Вступ.

1. Види торгово-економічних союзів.

2. Характеристика спільного ринку.

3. Особливості діяльності та завдання економічного союзу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розвиток світових продуктивних сил на сучасному етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя. Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

У загальному вигляді об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії – територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо.

1. Види торгово-економічних союзів

Розвиток інтеграційних процесів передбачає певне їх правове закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна економічна інтеграція.

Це – п’ять щаблів чи п’ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.

Відзначимо, що в сучасному світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи – Європейський союз. Інші інтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.

При створенні зони вільної торгівлі учасники домовляються про взаємне скасування митних тарифів та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об’єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.

Як правило, конкретні угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.

Відмінність митного союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).

Відзначимо, що митний союз – більш досконала, порівняно з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання. Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків :

1) якщо зовнішній тариф на певний товар встановлюється вище середнього тарифу, що існував до виникнення інтеграційної структури, то країнам-членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;

2) якщо зовнішній тариф встановлюється нижче існуючого, то відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн-членів об’єднання на ринки третіх країн.

Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифом дозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливе значення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в його складі однієї-двох крупних держав.

Відзначимо, що функціонування митного союзу потребує наявності певних регулюючих інститутів, оскільки:

а) перехід до спільних митних тарифів потребує перегляду підходів щодо розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні;

б) виникає потреба в координації розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні;

в) виникає потреба в переговорах з приводу узгодження не тільки митно-тарифної політики, а й координації та пристосування внутрішніх ринків до зміни економічної ситуації;

Відзначимо, що функціонування митного союзу не передбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступово підключаються різні галузі.

Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей тип торгово-економічних союзів реалізований в ЕС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЕС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.).

До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між країнами всіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:

— розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЕС такими секторами були сільське господарство та транспорт);

— формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;

— впровадження системи заходів для запобігання порушенню норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів управління та контролю. В ЕС це – Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.

Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних спільному ринку, проведення країнами-членами узгодженої економічної політики. Теоретичних розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків.

Єдиний приклад – інтеграційне угруповання країн Західної Європи – Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою не сформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.

2. Характеристика спільного ринку

Спільний ринок було створено на підставі Римського договору. Згідно з положеннями Договору спільний ринок мав бути створений поступово у трьох етапах, за 12 років, тобто до кінця 1969 р.. Ця мета не була повністю реалізована. Можливості для вільної торгівлі в межах Співтовариства були створені лише у сфері вільного руху товарів. Кількісні обмеження у торгівлі були ліквідовані ще у 1961 р. Процес ліквідації митних обмежень у внутрішній торгівлі був завершений у липні 1968 р., що означало створення зони вільної торгівлі.

1956 р. в ЄОВС виник план перетворення цієї організації на зону вільної торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією, призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі лише шістьма (з 17) країнами-членами Римської сепаратної угоди про заснування Європейського співтовариства (ЄЕС) — “Спільного ринку” — з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено створення Сполучених Штатів Західної Європи. Одночасно в Римі цими ж державами ЄЕС було укладено угоду про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом), метою якого було створення ще одного спільного галузевого ринку, об'єднання ресурсів атомної енергії та атомної промисловості. У цей же час Великобританія, яка не приєдналась до ЄЕС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ) у складі 7-ми країн.

Спільний ринок – це більш складний від інтеграційної організації. Країни-члени ліквідують перешкоди між собою у взаємній торгівлі, пересуванні робочої, сили, послуг та капіталів, здійснюється узгодження економічної політики. Економічний Союз – передбачає єдиної економічної та валютно-кредитної політики, створення системи регулювання соціально-економічних процесів, координацію податкових та валютних заходів.

У рамкахспільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);

створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);

сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.

3. Особливості діяльностіта завданняекономічного союзу

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

Ознаками економічного союзу є:

· ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;

· вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;

· жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). На стадіях практичної реалізації плани щодо створення економічного і валютного Європейського союзу.

Економічна інтеграція — це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави. Економічна інтеграція — форма інтернаціоналізації господарської діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії національних економік. Вона зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та науково-технічною революцією. Економічна інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країн. Наприклад, Європейський Союз, ОПЕК, Всесвітня торгова організація. Європейська асоціація вільної торгівлі тощо. Одначе при цьому економіка інтегрованих країн втрачає своє національне обличчя, самобутність.

