Вступ.

1. Адміністративна та кримінальна відповідальність: поняття та особливості.

2. Адміністративна відповідальність і кримінальна відповідальність: спільні риси та відмінності.

3. Законодавчі основи адміністративної та кримінальної відповідальності.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі розвитку державності України суттєво зростають роль і значення адміністративної та кримінальної відповідальності, направлені на забезпечення законності і правопорядку у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі.

Так, у зв'язку з актуальністю проблеми правоохорони як неодмінного елемента правової держави, адміністративне право на відміну від багатьох інших правових галузей має і зміцнює свої власні юридичні засоби захисту від посягань на правовий режим у сфері функціонування механізму виконавчої влади. Невиконання або недбале виконання вимог адміністративно-правових норм тягне за собою введення в дію попереджувальних, припиняючих і каральних засобів адміністративно-примусового характеру.

Серед них особлива роль належить інституту адміністративної відповідальності, а також адміністративному процесу. Найважливіше значення при цьому має те, що за допомогою адміністративної відповідальності дедалі більшою мірою здійснюється захист не тільки управлінських суспільних відносин, а й багатьох інших, зокрема, фінансових, трудових, природоохоронних тощо.

Межі норм кримінального і адміністративного права визначаються характером і спрямованістю відповідних заборон. Очевидним є те, що адміністративна відповідальність як важливий інструмент реагування на адміністративні правопорушення не виконує в повному обсязі покладені на неї завдання. Українськими науковцями, вченими інших держав зроблена спроба проаналізувати та зрозуміти практичну і теоретичну важливість інституту адміністративної відповідальності.

Поняття кримінальної відповідальності відповідає родовим ознакам відповідальності юридичної і водночас характеризується своїми видовими, Безначальними ознаками. Ними є такі:

1) кримінальна відповідальність становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень;

2) кримінальна відповідальність — це вид державного примусу, що знаходить своє вираження насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень;

3) вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі, перш за все у санкції статті КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

4) зазнавання таких обмежень завжди носить вимушений, а не добровільний характер. оскільки їх застосування є обов'язком спеціально уповноважених органів держави;

5) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, що виступає як підстава такої відповідальності.

На відміну, від кримінальної відповідальності, адміністративна відповідальність – особливий вид юридичної відповідальності. Їй властиві всі ознаки останньої. Адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу і наділена всіма його ознаками. У науковій адміністративно-правовій літературі зміст адміністративної відповідальності трактується по-різному. Проте у поняттях і визначеннях, даних ученими у наукових працях, спостерігається єдиний погляд на ознаки, які визначають зміст адміністративної відповідальності. Зокрема, адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак: перша група – ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому, а друга – ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності.

1. Адміністративна та кримінальна відповідальність: поняття та особливості

Адміністративна відповідальність виступає одним з видів юридичної відповідальності. Під адміністративною відповідальністю слід розуміти застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм характером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність.

Адміністративній відповідальності притаманні ознаки, що властиві й юридичній відповідальності.

В науці кримінального права, як і адміністративного, немає однозначності в розумінні кримінальної відповідальності: одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; другі — характеризують кримінальну відповідальність як певного роду обов’язок; треті — розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини; четверті — розуміють кримінальну відповідальність як реалізацію санкції кримінально-правової норми; п’яті — вважають кримінальну відповідальність засудженням винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочин з признанням покарання або без нього тощо.

До особливостей, що характеризують адміністративну відповідальність і водночас відмежовують її від інших видів юридичної відповідальності, необхідно віднести такі:

Адміністративна відповідальність встановлюється законами й підзаконними актами чи їхніми нормами про адміністративні правопорушення. У цих актах визначаються склади адміністративних правопорушень і санкції, а в деяких випадках — і порядок їх застосування. На відміну від цього, кримінальна відповідальність встановлюється виключно законами;

дисциплінарна — законодавством про працю, а також іншими законами, підзаконними актами, що встановлюють особливості положення окремих категорій працівників; матеріальна відповідальність — законодавством про працю, цивільним законодавством, а в окремих випадках — і нормами адміністративного права.

