referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Специфіка і вміст інформаційних суспільних стосунків

Вступ.

1. Інформаційний ресурс у системі суспільного розвитку.

2. Об'єктивні тенденції розвитку інформаційних потреб суспільства.

3. Поняття та особливості інформаційного продукту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Термін “інформація” (лат.) означає “пояснення”, “викладення”, “повідомлення”. Він набув вжитку ще наприкінці ХІХ століття, але спочатку використовувався лише щодо засобів зв’язку. З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретного змісту з використанням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.

Нині під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об’єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного використання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей.

Інформація – це головний елемент будь-якої з функцій управління. Володіння повною, достовірною, актуальною та оперативною інформацією уможливлює отримання ринкових переваг, знижує фінансовий ризик, ефективно підтримує прийняття рішень.

Нині інформацію розглядають у нерозривній єдності з комп’ютерними системами, які забезпечують її збирання, реєстрацію, зберігання, передавання й перетворення. За допомогою комп’ютерів усю інформацію можна швидко одержати, “відсортувати” у заздалегідь визначеному порядку, що позбавляє необхідності переглядати стоси паперів у пошуках потрібних відомостей. Комп’ютери не створюють інформацію із нічого, але вони здатні надзвичайно швидко сприймати, сортувати, аналізувати та інтерпретувати її за допомогою програмних засобів, розроблених людиною.

1. Інформаційний ресурс у системі суспільного розвитку

Вступ України в інформаційне суспільство викликає потребу формування на науковому рівні теоретичних засад концепції формування інформаційного законодавства та інформаційного права.

Цей широкомасштабний поступ збігся з проголошенням 24 серпня 1991 року її державної незалежності. Після цього створюється національне законодавство та підзаконні нормативні акти у сфері політики щодо державного регулювання суспільних інформаційних відносин, у тому числі таких, що пов'язані з інформатизацією.

Поняття "ресурс" — це загальна характеристика засобів (запасів, потенціалу) для створення матеріальних продуктів і послуг. Отже, матеріали і комплектуючі, енергію, виробничі потужності, експериментальне обладнання слід розглядати як матеріальні ресурси. Затрати коштів, робота науково-інженерного персоналу, інтелекту, тощо — нематеріальні ресурси, з яких виділимо інформаційний ресурс (ІР).

Якщо розглядати інформаційний потенціал (ІП) суспільства як досягнутий рівень задоволення інформаційних потреб, що забезпечують темпи його науково-технічного і соціального прогресу, то інформаційний ресурс — частина використовуваного ІП для досягнення поставленої мети розвитку суспільства.

Сьогодні інформацію розглядають як ресурс суспільного розвитку, що починає відігравати провідну роль в умовах обмеження енергетичних, матеріальних, економічних та інших ресурсів.

Інформаційний ресурс має кілька особливостей, спільних для всіх видів ресурсів, зокрема:

· дає змогу збільшувати вартість продуктів і послуг, а також створювати суто інформаційні продукти і послуги;

· здатний нагромаджуватися, зберігатися і перетворюватися, поліпшуючи власні споживчі властивості;

· може утилізувати використану інформацію у вигляді архівування з залученням в обіг архівних даних як вторинних інформаційних ресурсів;

· створюється в процесі особливого найвищого виду людської діяльності — інтелектуальної праці.

Водночас інформаційний продукт має ряд унікальних ознак, що підвищують його цінність і властиві лише цьому виду ресурсу:

1) багаторазово використовується без затрат; усі інші види ресурсів одноразово, у кращому випадку з подальшою утилізацією у вигляді вторинної сировини;

2) синергізм використання інформації — поєднання інформації з іншим видом ресурсів, а також з іншою інформацією дає більший ефект, ніж звичайне поєднання окремих корисних ефектів від кожного ресурсу окремо;

3) функціонує в різних формах електромагнітного поля в просторі як відображення інформаційних даних і зв'язків з пам'яттю суб'єкта (людина, машина), а також у вигляді зміненої структури різних фізичних носіїв;

4) передається різними каналами зв'язку (комунікативність інформації) практично на будь-яку відстань[9, c. 18-19].

У наш час доступ до інформаційного ресурсу — одна з неодмінних умов досягнення світового лідерства. Так, в період післявоєнної перебудови економіки Японія посилено розробляла і використовувала світовий інформаційний ресурс у вигляді патентів і ліцензій на "ноу-хау". Промисловість країни освоїла техніку, одержану на основі зарубіжних патентів і ліцензій, що, в свою чергу, симулювало велике капіталовкладення в нововведення і, як наслідок, було фактором прискореного економічного розвитку. Уміле комбінування можливостями світового ресурсу з власними науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами дало змогу Японії догнати промислово розвинені країни, і насамперед США, за конкурентоспроможністю наукомісткої продукції.