Економічна інтеграція сприяє посиленню взаємозв'язку та взаємодоповнюваності національних господарств на основі міжнародного поділу праці. Інтеграційний процес характеризується:

1) планомірною зміною структури окремих країн, координацією співпраці держав, узгодженою ув'язкою асортименту продукції у країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці. Внаслідок цього прискорюється науково-технічний процес, повніше використовуються сировинні ресурси, підвищується ефективність функціонування національних господарств;

2) створенням та удосконаленням міжнародної співпраці, що поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

3) активізацією ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами. Це виражається у перебудові економік поєднаних країн, скерованій на реалізацію взаємних і міжнародних норм якостей та стандарту. Інтеграція передбачає не тільки використання тих або інших особливостей галузевої структури виробництва у окремих країнах для взаємовигідного обміну діяльністю, ал<Цй цілеспрямовану перебудову структури національних господарств, що забезпечує значно вищий ступінь їхньої взаємодії та розширення можливостей міжнародного поділу праці.

Творення економічних спілок — один з шляхів інтеграції країн, завдяки якому здійснюється міжнародний поділ праці та у кожної з країн з'являються додаткові можливості для розвитку.

Економічні спілки або союзи можуть бути регіональними (Європейський союз, Латиноамериканська асоціація інтеграції. Організація Центральноамериканських держав тощо); спеціальними, наприклад МАГАТЕ, товарно-виробничими (ОПЕК, Міжнародна спілка електрозв'язку); інвестиційними — Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Союзи також бувають військово-політичними: НАТО, СЕНТО, СЕАТО.

Регіональні економічні спілки

Європейський союз утворився 1994 року, до його складу увійшли 12 країн ЄЕС і 3 країни з ЄАВТ. Європейська економічна спільнота — ЄЕС — заснована у 1957 році Римським договором, у якості основної ідеї задекларувала: сталий збалансований зріст, гармонійний економічний розвиток та підвищення рівня життя населення. При цьому був створений спільний ринок промислових та сільськогосподарських товарів, лібералізовано вивезення капіталу, створено єдиний ринок робочої сили, усунуто митні бар'єри.

ЄЕС — регіональна організація, до якої входили 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія. Основний напрям діяльності ЄЕС — формування єдиного внутрішнього ринку. Банки країн ЄС можуть на основі єдиної банківської ліцензії безперешкодно створювати філії та надавати послуги, на території спільноти розширена сфера дії єдиного ринку страхових послуг, без обмежень всі авіакомпанії країн ЄС можуть обслуговувати будь-які авіалінії.

Європейська асоціація вільної торгівлі створена 1960 року для задоволення спільних інтересів країн, які не ввійшли до "Спільного ринку". До асоціації входять: Австрія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Норвегія та Ісландія. Їхнє населення становить 1% жителів Землі, а торгівельний оборот — 6% світового. Між учасниками асоціації нема митних податків та обмеження у експорті чи імпорті товарів. Загальний обсяг торгівлі країн ЄС становить 40% світового. Продовжені роботи по створенню Європейського союзу: перехідний період подовжений до 1999 р. Він має нібито завершитися створенням економічного простору — Єдиної Європи. До цього часу країни ЄС повинні зменшити свій державний борг, знизити рівень інфляції.

Для розв'язання фінансових питань створений Європейський банк у Франкфурті-на-Майні.

Теоретики Об'єднаної Європи розробили концепцію "технологічної Європи", що передбачає поглиблення науково-технічної інтеграції. Основою її стане спільна науково-технічна політика країн-членів спільноти. До ЄС дотепер увійшли: Австрія, Бельгія, Великобританія, ФРН, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція — разом 15 країн. В майбутньому до ЄС можуть увійти ще 25 країн Західної та Східної Європи, а на перспективу — всі європейські країни. Норвегія після референдуму з цього питання не вступила до ЄС, вважаючи, що цей інтеграційний союз зачепить її економічні та національні інтереси.