В основі адміністративної відповідальності лежить адміністративне правопорушення, кримінальної відповідальності — злочин, дисциплінарної — дисциплінарний проступок, матеріальної — спричинення матеріальної шкоди[11, c. 65].

Поняття кримінальної відповідальності відповідає родовим ознакам відповідальності юридичної і водночас характеризується своїми видовими, відзначальними ознаками. Ними є такі: 1) кримінальна відповідальність становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень; 2) кримінальна відповідальність — це вид державного примусу, що знаходить своє вираження насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень; 3) вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі, перш за все у санкції статті КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 4) зазнавання таких обмежень завжди носить вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов'язком спеціально уповноважених органів держави; 5) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, що виступає як підстава такої відповідальності. З урахуванням викладеного кримінальна відповідальність — це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду; а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

З урахуванням викладеного кримінальна відповідальність — це вимушене перетерпіння особою, що вчинила злочин, державного засудження, а також позбавлень особистого, майнового або іншого характеру, які передбачені кримінальним законом і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Очевидно, що поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави. Така взаємодія врегульована нормами кримінального права і тому протікає в межах певних правовідносин, які називаються кримінально-правовими відносинами. Одні автори слушно вважають, що ці правові відносини виникають з моменту вчинення злочину. На думку інших, вони виникають або з моменту порушення кримінальної справи, або з моменту притягнення особи як звинуваченої, або, навіть, з моменту постановлення обвинувального вироку суду чи набрання ним чинності[8, c. 626-627].

Суб'єктами адміністративної відповідальності виступають як фізичні особи, так і колективні утворення, а за кримінальної відповідальності — тільки фізичні особи.

Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади і посадовими особами чи суддями; кримінальне покарання накладається виключно судами.

Між адміністративним правопорушенням та особою, яка накладає адміністративне стягнення, відсутні службові стосунки. За цією ознакою адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної, для якої наявність таких взаємин є необхідною у мовою. На відміну від кримінального покарання, яке автоматично тягне за собою наявність судимості, застосування адміністративної відповідальності таких наслідків не передбачає. Адміністративне стягнення згідно з чинним законодавством діє протягом року з моменту його застосування.

Заходи адміністративної відповідальності застосовуються відповідно до законодавства, що регламентує провадження по справах про адміністративні правопорушення. Кримінальні справи розглядаються згідно з кримінально-процесуальним законодавством.

Розгляд взаємозв'язку кримінально-правових відносин і кримінальної відповідальності дозволяє зробити висновок про те, що кримінальна відповідальність може бути реалізована в таких трьох формах. Першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кримінального покарання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється. Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк). Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання.

Як відзначалося, поняття кримінальної відповідальності відображує факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави. Така взаємодія врегульована нормами кримінального права і тому протікає в межах певних правовідносин, що називаються кримінально-правовими. Одні автори вважають, що ці правовідносини виникають з моменту вчинення злочину. На думку ж інших, вони виникають з моменту або порушення кримінальної справи, або притягнення особи як обвинуваченого, або навіть з моменту винесення обвинувального вироку чи набрання ним законної сили. Відповідь на це та інші питання залежить від розуміння того, що становлять собою ці правовідносини, який зміст їх структурних елементів, у чому виражається їх взаємодія, як співвідносяться кримінальна відповідальність та аналізовані правовідносини тощо[12, c. 71-73].

Отже, адміністративна відповідальність має особливості, що вирізняють її з-поміж інших видів відповідальності. Причому основна особливість — це те, що необхідною підставою для її застосування є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стягнення.

2. Адміністративна відповідальність і кримінальна відповідальність: спільні риси та відмінності

Характеризуючи адміністративну відповідальність як реакцію державних органів на вчинене діяння, заборонене законом, необхідно підкреслити, що така реакція виражається в засудженні діяння, “в негативній оцінці” вчиненого. Негативна оцінка адміністративного проступку – самостійна міра впливу, що реалізується компетентним (юрисдикційним) органом. Для застосування адміністративного стягнення необхідне видання правозастосовчого акта – постанови, в якій суб’єкт визнається винним і негативно оцінюється його поведінка. Для розуміння адміністративної відповідальності ця ознака є суттєвою.

