Охарактеризувати споживання в моделі макрорівноваги та як складової ВВП;
2. Розкрити сутність різних концепцій споживання.
Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб`єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання.
Розділ 1. Сутність і показники споживання як складової ВВП
Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб’єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження.
Відповідь на дані питання визначає тип моделі споживання – статична або динамічна модель. Типовим прикладом статичної моделі є кейнсіанська функція споживання. Динамічні моделі підрозділяються на двоперіодні (дійсний і майбутній період) і багатоперіодні (по роках життя суб'єкта). У будь-якому випадку багатоперіодні моделі мають справу з дисконтованими оцінками потоків доходу, споживання, заощадження і майна.
Відповідь на питання про мотивації споживчого вибору випливає з концептуальних уявлень про функціонування економіки і характеру поведінки економічних суб'єктів. При цьому важливо виявити, як формується сам доход: чи є він екзогенно заданим параметром, чи суб'єкти самі визначають його розмір. [3, c. 75-76]
У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді: Y – Т = С + S.
У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча – тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання – відповідно функція, що убуває.
Сучасна неокласична концепція ґрунтується на теорії міжчасового споживчого вибору Ірвінга Фішера та концепції ендогенного доходу і сформульована чисто в мікроекономічних передумовах.
Перед тим, як відповісти на запитання про розподіл поточного доходу між споживанням і заощадженням, необхідно визначити, від чого залежить розмір самого доходу. У неокласичній концепції висувається передумова, що кожний суб'єкт сам визначає розмір свого доходу, виходячи зі сформованої на ринку праці ставки реальної зарплати і доходності свого майна.
Мотивація економічного суб'єкта, що визначає його поведінку на ринку праці, випливає з прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень. Останній можна охарактеризувати двома ключовими параметрами: рівнем одержуваного доходу і наявністю вільного часу. Тоді функцію корисності економічного суб'єкта формально можна уявити в такому вигляді:
U = max U(Y,Р),
де Y – доход; Р – вільний час.
Кожний суб'єкт оптимізує свою функцію корисності, намагаючись забезпечити собі, з одного боку, максимальний рівень прибутку, з іншого боку – вільного часу. При цьому він повинний порівнювати свої прагнення з реальними можливостями свого бюджетного обмеження.[10, c. 114-115]
В умовах, коли суб'єкт одержує прибуток тільки від трудової діяльності, задача оптимізації функції корисності зводиться до вирішення простої дилеми: щоб досягти більшого рівня поточного прибутку, необхідно більше працювати, але чим більший рівень прибутку досягається, тим більшу частину календарного часу можна присвятити відпочинку.
Проте кожний із нас може одержувати прибутки не тільки від трудової діяльності, але і від майна, що утвориться в результаті розподілу поточного доходу на споживання та заощадження і формування фонду заощаджень.
Тоді задача з оптимізації функції корисності доповнюється умовою необхідності найкращого розподілу поточного доходу в кожний момент часу між споживанням і заощадженням. Але це означає, що для суб'єкта оптимізація його функції корисності перетворюється зі статичної задачі визначення оптимального рівня поточного доходу в динамічну багатоперіодну задачу розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Заощадження розглядаються при цьому як “відкладене споживання”, оскільки передбачається, що суб'єкт протягом свого життя споживає усі свої доходи.
При такій постановці бюджетне обмеження суб'єкта, що відображає його можливості з досягнення своїх цілей у кожний момент часу, може бути виражене:
Y = w*N + p*V,
де w – ставка реальної зарплати;
N– робочий час;
V – розмір майна;
p– прибутковість від майна.
Неважко зауважити, що досягти запланованого рівня доходу тим легше, чим вища ставка реальної зарплати і прибутковість від майна суб'єкта. При екзогенно заданій ставці реальної зарплати і відомого на даний момент часу прибутку з майна рівень прибутку буде визначатися тільки кількістю відпрацьованого часу.
Таким чином, кожний суб'єкт сам визначає, скільки часу йому працювати, а скільки відпочивати, виходячи зі своїх переваг, виражених його функцією корисності: суб'єкт зіставляє свої бажання, виражені його функцією корисності, із своїми можливостями, відбитими в бюджетному обмеженні, тобто вирішує задачу з оптимізації своєї корисності.
Таким чином, ми одержали відповідь на питання про порядок формування рівня доходу суб'єктом у поточному періоді, виходячи із заданих параметрів розміру і прибутковості майна. Проте розмір майна в поточному періоді визначається заощадженнями, зробленими в попередньому періоді. Тому перед суб'єктом стоїть задача оптимального розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Для цього необхідно зробити дисконтовану оцінку потоків доходу і споживання і фонду заощадження. Як норма дисконту виступає ставка відсотка.