Інформаційним ресурсом наукомісткого виробу є сукупність знань, документальних, речових відомостей і даних, потрібних і достатніх для створення нового виробу на рівні конкурентоспроможності, що забезпечує його місце на ринку в даний момент.

В умовах надзвичайного загострення конкуренції на світовому ринку значення інформаційного ресурсу зросло. За словами американського вченого Т.Клівленда: "Інформація є для виробництва стратегічним ресурсом". Інформаційний ресурс включає всі джерела науково-технічної інформації, що сприяють найповнішому задоволенню інформаційних потреб при розв'язанні завдань на всіх стадіях створення виробу. Особливість інформаційного ресурсу, на відміну від інших видів ресурсів, у тому, що її містять наукові документи, банки даних, нагромаджені дані не втрачаються.

Що ж стосується проблем "інформаційного суспільства", то тут декілька глобальних причин є причиною більш дрібних. Перша з них — принципова невизначеність сутності інформації, як матеріальної, так і з філософської точки зору. Інша — взаємодія техніки і природи — чи є перша продовженням другої чи її антиподом. Нарешті, третя — взаємини техніки, інформації і людини — чи повинна людина пристосовуватися до бурхливо зростаючого шквалу інформації і стрімко мінливій техніці чи ж необхідно загальмувати розвиток і пошукати інший шлях. У принципі, питання про бюрократично-інформаційну систему і тотальний контроль є похідними від цих трьох[6].

2. Об'єктивні тенденції розвитку інформаційних потреб суспільства

Маркетинг інформаційних продуктів і послуг розвивається паралельно із створенням у країні системи ринкових відносин в економіці.

З переходом економіки країни до ринкових умов господарювання зростає значення інформаційного маркетингу не лише як інструменту створення інформаційного продукту, а й як засобу управління затратами виробника для забезпечення прийнятного рівня прибутку.

Постає завдання організувати маркетингові дослідження, що визначають сучасний характер розвитку суспільно-економічної формації, на задоволення яких доцільно витрачати основні ресурси.

Передумовою дослідження суспільних потреб у сфері інформації є розкриття, пізнання і оцінка комплексу об'єктивних тенденцій, що впливають на суспільний розвиток і водночас на розвиток суспільних потреб. Мова йде про тенденції соціального, гуманітарного, екологічного, науково-технічного і політичного розвитку, які мають вплив на процес інформатизації суспільства, і отже, прямо чи опосередковано діють на ринок відповідних продуктів і послуг.

Інформатизація суспільства суттєво впливає на розвиток суспільних інформаційних потреб. Сьогодні це глобальний процес, пов'язаний з кардинальними змінами структури і характеру світового економічного і соціального розвитку з переходом до наукомісткого виробництва і нових видів інформаційного обміну. Він охоплює практично все суспільство світу, впливає на більшість сфер діяльності, суттєво змінюючи характер його розвитку, соціально-економічні відносини, рівень і якість життя всіх людей[9, c. 41-42].

Основні напрямки, що об'єктивно впливають на формування суспільних інформаційних потреб є такі:

(у соціальній сфері:

1) потреба швидко реагувати на зміну попиту для задоволення запитів суспільства в товарах і послугах;

2) підтримка реалізації принципів соціальної справедливості в розв'язанні проблем розподілу соціальних благ;

3) важливість моделювання наслідків великомасштабних соціальних проектів до їх реалізації;

— у гуманітарній сфері:

1) зміцнення здоров'я і підвищення активності творчого життя членів суспільства за умови широкого використання в системі охорони здоров'я і побуті інформаційних технологій, засобів інформатики та пов'язаних з ними інформаційних продуктів і послуг;

2) створення умов для інтелектуальної високопродуктивної науково-організаційної діяльності, скорочення і повне використання тяжкої фізичної праці, розкриття і реалізація творчих здібностей членів суспільства;

3) підвищення рівня культури і якості освіти на основі створення і впровадження відповідних інформаційних технологій навчання, розвитку нових форм дозвілля населення;

— в економічній сфері:

1) інформаційне забезпечення структурного перетворення сфери матеріального виробництва на основі розвитку наукомістких галузей, впровадження ресурсозберігаючих технологій і використання сучасних методів управління, обліку, аналізу й прогнозування за допомогою нових інформаційних технологій для задоволення науково обґрунтованих потреб суспільства в промисловій продукції і послугах;

2) удосконалення міжрегіональних і міжгалузевих господарських зв'язків;

— в екологічній сфері:

1) забезпечення моніторингу стану навколишнього середовища для оперативного інформування населення й управління його розвитком;

2) моделювання наслідків великомасштабних технічних проектів, щоб передбачити можливі негативні наслідки впливу на навколишнє середовище;

— у сфері науково-технічного прогресу:

1) забезпечення динамічного розвитку суспільного виробництва на основі наукомістких технологій, широкого впровадження технічних та організаційних нововведень;

2) прискорення інноваційних процесів у суспільному виробництві, підвищення рівня, скорочення строків виконання і впровадження в промисловість науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

— у політичній сфері:

1) сприяння зміцненню політичних інструментів суспільства через демократизацію і гласність, забезпечених засобами інформації;

2) вільним обміном інформацією допомагати зближенню і консолідації людей, їх взаємній довірі, зниженню напруженості міжнаціональних та інших соціальних відносин, збереженню миру і розширенню міжнародного співробітництва;

3) створення умов для оперативного доступу широких мас до інформації[3. c. 106-108].

3. Поняття та особливості інформаційного продукту

Концепція інформаційного продукту ґрунтується на визначенні інформації як знання, поданого в узагальненій і відчуженій від безпосереднього творця формі. Знання розглядаються (Шрейдер Ю.А. 1989) як особистий людський феномен, а інформація — як перетворена форма знання, що забезпечує його соціальне функціонування, зокрема можливість суспільного збереження і розповсюдження. У свою чергу, одержана інформація перетворюється в нове знання користувача. Таке перетворення — не звичайне перекодування, а творчий акт відтворення особистісного знання на основі інформації, що надійшла. Концепція інформації як перетвореної форми знання протистоїть її кібернетичній трактовці як сигналу, що зменшує або навіть знімає невизначеність вихідної ситуації.

З концепції інформації як подання знань випливає, що предмети інформатики — не стільки інформаційні, скільки інформаційно-когнітивні, тобто процеси, пов'язані з викладом особистісних знань у вигляді інформації їх відтворенням на основі інформації.

В основі створення інформаційних продуктів — інформаційно-когнітивні процеси, що дають користувачу знання, на основі яких він може одержати потрібні йому відомості. Сам продукт створюється як матеріал для подальших інформаційно-когнітивних процесів.

Інформаційний продукт дає користувачу відповідну інформацію, з якої він може вибрати потрібне йому знання. Саме такий продукт користувач готовий оплачувати, зіставляючи плату з тією вигодою, яку йому дає одержана інформація. Інформаційний продукт як будь-який товар, має свою споживчу вартість.

Основні характеристики інформаційних продуктів і послуг:

· Корисність.

· Тиражування.

· Старіння.

· Додаткова вартість.

· Адресність.

· Наукомісткість.

Це зумовлено двома факторами: по-перше, для інформаційного виробництва потрібне дедалі досконаліше технічне обладнання і програмно-лінгвістичне забезпечення (паралельні процеси, інтелектуальні інтерфейси, автоматизовані засоби набування знань, способи оперування мовами програмування високого рівня, бази даних з великими навігаційними можливостями тощо). Отже, для створення засобів виробництва інформаційних продуктів потрібний високий рівень знань. Нові засоби інформаційного виробництва — результат не технологічного удосконалення, а застосування найновіших наукових досягнень. По-друге, використовувати засоби можна лише за умови значних інтелектуальних зусиль. Через це процес інформаційного виробництва великою мірою включає в себе добування нових знань про нього і не звільняє від інтелектуальної праці тих хто розробляє і тих хто користується інтелектуальними системами[1, c. 46-47].

Якщо спробувати визначити сутність суспільства майбутнього, то, виходячи із системи цінностей сьогодення, "інформаційність" справляє враження найбільш влучної його характеристики. Очевидно, що пізніше, вже пост фактум, коли наше "тепер" та "майбутнє" стане таким "минулим", до якого вже можна пристосовувати методи історико-компаративного аналізу, буде сформульоване краще розуміння сутності того, що відбувається зараз та буде відбуватися потім. Це "краще розуміння" напевне узагальнить соціальні, духовно-ментальні риси суспільного життя, які або важко чи навіть неможливо збагнути сьогодні, або просто не варто спробувати деталізувати, оскільки це неминуче викличе диспути в дусі наукової фантастики та наївної футуристики. Але на цьому етапі нам видно передусім ресурсний аспект суспільної еволюції, так само як це траплялось і раніше. Згадаймо старі визначення колись "нових часів" як "доба хімії", "ядерна доба" тощо. Ці визначення вже вийшли з активного обігу та із плином часу також здаються наївними, але ми приречені на наївність, якщо намагаємося сказати щось про майбутнє.

Інформатизація (технічно — у вигляді масової комп’ютеризації та проникнення мережі Інтернет практично в усі сфери суспільної, побутової діяльності людини), яка приводить до створення особливого інформаційного поля, постає Інструментом, субстанцією та навіть ціллю прогресу. Вона ж уособлює зміну субстанції відтворення, поступове зростання ваги "чистих знань". Відтак, інформатизація докорінно змінює сутність багатьох виробничих, економічних процесів[9, c. 78-79].