Також важливою ознакою адміністративної відповідальності є форма реагування державних органів на правопорушення, що виражається в застосуванні на основі негативної оцінки каральних адміністративних санкцій. Система правових норм, яка міститься в КпАП України, засвідчує, що накладення адміністративного стягнення є завершуючою мірою (формою) серед інших мір адміністративної відповідальності. Застосування адміністративного стягнення матеріалізує правову оцінку, яка була дана правопорушенню та особі правопорушника в ході розгляду справи і винесення за нею постанови. Значення цієї ознаки полягає в тому, що в основному при застосуванні адміністративного стягнення винний суб’єкт зазнає певних обмежень особистісного, морального і матеріального характеру.

Проблема визначення спільних та відмітних ознак окремих видів юридичної відповідальності завжди була актуальною для правової науки. Формування ринкової економіки та розбудова правової демократичної держави докорінно змінили соціально-економічні відносини в Україні, роль і значення багатьох соціальних і правових інститутів. Сказане безумовно стосується юридичної відповідальності, зокрема, адміністративної відповідальності. Ускладнення суспільних відносин, виникнення нових сфер господарювання та управління, значне підвищення активності громадян викликали необхідність у всебічному переосмисленні соціальної ролі адміністративної відповідальності, її сутності та ознак як важливого правового інституту, співвідношення з іншими видами юридичної відповідальності.

Специфічні особливості адміністративної відповідальності найбільшою мірою виявляються за допомогою її порівняння й відмежування від інших видів юридичної відповідальності, зокрема, кримінальної, оскільки остання близько стикається з адміністративною.

Розглядаючи адміністративну та кримінальну відповідальність, слід відмітити, що вони певною мірою схожі між собою, адже кожна з них – це відповідальність перед державою. Крім того, для адміністративних правопорушень та злочинів, як підстав адміністративної та кримінальної відповідальності, характерні такі спільні ознаки, як суспільна небезпека, протиправність, караність та винність.

В той же час, адміністративна відповідальність відрізняється від кримінальної за своїми нормативними і фактичними підставами. Нормативні підстави адміністративної відповідальності закріплені в нормах адміністративного права: Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП)[1], інших законах України та підзаконних актах – указах, постановах, наказах, рішеннях, а кримінальної відповідальності – в статтях Кримінального кодексу України (далі – КК)[3]. Розходження в нормативних підставах є головним[5, c. 6].

Адміністративну і кримінальну відповідальність варто розрізняти за їх фактичними підставами. Так, фактичною підставою адміністративної відповідальності є конкретний склад адміністративного проступку – протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП). Згідно ст. 11 КК України кримінальна відповідальність настає за злочин – передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. При цьому не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Основним критерієм розмежування злочину та адміністративного правопорушення є така юридична категорія, як суспільна небезпека. При цьому необхідно враховувати елементи суспільної небезпеки: її ступінь (обсяг), а також кількісний фактор (повторність, рецидив правопорушення). Адміністративні проступки відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки, відсутністю великої шкоди для суспільства, яку завдають йому злочини. Ця різниця проявляється у всіх ознаках протиправних діянь обох видів: об’єкті, об’єктивній стороні, суб’єкті та суб’єктивній стороні.

Необхідно також відмітити відмінність об'єкту посягань злочину та адміністративного проступку. Так, однією з важливих особливостей адміністративної відповідальності є її тісний зв'язок з організаційно-управлінськими відносинами в суспільстві, які в цілому можна розглядати безпосереднім об'єктом посягання адміністративного проступку. Тому функція органу управління (посадової особи) по застосуванню заходів адміністративної відповідальності становить складовий елемент його управлінської діяльності. Як відомо, деякі злочини також зазіхають на відносини в сфері державного управління, але ці відносини не є єдиним об'єктом злочинних проявів в суспільстві[6, c. 8-9].