Отже, неокласична функція споживання є функція від поточної ставки відсотка. При цьому поточний доход виступає як ендогенний параметр. [5, c. 243-246]
У кейнсіанській концепції поведінка споживача інтепретується принципово іншим способом. По-перше, розмір доходу виступає як екзогенний параметр. По-друге, обсяг споживання залежить тільки від використовуваного доходу. По-третє, розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від об'єктивного параметра економічної кон'юнктури (поточної ставки відсотка), а від переваг споживача: традицій, світогляду, суспільних установок і т.п., тобто від чинників суб'єктивного характеру.
Кейнс підкреслював, що можливість того, що домашнє господарство змінить своє споживання в результаті коливань процентної ставки на один або два пункти, дуже низька. Що стосується заощаджень, то якщо їх і можна уявити як функцію від процентної ставки, це буде, принаймні, вихідна функція.
Залежність споживання від абсолютного розміру використовуваного доходу Кейнс сформулював у вигляді основного психологічного закону, відповідно до якого “люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але меншою мірою, ніж ростуть доходи”. Даний висновок робиться “не тільки з апріорних суджень, виходячи з нашого знання людської природи, але і на підставі детального вивчення минулого досвіду”1.
З кейнсіанської теорії споживання випливає один важливий наслідок, що одержав назву мультиплікативного ефекту. Суть його полягає в тому, що якщо в економіці збільшаться з якоїсь причини автономні витрати, то в результаті сукупний попит і національний доход зростають на більш велику величину. Обґрунтування дії мультиплікативного ефекту основане на тому, що в кейнсіанській моделі споживання є функцією від доходу, на відміну від інших планових витрат, що від рівня доходу не залежать і тому розглядаються як автономні.
Дію мультиплікативного ефекту в загальному виді можна описати в такий спосіб. Будь-яке підвищення автономних витрат на величину А безпосередньо збільшує сукупний попит і, отже, національний доход на величину Y = m•А. Але тому, що споживання домашніх господарств є функція від доходу, то частину приросту свого доходу ?С вони направлять на споживання. А внаслідок того, що споживчі витрати є складовою частиною сукупного попиту, останній знову зросте. Його ріст, у свою чергу, викликає ріст національного доходу, в результаті чого частина приросту знову буде спрямована на споживання і т.д.
Тобто приріст автономних витрат викликає як безпосереднє збільшення приросту національного доходу, так і індуційований приріст національного доходу в результаті росту споживання.
Співмножник m, що стоїть перед А, називається мультиплікатором автономних витрат. Він показує, на яку величину зросте національний доход у випадку приросту автономного попиту на А. Звідси випливає, що значення мультиплікатора тим більше, чим більшу частину приросту доходу домогосподарства схильні спрямовувати на споживання.
З теорії мультиплікатора випливає один цікавий висновок, котрий Кейнс назвав “парадоксом заощаджень”. У зв’язку з тим, що S = 1 – C, то чим більше суб'єкти зберігають, тим менше величина рівноважного національного доходу.
Теорія мультиплікатора є одним із найважливіших елементів кейнсіанської концепції. Дія мультиплікативного ефекту поряд із “парадоксом заощаджень” серед іншого наочно ілюструє найважливішу тезу кейнсіанства – про головну роль сукупного попиту в моделі “сукупний попит – сукупна пропозиція”.
Теоретична конструкція поведінки домашніх господарств на споживчому ринку, запропонована Кейнсом, зробила величезний вплив на розвиток макроекономічних досліджень, саме на ній основується і теорія мультиплікатора, і кейнсіанська модель взаємодії ринків.
Проте, після того, як у 1946 році Саймон Кузнєц опублікував результати досліджень з економічної динаміки в США за період з 1869 по 1940 р.1, виявилося, що фактичні дані про динаміку доходу і споживання не відповідають постулатам кейнсіанської моделі.
Аналіз, проведений Кузнєцом, показав, що функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але при переході до більш тривалих тимчасових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса про сталість граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву “феномена” Кузнєца.
У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, при загальній тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 р. до 0,879 у 1904-1933 р.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля якоїсь константи (для США, наприклад, – 0,92)2.
Висновки, зроблені С.Кузнєцом, викликали необхідність перегляду уявлень про характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку. До теперішнього часу існує біля десятка базових концепцій, що тією або іншою мірою пояснюють “феномен” Кузнєца. [7, c. 317-321]
Закрита економіка містить три суб’єкти макроекономіки:
C —сектор споживання,
I — сектор інвестицій,
G — державний сектор.
Основна макроекономічна тотожність для закритої економіки виражається таким чином:
Y = C + I + G.
Слід розрізняти Y — дохід та Y' = Y – T — частина доходу, яка залишилася після сплати податків, тобто післяподатковий, або використовуваний дохід.