З 1 січня 1994 року набрала чинності угода про вільну економічну зону між СІЛА, Канадою, та Мексикою —Пів-нічно-Атлантична зона вільної торгівлі, що охоплює територію понад 20 млн кв. км з населенням 360 млн чол. У світі є чимало інших економічних, політичних, фінансових спілок. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ) створена у 1980 р.; входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі та Еквадор. Мета — ліквідація торговельно-митних обмежень усередині регіону, стимулювання індустріалізації, формування передумов спільного ринку. Штаб-квартира — у Монтевідео. Латиноамериканська економічна система — "Панамський договір" (ЛАЕС) — створена у 1975 р. 26 країнами Латинської Америки. Штаб-квартира — у Каракасі (Венесуела). Ліга арабських держав (ЛАД) створена у 1945 р.; входять Алжир, Бахрейн, Джібугі, Єгипет, Йорданія, Ірак, ЙАР, Катар, Ліван, Лівія, Мавританія, Марокко, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Сомалі, Судан, Туніс, Палестина. Мета — зміцнення політичної, економічної та культурної співпраці арабських країн;

координація їхньої політики щодо захисту спільних інтересів. Штаб-квартира — в Тунісі. Організація американських держав (ОАД) — створена у 1948 р. Входить 31 латиноамериканська держава, СІЛА та Канада. Мета — координація торгівлі, співпраця. Штаб-квартира — у Вашингтоні. Організація центральноамериканських держав (ОЦАД)

— створена у 1951 р.; входять Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор. Організація економічної співпраці (ОЕС) — створена у 1964 році; входять Іран, Пакистан та Туреччина. Мета — регіональна економічна співпраця. Штаб-квартира — у Тегерані. Організація економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) — створена у 1961 р.; входять Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, СІЛА, Туреччина, Фінляндія, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та Японія — 21 держава. Мета

— координація економічної та фінансової політики, розвиток торгівлі. Штаб-квартира — у Парижі. Рада співпраці арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) — заснована у 1981 р. Мета — координація та інтеграція країн, зміцнення зв'язків у економіці, політиці, освіті та культурі. Входять: Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія. Штаб-квартира — в Ер-Ріаді. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) створена у 1967 р.; входять Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Малайзія, Бруней. Мета — сприяння розвитку соціально-економічної співпраці країн. Штаб-квартира — у Джакарті. Асоціація регіональної співпраці Південної Азії (СААРК) — створена у 1985 р. Входять: Бангладеш, Бутан, Пакистан, Індія, Мальдівська Республіка, Непал, Шрі-Ланка. Мета — сприяння соціально-економічному та культурному розвитку країн, розширення багатосторонньої співпраці. Штаб-квартира — в Катманду. БЕНІЛЮКС — економічна спілка Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, підписано у 1958 р. на 50 років; мета — створення єдиної валюти, усунення митних бар'єрів.

Загальносвітові об'єднання

Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) — заснована 1964 р.; бере участь 168 держав, у тому числі Україна. Штаб-квартира — у Женеві. Економічна та соціальна рада 00Н — створена у 1946 році, складається з 54 держав, у тому числі України, керує діяльністю шести регіональних комісії 00Н. Економічна та соціальна комісія 00Н для суші та Тихого океану — створена у 1947 р, складається з 38 держав та 10 асоційованих членів. Штаб-квартира — Бангкок. Тихоокеанська спільнота — що провідну роль в ній грають США, Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також нові індустріальні країни. В експорті США питома вага цього регіону становить 50% , Японії — 57, Республіки Кореї — 59%. Економічна комісія 00Н для Африки (ЕКА) — створена у 1958 році; складається з 50 держав. Штаб-квартира — Аддис-Абеба. Економічна комісія 00Н для Європи — створена у 1947 році, включає 32 європейські держави (у тому числі Україну), а також США й Канаду. Штаб-квартира — у Женеві. Економічна та соціальна комісія 00Н для Західної Азй'(ЕСКЗА) — створена у 1973 році, складається з 12 арабських держав. Штаб-квартира — у Багдаді. Економічна комісія 00Н для Латинської Америки та Карибського басейну — створена у 1947 році, входять всі держави Латинської Америки, а також США, Великобританія, Франція, Нідерланди, Канада, Іспанія, Португалія, ФРН та Швейцарія. Штаб-квартира — у Сантьяго. Міжнародна асоціація роз-'витку (МАР)—заснована у 1960 році. Входять 137 країн. Мета — надання кредитів урядам країн, що розвиваються, на особливо пільгових умовах. Допомога МАР надається переважно країнам з річним прибутком менше за 480 доларів. Штаб-квартира — у Вашингтоні.