Характеризуючи об’єктивну сторону адміністративних правопорушень та злочинів, слід відмітити, що як в першому, так і в другому випадках цей елемент їх складу включає в себе сукупність ознак, які характеризують зовнішній прояв протиправного діяння, яке посягає на охоронюваний законом об’єкт, а саме: протиправне діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливий результат, причинний зв’язок між діянням та результатом, місце, час, спосіб, засоби та знаряддя скоєння правопорушення. В цілому зазначені ознаки об’єктивної сторони адміністративного проступку та злочину співпадають, але розрізняються за характером та ступенем суспільної небезпеки, що знайшло своє відображення в конкретних складах, визначених в чинному адміністративному та кримінальному законодавстві. Зокрема, на зміну обсягу суспільної небезпеки зазначених правопорушень й відповідно на їх кваліфікацію може впливати спосіб протиправної дії: активний чи пасивний.

Як відзначалося, поняття кримінальної відповідальності відображує факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави.

Кримінальна відповідальність протікає в рамках кримінально-правових відносин, проте їх часові межі є різними. Так, кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання. Такий погляд на момент виникнення і припинення кримінальної відповідальності не є загальновизнаним у науці кримінального права. Багато хто із авторів вважають, що кримінальна відповідальність виникає на більш ранніх стадіях — з моменту вчинення злочину, порушення кримінальної справи, затримання або арешту підозрюваного (обвинуваченого) тощо. Проте відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р., яким дано офіційне тлумачення ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність), кримінальна відповідальність настає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили.

Адміністративна відповідальність від кримінальної відрізняється колом суб'єктів відповідальності. Як відомо, суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) в стані осудності з досягненням 16-річного віку на момент вчинення правопорушення (в тому числі й неповнолітні особи віком від 16 до 18 років), а також спеціальні суб’єкти. До кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), осудні, які вчинили злочин у віці, з якого відповідно до чинного законодавства може наставати кримінальна відповідальність. Крім того, кримінальне законодавство передбачає відповідальність також спеціальних суб'єктів, тобто фізичних осудних осіб, які мають спеціальні ознаки, що стосуються різних властивостей таких осіб (громадянство, посадове становище, виконання професійних чи спеціальних функцій тощо). З урахуванням ступеня суспільної небезпеки кримінальне законодавство містить норми, в яких визначена більш низька, ніж в адміністративному законодавстві, вікова межа притягнення осіб до відповідальності – 14 років. Так, Кримінальний кодекс України встановлює диференційовані вікові межі притягнення особи до кримінальної відповідальності: загальну – 16 років та більш низьку – 14 років за вчинення найбільш небезпечних злочинів[9, c. 98-99].

Отже, кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання обвинувальним вироком чинності, а припиняється з моменту припинення кримінально-правових відносин. Такий погляд на момент виникнення кримінальної відповідальності не є загальновизнаним в науці кримінального права: багато хто з авторів вважають, що кримінальна відповідальність виникає на більш ранніх стадіях — з моменту вчинення злочину, порушення кримінальної справи, затримання або Авесту підозрювального (звинуваченого) та ін.

Згідно зі ст. 10 Конституції Україні кримінальній відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров’я, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство та ін.

До особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила небезпечне діяння, передбачене КК, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням[8, c. 629-630].

Розглядаючи суб’єктивну сторону адміністративних проступків та злочинів, слід зазначити, що складовими суб’єктивної сторони є вина (у формах умислу чи необережності), мотив і мета, які в однаковій мірі характерні як для адміністративного правопорушення, так і для злочину. В той же час існують істотні відмінності у співвідношенні інтелектуального і вольового моментів вини у складах адміністративного правопорушення та злочину.

Отже, адміністративний проступок відрізняється від злочину за сукупністю усіх фактичних ознак (елементів) протиправного діяння: об’єктом, об’єктивною стороною, суб’єктом та суб’єктивною стороною.

В той же час, ряд спільних рис мають адміністративне та кримінальне покарання (зокрема, це стосується видів покарань, способу визначення їх розміру, правил призначення). Відмінності, які існують між ними, обумовлені різницею ступеня суспільної небезпеки, тяжкості адміністративних правопорушень та злочинів. Види адміністративних стягнень та кримінальних покарань закріплені у Загальних частинах КпАП (ст. 24) та КК (ст. 51) у спеціальних переліках. Перелік адміністративних стягнень містить лише основні з них. Іншими законодавчими актами можуть бути встановлені й інші види стягнень. Перелік кримінальних покарань є вичерпним. Зазначимо також, що в кримінальному праві є такий специфічний інститут, як примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, які застосовуються до неосудних або обмежено осудних осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння (ст.ст. 92-96 КК)[3].