Дохід поділяється на споживання (С) та заощадження (S):
Y = C + Sабо Y' = Y – T = C + S.
Функція споживання (рис. 1) виражає залежність між використовуваним доходом і обсягом споживання і має вигляд:
C = .(Y' ) = .(Y – T).
Функція була запроваджена Кейнсом. Визначальним чинником споживання у функції є дохід:
C = c0 + c' (Y – T) = c0 + c'Y, де
c0— автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (за рахунок позик, у борг, за рахунок заощаджень, субсидій)
Гранична схильність до споживання (MPC — Мarginal propensity to consume), c' — це величина, яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одиницю і визначається за формулою:
c' = MPC = ∆C / ∆Y,
де ∆C — приріст споживчих витрат,
∆Y— приріст використовуваного доходу.
З геометричної точки зору гранична схильність до споживання — це кут нахилу кривої споживання.
Середня схильність до споживання (APC — Аverage propensity to consume) — це частка споживання у використовуваному доході:
APC = C / Y.
Якби споживчі витрати дорівнювали післяподатковому доходу, то графік функції споживання збігся б із бісектрисою. Перетин лінії 45° і графіка споживання у точці A означає рівень нульового заощадження (рис. 2).
Знак “–” означає від’ємне заощадження, оскільки витрати перевищують доходи, а знак “+” — додатне заощадження, тому що доходи перевищують витрати.[6, c. 227-231]
Розділ 2. Концепції споживання
2.1. Класична та неокласична теорія споживання
Важливість макроекономічного дослідження поведінки домашніх господарств на споживчому ринку пояснюється такими обставинами:
1. У сучасній економіці витрати на споживання досягають трьох чвертей усіх сукупних витрат, і вже один цей факт сам по собі надає аналізу функції споживання надзвичайну актуальність.
2. Витрати на споживання складають переважну частку трансакцій в економіці, отже, характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає розмір і характер попиту на гроші.
3. Оскільки одну частину використовуваного доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то очевидно, що певному характеру функції споживання відповідає певний вид функції заощадження, а оцінка обсягу заощаджень надзвичайно важлива для визначення умов як статичної, так і динамічної рівноваги в економіці.
Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб`єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження.
Відповідь на дані питання визначає тип моделі споживання – статична або динамічна модель. Типовим прикладом статичної моделі є кейнсіанська функція споживання. Динамічні моделі підрозділяються на двоперіодні (дійсний і майбутній період) і багатоперіодні (по роках життя суб'єкта). У будь-якому випадку багатоперіодні моделі мають справу з дисконтованими оцінками потоків доходу, споживання, заощадження і майна.
Відповідь на питання про мотивації споживчого вибору випливає з концептуальних уявлень про функціонування економіки і характеру поведінки економічних суб'єктів. При цьому важливо виявити, як формується сам доход: чи є він екзогенно заданим параметром, чи суб'єкти самі визначають його розмір.
У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді:
Y – Т = С + S
У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча – тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання – відповідно функція, що убуває.
Сучасна неокласична концепція ґрунтується на теорії міжчасового споживчого вибору Ірвінга Фішера та концепції ендогенного доходу і сформульована чисто в мікроекономічних передумовах.
Перед тим, як відповісти на запитання про розподіл поточного доходу між споживанням і заощадженням, необхідно визначити, від чого залежить розмір самого доходу. У неокласичній концепції висувається передумова, що кожний суб'єкт сам визначає розмір свого доходу, виходячи зі сформованої на ринку праці ставки реальної зарплати і доходності свого майна.
Мотивація економічного суб'єкта, що визначає його поведінку на ринку праці, випливає з прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень. Останній можна охарактеризувати двома ключовими параметрами: рівнем одержуваного доходу і наявністю вільного часу. Тоді функцію корисності економічного суб'єкта формально можна уявити в такому вигляді:
U = max U(Y,Р),
де Y – доход;
Р – вільний час.
Кожний суб'єкт оптимізує свою функцію корисності, намагаючись забезпечити собі, з одного боку, максимальний рівень прибутку, з іншого боку – вільного часу [5, с. 96]. При цьому він повинний порівнювати свої прагнення з реальними можливостями свого бюджетного обмеження.
В умовах, коли суб'єкт одержує прибуток тільки від трудової діяльності, задача оптимізації функції корисності зводиться до вирішення простої дилеми: щоб досягти більшого рівня поточного прибутку, необхідно більше працювати, але чим більший рівень прибутку досягається, тим більшу частину календарного часу можна присвятити відпочинку.
Проте кожний із нас може одержувати прибутки не тільки від трудової діяльності, але і від майна, що утвориться в результаті розподілу поточного доходу на споживання та заощадження і формування фонду заощаджень.