Товарно-виробничі об'єднання

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) — створена у 1960 році, входять 13 держав. Створена для узгодження політики країн-експортерів нафти. Всесвітня продовольча рада (ВПР) — заснована 1975 р. як орган 00Н. Мета — координація у системі 00Н діяльності, пов'язаної з міжнародною співпрацею у галузі виробництва продовольства та торгівлі ним. Складається з 36 держав-членів. Штаб-квартира — у Римі.

Спеціальні об'єднання

Міжнародне агентство по атомній енергїї (МАГАТЕ) — засноване'у 1957 р. Створене для використання атомної енергетики у мирних цілях. Штаб-квартира — у Відні. Міжнародна торгова палата (МТП) — неурядова організація, що об'єднує торгові палати, спілки підприємств та окремі великі фірми більше ніж з 100 країн. Мета — сприяння усуненню перешкод у міжнародній торгівлі, закордонних капіталовкладеннях, економічному зростанні країн. Штаб-квартира — у Парижі. Рада Європи (РЄ) — міжнародна організація консультативного типу, заснована у 1949 році. Об'єднує 38 країн Європи (включно з Україною). Займається проблемами співробітництва у соціальній, науковій, культурній, гуманітарній та правовій сферах. Штаб-квартира — Страсбург (Франція).

Світові фінансові об'єднання

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — спеціалізована організація при 00Н, заснована у 1944 р. Мета — координація валютно-фінансової політики країн-членів та надання позик. Входить 155 держав, у тому числі Україна. Штаб-квартира — у Вашингтоні.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) — створена у 1956 р., входить 133 країни. Мета — використовуючи власні ресурси та залучені кошти, фінансувати приватний та змішаний сектори економіки, — передусім країн, що розвиваються. Штаб-квартира — у Вашингтоні.

Азіатський банк розвитку (АзБР) — міжурядова фінансово-кредитна організація у районі Азії та Тихого океану. Заснована у 1966 р., входять 32 країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону та 15 розвинених країн (у тому числі СІЛА, ФРН, Франція, Канада та Великобританія). Мета

— фінансування країн Азії та Тихого океану, надання їм технічної допомоги у координації економічної політики та планування. Штаб-квартира у Манілі.

У новій геополітичній та економічній обстановці актуальним стає формування нового економічного об'єднання

— Чорноморського району економічної співпраці, або Чорноморського економічного союзу (ЧЕС). Сучасна економічна ситуація у Чорномор'ї створила передумови для формування нового економічного простору, у межах якого можливо розв'язувати проблеми вільної торгівлі, змішаної економіки, поліпшення екологічної ситуації. 23 лютого 1993 року у Стамбулі підписана Декларація про створення Парламентської асамблеї Чорноморської економічної співпраці. Декларацію підписали представники Албанії, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови, Румунії, Росії, Туреччини та України.

В 1993 році створений Карпатський Єврорегіон. До нього увійшли Угорщина, Польща, Україна, Словаччина. Мета — координація господарської та зовнішньоекономічної діяльності, створення сприятливих умов для інтеграції.

Інтеграційні процеси — тенденція, що визначає світовий поділ праці.

Висновки

Міжнародна економічна інтеграція означає взаємопристосування національних економік, підключення їх до єдиного процесу відтворення. Це передбачає певну територіальну, економічну, структурну, технологічну спорідненість країн-учасниць міжнародної інтеграції і пояснює її регіональний характер.

Для досягнення повної економічної інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;

б) стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання);

в) спільних правил техніки безпеки;

г) трудового (правила прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);

е) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;

є) антимонопольного;

ж) правил створення і реєстрації нових фірм;

з) монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);

и) відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими структурами, від протекціонізму і будь-яких форм преференцій щодо національних суб’єктів господарювання.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

5. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

6. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

7. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

8. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

9. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посіб. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.