Попри певні відмінності і в адміністративній, і в кримінальній відповідальності основні види покарань співпадають. Натомість дуже суттєво розрізняються нормативно встановлені розміри (нижча та вища межа) цих видів покарань – сума штрафу, коло предметів, які можуть бути конфісковані, коло спеціальних прав, яких особа може бути позбавлена, терміни виправних робіт, та арешту. При застосуванні цих видів покарань за вчинення злочинів їх розміри набагато перевищують розміри, встановлені адміністративним законодавством. Різниця в розмірах покарання, перш за все, відбиває якісну відмінність в ступені суспільної небезпеки (тяжкості), яка існує між адміністративними правопорушеннями та злочинами.

Такий стан справ у ряді випадків утруднює розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності, негативно позначається на практиці їх застосування. Це зумовлює необхідність серйозного реформування, в першу чергу, інституту адміністративної відповідальності[13, c. 10-11].

Основним напрямком такого реформування вважаю усунення ознак (стягнень, процедур тощо), які не відповідають суті адміністративної відповідальності як відповідальності у сфері державного управління, покликаної забезпечити оперативне реагування в ній на дрібні порушення, які створюють загрозу заподіяння або заподіюють незначну шкоду і обумовлюють застосування до винних осіб попереджувально-виховних заходів. Звідси виникає необхідність обмежити перелік адміністративних стягнень, залишивши в ньому лише ті, які є за змістом попереджувально-виховними, не зачіпають суттєвих матеріальних та особистих інтересів громадян і можуть бути швидко реалізовані без застосування тривалої процедури. На мою думку, це може бути попередження та штраф у незначному розмірі. Здійснення заходів адміністративної відповідальності доцільно покласти на органи державної виконавчої влади, їх спеціалізовані колегіальні органи та відповідних посадових осіб, які в змозі забезпечити оперативність розгляду справ про адміністративні правопорушення. Судову процедуру розгляду справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень доцільно передбачити в разі, коли правопорушник не згоден на адміністративну процедуру прийняття рішення по справі, а також коли він бажає оскаржити рішення, прийняте органом державної виконавчої влади. Реформування адміністративної відповідальності у вказаному напрямку дозволить суттєво підвищити її ефективність та соціальне значення[11, c. 66].

3. Законодавчі основи адміністративної та кримінальної відповідальності

Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють питання встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності, становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймають на основі Конституції України й повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Цей закон є основним джерелом кримінального права. Згідно з ч. З ст. З КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали і постанови судів не визнаються джерелами норми кримінального права. Вони мають обов'язкову силу тільки лише щодо конкретної кримінальної справи. Так само роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не створюють норм кримінального права. Вони лише розкривають смисл, дійсний зміст кримінально-правової норми, націлюють судову практику на правильне й застосування. Не створюють норм кримінального права і акти офіційного тлумачення, що даються Конституційним Судом України. Незважаючи на загальну обов'язковість, акти Конституційного Суду приймаються з метою точного визначення смислу юридичної норми, а також правильного і єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають.

Адміністративна відповідальність регулюється багатьма нормативними актами, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення. До його системи входять законодавчі акти, норми, включені до КпАП, і ті, що до нього не внесені.

В науці кримінального права також немає єдиного розуміння кримінальної відповідальності: одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; інші характеризують кримінальну відповідальність як певного роду обов'язок особи, що вчинила злочин; треті розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини; четверті розуміють кримінальну відповідальність як реалізацію санкції кримінально-правової норми; п'яті вважають кримінальну відповідальність осудом винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочин із призначенням покарання або без нього тощо.