Тоді задача з оптимізації функції корисності доповнюється умовою необхідності найкращого розподілу поточного доходу в кожний момент часу між споживанням і заощадженням. Але це означає, що для суб'єкта оптимізація його функції корисності перетворюється зі статичної задачі визначення оптимального рівня поточного доходу в динамічну багатоперіодну задачу розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Заощадження розглядаються при цьому як “відкладене споживання”, оскільки передбачається, що суб'єкт протягом свого життя споживає усі свої доходи.
При такій постановці бюджетне обмеження суб'єкта, що відображає його можливості з досягнення своїх цілей у кожний момент часу, може бути виражене:
Y = w*N + p*V,
де w – ставка реальної зарплати;
N – робочий час;
V – розмір майна;
p – прибутковість від майна.
Неважко зауважити, що досягти запланованого рівня доходу тим легше, чим вища ставка реальної зарплати і прибутковість від майна суб'єкта. При екзогенно заданій ставці реальної зарплати і відомого на даний момент часу прибутку з майна рівень прибутку буде визначатися тільки кількістю відпрацьованого часу.
Таким чином, кожний суб'єкт сам визначає, скільки часу йому працювати, а скільки відпочивати, виходячи зі своїх переваг, виражених його функцією корисності: суб'єкт зіставляє свої бажання, виражені його функцією корисності, із своїми можливостями, відбитими в бюджетному обмеженні, тобто вирішує задачу з оптимізації своєї корисності.
Таким чином, ми одержали відповідь на питання про порядок формування рівня доходу суб'єктом у поточному періоді, виходячи із заданих параметрів розміру і прибутковості майна. Проте розмір майна в поточному періоді визначається заощадженнями, зробленими в попередньому періоді. Тому перед суб'єктом стоїть задача оптимального розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Для цього необхідно зробити дисконтовану оцінку потоків доходу і споживання і фонду заощадження. Як норма дисконту виступає ставка відсотка [5, с.99].
Отже, неокласична функція споживання є функція від поточної ставки відсотка. При цьому поточний доход виступає як ендогенний параметр.
2.2. Кейнсіанська теорія споживання
У кейнсіанській концепції поведінка споживача інтерпретується принципово іншим способом.
По-перше, розмір доходу виступає як екзогенний параметр. По-друге, обсяг споживання залежить тільки від використовуваного доходу. По-третє, розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від об'єктивного параметра економічної кон'юнктури (поточної ставки відсотка), а від переваг споживача: традицій, світогляду, суспільних установок і т.п., тобто від чинників суб'єктивного характеру.
Кейнс підкреслював, що можливість того, що домашнє господарство змінить своє споживання в результаті коливань процентної ставки на один або два пункти, дуже низька. Що стосується заощаджень, то якщо їх і можна уявити як функцію від процентної ставки, це буде, принаймні, вихідна функція.
Залежність споживання від абсолютного розміру використовуваного доходу Кейнс сформулював у вигляді основного психологічного закону, відповідно до якого “люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але меншою мірою, ніж ростуть доходи” [3, С. 159]. Даний висновок робиться “не тільки з апріорних суджень, виходячи з нашого знання людської природи, але і на підставі детального вивчення минулого досвіду”[3, С. 160].
З кейнсіанської теорії споживання випливає один важливий наслідок, що одержав назву мультиплікативного ефекту. Суть його полягає в тому, що якщо в економіці збільшаться з якоїсь причини автономні витрати, то в результаті сукупний попит і національний доход зростають на більш велику величину. Обгрунтування дії мультиплікативного ефекту основане на тому, що в кейнсіанській моделі споживання є функцією від доходу, на відміну від інших планових витрат, що від рівня доходу не залежать і тому розглядаються як автономні.
Дію мультиплікативного ефекту в загальному виді можна описати в такий спосіб. Будь-яке підвищення автономних витрат на величину ?А безпосередньо збільшує сукупний попит і, отже, національний доход на величину ?Y = m•?А. Але тому, що споживання домашніх господарств є функція від доходу, то частину приросту свого доходу ?С вони направлять на споживання. А внаслідок того, що споживчі витрати є складовою частиною сукупного попиту, останній знову зросте. Його ріст, у свою чергу, викликає ріст національного доходу, в результаті чого частина приросту знову буде спрямована на споживання і т.д.
Тобто приріст автономних витрат викликає як безпосереднє збільшення приросту національного доходу, так і індуційований приріст національного доходу в результаті росту споживання.
Співмножник m, що стоїть перед ?А, називається мультиплікатором автономних витрат. Він показує, на яку величину зросте національний доход у випадку приросту автономного попиту на ?А. Звідси випливає, що значення мультиплікатора тим більше, чим більшу частину приросту доходу домогосподарства схильні спрямовувати на споживання.