Висновки

Усвідомлення інформації як важливого ресурсу суспільного розвитку актуалізує експлікацію таких понять як інформаційний простір особистості, сім'ї, колективу, соціальної системи будь-якого рівня – села, селища, міста, регіону, держави в контексті соціального інтелекту. Розвиток соціальної системи в цілому забезпечується шляхом її самоідентифікації на основі співставлення соціальної реальності та інформації, прийняття відповідних рішень на різних рівнях соціальної дії. Ефективність інформаційного простору залежить від змісту (смислів), який формується в сучасних умовах різними соціальними агентами. Сьогодні держава втратила свою монополію на його формування. Інформація розподілена серед множини соціальних агентів, значення яких як суб'єктів знання значно зростає в умовах кіберпростору. Роль держави полягає в визначенні зрозумілих для суспільства цілей (смислів), визначенні пріоритетів, створенні правової бази, що відповідає принципам цивілітарної держави, розробці та реалізації інформаційних стратегій відносно оптимального використання інтелектуальних ресурсів суспільства, які мають перейти від автономного до спільного режиму функціонування в цілях суспільного розвитку. “Інформаційне суспільство, — зазначає О.А. Баранов, — будується всім суспільством, а для цього необхідно створювати умови, переконувати суспільство, що це є необхідним” [1, с.50]. В цьому сенсі основним завданням держави є визначення пріоритетів та розроблення стратегії руху до інформаційного суспільства.

Ресурси інформаційного суспільства — інформація, знання та інформаційно-комунікаційні технології — найбільш вдало та цілісно характеризують його природу. Протягом останніх років сформувались нові поняття, процеси, взаємини, проблеми. В результаті індустріальний шлях вже не може бути пріоритетним для держави в сучасних умовах розвитку. В іншому випадку така держава опиниться осторонь глобальних процесів розвитку у наступні 10-15 років, стане відмежованою від решти світу.

В зв’язку з цим виникає необхідність у теоретико-методологічному аналізі окремих понять інформаційної сфери в соціально-культурному та управлінському аспектах в контексті формування елементів інформаційного суспільства як нового типу соціальної організації. Предметом цього аналізу є поняття інформаційного простору, стан та параметри якого є суттєвими характеристиками переходу від індустріального до інформаційного суспільства, концепт якого сьогодні ототожнюється з демократичним суспільством. Необхідність такого аналізу виникає також в зв’язку з вільністю застосування цього поняття, що є неприпустимим методологічним прийомом в тих випадках, коли йдеться про наукове обґрунтування стратегії суспільного розвитку на основі використання інформаційного простору держави та її інформаційних ресурсів.

Список використаної літератури

1. Баранов О.А. Развитие Интернета в Украине // Інформаційне суспільство в Україні – стан, проблеми, перспективи. Матеріали міжнародного конгресу 25-27 вересня 2000 р. – К.: Національний технічний університет “КПІ”, 2000. – с. 45 – 50.

2. Всесвітній Самміт з питань Інформаційного Суспільства (10-12 грудня 2003 р., м. Женева, Швейцарія) // http://www.e-ukraine.com.ua/viewnews/press/31

3. Жоль К.К., Сиволапов Ю.В. Информация, общественные науки, управление: Философско-экономический анализ / Отв. ред. В.В. Танчер. – К.: Наук. думка, 1991. – 284 с.

4. Информатизация и технологизация социального пространства. Материалы к I-му Международному симпозиуму по социальним технологиям, 24-25 ноября 1994 г. Москва -Нижний Новгород, 1994.-143 с.

5. Калитич Г.И., Каныгин Ю.М. Информатика менеджмента за рубежом: Экономика: Обзор. информ. Сер. Рын. экономика. – К.: УкрИНТЭИ, 1992. – 40 с.

6. Луман Н. Решения в информационном обществе// http://www.synergetic.ru/society/index.php?article=luman_1

7. 10- Попович О.С. Научно-технічна інформація та інноваційний розвиток // НТІ. – 2002. — № 2 – с. 29 – 31.

8. Пюкке С. Что такое информация и зачем это знать? Русский гуманитарный Интернет-Университет, 2002 // http://www.i-u.ru/biblio/default.aspx

9. Слюсаревський М.М. Інформаційний простір України. Методологічні засади політико-психологічного аналізу // Наукові студії з політичної психології. Матеріали звітної наукової сесії Науково-практичного центру політичної психології АПН України 25-26 січня 1995 р. / Голов. ред. М.М. Слюсаревський М.М. – К.: АТ “Реклама”, 1995. – 105 с.

10. Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации. Учебное пособие. – СПб.: Издательство Михайлова В.А., 2002. – 461 с.