Важливим джерелом інституту адміністративної відповідальності в свій час стали Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення від 23 жовтня 1980 р. У них вперше було кодифіковано найважливіші матеріальні та процесуальні норми щодо адміністративної відповідальності, визначено завдання та закріплено систему законодавства про адміністративні правопорушення, встановлено поняття й структуру адміністративного правопорушення, види адміністративних стягнень, загальні правила та строки їх накладення, закріплено систему органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок виконання, оскарження й опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

У регулюванні адміністративної відповідальності особлива роль належить КпАП, який прийнято 7 грудня 1984 р. (введений у дію з 1 червня 1985 р.). КпАП складається з п'яти розділів: І. Загальні положення; II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність; III. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; IV. Провадження в справах про адміністративні правопорушення; V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Розділи містять 33 глави, а останні — статті[10, c. 22-23].

У КпАП кодифіковано законодавство України про адміністративну відповідальність. Поряд із матеріальними нормами цей акт містить адміністративно-процесуальні норми, які регулюють провадження в справах про адміністративні правопорушення та порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Паралельно з КпАП діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але вони містяться в законодавчих міжгалузевих актах (Повітряний, Митний кодекси, закони України «Про надзвичайний стан», «Про боротьбу з корупцією», «Про охорону державного кордону» тощо).

До складу нормативно-правових актів, що містять норми про адміністративну відповідальність, належать закони, норми яких не включено до КпАП. Питання адміністративної відповідальності (процедурні) регулюють також постанови Кабінету Міністрів України. Акти з адміністративними санкціями можуть видавати місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями й епізоотіями. Обласні, Київська та Севастопольська міські ради мають право встановлювати також правила благоустрою міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на колгоспних ринках, правила додержання тиші в громадських місцях, які в КпАП не визначено, але в ньому за їх порушення передбачено адміністративну відповідальність. Тому вони також є нормативною основою адміністративної відповідальності.

Разом з наведеним, слід відзначити, що відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

При розкритті поняття кримінальної відповідальності основна увага звертається на її юридичну природу та основний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний зміст кримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різним залежно від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин, з конкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з яким саме заходом. Конкретний зміст кримінальної відповідальності, зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виділення окремих її форм.

Першою з них є вимушене перетерпіння винним державного засудження (покарання), що виражено в обвинувальному вироку суду, який, однак, не пов’язаний з призначенням йому кримінального покарання. Так, в ч. 2 ст. 50, а також в ч. 3 ст. 327 КПК зазначається, що “суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на час розгляду справи у суді діяння втратило характер суспільно небезпечного, або особа, що його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною”[8, c. 631-632].

Покарання є основною формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст її включає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про реальне відбування покарання особою; г) реальне (повне чи часткове) відбування особою призначеною судом міри покарання; д) перебування особи в особливому правовому становищу — стані судимості.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється (звільнення від покарання). Так, згідно з ч. 1 ст. 45 КК, “якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи і особу винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним призначеного покарання, він може ухвалити про умовне незастосування покарання до винного з обов’язковим зазначенням у вироку мотивів умовного засудження”.

Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах.

Перший варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) непризначення їй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення від покарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК.

Другий варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про повне і безумовне звільнення особи від відбування призначеного покарання. Цей варіант передбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК.

Таким чином, звільнення від покарання є найбільш ”м’якою” формою кримінальної відповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент — державний осуд особи, що вчинила злочин.

Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є умовне незастосування покарання. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про незастосування причиненого основного покарання за певною умовою (воно може бути доповнене рішенням про незастосування і призначеного судом додаткового покарання); в) виконання особою протягом встановленого строку обов’язків, що випливають із визнаної судом умові незастосування покарання; г) перебування особи протягом певного строку в особливому правовому становищу — стані судимості. В чинному КК України зазначена форма кримінальної відповідальності передбачена статтями 45,46, 46-1.

Законодавство про адміністративні правопорушення має завданням охорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного й неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. Великого значення надають попередженню адміністративних правопорушень[7, c. 215-216].

Здійснення перерахованих завдань залежить від правильного застосування чинного законодавства про адміністративні правопорушення, додержання законності.

Роль адміністративної відповідальності в боротьбі з правопорушеннями постійно зростає, збільшується кількість складів адміністративних правопорушень, суворішими стали санкції за проступки. Встановлюється відповідальність за дії, які раніше взагалі не належали до правопорушень (неповага до суду, корупція, порушення податкового законодавства, недобросовісна конкуренція тощо).