З теорії мультиплікатора випливає один цікавий висновок, котрий Кейнс назвав “парадоксом заощаджень”.
У зв`язку з тим, що S = 1 – C, то чим більше суб'єкти зберігають, тим менше величина рівноважного національного доходу.
Теорія мультиплікатора є одним із найважливіших елементів кейнсіанської концепції. Дія мультиплікативного ефекту поряд із “парадоксом заощаджень” серед іншого наочно ілюструє найважливішу тезу кейнсіанства – про головну роль сукупного попиту в моделі “сукупний попит – сукупна пропозиція”[14, С. 267].
Теоретична конструкція поведінки домашніх господарств на споживчому ринку, запропонована Кейнсом, зробила величезний вплив на розвиток макроекономічних досліджень, саме на ній основується і теорія мультиплікатора, і кейнсіанська модель взаємодії ринків.
Проте, після того, як у 1946 році Саймон Кузнєц опублікував результати досліджень з економічної динаміки в США за період з 1869 по 1940 р., виявилося, що фактичні дані про динаміку доходу і споживання не відповідають постулатам кейнсіанської моделі.
Аналіз, проведений Кузнєцом, показав, що функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але при переході до більш тривалих тимчасових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса про сталість граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву “феномена” Кузнєца [14, С. 271].
У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, при загальній тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 р. до 0,879 у 1904-1933 р.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля якоїсь константи (для США, наприклад, – 0,92) [13, С.41].
Висновки, зроблені С.Кузнєцом, викликали необхідність перегляду уявлень про характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку. До теперішнього часу існує біля десятка базових концепцій, що тією або іншою мірою пояснюють “феномен” Кузнєца.
2.3. Теорія життєвого циклу Ф.Модільяні і теорія перманентного доходу М.Фрідмена
Розглянемо дві найбільш цікаві концепції, запропоновані нобелівськими лауреатами з економіки Франко Модільяні і Мілтоном Фрідменом. Це, відповідно, концепція життєвого циклу і концепція перманентного доходу. Хоча вони мають достатньо суттєві розбіжності, в обидвох є одне загальне нововведення: у бюджетне обмеження домашніх господарств і до складу аргументів функції споживання вводиться розмір майна.
Теорія життєвого циклу ґрунтується на мікроекономічних передумовах планування обсягів споживання і заощадження протягом усього життя.
Основна передумова, що лежить в основі даної концепції, полягає в тому, що домашні господарства приймають рішення про обсяг споживання в поточному періоді, виходячи не з поточного доходу, а з того доходу, що вони можуть одержати протягом свого життя.
Передбачається, що суб'єкт планує прожити певну кількість років Т, із них Тр – працюючи і Тп – на пенсії. З метою спрощення передбачається, що
Тр + Тп = Т
У період роботи суб'єкт одержує доход у вигляді заробітної плати, крім того, у кожному поточному році свого життя він має у своєму розпорядженні певний обсяг майна, сформованого за рахунок тієї частини доходу, що направляється на заощадження, і майна, отриманого в спадщину.
Споживчі можливості суб'єкта протягом усього життя, його вибір щодо розподілу споживання між періодами свого життя обгрунтовується функцією споживання такого виду:
С = Сv •V + Сw •W,
де W – середньорічна заробітна плата протягом Т років;
V – реальний обсяг багатства;
Сv – гранична схильність до споживання по майну;
Cw – гранична схильність до споживання по трудовому доходу.
Передбачається, що суб'єкт прагне скорегувати обсяг свого поточного споживання таким чином, щоб споживати рівні кількості благ у кожний період. Модільяні пояснює таку поведінку принципом граничної корисності споживання, що зменшується, із якого випливає, що вигода, одержувана від коригування обсягів споживання в різні періоди, буде існувати доти, поки існують відмінності в обсягах споживання між періодами [14, С. 279].
Отже, модель життєвого циклу пояснює феномен сталості середньої норми споживання прагненням суб'єктів забезпечити собі приблизно рівний обсяг споживання протягом усього життя. При цьому вони виходять у своїх оцінках із двох параметрів: величини майна, отриманого в спадщину, і відомої їм на момент початку трудової діяльності ставки оплати праці.
У період трудової діяльності суб'єкти забезпечують приріст майна за рахунок заощаджень із тим, щоб не знижувати звичний середній рівень споживання після виходу на пенсію. При цьому вони зберігають більше в періоди, коли їхній поточний доход перевищує очікуваний розмір середнього рівня доходу, і витрачають заощадження в періоди, коли поточний доход менше очікуваного розміру середнього рівня доходу.
Хиби моделі життєвого циклу:
— Модель має у своїй основі мікроекономічні передумови, при цьому формалізація моделі виходить із точної оцінки індивідом періоду свого життя. На рівні економіки в цілому ех роst середня тривалість життя і середній період трудової діяльності є об'єктивними величинами. Але застосування цих оцінок ех аntе при формуванні чекань окремого суб'єкта уявляється надто умовним, особливо з урахуванням вікових різниць у складі сім'ї.
— Модель зосереджує увагу на оцінці розміру багатства, але не враховує прибутковості активів, що складають багатство, при цьому не проводиться оптимізація дисконтованих потоків.
— Модель не розглядає проблеми, пов'язані із засобами оцінки суб'єктами своїх прибутків. Прибуток і майно виступають у моделі як два невзаємозв'язаних параметри.
Теорія перманентного доходу, так само як і теорія життєвого циклу, сформована під впливом “феномена” Кузнєца про сталість середньої норми споживання. Так само в основі моделі Фрідмена лежить припущення про прагнення домашніх господарств забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього свого життя, як і в теорії Модільяні [14, с. 283].
Проте на відміну від приведеного вище ходу міркувань у моделі Фрідмена є суттєва особливість: заощадження розглядаються не тільки як відкладене споживання, але і як процес формування портфеля активів майна суб'єкта.
Аналіз першого аспекту зводиться до оптимізації розміру споживання в довгостроковому періоді, аналіз другого – до оптимального розподілу поточного обсягу заощаджень між активами, що приносять прибуток, виходячи з особливостей уявлення суб'єкта про ризик і прибутковість, що виражаються його функцією корисності.
Особлива увага в моделі Фрідмена приділяється засобові формування суб'єктами оцінок свого майбутнього (протягом усього життя) доходу. Фрідман міркує приблизно в такий спосіб: припустимо, що суб'єкт одержує доход один раз на місяць, наприклад, 10-го числа. Проте це не означає, що його споживання 10-го числа буде вище, ніж в інші дні, скоріше варто очікувати рівномірного розподілу споживання по днях місяця. Якщо при цьому суб'єкт на початку року знає, що з березня йому підвищать зарплату, або в нього є на руках пакет облігацій, що погашається в червні, він може підвищити рівень свого споживання, вже починаючи із січня місяця. Аналогічним чином суб'єкт оцінює і більш віддалені перспективи в зміні своїх поточних доходів. Загальним залишається одне: для нього несуттєва мотивація одержати в старості рівень споживання, що значно перевищує поточний рівень, але суттєво, виходячи з оцінки своїх сьогоднішніх і майбутніх можливостей, забезпечити гідний рівень споживання вже сьогодні, що приблизно відповідає середньому рівню споживання протягом життя.
Як і в теорії життєвого циклу, у моделі перманентного доходу велике значення має майно. Проте при цьому оцінюється не тільки розмір майна, але й аналізується прибутковість від різноманітних видів активів.
У результаті майно суб'єктів формується не тільки в залежності від величини фонду заощаджень, але й у результаті оптимізації структури портфеля активів, що приносять прибуток.
Запропонований підхід, по-перше, дозволяє оптимізувати потоки доходів і споживання, причому з урахуванням дисконтованої оцінки, і по-друге, робить доход і майно тісно взаємопогодженими. У самому загальному виді модель перманентного доходу можна уявити у такий спосіб.
Заощадження інтепретуються як “відкладене” споживання: намагаючись забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього життя, домашні господарства формують фонд заощаджень, розподіляючи його між різноманітними активами, що приносять прибуток. Портфель активів суб'єкти оптимізують, виходячи як із формальних, так і із суб'єктивних уявлень про ризик і прибутковість.
У монетаристській моделі виділяється п'ять видів активів: гроші, акції, облігації, предмети споживання тривалого користування, людський капітал.
Характеристика прибутковості перших трьох видів активів зрозуміла. Прибутковість від предметів споживання тривалого користування не має однозначної грошової оцінки і не фіксується в системі бухгалтерського обліку або національного рахівництва. Проте ця прибутковість реально існує і проявляється в тій користі, що приносить суб'єкту володіння зазначеними благами. Цю користь можна формально оцінити методом умовно нарахованої вартості [7, с. 68].
Людський капітал є більш складним, але дуже важливим поняттям. Існує більше десятка базових теорій людського капіталу. У самому загальному наближенні його можна визначити як “сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною запас здоров'я, знань, навичок, спроможностей, мотивацій, що ведуть до росту заробітків даної людини” [7, с. 69]. У концепції Фрідмена людський капітал трактується як дисконтована оцінка суми трудових доходів, які суб'єкт може одержати протягом життя.
Поточний доход домашнього господарства складається з двох складових:
— випадкового доходу, що може бути як позитивною, так і негативною величиною (наприклад, виграш у лотерею, інший додатковий доход, отриманий внаслідок сприятливих непередбачених обставин, або навпаки, втрата доходу внаслідок тих же непередбачених обставин, але несприятливого характеру);
— постійного доходу, що представляє середній розмір доходів, котрі домашні господарства одержать протягом свого життя.