Адміністративну відповідальність вводять замість кримінальної (декриміналізація). Здійснювана в процесі реформи кримінального права декриміналізація обумовлює подальше розширення сфери використання засобів адміністративного впливу. Одночасно збільшується і кількість правопорушень, за які поряд із дисциплінарними та цивільно-правовими заходами застосовують адміністративні стягнення (корупція, недобросовісна конкуренція тощо).

Значну увагу надають адміністративному примусу в боротьбі з пияцтвом, наркоманією, посяганням на власність, у забезпеченні нормальної діяльності представників влади, виконання вимог посадових осіб, державних органів, правил громадської безпеки, охорони природи.

Важливим є питання про відмежування адміністративних правопорушень від кримінальних, дисциплінарних і цивільно-правових. Законом передбачено і деякі конкретні ознаки, за якими кримінальне правопорушення відрізняється від адміністративного. У зв'язку з цим для правильної кваліфікації правопорушень необхідно зіставити ст. 9 КпАП і ст. 11 Кримінального кодексу України, проаналізувати їх зміст і тільки після цього (й у поєднанні з фактичними обставинами вчинення правопорушення, з урахуванням наслідків протиправних діянь) вирішувати питання про притягнення винної особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що суб'єкт адміністративного проступку не перебуває в службовій залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до адміністративної відповідальності. Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності, — це протиправне діяння (дія або бездіяльність) працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни й тягне за собою передбачену законодавством дисциплінарну відповідальність, виражену в накладенні керівником на винних дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов'язані зі службовими, трудовими обов'язками винної особи. Проте не завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені під час виконання ними службових обов'язків, розглядають як адміністративні правопорушення (випуск налінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам).

За відмежування адміністративної відповідальності від цивільно-правової слід мати на увазі, що остання настає за порушення обов'язків, які випливають із цивільно-правових угод, тобто угод, що виникають між рівноправними сторонами, а адміністративна відповідальність, навпаки, передбачає нерівність сторін відносин[6, c. 26-28].

Висновки

З'ясування співвідношення адміністративного права з іншими, суміжними правовими галузями, відіграє значну роль для уточнення його соціальної природи і призначення, особливостей змісту, а також визначення місця у правовій системі.

Як свідчить проведений аналіз, адміністративні та кримінальні покарання, правила їх призначення, суб’єкти та процес провадження по адміністративних та кримінальних справах мають суттєві відмінності. В той же час їм притаманна і значна кількість спільних рис, які обумовлюють значну схожість адміністративної та кримінальної відповідальності. На нашу думку, ця схожість, яка виникла внаслідок запозичення при формулюванні нормативних положень щодо адміністративної відповідальності певних правових конструкцій, вироблених кримінальним правом, є надмірною. В результаті невиправданого запозичення адміністративна відповідальність певною мірою втратила якісну цілісність, набула деяких невластивих їй ознак. Так, в КпАП зберігаються ряд приписів, що базуються на концепції тісного зв’язку адміністративної та кримінальної відповідальності. Зокрема, в ст. 9 КпАП зазначається, що "адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності", тобто підкреслюється схожість ознак окремих адміністративних правопорушень та злочинів. Аналогічне положення міститься в нормі щодо строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КпАП).

Серед характерних особливостей адміністративної відповідальності можна виділити наступні:

1. Адміністративна відповідальність накладається за правопорушення, які не являють собою великої суспільної небезпеки. Внаслідок цього такі протиправні діяння визнаються адміністративним правопорушенням (проступком).

2. Адміністративна відповідальність переважно настає внаслідок правопорушень у сфері загальнодержавних, а не приватноправових інтересів. Адміністративні правопорушення, перш за все, посягають на публічно-правові інтереси держави. Підставою для застосування санкцій за адміністративні проступки є нанесення шкоди у сфері державної безпеки. Основною метою заходів адміністративної відповідальності є захист загальнодержавних інтересів.

3. Адміністративна відповідальність є засобом охорони встановленого державою правопорядку, вона нормативно визначена і полягає у застосуванні санкцій правових норм.