Випадковий доход може бути поданий у моделі у вигляді випадкової величини, і має ймовірнісну оцінку.
Постійний доход Фрідман називає перманентним доходом і визначає його в такий спосіб: перманентний доход являє собою усереднену дисконтовану оцінку поточних доходів домашнього господарства, що воно може одержати від активів, які приносять прибуток протягом усього життя.
Концепція перманентного доходу лежить в основі всієї теоретичної конструкції монетаризму. Саме на неї спирається фрідманівська теорія грошового попиту, саме на її основі робиться багато висновків монетаризму.
Розділ 3. Аналіз споживання в Україніта шляхи вдосконалення
3.1. Аналіз споживання в Україні
Ми починаємо з аналізу основних сил, що впливають на споживчі видатки. Які ж саме фактори в житті суспільства та засобах існування визначають темпи споживчих видатків?
Поточний використовуваний доход. Показано, як тісно споживання йшло за поточним використовуваним доходом протягом 1966-1991 рр. Єдиний період, коли доход та споживання не йшли в тандемі, мав місце під час другої світової війни, коли кількість товарів була обмежена, а подекуди ще й нормована, і людей спонукали заощаджувати, щоб допомогти державі. Спостереження та статистичні розрахунки показують, що поточний обсяг використовуваного доходу – це основний фактор, який визначає обсяг споживання країни.
Доход протягом життєвого циклу. Найпростіша теорія споживання використовує тільки доход поточного року, щоб прогнозувати споживчі видатки. Ретельні дослідження показали, що люди обґрунтовують свої споживчі видатки не тільки через поточний доход, а й через довгострокові тенденції доходу.
Які є приклади? Якщо через погану погоду загине врожай, то фермер використовуватиме попередні заощадження. Через те, що студенти – медики можуть сподіватися на майбутні високі заробітки, вони позичають гроші на споживчі цілі, ще навчаючись у коледжі. У всіх цих випадках індивіди, визначаючи обсяг споживання, виходіть з довгострокового періоду, запитуючи: “Чи цьогорічний доход високий або низький тимчасово? Враховуючи поточні і майбутні доходи скільки можна споживати сьогодні, щоб не улазити у надмірні борги?” [8, c. 268-269]
Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду і на поточний доход і на доход отримуваний в майбутньому. Щоб зрозуміти, як споживання залежить від довгострокових тенденцій в доходах, в аналітичній економіці розвинуті теорія постійного доходу та гіпотези життєвого циклу. Постійний доход – це такий розмір доходу, який може отримувати сім’я, якщо відкинути тимчасові і випадкові впливи – такі як погода або перерваний діловий цикл, або несподівані доходи чи витрати.
Відповідно до теорії постійного доходу, споживання реагує в основному на постійний доход. Цей підхід означає, що споживачі не однаково реагують на всі потрясіння в доходах. Якщо зміни в доході постійні (наприклад, гарантована високооплачувана робота), то споживачі, очевидно, збільшать споживання відповідно до змін у доході. З іншого боку, якщо зміни у доході виключно тимчасові (тимчасові преміальні виплати або хороший урожай), то значна частина приросту доходу, можливо, заощаджуватиметься.
Багатство та інші впливи. Наступний важливий визначник величини споживання – це багатство. Порівняємо двох споживачів, що заробляють по 25000 доларів в рік. Один з них має 100000 доларів заощаджень в банку, тоді як інший зовсім немає заощаджень. Перший може споживати частину багатства, тоді як у другого такої можливості немає. Той факт, що більше багатство веде до вищого споживання, називається ефектом багатства або майна.
Багатство, звичайно не змінюється різко з року в рік. Тому ефект багатства різко спричиняє різкі зміни у споживанні. Проте час од часу трапляються винятки, наприклад, коли після 1929 року стався крах фондової біржі і капіталісти, власники акцій, за одну ніч перетворилися на бідняків, позбулися свого багатства. Багато раніше заможних людей були змушені урізати своє споживання. Так само, коли курси акцій на фондових біржах істотно зросли в середині 80-х років, додавши більш як трильйон доларів до заощаджень людей після 1982 року, споживання, можливо, стимулювалося, бо люди відчували приплив багатства.
Інші фактори також визначаються час од часу як важливі визначники заощадження або споживання. Ряд економістів вважає, що заощадження зменшується в умовах нульової норми доходу на заощадження. Професор Гарварда і голова економічних радників президента Рейгана Мартін Фельдстейн твердив, що розвинута система соціального захисту зменшує особисті заощадження. Оскільки, ми сподіваємося отримувати велику державну пенсію за віком, ми менше заощаджуємо на старість.
Наскільки важливі впливи інших чинників, крім поточного доходу, на споживання? Безсумнівно, що постійний доход, багатство, соціальні фактори та сподівання впливають на розмір заощадження. Проте з року в рік найважливішим визначником змін у споживанні є фактичний використовуваний доход.
Добробут населення визначає абсолютний та відносний рівень забезпечення потреб людини (сім’ї) матеріальними і нематеріальними(вт. ч. духовними) благами порівняно із стандартами та нормами, прийнятими в даному суспільстві (соціальній групі). Дане визначення передбачає, що індикаторами рівня життя виступають: рівень душових доходів, споживання і забезпечення домашніх господарств матеріально-технічними ресурсами; рівень диференціації населення за доходами та споживанням; прожитковий мінімум; абсолютний та відносний рівень бідності; життєвий стандарт (норматив споживання). [2, c. 166-168]
3.2. Шляхи вдосконалення споживання
В основі поведінки кожної людини, організації, суспільства лежать потреби. Розуміючи структуру потреб та знаючи причини змін цієї структури, ви зможете прогнозувати зміни у споживанні своєї родини, близьких, знайомих, зможете спрогнозувати напрями вдосконалення споживання.
Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте.
Виробниче споживання — це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільне необхідного продукту. Отже, даний вид споживання фактично означає виробництво. З ним пов'язане й особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.
Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб.
Таким чином, дещо відрізняючись за своїми функціями і роллю, власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виокремити особисте споживання як процес задоволення потреб членів суспільства в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживацький характер. Якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради особистого споживання. [4, c. 135-137]
Споживання – це найпростіший компонент валового внутрішнього продукту, що становить 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя. Які ж основні компоненти споживання? Серед його найважливіших статей – житло, транспортні засоби, продовольство та медичні послуги.
Споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь-якої країни. Держави в яких інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.
Більшість людей прагнуть підтримувати одинаків рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію, тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо особа отримала у спадщину значний обсяг майна можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання в гору.
Зменшення багатств домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення у роки гіперінфляції в Україні помітно знизила рівень споживання значної кількості домогосподарств. Однак здебільшого величина багатства домогосподарств змінюється з року в рік повільно і тому звичайно не викликає значних переміщень функцій споживання і заощадження.
У сучасному суспільстві й інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки тощо.
Сподівання споживачів пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки й заощадження. Наприклад, очікування зростання цін та нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і до зменшення заощадження.
Основна економічна проблема, з якою стикається наше суспільство, — це суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Ефективність економіки полягає у використанні суспільством обмежених ресурсів з максимальним результатом. [1, c. 257-258]
Висновки
Впродовж життя люди хочуть підтримувати досить рівномірний рівень споживання. Їхня споживча поведінка орієнтована на можливості споживати, враховуючи довгостроковий період, тобто на постійний доход, або доход за весь період життя плюс багатство. З таким поглядом поточний доход – це лише один із чинників, що визначають величину споживчих видатків. Багатство і сподіваний доход також відіграють свою роль.
Схильність людини до споживання з доходу в особистому розпорядженні та з багатства залежить від її віку. Це означає: заощаджуватимуть багато (мало) коли доходи високі (низькі) порівняно із середнім доходом за весь період життя і навпаки.
Сучасний маркетинг спирається на ряд основних принципів. Головною ідеєю маркетингу виступає уявлення про те, що покупець здійснює пошук не товару, але послуги чи вирішення проблеми, що може забезпечити товар. Звідси випливають 4 важливих висновки, які виступають в ролі передумов для розгортання всієї теорії споживання.
1. Вибір споживача скерований не на товар, але на послугу, яку він чекає від його виконавця.
2. Різні товари можуть задовольняти одну й ту саму потребу.
3. Кожний товар являє собою сукупність атрибутів чи властивостей.
4. Один і той самий товар може задовольнити різні потреби.
Споживання – це частина доходу в розпорядженні, яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді. Заощадження – частина доходу в розпорядженні, яка залишається після задоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому.
Важливість макроекономічного дослідження поведінки домашніх господарств на споживчому ринку пояснюється такими обставинами:
1. У сучасній економіці витрати на споживання досягають трьох чвертей усіх сукупних витрат, і вже один цей факт сам по собі надає аналізу функції споживання надзвичайну актуальність.
2. Витрати на споживання складають переважну частку трансакцій в економіці, отже, характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає розмір і характер попиту на гроші.
3. Оскільки одну частину використовуваного доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то очевидно, що певному характеру функції споживання відповідає певний вид функції заощадження, а оцінка обсягу заощаджень надзвичайно важлива для визначення умов як статичної, так і динамічної рівноваги в економіці.