4. Відповідальність в адміністративному праві завжди настає внаслідок протиправної дії (бездіяльності) юридичної або фізичної особи, є наслідком винного антигромадського діяння. У цих правовідносинах завжди беруть участь суб’єкти публічно-правової сфери – органи виконавчої влади і наділені її повноваженнями посадові особи. Всі види правової відповідальності накладаються органами (посадовими особами) держави.

5. Відповідальність супроводжується державним і громадським осудом правопорушника та вчиненого ним діяння.

6. Адміністративна відповідальність пов’язана з примусом, із негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він може зазнати. Вона реалізується у відповідних процесуальних формах.

Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов'язання особистого, майнового чи організаційного характеру.

Звідси, по-перше, кримінальна відповідальність — це вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі. Отже, тільки Кримінальний кодекс України встановлює кримінальні покарання, дає вичерпний перелік покарання, передбачає підстави, порядок, межі їх призначення.

По-друге, кримінальна відповідальність застосовується лише судом і лише до особи, винної у вчиненні злочину.

По-третє, кримінальна відповідальність — це обов'язки злочинця особистого (позбавлення волі), майнового (конфіскація майна) чи організаційного (позбавлення права мати певну посаду) характеру.

Адміністративній відповідальності властиві ряд специфічних рис, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності:

а) у випадках, прямо передбачених чинним законодавством, підставою відповідальності може бути не тільки адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення інших галузей права. Такі заходи можуть застосовуватися при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;

б) адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і відмінних від інших заходів стягнення та впливу, які застосовуються в різних галузях права. Ці види адміністративних стягнень передбачені ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами України;

в) адміністративні стягнення накладаються державними органами та їх посадовими особами, яким таке право надане законом. Їх перелік закріплений у розділі III КпАП України. Суб’єктами адміністративної юрисдикції є також районні (місцеві) суди (судді). Притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративні проступки є обов’язком державних органів;

г) законодавством закріплено особливий, спрощений порядок притягнення до адміністративної відповідальності, що створює умови для його оперативності та економічності при використанні. Одночасно цей порядок містить необхідні гарантії законності, а також здійснення права на захист;

д) однією з важливих ознак, які характеризують адміністративну відповідальність, є те, що між правопорушником та органом (посадовою особою), який накладає стягнення, відсутні службові відносини. Застосування адміністративного стягнення не тягне за собою судимості і звільнення з роботи;

е) адміністративна відповідальність врегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати;

є) правом на встановлення адміністративної відповідальності наділено певне коло суб’єктів: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями. Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 92 Конституції України винятково законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них.

Список використаної літератури

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення: (за станом на 1 квітня 1998 року). — К. : Сірін, 1998. — 161 с.

2. Кодекс адміністративного судочинства України [Текст] : науково-практичний коментар / Ред.: С. В. Ківалов, О. І. Харитонова. — Харків : Одіссей, 2006. — 550 с.

3. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 478 с.

4. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України : Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2006 року. — К. : Видавець ПАЛИВОДА А. В., 2006. — 176 с.

5. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. А.Т. Комзюка. – 2-е вид., виправл. і доп. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2001. – 216 c.

6. Адміністративна відповідальність: Частина 1 Основи права //Все про бухгалтерський облік. — 2007. — № 34. — C. 5-81

7. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2005

8. Баулін Ю. Кримінальна відповідальність: сутність, зміст та правова форма //Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 2-3. — C. 626-633

9. Вереша Р. Поняття та підстава кримінальної відповідальності/ Р. Вереша //Право України. — 2006. — № 12. — С.97-103

10. Голосніченко І. Проблеми кодифікації норм, що встановлюють адміністративну відповідальність //Право України. — 2002. — № 10. — С.20-24

11. Коломоєць О. Структура адміністративної відповідальності: сучасний доктринальний погляд //Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 4. — C. 65-66

12. Левицька О. Визначення адміністративної відповідальності//Вісник податкової служби України. — 2008. — № 7. — C. 71-73

13. Матіос А. Зміст та сутність адміністративної відповідальності //Право України. — 2006. — № 2. — С.9-12.